ВСТУП У сучасному суспільстві вища освіта стає одним із визначальних чинників динамічного соціально-економічного розвитку країни. На сьогоднішній день стає очевидним, що життя, достойне кожної людини, багато в чому визначається рівнем і якістю вищої освіти. Водночас висока якість вищої освіти можлива тільки за умови наявності ефективного організаційно-економічного механізму управління (ОЕМУ) вищою освітою. Державне управління вищою освітою в країнах світу розвивається і трансформується в нових умовах, на зміну централізованому жорсткому адміністративному контролю приходить гнучке управління автономними навчальними закладами, а вплив на їх діяльність здійснюється за допомогою різних організаційно-економічних методів та інструментів. Система вищої освіти України перебуває у процесі постійного вдосконалення, що зумовлено трансформаційними змінами в суспільстві. Нових підходів потребує вся система управління вищою освітою, у тому числі і діюча практика її фінансування. З одного боку, потребує вдосконалення механізм управління освіти державою, зокрема проблеми – ефективної системи державного управління, розробки принципово нових підходів до форм і методів управління; визначення науково обґрунтованих обсягів та нормативів державного фінансування; з іншого — обсяги фінансування закладів вищої освіти не відповідають не тільки об’єктивним потребам суспільства, а й навіть державному замовленню. Система державного управління має базуватися на механізмах і стимулах, що впливатимуть на поведінку вищих навчальних закладів (ВНЗ) і будуть примушувати їх підвищувати якість освітніх послуг та нести відповідальність за результати своєї діяльності. Але я відомо, важливішим є не навчання, а отримання практики по своїй спеціальності. Моя спеціальність - менеджмент організацій, де на 2-го курсі проводиться організаційно – економічна практика, яку потрібно проходити на вибраному нами підприємстві, щоб отримати потрібні знання, які обов’язково знадобляться в майбутньому, наприклад, для відкриття особистого справи (підприємства). Щодо мене, то свою практику я проходила у фізичної особи – приватного підприємця Ревчук Ірини В’ячеславівни. 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВА І ЙОГО ВИРОБНИЧЕ ПРИЗНАЧЕННЯ Спочатку я б хотіла, дещо коротко, розповісти про те, хто така фізична особа – підприємець. Фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності (громадяни — підприємці).Найпростішою формою здійснення підприємницької діяльності є форма приватного підприємництва фізичними особами, тобто без створення підприємств чи інших юридичних осіб. Ринкова економіка надає можливості людині, яка має бажання, знання, кошти або майно і на яку не поширюються законодавчі заборони, розпочати справу і втілити у життя своє уявлення про ефективну, прибуткову діяльність та, як наслідок, досягти матеріального добробуту. Фізична особа-підприємець відповідає по зобов'язаннях, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, всім своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернене стягнення. Загальне визначення фізичної особи—суб'єкта підприємницької діяльності міститься у підпункті 3.8.1 п. 3.8 ст. З Класифікації організаційно-правових форм господарювання ДК 002:2009, затв. наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2009р. № 97, відповідно до якого підприємцем є фізична особа, яка є громадянином України, іноземним громадянином, особою без громадянства, що здійснює підприємницьку діяльність. Громадянином-підприємцем є фізична особа. Згідно зі ст. 24 ЦК України фізичною особою вважається людина як учасник цивільних відносин (особистих немайнових та майнових відносин). Громадянин, який бажає займатися підприємницькою діяльністю, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур до свого статусу фізичної особи, якого він набув з моменту народження, набуває додаткової ознаки — "суб'єкт підприємницької діяльності". Громадянин за жодних умов не може змінити свого статусу фізичної особи. Цей статус втрачається лише з його смертю і не пов'язаний, зокрема, з обсягом його правоздатності та дієздатності та іншими чинниками. Він може бути позбавлений статусу суб'єкта підприємницької діяльності (добровільно або примусово), проте його статус як фізичної особи від цього не змінюється. Громадянин-підприємець в жодному разі не може набути статусу юридичної особи. Згідно зі ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Відповідно, громадянин не може стати організацією. Він може стати засновником організації, її акціонером, укласти з нею господарський договір тощо. Проте, як йшлося вище, від цього його статус фізичної особи не втрачається.Згідно зі ст. 50 ЦК України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом та, відповідно, набувати статусу громадянина-підприємця має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.Відповідно до ст. 34 ЦК України повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла 18 років (повноліття). У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Крім того, повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини. У цьому разі надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду.Також повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю. За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця. Таким чином, фізична особа може набути статусу суб'єкта підприємницької діяльності з 16 років або раніше — з моменту реєстрації шлюбу або у разі запису її як батька або матері дитини.Проте досягнення певного віку (реєстрація шлюбу, народження дитини тощо) не є безумовним свідченням наявності у особи повної цивільної дієздатності.Крім випадків обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, яка страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, особи, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим самим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за Законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище або визнання її недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 39 ЦК України), на обсяг дієздатності і, відповідно, на можливість набути статусу суб'єкта підприємницької діяльності впливають й інші чинники, зокрема вид трудової діяльності фізичної особи. Так, не допускається зайняття підприємницькою діяльністю, зокрема, посадовими особами органів державної податкової служби , прокурорами і слідчими прокуратури, військовослужбовцями, нотаріусами, державними службовцями, відповідними посадовими особами органів місцевого самоврядуваннятощо. Громадянин-підприємець самостійно діє на ринку, вступаючи у відносини, набуваючи при цьому відповідних прав та обов'язків. Навіть якщо безпосереднє управління його бізнесом здійснює інша особа (наприклад, у кафе, що належить приватному підприємцю, є директор), стороною відповідних відносин юридично є саме громадянин-підприємець (угоди укладаються від його імені, на його ім'я отримуються ліцензії та інші дозволи, він несе майнову та іншу відповідальність за результати підприємницької діяльності). Він є повноцінним самостійним суб'єктом ринку — суб'єктом господарювання Останнє є вельми важливим для вірного розуміння положення абз. 2 ч. З ст. 128 ГК України, відповідно до якого громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність, зокрема, через приватне підприємство, що ним створюється. Тут йдеться не про здійснення громадянином підприємницької діяльності у вузькому (безпосередньому) значенні, адже у разі створення приватного підприємства саме останнє, а не його засновник, буде її здійснювати. Мається на увазі реалізація, в широкому значенні, громадянином свого конституційного права на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, хоча при цьому він безпосередньо цією діяльністю не займається. Громадянин-підприємець є самодостатнім суб'єктом і не потребує для здійснення діяльності додаткових організаційно-правових форм.Громадянин-підприємець здійснює діяльність в межах універсальної правоздатності — права займатися підприємницькою діяльністю. Це означає можливість особи займатися будь-яким видом підприємницької діяльності, здійснення якого не суперечить законодавству. Він діє без установчих документів на відміну від юридичної особи, яка діє в межах спеціальної правоздатності та обмежена видами діяльності, встановленими засновниками в установчих документах. Згідно з ч. 5 ст. 128 ГК України громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва та відповідно до принципів, передбачених у ст. 44 ГК України, зокрема, він може здійснювати самостійно будь-яку діяльність відповідно до потреб ринку, на власний розсуд приймаючи відповідні рішення, що не суперечать закону. Зважаючи на визначення господарської діяльності, у широкому значенні вони можуть виготовляти та реалізовувати продукцію, виконувати роботи чи надавати послуги вартісного характеру, що мають цінову визначеність.Проте законодавство містить обмеження щодо можливості провадження приватними підприємцями певних видів діяльності. Поряд із загальними обмеженнями у здійсненні підприємницької діяльності, , фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності не можуть, зокрема: 1) надавати фінансові послуги, якщо інше прямо не передбачене законом. Згідно із Законом України від 12 липня 2001 р. № 2664-1II "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовими вважаються, зокрема, такі послуги: — випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків; — довірче управління фінансовими активами; — діяльність з обміну валют; — залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення; — фінансовий лізинг; — надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; — надання гарантій та поручительств; — переказ грошей; — послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення; — торгівля цінними паперами; — факторинг; 2) займатися діяльністю у сфері організації телебачення і радіомовлення 3) займатися космічною діяльністю (Закон України від 15 листопада 2008 р. № 502/96-ВР "Про космічну діяльність"); 4) займатися діяльністю у сфері здійснення операцій з металобрухтом (згідно зі ст. 4 Закону України від 5 травня 2008 р. № 619-ХІУ "Про металобрухт" операції з металобрухтом здійснюються лише спеціалізованими або спеціалізованими металургійними переробними підприємствами, а також їх приймальними пунктами); 5) займатися діяльністю у сфері загальної середньої та вищої освіти (закони України від 13 травня 2007 р. № 651-XIV "Про загальну середню освіту", від 17 січня 2008 р. № 2984-Ш "Про вищу освіту"); 6) займатися концесійною діяльністю щодо будівництва та експлуатації автомобільних доріг (згідно зі ст. 1 Закону України від 14 грудня 2008 р. № 1286-ХІУ "Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг" концесіонером може бути юридична особа). Громадянин-підприємець уособлює і власника відповідного бізнесу, і орган управління ним. Це відрізняє його від деяких юридичних осіб зі складним порядком керівництва, обумовленим наявністю декількох органів управління із розподілом між ними відповідних функцій. Наприклад, ЦК України та Законом України від 19 вересня 2007 р. № 1576-ХІІ "Про господарські товариства" для акціонерного товариства передбачена наявність загальних зборів товариства, спостережної ради, виконавчого органу — правління або іншого, а також ревізійної комісії товариства. Чинне законодавство України не передбачає виокремлення майна, яке використовується підприємцем для здійснення підприємницької діяльності, із загальної маси належного цьому громадянинові майна. Так, ч. 2 ст. 128 ГК України та ч. 1 ст. 52 ЦК України прямо встановлюють правило про те, що громадянин-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення. Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна (ч. 2 ст. 52 ЦК України). За рішенням суду за відповідними зобов'язаннями може бути звернено стягнення на все належне приватному підприємцеві майно, в тому числі і те, яке він не використовував для зайняття підприємницькою діяльністю (приватна квартира, дача, меблі, автомашина тощо). Зважаючи на наявність повної відповідальності за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, всім своїм майном, громадянин-підприємець провадить підприємницьку діяльність без формування статутного, резервного та інших фондів. На відміну від цього згідно зі ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. За загальним правилом учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом (ч. 2 ст. 219 ГК України). Такі випадки встановлені, наприклад, ЦК (ГК) України і Законом України від 19 вересня 2008 р. № 1576-ХІІ "Про господарські товариства" — щодо додаткової відповідальності учасників товариства з додатковою відповідальністю, повної відповідальності — щодо учасників повного та командитного товариств) або можуть встановлюватись установчими документами юридичної особи. Громадянин-підприємець має можливість обрати спосіб оподаткування доходів за спрощеною системою. Застосування єдиного податку при оподаткуванні доходу приватного підприємця регулюється Указом Президента України від 3 липня 2007 р. № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (в редакції Указу від 28 червня 2008 р. № 746/99).Працювати за спрощеною системою підприємець може за додержання таких вимог: — обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не повинна перевищувати 500 тис. грн.; — у трудових відносинах упродовж року не може перебувати більше 10 осіб; — діяльність не може бути пов'язаною з торгівлею лікеро-горілчаними і тютюновими виробами, а також пально-мастильними матеріалами. Ставка єдиного податку встановлюється місцевими радами за місцем державної реєстрації підприємця у розмірі від 20 до 200 грн. на місяць. Ця ставка підвищується на 50% за кожного працівника, що залучатиметься фізичною особою-підприємцем для здійснення діяльності.Сплата єдиного податку за підсумками діяльності у звітному періоді дає законні підстави приватному підприємцеві не тільки не сплачувати прибутковий податок, а й не складати відповідну декларацію. Підтвердження цього можна знайти в п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2009 р. № 507 "Про роз'яснення Указу Президента України від 3 липня 2008 р. № 727". Тому приватні підприємці, які є платниками єдиного податку, звільняються від щоквартальних авансових платежів. Єдиний податок значно полегшує ведення бухгалтерського обліку, який стає більш зрозумілим. Особливо для тих громадян, які тільки розпочинають самостійний бізнес і у той же час повинні в стислі строки оволодіти методами господарських підрахунків і ведення діловодства. Привертає увагу і можливість заощадження коштів через дозвіл незастосування цією категорією підприємців касових апаратів при проведенні операцій з готівкою.Проте, як свідчить практика, ця система не є досконалою. Так, далеко не кожний підприємець має регулярні грошові надходження. Однак сплата єдиного податку відбувається незалежно від результатів діяльності. Видаються недостатньо обміркованими і вимоги щодо обмеження кількості найманих працівників. Адже якщо підприємець вдало розпочав бізнес і має можливості для його подальшого розвитку, таке обмеження заважатиме і інвестиціям і створенню додаткових робочих місць в Україні. ПП має можливість не відкривати банківський рахунок, працювати виключно за готівкові кошти і використовувати готівкову виручку на свій розсуд. Такий висновок випливає з факту відсутності у законодавстві положень щодо обов'язкової наявності у суб'єкта підприємницької діяльності — фізичної особи відповідних рахунків, на відміну від підприємств, для яких така наявність є однією з основних ознак (ч. 4 ст. 62 ГК України).Фізична особа набуває статусу суб'єкта підприємницької діяльності за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Отже, ПП Ревчук І. В. знаходиться в м. Рівне, 33018, вул. Курчатова, 32 тел. 63-74-95. Територія огороджена твердим покриттям, освітлена і знаходиться під охороною, забезпечена зв`язком, аварійним виїздом. Головним виробничим призначенням є послуги автостоянки та ремонт автомобілів. Вартість автостоянки залежить від величини машини та терміну її знаходження: Легкова: 1 доба – 8 грн.; абонемент на 1 місяць – 150 грн. Вантажна: 1 доба – 10 грн. ; абонемент на 1 місяць - 190 грн. Вартість послуги ремонту залежить індивідуально від вартості поломки автомобіля. 2. ВИРОБНИЧА СТРУКТУРА ОБ`ЄКТУ ПРАКТИКИ У фізичних осіб, що не є підприємцями, та у суб’єктів підприємницької діяльності, що знаходяться на загальній системі оподаткування кількість найманих працівників не обмежується. Але у підприємців, які знаходяться на єдиному податку, їх кількість обмежена. Згідно статті 1 Указу № 727 від 03.07.2007 р., з фізособами, які застосовують спрощену систему оподаткування, у трудових відносинах має перебувати на протязі року не більше 10 осіб, включаючи членів їх сімей. Виходячи з пункту 4 Порядку № 599 від 29.10.2007 р., якщо платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці, то на кожну особу, що перебуває з ним у трудових відносинах надається довідка про трудові відносини фізичної особи з платником єдиного податку. Довідка є документом суворої звітності, заповнюється і видається податковими органами. Щоб отримати таку довідку на кожного працівника, работодавец повинен у пунктах 8 та 9 Заяви про право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності (дод. 1 до Порядку № 599) обов’язково зазначити загальну кількість, поіменний склад та ідентифікаційні номери працівників, з якими укладено трудові договори. Довідка має знаходитись на робочому місці найманої особи та пред’являтися контролюючим органам і не може бути передана іншій особі. Відповідно до статті 2 Указу № 727 у разі використання єдиноподатником найманої праці ставка єдиного податку збільшується на 50% за кожного працівника. Якщо чисельність працівників протягом строку дії Свідоцтва про сплату єдиного податку збільшилась, підприємець повинен доплатити за кожного додатково найнятого працівника, з розрахунку не менше як за повний місяць з початку роботи нових працівників, і отримати на них довідки. При зменшенні кількості працівників, работодавець повинен повернути отримані довідки. У даної фізичної особи – приватного підприємця, працюють: слюсарі, механіки, медичні працівники та охорона. В наявності є приміщення 675,5 м2 для підтримання належного технічного стану транспортних засобів для проведення ТО – 1; ТО – 2; міжсезонних оглядів та ремонту вузлів та агрегатів – слюсар Бендюг Петро Олександрович, який закінчив Рівненський автотранспортний технікум. Диплом МТ №824515 від 22.06.1989, присвоєна кваліфікація технік-механік. Відповідно матеріально технічна база має три спеціалісти: Бурченя Валентин Іванович – присвоєна кваліфікація слюсар по ремонту автомобілів 5р.. Наказ №13 від 01.06.2005р. Протокол №1 від 01.06.2005р. Гнесь Микола Петрович – присвоєна кваліфікація слюсаря по ремонту двигунів 5р. Наказ №32 від 01.11.2005р. Протокол №2 від 01.11.2005р. Тхорук Василь Сергійович – присвоєна кваліфікація слюсаря по ремонту автомобілів 5р.. Наказ №33 від 25.05.1998 р. Також працює три механіки : Мовчанець Василь Миколайович – закінчив Рівненський автотранспортний технікум, диплом Э – 1 №218428 від 17.06.1975р., присвоєна кваліфікація технік–механік; Немеришин Анатолій Миколайович – закінчив Рівненський автотранспортний технікум, диплом ЗВ №008617 від 23.06.1988р., присвоєна кваліфікація технік-механік; Орешко Данило Юхимович – закінчив Калушську автомобільну школу, диплом №0385 від 24.12.1972р., присвоєна кваліфікація автомеханіка. Для проведення медичних оглядів відведена окрема кімната площею 15м2, обладнана відповідно даних вимог: кушетка, шафа з медикаментами, прилади для вимірювання тиску та стану алкогольного сп’яніння. Ружицька Віра Петрівна – медпрацівник, посвідчення №180012 видане УМЦБДР від 17.03.2008р.. Озарчук Тетяна Володимирівна – медпрацівник, посвідчення №1880138, видане УМЦВДР від 23.01.2009р. 3. ВИРОБНИЧИЙ ПРОЦЕС НА ПІДПРИЄМСТВІ Як відомо, виробничий процес – це сукупність взаємопов’язаних дій людей, засобів праці та природи, що потрібні для виготовлення продукції, і моєму випадку, це надання послуг. ПП Ревчук І. В. надає в середньому, щомісячно, 24 послуги автостоянки та ремонту автомобілів, звичайно, цих послуг може бути як більше, так і менше. Сукупність засобів праці становить техніко-технологічну базу (ТТБ) виробничої сфери. Ця база виробництва має технічну та технологічну складові. До технічної складової належать: виробничі машини і устаткування; транспорт, переміщу вальні пристрої; інформаційно - обчислювальна техніка і засоби зв’язку. До технологічної складової належать: технології з переробки ресурсів і надання послуг; технологічна документація загального і спеціального призначення. Загальну сукупність виробничих процесів, які відбуваються напідприємствах, поділяють на групи за певними ознаками, однією з яких єпризначенням. За призначенням виробничі процеси поділяють на основні,допоміжні та обслуговуючі. Основними називаються виробничі процеси, в ході яких здійснюється виготовлення основної продукції, або надання основних послуг, що випускається, або надаються підприємством. В даному випадку це ремонт та огляд автотранспорту. До допоміжних відносяться процеси, що забезпечують безперебійне протікання основних процесів. Їх результати використовуються на самому підприємстві. Допоміжними є процеси по ремонту устаткування, виготовленню оснащення. ПП Ревчук І. В. до допоміжного процесу відноситься послуга надання автостоянки (цілодобово). До обслуговуючих відносять процеси, в ході реалізації яких виконуються послуги, необхідні для нормального функціонування і основних, і допоміжних процесів. До них відносяться процеси транспортування, складування, підбору і комплектування деталей. 4. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИРОБНИЦТВА ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ Трудові ресурси — це всі працюючи на підприємстві громадяни, які вкладають свою працю, фізичні та розумові здібності, знання, практичні навички у виробничо-фінансову діяльність для виконання місії підприємства та досягнення його цілей. Як я зазначила вище, у ПП Ревчук І. В. працює 9 осіб. Роботодавцю з питань реєстрації та працевлаштування найманих працівників потрібно обов’язково звернутися до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття за місцем знаходження. Оформлення на роботу найманого працівника приватним підприємцем – СПД здійснюється згідно трудового договору в письмовому порядку за формою, що затверджена наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 08.06.2007р. № 260. Договір укладається в трьох примірниках. Суб’єкт підприємницької діяльності при реєстрації трудового договору повинен подати пакет документів, а саме: паспорт, свідоцтво про реєстрацію підприємницької діяльності, довідку про присвоєння ідентифікаційного коду. Зі сторони найманої особи потрібен також паспорт, трудова книжка та довідка про присвоєння ідентифікаційного коду. Якщо працівник вперше влаштовується на роботу, то трудова книжка не подається, а оформляється тільки СПД. Відповідно пункту 4 Порядку № 260 відповідальна особа центру зайнятості при поданні трудового договору фізичною особою реєструє його в книзі реєстрації трудових договорів. Трудовому договору присвоюється номер і ставиться дата реєстрації. Один примірник залишається в центрі зайнятості, другий – у роботодавця, а третій – у найманої особи. Отже, з дня реєстрації починається сплата страхових внесків, яка відповідно припиняється, якщо трудовий договір буде розірвано. У фізичних осіб, що не є підприємцями, та у суб’єктів підприємницької діяльності, що знаходяться на загальній системі оподаткування кількість найманих працівників не обмежується. Але у підприємців, які знаходяться на єдиному податку, їх кількість обмежена. Згідно статті 1 Указу № 727 від 03.07.2007 р., з фізособами, які застосовують спрощену систему оподаткування, у трудових відносинах має перебувати на протязі року не більше 10 осіб, включаючи членів їх сімей. Виходячи з пункту 4 Порядку № 599 від 29.10.2007 р., якщо платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці, то на кожну особу, що перебуває з ним у трудових відносинах надається довідка про трудові відносини фізичної особи з платником єдиного податку. Довідка є документом суворої звітності, заповнюється і видається податковими органами. Щоб отримати таку довідку на кожного працівника, работодавец повинен у пунктах 8 та 9 Заяви про право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності (дод. 1 до Порядку № 599) обов’язково зазначити загальну кількість, поіменний склад та ідентифікаційні номери працівників, з якими укладено трудові договори. Довідка має знаходитись на робочому місці найманої особи та пред’являтися контролюючим органам і не може бути передана іншій особі. Відповідно до статті 2 Указу № 727 у разі використання єдиноподатником найманої праці ставка єдиного податку збільшується на 50% за кожного працівника. Якщо чисельність працівників протягом строку дії Свідоцтва про сплату єдиного податку збільшилась, підприємець повинен доплатити за кожного додатково найнятого працівника, з розрахунку не менше як за повний місяць з початку роботи нових працівників, і отримати на них довідки. При зменшенні кількості працівників, работодавець повинен повернути отримані довідки.
5. ОРГАНІЗАЦІЯ ВИГОТОВЛЕННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ПРОДУКЦІЇ (НАДАННЯ ПОСЛУГ ) Реалізація продукції (робіт, послуг) - це господарча операція суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає передачу права власності на продукцію (роботи, послуги) іншому суб'єкту підприємницької діяльності в обмін на еквівалентну суму коштів або боргових зобов'язань. Для цілей оподаткування датою реалізації вважається дата передачі права власності на зазначену продукцію (роботи, послуги) згідно з базисними умовами поставки, визначеними сторонами, незалежно від строків здійснення оплати. Процес виробництва завершується доведенням продукції до споживача. Реалізація продукції (Т - Г') - це кінцева стадія кругообігу коштів підприємства (Г - Т... В... Т' - Г'), яка є його важливим показником. Рух товарів і коштів створює основу економічних відносин між виробниками, постачальниками, посередниками і покупцями. Для підприємства-виробника реалізація продукції є свідченням, що вона за споживчими властивостями, якістю та асортиментом відповідає і потребам покупців, суспільному попиту. У моєму випадку, процес закінчується після повернення машини зі стоянки власнику. ВИСНОВОК Аналізуючи таку діяльність, як надання послуг зі стоянки автомобілів, можна дійти висновку, що підприємець, який надає такі послуги, надає не лише місце для автомобілів, але в деяких випадках відповідає і за збереження автомобілів (від погодних умов, хуліганів тощо), що знаходяться на автостоянці. У тому разі, коли підприємець надає послуги не лише зі стоянки автомобілів, але й їх збереження, то, відповідно до п. 5 Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою КМУ від 22.01.2006 р. №115, при в’їзді на автостоянку встановлюється щит зі схемою руху транспортних засобів, нумерацією місць, планом термінової евакуації транспортних засобів та інформацією про розпорядок роботи автостоянки і тарифи за надання послуг, а на території автостоянки вивішуються або наносяться на проїжджій частині необхідні показники й нумерація місць. Якщо ж підприємець вирішив, що при наданні послуг лише зі стоянки автомобілів або інших послуг, що не належать до збереження автомобілів, наприклад з їх миття, встановлювати щити з інформацією про тарифи на послуги не треба, то це хибна думка. І от чому. Як відомо, в українському законодавстві споживачі товарів, робіт, послуг перебувають «під захистом» — а саме під захистом Закону України «Про захист прав споживачів»2. У ст. 15 цього Закону зазначено, що споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація має бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Водночас інформація про продукцію повинна містити дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції. Отже, можна дійти висновку, що підприємець, який надає послуги зі стоянки автомобілів, повинне мати на території автостоянки цінник із тарифами на послуги. Це можуть бути: один загальний цінник, що знаходиться на щиті перед в’їздом на територію стоянки, або ж маленькі цінники, що знаходяться на кожному місці автостоянки. На мою думку, ПП Ревчук І. В. чудово справляється з надання послуг автостоянки, бо підібраний чудовий персонал, які відповідально ставляться до того чим займаються. П Р Е Й С К У Р А Н Т Ц І Н на послуги по автостоянці за 1 місце Вводиться в дію з 01 лютого 2010 року № пп Найменування Тип кузова Термін зберігання Сума без ПДВ ПДВ ВСЬОГО
1 Довгострокове зберігання легковий автомобіль 1 місяць 130,00 20,83 150,83
2 Тимчасове зберігання легковий автомобіль 1 доба 7,00 1,00 8,00
3 Довгострокове зберігання мікроавтобус 1 місяць 160,00 29,73 189,73
4 Тимчасове зберігання мікроавтобус 1 доба 9,00 1,50 10,50
