Зміст Вступ Сфери фінансових відносин підприємств Особливості фінансових відносин на підприємстві Поняття фінансових правовідносин, їх суб'єкти та об'єкти Висновок Список використаної літератури Вступ Система фінансових відносин підприємства - сукупність фінансових стосунків суб'єкта господарювання щодо формування, розподілу та використання фінансових ресурсів у процесі його господарської діяльності. Ці відносини опосередковують зв'язки як зовнішнього, так і внутрішнього характеру. До зовнішніх належать фінансові відносини підприємства з бюджетами усіх рівнів та позабюджетними фондами при сплаті податків і зборів, з установами фінансової інфраструктури (комерційними банками, фондовими і валютними біржами, страховими компаніями, інвестиційними фондами та компаніями тощо), з контрагентами й іншими суб'єктами господарювання. До внутрішніх - фінансові відносини між окремими структурними підрозділами підприємства, із засновниками й акціонерами, а також з працівниками. Необхідно підкреслити, що фінансові відносини на підприємстві мають суперечливий характер. А саме, кожний їх суб'єкт прагне отримати якомога більше від розподілу фінансових ресурсів, що можливе тільки за рахунок інших суб'єктів. Для вирішення цього протиріччя необхідно збалансування інтересів суб'єктів фінансових відносин на базі збільшення доходів та оптимізації розподілу фінансових ресурсів, ефективного їх використання. Всi фiнансовi вiдносини в залежностi вiд ролi суб'єктiв у суспiльному виробництвi можна подiлити на такі сфери: 1) фiнанси суб'єктів господарювання; 2) державнi фiнанси. Але всерединi кожної сфери, конкретизуючи характер дiяльностi суб'єктiв, видiляються окремi ланки фiнансових вiдносин. Так, наприклад, в складi фiнансiв суб'єктів господарювання це: 1) фiнанси комерційних пiдприємств; 2) фiнанси некомерцiйних органiзацiй i установ; 3) фiнанси громадських органiзацiй i доброчинних фондiв. Сфери фінансових відносин підприємств При функціонуванні фінансів господарюючих суб'єктів встановлюються відповідні економічні відносини та взаємозв'язки. Фінансові відносини виражають суть фінансів як відносин, що обслуговують рух вартості валового внутрішнього продукту. Характеристика фінансових відносин на підприємстві пов'язана з виділенням їх об'єктів та суб'єктів. Об'єктом фінансових відносин на підприємстві є вартість виготовленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг, які формують виручку, а в процесі розподілу - фонди споживання, відшкодування витрат і прибуток, що є необхідною умовою забезпечення безперервності виробництва. Окрім того, об'єктом фінансових відносин на підприємстві є всі грошові надходження та нагромадження, тобто фінансові ресурси підприємства. Суб'єктами фінансових відносин підприємства виступають держава, саме підприємство, його робітники та службовці, власники та акціонери (учасники), інвестори, фінансово-кредитні установи, інші підприємства та інші контрагенти. При цьому всі фінансові відносини підприємства можна згрупувати на зовнішні та внутрішні. Сфера зовнішніх фінансових відносин підприємства включає відносини: ? між підприємством і державою - з приводу перерозподілу власних фінансових ресурсів в рамках законодавства про оподаткування, соціального страхування, формування загальнодержавних цільових та позабюджетних фондів; з приводу використання наданих державних фондів грошових коштів, виконання державних інвестиційних програм тощо; ? між підприємством і його акціонерами- з приводу використання отриманого прибутку, нарахування та виплати дивідендів, реінвестування прибутку, напрямків вкладення капіталу тощо; ? між підприємством і його постачальниками та покупцями - з приводу виконання господарських договорів та зобов'язань, реалізації продукції (робіт, послуг), отримання виручки, здійснення платіжних розрахунків тощо; ? між підприємством і фінансово-кредитними установами - з приводу обслуговування своїх платежів, отримання та повернення кредитів, сплати процентів за користування ними, депозитарної діяльності, страхових платежів та отримання страхових відшкодувань у разі настання страхового випадку, інвестиційних вкладень і отримання доходів по ним тощо. Система внутрішніх фінансових відносин підприємства включає наступні відносини: ? між підприємством і його засновниками (власниками)- з приводу формування Статутного капіталу, його використання, отримання частини прибутку на вкладений капітал, напрямків виробничого та іншого вкладення фінансових ресурсів підприємства тощо; ? між підприємством і його структурними підрозділами— з приводу розподілу фінансових ресурсів на фінансування формування необоротних і оборотних активів; ? усередині самого підприємства - з приводу розподілу прибутку, що залишається в його розпорядженні, напрямків його використання; ? між підприємством і його працівниками - з приводу формування фонду оплати праці, матеріального заохочення та стимулювання, використання частини фінансових ресурсів на виплату матеріальної допомоги, фінансування соціально-культурних заходів тощо. В умовах ринку з'явились принципово нова група фінансових відносин. А саме: ? відносини, що пов'язані з банкрутством підприємства та призупиненням його поточних платежів; ? відносини, що виникають при злитті та поглинанні, а також розподілі самого підприємства. Особливості фінансових відносин на підприємстві Підприємства як організаційна форма господарювання можуть здійснювати комерційну (підприємництво) та некомерційну господарську діяльність. Організація і функціонування фінансів господарських комерційних підприємств базується на засадах повної самостійності, комерційного розрахунку і власного комерційного ризику, розмежування фінансових ресурсів на власні і залучені та формування фінансових резервів. Повна самостійність означає вільний вибір підприємницької діяльності, самостійне формування програми діяльності, вільний вибір постачальників і споживачів продукції, залучення фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, встановлення цін на продукцію (вироби, послуги) відповідно до чинного законодавства, вільне наймання працівників та вільне розпорядження прибутком, який залишається після сплати податків, обов'язкових платежів і зборів, що передбачені законом. Господарська незалежність дає можливість самостійно приймати рішення з виробничої і фінансової діяльності. Водночас така самостійність не означає відсутності будь-якої регламентації у правах економічної поведінки. Ці правила законодавчо закріплені у відповідних законодавчих і нормативних актах. Тому самостійність суб'єктів господарювання є лише відносною, тобто вони мають право приймати економічні рішення лише в межах чинного законодавства. Юридична самостійність проявляється у наданні прав юридичній особі, яка має свою адресу, рахунки в банках та самостійний баланс. Господарська і фінансова самостійності дають можливість встановити залежність між зусиллями підприємства та його фінансовими можливостями. Комерційні господарські підприємства можуть здійснювати будь-яку, крім забороненої законом, підприємницьку діяльність. При цьому держава гарантує усім підприємствам незалежно від обраних ними організаційних форм рівні права та можливості для залучення і використання фінансових, матеріально-технічних, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Держава також гарантує недоторканість майна і забезпечує захист майнових прав суб'єктів підприємницької діяльності. Вилучення державою або органами місцевого самоврядування у таких підприємств необоротних і оборотних активів допускається лише на підставах і в порядку, передбачених чинним законодавством. З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємницької діяльності, органи влади на умовах і в порядку, передбачених законом, надають земельні ділянки, передають державне майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності, сприяють в організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування їх діяльності, підготовці кадрів, здійснюють первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури, стимулюють модернізацію технологій, інноваційну діяльність, освоєння нових видів продукції тощо. Комерційний розрахунок та власний комерційний ризик як метод ведення господарської діяльності підприємств передбачає необхідність відшкодування витрат, пов'язаних з їх діяльністю за рахунок власних доходів від реалізації продукції (робіт, послуг) та отримання прибутку. При банкрутстві комерційних господарських підприємств держава не несе відповідальності за їх зобов'язаннями. Комерційний розрахунок вважається раціональним і високоефективним методом ведення фінансової діяльності. Він спонукає керівників комерційних господарських підприємств до пошуків необхідних і найдешевших фінансових ресурсів, раціонального їх розміщення і використання, мінімізації витрат і максимізації доходів з метою отримання найбільшого прибутку. Прибуток відіграє важливу оціночну роль у фінансово-господарській діяльності підприємства. По-перше, його отримання є метою підприємницької діяльності як позитивного оціночного показника комерційної діяльності. По-друге, у прибутку відображаються всі позитивні й негативні фактори, що характеризують рівень ефективності комерційної діяльності підприємства. По-третє, прибуток виступає основним джерелом формування фінансових ресурсів, необхідних для розширеного відтворення. Результат фінансово-господарської діяльності у формі прибутку ділиться на дві частини. Одна з них акумулюється в бюджетах різних рівнів, а друга - залишається у розпорядженні підприємства як чистий прибуток. Встановлення пропорцій розподілу результатів комерційної діяльності має узгоджувати економічні інтереси суспільства та самостійні інтереси окремих підприємств. Прибуток відіграє важливу стимулюючу роль. Він спрямовує діяльність підприємства на отримання найбільших доходів з найменшими витратами. Водночас функціонування ринкового механізму вимагає встановлення оптимального рівня рентабельності на власну продукцію. З одного боку, підприємство зацікавлене у найбільшому прибутку, а з іншого, це може спричинити підвищення цін на власну продукцію та призвести до зменшення обсягу реалізації і отримання меншого прибутку. Комерційний розрахунок безпосередньо пов'язаний із самофінансуванням, за яким виявляється взаємозв'язок між розвитком підприємства та фінансовими результатами його діяльності. Останнє сприяє забезпеченню раціонального використання власних і залучених фінансових ресурсів. Результатом такого використання ресурсів має бути приріст прибутку. Власний комерційний ризик виявляється у фінансовій відповідальності підприємств комерційної діяльності за результати своєї діяльності або бездіяльності. Отримані збитки покриваються за рахунок власних коштів. Якщо розмір збитків настільки підриває фінансову базу підприємства, що воно не може продовжувати свою комерційну діяльність, то приймається рішення про банкрутство. У разі визнання такого підприємства банкрутом виникає необхідність встановлення його фінансової відповідальності перед кредиторами. При цьому відповідно до чинного законодавства ліквідаційною комісією відкривається процедура із встановлення черговості відшкодування боргових зобов'язань. Сутність комерційного розрахунку і власного комерційного ризику націлена на найефективнішу реалізацію власності на економічні фактори у формі отримання від них оптимального доходу. Такі відносини розвивають ініціативу і підприємливість, сприяють раціональному веденню фінансово-господарської діяльності підприємств комерційної діяльності. Розмежування фінансових ресурсів на власні і залучені зумовлене особливостями виробництва і реалізації продукції в різних галузях діяльності. На підприємствах із сезонним характером виробництва та інших виробництвах, де обсяг виробництва характеризується коливаннями в окремі періоди року, економічно недоцільне повне покриття власними коштами виробничих запасів і незавершеного виробництва. Для повного забезпечення нормального кругообігу використовуються залучені кошти у формі банківського кредиту, комерційного кредиту, кредиторської заборгованості тощо. Оптимальне співвідношення власних і залучених ресурсів дозволяє здійснювати виробництво і реалізацію продукції з найефективнішим використанням фінансових ресурсів в обороті підприємства. Фінансові резерви являють собою певний обсяг фінансових ресурсів, які не мають конкретного цільового призначення. Вони використовуються для ліквідації труднощів, які можуть виникнути в процесі виробництва і реалізації продукції. Організація фінансів комерційних господарських підприємств значною мірою залежить від їх організаційно-правової форми, встановленого порядку взаємовідносин з бюджетом і державними цільовими фондами, галузевих особливостей діяльності тощо. Усі засади організації фінансів підприємств взаємопов'язані між собою і становлять єдине ціле. Недотримання будь-якого з них призводить до порушення управління фінансами комерційної господарської діяльності підприємства в цілому. Організація фінансів відображає характер комерційної діяльності підприємства. Це зумовлюється такими факторами: а) галузевими особливостями; б) специфікою і характером виробничого процесу; в) рівнем технічного забезпечення і технологічних процесів; г) природно-кліматичними умовами виробництва. Специфіка організації фінансів комерційної діяльності підприємств безпосередньо зумовлена характером формування фінансових ресурсів, розподілом прибутку, формуванням резервів, структурою і обсягом формування та використання виробничих запасів. Некомерційна господарська діяльність підприємств спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку. Вона здійснюється переважно суб'єктами господарювання державного та комунального секторів економіки у галузях, що відповідно до Господарського Кодексу України забороняє підприємництво. До некомерційних суб'єктів господарської діяльності належать органи державної влади України, установи та організації, створені органами державної влади та органами місцевого самоврядування, що утримуються за рахунок бюджетних коштів, благодійні фонди і організації, громадські організації, створені з метою виконання екологічної, оздоровчої та іншої діяльності, творчі спілки, пенсійні фонди, зареєстровані релігійні організації та інші установи і організації, діяльність яких не передбачає отримання прибутку. Для підприємств некомерційної господарської діяльності характерним є господарська і юридична відособленість, самоокупність та фінансова відповідальність. Господарська і юридична відособленість ґрунтується на праві володіння, користування і розпорядження майном. Вона цілком достатня для самостійного ведення фінансової діяльності. Водночас вона має відповідні обмеження. По-перше, з боку засновників, які визначають спрямування обраної діяльності, і, по-друге, з боку держави, яка може регламентувати рівень витрат. Останнє зумовлене тим, що для суспільства важливим є не лише встановлення самоокупності, а й рівня витрат, за яких повинна забезпечуватися доступність користування цими благами чи послугами для усіх прошарків населення. Поняття фінансових правовідносин, їх суб'єкти та об'єкти Фінансові правовідносини - це суспільні відносини, що виникають при залученні, розподілі, використанні фондів грошових коштів і урегульовані нормами фінансового права. Ознаки фінансових правовідносин як різновиду правовідносин: -- виникають відповідно до нормам права, які вказують умови їх виникнення і визначають учасників; -- носять вольовий характер; -- характерний зв'язок сторін у формі юридичних прав і обов'язків. Причому, завжди присутні дві сторони: одна має суб'єктивне право (уповноважена) інша - несе відповідні юридичні обов'язки (зобов'язана). Особливі риси фінансових правовідносин, обумовлені специфікою предмету і методу фінансово-правового регулювання: -- виникають в процесі фінансової діяльності держави; -- одним із суб'єктів повинен бути відповідний уповноважений державний орган; -- виникають з приводу грошей. Ці відмінні риси надають фінансовим правовідносинам характер державно-владних майнових правовідносин. Матеріальним змістом фінансових правовідносин є поведінка суб'єктів, а юридичним - суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників, що встановлені фінансово-правовими нормами. Структура фінансових правовідносин: - Суб'єкт - Об'єкт - Зміст Суб'єкти фінансових правовідносин - це особи, які беруть участь у конкретних правовідносинах і є носіями фінансових обов'язків і прав. Вони поділяються на групи: а) суспільно-територіальні утворення; б) колективні суб'єкти; в) індивідуальні суб'єкти. Учасники правовідносин мають бути наділені такою юридичною властивістю, як правосуб'єктність, тобто спроможністю бути носієм прав та обов'язків, здійснювати їх та відповідати за їх реалізацію. Правосуб'єктність включає: -- правоздатність - здатність бути носієм прав та обов'язків; -- дієздатність - здатність самостійно реалізовувати права та обов'язки. Слід розрізняти суб'єкт фінансового права - тобто особу, яка має правосуб'єктність, та суб'єкт фінансових правовідносин -тобто реальний учасник цих правовідносин. Під об'єктом фінансових правовідносин слід розуміти те, на що направлена поведінка учасників фінансових правовідносин. Об'єктом є гроші або грошові зобов'язання у зв'язку з утворенням і використанням грошових фондів. Права і обов'язки фінансових правовідносин утворюють зміст фінансових правовідносин. Суб'єктивне право - це передбачена нормами права міра можливої поведінки учасника правовідносин. Суб'єктивний обов'язок - це передбачена нормами права міра належної поведінки. У процесі регулювання суспільних відносин можуть скластися два типи зв'язку між суб'єктивними юридичними правами та обов'язками: -- правовідносини "пасивного типу" - певним учасникам надаються права на позитивні дії, а на всіх інших покладаються пасивні обов'язки утримуватися від певних дій; -- правовідносини "активного типу" - на певних учасників покладаються активні юридичні обов'язки - здійснення позитивних дій, а зміст суб'єктивного права полягає в можливості вимагати цієї поведінки від зобов'язаної особи. Класифікація фінансових правовідносин: 1) за матеріальним змістом: -- бюджетні; -- податкові; -- в галузі страхування; -- в галузі кредиту; -- з приводу регулювання грошового обігу; -- в галузі розрахунків; -- з приводу валютного законодавства. 2) в залежності від характеру фінансово-правових норм, що лежать в основі фінансових правовідносин: -- матеріальні - виникають на основі матеріальних норм фінансового права і виражають правовий статус суб'єктів, що беруть участь у фінансовій діяльності; -- процесуальні - в них виражається юридична форма, в якій відбувається отримання державою у своє розпорядження фінансових ресурсів, їх розподіл і використання. Основою виникнення, зміни і припинення фінансових правовідносин є юридичний факт. Юридичні факти - це конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення юридичних правовідносин. До юридичних фактів, як і в інших галузях права, відносять: -- дії (правомірні або неправомірні) - вольова поведінка (правопорушення, угоди); -- події - це явища, що не залежать від волі людей, але тягнуть за собою виникнення, зміну або припинення фінансових правовідносин. Правомірні дії як вольова поведінка, передбачена фінансово-правовою нормою, поділяються на: -- юридичні акти - правомірну дію учасника фінансових правовідносин, спрямовану на отримання правового результату; -- юридичні вчинки - правомірну дію, що зумовлює правові наслідки, пов'язані з фактом вольової дії, яка не залежить від бажання суб'єкта відносин. Неправомірні дії являють собою поведінку, що не відповідає приписам фінансово-правових; норм. Отже, фінансові правовідносини - це врегульовані фінансово-правовими нормами суспільні відносини, учасники яких виступають як носії юридичних прав та обов'язків у сфері мобілізації, розподілу й витрачання фондів коштів держави. Класифікація правових відносин завжди приваблює вчених, оскільки вона допомагає науковому осмисленню всього масиву відносин, що охоплюються тією чи іншою галуззю права. Перш за все, класифікація фінансових правовідносин будується на загально-правових засадах класифікації правовідносин. Проте у фінансовому праві можуть бути виділені і специфічні критерії.
Висновок Фiнансовi вiдносини, що виникають при розподiлі i перерозподiлі валового нацiонального продукту, надзвичайно рiзноманiтнi, але їх можна подiлити за певними ознаками. Цей поділ знаходить відображення у побудові фінансової системи. Фiнансова система — це сукупнiсть окремих сфер фiнансових вiдносин, які пов'язані між собою, їм притаманні централізовані або децентралізовані фонди грошових коштів, є відповідний апарат управління та правове забезпечення. Всi фiнансовi вiдносини в залежностi вiд ролi суб'єктiв у суспiльному виробництвi можна подiлити на такі сфери: 1) фiнанси суб'єктів господарювання; 2) державнi фiнанси. Але всерединi кожної сфери, конкретизуючи характер дiяльностi суб'єктiв, видiляються окремi ланки фiнансових вiдносин. Так, наприклад, в складi фiнансiв суб'єктів господарювання це: 1) фiнанси комерційних пiдприємств; 2) фiнанси некомерцiйних органiзацiй i установ; 3) фiнанси громадських органiзацiй i доброчинних фондiв. Крiм того, в таких ланках фiнансової системи як фiнанси комерцiйних пiдприємств, фiнанси некомерцiйних органiзацiй i установ, можна продовжити подiл в залежностi вiд галузевої ознаки i за формами власностi. Всi сфери i ланки фiнансової системи iснують взаємопов'язано, але центральне мiсце серед них займають бюджети. Бюджети пов'язанi зi всiма iншими ланками i об'єднують фiнансову систему в єдине цiле. Формування відлагодженої та ефективно функціонуючої фінансової системи — відповідальне і складне завдання, вирішення якого потребує багато часу. Список використаної літератури: 1. Закон України “Про господарські товариства” від 19.09.1991р. № 1576-ХІІ. 2. Гриньов В.М., Корда В.О. Фінанси підприємств. Навчальний посібник. - Х.: Видавничий Дім “ІНЖЕК”, 2004. - 432с. 3. Грищенко О.В. Анализ и диагностика финансово-хозяйственной деятельности предприятия: Учебное пособие. Таганрог: Изд-во ТРТУ, 2000. 112с. 4. Економіка виробничого підприємництва. Навчальний посібник./ За ред. Й.М. Петровича. 3-тє вид., випр. -- К.: Т-во “Знання”, КОО, 2002. -- 405 с. 5. Економічний аналіз. Збірник завдань і тестів: Навч. посіб. для ВНЗ. Рекомендовано Мін. освіти і науки України / Мец В.О. -- К., 2001. -- 236 с. 6. Економічний аналіз діяльності суб'єктів господарювання: Підруч. для ВНЗ. Рекомендовано Мін. освіти і науки України / Попович П.Я. -- Т., 2001. -- 456 с. 7. Кривицька О.Р. Планування прибутку підприємства при визначенні стратегії його розвитку // Фінанси України. -№3. -2005. -С.138. 8. Примак Т. О. Економіка підприємства. Навчальний посібник. 2-ге вид., стер. -- К.: Вікар, 2002. -- 176 с. 9. Партин Г.О, Загородній А.Г. Фінанси підприємств. -Львів.: ЛБІ НБУ, 2003. -265с. 10. Фінанси підприємств. /Поддєрьогін А.М. - К.: КНЕУ, 2000. - 460 с.