ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ РЕГІОНУ: СУТНІСТЬ ТА УМОВИ ВИКОРИСТАННЯ
Поважний С.Ф., д.е.н., професор, чл.-кор. НАПН України, Севостьянова С.І., ст.викладач, Ніколенко Г.О., викладач, Донецький державний університет управління
У статті розглянуто сучасне уявлення про структуру інвестиційного потенціалу регіону, визначені процеси, що впливають на положення регіону в інвестиційних рейтингах. Визначена частка інвестиційного потенціалу кожного регіону України та надані рекомендації щодо підвищення інвестиційного чинника в регіоні.
В статье рассмотрены современные представления о структуре инвестиционного потенциала региона, определены процессы, влияющие на положение региона в инвестиционных рейтингах. Определена доля инвестиционного потенциала каждого региона Украины и предложены рекомендации по повышению инвестиционного фактора в регионе.
The article deals with modern ideas about the structure of the investment potential of the region, identifies the processes that affect the position of the region in investment rankings. Represented the proportion of the investment potential of each region of Ukraine and offered recommendations to improve the investment factor in the region.
Постановка проблеми у загальному вигляді. Зв’язок з науковими та практичними завданнями. Інвестиційна діяльність є однією з найважливіших умов стабілізації економіки і переходу до активних відтворювальних процесів. Вона може здійснюватися за рахунок досить широкого кола джерел: власних фінансових ресурсів інвестора, запозичених і залучених фінансових коштів, бюджетних інвестиційних асигнувань, безвідплатних і благодійних внесків тощо. Але на сучасному етапі економічного розвитку через інфляційні процеси та загальне падіння виробництва ці джерела можуть дати досить обмежені обсяги інвестування, тому актуальним залишається питання пошуку додаткових джерел інвестиційних ресурсів. Однією з причин незалучення інвестицій є те, що Україна, відповідно і регіони, розглядається як держава з високим ризиком для іноземного капіталу. Про це свідчить індекс інвестиційних ризиків Political Risk Atlas, що публікується британською компанією Maplecroft. Щорічний індекс інвестиційних ризиків розраховується для 196 країн з 2009 року. У рейтингу 2010 року Україна поліпшила в порівнянні з 2009 роком свою інвестиційну привабливість і перемістилася з 62-го на 74 місце [1]. Нині перед Україною в цілому і перед регіонами зокрема стоїть завдання залучення в економіку необхідної кількості інвестиційних ресурсів. Інвестиції є запорукою економічного розвитку і росту національного доходу територій. Регіони країни відрізняються природними, трудовими, фінансовими та іншими ресурсами, а також різними умовами, що створюються для інвесторів органами місцевого самоврядування. Тому дуже важливо оцінити відмінності регіонів і порівняти їх. Це можна зробити за допомогою сукупного оцінного показника. Таким показником може бути інвестиційний потенціал. Наявність об'єктивної інформації про масштаб і структуру інвестиційних потенціалів регіонів потрібна для проведення зваженої політики держави на національному і регіональному рівнях в області оподаткування, залучення прямих і портфельних інвестицій, зовнішніх запозичень, а також використання бюджету в цілях кредитування підприємств. Не менш важлива інформація про інвестиційний потенціал регіонів для планування інвестиційної діяльності в масштабах окремих компаній і організацій. Об’єктом дослідження роботи виступає інвестиційний потенціал регіонів України, який дуже відрізняються між собою структурою промисловості, інфраструктурою, можливостями для торгівлі, соціальними показниками та ін. Аналіз останніх досліджень та публікацій. Виділення невирішених питань. Питання розробки теоретичних і методологічних підходів до оцінки, моделювання і прогнозування інвестиційного потенціалу регіонів не є новими в економічній літературі. Питанням активізації інвестиційних джерел присвячено чимало наукових праць учених і практиків України. Серед зарубіжних публікацій, які присвячені даній темі можна виділити методи оцінки ступеня інноваційної активності у вигляді деяких якісних оцінок-рейтингів, формованих агентствами Moody's, Standard & Poor's, Arthur Andersen, IBCA, методик, використовуваних виданнями «Euromoney», «Fortune», «The Economist». На їх основі розроблено цілий ряд методик оцінки економічного, інвестиційного, ресурсного потенціалів, які широко застосовуються при оцінці можливостей розвитку регіональних економік різних типів. Одними з найбільш цікавих серед цих методик є методика побудови щорічної статистичної карти США і методика «Euromoney» [2]. Економічний розвиток пов’язаний з розширенням набору інструментів, які застосовуються в моделях менеджменту і моделях стратегічного розвитку регіонів, помітно видозмінюють і ускладнюють досліджувані процеси. Відповідно, розвиваються уявлення про структуру та зміст інвестиційного потенціалу регіональних економічних систем, уточнюються підходи і методи при здійсненні його кількісної та якісної оцінки, побудові системи показників, відбуваються зміни в уявленнях про можливості та способи ефективного використання та зростання інвестиційного потенціалу регіону. Це в свою чергу, вимагає нових узагальнень і висновків. При цьому, на наш погляд, найважливішими пріоритетними напрямками є теоретико-методологічне обґрунтування, інструментальне забезпечення та практичне одержання відповідних якісних та кількісних оцінок [3]. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі наявних теоретико-методологічних розробок і моделей надати рекомендації щодо збільшення інвестиційного потенціалу в регіонах. Викладення основного матеріалу. Обґрунтування отриманих результатів. Інвестиційний потенціал регіону за економічним змістом розглядається як сукупність інвестиційних ресурсів суб'єктів господарської діяльності, що формують комплексну базу відтворення господарчої і соціальної сфери життєдіяльності регіону на інноваційній основі з метою забезпечення стійкого економічного зростання [4]. Інвестиційний потенціал включає систему локальних (приватних) потенціалів, кожний з яких, у свою чергу, характеризується відповідним набором показників. Такі приватні потенціали включають: ? природно-сировиний потенціал – розраховується на основі середньозваженої забезпеченості території регіону запасами найважливіших видів природних ресурсів; ? виробничий – характеризує сукупний результат господарської діяльності населення в регіоні; ? споживчий – відображає сукупну купівельну спроможність населення регіону; ? інфраструктурний – оцінка економіко-географічного положення та інфраструктурної насиченості регіону; ? інноваційний – рівень розвитку науки, впровадження досягнень науково-технічного прогресу; ? трудовий – оцінка чисельності економічно активного населення та його освітнього рівня; ? інституційний – відображає ступінь розвитку провідних інститутів ринкової економіки в регіоні; ? фінансовий – характеризує обсяг податкової бази і прибутковість підприємств у регіоні. При цьому в оцінці інвестиційного ризику регіону враховуються такі види ризику: ? політичний – залежить від стійкості регіональної влади, симпатії населення до неї; ? економічний – пов'язаний з динамікою економічних процесів; ? соціальний – характеризує рівень соціальної напруженості; ? кримінальний – визначається рівнем злочинності з урахуванням тяжкості злочинів; ? екологічний – розраховується як інтегральний рівень забруднення навколишнього середовища; ? фінансовий – відображає напруженість регіонального бюджету та сукупні фінансові результати діяльності підприємств; ? законодавчий – характеризує сукупність правових норм, що регулюють економічні відносини на території: місцеві податки, пільги, обмеження [4]. За оцінками як внутрішніх, так і іноземних економічних суб’єктів, інвестиційний потенціал України залишається несприятливим. Серед причин, що стримують економічний розвиток України, численні вітчизняні та зарубіжні дослідження відзначають нестабільність та недосконалість українського законодавства, зарегульованість більшості ринків, нерозвиненість ринкової інфраструктури, зокрема фондового ринку, сильний податковий тиск, бюрократизм і корупцію в місцевих і центральних органах влади. Найбільш вагомими перевагами з позиції сучасного та потенційного стану розвитку країни можна вважати наступні: вигідне геополітичне розміщення, високий рівень природно-ресурсної забезпеченості, дешева кваліфікована робоча сила, місткий споживчий ринок [5]. Дослідження інвестиційного потенціалу регіону відбувається не тільки за кількісними характеристиками, що визначають соціально-економічний рівень розвитку, але й за якісно орієнтованими його складовими. Загальний аналіз методик визначення рівня інвестиційного потенціалу показує, що всі вони передбачають розгляд набору різноманітних факторів, що чинять вплив на потенціал регіонів. Кількість цих чинників, їх специфікація та структура, способи оцінки (кількісні, якісні), методи виміру (експертні, статистичні), ваги чинників істотно розрізняються і відображають позицію певної методики, її авторів [6]. Так, Духненком В., Дубровою О., Хісамовим А. проаналізований інвестиційний потенціал регіонів України в системі координат «потенціал - ризик» за 2004-2007 роки. Рейтингова оцінка інвестиційної привабливості здійснювалася на основі 124 показників (94 використовувалися для оцінки потенціалу та 30 – для розрахунку ризику), які були згруповані в синтезований набір. Методика розрахунку наведена в українському діловому журналі «Експерт». Результати проведеного дослідження надані у матеріалах таблиці «Інвестиційні ризики та потенціалу регіонів України за підсумками 2004-2007 років» (табл. 1) [7]. Таблиця 1 Інвестиційні ризики та потенціали регіонів України Регіон 2007р. 2006р. 2005р. 2004р.
Частка в нац. потенціалі, % Частка в нац. ризику, % Частка в нац. потенціалі, % Частка в нац. ризику, % Частка в нац. потенціалі, % Частка в нац. ризику, % Частка в нац. потенціалі, % Частка в нац. ризику, %
Волинська обл. 2,79 2,95 2,67 2,80 2,88 2,76 2,74 2,53
Сумська обл. 2,70 2,98 2,74 2,64 2,76 3,22 2,71 2,97
Кіровоградська обл. 2,68 3,20 3,42 3,11 2,57 5,12 2,79 2,76
Закарпатська обл. 2,65 2,37 2,72 2,60 2,53 3,48 2,64 3,23
Чернівецька обл. 2,57 2,38 2,46 2,44 2,38 2,96 2,42 3,31
Тернопільська обл. 2,31 2,19 2,83 2,57 2,17 3,00 2,27 3,58
У загальному випадку комплексний показник інвестиційного потенціалу і-го регіону визначався за формулою:
/, (1)
де І інтi - комплексний інтегральний показник інвестиційного потенціалу і-го регіону; І іj - j-ий показник і-го регіону; Bj - вагомість j–го показника [6].
Підсумкове значення інвестиційного потенціалу та ризику для кожного регіону розраховано як зважена сума питомої ваги даного показника в загальноукраїнському обсязі. Оцінка вагового внеску кожного з показників потенціалу та ризику отримана шляхом анкетування експертів з вітчизняних і зарубіжних консалтингових та інвестиційних компаній, а також фахівців регіональних управлінь економіки обладміністрацій. При оцінці сили впливу на інвестиційний потенціал фахівці найбільше значення надавали природно-сировинному та соціально-трудовому потенціалам. Меншу вагу мали господарська та інфраструктурна складові потенціалу. Серед інвестиційних ризиків найбільший вплив на загальну величину ризику надали політичний, адміністративно-законодавчий, економічний і фінансовий ризики. За результатами дослідження кожному регіону привласнений свій ранг. При ранжуванні за величиною інвестиційного потенціалу більшій ранг присвоюється регіону з більшим потенціалом, а при ранжуванні за величиною інвестиційного ризику – регіону з меншим ризиком. У рамках дослідження використовувалися офіційні дані Державного комітету статистики України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України, НБУ, ДПАУ, Міністерства внутрішніх справ України, інформація правової бази «Ліга», бази даних відділу рейтингових оцінок журналу «Експерт Україна», а також інформація міських та обласних адміністрацій [7]. За даними рейтингу, лідируючі позиції за сумарним інвестиційним потенціалом по праву займає Київ, який випереджає всіх за наступними складовими: соціально-трудовим, господарським, інноваційним, фінансовим та споживчим потенціалом. Він також має найбільш розгалужену інфраструктуру та розвинену структуру ринкових інститутів. Разом з тим дуже низький рівень природно-сировинного потенціалу та високий екологічний ризик [8]. Відразу за Києвом знаходиться Донецька область, яка одночасно з високим інвестиційним потенціалом також характеризується підвищеним ризиком. Незважаючи на вагомий розрив у величині природно-сировинного потенціалу, вона поступається столиці по інших складових інвестиційного потенціалу. Дніпропетровська, Харківська та Запорізька області, які є найбільш промислово розвиненими, мають середній потенціал і підвищений ризик для вкладення інвестицій. Це зумовлено негативними тенденціями у фінансовому секторі, небезпечної криміногенною ситуацією, несприятливою екологічною обстановкою і високим соціально-демографічним ризиком. Ряд регіонів можна віднести до середняків, оскільки для них характерний середній рівень інвестиційного потенціалу та ризику. Їх налічується десять: Одеська, Львівська, Київська, Луганська, Полтавська, АР Крим, Миколаївська, Вінницька, Житомирська, Івано-Франківська області. Ще одна група, що складається з дванадцяти областей (Черкаська Херсонська, Хмельницька, Чернігівська, Рівенська, Севастополь, Волинська, Сумська, Кіровоградська, Закарпатська, Чернівецька та Тернопільська), знаходиться в зоні з низьким інвестиційним потенціалом та середнім рівнем ризику. Дуже скоротився потенціал багатьох великих промислових та урбанізованих регіонів. В цих регіонах спостерігаються чіткі тенденції зростання факторів ризику при скороченні інвестиційного потенціалу. В першу чергу, мова йде про Донецьку та Дніпропетровську області, структура промисловості яких високо ризикована для нинішніх умов, що неодмінно знизить їхню привабливість найближчим часом. До них також можна віднести Київ і, в деякій мірі, Одеську область. Іншими словами, чим далі, тим меншими монополістами з інвестиційної привабливості стають великі регіони. Разом з тим зазначені регіони мають непогану інфраструктуру і можливості для торгівлі, що допоможе згладити ризики для орієнтованих на внутрішній ринок інвесторів. Миколаївська, Сумська та Кіровоградська області так і не зуміли вийти із замкнутого кола, незважаючи на те, що в них зафіксовано значне позитивне зовнішньоторгівельне сальдо, а також зростання середньої прибутковості регіональних компаній більш ніж у два рази. Ще кілька років тому у них була помітна позитивна динаміка, але до початку 2008 року параметри їх інвестиційної привабливості повернулися до значень 2004 року. Черкаська, Чернігівська та Житомирська області стійко демонструють скорочення частки ризику, але зберігають свій інвестиційний потенціал. Досить схожий, хоча і менш стабільний тренд помітний у невеликих західноукраїнських областях – Закарпатській та Тернопільській. Велика привабливість розташованих недалеко від Києва областей підтвердилася динамікою інвестицій в основний капітал протягом перших трьох кварталів 2008 року: у перших трьох регіонах темпи приросту інвестицій були в два-три рази вищі за середні по країні [8]. А ось, протилежний тренд, коли при збереженні потенціалу, може зрости ризик, спостерігався тільки на заході країни – у Волинській та Івано-Франківській областях. Одночасне скорочення частки ризику може відбуватися разом зі зниженням частки інвестиційного потенціалу. Подібну петлю проти годинникової стрілки описують Харківська та Рівненська області, а також Автономна Республіка Крим і Севастополь. Однак, вигідно відрізняються регіони, які зуміли підняти за останні роки свій відносний інвестиційний потенціал, не збільшивши ризик. При чому такі області є у всіх частинах країни: на заході (Львівська), сході (Луганська), у центрі (Вінницька), ближче до півдня (Запорізька) і на північ (Київська). Майже всі вони (крім Вінницької) відносяться до числа промислово розвинених регіонів «другого ешелону». Нарешті, найкращий тренд, коли регіони демонструють фіксацію поліпшень, проявився в областях, на які не прийнято звертати особливу увагу: у Херсонській, Полтавській, Чернівецькій та Хмельницькій. Особливо важливо, що поліпшувати характеристики цим регіонам вдавалося поступально, рік за роком. Напередодні кризи вони мали значний доробок: за перші три квартали 2008 року набагато зросла прибутковість регіональних компаній (крім Чернівецької області) і стрімко збільшилися інвестиції (у Херсонській та Хмельницькій областях темпи були в десять разів вищі за середні по країні). Зараз відбувається стрімкий спад в експортоорієнтованих галузях (металургія, хімічна промисловість, підгалузі машинобудування), в зав'язаних на них галузях (виробництво коксу, видобуток руди, вугілля, нерудних матеріалів), а також у тих, які прив'язані до будівництва. Очевидно, що в чотирьох східних областях, одночасно експортноорієнтованих (на відміну, приміром, від Харківщини) і насичених важкою промисловістю (на відміну від Києва), і далі буде відбуватись економічний спад. Легше зможуть пристосуватись до кризи області, що мають більш диверсифіковану структуру промисловості і не особливо захоплюються експортом. Або ті великі регіони, які вже давно пережили шок від структурних змін і зуміли пристосуватися до нових реалій (Одеська область, Київ і область). Оскільки економічні закони ніхто не відміняв, то в цілому інвестиційний потенціал буде залежати від співвідношення їх макроекономічних показників. Перш за все, повинні враховуватися регіональний економічний ріст, сальдо зовнішньої торгівлі, рівень безробіття, обсяги і динаміка прибутку підприємств, динаміка самих інвестицій в регіоні [8]. Перспективами подальших досліджень у даному напрямі є збільшення інвестиційного чинника в економічному зростанні регіональних економік, яке можна очікувати після вжиття наступних заходів: ? використання міжрегіональної економічної асиметрії не як загрози, а як сприятливого чинника перерозподілу інвестиційних ресурсів з метою вирівнювання показників зростання добробуту населення; ? вироблення диференційованого підходу до розробки на регіональному рівні політики стимулювання притоку інвестицій. Відповідно, заходи політики прямого державного інвестування мають ранжуватися згідно до цих груп регіонів, сформованих на основі інвестиційної привабливості. Це зумовлюється не тільки пошуком джерел економічного зростання, але і асиметричністю рівнів соціально-економічного розвитку регіонів та інвестиційних процесів; ? залучення місцевих органів влади до ведення активної політики у сфері раціонального використання капіталовкладень за допомогою таких інструментів: розробка концепції або програми залучення інвестицій в економіку регіону, що втілюватиме потребу в інвестиціях та їх потенційну спрямованість і яка містить чіткі критерії, терміни, обсяги, способи та сфери освоєння, коротко- та довгострокові цілі залучення інвестицій, соціальні наслідки від залучення інвестицій; оперативне вирішення місцевими органами організаційних питань, необхідних для швидкої та ефективної реалізації інвестицій, сприяння залученню коштів інвесторів до розвитку і розбудови місцевої регіональної інфраструктури, спрощення дозвільних процедур на виконання інвестиційних проектів; ? активізація діяльності спеціально створених установ – координаційно-дорадчих органів, експертно-консультативних служб, узгоджувальних комісій на місцевому рівні для сприяння залученню та ефективному використанню інвестицій; ? поширення бізнесових програм та менеджмент освіти у регіонах з метою формування прошарку кваліфікованих фахівців у сфері управління інвестованим капіталом; ? застосування конкурсного відбору об’єктів інвестування на основі критеріїв новітніх технологій, вирішення проблем зайнятості населення. Висновки та перспективи подальших досліджень. Реалістичний підхід до оцінки потенціалу економічного розвитку України засвідчує наявність конкурентних переваг країни та її регіонів, що є дійсним фактором підвищення її інвестиційної привабливості як для внутрішнього, так і для зовнішнього інвестора. Оскільки регіони держави відрізняються між собою структурою промисловості, інфраструктурою, можливостями для торгівлі, соціальними показниками та ін., тому показник, як потенціалу, так і ризику вкладання інвестицій, значно коливається в залежності від області. Для підвищення національного потенціалу необхідно розглядати можливості розвитку кожного з регіонів. Література 1. Україна в рейтингу інвестиційної привабливості між Буркіна-Фасо і Східним Тімором [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zik.ua/ua/news/2011/01/19/267513. 2. Романова Т.В. Теоретико-методологічні засади оцінки інвестиційного потенціалу регіонів / Т.В. Романова [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/znpchdtu/2009_24/articles/41_Romanova.pdf. 3. Шевченко О.В. Інвестиційна активність регіонів України: вплив на економічне зростання / О.В. Шевченко // Стратегічні пріоритети: [науковий щоквартальний збірник]. – № 1 (10). – Київ: НІСД, 2009. – 292 с. 4. Афоничкин А.И. Основы менеджмента: [учебник для вузов] / А.И. Афоничкин. – СПб.: Питер, 2007. – 528 с. 5. Петкова Л. Муніципальні інвестиції та кредити: навч. посіб. / Л. Петкова , В. Проскурін. – Київ, 2006. – 158 c. 6. Говорун Я.В. Удосконалення методичних підходів до оцінки інвестиційного потенціалу регіону / Я.В. Говорун [Електронний ресурс] // Економічні наукові інтернет-конференції-2010. – Режим доступу до журн.: http://www.economy-confer.com.ua/full_article/595/. 7. Духненко В. Методика оценки инвестиционной привлекательности регионов Украины / В. Духненко, О. Дуброва, А. Хисамов // Рейтинг инвестиционной привлекательности регионов Украины № 1. – Эксперт Украина. – 26 декабря 2005 г. – № 49 (52). – С. 70-82. 8. Духненко В. В поисках внутреннего рынка / В. Духненко, В. Коваленко // Рейтинг инвестиционной привлекательности регионов № 4. – Эксперт Украина. – 22-28 декабря 2008 г. – № 50 (193). – С. 54-59.
