Стаття 10. Охорона праці жінок Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт, пов'язаних з санітарним та побутовим обслуговуванням), а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються центральним органом
медичного огляду. Порядок трудового і професійного навчання неповнолітніх професій, пов'язаних з важкими роботами і роботами із шкідливими або небезпечними умовами праці, визначається положенням, яке затверджується центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці. Вік, з якого допускається прийняття на роботу, тривалість робочого часу, відпусток та деякі інші умови праці неповнолітніх визначаються законом. Стаття 13. Управління охороною праці та обов'язки роботодавця Роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме: створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх додержання; розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці; забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються; впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо; забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом; забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, та здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин; організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестацій робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів; розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства (далі - акти підприємства), та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці, забезпечує безоплатно працівників нормативно-правовими актами та актами підприємства з охорони праці; здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці; організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці; вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Стаття 14. Обов'язки працівника щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці Працівник зобов'язаний: дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства; знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту; проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди. Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Стаття 21. Додержання вимог щодо охорони праці під час проектування, будівництва (виготовлення) та реконструкції підприємств, об'єктів і засобів виробництва Виробничі будівлі, споруди, машини, механізми, устаткування, транспортні засоби, що вводяться в дію після будівництва (виготовлення) або реконструкції, капітального ремонту тощо, та технологічні процеси повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів з охорони праці. Проектування виробничих об'єктів, розроблення нових технологій, засобів виробництва, засобів колективного та індивідуального захисту працюючих повинні провадитися з урахуванням вимог щодо охорони праці. Не допускається будівництво, реконструкція, технічне переоснащення тощо виробничих об'єктів, інженерних інфраструктур об'єктів соціально-культурного призначення, виготовлення і впровадження нових для даного підприємства технологій і зазначених засобів без попередньої експертизи робочого проекту або робочої документації на їх відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці. Фінансування цих робіт може провадитися лише після одержання позитивних результатів експертизи. Державна експертиза інвестиційних програм і проектів будівництва здійснюється згідно із статтями 8 та 15 Закону України "Про інвестиційну діяльність" ( 1560-12 ). { Частина друга статті 21 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1026-V ( 1026-16 ) від 16.05.2007 } Роботодавець повинен одержати дозвіл на початок виконання робіт підвищеної небезпеки та початок експлуатації (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки (далі - дозвіл). Центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці та його територіальні органи видають дозволи на безоплатній основі, на підставі висновків за результатами експертизи, проведеної експертно-технічними центрами, науково-дослідними інститутами, дослідними, випробувальними лабораторіями та іншими підрозділами (групами) технічної підтримки, що функціонують у складі органів державного нагляду за охороною праці відповідно до завдань інспекційної служби або створюються і діють як незалежні експертні організації. Переліки видів робіт, машин, механізмів та устаткування підвищеної небезпеки, початок проведення або експлуатація (застосування) яких потребує отримання дозволу, а також граничні розміри тарифів на проведення експертизи незалежними експертними організаціями, результати якої є підставою для видачі дозволів, визначає Кабінет Міністрів України. { Частина статті 21 в редакції Закону N 1454-VI ( 1454-17 ) від 04.06.2009 } Набуття права на виконання робіт підвищеної небезпеки та початок експлуатації (застосування) машин, механізмів та устаткування підвищеної небезпеки може здійснюватися на підставі декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з охорони праці. Переліки видів робіт, машин, механізмів та устаткування підвищеної небезпеки, початок виконання або експлуатація (застосування) яких може здійснюватися на підставі такої декларації, встановлюються Кабінетом Міністрів України. { Статтю 21 доповнено новою частиною згідно із Законом N 2185-VI ( 2185-17 ) від 13.05.2010 } Центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці протягом 10 робочих днів з дня надходження заяви на одержання дозволу та необхідних документів приймає рішення про видачу дозволу або про відмову в його видачі із зазначенням підстав, визначених цією статтею. { Частина статті 21 в редакції Закону N 1454-VI ( 1454-17 ) від 04.06.2009 } Центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці приймає рішення про відмову у видачі дозволу в разі: неподання роботодавцем необхідних документів та (або) їх оформлення з порушенням встановлених вимог; подання недостовірних відомостей або висновку за результатами експертизи, який затверджено чи складено більш як за рік до дня подання заяви; встановлення згідно з висновком за результатами експертизи невідповідності об'єкта експертизи вимогам законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці. { Частина статті 21 в редакції Закону N 1454-VI ( 1454-17 ) від 04.06.2009 }
{ Частину сьому статті 21 виключено на підставі Закону N 2367-VI ( 2367-17 ) від 29.06.2010 }
Центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці оприлюднює інформацію про всі видані та анульовані дозволи у засобах масової інформації. { Частина статті 21 в редакції Закону N 1454-VI ( 1454-17 ) від 04.06.2009 } Експертиза проектів, реєстрація, огляди, випробування тощо виробничих об'єктів, інженерних інфраструктур об'єктів соціально-культурного призначення, прийняття їх в експлуатацію провадяться у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. У разі коли роботодавець не одержав зазначеного дозволу, місцевий орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, за поданням центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці, вживає заходів до скасування державної реєстрації цього підприємства у встановленому законом порядку за умови, якщо протягом місяця від часу виявлення вказаних недоліків роботодавець не провів належних заходів з їх усунення. Технологічні процеси, машини, механізми, устаткування, транспортні засоби, хімічні речовини і їх сполуки та інша небезпечна продукція, придбані за кордоном, допускаються в експлуатацію (до застосування) лише за умови проведення експертизи на відповідність їх нормативно-правовим актам з охорони праці, що чинні на території України. Прийняття в експлуатацію нових і реконструйованих виробничих об'єктів проводиться за участю представників професійних спілок. Не допускається застосування у виробництві шкідливих речовин у разі відсутності їх гігієнічної регламентації та державної реєстрації. Усі дозволи та дозвільні документи, передбачені цією статтею, при здійсненні діяльності в межах території виключної (морської) економічної зони України та на континентальному шельфі на умовах угоди про розподіл продукції, укладеної відповідно до Закону України "Про угоди про розподіл продукції" ( 1039-14 ), надаються інвестору в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. { Статтю 21 доповнено частиною чотирнадцятою згідно із Законом N 2562-VI ( 2562-17 ) від 23.09.2010 } Система управління охороною праці (СУОП) — це сукупність органів управління підприємством, які на підставі комплексу нормативної документації проводять цілеспрямовану, планомірну діяльність щодо здійснення завдань і функцій управління з метою забезпечення здорових, безпечних і високопродуктивних умов праці. Створення СУОП здійснюється шляхом послідовного визначення мети і об'єкта управління, завдань і заходів щодо охорони праці, функцій і методів управління, побудови організаційної структури управління, складання нормативно-методичної документації. Головна мета управління охороною праці є створення здорових, безпечних і високопродуктивних умов праці, покращення виробничого побуту, запобігання травматизму і профзахворюванням. В спрощеному вигляді СУОП представляє собою сукупність органа (суб'єкта) та об'єкта управління, що зв'язані між собою каналами передачі Інформації. Суб'єктом управління в СУОП на підприємстві в цілому є керівник (головний інженер), а в цехах, на виробничих дільницях і в службах — керівники відповідних структурних підрозділів і служб. Організаційно-методичну роботу по управлінню охороною праці, підготовку \, правлінських рішень і контроль за їх своєчасною реалізацією здійснює служба охорони праці підприємства, що підпорядкована безпосередньо керівнику підприємства (головному інженеру). Суб'єкт управління аналізує інформацію про стан охорони праців структурних підрозділах підприємства та приймає рішення спрямовані на приведення фактичних показників охорони праці у відповідність з нормативними. Об'єктом управління в СУОП є діяльність структурних підрозділів та служб підприємства по забезпеченню безпечних і здорових умов праці на робочих місцях, виробничих дільницях, цехах та підприємства в цілому. Охорона праці базується на законодавчих, директивних та нормативно-технічних документах. При управлінні охороною праці не повинні прийматись рішення та здійснюватись заходи, що суперечать діючому законодавству, державним нормативним актам про охорону праці, стандартам безпеки праці, правилам та нормам охорони праці. До основних функцій управління охороною праці належать: — прогнозування і планування робіт, їх фінансування; — організація та координація робіт; — облік показників стану умов і безпеки праці; — аналіз та оцінка стану умов і безпеки праці; — контроль за функціонуванням СУОП; — стимулювання роботи по вдосконагірнню охорони праці. Основні завдання управління охороною праці:
— навчання працівників безпечним методам праці та пропаганда питань охорони праці; — забезпечення безпечності технологічних процесів, виробничого устаткування, будівель і споруд; нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці; — забезпечення працівників засобами індивідуального захисту; — забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку; — організація лікувально-профілактичного обслуговування; — професійний добір працівників з окремих професій; — удосконалення нормативної бази з питань охорони праці. Планування роботи з охорони праці. Функція планування, в основі якої лежить прогнозтичний аналіз, має вирішальне значення в системі управління охороною праці. Планування роботи з охорони праці поділяється на перспективне, поточне та оперативне. Перспективне планування вміщує найбільш важливі, трудомісткі і довгострокові за терміном виконання заходи з охорони праці, виконання яких, як правило, вимагає сумісної роботи кількох підрозділів підприємства. Можливість виконання заходів перспективного плану повинна бути підтверджена обгрунтованим розрахунком необхідного матеріально-технічного забезпечення і фінансових витрат з зазначенням джерел фінансування. Основною формою перспективного планування роботи з охорони праці є розроблення комплексного плану підприємства щодо покращення стану охорони праці. Поточне планування здійснюється у межах календарного року через розроблення відповідних заходів у розділі „Охорона праці" колективного договору. Оперативне планування роботи з охорони праці здійснюється за підсумками контролю стану охорони праці в структурних підрозділах і на підприємстві в цілому. Оперативні заходи щодо усунення виявлених недоліків зазначаються безпосередньо у наказі власника підприємства, який видається за підсумками контролю, або у плані заходів, як додатку до наказу. Функція СУОП щодо організації та координації робіт передбачає формування органів управління охороною праці на всіх рівнях управління і всіх стадіях виробничого процесу, визначення обов'язків, прав, відповідальності та порядку взаємодії осіб, що приймають участь в процесі управління, а також прийняття та реалізацію управлінських рішень. Контроль за станом охорони праці. Дійове управління охороною праці можна здійснювати тільки при наявності повної, своєчасно'! і вірогідної інформації про стан охорони праці. Одержати таку інформацію, виявити можливі відхилення від норм безпеки, а також перевірити виконання планів та управлінських рішень можна тільки на підставі регулярного та об'єктивного контролю. Тому контроль стану охорони праці є найбільш відповідальна та трудомістка функція процесу управління. До основних форм контролю за станом охорони праці належать: оперативний контроль; контроль, що проводиться службою охорони праці підприємства; громадський контроль; адміністративно-громадський трьохступеневий контроль; відомчий контроль вищих органів. Необхідно зазначити, що крім контролю, здійснюється нагляд за охороною праці з боку державних та профспілкових інспекцій. Оперативний контроль з боку керівників робіт і підрозділів підприємства проводиться згідно із затвердженими посадовими обов'язками. Служба охорони праці контролює виконання вимог безпеки праці у всіх структурних підрозділах та службах підприємства. У справі створення здорових та безпечних умов праці значна роль відводиться громадському контролю, який здійснюється комісією з питань охорони праці підприємства та громадськими інспекторами з охорони праці. Адміністративно-громадський трьохступеневий контроль проводиться на трьох рівнях. На першій ступені контролю начальник виробничої дільниці (майстер) спільно з громадським інспектором профгрупи щоденно перевіряють стан охорони праці на виробничій дільниці. На другій ступені — начальник цеху спільно з громадським інспектором та спеціалістами відповідних служб цеху (механік, електрик, технолог) два рази в місяць перевіряють стан охорони праці згідно з затвердженим графіком. На третій ступені контролю щомісячно (згідно із затвердженим графіком) комісія підприємства під головуванням керівника (головного інженера) перевіряє стан охорони праці на підприємстві. До складу комісії входять: керівник служби охорони праці, голова комісії з охорони праці профкому, керівник медичної служби, працівник пожежної охорони та головні спеціалісти підприємства (технолог, механік, енергетик). Результати роботи комісії фіксуються в журналі трьохступеневого контролю і розглядаються на нараді. За результатами наради видається наказ по підприємству. Облік, аналіз та оцінка показників охорони праці та функціонування СУОП направлені (відповідно до одержаної інформації) на розробку та прийняття управлінських рішень керівниками усіх рівнів управління (від майстра дільниці до керівника підприємства). Суть даної функції полягає у системному обліку показників стану охорони праці, в аналізі одержання даних та узагальненні причин недотримання вимог законодавчих та нормативних документів, а також причин невиконання планів з охорони праці з розробкою заходів, направлених на усунення виявлених недоліків. Аналізуються матеріали: про нещасні випадки та професійні захворювання; результати всіх видів контролю за станом охорони праці; дані паспортів санітарно-технічного стану умов праці в цеху (на дільниці); матеріали спеціальних обстежень будівель, споруд, приміщень, обладнання та ін. В результаті обліку, аналізу та оцінки стану охорони праці вносяться доповнення та уточнення до оперативних, поточних та перспективних планів роботи з охорони праці, а також — по стимулюванню діяльності окремих структурних підрозділів, служб, працівників за досягнуті показники охорони праці. Стимулювання діяльності з охорони праці направлено на створення зацікавленості працівників в забезпеченні здорових та безпечних умов праці. Відповідно до ст. 29 Закону України „Про охорону праці" до працівників підприємств можуть застосовуватися будь-які заохочення за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення безпеки та покращення умов праці. Стимулювання передбачає моральні та матеріальні заохочення. До числа останніх належать: премії, винагороди за виконану конкретну роботу, винахідництво та раціоналізаторські пропозиції з питань охорони праці. Джерелом стимулювання діяльності з охорони праці є фонди охорони праці. Відповідно до Закону України „Про охорону праці" (ст. 46) громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють: трудові колективи через обраних ними уповноважених; професійні спілки — в особі своїх виборчих органів і представників. Уповноважені трудових колективів з питань охорони праці, їх основні обов'язки і права Інститут уповноважених трудових колективів з питань охорони праці створюється на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності, видів їх діяльності та чисельності працюючих для здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про охорону праці. Діяльність уповноважених проводиться на підставі Положення про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці, яке розробляється відповідно до Типового положення і затверджується загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства. Уповноважені з питань охорони праці обираються на загальних зборах (конференції) колективу підприємства або цеху, дільниці з числа досвідчених та ініціативних працівників на строк дії повноважень органу самоврядування трудового колективу. Працівник, який згідно з посадовими обов'язками відповідає за організацію безпечних та нешкідливих умов праці, не може бути уповноваженим з питань охорони праці. Чисельність останніх визначається рішенням загальних зборів (конференції) трудового колективу залежно від конкретних умов виробництва та необхідності забезпечення безперервного громадського контролю за станом безпеки та умов праці в кожному виробничому підрозділі. Уповноважені, в місячний термін після обрання, за рахунок власника проходять навчання з питань охорони праці відповідно до програми, розробленої службою охорони праці підприємства, погодженої з органом самоврядування трудового колективу та профспілкою і затвердженої керівником підприємства. Свої обов'язки уповноважені з питань охорони праці виконують, як правило, в процесі виробництва, безпосередньо на своїй дільниці, зміні, бригаді. Уповноважені з питань охорони праці не рідше одного разу на рік звітують про свою роботу на загальних зборах (конференції) трудового колективу, котрим вони обрані. 'Відповідно до Типового положення, уповноважені з питань охорони праці, з метою створення безпечних і нешкідливих умов праці на виробництві, оперативного усунення виявлених порушень здійснюють контроль за: — виконанням вимог законодавчих та нормативних актів про охорону праці; — забезпеченням працівників інструкціями, положеннями з охорони праці, які діють в межах підприємства, та додержання їх вимог працівниками; - своєчасним і правильним розслідуванням, документальним оформленням та обліком нещасних випадків та професійних захворювань; — використанням фонду охорони праці підприємства за його призначенням, та інше. Уповноважені з охорони праці можуть і повинні залучатися до розроблення розділу „Охорона праці" колективних договорів та угод, комплексних перспективних планів з охорони праці, до роботи в комісіях з питань атестації робочих місць. Вони беруть участь: в комісіях з розслідування професійних захворювань і нещасних випадків на виробництві, якщо потерпший не є членом профспілки; у вирішенні питання про зниження розміру одноразової допомоги потерпілому від нещасного випадку у разі невиконання працівником вимог нормативних документів про охорону праці; розгляду факту наявності виробничої ситуації, небезпечної для здоров'я чи життя працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища, у випадку відмови працівника виконувати з цих причин доручену йому роботу. Уповноважені з охорони праці мають право: — безперешкодно перевіряти стан безпеки і гігієни праці, додержання працівниками нормативних актів про охорону праці на об'єктах підприємства чи виробничого підрозділу, колектив якого його обрав; — вносити в спеціально заведену для цього книгу обов'язкові для розгляду власником (керівником структурного підрозділу) пропозиції щодо усунення виявлених порушень;
— вимагати від майстра, бригадира чи іншого керівника виробничого підрозділу припинення роботи на робочому місці у разі створення загрози життю або здоров'ю працюючих; — вносити пропозиції про притягнення до відповідальності працівників, які порушують нормативні акти про охорону праці. Гарантії для уповноважених з питань охорони праці щодо звільнення їх з роботи з ініціативи власника або притягнення до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності передбачається у колективному договорі. Уповноважений може бути відкликаний до закінчення терміну своїх повноважень у разі незадовільного їх виконання тільки за рішенням загальних зборів (конференції) трудового колективу, який його обирав. Повноваження і права профспілок у здійсненні контролю за додержанням законодавства про охорону праці Законом України „Про охорону праці" на профспілки покладено чимал< повноважень в галузі охорони праці, виконання яких вони здійснюють чере свої виборні органи та представників. Головною метою і завданняї представників профспілок є захист прав та законних інтересів працівників; сфері охорони праці, надання їм практичної допомоги у вирішенні цих питань Відповідно до Закону України „Про охорону праці" представник] профспілок беруть участь у вирішенні таких основних питань: — в опрацюванні національної, галузевих і регіональних програг покращення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища а також відповідних угод з питань покращення умов і безпеки праці; — в опрацюванні державних міжгалузевих і галузевих нормативнк актів про охорону праці; — в опрацюванні власником комплексних заходів для досягненні встановлених нормативів з охорони праці; — у розслідуванні нещасних випадків і профзахворювань, у том числі спеціальних розслідуваннях за участю фахівців з охорони праі. вищих профорганів, у розробці заходів щодо їх попередження; —,у підготовці разом з власником подання про визначенн: і затвердження трудовим колективом порядку оплати та розмірі одноразової допомоги працівникам, які потерпіли на виробництві а також про порядок зменшення цієї допомоги за наявності вині працівника у нещасному випадку; — у розробці пропозицій для включення 'їх в угоду з питань охороні праці колективного договору; — в організації соціального страхування від нещасних випадків т професійних захворювань у порядку і на умовах, що визначаютьс законодавством і колективним договором (угодою, трудовим договором] — у визначенні Кабінетом Міністрів України порядку перегляд і збільшення тарифів на соціальне страхування від нещасних випадкі на виробництві та професійних захворювань залежно від рівн виробничого травматизму і ступеня шкідливості умов праці; — у роботі комісій з питань охорони праці підприємств, з атестації посадових осіб на знання ними нормативних актів про охорону праці, з приймання в експлуатацію нових і реконструйованих об'єктів виробничого призначення на відповідність їх вимогам нормативних актів про охорону праці, з атестації робочих місць за умовами праці. Безпосередніми виконавцями функцій профспілок на підприємствах, згідно з Законом України "Про охорону праці", є профспілковий комітет, його комісія з питань охорони праці, цехові комітети, профгрупи і громадські інспектори з охорони праці. Функції і обов'язки цих громадських формувань і їх права викладені у відповідних положеннях, затверджених президією Федерації профспілок України від 20 вересня 1994 р. Оскільки зміст роботи громадських інспекторів профспілкових комітетів та уповноважених з питань охорони праці трудових колективів багато в чому збігаються, то розгляд даного питання опускається, так як воно щодо уповноважених досить детально висвітлене в попередній частині підрозділу. Підтвердженням сказаного може слугувати і той факт, що відповідно до Типового положення про роботу уповноважених трудових колективів, останні можуть бути одночасно і представниками профспілок з питань охорони праці. В той же час, за рішенням трудового колективу обов'язки уповноважених можуть бути покладені на громадських інспекторів з охорони праці профспілок. Разом з тим, необхідно зазначити, що профспілковий комітет має дещо ширші права. Зокрема, він має право внести власнику, державним органам управління подання з будь-якого питання охорони праці та домагатися від них аргументованої відповіді. Більше того, відповідно до ст. 45 КЗпП на вимогу профспілкового комітету, який підписав за дорученням трудового колективу колективний договір, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір (контракт) з будь-яким керівником або усунути його із займаної посади, якщо він порушує законодавство про працю і не виконує заходи або вимоги колективного договору, у тому числі і з питань охорони праці. Значна роль профспілкових комітетів щодо профілактики травматизму та професійних захворювань. На засіданнях своїх колективних органів вони розглядають причини нещасних випадків, особливо з важкими наслідками і дають принципову оцінку діяльності власника щодо підвищення рівня безпеки праці на виробництв Важливою функцією профспілкового комітету є захист інтересів член профспілки та інших працівників (на їх прохання) при розгля] конфліктних ситуацій з будь-яких питань охорони праці. 2.3. Вентиляція виробничих приміщень
Одним з ефективних засобів нормалізації повітря у приміщенні є вентиляція. Вентиляція - повітряобмін, завдяки якому забруднене повітря виводиться з приміщення, а замість нього вводиться свіже зовнішнє або очищене повітря. Задачі вентиляції - забезпечення чистоти повітря та заданих мікрокліматич-них умов. Вентиляція класифiкується: По засособу переміщення повітря розрізнюють системи природньої, штучної (механічної) та змішаної вентиляції. По напрямку руху повітря - підрозділяються на приточну (повітря подається у приміщення), витяжну (забруднений повітря удаляється з приміщення) та приточно - витяжну. В залежності від місця дії вентиляція може бути загальнообмінною (використовується коли шкідливі речовини рівномірно розміщуються у робочої зоні), місцевою (- шкідливі речовин виділяються на декількох робочих місцях), локалізованою (- шкідливі речовин виділяються на робочих місцях, розташованих одне біля іншого) та комбiнованою . Загальнообмінна вентиляція забезпечує створення необхідного мікроклімату та чистоти повітряного середовища у всьому об’ємі робочої зони. При місце-вій вентиляції шкідливі речовини виводяться (або розстворюються шляхом подачі чистого повітря) безпосередньо від місць їх створення. По призначенню вентиляція може бути робочою (використовується при нормальному режимі роботи технологічних процесів) та аварійною (викорис-товується у випадку, якщо стався викид шкідливих речовин у наслідку аварії). Вимоги до вентиляції: Кiлькiсть приточного повітря у одиницю часу повинне відповідати кiлькості витяжного повітря. Правильне розташування приточних та витяжних завіс. Свіже повітря подається, де концентрація шкідливих речовин менше, а удаляється, де концентрація більше. Вентиляція не повинна створювати перегрівання або охолодження працюю-чих. Вентиляція має бути пожежовибухонебезпечною. 4.3.2 Виробничі отрути та їх вплив на функціонування організму Певні види предметної діяльності, спричиняють надходження у повітряне середовище шкідливих речовин. Шкідлива речовина – це речовина, яка унаслідок порушення вимог безпеки при контакті з організмом людини може призвести до захворювання або відхилення у стані здоров’я в процесі трудового стажу працюючого або у віддалені періоди життя сучасного й наступних поколінь. Шкідливі речовини характеризуються різними фізичними властивостями: температурою кипіння; пружністю; летючістю і ін. Ці властивості визначають їх поведінку в навколишньому середовищі та обумовлюють специфічні особливості організації відповідних умов праці, залежно від їх агрегатного стану (гази, пари, туману, диму). Надходження шкідливих речовин у повітря виробничих приміщень може бути періодичним або постійним. За ступенем дії на організм людини шкідливі речовини поділяюься на чотири класи небезпеки: надзвичайно небезпечні (ГДК у повітрі становить до 0,1мг/м); високо небезпечні (ГДК у повітрі становить від 0,1 до 1,0 мг/м); помірно небезпечні(ГДК у повітрі від 1,1 до 10,0 мг/м); мало небезпечні (ГДК у повітрі понад 10 мг/м). В організм людини шкідливі речовини можуть потрапляти через: верхні дихальні шляхи; шлунково-кишковий тракт; контактним шляхом через шкіру. Найнебезпечнішим є дихальний шлях бо отруйні речовини надходять у кров, минаючи печінковий бар’єр . Токсичність шкідливих речовин зумовлена насамперед їх дисперсністю. Тому найбільшу небезпеку чинять речовини, що перебувають у паро- та газотуманоподібному стані. Висока подрібненість речовин збільшує їх питому поверхню, що прискорює розчинність і всмоктуваність в органах дихання. Так, металева ртуть у вигляді рідини нетоксична, але дуже небезпечна у пароподібному стані. Залежно від хімічної будови шкідлива речовина, що потрапила до організму, може швидко виводитися або довго затримуватися у ньому. Розчинність шкідливої речовини у рідинних середовищах організму визначає її токсичну дію на організм. Небезпека отруєння шкідливою речовиною залежить від її концентрації у повітрі, а також часу контактування з нею. Чим вища концентрація і токсичність шкідливої речовини тим швидше виникає отруєння і тим сильніше виражена її симптоматика. Навколишнє середовище може посилювати або послаблювати дію шкідливої речовини. За високої температури повітря небезпека отруєння підвищується тому що порушується терморегуляція, розширюються кровоносні судини, збільшуються спітнілість, прискорюється кровообіг і частота дихання. Тому отруєння влітку виникають значно частіше ніж узимку. Висока вологість є також негативним чинником. За умов підвищеної вологості повітря посилюється токсичність таких речовин, як соляна кислота, фтористий водень та ін.. Токсичні речовини, що потрапили в організм, зазнають у ньому різних перетворень. Нітрати окислюються в нітрити, сульфіти – у сульфати, свинець, фтор та інші окислюються або відкладаються у вигляді нерозчинних сполук. Важкі метали мають здатність утворювати в організмі людини депо. Дуже небезпечною є комбінована дія шкідливих речовин і їх сумарний вплив на організм. В одних випадках посилюється отруйна дія кожного компоненту в інших вона стає меншою за просту сумарну дію окремо взятих цих речовин. І, нарешті сумарна дія отруйних речовин може бути простою сумою їх дії, що найчастіше зустрічається у виробничих умовах, Токсичний ефект шкідливих речовин залежить від стану здоров’я людини та її індивідуальної чутливості до тих чи інших компонентів виробничого процесу. Тому особи , що мають певні захворювання, не допускаються до роботи в умовах якої можливі контакти з шкідливими речовинами. Загальна кількість шкідливих речовин, що обертаються у виробничій діяльності, порівняно невелика – усього до ста сполук, але вони можуть створювати місцеву або загальну загрозу для організму людини. Основні причини, що обумовлюють виникнення професійних інтоксикацій такі: перевищення ГДК шкідливих речовин у повітрі робочої зони; відсутність ефективної вентиляції; неправильна організація умов праці; недосконале обладнання, відсутність планово-запобіжних ремонтів; відсутність заходів профілактики та відповідних ЗІЗ. Унаслідок наведених причин можуть виникати гострі й хронічні професійні отруєння. Причиною хронічних отруєнь є поступове накопичення токсичної речовини в організмі, а гострі виникають за короткий проміжок часу (не більше доби). Ознаками отруєння є: біль у кінцівках і порушення їх чутливості; інтенсивне слиновиділення; порушення нормального функціонування кишкового тракту; поява холодного поту і т. ін. У разі появи цих ознак потерпілого необхідно вивести в інше приміщення, щоб припинити подальше надходження отрути в організм і викликати швидку допомогу. Заходи профілактики професійних отруєнь включають: заміну шкідливих речовин на нешкідливі або менш токсичні; дотримання правил виробничої санітарії; механізація та автоматизація виробничих процесів; санітарно-гігієнічна експертиза речовин та їх гігієнічна стандартизація; дистанційне управління, герметизація обладнання; обладнання ефективної природної та механічної вентиляції, систем кондиціонування повітря; використання автоматичної, контрольно-вимірювальної апаратури, що сигналізує про забруднення повітря; засоби захисту органів дихання, ізолюючі і фільтруючі протигази та інші ЗІЗ. У профілактиці професійних отруєнь важливе значення має систематичний контроль за станом повітряного середовища і дотримання гігієнічних нормативів. Концентрацію шкідливих речовин у повітрі виробничих приміщень регламентують норми санітарного законодавства. 2.5.4 Розслідування й облік хронічних професійних захворювань Хронічне професійне захворювання виникає внаслідок тривалої та багатократної дії на організм людини шкідливих та небезпечних виробничих чинників. Характер професійного захворювання визначає експертна комісія у складі спеціалістів лікувально-профілактичного закладу, якому МОЗ надало таке право. Факт професійного захворювання встановлюється на підставі клінічних даних та санітарно-гігієнічної характеристики умов праці, які визначає заклад санітарно-епідеміологічної служби. Лікувально-профілактичним закладом на кожного хворого складається повідомлення за формою П-З, яке протягом трьох днів надається роботодавцю, органу санітарно-епідеміологічної служби та Фонду соціального страхування. Роботодавець, одержавши повідомлення, має протягом 10 робочих днів організувати розслідування. Розслідування професійних захворювань проводить комісія у складі представників: Державної санітарно-епідеміологічної служби (голова комісії); Лікувально-профілактичного закладу; Підприємства та профспілкової організації, членом якої є хворий; Органу Фонду соціального страхування. Комісія з розслідування зобов’язана: скласти програму розслідування й визначити причини та обставини, що призвели до профзахворювання: скласти акт розслідування за формою П-4 та визначити заходи щодо запобігання розвитку професійного захворювання. Протягом п’ятиденного терміну після закінчення розслідування, роботодавець видає наказ про заходи щодо запобігання професійним захворюванням, а також про притягнення винних осіб до відповідальності за допущені порушення санітарного законодавства, що призвело до виникнення професійного захворювання. На підставі актів розслідування, органи санітарно-епідеміологічної служби складають карти обліку професійних захворювань за формою П-5, які зберігаються протягом 45 років. Посудини, що працюють під тиском, реєструють в органах Держтехнагляду, які після реєстрації та технічного обстеження дають дозвіл на пуск посудини. Терміни технічного обстеження: внутрішній та зовнішній огляд – не менше одного разу на 4 роки; гідравлічне випробування з попереднім технічним обстеженням – не менше 1 разу на 8 років. При гідравлічному випробуванні посудин, що працюють при температурі від 200 до 400°С, тиск випробування не повинен перевищувати робочий більше, ніж 1,5 рази, а при температурі вище 400°С - більше, ніж у 2 рази. Під час гідравлічного випробування приймають додаткові заходи перестороги, а людей видаляють в безпечні місця. 9.4. Заходи безпеки експлуатації балонів iз стисненим, зрідженим та розширеним газом. Причини вибуху балонів: нагрівання балона, що приводить до розширення газу та підвищення тиску, пошкодження гвинтової нарізки горловини балона, пошкодження вентиля, падіння з висоти або удар з твердим предметом, спалах або вибух балона при попаданні жирів i масел на арматуру та горловину кисневих балонів, а також наявність іржі в балоні перед наповненням, дефекти металу балона, i т. д. Bci балони піддають обстеженню інспекцією технагляду шляхом зовнішнього огляду та гідравлічного випробування на тиск, що в 1,5-2 рази перевищує робочий. При виготовленні балонів їx фарбують в певний колір, що відповідає газу, який він містить. Забороняється використовувати балони неправильно пофарбовані. Для вcix балонів існують норми його наповнення. Кожен балон необхідно закріпити на робочому місці, перевірити вентиль та різьбу бокового штуцера. При відкриванні клапана, засувки або вентиля не допускається використання іскронебезпечного інструмента. Виробничі приміщення, де знаходяться балони повинні провітрюватись. 9.5. Безпека експлуатації газопроводів та компресорів. Огляд газопроводів та перевірка на герметичність здійснюється за графіком, затвердженим керівником підприємства. Графіком передбачається перевірка газопроводів на герметичність через 3 роки після введення в експлуатацію, а потім не менше 1 разу на 5 років. Газопроводи випробовують гідравлічним способом, стисненим повітрям або газом. Якщо при випробовуваннях використовують газ без запаху його попередньо одорують. Газопровід, що випробовувався повітрям можна вводити в експлуатацію після витіснення повітря газом. Приміщення компресорних станцій обладнують примусовою приточно -витяжною вентиляцією. Кожну ступінь компресора обладнують запобіжним пружинним клапаном. Компресори обладнують сигналізацією відхилення параметрів від допустимих значень, а також автоматичним пристроєм, що відключає його при перевищенні тиску i температури стиснутого газу, при припиненні подачі охолоджуючої води та падіння тиску на прийомі і в системі змащування. На лінії між запобіжним клапаном і компресором не допускається установка запірного пристрою. Пружинні запобіжні клапани повинні мати пристрої, що дозволяють їх перевірити під час роботи компресора. На викидній лінії останньої ступені стиснення компресора монтується запобіжний пристрій, що спрацьовує на тиск, який перевищує робочий на 10%. Він монтується за межами будівлі на стояку висотою 18 м над поверхнею землі. БЕЗПЕКА ПРИ ЕКСПЛУАТАЦІЇ ВАНТАЖНО-ПІДЙОМНИХ РОБІТ Розрізняють підйомники та крани. Підйомники піднімають вантаж за певною траекторією, заданою жорсткими напрвляючими (наприклад, ліфти). Кран – це вантажопідйомна машина призначена для підйому та транспортування вантажу, підвішеного за допомогою крюка або іншого вантажозахватного органу. Для забезпечення безпеки підйомно - транспортні машини проектують та експлуатують відповідно з вимогами спеціальних правил («Правила устрою та безпечної експлуатації вантажопідйомних кранів», «Правила устрою та безпечної експлуатації ліфтів» та інше) та стандартів ССБТ. Нормативні документи містять вимоги, що регламентують такі міри: - забезпечення конструкції обладнання (вибір запаса міцності, захист від корозії). - обов’язкове використання запобіжних пристроїв (обмежувачів висоти підйому маси і т.д.) - реєстрація вантажопідйомного обладнання в органах технагляду та його первинне обстеження. 10.1. Конструктивні вимоги до ВПМ. Всі частини, деталі та допоміжні приспосіблення підйомних механізмів у відношенні виготовлення, матеріалів, якості зварювання, міцності, устрою, монтажу, експлуатації повинні задовільняти відповідним технічним умовам, загальним стандартам, нормам та правилам. Необхідно огорожувати всі доступні рухомі або ті, що обертаються частини механізмів. Необхідно виключити напередбачений контакт з переміщуємими вантажами та самими механізмами при їх пересуванні, а також забезпечити надійну міцність механізмів, допоміжних, вантажозахватних та строповочних приспосіблень. 10.2. Запобіжні пристрої ВПМ. Для забезпечення безпечної експлуатації ВПМ використовують: кінцеві вимикачі, що автоматично відключають механізм підйома крюка або механізми переміщення крана при підході їх до крайніх положень; кінцеві упори для запобігання переходу пійомних механізмів за рельсові шляхи; обмежувачі вантажопідйомності, що запобігають перевантаженням шляхом виключення механізму підйому; пристрої, що запобігають зіскакуванню каната з крана; буферні пристрої, які амортизують удари при зіткненні з сусідними кранами та іншими об’єктами; звукова та світлова сигналізація, що попереджує про настання небезпечного моменту при роботі крана; блокувальні приспосіблення для автоматичного відключення неогорожених тролейних проводів при виході людини з площадки, сходів, галереї, на яких можливе випадкове торкання до проводів; гальмівні та утримуючі пристрої (уловлювачі). Кінцеві вимикачі встановлюють таким чином, щоб відключення приводу мало місце на відстані до упору не менше половини шляху гальмування мехвнізму. Кінцеві вимикачі використовують в конструкціях мостових електричних кранів, а також на талях та електролебідках. Для попередження зіскакування троса з крана (при його послабленні) рекомендується використовувати крюки, що мають запобіжні засоби. Для врахування навантажень від вітру ВПМ обладнують автоматичними приладами вітрової сигналізації та захисту від вітрових навантажень.
