41 Поняття корисності блага, її види. Принцип спадної граничної корисності. Побудова кривих ізокорисності і байдужості. Властивості і форми кривих байдужості.
Корисність в мікроекономіці розглядається як характеристика задоволеності споживача (чи досягнутого ним добробуту) при споживані певних товарів чи послуг.
Корисність – задоволення, яке отримує людина від споживання благ. Види корисності: сукупна – загальна корисність, або загальна сума задоволення від споживання всіх благ TU=f(x, y…); гранична – додаткова корисн., одержана від споживання додатк. одиниці блага MU=дельт NU/дельт.x.; Мета споживача – максимізація сукупної корисності набору благ.
Отже,корисність – те задоволення, яке отримує Людина від споживання товарів та користування послугами.
Залежність корисності блага від процесу його споживання обґрунтував німецький економіст Генріх Герман Госсен (1810-1850). Закон спадної граничної корисності: корисність кожної додаткової одиниці благ даного виду зі збільшенням споживання спадає до 0 у точці повного насичення потреби.
TU TU Даний графік ілюструє мету споживання в кардиналістській моделі.
Крива сукупної корисності представляє зростаючу опуклу вгору
функцію, що є наслідком дії закону зростаючої сукупної кориснос:
з нарощенням споживання будь-якого блага, загальна сума кориснос.
Зростає, але прирости корисності зменшуються.
Сукупна корисність зростає в процесі споживання, але вона зростає
Х меншою і меншою мірою. Це означає що гранична корисність –
MU додаткова корисність від споживання кожної додаткової одиниці
товару– знижується.
Суть теорії граничної корисності зводиться до того, що товар на
ринку купують не тому що в ньому вкладені витрати праці, а тому,
що даний товар має корисність для споживача, цінність.
MU Крива ізокорисності – це крива однакової корисності, яка
X відображає комбінації товарів у ринкових кошиках з однаковим
числовим показником рівня сукупної корисності. Вона показує граничну норму заміни благ
Y (MRSxy ),тобто від якої кількості одного блага потрібно відмовитись
споживачу заради додаткової одиниці іншого без зміни рівня
корисності. MRSxy=д.y/д.x=-MUx/MUy
A Вибравши споживчий кошик певного рівня корисності,
B споживач може змінювати набір товарів у ньому, не змінюючи
C D рівня сукупної корисності.
TU1
X
Крива байдужості – це крива однакового рівня корисності наборів з двох благ.
Y також можна сказати, що це лінія рівної корисності, всі точки якої
Показують множину наборів комбінацій 2 благ, що забезпечують один і
Той же рівень корисності. Для описань уподобань споживача застос.
U3 карта байдужості – сукупність кривих байдужості, кожна з яких
U2 представляє інший рівень корисності. Вона описує поведінку споживача
U1 без врахування видатків і є моделлю бажаного.
X рухаючись вздовж обраної кривої байдужості, споживач залишається
На одному і томі ж рівні корисності, але може змінювати набір товарів в кошику.
Властивості кривих байдужості:Криві ніколи не перетинаються; Криві,розташовані далі від початку координат відповідають вищим рівням корисності ; Вміру просування по кривій байдужості вниз вона стає похилішою і випрямляється; Абсолютна більшість кривих байдужості є спадними
Форма і нахил кривих байдужості визначаються виключно уподобаннями споживача, його готовністю замінювати одне благо іншим в певних пропорціях. Інші випадки кривих байдужості стосуються в першу чергу кривих байдужості для абсолютних замінників та абсолютних доповнювачів.
Y
U4 U5 U6 Для абсолютних замінників криві байдужості мають
U3 вигляд прямих ліній, а гранична норма заміни
U1 U2 благ є однаковою. U3,U4 – криві байдужості для
абсолютних доповнювачів.
Якщо х анти благо то криві байдужості матимуть
вигляд U5,U6.
42 Бюджетне обмеження споживача, вплив на нього зміни доходу та зміни ціни
Бюджетне обмеження утворюють ціни товарів та послуг і дохід споживача. Модель бюджетного обмеження – це модель можливого, яка ілюструє всі набори благ доступні для споживача. Рівняння бюджетного обмеження:І = Рх * Х + РY * Y Показує сукупні видатки споживача на придбання 2 товарів Х і У в межах доходу І.
8 Множину можливого вибору споживчих кошиків, доступних для
Y споживача відображає бюджетна лінія. Бюджетна лінія – це лінія
4 рівних видатків. Всі точки на цій лінії характеризують множину
наборів двох товарів, видатки на які не більші за суму доходу
споживача. Всі споживчі кошики, які відповідають точкам на
бюджетній лінії чи під нею є доступними для споживача, а ті, що
-дy вище є недоступними.
Бюджетна лінія має відємний нахил і показує компроміс у виборі
Між 2 товарами: щоб одержати додаткову одиницю одного товару
дx Він повинен відмовитись від певної кількості іншого. Пропорції
Можливої заміни визначаються співвідношенням цін товарів
B1B3 B2 X або відносною ціною благ.
5 10
Властивості бюджетної лінії: Відображає множину можливого вибору, Має від’ємний нахил,тобто є спадною,кут нахилу відображає відносні ціни які і визначають пропорції заміни благ; Зміна ціи одного з благ зміщує кут нахилу бюджетної лінії; Зміна доходу споживача переміщує її паралельно до попередньої.
Приклад. Припустимо що доход споживача, який він витрачає на товари – 20 грн. ціна товару х = 4 грн., ціна товару у=5 грн.
Дельта х / дельта у = Рх / Ру
В такому випадку можна побудувати бюджетну лінію – В1.
Припустимо що величина доходу споживача збільшується. Оскільки ціни товарів X, Y залишаються незмінними, нахил лінії бюджетного обмеження не змінюється. Поступове зростання доходу призведе до зміщення бюджетної лінії праворуч вгору паралельон початковій В1 в положення В2.
А якщо припустити що змінюється ціна одного з благ. Це призводить до зміни положення бюджетної лінії під кутом праворуч.
Вибір споживача полягає у прийнятті та реалізації рішення щодо обсягу і структури оптимального споживчого набору за даних обмежень, який дозволив би максимізувати задоволення потреб.
Рівняння розширеного бюджетного обмеження має вигляд:
I=Px *X+(Py*Y+…+Pn*N)
Видатки на всі інші балга
I= Px *X+E
43 Аналіз рівноваги споживача на основі кардиналістського і ординалістського підходу.Правило максимізації корисності.
Кардиналістський підхід до проблеми пошуку рівноваги споживача полягає в порівнянні співвідношень між граничними корисностями і цінами товарів.
Споживач прагне досягнути максимуму корисності за наявних бюджетних обмежень, а корисність кошика обчислюється як сума граничних корисностей кожної одиниці товарів, що входять до нього. Він віддасть перевагу тому товару, який додає на кожну грошову одиницю більше корисності. Порівнюючи граничні корисності кожної одиниці товару з розрахунку на грошову одиницю, споживач послідовно переключає свій вибір з одного товарау на інший, доки в межах свого бюджету вже не зможе збільшити сумрної корисності
Правило максимізації корисності – корисність максимізується вибором такого кошика в границях бюджетного обмеження, для якого відношення граничних корисностей останніх одиниць кожного виду благ для їхніх цін однакове для всіх благ. Це співвідношення має назву принципу рівної корисності або еквімаржинального принципу.
Оптимальний вибір за кардиналістською версією здійснюється за загальним правилом оптимізації споживчого вибору: вибір є оптимальним якщо в межах бюджетного обмеження відношення граничних корисностей будь якого виду благ = відношенню їхніх цін:
… - правило максимізації корисності
Обравши оптимальний кошик за цим правилом споживач перебуває у стані рівноваги. Рівновагу споживача описує 2 закон Госсена: для максимального задоволення потреб, за обмеженості благ необхідно припинити споживання у точках,де інтенсивність задоволення від споживання кожного блага стає однаковою.
Ординалістський підхід ґрунтується на поєднанні графічних моделей бажаного і можливого. Найпривабливіший для споживача кошик називається оптимальним вибором або рівновагою споживача. Оптимальний кошик повинен знаходитись на поверхні байдужості найвищого рівня корисності і мати спільну точку з множиною досяжних наборів.
Y т Е – точка рівноваги споживача. Відповідає оптимальному
споживчому кошику. Рівновага споживача встановлюється
у т. дотику бюджетної лінії до найвищої з досяжних кривих
байдужості. У цій точці кути нахилу їх рівні.

E
U2 U3
U1 B x
Ці дві моделі поведінки споживача дають один і той же результат – принцип рівної корисності MUx/MUy=Px/Py.
Узагальнена модель вибору споживача характеризує вибір множини благ за ординалістським підходом і пов’язує споживання окремого блага з доходом споживача.
E 1. Видатки на Х, 2. – видатки на інші товари.
I MUx I = Px
1 Е

2
B U1 x
44 Вплив зміни доходу на поведінку споживача. Криві Енгеля.
Зміна доходу споживача призводить до паралельного зміщення бюджетної лінії і переміщення споживача на іншу криву байдужості в нову точку рівноваги. Таким чином відбувається переміщення із В1 до В2.
Сумістивши графіки бюджетного обмеження з картою байдужості можемо знайти точку оптимуму споживача за кожного з рівнів доходу. Початкова рівновага відповідає точці Е1. Зростання фінансових можливостей дозволяє йому переміститись на вищі криві байдужості. Нові споживчі кошики відповідають споживчим кошикам з більшими видатками на обидва блага. З’єднавши точки оптимуму плавною лініює отримаємо криву „доход-споживання”.
Крива „доход-споживання” сполучає всі точки рівноваги споживача, пов’язані з різними рівнями доходу і показує співвідношення між доходом споживача і кількістю товарів, що купуються. Траєкторія кривої „доход-споживання” залежить від типу благ: для нормальних благ вона є монотонно зростаючою, - зі зростанням доходу споживання всіх товарів збільшується; для нижчих благ вона набуває від’ємного нахилу, відхиляється ліворуч, відображаючи скорочення споживання зі зростанням доходу; для нейтральних благ вона має вигляд вертикальної лінії, - споживання блага не залежить від рівня доходу.
Також модель доход споживання схарактеризувати зміна індивідуального попиту на певне благо. Спочатку потрібно перенести рівноважні обсяги в систему координат ціна – обсяг попиту. За умови незмінної ціни кожен обсяг товару Х має на кривій попиту лише 1 точку. Зміна доходу споживача буде спричиняти зміни у попиті на товар і зміщує криву попиту.
Модель доход споживання може бути використана для побудови кривих Енгеля. Криві Енгеля характеризують залежність обсягу споживання товару від доходу.

Таким чином на рис. Відображено криві Енгеля для таких твоарів : а) нормальних, б) нижчих, в) нейтральних. Дані криві є є висхідними і мають додаткових нахил для нормальних благ, а для нижчих - відхиляються ліворуч і набувають від’ємного нахилу.

45 Вплив зміни ціни на поведінку споживача. Ефект заміни та доходу. Крива індивідуального попиту.
Припустимо, що за інших рівних умов ціна товару X поступово знижується від Рх до Р2,Р3,Р4. Таким чином бюджетна лінія обертається назовні праворуч вздовж абсциси. Відрізки 0В1,0В2,0Ві,0В4 показують максимальні кількості товару X , які споживач міг би придбати за різних цін, якби витрачав весь свій доход лише на нього. Точки Е1, Е2, ... на рис. визначають рівноважні комбінації товарів X та У за разних рівнів ціни блага х. з’єднавши точки рівноваги плвною лінією отримаємо криву ціна споживання. Вона показує функціональну залежність між обсягом споживання кожного блага та його ціною; вона сполучає всі точки рівноваги споживача, пов’язані зі зміною ціни одного з товарів. На її основі будується крива індивідуального попиту. Для цього потрібно перенести обсяги споживання х у систему координат ціна-кількість товару Х. Властивості кривої попиту: - оскільки зі зниженням ціни одного з благ споживач переміщується на все вищі криві байдужості, крива попиту відображає зміну рівня корисності споживача: чим нижчою є ціна, тим вищий рівень добробуту вона забезпечує споживачеві; - у кожній точці кривої попиту споживач максимізує корисність, оскільки кожна точка кривої попиту є точкою оптимуму споживача на певному рівні корисності; - у міру зниження ціни товару гранична норма заміни благ зменшується.
Зміна ціни чинить двоїстий вплив на споживчий кошик, викликаючи два ефекти – ефект заміни та ефект доходу. Ефект заміни полягає у зміні обсягу споживання внаслідок зміни відносних цін товарів за незмінного реального доходу споживача. Зі зниженням ціни ефект заміни обов’язково зумовлює збільшення споживання блага, тобто має додатнє значення. Ефект доходу полягає у зміні обсягу споживання внаслідок зміни реального доходу за незмінності відносних цін товарів. Концепція розмежування ефектів заміни та доходу була розроблена Є. Слуцьким та Дж. Хіксом. У моделі Слуцького розмежування дії ефектів здійснюється на основі добудови допоміжної компенсуючої бюджетної лінії, яка дозволяє визначити, якою стала б структура ринкового споживчого кошика, якби змінились лише відносні ціни благ. Після чого, залишаючи незмінними відносні ціни, досліджують лише вплив зміни реального доходу, що графічно відображається паралельним зміщенням бюджетної лінії. У моделі Слуцького компенсуючи бюджетна лінія проходить через точку початкової рівноваги за умови незмінної купівельної спроможності споживача, а ефект заміни супроводжується деяким покращенням добробуту, оскільки споживач переміщується на вищу криву байдужості.
В Хікса також є допоміжна лінія, але він замінив її геометричне місце. У моделі Хікса компенсуючи бюджетна лінія дотична до початкової кривої байдужості, проте купівельна спроможність споживача змінюється. Під дією ефекту заміни споживач залишається на тому ж рівні корисності, але змінює набір товарів у кошику.
Обидві моделі виявляють однакові тенденції: зі зниженням ціни блага ефект заміни обов’язково зумовлює збільшення його споживання, тобто має додатнє значення. На відміну від ефекту заміни, ефект доходу діє в різних напрямках, - залежно від того, до якого типу належить товар. Для нормальних благ ефект доходу і заміни діють в однаковому напрямку,є величиною додатною. Для нижчих благ ефект доходу діє в протилежному напрямку і має від’ємне значення, ефект заміни для цих благ значно більший, ніж ефект доходу, тому загальний ефект дає збільшення споживання нижчого блага за умови зниження його ціни.
46 Поняття виробничої функції. Короткострокова виробнича функція з одним змінним фактором. Принцип спадної віддачі.
Виробнича функція задає максимальний обсяг випуску , який може виробити фірма для кожної специфічної комбінації вхідних ресурсів. В моделі поведінки фірми для спрощення аналізу розглядаються лише два ресурси для довгострокового періоду – праця і капітал Q=f(K,L), і тільки один змінний фактор – праця – для короткострокового періоду Q=f(L),
Першим, найбільш відомим варіантом виробничої функції була виробнича функція Кобба-Дугласа, яка описує залежність обсягів виробництва від 2 факторів – капіталу і праці: Q=А*Ka *Lb, де А – коефіцієнт пропорційності або масштабності; а, в – коеф. Еластичності виробництва.
Кожна фірма має свою виробничу функцію, яка характеризує технологічний спосіб виробництва, вибраний фірмою. Функція виробництва описує те, що можна здійснити технічно за умови, що фірма діє ефективно.
У короткостроковому періоді фірма для збільшення виробництва може змінювати обсяги лише деяких ресурсів, інші є фіксованими. Ця особливість зумовлює відмінність виробничої функції і короткострокових витрат.Короткострокова виробнича функція має вигляд: .
Вона надає інформацію про внесок кожної одиниці змінного фактора у зростання загального обсягу випуску, дозволяє визначити, якими затратами змінного фактора можна досягти максимального обсягу випуску за певний період часу з врахуванням дії закону спадної віддачі. Внесок змінного фактора у виробничий процес обчислюють у показниках сукупного, середнього та граничного продукту в фізичних одиницях
Для визначення внеску змінного фактору використовують такі показники:
Сукупний фізичний продукт або сумарна продуктивність змінного фактора – це загальна кількість продукції, виробленої всіма одиницями змінного фактора в умовах незмінності інших факторів.
Граничний фізичний продукт або гранична продуктивність змінного фактора – це приріст сукупного продукту, або додатковий продукт, одержаний від застосування додаткової одиниці змінного фактора: .
Середній фізичний продукт або середня продуктивність змінного фактора – це кількість продукції, виробленої на одиницю затрат змінного фактора: . Припустимо, що фірма нарощує обсяги виробництва , збільшуючи лише кількість праці , яка є єдиним змінним фактором, за незмінних обсягів капіталу . Якщо кількість змінного фактора дорівнює нулю, то обсяг продукції також дорівнює нулю. В міру залучення у виробництво все більшого числа робітників сукупний обсяг продукції зростає і досягає максимального значення, далі, з наймом робітників, сукупний обсяг випуску починає скорочуватись. Додатковий робітник більше не додає продукції і навіть гальмує виробництво.
Конфігурація кривої сукупного продукту ілюструє нерівномірність приростів випуску продукції. Початкова опуклість функції донизу показує, що до точки обсяг продукції зростає швидше, ніж обсяги ресурсу. Праворуч від точки крива стає опуклою вгору – це означає, що зростання обсягу випуску уповільнюється з кожною додатково залученою у виробництво одиницею праці. Таким чином, до точки діє закон зростаючої граничної продуктивності, після неї починає проявлятись закон спадної віддачі
47 Теорія витрат виробництва: зовнішні (явні) та внутрішні (неявні) витрати. Види витрат виробництва у короткостроковому періоді.
Сучасні теоретики, розглядаючи витрати, в першу чергу зосереджують увагу на обмеженості ресурсів і можливостях їх альтернативного використання. Рідкісність ресурсів виробництва, їх дефіцитність означає неможливість виробництва одного товару, якщо ресурси розподілені на користь виробництва іншого. Тому в мікроекономіці всі витрати вважаються альтернативними. Альтернативні витрати в грошовій формі називаються економічними витратами.
Економічні витрати – це ті суми грошей, які фірма зобов’язана виплатити кожному постачальнику ресурсів, щоб забезпечити їм такий рівень доходів, який дозволив би утримати ресурси в межах даного виду діяльності, відволікти їх від використання в альтернативних виробництвах. Економічні витрати включають в себе зовнішні та внутрішні витрати, або явні та неявні.
Зовнішні (явні, бухгалтерські) витрати – це грошові платежі фірми стороннім постачальникам ресурсів. До них відносять витрати на сировину, матеріали, комплектуючі вироби, паливо, заробітну плату, орендну плату, амортизаційні відрахування на власне устаткування та ін.
Внутрішні (неявні) витрати – це витрати на власні ресурси підприємця. Вони дорівнюють грошовим платежам, які міг би одержати власник, якби використовував власний ресурс іншим, найкращим зі способів його застосування. Неявні витрати – фактично це мінімальний доход, який дозволяє утримати ресурси власника в межах даного виду діяльності. Тому економісти називають неявні витрати нормальним прибутком, його зараховують до постійних витрат.
Оскільки у короткостроковому періоді деякі ресурси фіксовані, а обсяги інших можна змінювати для розширення випуску, виділяють два типи витрат – постійні і змінні, які аналізують за двома рівнями.
Витрати на весь обсяг продукції називаються сукупними витратами . Вони включають постійні і змінні витрати: .
Постійні витрати – це витрати фіксовані, їх величина не змінюється зі зміною обсягів випуску. До них відносять витрати на устаткування, утримання управлінського персоналу, рентні платежі за оренду приміщення чи землі, зобов’язання фірми з облігаційних позик, страхові внески тощо. До постійних витрат відносять також всі неявні витрати. За нульового обсягу виробництва загальна сума витрат дорівнює постійним витратам фірми.
Змінні витрати – це витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягів виробництва. До них відносять витрати на сировину, паливо, електроенергію, транспортні послуги, заробітну плату найманих робітників.
Другий рівень аналізу включає витрати на одиницю продукції. До них відносять середні і граничні витрати. Всі види середніх витрат обчислюються шляхом поділу відповідних сумарних витрат на обсяг продукції, випущеної за певний період : середні постійні витрати: , середні змінні витрати: , середні сукупні витрати: .
Оскільки сукупні витрати є сумою і , то середні сукупні витрати також можна представити як суму середніх постійних і середніх змінних витрат: . Граничні витрати – це приріст сукупних витрат в результаті приросту обсягу випуску на одиницю, або додаткові витрати, пов’язані з виробництвом ще однієї додаткової одиниці продукції: . Оскільки сукупні витрати змінюються в результаті приросту змінних витрат, то граничні витрати можна визначити також за показником приросту змінних витрат: .Криві витрат виробництва на весь обсяг продукції зображені на рис. а). Крива постійних витрат має вигляд горизонтальної лінії, крива змінних витрат – це крива сукупних витрат , зміщена паралельно вниз на величину постійних витрат. Крива сукупних витрат графічно визначається додаванням значень кривої до кривої . Відстань по вертикалі між кривими і показує значення змінних витрат, а відстань по вертикалі між кривими і дає значення постійних витрат.
Конфігурація кривих і ілюструє дію законів зростаючої та спадної віддачі. Зв’язок між динамікою продуктивності факторів виробництва і витрат обернений: гранична продуктивність змінного фактора на низьких обсягах випуску зростає, досягає максимуму, а згодом – на вищих обсягах випуску – спадає, тоді як прирости витрат, навпаки, на низьких обсягах мають спадний характер (це показує опуклість кривих і вгору), а на вищих – зростаючий (опуклість кривих донизу).
48 Короткострокова модель поведінки фірми на ринку досконалої конкуренції. Нормальний та економічний прибуток. Оптимізація обсягу випуску на основі аналізу сукупного виторгу та сукупних витрат.
Ринок досконалої конкуренції має такі характерні риси: значне число продавців і покупців; стандартизована продукція; незалежність дій продавців і покупців; об’єктивність ціноутворення, відсутність будь-якого впливу на ринкову ціну; інформованість покупців і продавців; вільний вступ і вихід з галузі.
Положення фірми на конкурентному ринку визначається тим, що вона надто мала, щоб вплинути на стан ринку. Ринкова ціна не залежить від обсягу пропонування окремої фірми. Конкурентна фірма, як і будь-яка інша, прагне максимізувати економічний прибуток, який вона визначає як різницю між сукупним виторгом і сукупними витратами: .
Сукупний виторг – це сума грошей, отриманих від продажу продукції на ринку.
а і в – точки критичного обсягу випуску, або точки беззбитковості. Сума економічного прибутку максимізується на обсязі, для якиго відстань між кривими TR і TC по вертикалі найбільша.вона здаходиться в точці, де дотична до ТС паралельна лінії TR.
Економісти називають неявні витрати нормальним прибутком, його зараховують до постійних витрат. Бухгалтерський прибуток обчислюється як різниця між сукупним виторгом і явними витратами: .
Економічний прибуток обчислюється як різниця між сукупним виторгом та явними і неявними витратами: .
Оскільки неявні витрати являють собою нормальний прибуток, то: . Бухгалтерський, економічний та нормальний прибутки співвідносяться як:
Бухгалтерські витрати менші за економічні на величину неявних витрат. Бухгалтерський прибуток більший за економічний прибуток на величину неявних витрат, тобто нормального прибутку.
Оптимальний вибір для всіх фірм здійснюється за 2 етапною процедурою: 1. Визначення оптимального обсягу випуску – обсягу, який дозволяє максимізувати суму ек. Прибутку, або мінімізувати збитки; 2. Обчислення результату діяльності фірми, яка виробляє оптимальний обсяг.
Існують два підходи до визначення оптимального обсягу:1)співставлення сукупного виторгу і сукупних витрат (модель );2)співставлення граничного виторгу і граничних витрат (модель ).
Моделі оптимального вибору фірми можна представити у табличній, графічній або аналітичній формі. Аналіз цих моделей дозволяє обґрунтувати загальне правило максимізації прибутку для фірми, що функціонує у будь-якій ринковій структурі.
Умови прибутковості та збитковості конкурентної фірми за моделлю : 1)фірма прибуткова, коли , існує точка перетину лінії сукупного виторгу і кривої сукупних витрат; 2)фірма беззбиткова, коли , що відповідає точці перетину лінії сукупного виторгу і кривої сукупних витрат; 3)фірма мінімізує збитки шляхом виробництва, коли , існує точка перетину лінії сукупного виторгу і кривої змінних витрат; 4)фірма мінімізує збитки шляхом закриття, коли для всіх .
49 Короткострокова модель вибору оптимального обсягу випуску конкурентною фірмою на основі граничного аналізу. Реакція фірми на зміну ціни. Крива пропонування фірми.
Для обчислення економічного прибутку фірмі потрібна інформація про ціну, обсяг виробництва і витрати. Оскільки ціна фіксована і задається ринком об’єктивно, то основним фактором, що визначає обсяги випуску, є витрати, які зазнають впливу закону спадної віддачі. Порівнюючи сукупний виторг з сукупними витратами на кожному обсязі випуску, а також ринкову ціну з середніми та граничними витратами, фірма приймає рішення: чи виробляти продукцію взагалі, а якщо виробляти, то скільки, і визначає, яким буде результат діяльності.
Якщо фірма прийме рішення виробляти продукцію, то вона повинна вибрати оптимальний обсяг випуску: у разі прибутковості фірмі потрібно знайти такий рівень випуску, який максимізує прибуток, а у разі збитковості – такий рівень, який дозволить мінімізувати збитки.
Cформулюємо загальне правило вибору оптимального обсягу виробництва, або загальну умову максимізації прибутку: прибуток максимізується на обсязі, для якого граничний виторг дорівнює граничним витратам:
Це правило справедливе для всіх фірм, у будь-якій ринковій структурі. Оскільки в умовах ринку досконалої конкуренції , то для конкурентної фірми загальне правило максимізації прибутку означає вибір такого обсягу випуску, за якого граничні витрати рівні ціні: .
Не завжди конкурентна фірма входить на ринок за такої сприятливої кон’юнктури, яка дозволяє їй максимізувати прибуток. Можливі ситуації, коли ціни не забезпечують прибутковості на жодному з обсягів. Дослідимо, якою буде реакція фірми на зниження або підвищення ціни продукції в короткостроковому періоді за допомогою графічних моделей .
Умови прибутковості та збитковості конкурентної фірми за моделлю МRМC: 1)фірма прибуткова, коли Р>ATC; 2)фірма беззбиткова, коли P=minATC; 3)фірма мінімізує збитки шляхом виробництва, коли AVC<P<ATC; 4)фірма мінімізує збитки шляхом закриття, коли Р<ATC;
Крива пропонування показує обсяг продукції, який фірма може поставити на ринок за всіх можливих значень ціни. Згідно з правилом визначення оптимального обсягу випуску, фірма завжди, за будь-якої ціни, розширює виробництво до рівня, де . Отже, всі параметри виробництва належать кривій граничних витрат . Але фірма припиняє виробництво, якщо ціна впаде нижче середніх змінних витрат .
Короткострокова крива ринкового пропонування визначає обсяг виробництва галузі. Вона одержується шляхом додавання обсягів пропонування всіх фірм за кожної можливої ціни. У короткостроковому періоді число фірм в галузі постійне
50 Довгострокова модель технологічно ефективного виробництва: двофакторна функція виробництва. Ізокванта. Типи функцій виробництва. Зміна факторів виробництва. Ефект масштабу.
У довгостроковому періоді фірма може змінити як технологію виробництв, так і його масштаб. Зміна технології веде до зміни функціональної залежності між структурою затрат ресурсів і випуском. Для аналізу застосовуються дво– і багатофакторні виробничі функції. Коли виробничому процесі капітал і праця можуть замінювати один одного, пропорції між ресурсами вимірює показник капіталоозброєності праці . Функція виробництва має вигляд: .
Двофакторна виробнича функція може бути представлена у табличній („виробнича сітка”), графічній (ізокванта) і аналітичній формах.
Ізокванта – це крива однакової кількості продукту, яка відображає множину комбінацій вхідних ресурсів, що забезпечують певний фіксований рівень випуску. Кожна з комбінацій факторів виробництва на ізокванті представляє свій технологічний спосіб виробництва. Наприклад, в точці переважає машинна технологія, а в точці виробництво продукції здійснюється переважно за рахунок ручної праці. Рівень виробництва зростає з кожною наступною, розташованою вище від попередньої, ізоквантою.
Можна відмітити ще кілька властивостей кривих стабільного рівня виробництва: ізокванти, що відображають різні рівні випуску, не можуть перетинатися; ізокванти опуклі до початку координат і не перетинають осі координат, а лише необмежено наближаються до них,.
Аналітично побудова ізокванти базується на рівнянні виробничої функції: . Тобто необхідно зафіксувати рівень виробництва, для якого будується ізокванта, і розв’язати рівняння відносно або .
За допомогою виробничої функції можна проаналізувати можливості зміни технології за умови збереження досягнутого рівня виробництва. .
Показник, що визначає пропорції заміни факторів виробництва, називається граничною нормою технологічної заміни – . Вона показує, від якої кількості одного фактора треба відмовитись, щоб залучити у виробництво додаткову одиницю іншого фактора.
Відповідно, – гранична норма заміни праці капіталом – показує скільки одиниць капіталу може замінити одиницю праці; – гранична норма заміни капіталу працею – показує скільки одиниць праці може замінити одиницю капіталу. Гранична норма технологічної заміни завжди є величиною від’ємною. Зберегти певний рівень виробництва за нової технології можна лише тоді, коли збільшення одного фактора буде супроводжуватись відповідним зменшенням іншого, і навпаки, тобто величини і завжди мають протилежні знаки, а ізокванта має від’ємний нахил.
Величина граничної норми технологічної заміни залежить від співвідношення граничних продуктивностей факторів виробництва. Зміна капіталу на призводить до зміни обсягу виробництва на величину , а зміна праці на дає зміну обсягу випуску на . У випадку фіксованого рівня виробництва необхідно, щоб втрата продукції від зменшення кількості робітників компенсувалась приростом продукції від збільшення застосування капіталу, і навпаки, тобто повинна виконуватись рівність: або , або .
Звідси гранична норма технологічної заміни праці капіталом:
,
або гранична норма технологічної заміни капіталу працею:
,тобто .
Динаміка граничної норми технологічної заміни при зміні технологічного способу виробництва зазнає впливу закону спадної віддачі: в міру насичення виробництва будь-яким фактором його гранична продуктивність спадає. Ця тенденція отримала назву закону зниження граничної норми технологічної заміни: зі збільшенням застосування у виробництві будь-якого фактора гранична норма технологічної заміни одиниці цього фактора іншим знижується, і навпаки.
Аналіз довгострокової функції виробництва має важливе практичне значення, особливо для планування розвитку фірми.
Залежно від ступеня замінності факторів виробництва можливі різні типи функцій виробництва.
Типовою функцією з частковою змінюваністю факторів виробництва є функція Кобба-Дугласа: , де А, , > 0.
Ізокванти функції мають вигляд опуклих до початку координат кривих, які необмежено наближаються до координатних осей.
Виробнича функція Леонтьєва є функцією з фіксованими пропорціями використання виробничих факторів:
Q=min (a*L, b*K), де a, b >0
Фактори є абсолютними доповнювачами, кожен рівень виробництва вимагає визначеної комбінації праці і капіталу. Ізокванти функції мають вигляд прямих кутів, вершини яких відповідають певним наборам факторів.
У випадку абсолютно взаємозамінних ресурсів виробнича функція має вигляд:
Q=a*L+b*K, де a, b >0
Ізокванти функції є прямими з від'ємним і сталим (-а/b) нахилом, MRTS постійна в усіх точках ізокванти. Один і той самий обсяг випуску може бути забезпечений або переважно капіталом, або переважно працею, або іншою комбінацією цих факторів.
Довгострокова виробнича функція показує ефект масштабу, тобто співвідношення між зростанням затрат ресурсів і зростанням обсягів виробництва. Тут можливі три випадки:
якщо темпи зростання обсягів виробництва перевищують темпи зростання обсягів ресурсів, має місце зростаючий ефект масштабу;
якщо обсяги виробництва зростають тими ж темпами, що і обсяги використовуваних ресурсів, має місце постійний ефект масштабу;
якщо зростання обсягів виробництва відбувається в меншій мірі, ніж зростають обсяги залучених ресурсів, має місце спадний ефект масштабу.