РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ ЗАХОДИ ВИКОРИСТАННЯ НАЯВНИХ ДЖЕРЕЛ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ 3.1.Шляхи поліпшення управління фінансовими ресурсами Успішний соціально-економічний розвиток України на шляху ринкових перетворень можливий лише за умови ефективного функціонування підприємств. Динамічний розвиток підприємницької діяльності в Україні супроводжується значними економічними суперечностями, зумовленими особливістю ринкової трансформації. Однією з найважливіших проблем, з якою стикаються вітчизняні підприємства, є недостатня ефективність організації управління їх фінансовими ресурсами в умовах ринкової економіки. Управління фінансовими ресурсами підприємств є найважливішим чинником економічного зростання. Україна протягом останніх років має сталі темпи економічного зростання. Економічне зростання сприяє активізації фінансової діяльності підприємств, пошуку додаткових джерел фінансування з обґрунтуванням розміру та структури залучених коштів. Завдяки безперервному й достатньому фінансовому забезпеченню виробничого процесу, правильному вибору напрямів використання фінансових ресурсів та способів мобілізації основного та оборотного капіталу досягається зростання доходів підприємства та успіх підприємницької діяльності фірми, який залежить від стану її фінансів та вибору стратегії залучення фінансових ресурсів. На думку В.П. Кудряшова, фінансові ресурси — це сукупність фондів, які приймають участь у забезпеченні діяльності суб'єктів і здійснюють обіг в грошовій формі. Фінансові ресурси завжди знаходяться у власності тих чи інших суб'єктів і використовуються для вирішення поставлених задач. Фінансові ресурси, на думку О.Д. Данілова та Д.М. Серебрянського, — це грошові фонди фінансової системи, які створюються в результаті економічної та фінансової діяльності в процесі створення та розподілу валового національного продукту за певний період і використовуються для забезпечення безперебійного функціонування та розвитку народного господарства[13, с.142]. Раціональне використання ресурсів фінансової системи є об'єктивною вимогою забезпечення стратегічних завдань держави щодо економічного зростання. Важливо, щоб застосування наявного ресурсного потенціалу було системним, спиралося на адекватний організаційно-управлінський механізм і враховувало конкретні завдання і можливості поточного періоду. Головна загроза полягає у підміні інноваційно-інвестиційної спрямованості економічного розвитку прискореним “підтягуванням” соціальних стандартів життєдіяльності населення із залученням обсягу фінансових ресурсів більшого за той, що відповідає поточним можливостям економіки. Водночас останніми роками виразно окреслилася тенденція до зменшення видатків на державні капіталовкладення. Це призводить до таких негативних наслідків: 1. "Консервується" застарілий технологічний базис національної економіки, її сировинна спеціалізація і затратний характер. У середньостроковій перспективі результатом може стати відносне скорочення ресурсів на цілі нагромадження й модернізацію виробництва, а як наслідок — затухаюча динаміка економічного зростання. 2. Збільшується навантаження на видаткову частину державного бюджету в умовах необхідності підтримання завищених соціальних стандартів. Невиправдані темпи підвищення мінімальної заробітної плати та пенсій роблять баланси відповідних фондів від'ємними, що потребує додаткових коштів для їх покриття. 3. Зростання обсягу зовнішніх запозичень як на державному, так і на приватному рівнях збільшує залежність національної економіки від зовнішньоекономічних чинників, відволікає значні фінансові ресурси на покриття боргу замість їхнього використання на цілі розвитку національного виробництва. Варто наголосити, що виправлення економічної ситуації не вирішується простим перерозподілом фінансових ресурсів зі сфери споживання до сфери інвестування. Оптимізація державних витрат шляхом відмови від невиправданого форсування розвитку соціально-споживчої сфери на користь збільшення обсягу капітальних витрат є необхідним і найбільш очевидним заходом фінансової політики. Також ще можна запропонувати такі перспективні заходи, що можуть компенсувати негативні наслідки: уповільнення темпів зростання видатків на заробітну плату за оптимізації і скорочення посад у системі державної служби; модернізація системи оплати праці на принципах прозорості та відповідності рівню кваліфікації й відповідальності; упорядкування трансфертів, субсидій, будь-яких соціальних пільг у напрямі підвищення їх адресності, цільового призначення та економічної обґрунтованості; Отже, удосконалення використання та управління фінансовими ресурсами слід розглядати як один із головних чинників підвищення ефективності будь-якої виробничо-господарської діяльності і економіки в цілому. Від цього залежить стабільне функціонування та розвиток держави . Перспективою подальших досліджень є визначення сутності та структури фінансового потенціалу, основним джерелом формування та нарощування якого є фінансові ресурси. А також аналітична оцінка складових фінансового потенціалу. 3.2. Шляхи підвищення використання джерел фінансових ресурсів підприємств України Фінансовий стан підприємства, в першу чергу, залежить від швидкості трансформації активів підприємства в грошові кошти. Тривалість операційного циклу підприємства визначається періодом обороту грошових коштів, тобто часом виробництва, реалізації і оплати продукції підприємства, який залежить від термінів погашення дебіторської заборгованості, а також тривалості періоду обігу товарно-матеріальних запасів. Стабільність фінансового стану залежить від тривалості часу, протягом якого підприємство може погасити в повному обсязі свої поточні зобов'язання. Ринкова активність підприємства залежить від швидкості обігу активів та обсягів реалізації і рентабельності продукції. Фінансова стійкість залежить від співвідношення власних і позичкових коштів в структурі капіталу. Прибуток є узагальнюючим фінансовим показником результатів усіх видів діяльності підприємства. На основі даних аналізу результатів фінансової діяльності, які характеризують тенденції щодо зміни окремих показників, можна запропонувати наступні заходи для підвищення прибутковості підприємства: зменшення товарно-матеріальних запасів і обсягів дебіторської заборгованості за рахунок підвищення ділової активності; підвищення рентабельності продукції на базі зменшення операційних витрат усіх видів ресурсів, які впливають на собівартість; збільшення величини чистого прибутку завдяки зменшенню фіксованих витрат і підвищенню ефективності фінансової та інвестиційної діяльності; реінвестування максимально можливої частки прибутку на збільшення виробничого потенціалу підприємства. Власний капітал підприємства – це підсумок першого розділу пасиву балансу, тобто перевищення балансової вартості активів підприємства над його зобов’язаннями. Основними складовими власного капіталу є статутний капітал, додатковий і резервний капітал, нерозподілений прибуток. Відомості про розміри статутного і резервного капіталу містяться у статуті підприємства. Показник власного капіталу є одним з головних індикаторів кредитоспроможності підприємства. Він – основа для визначення фінансової незалежності підприємства, його фінансової стійкості та стабільності [12, c.97]. Основою управління власним капіталом підприємства є управління формуванням його власних фінансових ресурсів. З метою забезпечення ефективності управління даним процесом на підприємстві розробляється спеціальна фінансова політика. Політика формування власних фінансових ресурсів є частиною загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає в забезпеченні необхідного рівня самофінансування його виробничого розвитку. Абсолютна та відносна величини власного капіталу підприємства залежать від фінансових можливостей підприємства та обраної ним політики щодо структури капіталу. Фінансування діяльності підприємства за рахунок власного капіталу є альтернативою до залучення позичкових коштів. Основні переваги і недоліки фінансування за рахунок власного капіталу пояснюються, виходячи з його функцій, цілей зменшення та збільшення. Позичковий капітал — це частина авансованого капіталу, сформована за рахунок ще не повернутих позичкових джерел, які повинні бути відшкодовані кредиторам через певний строк у зумовленій формі. Оптимізація структури капіталу є одним з найбільш важливих і складних завдань, що вирішуються в процесі фінансового управління підприємством. Оптимальна структура капіталу є таким співвідношенням використання власних і позикових засобів, при якому забезпечується найбільш ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності і коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізовувалася його ринкова вартість. Практика показує, що не існує єдиних рецептів ефективного співвідношення власного і позикового капіталу не тільки для однотипних підприємств, але навіть і для одного підприємства на різних стадіях його розвитку і при різній кон'юнктурі товарного і фінансового ринків. Разом з тим, існує ряд об'єктивних і суб'єктивних чинників, яких дозволяє цілеспрямовано формувати структуру капіталу, забезпечуючи умови найбільш ефективного його використання на кожному конкретному підприємстві. Основними з цих чинників є: Галузеві особливості операційної діяльності підприємства. Стадія життєвого циклу підприємства. Кон'юнктура товарного ринку. Кон'юнктура фінансового ринку. Рівень рентабельності операційної діяльності. Коефіцієнт операційного лівериджу. Відношення кредиторів до підприємства. Рівень оподаткування прибутку. У цілому ж у генеральній перспективі норма позичкового процента має тенденцію до зниження. Це обумовлено, по-перше, тенденцією середньої норми прибутку до зменшення, по-друге, з розвитком економіки зростає відносний надлишок позичкового капіталу. Збільшення останнього випереджає нагромадження дійсного капіталу. Однак цей надлишок виникає лише на певних фазах промислового циклу, передусім у період депресії, а також у зв’язку з використанням капіталу на непродуктивні цілі державою, біржовими спекулянтами тощо. Отже, динаміка норми позичкового процента визначається стихійним ринковим механізмом під впливом багатьох факторів і певною мірою залежить від державного грошово-кредитного регулювання економіки.Існують різні способи нарахування процентів, які залежать від умов договору позички. Відповідно застосовують різні види процентних ставок, кожна з яких має свої ознаки. Зокрема, проценти розрізняються за базою, яка береться для їх нарахування. Прикладом можуть бути наднаціональні процентні ставки, які застосовуються на євроринку валют. При цьому змінною вважається Лондонська міжбанківська ставка пропозиції – ЛІБОР . До ЛІБОР додається надбавка (спред) за кредитами. При цьому для розрахунків береться постійна або послідовно змінна база. В останньому випадку за базу береться сума, отримана на попередньому етапі нарощення, або дисконтування, інакше кажучи, проценти нараховуються на проценти. При постійній базі використовуються прості, а при змінній – складні процентні ставки. Процентні ставки можуть бути фіксованими або “плаваючими”. В останньому випадку фіксується не сама ставка, а лише базова ставка і розмір надбавки до неї[18]. 3.3. Шляхи вдосконалення використання наявних джерел фінансових ресурсів ПАТ «Дубномолоко» На основі проведеного у розділі 2 дослідження фінансового стану підприємства, а саме аналізу балансу підприємства та звіту про фінансові результати, розрахунку коефіцієнтів було встановлено, що у звітному періоді відбулося зменшення частки власного капіталу в загальних обсягах коштів підприємства, зросла частка забезпечення платежів, збільшилась частка довгострокових зобов’язань підприємства, зросла частка поточних зобов’язань підприємства, що зумовлено зростанням частки кредиторської заборгованості, поточних зобов’язань з бюджетом, зі страхування та з оплати праці. Зменшились показники коефіцієнтів ліквідності, концентрації власного капіталу, збільшились показники концентрації позичкового капіталу. Дані зміни свідчать про збільшення частки позичкового капіталу в ресурсах підприємства, зростання залежності від зовнішніх джерел фінансування. Проведемо аналіз рентабельності власного капіталу підприємства ПАТ «Дубномолоко» (табл..3.1) Таблиця 3.1. Розрахунок рентабельності власного капіталу № Показники 2010 рік 2011 рік
5 Прибуток перед сплатою % за кредит -27805,8 26755,3
6 Відсотки за кредит (20%) 23089,88 31195,34
7 Прибуток після сплати % за кредит 3665,42 -3389,54
8 Податок на прибуток 916,355 -
Продовження таблиці 3.1.
9 Чистий прибуток 2749,065 -2542,155
10 Рентабельність власного капіталу 0,48668654 -0,476395
11 Зростання чистого прибутку за рахунок економії на податках 5772,47 7798,835
12 Вартість позикового капіталу з урахуванням оподаткування 17317,41 23396,51
З даних отриманих в таблиці 3.1. видно залежність між збільшенням коефіцієнта фінансового левериджу, оподаткування та зменшення рентабельності капіталу. Рентабельність власного капіталу зростає до рівня 0,48. Проведемо оптимізацію структури капіталу підприємства за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності за допомогою розрахунку коефіцієнта фінансової рентабельності та коефіцієнта фінансового лівериджу (табл.3.2). Таблиця 3.2 Оптимізація структури капіталу ПАТ «Дубномолоко» № Показники 2010 рік 2011 рік
1 Сума власного капіталу 564853,3 533623,2
2 Сума залученого капіталу 115449,4 155976,7
3 Загальна сума капіталу 680302,7 689599,9
4 Коефіцієнт фінансового лівериджу 0,204 0,292
5 Коефіцієнт валової рентабельності 5 5
6 Ставка % за кредит без врахування ризику зовнішнього середовища, % 10 11,5
7 Премія за ризик, % 0,5 1
8 Ставка % за кредит з урахуванням ризику 10,5 12,5
9 Сума валового прибутку без % за кредит 23052,7 80369,3
10 Сума сплачених % за кредит 12122,187 19497,09
11 Сума валового прибутку 68247,113 3555,613
Продовження таблиці 3.2.
12 Ставка податку на прибуток 0,25 0,25
13 Сума податку на прибуток 17061,77 888,90
14 Сума чистого прибутку, яка залишилась в розпорядженні підприємства 51185,33 2666,71
15 Коефіцієнт рентабельності власного капіталу 9,06 0,49
За даними таблиці 3.2 можна сказати, що сума чистого прибутку, яка залишилась в розпорядженні підприємства в порівнянні з 2010 роком зменшилася. А Коефіцієнт рентабельності власного капіталу також зменшилася і становить 0,49. Також фінансовий ліверидж зменшується і становить 0,204, це може бути вигідним залучення позичкового капіталу, оскільки це сприятиме розширенню масштабів виробництва, створенню нових робочих місць, забезпеченню безперервності виробництва і навіть зростанню маси прибутку. Таблиця 3.3. Середньозважена вартість капіталу ПАТ «Дубномолоко» №п/п Показники 2010 рік 2011 рік
1 Загальна потреба в капіталі
680302,7 689599,7
2 Варіанти структури капіталу,%:
2.1. власний капітал (акціонерний) 83 77
2.2. залучений капітал 17 23
3 Рівень очікуваних дивідендних виплат, % 9 9,5
4 Рівень ставки відсотку за кредит з урахуванням премії за ризик, % 9,5 10,5
5 Ставка податку на прибуток, % 0,25 0,25
6 Податковий коректор 0,75 0,75
7 Рівень ставки відсотку за кредит з урахуванням податкового коректора 7,125 7,875
8 Вартість складових елементу капіталу:
8.1. власної частини капіталу 747 731,5
8.2. залученої частини капіталу 153 218,5
9 Середньозважена вартість капіталу 64602 61351
Отже, мінімальна середньозважена вартість капіталу досягається при варіанті 2, саме така структура капіталу дозволить максимізувати вартість підприємства. Таким чином на основі проведених у Розділі 3 практичних розрахунків, можна зробити висновок, що основні напрямки поліпшення фінансового стану підприємства ПАТ «Дубномолоко» спрямовані на збільшення частки чистої виручки, що припадає на одиницю власного капіталу, збільшення рентабельності, темпів зростання власного капіталу, збільшення частки власних обігових коштів, запобіганню зменшення показників фінансової незалежності, зменшення концентрації позичкового капіталу, зменшення показника фінансового лівериджу, який вказує на залежність підприємства від довгострокових зобов’язань для зменшення ризиків, а також на збільшення частки стабільних джерел фінансування підприємства ПАТ «Дубномолоко». Для вдосконалення діяльності підприємства ПАТ «Дубномолоко» одним із завданням є зменшення зобов’язань підприємства. 3.4. Шляхи зменшення величини позикового капіталу ПАТ «Дубномолоко» Позичковий капітал — це частина авансованого капіталу, сформована за рахунок ще не повернутих позичкових джерел, які повинні бути відшкодовані кредиторам через певний строк у зумовленій формі. Діяльність будь-якого підприємства потребує періодичного використання різноманітних форм позикових коштів. Їх використання прискорює рух грошових і матеріальних ресурсів, забезпечує вищий фінансовий потенціал розвитку підприємства і вищі можливості приросту рентабельності. Як показує практика, ефективність використання позикового капіталу вища, ніж власного, але з його використанням пов’язаний більший фінансовий ризик і зменшення фінансової стійкості підприємства. Особливість позичкового капіталу полягає в тому, що він безпосередньо авансується (інвестується) у виробничу сферу не його власником, а зовсім іншою особо – підприємцем-позичальником, якому капітал передається на тимчасове користування. В результаті відбувається роздвоєння позичкового капіталу на капітал – власність і капітал функцію: власність на капітал залишається у кредитора навіть після того, як вона з його рук перейшла боржникові. Реальним підтвердженням цієї власності є зобов’язання позичальника повернути отриману позику в строк з виплатою процента; капітал – функція означає, що підприємець повинен одержати прибуток на авансовані гроші не менший, ніж розмір плати за позичковий капітал. Інакше немає сенсу організовувати підприємницьку діяльність. А тому кредитор як власник капіталу отримує за це частину прибутку у вигляді позичкового процента; решта прибутку залишається у розпорядженні позичальника ¾ підприємця у вигляді підприємницького доходу. Позичковий капітал – це капітал, що реалізує себе як товар. Об’єктом куплі-продажу є самі гроші, однак не гроші як товар, а гроші як капітал. Гроші, як відомо, за своєю природою не є капіталом. Вони стають капіталом, коли використовуються не як простий посередник обміну, а як гроші задля отримання прибутку, гроші як вартість самозростання. Отже, кредитор передає позичальникові не просто гроші, а гроші як капітал; він передає вартість, що в процесі свого функціонального використання не лише зберігає себе, а й зростає у своїх розмірах – приносить прибуток. Особливістю позичкового капіталу, котрий функціонує як товар є те, що на відміну від продажу звичайного товару він надається в позику – тобто відчужується від свого власника лише на певний строк і за умови повернення з позичковим процентом. На відміну від акту купівлі-продажу, коли товар одночасно переміщується від продавця до покупця, а гроші назустріч – від покупця до продавця, при кредитній операції позичковий капітал передається: при наданні позики ¾ від кредитора до позичальника, а при її погашенні – від позичальника до кредитора з виплатою позичкового процента. Погасити зобов’язання можна такими шляхами: - сплатити кредитору грошові кошти; - перевести зобов’язання в корпоративні права, що належать кредитору; - відвантажити готову продукцію, товари чи надати послуги в рахунок отриманого від покупця авансу або в порядку заліку заборгованості. Погашаються поточні зобов’язання за рахунок поточних активів (грошові кошти та інші ресурси, щодо яких можна вважати, що вони будуть перетворені на грошові кошти чи використані протягом року з дати складання Балансу, або протягом нормального операційного циклу – із двох термінів вибирають триваліший). З метою підвищення фінансової стану ПАТ «Дубномолоко» запропоновані наступні заходи: - зменшення довгострокових зобов’язань підприємства шляхом реструктуризації, відстрочення або погашення довгострокової заборгованості. - зменшення поточних зобов’язань підприємства за розрахунками. Слід зменшити борги з одержаних авансів, борги перед бюджетом, зі страхування, з оплати праці та акціонерами. Впровадження наведених пропозицій забезпечить підвищення фінансової стану ПАТ «Дубномолоко». Фактично ПАТ «Дубномолоко» може впровадити вище наведені заходи за рахунок: збільшення виробничої потужності підприємства; збільшення обсягу випуску продукції (послуг) підприємства; збільшення ціни на продукцію (послуги) підприємства; зменшення собівартості; збільшення рентабельності. Таким чином на основі проведених практичних розрахунків, можна зробити висновок, що основні напрямки поліпшення фінансового стану підприємства ПАТ «Дубномолоко» спрямовані на збільшення частки чистої виручки, що припадає на одиницю власного капіталу, збільшення рентабельності, темпів зростання власного капіталу, збільшення частки власних обігових коштів, запобіганню зменшення показників фінансової незалежності, зменшення концентрації позичкового капіталу, зменшення показника фінансового лівериджу, який вказує на залежність підприємства від довгострокових зобов’язань для зменшення ризиків, а також на збільшення частки стабільних джерел фінансування підприємства ПАТ «Дубномолоко». Запропоновано основні шляхи зменшення зобов’язань підприємства ПАТ «Дубномолоко», що забезпечить покращення фінансового становища аналізованого підприємства.
