Індуїзм
Індуїзм (історична назва санскритом — сана?тана-дха?рма (санскр. ????? ????) що в перекладі означає «вічна релігія», «вічний шлях», або «вічний закон»[1]) — древня національна релігія[2], корені якої ведуть до ведичної цивілізації.[3]
Індуїзм — це третя за кількістю послідовників релігія у світі після християнства та ісламу. Індуїзм сповідує більш 1 млрд. людей, з яких близько 950 млн. проживають в Індії та Непалі.[4] Серед країн, в яких прихильники індуїзму становлять значну частину населення є Бангладеш, Шрі Ланка, Пакистан, Індонезія, Малайзія, Сингапур, Маврикій, Фіджі, Суринам, Гаяна, Тринідад і Тобаго, Великобританія та США.Індуїзм сягає своїм корінням у ведичну цивілізацію,[5] через що його називають найдавнішою у світі релігією [6][7][8][9]. На відміну від авраамічних релігій, у індуїзму не було свого засновника, в ньому відсутня єдина система вірувань і загальна доктрина[10][11]. Індуїзм являє собою сімейство різноманітних релігійних традицій, філософських систем і вірувань, заснованих на монотеїзмі, політеїзмі, панентеїзмі, пантеїзмі, монізмі і навіть атеїзмі. Типовими для індуїзму можна визнати такі релігійні положення, як дхарма, карма, сансара, мокша і йога[12].Оскільки індуїзм поєднує у собі різні вірування й традиції, у нього немає єдиного засновника.[13][14]
В індуїзмі існує велика кількість священних писань, які діляться на дві основні категорії — шруті та смріті. Індуїстські писання створювалися протягом тисячоліть, і богослов'я та філософія, котрі у них викладаються дають можливість для духовного усвідомлення і є керівництвом у духовнім житті і практиці дхарми. З ортодоксальної точки зору, серед усіх текстів індуїзму, Веди та Упанішади мають найбільший авторитет і вважаються найбільш значимими й прадавніми. До інших важливих священних писань ставлять Пурани та індійські епічні поеми «Махабхарата» і «Рамаяна». Часто говориться, що в «Бгаґавад-Ґіті», котра є уривком з «Махабхарати», викладена основна суть духовного знання усіх Вед.
Визначення
Дати визначення індуїзму важко через широту спектру традицій і вірувань, які він об'єднує. Як правило, загальним терміном «індуїзм» називають сімейство різнорідних традицій, які приймають авторитет Вед[10][11]. У той же самий час приналежність будь-якої традиції до індуїзму не залежить від її давнини або від того, наскільки її віровчення і релігійні практики дійсно основані на Ведах[10]. Деякі течії, що зараховують до сфери індуїзму, взагалі не визнають Веди одкровенням [16]. Вони ґрунтуються на власних писаннях і традиціях, але при цьому вшановують тих же богів і слідують основним морально-етичним постулатам індуїзму. Таким чином, індуїзм не може розглядатися як «категорія» в класичному розумінні цього слова: коли об'єкти однозначно або належать до неї, або ні. Не будучи єдиною релігією, індуїзм є сімейством релігій і традицій. В індуїзмі відсутня уніфікована система вірувань і загальна доктрина [10]. Немає в ньому також централізованого органу управління. В історії індуїзму, на відміну від інших світових релігій, не було якогось одного засновника [11]. Незважаючи на це, індуїзм має свою власну унікальну форму і риси, що виділяють його в окрему релігію [10]. Індуїзм часто порівнюють з баньяновим деревом, що постійно пускає нові корені, які з часом перетворюються на стовбури, які також пускають пагони [10]. Цей приклад наочно показує не тільки різноманітність індуїзму, а й взаємозв'язок, що існує між його різними течіями [10].
Напрямки індуїзму
В індуїзмі не існує загальної, центральної доктрини, авторитетної для всіх напрямків індуїзму, а багато хто з послідовників індуїзму взагалі не вважають, що належать до якого-небудь певного напрямку.[18] Вчені, однак, виділяють в сучасному індуїзмі чотири основні традиції:
Вайшнавізм
Шиваїзм
Шактизм
Смартизм
Основна різниця між цими напрямками індуїзму полягає в тому, якій формі Бога належить поклоніння як Всевишньому, і в традиції, пов'язаної з цим поклоніння.
Головний ґопурам храму Вішну в Шріранґам — найбільшого вайшнавського храму в світі.
Послідовники монотеїстичної традиції вайшнавізма поклоняються Вішну і його основним аватарам, таким як Крішна і Рама, як Богу в різних Його іпостасях. Шиваїти поклоняються Шиві; Шакти поклоняються Шакті, уособленій в жіночому божестві або Богині-матері Деві, тоді як смарти вірять у єдність п'яти божеств Шанмата, які виступають як персоніфікація Всевишнього.
Інші напрямки в індуїзмі, такі як ґанапатья (культ поклоніння Ґанеші) і саура (поклоніння богові Сонця Сур'ї), не мають багато послідовників і не поширені так широко.
Є також рухи, які важко віднести до однієї зі згаданих вище категорій. Як, наприклад, «Ар'я-самадж» Даянанди Сарасваті, що відкидає поклоніння мурті і робить основний акцент на Веди і ведичні вогненні жертвопринесення (яґ'ї).
Також як послідовники інших релігій, деякі індуси вважають свою традицію більш значущою, ніж інші. Однак, багато хто з індусів розглядає інші традиції індуїзму як прийнятні альтернативи своєї власної. Єресі, як такої, не існує в індуїзмі.[19]
Вірування
Індуїзм — дуже різноманітна релігія. У сучасному індуїзмі існує чотири основні напрямки, до яких належить абсолютна більшість індусів — вайшнавізм, шиваїзм, шактизм і смартизм.
Вчені-Індологи виділяють шість основних видів індуїзму, і ряд менш значних його різновидів.[17] Згідно із даною типологією, найдавнішою формою індуїзму виступають народні вірування, для яких характерне поклоніння місцевим божествам і обожненим формам. Другий основний різновид індуїзму — це ведичний індуїзм, заснований на священних текстах індуїзму, особливо на ведичних писаннях, найважливішим і прадавнім з яких прийнято вважати «Ріг-Веду». Третій різновид індуїзму — ведантичний індуїзм — базується на Упанішадах — релігійно-філософських трактатах, які примикають до чотирьох Вед. Напрямок йоги в індуїзмі являє собою його четвертий різновид, представлений у «Йога-сутрах» Патанджалі. П'ятий вид індуїзму — це дхармічний індуїзм, котрий проявляється у повсякденному слідуванні певним моральним засадам. Він широко розповсюджений і його відрізняє невизначеність відносно приналежності до якої-небудь конкретної філософської школи або течії. Шостим типом індуїзму виступає бгакті, або шлях любовного відданого служіння Богу в одній з Його форм або іпостасей.[17]
Учені не можуть сформулювати загальну доктрину, яку прийняли б усі напрямки індуїзму.[12] Однак, існують основні вірування, які розділяють всі індуси, до таких понять, загальних для абсолютної більшості послідовників індуїзму, ставляться:
Дгарма — моральний борг, етичні зобов'язання.
Самсара — круговорот народження та смерті, віра у перевтілення душі після смерті в тіла тварин, людей, богів.
Карма — віра у те, що порядок перероджень визначається зробленими під час життя вчинками та їх наслідками.
Мокша — звільнення із круговороту народження і смерті самсари.
Йога у її різних напрямках.
Поняття Бога в індуїзмі
Зображення чотирьохрукої форми Вішну. Послідовники монотеїстичної традиції вайшнавізму, які складають близько 70% від загальної кількості індусів, поклоняються Вішну та його аватарам, таким, як Крішна та Рама.
Індуїзм є комбінацією найрізноманітніших філософських систем і вірувань, заснованих на монотеїзмі, політеїзмі,[20] панентеїзмі, пантеїзмі, монізмі та атеїзмі. Іноді індуїзм відносять до генотеїзму (поклоніння одному Богу, і у те ж час прийняття існування інших богів), однак, використання будь-якого подібного терміна є надмірним спрощенням складної та різноманітної системи вірувань індуїзму.Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: вказані неправильні значення name або вказано забагато параметрів
Індуїстський автор Ситансу Чакраварті описує поняття Бога в індуїзмі у такий спосіб:
Індуїзм — це монотеїстична релігія, послідовники якої вірять у те, що Бог проявляє Себе в різних іпостасях. Людей може поклоняться тієї з іпостасей Бога, яка найближча йому, при цьому ставлячись шанобливо до інших форм поклоніння.[21] Згідно зі школою адвайта-веданти, метою життя є усвідомлення своєї єдності, як атмана із Брахманом.[22] У деяких Упанішадах стверджується, що той хто повністю усвідомлює атман усередині себе і його єдність із Брахманом, досягає мокші (звільнення).[23]


Абсолютна більшість індусів вірять у те, що дух або душа, називана атманом, є вічною, споконвічною, дійсною сутністю кожного індивіда.[24] Відповідно моністичним/пантеїстичним богословським школам в індуїзмі (таким, як адвайта-веданта), атман споконвічно невідмінний від верховного духу Брахмана. Вони описують Брахман як «Єдиний і неподільний», тому ці школи називають «моністичними».
Інші напрямки в індуїзмі, називані дуалістичними, розглядають Брахман, як безособовий аспект Верховної Особистості Бога. Вони поклоняються Богу у формі Вішну, Крішни, Шиви або Шакті залежно від богословської школи, до якої належать. Атман перебуває в постійній залежності від Бога, а досягнення мокші стає можливим через любов до Бога й по милості Бога.[25] Коли Бог розглядається, як Верховна Особистість (а не, як безкінечний безособистісний принцип) Бога називають Ішвара («Господь»[26]), Бгаґаван («Всеблагий»[26]), або Парамешвара («Всевишній Господь»).] Деякі філософські школи, як то санкг'я, притримуються атеїстичного світогляду.
Різні напрямки в індуїзмі дотримуються різних поглядів щодо природи та статевої приналежності (якщо доречне використання цього поняття) Верховної Особи Бога або Верховної Iстоти.[28]Одні традиції в індуїзмі поклоняються Богові в Його нейтральній, безособистісній формі, як Брахману (сам термін «Брахман» на санскриті — слово середнього роду), тоді, як інші напрямки індуїзму представляють Бога, який має чоловічу та жіночу іпостась, і навіть розглядають жіночу іпостась Бога, як джерело чоловічої.
Історія
Священна гора Кайлаш у Тибеті вважається духовним домом Шиви.
Саме поняття «історія індуїзму» є свого роду протиріччям в термінах[53]. Самі індуїсти називають свою традицію Санатана-дгарма «вічною дгармою», а все, що має яке-небудь релігійне значення, вважають анаді — не маючім початку [53]. У випадку з індуїзмом, його історія не грає у вивченні традиції ту ж роль, що в християнстві або буддизмі[53]. Виникнення індуїзму і його розвиток не пов'язані з якою-небудь центральною історичною подією або загальним історичним рухом[53]. Більшість індуїстів вірять у те, що низка подій, яку прийнято називати історією, повторюється знову і знову у вічному циклі. Деякі з основних шкіл індуїстської філософії ототожнюють цей самоповторний світ самсари з майею (ілюзією) і авідьєю (невіглаством)[53]. Таким чином, базою для «історії», яка документує зовнішню сутність що відбувається, описує зовнішню сторону подій, служить свого роду «вище невігластво»[53].
Багато індологів виділяють три ступені в розвитку релігійного мислення стародавньої Індії: ведизм, брахманізм і власне індуїзм [10]. Згідно Клостермайеру, подібному найменуванню етапів в історичному розвитку індуїзму важко знайти виправдання [10]. Якщо використання терміну «індуїзм» є проблематичним стосовно Вед і Брахманів, де він не згадується, рівнозначно проблематично його застосування у відношенні до давньоіндійського епосу і Пуранам, де він також не використовується [10]. Сучасні індуїсти, у свою чергу, називають свої живі традиції «ведичними», а індуїзм — «вайдіка-дгармою» («ведичною релігією») [10]. Прийняття Вед як священного писання вони вважають критерієм ортодоксальності [10].
Найперші свідоцтва про практику індуїзму датуються періодом від пізнього неоліту до періоду Хараппської цивілізації (5500-2600 років до н. е.).[54][55][56][57] Вірування і практики докласичного періоду (XVI—VI століття до н. е.) прийнято називати «історичною релігією» Вед або «ведизмом». Сучасний індуїзм походить з Вед, найдавнішою з яких вважається «Ріґведа», що датується більшістю учених другою половиною II тисячоліття до н. е.[58] Веди, в основному, присвячені поклонінню різним дівам (напівбогам), таким, як Індра, Варуна та Агні, в них також міститься опис ритуалу Сома. Основною релігійною практикою релігії вед було здійснення вогненних жертвопринесень, званих ягя, і повторення ведичних мантр. Древні традиції вед мають велику схожість із зороастризмом та іншими індо-європейськими релігіями. У епічний та пуранічний періоди (приблизно у VI—II століттях до н. е.) були записані перші версії епічних поем «Рамаяни» і «Махабхарати»,[59], хоча усно вони передавалися в перебігу багатьох століть до і після цього періоду.[60] У цих епічних творах описуються історії правителів і війн древньої Індії, які підносяться у поєднанні з релігійними і філософськими трактатами. У Пуранах описуються історії різних аватар, а також діви, їх взаємини з людьми і битви з демонами.
У VI столітті до н. е. Чарвака заснував у Північній Індії школу атеїстичного матеріалізму.[64] У період між IV та X століттям н. е. індуїзм взяв гору над буддизмом і поширився по всій Індії, витіснивши буддизм за її межі.
Хоча іслам прийшов до Індії вже на початку VIII століття, разом з арабськими купцями і завоюванням Сіндха, він перетворився в одну з основних релігій у пізніший період завоювання мусульманами індійського субконтинента.[64] Під час цього періоду буддизм остаточно прийшов до занепаду, а багато індусів звернулися в іслам. Багато мусульманських правителі, такі, як Аурангзеб руйнували індуські храми та гнали індусів, а деякі, такі, як Акбар, навпаки відзначались терпимістю. У середні віки індуїзм зазнав великих змін, в основному завдяки відомим ачарьям Рамануджі, Мадхві, та Чайтаньї.[64] Послідовники рухів бхакті замінили абстрактну концепцію Брахмана, яку філософ Шанкара сформулював за кілька століть до цього, емоційно. і пристрасною відданістю Альваро до аватарів Бога, особливо до Крішни та Рами.[66]
Існують чотири Веди:
Ріґведа
Сама-веда
Яджур-веда
Атхарва-веда
«Ріґведа» розглядається як найважливіша з Вед. Вона не тільки вважається найдревнішим ведичним писанням, але і, можливо, найдавнішим індоєвропейським текстом. Кожна Веда ділиться на чотири частини. Основна частина кожної Веди називається «Самгіта» і складається зі священних мантр. Інші три частини являють собою збірники коментарів, зазвичай написані прозою і, на думку вчених, відносяться до пізнішого періоду, ніж основні Самгіти.
Чотири частини, на які поділяється кожна Веда:
Самгіти
Брахмани
Араньяки
Упанішади
Самгіти і Брахмани прийнято відносити до категорії Карма-канди («обрядового розділу»), а Араньяки і Упанішади — до категорії Ґ'яна-канди («розділу про знання»)[69][70][71]. У той час як Веди зосереджені на ритуальних практиках, основною темою Упанішад є духовне самоусвідомлення і філософія. У них, зокрема, обговорюється природа Брахмана і реінкарнація.]
Інші священні писання індуїзму, що не мають відношення до категорії шруті, називають смріті («запам'ятоване»).[74] Найважливіші зі смріті вважаються індійські епічні поеми «Махабхарата» і «Рамаяна». «Бгаґавад-Ґіта» є частиною «Махабхарати» і вважається найширше відомим із досліджуваних священних текстів індуїзму. У ній викладені філософські настанови Крішни воїну-принцу Арджуні перед початком великої Битви на Курукшетрі. Як самі індуси, так і багато західних вчених та філософів, вважають що в «Бгаґавад-Ґіті» викладена основна суть усіх Вед. До категорії смріті також відносяться Пурани, які підносять індуські вірування та філософію в легшій і доступнішій формі, та містять у собі багато різних історій. Також існують окремі писання, якими керуються лише певні напрямки в індуїзмі, до них належать «Деви-махатмья», Тантри, «Йога-Сутра», «Тірумантірам», «Шіва-сутри» і Агами. Також важливим текстом є «Ману-смріті», в якому описуються закони та громадські норми варнашрами.