Основи підприємницької діяльностіВСТУП
Сучасне підприємництво можна розглядати з індивідуальної й суспільної позиції. З одної сторони, індивідуалізм підприємництва зводиться до отримання максимального прибутку від підприємницької діяльності. Це досягається внаслідок того, що підприємець зацікавлений у продажу товарів (робіт, послуг) за надвисокими цінами, в той же час він намагається мінімізувати витрати діяльності: придбати матеріальні й нематеріальні ресурси за найнижчими цінами, заплатити працівникам найменшу заробітну плату. Останнє пов’язано з експлуатацією найманої праці й часто-густо формує про підприємництво негативну громадську думку.
З іншої сторони, підприємницька діяльність зводиться до вивчення потреб суспільства та їх задоволення. В ринковій економіці саме підприємець повинен першим розпізнати товари й послуги, яких в найближчому майбутньому буде потребувати споживач. Саме підприємець покликаний виконувати певну суспільну функцію і його діяльність є безперечно необхідною будь-якому суспільству, де створюється продукція, існує розподіл праці й кооперування її результатів.
Отже, позитивні моменти підприємництва для суспільства полягають у тому, що:
підприємець особисто зацікавлений у своїй діяльності й має шанси досягти кращих результатів, ніж у разі відсутності такої спеціалізації в суспільстві;
підприємець може скоріше задовольнити потреби споживачів, оскільки він розраховує отримати вигоди раніше своїх конкурентів;
підприємницька діяльність сприяє задоволенню потреб з меншими затратами ресурсів суспільства.
Держава вважається багатою, якщо 5-7% її активного населення мають схильність до підприємництва. Але саме держава встановлює загальні правила поведінки (законодавчі норми) у підприємницькій діяльності. Тому, перш ніж започатковувати підприємницьку діяльність, треба вивчити “правила гри”, тобто правові засади підприємництва.
Метою викладання навчальної дисципліни “Підприємництво та менеджмент” в її першій частині “Підприємництво” є засвоєння студентами теоретичних знань та практичних навичок з основ підприємництва.
Завдання дисципліни в частині “Підприємництво”:
вивчення загальних положень цивільного і господарського права та основ правового регулювання підприємницької діяльності в Україні;
розкриття природи і суті підприємництва, суб’єктів підприємницької діяльності;
ознайомлення з правилами започаткування підприємництва, вибору відповідної його організаційно-правової форми, порядком припинення підприємництва;
засвоєння особливостей різних галузей та видів підприємницької діяльності, способів організації бізнесу;
ознайомлення з ресурсним забезпеченням підприємництва, фінансовою інформацією про підприємництво;
в ивчення засад податкового регулювання підприємницької діяльності.
Тема 1. Основні засади підприємництва в Україні
Підприємництво як господарська діяльність.
Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг, що мають цінову визначеність.
Господарська діяльність (господарювання) базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності. Учасниками відносин у сфері господарювання є:
1) суб'єкти господарювання;
2) споживачі;
3) органи державної влади та місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією;
4) громадяни, громадські організації та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.
Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.
Залежно від мети здійснення розрізняють комерційну і некомерційну господарську діяльність.
Комерційна господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів з метою одержання прибутку, є підприємницькою діяльністю (підприємництвом), а суб'єкти комерційного господарювання - суб'єктами підприємництва (підприємцями). На відміну від комерційної господарської діяльності, некомерційне господарювання спрямоване на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.
Отже, підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється підприємцями з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Оскільки підприємництво як соціально-економічне явище відноситься до господарської діяльності, на нього розповсюджується правове регулювання відносин у сфері господарювання.
Нормативно-правове регулювання господарської діяльності в Україні здійснюється Конституцією України, Господарським Кодексом України, спеціальними законами України, нормативно-правовими актами Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади та місцевого самоврядування.
Під нормативно-правовим актом розуміється прийнятий компетентним органом держави офіційний письмовий документ, у якому сформульовані правові норми. Правова норма - це загальне правило поведінки, встановлене (санкціоноване) державою.
Правові основи господарської діяльності (господарювання) встановлює Господарський Кодекс України (далі - ГКУ), який має на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва й на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.
Правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.
Загальними принципами господарювання в Україні є:
1) забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою всіх суб'єктів господарювання;
2) свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;
3) вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;
4) обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави,
5) захист національного товаровиробника;
6) заборона незаконного втручання органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Участь держави у сфері господарювання.
Держава, органи державної влади та місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання. Рішення органів державної влади та місцевого самоврядування з фінансових питань, що виникають в процесі формування та контролю виконання бюджетів всіх рівнів, а також з адміністративних та інших відносин управління (крім організаційно-господарських, в яких ці органи є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією), приймаються від імені цього органу і в межах його владних повноважень. Господарська компетенція органів державної влади та місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи.
У сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств населення в цілому.
Основними напрямами економічної політики, що визначаються державою, є:
1) структурно-галузева політика, спрямована на прогресивні зміни у структурі народного господарства, удосконалення міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій, стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зростання рівня життя населення (складовими є промислова, аграрна, будівельна та інші сфери економічної політики, щодо яких держава здійснює стимулюючий вплив);
2) інвестиційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання необхідних умов для залучення та концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва, забезпечення ефективного і відповідального використання цих коштів та контролю за ними;
3) амортизаційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання найбільш сприятливих та рівноцінних умов відтворення основних виробничих і невиробничих засобів переважно на якісно новій техніко-технологічній основі;
4) політика інституційних перетворень, спрямована на формування багатоукладної економічної системи шляхом трансформування відносин власності, розвитку форм власності та господарювання, еквівалентності відносин обміну між суб'єктами господарювання, державну підтримку і захист усіх форм ефективного господарювання та ліквідацію будь-яких протизаконних економічних структур;
5) цінова політика, спрямована на регулювання відносин обміну між суб'єктами ринку з метою дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових і роздрібних цін;
6) антимонопольно-конкурентна політика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів господарювання, недопущення проявів дискримінації, насамперед за рахунок монопольного ціноутворення та зниження якості продукції;
7) бюджетна політика, спрямована на оптимізацію та раціоналізацію формування доходів і використання державних фінансових ресурсів, узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів у міжбюджетних відносинах, регулювання державного боргу та забезпечення соціальної справедливості при перерозподілі національного доходу;
8) податкова політика, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, дотримання конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів;
9) грошово-кредитна політика, спрямована на забезпечення народного господарства економічно необхідним обсягом грошової маси, залучення коштів суб'єктів господарювання та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку економіки;
10) валютна політика, спрямована на встановлення і підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне використання;
11) зовнішньоекономічна політика, спрямована на регулювання державою відносин суб'єктів господарювання з іноземними суб'єктами господарювання та захист національного ринку і національного товаровиробника.
Екологічна політика держави спрямована на забезпечення раціонального використання та повноцінного відтворення природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення.
У соціально-економічній сфері держава здійснює соціальну політику захисту прав споживачів, заробітної плати і доходів населення, зайнятості, соціального захисту та соціального забезпечення.
Здійснення державою економічної стратегії і тактики у сфері господарювання спрямовується на створення економічних, організаційних та правових умов, за яких суб'єкти господарювання враховують у своїй діяльності показники прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку.
Основними формами державного планування господарської діяльності є Державна програма економічного і соціального розвитку України, Державний бюджет України, а також інші державні програми з цих питань.
Суб'єктам господарювання, які не враховують суспільні інтереси, відображені в таких програмних документах, не можуть надаватись передбачені законом пільги та переваги у здійсненні господарської діяльності.
Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є:
державне замовлення, державне завдання;
ліцензування, патентування і квотування;
сертифікація і стандартизація;
застосування нормативів і лімітів;
регулювання цін і тарифів;
надання інвестиційних, податкових та інших пільг;
надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.
Держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах:
збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарської діяльності - за станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності;
фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин — за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержання вимог валютного і податкового законодавства;
цін і ціноутворення - з питань додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги;
монополізму і конкуренції - з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства;
ресурсних відносин - за використанням і охороною земель, водних ресурсів і лісового господарства, відтворенням природних ресурсів;
виробництва і праці - за безпекою виробництва і праці, за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою, додержанням законодавства про працю, дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;
споживання - за якістю і безпечністю продукції і послуг;
зовнішньоекономічної діяльності - з питань додержання митного законодавства, технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки.
Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняється.
Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів шляхом:
визнання наявності або відсутності прав;
визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади і місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єктів господарювання або споживачів;
визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;
відновлення становища, яке існувало до порушення прав і законних інтересів суб'єктів господарювання;
припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;
присудження до виконання обов'язку в натурі;
відшкодування збитків;
застосування штрафних санкцій;
застосування оперативно-господарських санкцій;
застосування адміністративно-господарських санкцій;
установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;
іншими способами, передбаченими законодавством.
Основи здійснення підприємницької діяльності.
Підприємництво здійснюється на основі:
вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;
самостійного формування підприємцем програм діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;
вільного найму підприємцем працівників;
комерційного розрахунку та власного комерційного ризику,
вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших обов”язкових платежів, передбачених законом;
самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Суб'єкти підприємництва мають право без обмежень самостійно здійснювати підприємницьку діяльність, що не суперечить законодавству. Обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, встановлюються Конституцією України та законом. Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та місцевого самоврядування. Підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених Конституцією України.
Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця.
Суб'єкти господарської діяльності підлягають державній реєстрації. Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації суб'єктів підприємництва окремих організаційних форм визначається ГКУ та іншими законами.
До загальних державних гарантій прав підприємств належать:
рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів;
недоторканність майна і забезпечення захисту майнових прав;
відшкодування згідно із законом збитків, завданих внаслідок порушення майнових прав підприємця;
відшкодування збитків у зв'язку з виконанням підприємцем державних чи громадських обов'язків.
Державна підтримка підприємництва полягає у створенні органами влади сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва в порядку, передбаченому законом, до яких належать:
надання земельних ділянок, державного майна для здійснення підприємницької діяльності;
сприяння в організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування підприємницької діяльності, підготовці кадрів;
здійснення первісного облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передаванням їх підприємцям у визначеному законом порядку;
стимулювання модернізації технології, інноваційної діяльності, освоєння підприємцями нових видів продукції й послуг;
подання інших видів допомоги;
сприяння розвитку малого підприємництва.
Підприємці зобов'язані не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати права ізаконні інтереси фізичних і юридичних осіб, права органів місцевого самоврядування і держави. За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.
Підприємницька діяльність припиняється:
з власної ініціативи;
у разі закінчення строку дії ліцензії;
у разі припинення існування підприємця;
на підставі рішення суду у випадках, передбачених законодавством.
Тема 2. Суб'єкти підприємницької діяльності
2.1. Загальні положення про фізичну особу.
Цивільним законодавством України регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи (далі - особи), держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Згідно з визначенням, наведеним у Цивільному Кодексі України (далі -ЦКУ), людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
Усі фізичні особи мають правоздатність (здатність мати цивільні права і обов'язки). Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Змістом особистого немайнового права фізичної особи є можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері приватного життя. Особисті немайнові права фізичної особи поділяються на такі, що забезпечують її природне існування (право на: життя, охорону здоров'я, медичну допомогу, особисту недоторканість, свободу, сім'ю, опіку або піклування, безпечне для життя і здоров'я довкілля тощо), і такі, що забезпечують її соціальне буття (право на: ім'я, повагу до гідності та честі, недоторканість ділової репутації, інформацію, таємницю кореспонденції, вільний вибір сфер, змісту та форм творчості, вибір і зміну роду занять тощо).
Право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюється Конституцією України та законом.
Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття). Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю. За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальників або органів опіки та піклування така фізична особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.
Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має часткову цивільну дієздатність (має право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини; здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; не несе відповідальності за завдану нею шкоду).
Фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має неповну цивільну дієздатність (має право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися внесеним на своє ім’я вкладом; неповнолітня особа несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідного до закону). Інші правочини неповнолітня особа вчиняє за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Крім випадку реєстрації неповнолітньої фізичної як підприємця, повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини.
Цивільна дієздатність фізичної особи може бути обмежена судом (у разі, якщо фізична особа страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; якщо фізична особа зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо). Над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування. Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини.
Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка. Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину. Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в й інтересах вчиняє опікун.
Правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за підприємницькими зобов'язаннями усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна
Фізична особа, яка не спроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом.
2.2. Загальні положення про юридичну особу.
Відповідно до ЦКУ юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем і відповідачем у суді.
Юридична особа здатна мати ті ж цивільні права і обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Цивільна дієздатність юридичної особи здійснюється через її органи, які відповідно до установчих документів та закону діють від імені юридичної особи.
Юридична особа може створюватись шляхом об'єднання осіб та (або) майна.
Майном як особливим об'єктом цивільних прав вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права і обов'язки. Річчю є об'єкт матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права і обов'язки. Речі поділяються на нерухомі і рухомі. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також розташовані на них об'єкти, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Рухомими є речі, які можна вільно переміщувати у просторі. На тварин, крім випадків, встановлених законом, також поширюється правовий режим речі.
Залежно від порядку створення розрізняють два види юридичних осіб:
юридичні особи публічного права, які створюються розпорядчим актом Президента України, органів державної влади або місцевого самоврядування;
юридичні особи приватного права, які створюються на підставі установчих документів.
Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.
Юридичні особи публічного права можуть створюватись у формі державних і комунальних підприємств, навчальних закладів та в інших формах, визначених законодавством. Підприємства поділяються на підприємницькі (державні комерційні підприємства, комунальні комерційні підприємства) та непідприємницькі (казенні підприємства, комунальні некомерційні підприємства).
Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади можуть створювати юридичні особи приватного права, брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.
Юридичні особи приватного права можуть створюватись у формі товариств, установ та інших формах, установлених законом.
Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створене однією особою, якщо інше не встановлене законом.
Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.
Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна
Підприємницькі товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками, можуть бути створені лише як господарські товариства або виробничі кооперативи.
Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об’єднання громадян тощо) та установи (фонди, які мають соціальні, благодійні, культурні, освітні та інші суспільно корисні цілі) можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлене законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.
Для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи. Вимоги до змісту установчих документів встановлюються ЦКУ, ГКУ або іншими законами.
Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації (відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи та інше) включаються до єдиного державного реєстру. Підставою для відмови у державній реєстрації може бути лише порушення законного порядку створення юридичної особи або невідповідність закону її установчих документів.
Юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму. Найменування установи повинно містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа може мати, крім повного, скорочене найменування.
Місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.
Юридична особа може мати філії та представництва. Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, на основі права оперативно-господарського використання цього майна. Керівники філій і представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.
Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
Юридична особа припиняється в результаті передавання всього її майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділ, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Злиття, приєднання, поділ, перетворення юридичної особи здійснюється за рішенням її учасників (засновників), а у випадках, передбачених законом, за рішенням суду або відповідних органів державної влади. Ліквідація юридичної особи здійснюється за рішенням її учасників (засновників), в тому числі у зв'язку із досягненням мети чи закінченням строку, на який було створено юридичну особу, а у випадках, встановлених законом, за рішенням суду.
У разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості:
вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою або іншим способом;
вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;
податкові вимоги;
всі інші вимоги
2.3. Загальна характеристика суб'єктів підприємництва.
Суб'єктами підприємництва визнаються учасники господарських, цивільних та інших відносин, які здійснюють підприємницьку діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно та несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Суб'єктами підприємництва є:
юридичні особи, які зареєстровані в установленому законом порядку та здійснюють підприємницьку діяльність;
фізичні особи - громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які зареєстровані відповідно до закону як підприємці і здійснюють підприємницьку діяльність;
філії та представництва юридичної особи, створені нею для здійснення підприємницької діяльності.
Суб'єкти підприємництва реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності та інших речових прав (права господарського відання та права оперативно-господарського використання майна).
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. У власності підприємців - фізичних осіб та юридичних осіб приватного права може бути будь-яке майно, яким вони володіють, користуються та розпоряджаються на власний розсуд, за винятком окремих видів майна, яке згідно із законом не може належати на праві приватної власності фізичним і юридичним особам.
Право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником, з обмеженням правомочності щодо розпорядження окремими видами майна. Власник майна здійснює контроль за належним йому майном безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність суб'єкта підприємництва. У підприємців - юридичних осіб публічного права майно знаходиться у державній або комунальній власності та закріпляється за ними у володіння, користування й розпорядження на праві господарського відання.
Обсяг майнових правомочностей суб'єкта підприємництва у межах права оперативно-господарського використання майна визначається юридичною особою - підприємцем, до складу якої входить зазначений суб'єкт. На основі права оперативно-господарського використання майна можуть діяти філії та представництва юридичної особи - підприємця.
2.4. Особливості окремих організаційно-правових форм суб'єктів підприємництва - юридичних осіб.
До основних організаційно-правових форм суб'єктів підприємництва - юридичних осіб належать:
господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, акціонерне товариство);
виробничі кооперативи;
комерційні підприємства (державне комерційне підприємство, комунальне комерційне підприємство).
2.4.1. Загальні положення про господарські товариства.
Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Учасниками господарського товариства може бути фізична або юридична особа. Обмеження щодо участі у господарських товариствах встановлюються законом. Господарське товариство, крім повного і командитного, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником. Право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватись іншій особі.
Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Грошова оцінка вкладу учасника здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає експертній оцінці.
Господарське товариство є власником:
майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу;
продукції, виробленої товариством у результаті підприємницької діяльності;
одержаних доходів;
іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.
Учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом:
брати участь в управлінні товариством;
брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди);
вийти в установленому порядку з товариства;
здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві;
отримувати інформацію про діяльність товариства тощо.
Дивіденд - це платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав на користь власника таких корпоративних прав у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента. Корпоративне право - право власності на статутний (складений) капітал юридичної особи або його частку (пай), включаючи право на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства.
До дивідендів прирівнюється також платіж, який здійснюється державним некорпоратизованим, казенним чи комунальним підприємством на користь відповідно органу державної влади чи місцевого самоврядування у зв'язку з розподілом частини прибутку такого підприємства.
Учасники товариства зобов'язані додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів (робити вклади чи оплачувати акції у встановленому порядку, не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства тощо). Учасник у випадку та в порядку, встановлених установчим документом або законом, може бути виключений з товариства
Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом. Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою.
У статуті товариства вказуються найменування товариства, його місцезнаходження, органи управління, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства й виходу з нього та інше. У засновницькому договорі товариства визначаються зобов'язання учасників створити товариство, порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умови передавання товариству майна учасників та інше.
Управління товариством здійснюють його органи. Органами товариства є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Загальні збори своїм рішенням створюють одноособовий або колегіальний виконавчий орган та встановлюють його компетенцію. Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі й тих, що передані до компетенції виконавчого органу. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників (якщо інше не встановлено установчим документом або законом), а з питань внесення змін до статуту товариства, відчуження майна на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства, та ліквідації товариства - приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів (якщо інше не встановлено законом).
Господарське товариство визнається залежним, якщо інше (головне) товариство має двадцять або більше відсотків голосуючих акцій акціонерного товариства чи двадцять або більше відсотків статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю.
2.4.2. Повне товариство.
Повним є товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними засновницького договору, який є установчим документом повного товариства, здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями усім своїм майном. Особа може бути учасником тільки одного повного товариства.
Учасник повного товариства не має права без згоди інших учасників вчиняти від свого імені та у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб правочини, що є однорідними з тими, що становлять предмет діяльності товариства.
Найменування повного товариства має містити імена (найменування) всіх його учасників або ім'я (найменування) одного чи кількох учасників з додаванням слів “і компанія”, а також словосполучення "повне товариство".
Засновницький договір повного товариства, який підписується всіма його учасниками, крім відомостей, зазначених вище, повинен містити відомості про розмір та склад складеного капіталу товариства; розмір та порядок зміни часток кожного з учасників у складеному капіталі; розмір, склад та строки внесення ними вкладів.
Управління діяльністю повного товариства здійснюється за спільною згодою всіх учасників. Кожний учасник повного товариства має один голос, якщо інший порядок визначення кількості голосів не передбачений засновницьким договором.
Кожний учасник повного товариства має право діяти від імені товариства, якщо засновницьким договором не визначено, що всі учасники ведуть справи спільно або що ведення справ доручено окремим учасникам. У разі спільного ведення учасниками справ товариства для вчинення кожного правочину є необхідною згода всіх учасників товариства. Якщо ведення справ доручено окремим учасникам, інші учасники можуть діяти від імені товариства за наявності у них довіреності, виданої учасниками, яким доручено ведення справ товариства.
Прибутки та збитки повного товариства розподіляються між його учасниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі, якщо інше не передбачено заcновницьким договором або домовленістю учасників. У разі недостатності у повного товариства майна для задоволення вимог кредиторів учасники повного товариства солідарно відповідають за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення.
Учасник повного товариства, яке було створене на невизначений строк, може у будь-який момент вийти з товариства у встановленому порядку. Достроковий вихід учасника з повного товариства, що засноване на певний строк, допускається лише з поважних причин.
При виході учасника з повного товариства йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у складеному капіталі. У разі виходу учасника з повного товариства або звернення кредитором одного з учасників стягнення на частину майна, пропорційну його частці у складеному капіталі, товариство може продовжити свою діяльність, якщо це передбачено засновницьким договором чи домовленістю учасників, що залишились. Якщо в повному товаристві залишається один учасник, товариство ліквідується. Цей учасник має право перетворити таке товариство в інше господарське товариство у законодавчо встановленому порядку.
2.4.3. Командитне товариство.
Командитним є товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном (повні учасники), є один чи кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства. Сукупний розмір вкладів вкладників не повинен перевищувати 50 відсотків складеного капіталу.
Особа може бути повним учасником тільки в одному командитному товаристві. Повний учасник командитного товариства не може бути учасником повного товариства. Повний учасник командитного товариства не може бути вкладником цього самого товариства.
До командитного товариства застосовуються положення про повне товариство.
Найменування командитного товариства має містити імена (найменування) всіх повних учасників або хоча б одного повного учасника з додаванням слів “і компанія”, а також слова "командитне товариство". Якщо у найменування командитного товариства включено ім'я вкладника, такий вкладник стає повним учасником товариства.
Засновницький договір командитного товариства підписується всіма його повними учасниками. Якщо командитне товариство створюється одним повним учасником, то установчим документом є одноособова заява (меморандум). Установчий документ командитного товариства, крім відомостей, зазначених вище, повинен містити відомості про розмір і склад складеного капіталу товариства; розмір та порядок зміни часток кожного з повних учасників у складеному капіталі; сукупний розмір вкладів вкладників.
Управління діяльністю командитного товариства здійснюється повними учасниками у порядку, встановленому для повного товариства. Вкладники можуть діяти від імені товариства тільки за довіреністю.
Вкладник командитного товариства зобов'язаний зробити вклад до складеного капіталу. Вкладник має право одержувати частину прибутку товариства відповідно до його частки у складеному капіталі; вимагати першочергового повернення вкладу у разі ліквідації товариства; після закінчення фінансового року вийти з товариства та одержати свій вклад у встановленому порядку; передати свою частку (її частину) у складеному капіталі іншому вкладнику або третій особі.
Командитне товариство ліквідується при вибутті всіх вкладників. При цьому повні учасники мають право перетворити командитне товариство у повне товариство. Командитне товариство не зобов'язане ліквідовуватись, якщо в ньому залишаються хоча б один повний учасник і один вкладник.
Учасниками повного товариства, повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва.
2.4.4. Товариство з обмеженою відповідальністю.
Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване однією або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів. Учасники, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.
Найменування товариства, крім власної назви, має містити слова "товариство з обмеженою відповідальністю".
Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю встановлюється законом. При перевищенні цієї кількості товариство підлягає перетворенню в акціонерне товариство протягом одного року, а зі спливом цього строку - ліквідації в судовому порядку, якщо кількість учасників не зменшиться до встановленої межі.
Товариство з обмеженою відповідальністю не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа. Особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника.
Договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю кількома особами може укладатись ними в письмовій формі у разі необхідності встановлення порядку заснування товариства, умов здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розміру статутного капіталу та частки в ньому кожного з учасників, строків та порядку внесення вкладів та інших умов. Цей договір не є установчим документом і його подання при державній реєстрації не є обов'язковим.
Установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут. Статут товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей зазначених вище, має містити відомості про розмір статутного капіталу з визначенням частки кожного учасника; склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень; розмір і порядок формування резервного капіталу; порядок передавання (переходу) часток у статутному капіталі. Статут товариства з обмеженою відповідальністю зі всіма наступними змінами зберігається в органі, що здійснив державну реєстрацію.
Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається з вартості вкладів його учасників. Відповідно до статутного капіталу визначається мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Мінімальний розмір статутного капіталу встановлюється законом. Не допускається звільнення учасника товариства від обов'язку внесення вкладу до статутного капіталу, у тому числі шляхом зарахування вимог до товариства.
До державної реєстраціїтовариства його учасники повинні сплатити не менше ніж 50 відсотків суми своїх вкладів. Несплачена частина статутного капіталу підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства, інакше товариство повинно прийняти рішення про зменшення статутного капіталу або про ліквідацію товариства. Якщо після закінчення другого чи кожного наступного фінансового року вартість чистих активів товариства стає меншою від статутного капіталу, товариство повинно оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту у встановленому порядку, якщо його учасники не прийняли рішення про внесення додаткових вкладів. У разі зменшення вартості чистих активів до рівня, нижчого від визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації. Зменшення статутного капіталу за наявності заперечень кредиторів не допускається. Збільшення статутного капіталу допускається після внесення усіма учасниками вкладів у повному розмірі.
Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників. До виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить:
визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів і звітів про їх виконання;
внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіталу;
створення та відкликання виконавчого органу товариства;
визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів;
затвердження річних фінансових та інших звітів, розподіл прибутку та збитків товариства;
вирішення питання про придбання товариством частки учасника;
виключення учасника з товариства;
прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.
Статутом і законом до виключної компетенції загальних зборів може бути також віднесено вирішення інших питань.
Поточне керівництво товариством здійснює його виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який підзвітний загальним зборам його учасників.
Учасник товариства має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства, а також, якщо інше не встановлено статутом, третім особам. У разі придбання частки (її частини) учасника самим товариством воно зобов'язане реалізувати її іншим учасникам або третім особам протягом строку та в порядку, встановлених статутом і законом, або зменшити свій статутний капітал.
Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право у встановленому порядку вийти з товариства. При цьому учасник має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства
Звернення стягнення на частину майна товариства, пропорційну частці учасника у статутному капіталі товариства, за його особистими боргами допускається лише у разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Звернення стягнення на всю частку учасника в статутному капіталі припиняє його участь у товаристві.
Товариство з обмеженою відповідальністю може бути перетворене в акціонерне товариство чи у виробничий кооператив.
2.4.5. Товариство з додатковою відповідальністю.
Товариством з додатковою відповідальністю є товариство, заснованеоднією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом.
Учасники товариства з додатковою відповідальністю солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном у розмірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного ними вкладу. У разі визнання банкрутом одного з учасників його відповідальність за зобов'язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками пропорційно їх часткам у статутному капіталі товариства.
До товариства з додатковою відповідальністю застосовуються положення про товариство з обмеженою відповідальністю, якщо інше не встановлено статутом товариства і законом.
2.4.6. Акціонерне товариство.
Акціонерним є товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості.
Акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном. Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості акцій, що їм належать.
Особливості правового статусу акціонерних товариств, створених у процесі приватизації державних підприємств, встановлюються законом.
Акціонерне товариство може бути створене юридичними та (або) фізичними особами. Акціонерне товариство може бути створене однією особою чи може складатись з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. Акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа.
Особи, що створюють акціонерне товариство, укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення товариства. Цей договір не є установчим документом товариства. Акціонерне товариство відповідає за зобов'язаннями учасників, пов'язаними з його створенням, лише у разі наступного схвалення їх дій загальними зборами акціонерів.
Установчим документом акціонерного товариства є статут. Статут акціонерного товариства, крім загальних положень, встановлених вимогами до змісту установчих документів, повинен містити відомості про розмір статутного капіталу; категорії акцій, що випускаються товариством, та їхню номінальну вартість і кількість; права акціонерів; склад і компетенцію органів управління товариством і порядок ухвалення ними рішень та інше.
Статутний капітал акціонерного товариства утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій. Статутний капітал визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Він не може бути менше розміру, встановленого законом.
При заснуванні акціонерного товариства усі його акції мають бути розподілені між засновниками. Відкрита підписка на акції не провадиться до повної сплати статутного капіталу. Порядок проведення відкритої підписки встановлюється законом.
Акціонерне товариство, яке проводить відкриту підписку на акції, зобов'язане щорічно публікувати для загального відома річний фінансовий звіт, а також іншу інформацію, передбачену законом.
Якщо після закінчення другого та кожного наступного фінансового року вартість чистих активів акціонерного товариства виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу та зареєструвати відповідні зміни у встановленому порядку. Якщо вартість чистих активів стає меншою від мінімального розміру статутного капіталу, встановленого законом, товариство підлягає ліквідації.
Акціонерне товариство має право за рішенням загальних зборів акціонерів збільшити статутний капітал шляхом збільшення номінальної вартості акцій або додаткового випуску акцій. Збільшення статутного капіталу допускається після його повної сплати. Збільшення статутного капіталу не допускається для покриття збитків.
Акціонерне товариство має право за рішенням загальних зборів акціонерів зменшити статутний капітал шляхом зменшення номінальної вартості акцій або, якщо це передбачено статутом, шляхом викупу товариством частини власних акцій з метою зменшення їх загальної кількості. Зменшення статутного капіталу допускається після повідомлення про це всіх його кредиторів у порядку, встановленому законом. При цьому кредитори товариства мають право вимагати дострокового припинення або виконання товариством відповідних зобов'язань та відшкодування збитків. Зменшення статутного капіталу нижче від встановленого законом розміру має наслідком ліквідацію акціонерного товариства.
Акціонерне товариство має право випускати облігації на суму, яка не перевищує розміру статутного капіталу або розміру забезпечення, що надається з цією метою третіми особами.
Акціонерне товариство не має права оголошувати та виплачувати дивіденди:
до повної сплати всього статутного капіталу;
при зменшенні вартості чистих активів до розміру, меншого ніж розмір статутного капіталу і резервного фонду;
в інших установлених законом випадках.
Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів, які скликаються не рідше одного разу на рік. До виключної компетенції загальних зборів належить:
внесення змін до статуту (в тому числі зміна розміру статутного капіталу);
обрання членів наглядової ради, а також утворення та відкликання виконавчого та інших органів товариства;
затвердження річної фінансової звітності, розподіл прибутку і збитків товариства;
рішення про ліквідацію товариства;
інші питання, встановлені статутом товариства і законом.
В акціонерному товаристві може створюватись наглядова рада, яка здійснює контроль за його виконавчим органом (правлінням або іншим виконавчим органом) та захист прав акціонерів. Виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їх рішень.
2.4.7. Виробничий кооператив.
Виробничим кооперативом є добровільне об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об'єднанні його членами майнових пайових внесків.
Установчим документом виробничого кооперативу є його статут, який затверджується загальними зборами його членів. Крім загальних вимог до змісту, статут кооперативу повинен містити: розмір пайового внеску члена кооперативу, склад і порядок внесення пайових внесків, характер і порядок трудової діяльності членів кооперативу, порядок розподілу прибутку і збитків кооперативу, розмір і умови субсидіарної відповідальності членів кооперативу за його зобов'язаннями, склад і компетенцію органів управління кооперативом.
Кількість членів кооперативу не може бути меншою, ніж встановлено законом.
Майно, що є у власності виробничого кооперативу, поділяється на паї його членів відповідно до статуту кооперативу. Член кооперативу зобов'язаний внести до дня державної реєстрації кооперативу не менше 10 відсотків пайового внеску, а решту — протягом року з дня реєстрації, якщо інший строк не встановлений статутом кооперативу.
Прибуток виробничого кооперативу розподіляється між його членами відповідно до їхньої трудової участі, якщо інший порядок не встановлений статутом кооперативу.
Член кооперативу має право на вихід з кооперативу. У цьому разі йому виплачується вартість паю або видається майно, пропорційне розміру його паю, а також здійснюються виплати, встановлені статутом кооперативу.
Звернення стягнення на пай члена виробничого кооперативу за його власними зобов'язаннями допускається лише у разі недостатності у нього іншого майна в порядку, встановленому статутом кооперативу і законом.
2.4.8. Державне комерційне підприємство.
Державне комерційне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.
Майно державного комерційного підприємства перебуває у державній власності і закріпляється за ним на праві господарського відання.
Державне підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями власника і органу влади, до сфери управління якого воно входить. Держава та орган, до сфери управління якого входить підприємство, не несуть відповідальності за його зобов'язаннями, крім випадків, передбачених законом.
Керівник державного підприємства призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органу.
Статутний фонд державного комерційного підприємства утворюється уповноваженим органом, до сфери управління якого воно входить, до реєстрації підприємства, як суб'єкта підприємництва. Мінімальний розмір статутного фонду державного комерційного підприємства встановлюється законом.
У разі якщо вартість чистих активів державного комерційного підприємства виявиться меншою, ніж розмір статутного фонду, передбачений статутом підприємства, орган, до сфери управління якого входить підприємство, зобов'язаний провести в законодавчому порядку зменшення його статутного фонду, але не нижче встановленого мінімального розміру статутного фонду.
Державне комерційне підприємство може бути перетворено згідно із законом у корпоративне підприємство (державне акціонерне товариство), особливості діяльності якого визначаються законом.
2.4.9. Комунальне комерційне підприємство.
Комунальне комерційне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне комерційне підприємство, є представником власника — відповідної територіальної громади - і виконує його функції в межах, визначених законодавчими актами.
Майно комунального комерційного підприємства перебуває в комунальній власності й закріпляється за підприємством на праві господарського відання.
Статутний фонд комунального комерційного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно входить, до реєстрації підприємства як суб'єкта підприємництва. Мінімальний розмір статутного фонду встановлюється відповідною місцевою радою.
Комунальне підприємство очолює керівник, що призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органу.
Особливості господарської діяльності комунальних комерційних підприємств визначаються відповідно до встановлених вимог щодо державних комерційних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом.
Тема 3. Державна реєстрація суб’єктів підприємництва
3.1. Заагальні положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємництва.
Спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації є центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері підприємництва.
Державна реєстрація суб’єктів підприємництва регулюється Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" від 15.05.2003 р. № 755-IV (далі – Закон), дія якого поширюється на всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб - підприємців.
Під державною реєстрацію юридичних та фізичних осіб - підприємців розуміється засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (Єдиний державний реєстр) – це автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.
Державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб - підприємців здійснює спеціальна посадова особа - державний реєстратор.
Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців включає:
перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці (реєстраційна картка – це документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру);
перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації;
внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру;
оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру (свідоцтво про державну реєстрацію – це документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи – підприємця).
Зміни до установчих документів юридичної особи, а також зміна прізвища та/або імені, та/або по батькові або місця проживання фізичної особи - підприємця підлягають обов'язковій державній реєстрації шляхом внесення відповідних змін до записів Єдиного державного реєстру в порядку, встановленому Законом.
Відокремлені підрозділи юридичної особи не підлягають державній реєстрації.
Представництва, філії іноземних компаній в Україні підлягають акредитації на території України в порядку, встановленому законодавством.
Місце проведення державної реєстрації є чітко визначеним. Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи – підприємця
Місцезнаходженням юридичної особи є місцезнаходження постійно діючого виконавчого органу юридичної особи, а в разі його відсутності - місцезнаходження іншого органу чи особи, уповноваженої діяти від імені юридичної особи без довіреності (виконавчий орган), за певною адресою, яка вказана засновниками (учасниками) в установчих документах і за якою здійснюється зв'язок з юридичною особою.
Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, що знаходиться за певною адресою, за якою здійснюється зв'язок з фізичною особою – підприємцем.
Вимоги до оформлення документів, які подаються державному реєстратору, включають таке:
1. Документи, які відповідно до вимог Закону подаються (надсилаються рекомендованим листом) державному реєстратору, повинні бути викладені державною мовою.
2. Реєстраційна картка заповнюється машинодруком або від руки друкованими літерами. Якщо документи надсилаються державному реєстратору рекомендованим листом, підпис заявника на реєстраційній картці повинен бути нотаріально посвідчений.
3. Установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом.
4. У разі, коли законом встановлено вимоги щодо реєстрації установчих документів, такі документи подаються з відміткою про їх реєстрацію в органі, визначеному законом.
5. Установчі документи юридичної особи, а також зміни до них, викладаються письмово, прошиваються, пронумеровуються та підписуються засновниками (учасниками), якщо законом не встановлено інший порядок їх затвердження. Підписи засновників (учасників) на установчих документах повинні бути нотаріально посвідчені. У випадках, які передбачені законом, установчі документи повинні бути погоджені з відповідними органами державної влади.
Внесення змін до установчих документів юридичної особи оформляється окремим додатком або викладенням установчих документів у новій редакції. На титульній сторінці додатка до установчих документів юридичної особи робиться відмітка про те, що зазначені документи є невід'ємною частиною відповідних установчих документів.
6. Документ про підтвердження реєстрації іноземної юридичної особи в країні її місцезнаходження повинен бути легалізований у встановленому порядку.
7. Вимоги щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу встановлюються спеціально уповноваженим органом державної реєстрації.
Бланк свідоцтва про державну реєстрацію має встановлену форму. У свідоцтві про державну реєстрацію юридичної особи зазначаються:
найменування юридичної особи;
ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України;
місцезнаходження юридичної особи;
місце проведення державної реєстрації;
дата проведення державної реєстрації;
прізвище та ініціали державного реєстратора.
У свідоцтві про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця зазначаються:
ім’я фізичної особи - підприємця;
ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов’язкових платежів з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов’язкових платежів (ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків);
місце проживання фізичної особи - підприємця;
дата проведення державної реєстрації;
місце проведення державної реєстрації;
прізвище та ініціали державного реєстратора.
Свідоцтво про державну реєстрацію підписується державна реєстратором та засвідчується його печаткою.
За проведення державної реєстрації справляється реєстраційний збір у таких розмірах:
десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - за проведення державної реєстрації юридичної особи;
два неоподатковуваних мінімума доходів громадян - за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця.
За проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, державної реєстрації зміни імені або місця проживання фізичної особи підприємця справляється реєстраційний збір у розмірі тридцяти відсотків від відповідного реєстраційного збору.
Кошти, одержані як реєстраційний збір. зараховуються до місцевого бюджету за місцезнаходженням юридичної особи або місцем проживання фізичної особи - підприємця.
Документом, що підтверджує внесення реєстраційного збору, є копія квитанції, виданої банком, або копія платіжного доручення з відміткою банку.
Державний реєстратор після внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи - підприємця зобов'язаний сформувати реєстраційну справу (реєстраційна справа – це папка організаційно-облікового типу з документами або комп’ютерними файлами для постійного зберігання, що подаються державному реєстратору відповідно до закону).
Реєстраційна справа має реєстраційний номер, який присвоюється при внесенні запису про проведення державної реєстрації до Єдиного державного реєстру.
У реєстраційній справі юридичної особи зберігаються:
1) документи, що подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи, зокрема, один екземпляр оригіналів установчих документів;
2) документи, що подаються для проведення державної реєстрації змін до установчих документів, зокрема, один екземпляр оригіналів змін до установчих документів та/або один екземпляр установчих документів у новій редакції;
3) документи, що подаються для внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про відокремлені підрозділи юридичної особи;
4) документи, що подаються для заміни свідоцтва про державну реєстрацію;
5) документи, що подаються для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи;
6) документи, що подаються для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи;
7) судові рішення щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи;
8) документи, що подаються для внесення до Єдиного державного реєстру судового рішення щодо відміни державної реєстрації припинення юридичної особи;
9) копії повідомлень, зокрема, про відмову у проведенні державної реєстрації змін до установчих документів;
10) документи про зміну місцезнаходження реєстраційної справи;
11) копії виписок з Єдиного державного реєстру;
12) судові рішення, що стали підставою для внесення до Єдиного державного реєстру запису щодо припинення юридичної особи;
13) заяви, запити про доступ до документів з реєстраційної справи;
14) постанови про виїмку документів з реєстраційної справи, примірники протоколів виїмки та копії описів документів, які вилучені;
15) судові рішення про витребування документів з реєстраційної справи, супровідні листи або документи, якими суд уповноважив осіб на їх одержання, копії описів документів, які вилучені.
У реєстраційній справі фізичної особи - підприємця зберігаються:
1) документи, що подаються для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця;
2) документи, що подаються для проведення державної реєстрації зміни імені фізичної особи - підприємця;
3) документи, що подаються для проведення державної реєстрації зміни місця проживання фізичної особи - підприємця;
4) документи про призначення управителя майном фізичної особи - підприємця;
5) документи, що подаються для заміни свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця;
6) документи, що подаються для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця;
7) документи, що подаються для внесення до Єдиного державного реєстру судового рішення щодо відміни державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця;
8) копії повідомлень, зокрема, про відмову у проведенні державної реєстрації зміни імені та/або місця проживання фізичної особи - підприємця;
9) документи про зміну місцезнаходження реєстраційної справи;
10) копії виписок з Єдиного державного реєстру;
11) судові рішення, що стали підставою для внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру;
12) заяви, запити про доступ до документів з реєстраційної справи;
13) постанови про виїмку документів з реєстраційної справи, примірники протоколів виїмки та копії описів документів, які вилучені;
14) судові рішення про витребування документів з реєстраційної справи, супровідні листи або документи, якими суд уповноважив осіб на їх одержання, копії описів документів, які вилучені.
Право доступу до документів, які знаходяться у відповідній реєстраційній справі, мають засновники (учасники) юридичної особи, фізична особа - підприємець, а також уповноважені інші особи на підставі письмової заяви та працівники контролюючих і правоохоронних органів на підставі відповідного письмового запиту, якщо такий запит подається у зв'язку із здійсненням ними повноважень, що визначені законом.
Виїмка документів з реєстраційних справ здійснюється лише за вмотивованою постановою слідчого відповідно до закону. Витребування документів з реєстраційних справ здійснюється на підставі судового рішення.
Державний реєстратор зобов'язаний зробити копії документів, що вилучаються із реєстраційної справи, пронумерувати, прошити та завірити їх власною печаткою.
З дати внесення державним реєстратором до Єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи або запису про припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем реєстраційна справа повинна зберігатися у державного реєстратора протягом трьох років. Після закінчення цього строку державний реєстратор повинен передати реєстраційну справу на зберігання до державної архівної установи в порядку, який встановленому законом.
Реєстраційна справа повинна зберігатися в державній архівній установі протягом 75 років із дати її передачі до державної архівної установи.
3.2. Загальні положення про Єдиний державний реєстр.
Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
До Єдиного державного реєстру не заносяться відомості, що становлять державну таємницю.
Єдиний державний реєстр створюється і ведеться спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації, який є його розпорядником та адміністратором.
Єдиний державний реєстр є об'єктом права державної власності.
Відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток.
Юридична особа щорічно, починаючи з наступного року з дати її державної реєстрації, протягом одного місяця зобов’язана подати (надіслати рекомендованим листом) державному реєстратору реєстраційну картку встановленого зразка про підтвердження відомостей про юридичну особу.
Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, за винятком ідентифікаційних номерів фізичних осіб - підприємців.
Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, надаються у вигляді:
витягу з Єдиного державного реєстру;
довідки про наявність або відсутність в Єдиному державному реєстрі інформації, яка запитується.
Строк надання відомостей з Єдиного державного реєстру не повинен перевищувати п’яти робочих днів з дати надходження запиту.
За одержання витягу та довідки з Єдиного державного реєстру справляється плата, розмір та порядок внесення якої визначається спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації.
Виписка з Єдиного державного реєстру видається юридичній особі або фізичній особі - підприємцю за їх письмовим запитом протягом двох робочих днів з дати подання цього запиту або на підставі їх письмової заяви при видачі свідоцтва про державну реєстрацію або при його заміні.
У виписці зазначається:
1) найменування юридичної особи або ім’я фізичної особи – підприємця;
2) ідентифікаційний код юридичної особи або ідентифікаційний номер фізичної особи – підприємця - платника податків;
3) форма власності юридичної особи;
4) місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця;
5) прізвище, ім'я та по батькові осіб, які мають право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності (у тому числі підписувати договори), їх ідентифікаційні номери фізичних осіб - платників податків;
6) наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи або фізичної особи - підприємця;
7) дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі;
8) дата видачі виписки.
Виписка з Єдиного державного реєстру підписується державним реєстратором і засвідчується його печаткою.
Виписка з Єдиного державного реєстру є чинною протягом тридцяти календарних днів з дати її видачі.
Виписка з Єдиного державного реєстру не видається юридичній особі у разі наявності в Єдиному державному реєстрі запису про:
1) відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням;
2) відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу.
За одержання виписки з Єдиного державного реєстру справляється плата в розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
3.3. Державна реєстрація суб’єкта підприємництва – юридичної особи.
Юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву.
Засновник (засновники) юридичної особи має право зарезервувати найменування юридичної особи строком на два місяці, а для відкритих акціонерних товариств - строком на дев'ять місяців.
Для резервування найменування юридичної особи засновник (засновники) юридичної особи або уповноважена ним (ними) особа повинен подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору такі документи:
1) заяву встановленого зразка про резервування найменування юридичної особи;
2) документ, що підтверджує внесення плати за проведення резервування найменування юридичної особи.
Державний реєстратор має право залишити без розгляду документи, які подані для проведення резервування найменування юридичної особи, якщо:
1) найменування не відповідає вимогам щодо обмежень, встановлених Законом (містить повне чи скорочене найменування органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи похідні від їхніх найменувань або історичного державного найменування з переліку, встановленого Кабінетом Міністрів України);
2) найменування юридичної особи не відповідає вимогам щодо найменування юридичних осіб окремих організаційно-правових форм, які встановлені законом;
3) викладення найменування не відповідає вимогам, встановленим спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації;
4) документи не відповідають вимогам Закону (засновником не вказано повного найменування юридичної особи, під яким він має намір її зареєструвати; відсутній документ, що підтверджує внесення плати за резервування найменування юридичної особи).
Резервування найменування юридичної особи здійснюється протягом трьох робочих днів з дати надходження відповідних документів.
У разі відсутності в Єдиному державному реєстрі найменування юридичної особи тотожного тому, яке зазначене в заяві про резервування, державний реєстратор протягом трьох робочих днів із дати надходження документів вносить до Єдиного державного реєстру запис про резервування цього найменування і видає засновнику юридичної особи довідку про резервування найменування.
Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про резервування юридичної особи є датою резервування найменування юридичної особи.
За проведення резервування найменування юридичної особи справляється плата в розмірі двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:
1) заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи;
2) копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законодавством;
3) два примірники установчих документів;
4) документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи.
Якщо провадилося резервування найменування юридичної особи, то додатково подається чинна довідка з Єдиного державного реєстру про резервування її найменування.
У передбачених законом випадках додатково подається (надсилається) копія рішення органів Антимонопольного комітету України або Кабінету Міністрів України про надання дозволу на узгоджені дії або на концентрацію суб'єктів господарювання.
У разі державної реєстрації юридичної особи, для якої законом встановлено вимоги щодо формування статутного або складеного капіталу додатково подається документ, що підтверджує внесення засновником (засновниками) вкладу (вкладів) до статутного капіталу юридичної особи у встановленому законом розмірі.
У разі державної реєстрації відкритих акціонерних товариств додатково подається звіт про проведення підписки на акції, який засвідчено Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України.
Державний реєстратор має право залишити без розгляду документи, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, якщо:
1) документи подані за неналежним місцем проведення державної реєстрації;
2) документи не відповідають вимогам цього Закону щодо оформлення документів, які подаються державному реєстратору, або за умови відсутності документу про підтвердження внесення реєстраційного збору;
3) документи подані не в повному обсязі.
Державний реєстратор за відсутності підстав для залишення без розгляду поданих для проведення державної реєстрації юридичної особи документів зобов’язаний перевірити ці документи на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації. Перевірка на відсутність підстав для відмови, які передбачені Законом, здійснюється з використанням відомостей з Єдиного державного реєстру.
За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи державний реєстратор повинен внести до реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи ідентифікаційний код заявника відповідно до вимог Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та зробити в Єдиному державному реєстрі запис про проведення державної реєстрації юридичної особи (на підставі відомостей цієї реєстраційної картки).
Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи є датою державної реєстрації юридичної особи.
Строк державної реєстрації юридичної особи не повинен перевищувати три робочі дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи.
Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи повинно бути оформлено і видано (надіслано рекомендованим листом за описом вкладення) засновнику або уповноваженій ним особі державним реєстратором не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи. Разом із свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи засновнику або уповноваженій ним особі видається (надсилається рекомендованим листом) один примірник оригіналу установчих документів з відміткою державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи.
Порядок передачі державному реєстратору ідентифікаційних кодів Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України для внесення їх до реєстраційної картки визначається спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері статистики.
Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи зобов'язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби. Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації юридичної особи із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного реєстру та відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи.
Підставами для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи є:
1) невідповідність відомостей, вказаних у реєстраційній картці, відомостям, зазначеним в документах, поданих на проведення державної реєстрації юридичної особи;
2) невідповідність установчих документів вимогам щодо наявності в них відомостей, визначених законодавством;
3) порушення порядку створення юридичної особи, який встановлено законодавством, зокрема:
наявність обмежень на заняття відповідних посад, встановлених законом щодо осіб, які зазначені як посадові особи органу управління юридичної особи;
невідповідність відомостей про засновників (учасників) юридичної особи відомостям щодо них, які містяться в Єдиному державному реєстрі;
наявність обмежень щодо вчинення засновниками (учасниками) юридичної особи певних юридичних дій, визначених Законом (наприклад, забороняється проводити державну реєстрацію юридичної особи, засновником чи учасником якої є юридична особа, щодо якої прийнято рішення про її припинення);
наявність в Єдиному державному реєстрі найменування, яке тотожне найменуванню юридичної особи, що має намір зареєструватися;
використання у найменуванні юридичної особи повного чи скороченого найменування органу державної влади або органу місцевого самоврядування, або похідних від цих найменувань, або історичного державного найменування, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відмова у проведенні державної реєстрації юридичної особи з інших підстав не допускається. Відмову в проведенні державної реєстрації юридичної особи може бути оскаржено в суді.
Після усунення причин, що були підставою для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, засновники (учасники) можуть подати документи повторно.
Для проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи засновники (учасники) або уповноважений ними орган (чи особа) повинні подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:
1) заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи;
2) нотаріально посвідчену копію рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу, яким затверджено зміни до установчих документів;
3) оригінал установчих документів юридичної особи з відміткою про їх державну реєстрацію;
4) два примірники змін до установчих документів юридичної особи та два примірники установчих документів у новій редакції, або тільки два примірники установчих документів у новій редакції;
5) документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації змін до установчих документів.
У разі внесення змін до статуту, які пов’язані із зменшенням статутного або складеного капіталу юридичної особи, додатково подається також документ, що підтверджує внесення плати за публікацію у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації відповідного повідомлення.
У разі внесення змін до установчих документів, які пов’язані із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, додатково подається:
1) або копія рішення про вихід юридичної особи із складу засновників (учасників), завірена в установленому порядку,
2) або нотаріально посвідчена копія заяви фізичної особи про вихід зі складу засновників (учасників),
3) або нотаріально посвідчений документ про передання права засновника (учасника) іншій особі,
4) або рішення уповноваженого органу юридичної, особи про примусове виключення засновника (учасника) зі складу засновників (учасників) юридичної особи, якщо це передбачене законом або установчими документами юридичної особи.
У разі внесення змін до установчих документів, які пов’язані із зміною найменування або місцезнаходження юридичної особи, додатково подається свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи.
Строк державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи не повинен перевищувати три робочі дні з дати надходження відповідних документів для державної реєстрації (якщо немає підстав для їх залишення без розгляду).
Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи повинен видати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) засновникам (учасникам) юридичної особи один примірник оригіналу установчих документів у новій редакції, один примірник оригіналу установчих документів у старій редакції з відмітками державного реєстратора про проведення державної реєстрації змін до установчих документів та передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи.
У разі проведення державної реєстрації змін до установчих документів, які пов’язані із зміною найменування або місцезнаходження юридичної особи, державний реєстратор додатково повинен видати (надіслати рекомендованим листом) засновникам (учасникам) юридичної особи нове свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи та свідоцтво, яке було замінено з відміткою про видачу нового свідоцтва.
Для проведення державної реєстрації юридичної особи, що створюється шляхом виділу, засновники (учасники) або уповноважені ними орган чи особа, крім обов’язкових документів, передбачених Законом для проведення державної реєстрації юридичної особи, повинні додатково подати нотаріально посвідчену копію розподільчого балансу.
Державна реєстрація юридичної особи, що створюється шляхом виділу, провадиться не раніше двох місяців з дати публікації повідомлення про прийняття засновниками (учасниками) рішення про виділ у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації.
Внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновниками (учасниками) щодо виділу здійснюється за процедурами, передбаченими Законом щодо внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновниками (учасниками) щодо припинення юридичної особи.
Якщо виділ здійснюється на підставі судового рішення, то внесення до Єдиного державного реєстру запису про це здійснюється за процедурами, передбаченими для внесення запису про судове рішення щодо припинення юридичної особи.
Виділ вважається завершеним з дати державної реєстрації юридичних осіб, утворених в результаті виділу.
3.4. Державна реєстрація припинення юридичної особи.
Юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.
Юридична особа є такою, то припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстр] запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.
Для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення щодо припинення юридичної особи засновники (учасники) юридичної особи повинні подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору такі документи:
1) нотаріально посвідчену копію рішення засновників (учасників) або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи;
2) документ, що підтверджує внесення плати за публікацію повідомлення про прийняття засновниками (учасниками) або уповноваженим ними органом рішення щодо припинення юридичної особи у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації.
У випадках, встановлених законом, додатково подається документ, який підтверджує одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи.
У разі припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання рішення щодо припинення юридичної особи підписується уповноваженими особами юридичної особи або юридичних осіб, що припиняються, та юридичної особи - правонаступника.
Державний реєстратор має право залишити без розгляду документи, подані для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи щодо її припинення, якщо:
1) документи подані за неналежним місцем проведення державної реєстрації припинення юридичної особи за рішенням її засновників (учасників);
2) документи не відповідають вимогам, встановленим у Законі;
3) рішення щодо припинення юридичної особи оформлено з порушенням вимог, встановлених у Законі;
4) документи подані не у повному обсязі.
Якщо подані документи не залишені державним реєстратором без розгляду, то засновники (учасники) юридичної особи не пізніше як за два робочі дні з дати надходження цих документів до державного реєстратора погоджують з ним призначення комісії з припинення (ліквідатора, ліквідаційної комісії тощо), порядок та строки ліквідації юридичної особи шляхом подання йому (надсилання рекомендованим листом) відповідного рішення. Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня від дати надходження відповідного рішення вносить до Єдиного державного реєстру запис про призначення комісії з припинення (ліквідатора, ліквідаційної комісії тощо).
У разі, якщо заявник не звернувся до державного реєстратора протягом двох робочих днів з дня надходження документів до державного реєстратора, то державний реєстратор не пізніше трьох робочих днів з дати надходження документів для внесення запису про рішення щодо припинення юридичної особи вносить до Єдиного державного реєстру запис, в якому вказує як голову комісії з припинення юридичної особи керівника органу управління або засновника (учасника) юридичної особи.
Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису, в якому керівник органу управління або засновник (учасник) юридичної особи вказаний як голова комісії з припинення юридичної особи, зобов’язаний надіслати рекомендованим листом такому керівнику органу управління або засновнику (учаснику) відповідне повідомлення.
Державний реєстратор за відсутності підстав для залишення без розгляду документів, поданих для внесення запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи щодо її припинення, повинен у день надходження цих документів внести до Єдиного державного реєстру запис про рішення засновників (учасників) юридичної особи щодо її припинення та направити відповідне повідомлення органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування відомості про внесення такого запису.
З дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи щодо її припинення забороняється:
1) проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, щодо якої прийнято рішення про припинення;
2) внесення змін до Єдиного державного реєстру щодо відомостей про відокремлені підрозділи;
3) проведення державної реєстрації юридичної особи, засновником (учасником) якої є юридична особа, щодо якої прийнято рішення про припинення.
Для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації голова ліквідаційної комісії або уповноважена ним особа після закінчення процедури ліквідації, яка передбачена законом, але не раніше двох місяців з дати публікації повідомлення у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації, повинен подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору такі документи:
1) заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення юридичної особи у зв’язку з ліквідацією;
2) свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи;
3) оригінал установчих документів;
4) акт ліквідаційної комісії з ліквідаційним балансом, який затверджено рішенням засновників (учасників) або уповноваженого ними органу;
5) довідку відповідного органу державної податкової служби про зняття юридичної особи з обліку як платника податків;
6) довідку відповідного органу Пенсійного фонду України про зняття з обліку;
7) довідки відповідних органів фондів соціального страхування про зняття з обліку;
8) довідку архівної установи про прийняття документів, які відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню.
У випадках, що встановлені законом, додатково подається висновок аудитора щодо достовірності та повноти ліквідаційного балансу.
Підписи на ліквідаційному балансі повинні бути нотаріально посвідчені.
Державний реєстратор мас право залишити без розгляду документи, які подані для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації, якщо:
1) документи подані за неналежним місцем проведення державної реєстрації;
2) документи не відповідають вимогам, встановленим у Законі;
3) ліквідаційний баланс не відповідає вимогам, встановленим у Законі;
4) документи подані не у повному обсязі;
5) документи подані раніше, ніж за два місяці після публікації повідомлення про припинення юридичної особи.
За відсутності підстав для залишення документів без розгляду державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації.
Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації є датою державної реєстрації припинення юридичної особи.
Строк державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації не повинен перевищувати три робочі дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи.
Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації припинення юридичної особи повинен видати (надіслати рекомендованим листом з описом .вкладення) голові ліквідаційної комісії або уповноваженій ним особі один примірник (оригінал) установчих документів і свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, які мають спеціальну відмітку про державну реєстрацію припинення юридичної особи. Така відмітка робиться державним реєстратором також на примірнику оригіналу установчих документів юридичної особи, який залишається у реєстраційній справі.
3.5. Державна реєстрація фізичної особи, яка має намір стати підприємцем.
Для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем (далі - заявник), повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи:
1) заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця;
2) копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов’язкових платежів;
3) документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця.
Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, якщо вони не передбачені законодавством.
Якщо документи на проведення державної реєстрації подаються заявником особисто, державному реєстратору додатково пред’являється паспорт.
Державний реєстратор має право залишити без розгляду документи, які подані для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, якщо:
1) документи подані за неналежним місцем проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця;
2) документи не відповідають вимогам Закону;
3) документи подані не у повному обсязі.
Залишення документів без розгляду не перешкоджає повторному зверненню заявника до державного реєстратора в загальному порядку після усунення причин, що були підставою для залишення цих документів без розгляду.
Державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів, які подані для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, без розгляду зобов’язаний перевірити ці документи на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи - підприємця, які передбачені Законом. Перевірка на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи - підприємця здійснюється з використанням відомостей Єдиного державного реєстру.
За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи - підприємця державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця на підставі відомостей реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця.
Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця є датою державної реєстрації фізичної особи - підприємця.
Строк державної реєстрації фізичної особи - підприємця не повинен перевищувати два робочі дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця.
Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця повинно бути оформлено державним реєстратором і видано (надіслано рекомендованим листом) заявнику не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи - підприємця.
Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи - підприємця зобов’язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця для взяття фізичної особи - підприємця на облік.
Підставами для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи - підприємця є:
1) невідповідність відомостей, вказаних у реєстраційній картці на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, відомостям, зазначеним в документах, поданих для державної реєстрації;
2) наявність обмежень на заняття підприємницькою діяльністю, які встановлені законом, щодо фізичної особи, яка має намір стати підприємцем;
3) наявність в Єдиному державному реєстрі запису, що заявник є підприємцем.
Відмова у проведенні державної реєстрації фізичної особи - підприємця з інших підстав не допускається.
Після усунення причин, що були підставою для відмови у проведенні державної реєстрації, фізична особа може повторно подати документи на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, які розглядаються у порядку, передбаченому Законом.
Відмову у проведенні державної реєстрації фізичної особи - підприємця може бути оскаржено у суді.
Зміни до відомостей про фізичну особу - підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі, а саме - зміни щодо імені фізичної особи або місця її проживання, набирають чинності з дня їх державної реєстрації.
Для проведення державної реєстрації змін до відомостей про фізичну особу - підприємця фізична особа - підприємець подає державному реєстратору особисто (надсилає рекомендаційним листом з описом вкладення) такі документи:
1) заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації змін до відомостей про фізичну особу - підприємця;
2) оригінал свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця;
3) документ, що підтверджує сплату реєстраційного збору за державну реєстрацію змін до відомостей про фізичну особу - підприємця.
3.6. Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця.
Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у разі:
1) прийняття фізичною особою - підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності;
2) смерті фізичної особи - підприємця;
3) постановлення судового рішення про оголошення фізичної особи померлою або визнання її безвісно відсутньою;
4) постановлення судового рішення про визнання фізичної особи, яка є підприємцем, недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності;
5) постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
Підставами для постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця є:
1) визнання фізичної особи - підприємця банкрутом;
2) провадження нею підприємницької діяльності, що заборонена законом;
3) неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону.
Фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
Для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності фізична особа - підприємець або уповноважена нею особа повинні подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:
1) нотаріально посвідчену заяву про припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем;
2) документ, що підтверджує внесення плати за публікацію повідомлення про прийняття фізичною особою - підприємцем рішення щодо припинення підприємницької діяльності.
Державний реєстратор за відсутності підстав для залишення поданих документів без розгляду зобов’язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження цих документів внести до Єдиного державного реєстру запис про рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем та передати органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про внесення такого запису.
З дати внесення до Єдиного державного реєстру запису щодо рішення про припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем забороняється проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, щодо якої прийнято рішення про припинення підприємницької діяльності.
Для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням фізична особа - підприємець або уповноважена нею особа не раніше двох місяців з дати публікації повідомлення у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації подає державному реєстратору особисто (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:
1) заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням;
2) свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця;
3) довідку відповідного органу державної податкової служби про зняття фізичної особи - підприємця з обліку як платника податків;
4) довідку відповідного органу Пенсійного фонду України про зняття з обліку;
5) довідки відповідних органів фондів соціального страхування про зняття з обліку.
За відсутності підстав для залишення поданих документів без розгляду державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем є датою державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем.
Строк державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем не повинен перевищувати два робочі дні з дати надходження відповідних документів.
Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем повинен видати або надіслати заявнику копію свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця із спеціальною відміткою про державну реєстрацію припинення його підприємницької діяльності.
3.7. Відповідальність у сфері державної реєстрації.
Державні реєстратори за порушення законодавства у сфері державної реєстрації несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність у порядку, встановленому законом.
Дії або бездіяльність державного реєстратора можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом. Шкода, що заподіяна державним реєстратором фізичним чи юридичним особам під час виконання ним своїх обов’язків, підлягає відшкодуванню у порядку, встановленому законом.
Державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог Закону, зобов’язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Тема 4. Галузі та види підприємництва
4.1. Загальні положення про галузі та види господарської діяльності.
Господарські відносини суб'єктів підприємництва залежать від сфери суспільного виробництва, галузі господарювання, виду господарської діяльності, економічної форми її результату, простору (внутрішній чи зовнішній ринок) та особливостей суб'єктів господарювання. Регулювання господарських відносин здійснюється з урахуванням суспільного розподілу праці та об'єктивно існуючих галузей господарювання.
Сукупність усіх виробничих одиниць, які здійснюють переважно однакові або подібні види виробничої діяльності, складає галузь. Загальна класифікація галузей народного господарства (ЗКГНГ) є складовою частиною єдиної системи класифікації і кодування техніко-економічної і статистичної інформації, вимоги до якої встановлюються законом. Наприклад, за ЗКГНГ установлені такі коди й відповідні їм види діяльності:
18113 хлібопекарна промисловість;
19211 борошномельна промисловість;
71130 оптова торгівля недержавних організацій, крім споживчої кооперації;
71250 роздрібна торгівля недержавних організацій, крім споживчої кооперації;
84400 аудиторська діяльність.
До сфери матеріального виробництва належать галузі, в яких створюють, відновлюють або знаходять матеріальні блага (продукцію, енергію, природні ресурси), а також продовжують виробництво у сфері обігу (реалізації) шляхом переміщення, зберігання, сортування, пакування продукції чи інших результатів діяльності. Усі інші види діяльності у своїй сукупності становлять сферу нематеріального виробництва (невиробничу сферу). В галузях матеріального виробництва здійснюється виробництво матеріальних благ, призначених для використання як у сфері матеріального виробництва (продукція виробничо-технічного призначення), так й у сфері особистого споживання (вироби народного споживання).
Вид діяльності має місце у разі об'єднання ресурсів (устаткування, технологічних засобів, сировини та матеріалів, робочої сили) для створення виробництва певної продукції або надання послуг. Окремий вид діяльності може складатись з єдиного простого процесу або охоплювати ряд процесів, кожний з яких входить до відповідної категорії класифікації. Для віднесення суб'єкта господарювання до відповідної категорії обліку визначаються основні, допоміжні та другорядні види господарської діяльності. Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД). яка розроблена для переходу України на міжнародну систему обліку і статистики, має статус державного стандарту. Об'єктами класифікації в КВЕД є усі види господарської (економічної) діяльності суб'єктів господарювання. Наприклад, за КВЕД установлені такі коди та відповідні до них види діяльності:
15.81.0 виробництво хліба та хлібобулочних виробів;
51.39.0 неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами;
52.11.0 роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно з продовольчим асортиментом;
74.12.0 діяльність у сфері бухгалтерського обліку.
Коди та види діяльності за КВЕД протягом перехідного періоду з ЗКГНГ на КВЕД мають довідковий характер і не є підставою для юридичних чи економічних змін умов господарювання суб'єктів підприємницької діяльності.
4.2. Особливості підприємництва в окремих галузях.
4.2.1. Господарсько-торговельна діяльність.
Господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється в сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг. Формами господарсько-торговельної діяльності є:
матеріально-технічне постачання і збут;
енергопостачання;
заготівля;
роздрібна торгівля і громадське харчування;
біржова торгівля;
оренда майна;
торговельне посередництво;
інша допоміжна діяльність із забезпечення реалізації продукції (послуг) у сфері обігу.
Матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюється шляхом поставки, а також на основі договорів купівлі-продажу. За договором поставки постачальник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати товари у зумовлені строки покупцю для їх використання у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вказані товари.
Енергопостачанням є відпуск виробником чи постачальником через приєднану мережу енергії споживачам (абонентам), які зобов'язані оплатити прийняту енергію, дотримуватись передбаченого режиму її використання, забезпечити безпечну експлуатацію використовуваного ним енергетичного обладнання. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії (електрична енергія, пара, гаряча і перегріта вода тощо), найменування яких передбачено у державних стандартах або технічних умовах.
Заготівля здійснюється за договором контрактації, згідно з яким виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується передати заготівельній або переробній організації (контрактанту) вироблену ним продукцію у передбачених кількості, асортименті та у встановлені строки, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти й оплатити її.
Роздрібна торгівля здійснюється за договором купівлі-продажу, відповідно до якого продавець, який займається підприємництвом з продажу товарів, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його. Договір роздрібної купівлі-продажу є публічним. До відносин за договорами роздрібної купівлі-продажу з участю покупця-фізичної особи застосовується законодавство про захист прав споживачів.
Біржова торгівля здійснюється через спеціально утворену господарську організацію - товарну біржу - згідно з регламентованим порядком, визначеним біржовими правилами, які розробляються відповідно до біржового законодавства. Товарна біржа є особливим суб'єктом господарювання, який надає послуги в укладенні біржових угод, виявляє попит і пропозицію на товари, займається котируванням цін (встановленням об'єктивних середніх цін на товари), упорядковує товарообіг, зменшує ризик ціновий (ризик зміни цін у часі і просторі) та ліквідує ризик неціновий (фінансовий ризик не оплати товару й комерційний ризик не поставки товару).
Оренда майна у сфері господарювання відбувається за договором оренди, згідно з яким орендодавець передає орендареві за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Об'єктами оренди можуть бути державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання. Плоди, продукція і доходи, отримані орендарем у результаті використання орендованого майна, є власністю орендаря. Різновидами оренди є прокат і фінансовий лізинг. За договором прокату орендодавець, що здійснює здавання майна в оренду як постійну підприємницьку діяльність, зобов'язується надати орендареві .рухоме майно у тимчасове використання на строк до одного року. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
4.2.2. Перевезення вантажів як вид підприємництва
Перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.
Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.
4.2.3. Капітальне будівництво.
Будівництво об'єктів виробничого та іншого призначення, підготовка будівельних ділянок, роботи з обладнання будівель, робота із завершення будівництва, проектні роботи, прикладні та експериментальні дослідження і розробки, геологічні, геодезичні роботи, матеріально-технічне забезпечення капітального будівництва тощо, які виконуються суб'єктами господарювання для інших суб'єктів або на їх замовлення, здійснюються на умовах підряду.
За договором підряду на капітальне будівництво підрядник зобов'язується своїми силами і засобами побудувати і здати замовнику в установлений строк визначений договором об'єкт відповідно до проектно-кошторисної документації або виконати зумовлені договором будівельні та інші роботи, а замовник зобов'язується передати підряднику затверджену проектно-кошторисну документацію, надати йому будівельний майданчик, прийняти закінчені будівництвом об'єкти і оплатити їх. Забезпечення будівництва матеріалами, технологічним, енергетичним, електротехнічним та іншим устаткуванням покладається на підрядника, якщо інше не передбачено законодавством або договором.
4.2.4. Інноваційна діяльність.
Інноваційною діяльністю у сфері господарювання є діяльність, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя. Інвестуванням інноваційної діяльності визнаються довгострокові вкладення різних видів майна, інтелектуальних цінностей та майнових прав в об'єкти господарської діяльності з метою одержання доходу (прибутку) або досягнення іншого соціального ефекту. Напрямами інноваційної діяльності є:
проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об'єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції;
розробка, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;
розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального і екологічного становища;
технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології.
Інвестування відтворення основних фондів і приросту матеріально-виробничих запасів здійснюються як капітальні вкладення.
4.2.5. Фінансова діяльність.
Фінанси суб'єктів господарювання є самостійною ланкою національної фінансово-кредитної системи з індивідуальним кругообігом коштів, що забезпечує покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг) і одержання прибутку.
Фінансова діяльність суб'єктів господарювання включає грошове та інше фінансове посередництво, страхування, а також допоміжну діяльність у сфері фінансів та страхування.
Фінансовим посередництвом є діяльність, пов'язана з отриманням та перерозподілом фінансових коштів, крім випадків, передбачених законодавством. Фінансове посередництво здійснюється банками та іншими фінансово-кредитними установами.
Страхуванням у сфері господарювання є діяльність, спрямована на покриття довготермінових та короткотермінових ризиків суб'єктів господарювання з використанням заощаджень через кредитно-фінансову систему або без такого використання.
Допоміжною діяльністю у сфері фінансів та страхування є недержавне управління фінансовими ринками, посередництво у здійсненні операцій з цінними паперами, біржові операції з фондовими цінностями, інші види діяльності (посередництво у кредитуванні, фінансові консультації, діяльність, пов'язана з іноземною валютою, страхуванням вантажів, оцінювання страхового ризику та збитків тощо)
4.2.6. Аудиторська діяльність.
Предметом аудиторської діяльності є здійснення аудиту, його організаційне і методичне забезпечення та надання інших аудиторських послуг. Аудит - це перевірка бухгалтерської звітності, системи обліку; первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, повноти обліку його і відповідності законодавству та встановленим нормативам. Аудит може проводитись за ініціативою суб'єктів господарювання, а також у випадках, передбачених законодавством (обов'язковий аудит).
4.2.7. Зовнішньоекономічна діяльність.
Зовнішньоекономічною діяльністю (ЗЕД) суб'єктів господарювання є господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном та/або робочою силою.
Суб'єктами ЗЕД є вітчизняні суб'єкти господарювання, а також підрозділи іноземних суб'єктів господарювання, що не є юридичними особами за законодавством України (філії, представництва), але мають постійне місцезнаходження на території України і зареєстровані в установленому законом порядку. Суб'єкти ЗЕД мають право на здійснення будь-яких видів зовнішньоекономічної діяльності (операцій), якщо інше не встановлено законом. Види ЗЕД, перелік зовнішньоекономічних операцій, що здійснюються на території України, умови та порядок їх здійснення суб'єктами ЗЕД, порядок ліцензування і квотування експортно-імпортних операцій та види ліцензій, а також перелік товарів (робіт, послуг), заборонених для експорту та імпорту, визначаються законом.
Тема 5. Ресурсне забезпечення підприємництва
5.1. Класифікація ресурсів з позицій процесного підходу.
Термін "ресурси" (від французького ressource - допоміжний засіб) тлумачиться як засоби, запаси, можливості, джерела доходів. Під засобами розуміють прийоми, способи дії для досягнення чого-небудь, а також предмети, пристосування (або їх сукупність), необхідні для здійснення будь-якої діяльності.
Для ефективного функціонування суб'єкт підприємництва повинен визначити й організувати численні взаємопов'язані види діяльності. Процесом можна вважати діяльність, у якій використовуються ресурси та яка управляється для уможливлення перетворення входів на виходи. Часто вихід одного процесу безпосередньо служить входом іншого.
Під підходом з позицій процесу розуміється застосування суб'єктом підприємництва системи процесів з урахуванням їх важливості, взаємозв'язків та управління ними. Перевагою такого підходу є передбачуваний безперервний контроль сумісності окремих процесів у рамках системи, їх сполучення і взаємодії.
Процесний підхід передбачає:
розуміння і виконання вимог (як входів);
розгляд процесів з погляду додавання цінності;
одержання результатів виконання (як виходів) й ефективності процесу (як залежності між одержаним результатом і використаними ресурсами);
постійне вдосконалення процесів на підставі об'єктивних вимірювань.
Процеси за їх призначенням і значущістю можна характеризувати в двох аспектах: як процеси, придатні для створення цінностей, і як процеси, придатні для вирішення стратегічних завдань. Залежно від спроможності створювати цінності процеси поділяються на три категорії:
процесії що безпосередньо створюють цінності (як правило, пов'язані з основною спеціалізацією суб'єкта підприємництва: процеси проектування продукції, її виробництва, сервісу тощо);
процеси, що забезпечують можливості для створення цінностей (переважно процеси управління суб'єктом підприємництва);
підтримуючі процеси (інші процеси, що не віднесені до перших двох категорій, наприклад, процеси обліку, підвищення кваліфікації персоналу тощо).
Основними елементами, без яких упорядкувати та здійснити будь-який процес неможливо, є:
предмети праці;
засоби праці;
праця людей;
інформація.
До предметів праці належать матеріальні й нематеріальні об'єкти, на які спрямований процес з метою їх видозмінювання. Внаслідок остаточного видозмінювання предметів праці утворюється продукції як результат (вихід) процесу. Продуктом процесу можуть бути матеріальна й нематеріальна продукція, роботи, послуги. До матеріальних предметів праці відносяться, наприклад, сировина, матеріали, комплектуючі вироби, а також матеріальні об'єкти, щодо яких виконуються роботи чи надаються послуги. До предметів праці, які не мають матеріальної форми, можна віднести об'єкти проектування, теоретичних досліджень, а також права користування природними ресурсами тощо.
Засоби праці включають матеріальні й нематеріальні знаряддя, а також умови праці. За допомогою знарядь праці відбувається безпосередній вплив на предмети праці, внаслідок якого предмети праці видозмінюються. До матеріальних знарядь праці належать машини, устаткування, прилади, інструменти та інше. До нематеріальних знарядь праці можна віднести програмні продукти, виробничі „ноу-хау" тощо. Прикладом засобів праці, що створюють необхідні матеріальні умови праці є земля, будівлі, споруди, передавальні пристрої, господарський інвентар та інше. До засобів праці як умов праці, що не мають матеріальної форми, відносяться право на провадження діяльності, права користування земельною ділянкою, будівлею тощо.
До нематеріальних предметів і засобів праці можуть належати об'єкти прав інтелектуальної власності, особливості використання яких пов'язані з охороною прав інтелектуальної власності, що регулюються в законодавчому порядку. Об'єктами прав інтелектуальної власності у сфері підприємництва визнаються винаходи і корисні моделі; промислові зразки; сорти рослин та породи тварин; торговельні марки (знаки для товарів і послуг); комерційне (фірмове) найменування; географічне зазначення; комерційна таємниця; комп'ютерні програми; інші об'єкти, передбачені законом.
Праця людей полягає у виконанні трудових функцій, процедур й операцій, специфіка яких залежить від особливостей процесу, та зумовлюється складом і розподілом найманих працівників суб'єкта підприємництва (а також фізичних осіб, що виконують роботи (послуги) для суб'єкта підприємництва за договорами цивільно-правового характеру) за категоріями, спеціальностями, посадами, рівнем кваліфікації, набутими навичками та досвідом тощо.
Трудові відносини найманих працівників усіх суб'єктів підприємництва в Україні регулюються Кодексом законів про працю та іншими законами, в яких визначаються правові засади і гарантії здійснення працездатною людиною трудової діяльності. Відносини між суб'єктами підприємництва та виконавцями робіт (послуг) - фізичними особами, які не є найманими працівниками, регулюються Цивільним Кодексом України.
Інформація є мірою усунення невизначеності ситуації щодо стану та взаємозв'язків між першими трьома основними елементами процесу. Під інформацією розуміють сукупність даних, які мають новизну й корисність. Інформація може бути об'єктивною (уречевленою в будь-якому продукті: товарах, послугах, знаннях тощо) та суб'єктивною (віддзеркаленою, організованою людьми). Крім того, інформація може кваліфікуватись за різними ознаками, наприклад:
за рівнем невизначеності (низька, середня, висока й надвисока),
за галузями застосування (управлінська, технічна, біологічна тощо);
за напрямами дії (внутрішня й зовнішня),
за .масштабами (загальна й часткова),
за часом дії (стратегічна, тактична й оперативна);
за функціями (плануюча, організовуюча, координуюча, контролююча, активуюча тощо).
Процесний підхід до класифікації ресурсів підприємництва базується на їх групуванні відповідно до основних елементів процесу. В зв'язку з цим можна виділити:
ресурси засобів праці (матеріальні й нематеріальні);
ресурси предметів праці (матеріальні н нематеріальні);
трудові ресурси;
інформаційні ресурси.
5.2. Джерела фінансування ресурсів суб'єктів підприємництва.
Ресурсне забезпечення підприємництва вимагає відповідного фінансування, тобто придбання ресурсів, необхідних для здійснення підприємницької діяльності, як правило, передбачає їх оплату (винятком може бути безоплатне отримання ресурсів). Джерелами фінансування ресурсів можуть бути власні кошти суб'єкта підприємництва і позикові кошти.
До власних коштів суб'єктів підприємництва - юридичних осіб належать вклади засновників (учасників) до статутного складеного капіталу та надходження доходів (прибутків) суб'єкта підприємництва. Збільшити власні кошти можна за рахунок додаткових вкладів засновників (додаткового випуску і продажу акцій акціонерного товариства) та підвищення ефективності діяльності суб'єкта підприємництва.
До позикових коштів належать кредити банків та інших кредитно-фінансових організацій, а також позики третіх осіб.
За кредитним договором банк або інша фінансова організація (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.
За строками кредити поділяються на онкольні (або до вимоги), короткострокові (до одного року), середньострокові (від одного до п'яти років) та довгострокові (понад п'ять років).
Залежно від наявності та виду забезпечення розрізняють кредити бланкові, які не мають забезпечення (основані на довірі до позичальника), та кредити забезпечені. Забезпеченням кредиту може бути як застава товарно-матеріальних і фінансових цінностей, гарантійні зобов'язання або порука, так і страхування ризику непогашення кредиту страховою організацією.
Залежно від цілей кредитування існують кредити на виробничі потреби, на проведення торговельно-посередницької діяльності, на тимчасові потреби (виплату заробітної плати, платежі до бюджету).
Крім того, відміни у кредитуванні можуть залежати від умов, порядку, розміру і строків сплати процентів за кредитом та суми основного боргу; режимів кредитного рахунку; галузевої належності позичальника, його організаційно-правової форми тощо. До особливих режимів кредитного рахунку відноситься кредит по контокоренту, який має багатоцільовий короткостроковий характер і надається клієнту банку у випадках перевищення фінансових потреб клієнта над його власними ресурсами. Кредитування здійснюється в межах кредитної лінії, розмір якої встановлюється на підставі даних балансу позичальника (суми окремих елементів оборотних коштів - виробничих запасів, у тому числі сировини, основних і допоміжних матеріалів, палива тари; незавершеного виробництва і готової продукції, товарів; дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги; суми власних джерел формування оборотних коштів; суми кредиторської заборгованості). Контокорент - це єдиний активно-пасивний рахунок, на якому відображається весь платіжний оборот позичальника, при цьому його поточний рахунок закривається. Різновидом контокорентного кредиту є овердрафт, при якому поточний рахунок позичальника не тільки зберігається, але на ньому дозволяється мати мінусове сальдо. Це означає, що клієнт банку понад залишки коштів на своєму поточному рахунку отримує право на додаткову оплату розрахункових документів за рахунок ресурсів банку.
В підприємницькій діяльності може використовуватись комерційний кредит - аванс, попередня оплата, відстрочення або розстрочення оплати за продукцію (товари, роботи, послуги).
Кредитуванням у формі попередньої оплати боргових вимог є факторинг. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнтом у договорі факторингу є суб'єкт підприємницької діяльності, а фактором - банк або фінансова організація, а також фізична особа - суб'єкт підприємництва, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Плата за факторингові послуги включає два елементи: плату за обслуговування (комісію) та плату за надання в кредит грошових коштів.
Особливою формою фінансування капітальних вкладень в основні фонди є фінансовий лізинг. На відміну від договору купівлі-продажу, за яким право власності на річ (товар) переходить від продавця до покупця, за договором фінансового лізингу право власності на річ зберігається за лізингодавцем, а лізингоодержувач отримує лише право на її використання. Зі спливом строку лізингового договору лізингоодержувач може придбати річ за узгодженою ціною, продовжити договір лізингу або повернути річ лізингодавцю. З економічної точки зору лізинг подібний до кредиту, наданому на придбання устаткування. При кредиті в основні фонди позичальник вносить у встановлені строки платежі для погашення боргу. При цьому банк зберігає за собою право власності на кредитований об'єкт до повного погашення кредиту. При лізингу лізингоодержувач сплачує лізингові платежі, а власником речі може стати тільки після закінчення договору лізингу за умови придбання за певну плату предмета лізингу.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Для отримання позики суб'єкти підприємництва в межах своєї компетенції та відповідно до встановленого законодавством порядку можуть випускати та реалізовувати боргові цінні папери (облігації, векселі).
Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає відносини між суб'єктом господарювання, який його випустив (видав), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передавання прав, що випливають з цього документа, іншим особам.
Облігацією визнається цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску).
Вексель - це основний і найбільш розповсюджений вид кредитних грошей. Для регулювання операцій з векселями існує спеціальна нормативна галузь, яка називається вексельним правом. На сьогодні діють дві системи вексельного права - Женевська угода про уніфікацію вексельного права (до якої входить Україна) та англо-американське право.
Векселем визнається цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Векселя можуть бути товарними (зобов'язання покупця, що випливає зі здійсненої купівлі-продажу та передачі товару) і фінансовими (зобов'язання позичальників, що випливають із здійсненої грошової позики). Векселі поділяються на прості і переказні. Простий вексель виписується боржником і містить просту та нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму, а переказний вексель виставляється кредитором на боржника і містить просту та нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму. Вся система обігу векселів ідентична грошам: їх можна розміняти, передати облікувати, (але не можна підробити).
Тема 6. Фінансова інформація про підприємництво
6.1. Загальні положення про бухгалтерський облік та фінансову звітність.
Правові засади регулювання, організування, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, а також на представництва іноземних суб'єктів господарювання. Методи та принципи ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам, визначають національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку.
Бухгалтерський облік — це процес виявлення, вимірювання, реєстрування, накопичення, узагальнення, зберігання та передавання інформації про діяльність суб'єкта господарювання зовнішнім та внутрішнім користувачам. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться суб'єктами господарювання. На даних бухгалтерського обліку ґрунтуються всі інші види обліку й звітності (управлінського, податкового, статистичного тощо), які використовують грошовий вимірник.
Внутрішньогосподарський (управлінський) облік — це система оброблення та підготовлення інформації про діяльність суб”єкта господарювання для внутрішніх користувачів.
Користувачі — це фізичні або юридичні особи, які потребують інформації про діяльність суб'єкта господарювання для прийняття рішень.
Під фінансовою звітністю розуміється бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів суб'єкта господарювання за звітний період. Метою складання фінансової звітності є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про діяльність суб'єкта підприємництва.
Інформація, яка надається у фінансових звітах, повинна бути дохідливою і розрахованою на однозначне тлумачення її користувачами за умови, що вони мають достатні знання та зацікавлені у сприйнятті цієї інформації. Фінансова інформація повинна містити лише доречну інформацію, яка впливає на прийняття рішень користувачами, дає змогу вчасно оцінити минулі, теперішні й майбутні події, підтвердити та скоригувати їхні оцінки, зроблені в минулому. Інформація, наведена у фінансовій звітності, є достовірною, якщо вона не містить помилок та перекручень, які здатні вплинути на рішення користувачів звітності.
Повна фінансова звітність складається з:
балансу (інформації про фінансовий стан суб'єкта підприємництва на звітну дату);
звіту про фінансові результати (інформації про доходи, витрати, прибутки і збитки від діяльності суб'єкта підприємництва за звітний період);
звіту про рух грошових коштів (інформації про зміни у грошових коштах та їх еквівалентах суб’єкта підприємництва за звітний період);
звіту про власний капітал (інформації про зміни в складі власного капіталу суб'єкта підприємництва за звітний період);
приміток до фінансових звітів (інформації, яка не наведена безпосередньо у фінансових звітах або містить додатковий аналіз статей звітності, потрібний для забезпечення її зрозумілості та доречності).
Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Баланс суб'єкта господарювання складається на кінець останнього дня звітного періоду.
Основними принципами бухгалтерського обліку на фінансової звітності є:
обачність – застосування методів оцінювання, які запобігають заниженню оцінки зобов'язань і витрат та завищенню оцінки активів і доходів суб’єкта господарювання;
повне висвітлення – відображення всієї інформації про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі (під господарською операцією розуміється дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань і власному капіталі суб'єкта господарювання(;
автономність – відокремлення суб'єкта господарювання - юридичної особи від її засновників (учасників), у зв'язку з чим особисте майно та зобов'язання останніх не повинні відображатись у фінансовій звітності суб'єкта господарювання;
послідовність – постійне (із року в рік) застосування суб'єктом господарювання обраної облікової політики (під обліковою політикою розуміють сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються суб'єктом господарювання для складання та подання фінансової звітності(;
безперервність – оцінювання активів та зобов'язань суб'єкта господарювання виходячи з припущення, що його діяльність триватиме далі;
періодичність – розподіл діяльності суб'єкта господарювання на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності;
нарахування та відповідність доходів і витрат – відображення доходів і витрат в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів, а також порівняння доходів звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів;
переважне використання історичної (фактичної) собівартості – пріоритетне оцінювання активів виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;
превалювання змісту над формою – обліковування господарських операцій відповідно до їхньої сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;
використання єдиного грошового вимірника – вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій суб’єкта підприємництва в його фінансовій звітності в єдиній грошовій одиниці (валютою бухгалтерського обліку та фінансової звітності є грошова одиниця України).
6.2 Баланс суб'єкта підприємницької діяльності.
Баланс – це звіт про фінансовий стан суб’єкта підприємництва, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал. Зобов'язання і власний капітал відображаються в пасиві балансу.
Активами називають економічні ресурси суб'єкта підприємництва. Ресурси можна кваліфікувати як економічні, якщо вони забезпечують майбутній економічний ефект підприємцю. Це можливо, якщо ресурси є грошовими коштами або легко можуть бути перетворені в грошові кошти; ресурси є товарами, які передбачається продати й отримати за них грошові кошти; ресурси будуть використані в майбутній діяльності суб'єкта підприємництва, яка призведе до надходження грошових коштів.
В загальному випадку, для того щоби ресурс вважався активом, необхідно виконання двох умов:
1)він повинен знаходитись у володінні суб'єкта підприємництва (контролюватись суб'єктом підприємництва);
2)він повинен мати достовірно визначену вартість у грошовому виразі.
Під контролем суб'єкта підприємництва розуміється концепція бухгалтерського обліку, подібна до юридичної концепції власності. Так, якщо суб'єкт підприємництва купує на виплат автомобіль, то юридично він не може володіти автомобілем, поки не сплачений останній внесок. Однак якщо підприємець несе відповідальність за утримання автомобіля, то автомобіль розглядається як такий, що повністю контролюється суб'єктом підприємництва і є активом.
Згідно з визначенням, наведеним у чинному законодавстві України, активи – це ресурси, контрольовані суб'єктом підприємництва в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до надходження економічних вигод у майбутньому. Майбутня вигода, втілена в активі, є потенціалом, який може сприяти надходженню (прямо або опосередковано) грошових коштів чи їх еквівалентів до суб’єкта підприємництва.
Якщо активами балансу називають економічні ресурси суб'єкта підприємництва, то пасивами балансу є вимоги різних осіб (юридичних чи фізичних) щодо цих активів. Зобов'язання, відображені в пасиві, є вимогами кредиторів (кредитор - це особа, крім засновника чи учасника суб'єкта підприємництва, перед якою суб'єкт підприємництва має заборгованість щодо отриманих грошей, товарів тощо й яка має право вимагати від нього погасити цей борг(. Капітал (власний), відображений в пасиві, є вимогою засновників чи учасників (далі — власників) суб'єкта підприємництва (в даному контексті поняття "вимога" є скоріше юридичним і має сенс у випадках виходу власника зі складу суб'єкта підприємництва, при ліквідації суб’єкта підприємництва тощо). Оскільки загальна сума вимог (претензій) кредиторів і власників щодо активів не може перевищувати суму активів, то активи і пасиви на дату балансу дорівнюють одне одному. Це є основним бухгалтерським рівнянням, яке формально виражає концепцію подвійного запису на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку:
Активи = Зобов'язання + Капітал.
Відповідно до концепції подвійного запису форма бухгалтерського балансу має дві сторони, при цьому сума активів по лівій стороні балансу дорівнює загальній сумі зобов'язань і капіталу по правій стороні балансу.
Поряд з інтерпретацією двох сторін бухгалтерського балансу як ресурсів (активи) і вимог (пасиви), існує погляд на дві сторони балансу з позицій напрямів використання чи вкладення коштів (активи) і джерел коштів для формування (фінансування) активів (пасиви). Тоді основне бухгалтерське рівняння можна прокоментувати так: кожна гривня, вкладена в активи суб'єкта підприємництва, фінансується кредиторами або власниками ( від зворотного — кожна надана кредиторами чи власниками гривня формує якийсь вид активів суб'єкта підприємництва). Обидва способи інтерпретації бухгалтерського балансу є коректними і доповнюють один одного.
Нормами національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку "Баланс" передбачений поділ активів і пасивів балансу суб'єкта підприємництва на окремі статті, які об'єднуються в однорідні групи за певними ознаками. Нормативний склад (класифікація) статей активу балансу наведений у таблиці 6.1.
Відповідно до встановленого складу (таблиця 6.1) активи згруповані за трьома розділами:
1) необоротні активи;
2) оборотні активи;
3) витрати майбутніх періодів.
Суть відмінностей між необоротними й оборотними активами полягає в часі їх утримання (зберігання) підприємцем з метою корисного використання. До необоротних активів належать довгострокові активи з відносно тривалим терміном корисного використання (понад рік). Оборотні (короткострокові, поточні) активи — це грошові кошти та інші активи, які, як обґрунтовано очікується, будуть продані, переведені в грошові кошти або витрачені протягом дванадцяти місяців з дати балансу. Витратами майбутніх періодів є певні активи, як правило, нематеріального характеру, корисність яких закінчиться в найближчому майбутньому (авансовані орендні платежі, страхові поліси, передплата за періодичні видання тощо).
Розглянемо зміст статей необоротних і оборотних активів, наведених у таблиці 6.1.
Розділ "Необоротні активи" включає такі статті.
Стаття "Нематеріальні активи" показує вартість патентів, авторських прав, торгових марок, монопольних прав і привілеїв та інших не уречевлених активів, контрольованих суб'єктом підприємництва. До підсумку балансу нематеріальні активи включаються за залишковою вартістю, яка визначається як різниця між їх первісною вартістю і сумою накопиченої амортизації.
Стаття "Незавершене будівництво" відображає вартість капітальних інвестицій у будівництво, створення, виготовлення, реконструкцію, модернізацію, придбання необоротних активів, введення яких в експлуатацію на дату балансу не відбулось, а також авансові платежі для фінансування будівництва.
Стаття "Основні засоби" включає вартість власних та отриманих на умовах фінансового лізингу об'єктів основних фондів і орендованих цілісних майнових комплексів. До підсумку балансу включається залишкова вартість основних фондів, яка визначається як різниця між їх первісною (переоціненою) вартістю і сумою зносу на дату балансу.
Стаття "Довгострокові фінансові інвестиції" відображає фінансові інвестиції, здійснені суб'єктом підприємництва як інвестором на період більше одного року, а також усі фінансові інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент часу. Під фінансовими інвестиціями розуміють активи, які утримуються підприємцем з метою одержання прибутку за рахунок пасивних доходів (процентів, дивідендів тощо) або отримання інших вигод для інвестора.
Таблиця 6.1.
Нормативний склад (класифікація) статей активу балансу
Актив
Код
рядка
На початок звітного періоду
На кінець звітного періоду

І. Необоротні активи




Нематеріальні активи:
залишкова вартість.................................................................................
первісна вартість.....................................................................................
накопичена амортизація.........................................................................
Незавершене будівництво................................................................................
Основні засоби:
залишкова вартість..................................................................................
первісна вартість.....................................................................................
знос............................................................................................................
Довгострокові фінансові інвестиції:
які обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств.
інші фінансові інвестиції........................................................................
Довгострокова дебіторська заборгованість....................................................
Відстрочені податкові активи..........................................................................
Інші необоротні активи.....................................................................................





010




011




012
( )
( )


020









030




031




032
( )
( )







040




045




050




060




070



Усього за розділом І
080



ІІ. Оборотні активи




Запаси:
виробничі запаси.....................................................................................
тварини на вирощуванні та відгодівлі...................................................
незавершене виробництво......................................................................
готова продукція......................................................................................
товари........................................................................................................
Векселі одержані...............................................................................................
Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги:
Чиста реалізаційна вартість....................................................................
Первісна вартість.....................................................................................
Резерв сумнівних боргів.........................................................................
Дебіторська заборгованість за розрахунками:
з бюджетом...............................................................................................
за виданими авансами.............................................................................
з нарахованих доходів.............................................................................
із внутрішніх розрахунків.......................................................................
Інша поточна дебіторська заборгованість......................................................
Поточні фінансові інвестиції...........................................................................
Грошові кошти та їх еквіваленти:
в національнійй валюті...........................................................................
в іноземній валюті...................................................................................
Інші оборотні активи.........................................................................................





100




110




120




130




140




150









160




161




162
( )
( )







170




180




190




200




210




220









230




240




250



Усього за розділом ІІ
260



ІІІ. Витрати майбутніх періодів
270



Баланс
280



Стаття "Довгострокова дебіторська заборгованість" включає заборгованість дебіторів, яка буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу (дебітор - це юридична чи фізична особа, яка внаслідок минулих подій заборгувала суб'єкту підприємництва певні суми грошових коштів або інших активів(.
Стаття "Відстрочені податкові активи" показує суму податку на прибуток підприємства, що підлягає відшкодуванню в наступних періодах унаслідок тимчасової різниці між бухгалтерською та податковою базами оцінювання прибутку.
У статті "Інші необоротні активи" наводяться суми за необоротними активами, які не можуть бути включені до наведених вище статей розділу "Необоротні активи".
Розділ "Оборотні активи" включає такі статті.
Група статей "Запаси" відображає вартість відповідних видів запасів - предметів праці, що призначені для перероблення у виробництві, для продажу й для господарських потреб, а також засобів праці, які суб'єкт підприємництва відносить до швидкозношуваних (до року) предметів.
Стаття "Векселі одержані" показує забезпечену векселями заборгованість дебіторів за реалізовані суб'єктом підприємництва продукцію (товари), результати робіт, послуг.
Стаття "Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги" відображає заборгованість покупців або замовників за надані їм продукцію (товари), результати робіт, послуг (крім заборгованості, яка забезпечена векселем). У підсумок балансу включається чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості, яка визначається шляхом віднімання з її первісної вартості резерву сумнівних боргів. Сумнівним боргом вважається поточна дебіторська заборгованість, стосовно якої існує непевність щодо її погашення боржником. Оскільки в умовах ринкової економіки немає повної гарантії щодо оплати дебіторської заборгованості, суб'єкт підприємництва створює резерви для покриття можливих ненадходжень коштів. Величина резерву сумнівних боргів визначається виходячи з платоспроможності окремих дебіторів.
У групі статей "Дебіторська заборгованість за розрахунками" показуються: дебіторська заборгованість фінансових і податкових органів, суми переплати за податками, зборами та іншими платежами до бюджету, суми авансів, наданих іншим суб'єктам господарювання; суми нарахованих дивідендів, процентів, роялті, що підлягають надходженню до суб'єкта підприємництва; дебіторська заборгованість із внутрішньовідомчих розрахунків тощо.
Стаття "Інша поточна дебіторська заборгованість" відображає заборгованість дебіторів, що належить до оборотних активів і не може бути включена до вищенаведених статей дебіторської заборгованості.
Стаття "Поточні фінансові інвестиції" включає вартість фінансових інвестицій, здійснених суб'єктом підприємництва на строк, що не перевищує один рік, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент часу (крім інвестицій, які є еквівалентами грошових коштів).
Група статей "Грошові кошти та їх еквіваленти" відображає кошти в касі, на поточних та інших рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій, а також еквіваленти грошових коштів у національній та іноземних валютах Під еквівалентами грошових коштів розуміються короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у певні суми грошових коштів і які характеризуються незначним ризиком зміни вартості. Кошти, які не можна використати протягом року внаслідок певних обмежень, показуються в складі необоротних активів.
У статті "Інші оборотні активи" наводяться суми оборотних активів, які не можуть бути включені до наведених вище статей розділу "Оборотні активи".
Підсумок трьох розділів активу балансу (таблиця 6.1, код рядка 280) повинен дорівнювати підсумку пасиву балансу (таблиця 6.2, код рядка 640).
Як було визначено вище, джерелами формування економічних ресурсів, відображених у бухгалтерському балансі суб'єкта підприємництва, є пасиви (зобов'язання і капітал). Нормативний склад (класифікація) статей пасиву балансу наведений у таблиці 6.2.
Відповідно до встановленого складу (таблиця 6.2) пасиви згруповані за п’ятьма розділами:
1) власний капітал;
2) забезпечення наступних витрат та платежів;
3) довгострокові зобов'язання;
4) поточні зобов'язання;
5) доходи майбутніх періодів.
Розглянемо зміст окремих статей, наведених у таблиці 6.2, за розділами пасиву балансу.
Розділ "Власний капітал" включає такі статті.
Стаття "Статутний капітал" показує зафіксовану в установчих документах загальну вартість активів, які є внеском власників до капіталу суб'єкта підприємництва. Крім того, в цій статті наводиться сума фактичних внесків власників до статутного капіталу суб'єкта підприємництва, в установчих документах якого не передбачена фіксована сума статутного капіталу. Статутний капітал мають юридичні особи, в установчих документах яких згідно з чинним законодавством передбачено створення статутного фонду (капіталу) - з фіксованим або не фіксованим розміром. До таких юридичних осіб належать, наприклад, господарські товариства (акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю), державні, комунальні підприємства та інші.
Статутний капітал характеризує двоїстість відносин власності, оскільки, з одного боку, відображає власні засоби суб'єкта підприємництва як юридичної особи та, з другого боку, показує внески власників до активів суб'єктів підприємництва, тобто їхню власність. Частка власника в статутному капіталі визначає частку його корпоративного права - права на управління суб'єктом підприємництва, отримання відповідної частки прибутку (дивідендів), а також активів у передбачених законодавством випадках (у разі ліквідації суб'єкта підприємництва та інших).
Стаття "Пайовий капітал" призначена для відображення пайових внесків членів споживчого кооперативу, колективного сільськогосподарського підприємства, житлово-будівельного кооперативу, кредитної спілки та інших суб'єктів господарювання, для яких установчими документами передбачено створення пайового фонду (капіталу).
Стаття "Додатковий вкладений капітал" показує емісійних дохід, тобто суму капіталу, внесену власниками понад фіксований розмір статутного капіталу. Наприклад, для акціонерних товариств у цій статті наводиться сума перевищення продажної вартості випущених (емітованих) акцій над їхньою номінальною вартістю.
Стаття "Інший додатковий капітал" відображає суми дооцінок необоротних активів, вартість необоротних активів, безкоштовно отриманих суб'єктом підприємництва від інших фізичних чи юридичних осіб, тощо.
Стаття "Резервний капітал" призначена для відображення суми резервів, створених за рахунок нерозподіленого прибутку суб'єкта підприємництва у відповідності до вимог чинного законодавства або установчих документів.
Таблиця 6.2.
Нормативний склад класифікація статей пасиву балансу
Пасив
Код рядка
На початок звітного періоду
На кінець звітного періоду

І. Власний капітал




Статутний капітал.......................................................................................
Пайовий капітал..........................................................................................
Додатковий вкладений капітал.................................................................
Інший додатковий капітал.........................................................................
Резервний капітал.......................................................................................
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток).....................................
Неоплачений капітал..................................................................................
Вилучений капітал......................................................................................
300




310




320




330




340




350




360




370



Усього за розділом І.
380



ІІ. Забезпечення наступних витрат та платежів




Забезпечення виплат персоналу................................................................
Інші забезпечення.......................................................................................
Цільове фінансування ................................................................................
400




410




415




416




420



Усього за розділом ІІ
430



ІІІ. Довгострокові фінансові інвестиції




Довгострокові кредити банків...................................................................
Інші довгострокові фінансові зобов”язання............................................
Відстрочені податкові зобов”язання........................................................
Інші довгострокові зобов”язання..............................................................
440




450




460




470



Усього за розділом ІІІ.
480



ІV. Поточні зобов”язання




Короткострокові кредити банків...............................................................
Поточна заборгованість за довгостроковими зобов”язаннями..............
Векселі видані.............................................................................................
Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги......................
Поточні зобов”язання за рахунками:
з одержаних авансів..............................................................................
з бюджетом............................................................................................
з позабюджетних платежів..................................................................
з страхування .......................................................................................
з оплати праці........................................................................................
з учасниками.........................................................................................
із внутрішніх розрахунків....................................................................
Інші поточні зобов”язання.........................................................................
500




510




520




530









540




550




560




570




580




590




600




610



Усього за розділом ІV.
620



V. Доходи майбутніх періодів
630



Баланс .........................................................................................................
640




Стаття "Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)" показує суму нерозподіленого прибутку суб'єкта підприємництва, яка додається при визначенні підсумку власного капіталу, або суму непокритого збитку, яка віднімається при визначенні підсумку власного капіталу. Непокритий збиток у цій статті наводиться в дужках, що означає арифметичну дію віднімання.
Стаття "Неоплачений капітал" відображає суму заборгованості власників суб'єкта підприємництва за внесками до зафіксованого в установчих документах статутного капіталу. Ця сума враховується зі знаком "мінус" при визначенні підсумку власного капіталу.
Стаття "Вилучений капітал" показує вартість часток (акцій власної емісії) у фіксованому розмірі статутного капітану, що викуплені суб'єктом підприємництва у власників із метою їх подальшого перепродажу або анулювання. Останнє призводить до зменшення в установленому законодавством порядку зафіксованого в установчих документах розміру статутного капіталу. Сума вилученого капіталу віднімається при визначенні підсумку власного капіталу.
Оплачений власниками капітал визначається як різниця між статутним капіталом та сумою неоплаченого й вилученого капіталу.
У розділі "Забезпечення наступних витрат і платежів" за відповідними статтями показуються нараховані у звітному періоді майбутні зобов'язання (за оплатою майбутніх відпусток працівників, гарантійних зобов'язань суб'єкта підприємництва тощо), величина яких на дату балансу) може бути визначена тільки шляхом попередніх (прогнозних) оцінок, а також зобов'язання із використання коштів цільового фінансування й цільових надходжень, які отримані з бюджету та інших джерел.
Розділ "Довгострокові зобов'язання" включає такі статті.
Стаття "Довгострокові кредити банків" відображає суму довгострокової (понад рік від дати балансу) кредиторської заборгованості суб'єкта підприємництва за позиками, отриманими від банків, яка не є поточним зобов'язанням.
Стаття "Інші довгострокові фінансові зобов'язання" показує суми довгострокової заборгованості підприємця щодо залучених позикових коштів (окрім кредитів банків), на які нараховуються проценти. Ця стаття може включати заборгованість: за довгостроковими векселями, виданими підприємцем; за випущеними суб'єктом підприємництва та оплаченими іншими особами облігаціями зі строком погашення більше дванадцяти місяців з дати балансу.
Стаття "Відстрочені податкові зобов'язання" включає суму податку на прибуток, що підлягає сплаті в майбутніх періодах унаслідок тимчасової різниці між бухгалтерською та податковою базами оцінювання прибутку.
У статті "Інші довгострокові зобов'язання" показується сума довгострокових зобов'язань, яка не включена до наведених вище статей цього розділу пасиву. Зокрема, в цій статті відображаються розрахунки з орендодавцями за необоротні активи, передані суб'єкту підприємництва на умовах довгострокової оренди (фінансового лізингу окремих об'єктів необоротних активів, оренди цілісних майнових комплексів); фінансова допомога, надана підприємцю на поворотній основі.
Розділ "Поточні зобов'язання" включає такі статті.
Стаття "Короткострокові кредити банків" показує суму поточних зобов'язань підприємця перед банками за отриманими від них позиками.
Стаття "Поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями" включає суму довгострокових зобов'язань, яка підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців із дати балансу.
Стаття "Векселі видані" відображає суму короткострокової заборгованості за одержані матеріальні цінності, роботи, послуги, на яку суб'єкт підприємництва видав векселі.
Стаття "Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги" показує суму поточної заборгованості постачальникам за матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги (крім заборгованості, забезпеченої векселями).
У групі статей "Поточні зобов'язання за розрахунками" відображаються: суми авансів, одержаних підприємцем у рахунок наступних поставок продукції (товарів), виконання робіт (послуг); заборгованість суб'єкта підприємництва за всіма видами платежів до бюджету, включаючи податки з фізичних осіб; зобов'язання щодо внесків до позабюджетних фондів; кредиторська заборгованість за відрахуваннями на обов'язкове державне пенсійне страхування та всі види загальнообов'язкового державного соціального страхування; страхування майна, ризиків діяльності й індивідуальне страхування працівників підприємця; заборгованість суб'єкта підприємництва з оплати праці; заборгованість перед власниками (учасниками), що виникає внаслідок розподілу власного капіталу (дивіденди, повернення часток у статутному капіталі тощо); кредиторська заборгованість з внутрішньовідомчих розрахунків.
У статті "Інші поточні зобов'язання" наводяться суми поточних зобов'язань, які не можуть бути включені до наведених вище статей розділу "Поточні зобов'язання".
У розділі "Доходи майбутніх періодів" показуються доходи, отримані суб'єктом підприємництва протягом поточного або попереднього періодів, які належать до наступних звітних періодів. Ці відкладені доходи є зобов'язаннями, що виникають унаслідок довгострокової оплати замовником послуги, яка надається підприємцем. До доходів майбутніх періодів, зокрема, відносяться одержані авансові орендні платежі та передплата за періодичні видання; виручка від продажу квитків транспортних і театрально-видовищних організацій, абонентна плата, що надходить підприємствам зв'язку, тощо.
Якщо виходити з основного бухгалтерського рівняння, суму капіталу суб'єкта підприємництва можна визначити як суму активів, зменшену на суму зобов'язань. Тому власний капітал підприємця часто називають чистими активами або активами-нетто. Іноді для власного капіталу використовують термін "чиста вартість" підприємства. Власний капітал називають також "залишковим інтересом", оскільки вимоги власників щодо активів юридичної особи виконуються в останню чергу, після задоволення вимог кредиторів.
6.3. Основні показники фінансового стану суб'єкта підприємництва.
Інформація про фінансовий стан суб'єкта підприємництва представляє інтерес для різних категорій користувачів, серед яких є менеджери, власники й акціонери, кредитори, потенційні інвестори, постачальники тощо. При цьому кожна з категорій користувачів переслідує свої цілі й має свої критерії оцінювання фінансового стану конкретного суб'єкта підприємництва.
Так, для менеджерів найважливішим є оцінювання й аналізування ефективності господарських операцій (використовуваних ресурсів і одержаних результатів). Власників і акціонерів в першу чергу цікавить прибутковість вкладених ними капіталів та рівень ризику їх можливої втрати. Дня кредиторів головним є перспективи повернення інвестованих коштів, а для постачальників - можливості суб'єкта підприємництва своєчасно оплачувати отриману продукцію й послуги.
Для аналізування фінансового стану суб'єкта підприємництва використовується система абсолютних та відносних показників, а також пов'язаних з їх вимірюванням фінансових коефіцієнтів (Financial ratios), які відображають інтереси й цілі різних категорій користувачів. Найбільш важливі з них характеризують:
ліквідність - можливості з оплати заборгованості;
фінансову стійкість (платоспроможність або фінансовий ризик, тобто ймовірність банкрутства) - здатність виконувати свої зовнішні (короткострокові й довгострокові) зобов'язання, використовуючи свої активи;
прибутковість - ефективність витрат, використовуваних засобів праці, активів, власного капіталу тощо.
Показник ліквідності характеризує спроможність суб'єкта підприємництва виконувати свої короткострокові (поточні) зобов'язання за рахунок своїх оборотних (поточних) активів. У загальному випадку суб'єкт підприємництва вважається ліквідним, якщо його поточні активи перевищують поточні зобов'язання. Однак суб'єкт підприємництва може бути ліквідним у більшому чи меншому ступеню, тому для вимірювання ліквідності застосовують три основних коефіцієнти (загальної ліквідності, проміжної ліквідності, абсолютної ліквідності), які відображають співвідношення певних статей балансу.
Коефіцієнт загальної ліквідності визначає ступінь покриття поточних зобов'язань поточними активами. Теоретично виправданим значенням цього коефіцієнта є 2, для деяких галузей та видів діяльності нормальне співвідношення може коливатись від 1,1 до 2,5.
Коефіцієнт проміжної ліквідності визначає ступінь покриття поточних зобов'язань поточними активами за мінусом запасів. Теоретично оптимальними значеннями цього коефіцієнта є 0,7-1,0.
Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначає ступінь покриття поточних зобов'язань грошовими коштами та їх еквівалентами. Теоретично виправданими значеннями цього коефіцієнта є 0,2-0,25.
У загальному випадку суб'єкт підприємництва вважається платоспроможним, якщо його загальні активи перевищують зовнішні зобов'язання. Для вимірювання платоспроможності використовуються коефіцієнти, які характеризують частку власного капіталу суб'єкта підприємництва в його загальних зобов'язаннях (коефіцієнти автономії, структури джерел фінансування, маневровості власних коштів, забезпеченості власними обіговими коштами).
Коефіцієнт автономії показує частку власного капіталу в загальній вартості активів суб'єкта підприємництва. Теоретично виправдане значення цього коефіцієнта лежить у межах 0,5-0,6.
Коефіцієнт структури джерел фінансування визначає співвідношення довгострокової й короткострокової кредиторської заборгованості та власного капіталу, теоретично виправданим значенням якого є 0,5.
Коефіцієнт маневровості власних коштів характеризує ступінь мобільності їх використання.
Коефіцієнт забезпеченості власними обіговими коштами визначає фінансове співвідношення власних і позичкових оборотних коштів. Граничним значенням для визнання суб'єкта підприємництва неплатоспроможним (загроза банкрутства) є 0,1.
Найбільш поширеними коефіцієнтами прибутковості є коефіцієнт кумулятивної прибутковості (збитковості), який характеризує ефективність використання активів (віддачу активів), а також коефіцієнт ефективності використання власних коштів, який визначає віддачу власного капіталу.
Тема 7. Оподаткування підприємницької діяльності
7.1. Суб'єкти й об'єкти податкових правовідносин, законодавча база й принципи побудови системи оподаткування.
Суб'єктами податкових правовідносин є державні податкові органи, платники податків і податкові агенти.
Платниками податків є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами покладено юридичний обов'язок сплачувати податки до відповідних бюджетів і державних цільових фондів.
Податковими агентами є юридичні або фізичні особи, які згідно з податковим законодавством зобов'язані від імені платника податку розрахувати, утримати і перерахувати податок до відповідного бюджету чи державного цільового фонду.
Облік платників податків здійснюється органами державної податкової служби та іншими державними органами відповідно до законодавства. Банки та інші фінансові організації відкривають рахунки платникам податків лише за умови пред'явлення ними документів, що підтверджують взяття їх на облік у цих державних органах.
Об'єктом оподаткування є такі юридичні факти (дії, події, стани), які зумовлюють обов'язок платника (податкового агента) сплатити податок (здійснення обороту з реалізації продукції, товарів, робіт, послуг; ввезення товарів на митну територію України; володіння майном; здійснення угоди купівлі-продажу цінних паперів; прийняття спадщини; отримання доходу (прибутку); використання природних ресурсів; забруднення навколишнього природного середовища тощо).
Під податком і збором (обов'язковим платежем) розуміють обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками (податковими агентами).
Принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі), а також загальні положення щодо прав, обов'язків і відповідальності платників податків встановлює основоположний Закон України "Про систему оподаткування". Встановлення і скасування конкретних податків і зборів (обов'язкових платежів), пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до вищезгаданого Закону, інших законів України про оподаткування.
Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) і пільги щодо оподаткування (за винятком особливих видів мита) не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законами України, окрім законів про оподаткування. Зміна податкових ставок і механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) не можуть запроваджуватись Законом України про Державний бюджет на відповідний рік.
Податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено Законом України "Про систему оподаткування", сплаті не підлягають. Будь-які податки і збори (обов'язкові платежі), які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону. Всі інші закони України про оподаткування повинні відповідати принципам, закладеним у цьому Законі.
Сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів), що справляються до бюджетів та державних цільових фондів, становить систему оподаткування.
Принципами побудови системи оподаткування є:
стимулювання науково-технічного прогресу;
стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності;
впровадження норм щодо сплати податків (обов'язковість сплати) та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;
забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутки (рівнозначність) і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) - на більші доходи (пропорційність);
забезпечення однакового підходу (рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації) до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);
забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення (соціальна справедливість) шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподаткованого мінімуму доходів громадян;
забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) та їх ставок протягом бюджетного року (стабільність);
встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;
встановлення строків сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат (рівномірність сплати);
встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами (податкова компетенція);
забезпечення єдиного підходу до розроблення податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку, об'єкта оподаткування, джерела сплати податку, податкового періоду, ставок податку, строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг (єдність підходу);
забезпечення дохідливості (доступність) норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів).
7.2. Види податків і порядок їх зарахування до бюджетів і державних цільових фондів.
В Україні справляються загальнодержавні та місцеві податки і збори (обов'язкові платежі).До загальнодержавних належать:
1)податок на додану вартість;
2)акцизний збір;
3)податок на прибуток підприємств;
4)податок на доходи фізичних осіб;
5)мито;
6)державне мито;
7)податок на нерухоме майно;
8)плата (податок) за землю;
9)рентні платежі;
10)податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;
11) податок на промисел;
12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;
13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;
14) збір за забруднення навколишнього природного середовища;
15) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;
16) внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
17) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;
18) фіксований сільськогосподарський податок;
19) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмілярства;
20) єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через держаний кордон України;
21) збір за використання радіочастотного ресурсу України;
22) збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;
23) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну і теплову енергію.
Загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.
Порядок зарахування загальнодержавних податків до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів і державних цільових фондів визначається згідно з законами України.
До місцевих податків належать:
1) податок з реклами;
2) комунальний податок.
До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать:
1) збір за припаркування автотранспорту;
2) ринковий збір;
3) збір за видачу ордера на квартиру;
4) курортний збір;
5) збір за участь у бігах на іподромі;
6) збір за виграш на бігах на іподромі;
7) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;
8) збір за право використання місцевої символіки;
9) збір за право проведення кіно і телезйомок;
10) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;
11) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;
12) збір з власників собак.
Місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм їх справляння та сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. При цьому комунальний податок та збори (обов'язкові платежі), зазначені вище у пунктах 1-3, 11 та 12 є обов'язковими для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об'єктів оподаткування або умов, з якими пов'язано запровадження цих податків і зборів. Місцеві податки і збори зараховуються до місцевих бюджетів у порядку, визначеному сільськими, селищними, міськими радами, якщо інше не встановлено законами України.
Податки і збори (обов'язкові платежі), які відповідно до законів включаються до ціни товарів (робіт, послуг) або відносяться на їх собівартість, сплачуються незалежно від результатів фінансово-господарської діяльності.
Сума доходу або прибутку, одержана юридичними особами (їх філіями, представництвами) за кордоном, включається до загальної суми доходу (прибутку), що підлягає оподаткуванню в Україні, і враховується при визначенні розміру податку. Суми податку на дохід (прибуток), сплачені юридичними особами (їх філіями, представництвами) за кордоном відповідно до законодавства іноземних держав, зараховуються під час сплати ними податку з доходів (прибутку) в Україні. При цьому зараховувані суми неможуть перевищувати суми податку з доходів (прибутку), визначені за законодавством України.
Доходи, одержані за межами України фізичними особами - резидентами України, включаються до складу сукупного доходу, що підлягає оподаткуванню в Україні. Суми податків з доходів фізичних осіб, сплачені резидентами України за кордоном відповідно до законодавства іноземних держав, зараховуються під час сплати ними податку з доходів фізичних осіб в Україні. При цьому розмір зараховуваних сум податку не може перевищувати суму податку з доходів фізичних осіб, розраховану за законодавством України.
Фізичною особою - резидентом України є фізична особа, яка має місце проживання в Україні. У разі, якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом України, якщо має місце постійного проживання в Україні. Якщо фізична особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом України, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні. Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.
У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, визначити неможливо, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання в жодній з держав, вона вважається резидентом України, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів календарного (податкового) року.
Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні критерії, фізична особа вважається резидентом України, якщо вона є громадянином України. Якщо всупереч законодавству фізична особа - громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування її доходів така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбачений законодавством України або нормами міжнародних договорів.
Зарахування сплачених за межами України сум податків провадиться за умови письмового підтвердження факту такої сплати та наявності міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та запобігання ухиленням від сплати податків.
Якщо міжнародним договором України, ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містять закони України про оподаткування, то застосовуються правила міжнародного договору.
7.3. Спрощена система оподаткування суб'єктів малого підприємництва.
Згідно з Указом Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" спрощена система оподаткування запроваджується для:
фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність, у трудових відносинах з якими протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн.;
юридичних осіб - суб'єктів підприємництва будь-якої організаційно-правової форми, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. грн.
Середньооблікова чисельність ураховує всіх працівників суб'єкта підприємства, в тому числі тих, що працюють за цивільними договорами та за сумісництвом, а також працівників філій і представництв.
Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума фактично отримана суб'єктом підприємництва на банківський рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Ставка єдиного податку для фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем реєстрації підприємця залежно від виду діяльності в межах від 20 до 200 (включно) гривень на місяць. У разі використання фізичною особою - підприємцем найманої праці, ставка єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу.
Суб'єкт підприємництва - юридична особа може самостійно вибрати одну з двох ставок єдиного податку:
6 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно з Законом України “Про податок на додану вартість”;
10 відсотків суми виручки від реалізації, за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.
Суб'єкти малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, не є платниками таких податків і зборів (обов'язкових платежів):
податку на додану вартість (крім випадку сплати єдиного податку за ставкою 6 відсотків);
податку на прибуток підприємств;
податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - підприємців);
плати (податку) за землю;
збору за спеціальне використання природних ресурсів;
збору на обов'язкове соціальне страхування;
комунального податку;
податку на промисел;
збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;
збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;
внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів;
внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення;
плати за патенти згідно з Законом України "Про патентування деякихвидів підприємницької діяльності”.
Дія вищезгаданого Указу не поширюється на:
суб'єктів підприємництва, на яких поширюється дія Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" в частині придбання спеціального патенту;
довірчі товариства, страхові організації, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові організації;
суб'єктів підприємництва, в статутному капіталі яких частки, що належать юридичним особам - учасникам та засновникам даних суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищують 25 відсотків;
фізичних осіб - підприємців, як здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, паливно-мастильними матеріалами;
спільну діяльність, визначену пунктом 7.7 Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Суб'єкти підприємництва залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих, середніх та великих суб'єктів підприємництва. Малими (незалежно від організаційно-правової форми) визнаються суб'єкти підприємництва, в яких за звітний календарний рік: середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) не перевищує суми, еквівалентної 50 тисячам євро за середнім курсом Національного банку України щодо гривні. Великими визнаються суб'єкти підприємництва, в яких за звітний календарний рік: середньооблікова чисельність працюючих перевищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) перевищує суму, еквівалентну 5 мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні. Усі інші суб'єкти підприємництва визнаються середніми.
7.4. Права, обов'язки та відповідальність платників податків (податкових агентів).
Платники податків (податкові агенти) мають право:
подавати державним податковим органам (іншим державним контролюючим органам) документи, що підтверджують право на пільги щодо оподаткування в порядку, встановленому законом;
одержувати та ознайомлюватись з актами перевірок, проведених державними податковими органами (іншими державними контролюючими органами);
оскаржувати у встановленому законом порядку рішення державних податкових органів (інших державних контролюючих органів) та дії їх посадових осіб.
Державними контролюючими органами є:
митні органи;
органи Пенсійного фонду України;
органи фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування;
податкові органи.
Платники податків (податкові агенти) зобов'язані:
вести бухгалтерський і податковий облік; складати фінансову, податкову звітність та статистичну інформацію;
подавати до державних контролюючих органів податкові декларації, розрахунки, на підставі яких здійснюється нарахування та /або сплата податку, збору (обов'язкового платежу);
сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами строки;
допускати посадових осіб державних контролюючих органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Керівники й відповідні посадові особи юридичних осіб та фізичні особи під час перевірки контролюючими органами зобов'язані давати пояснення з питань оподаткування у випадках, передбачених законами, виконувати вимоги контролюючих органів щодо усунення виявлених порушень податкових законів і підписати акт про проведення перевірки.
Обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється: із сплатою податку і збору (обов'язкового платежу); або його скасуванням; або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Обов'язок фізичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється: із сплатою податку і збору (обов'язкового платежу); або його скасуванням.
Спеціальним Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" встановлюється порядок погашення зобов'язань з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків (податкових агентів) державними контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.