РОЗДІЛ 2
Аналіз та оцінка валютної системи України
2.1 Валютний ринок України його аналіз і оцінка
Успішний розвиток валютних відносин можливий за умови існування особливого ринку, на якому можна вільно продавати та купити валюту. Без такої можливості економічні контрагенти просто не змогли б реалізувати своїх валютні відносини - не мали б іноземної валюти для здійснення свої зовнішніх зобов'язань, не могли б перетворити одержану інвалютну виручку в національні гроші для виконання своїх внутрішніх зобов'язань. Такий ринок заведено називати валютним. Проте на валютному ринку купують і продають валюту не тільки для здійснення платежів, а й для інших цілей: для спекулятивних операцій, операцій хеджування валютних ризиків.
За своїм економічним змістом валютний ринок - це сектор грошового ринку, на якому урівноважуються попит і пропозиція на такий специфічний товар, як валюта.
За своїм призначенням і організаційною формою валютний ринок - це сукупність спеціальних інститутів та механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно продати-купити національну та іноземну валюту на основі попиту та пропозиції. Валютний ринок має всі атрибути звичайного ринку: об'єкти, суб'єкти, попит і пропозицію, ціну, особливу інфраструктуру та комунікації.
Об'єктом купівлі-продажу на цьому ринку є валютні цінності, іноземні - для резидентів, коли вони купують чи продають їх за національну валюту, та національні - для нерезидентів, коли вони купують чи продають ці цінності за іноземну валюту.
Суб'єктами валютного ринку можуть бути будь-які економічні агенти (юридичні та фізичні особи, резиденти і нерезиденти) та посередники, насамперед банки, валютні біржі, які забезпечують операції купівлі-продажу. Спільним для всіх суб'єктів валютного ринку є бажання одержати прибуток від своїх операцій.
Основними принципами формування валютних ринків є :
- розвиток постійних міжнародних економічних відносин;
- створення світової валютної системи;
- поширення міжнародних розрахунків;
- розвиток фінансових відносин між банками різноманітних країн;
- розвиток інформаційного забезпечення валютних ринків.
Валютний ринок має власну інфраструктуру і широко розвинуту систему сучасних комунікацій, що забезпечують оперативний зв'язок між суб'єктами ринку не тільки в межах окремих країн, а й у світовому масштабі. Залежно від організації торгівлі валютний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий. На біржовому ринку торгівля валютою здійснюється організовано на спеціальному майданчику, який називається валютною біржею. Прискорено розвивається позабіржова валютна торгівля, коли продавці і покупці валюти виступають у прямі зв'язки між собою. Сучасні засоби зв'язку й електронні інформаційні технології дають змогу зробити це значно швидше й дешевше, ніж через біржу.
Головними особливостями функціонування валютного ринку є :
- посилення фінансових взаємозв'язків між ринками на основі використання сучасної техніки;
- неперервне здійснення операцій на валютних ринках протягом доби у всіх частинах світу;
- застосування єдиної техніки проведення валютних операцій;
- нестабільність курсів валют.
До основних напрямків функціонування валютних ринків відносять:
- сучасне здійснення міжнародних розрахунків;
- страхування валютних і кредитних ринків;
- забезпечення взаємозв'язку валютних і кредитних ринків;
- диверсифікація валютних резервів банків, підприємств, держав, тобто обмін їхніх ресурсів на різні валюти (долари, євро);
- одержання спекулятивного прибутку учасниками валютних ринків у виді різниці курсів валют;
- сприяння проведенню валютної політики в окремих країнах і групах країн.
На валютному ринку України в 2004 році обсяг операцій з купівлі та продажу іноземних валют (долари США, євро і російські рублі) становив у доларову еквіваленті 92.7 млрд.дол.США (рис.2.1).
Рис.2.1 Динаміка обсягів купівлі та продажу іноземних валют на валютному ринку України за 2003-2004 рр.
Зокрема, обсяг операцій з доларами США зменшився на 20.5% до 6.8 млрд.дол.США й російськими рублями - на 2.5% і становив 0.5 млрд.США, разом з тим обсяг операцій з євро збільшився на 10.9% до 0.9 млрд.дол.США.
Розвиток валютного ринку України упродовж 2005 року характеризувався збільшенням попиту і пропозиції іноземних валют зі збереженням стабільності курсу гривні.
Загальний обсяг операцій у 2005 році з купівлі та продажу доларів США, євро і російських рублів порівняно з 2004 роком збільшився на 24.4% і становив у доларовому еквіваленті 115.3 млрд.дол.США. У грудні 2005 року обсяг валютних операцій порівняно з листопадом зменшився на 43% і дорівнював у доларовому еквіваленті 10.6 млрд.дол.США, або 53.6 млрд.грн. Зокрема, обсяг операцій з доларами США зменшився на 48% і дорівнював 8.8 млрд.дол.США у доларовому еквіваленті, разом з тим обсяг операцій з євро і російськими рублями зріс відповідно на 5.8 і 4.3% і становив 1.2 та 0.6 млрд.дол.США (рис.2.2).
Рис. 2.2 Динаміка обсягів купівлі та продажу іноземних валют на валютному ринку України за 2004-2005 роки
Упродовж 2006 року валютний ринок України характеризувався збільшенням обсягу операцій з іноземними валютами та збереженням стабільності курсу гривні.
Динаміка попиту і пропозиції іноземної валюти на валютному ринку протягом 2006 року була нерівномірною. Так, з початку року через погіршення сольдо торговельного балансу, зростання інфляційних очікувань у зв'язку з підвищенням цін на газ та політичну напруженість передвиборчого періоду спостерігається підвищений попит на іноземну валюту як на безготівковому, так і на готівковому ринку. Для зниження напруженості та врівноваження ситуації на ринку були застосовані інтервенції з продажу іноземної валюти, загальний обсяг яких у І кварталі становив 1,8 млрд. дол. США.
Загальний обсяг операцій з купівлі та продажу основних іноземних валют (долари США, євро і російські рублі) на валютному ринку України за 2006 рік порівняно з 2005 роком зріс на 19,4 % і становив у доларовому еквіваленті 137,5 млрд. дол. США ( у гривневому - 694,8 млрд. грн.) (рис.2.3).
Рис.2.3 Динаміка обсягів купівлі та продажу іноземних валют на валютному ринку України у 2005-2006 роках
У структурі загального обся операцій на валютному ринку в 2006 році частка операцій з доларами США дорівнювала 80.1%, частки операцій з євро і російськими рублями становили 13.8 та 6.1%.
На готівковому сигменті валютного ринку попит на іноземну готівку протягом року перевищував її пропозицію. В цілому за рік чистий попит становив майже 3.3 млрд.дол.США (у доларовому еквіваленті) проти 1.3 млрд.дол.США у 2005 році.
У структурі загального обсягу операцій на готівковому валютному ринку у 2006 році частка операцій з доларами США становила 85,8 %, частка операцій з євро і російськими рублями 11,5 та 2,7% (рис.2.4).
Рис. 2.4 Динаміка обсягів операцій з купівлі та продажу за видами іноземних валют на готівковому валютному ринку України в 2006 році
2.2 Валютна політика України
Ефективну організацію повноцінних валютних відносин в Україні визначають умови їх належного регулювання, що є об'єктивним процесом інтеграції національного господарства у світову валютну систему і міжнародну економіку. Одне з ключових місць у цьому процесі належить розробці та реалізації валютної політики держави, що охоплює всі необхідні важелі впливу на валютні відносини і є одним із найважливіших елементів у загальній системі заходів щодо підтримання макроекономічної та фінансової стабільності, а також стимулювання економічного росту. Зазначені обставини визначають актуальність дослідження проблем реалізації валютної політики в Україні, що нерозривно пов'язана із процесом становлення та розбудови нашої незалежної держави, а також є відображенням послідовності тих перетворень, які визначали ринкову трансформацію національної економіки і відмову від адміністративно-командних методів управління господарством, у тому числі й валютні відносини. Особливо важливим є роль і значення ефективної реалізації валютної політики в умовах трансформаційних змін в економіці України. Адже саме валютна політика як одна з головних форм регулювання зовнішньоекономічних відносин набуває ключового значення у практичній реалізації державного впливу на перебіг усіх господарських процесів з метою реалізації стратегії економічного розвитку та розбудови в Україні ефективно функціонуючого ринкового механізму.
Валютна політика - це комплекс заходів (економічних, правових, організаційних), які здійснюються органами державної влади та центральними банками у сфері міжнародних валютних та інших відносин з тактичними та стратегічними цілями економічної політики країни. Валютна політика як складова грошово-кредитної політики у відкритій економічній системі спрямована на забезпечення стабільності цін, високої зайнятості, економічного зростання, підтримку рівноваги платіжного балансу та забезпечення стабільності обмінного курсу національної грошової одиниці. Валютна політика в залежності від її спрямування (змісту) та форм (засобів) поділяється на поточну та структурну. Змістом поточної валютної політики є оперативне регулювання обмінного курсу національної валюти, регламентація ступеня конвертування національної валюти, управління валютними резервами країни, забезпечення безперебійності зовнішньоекономічних розрахунків, створення сприятливих умов для вкладів інвесторів та подолання валютних криз. Структура валютної політики спрямована на забезпечення послідовних змін у світовій валютній системі в ході проведення валютних реформ в інтересах країн, що беруть участь в міжнародному обміні.
Увесь процес реалізації валютної політики Національним банком України можна умовно поділити на декілька основних історичних етапів, що відображають складність, проблемність і суперечливість процесів ринкових перетворень у нашій державі та докорінної зміни тієї системи стосунків, які охоплюють не лише зовнішньоекономічну та валютну сфери, а й увесь спектр економічних відносин суспільства. На першому етапі (1991-1993 рр.) реалізація валютної політики відбувалася у системі заходів щодо створення організаційних засад валютного регулювання і валютного контролю та формування національної валютної системи. На другому етапі (1994-1996 рр.) здійснення Національним банком України валютної політики відбувалось у контексті макроекономічних завдань із подолання гіперінфляції, забезпечення фінансової стабілізації, а також подальшого розвитку національної грошової та банківських систем. На третьому етапі (1997-1998 рр.) реалізація валютної політики була невід'ємною складовою державного регулювання механізму у період кризових явищ на фінансовому ринку, що відображало об'єктивні потреби його стабілізації та недопущення руйнації економічної системи через валютні відносини. Четвертий етап (починаючи з 1999р.) відображає вже реалізацію валютної політики у контексті виконання завдань підтримання зовнішньої стабільності національних грошей, стримування інфляції та сприяння забезпеченню стійкого економічного росту. Таким чином, зростання інтернаціоналізації та глобалізації господарського життя суспільства, дедалі більша взаємозалежність національних економік є факторами посилення ролі валютної політики як інструмента економічної політики держави, оскільки вона безпосередньо впливає не лише на зовнішньоекономічну діяльність, а й на всю національну економіку.
Сучасна валютна політика Національного банку України проводиться у контексті єдиної державної економічної політики, спрямованої на сприяння досягненню макроекономічної стабільності та зростанню виробництва. На сьогодні основними завданнями валютної політики Національного банку України є :
- забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності гривні;
- сприяння процесу де доларизації української економіки;
- збільшення золотовалютних резервів;
- вдосконалення структури внутрішнього валютного ринку;
- забезпечення збалансованості платіжного балансу та гармонізації інтересів імпортерів та експортерів;
- створення сприятливих умов для вкладання коштів резидентами і нерезидентами у національну економіку.
Особливості реалізації валютної політики Національним банком України на сучасному етапі економічного розвитку визначають важливість і масштабність завдань, які постають перед нею в контексті тих стратегічних цілей, що визначають потреби забезпечення стійкого економічного зростання, стабільність національної валюти, створення нових робочих місць і підвищення добробуту населення, а відтак мають бути вагомим економічним підтвердженням незмінності курсу нашої країни на європейську інтеграцію.
Національний банк України у сфері валютного регулювання:
- здійснює валютну політику виходячи з принципів загальної економічної політики України;
- складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;
- контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;
- визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;
- видає у межах, передбачених цим Декретом, обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;
- нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;
- видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;
- установлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях, згідно із статтею 8 цього Декрету;
- установлює за погодженнями з Міністерством статистики України єдині форми обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;
- забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.
Кабінет Міністрів України у сфері валютного регулювання:
- визначає і подає на затвердження до Верховної Ради України ліміт зовнішнього державного боргу України;
- бере участь у складанні платіжного балансу України;
- забезпечує виконання бюджетної та податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей;
- забезпечує формування і виступає розпорядником Державного валютного фонду України;
- визначає порядок використання надходжень у міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, які використовуються у торговельному обороті з іноземними державами, а також у неконвертованих іноземних валютах, які використовуються у неторговельному обороті з іноземними державами на підставі положень міжнародних договорів України.
Національний банк України є головним органом валютного контролю, що:
- здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених цим Декретом до компетенції інших державних органів;
- забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.
Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці банки. Державна податкова інспекція України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України. Міністерство зв'язку України здійснює контроль за додержанням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України. Державний митний комітет України здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України. Національний банк України протягом 2005 року проводив валютно-курсову політику, яка була спрямована на збереження стабільності валютного курсу гривні в цілях економічного зростання та забезпечення внутрішньої і зовнішньої цінової стабільності.
Офіційний курс гривні щодо долара США підвищився на 4.8%, починаючи з липня 2005 року залишався на рівні 505.00 гривні за 100 доларів США, тоді як за відповідний період 2004 року підвищився на 0.5%. Курс гривні щодо євро порівняно з початком 2005 року підвищився на 17.3% на відміну від зниження на 8.3% за відповідний період минулого року. У тому числі в грудні 2005 року офіційний курс гривні щодо євро знизився на 0.3% і станом на 31.12.2005 року дорівнював 597.16 гривні за 100 євро.
Протягом 2005 року офіційний курс гривні щодо російського рубля підвищився на 8.4% на противагу від зниження на 5.5% у минулому році й на 31.12.2005 р. становив 1.75 гривні за 10 російських рублі. Зокрема в грудні 2005 року спостерігалося підвищення офіційного курсу гривні щодо російського рубля на 0.2% (рис.2.5).

Рис.2.5 Динаміка зміни офіційного валютного курсу гривні щодо іноземних валют (у відсотках до попереднього місяця)
Валютно-курсова політика НБУ у 2006 році була спрямована на підтримку стабільності обмінного курсу гривні щодо курсоутворюючої валюти-долара США, накопичення міжнародних резервів НБУ та своєчасне виконання зовнішніх боргових зобов'язань держави.
Протягом 2006 року офіційний курс гривні щодо долара США залишався незмінним-505.00 грн. за 100 доларів США. Динаміка офіційного курсу гривні щодо євро та російського рубля відображала кон'юнктуру міжнародних ринків. За станом на 31.12.2006 року офіційний курс гривні щодо євро дорівнював 665.09 грн. за 100 євро і порівняно з листопадом гривня подешевшала на 0.1%, або порівняно з початком цього року-на 11.4%.
Станом на 31.12.2006 року офіційний курс гривні щодо російського рубля дорівнював 1.9179 грн. за 10 російських рублів і порівняно з листопадом гривня подорожчала на 0.1%, або порівняно з початком цього року гривня подешевшала на 9.3%.
2.3 -Стан платіжного балансу України
Майже всі країни з перехідною економікою в період її становлення мають схожі тенденції розвитку макроекономічних показників: завдяки застосуванню важелів стабілізаційної політики вони поступово досягають стану економічного зростання. Тривалість цього процесу та напрями стабілізаційної економічної політики в різних державах можуть відрізнятися залежно від первинних умов та цілей, яких вони прагнуть досягти. Важливу роль у визначенні напрямів цієї політики відіграє сальдо платіжного балансу.
Якщо політика держави спрямована на залучення іноземного капіталу, необхідного для проведення економічних реформ, зміцнення національної валюти, забезпечення нормативного розміру офіційного валютного резерву, пожвавлення виробництва, впровадження нових технологій, то не можливо прагнути досягнення позитивного або нульового сальдо торговельного балансу. І навпаки - якщо метою економічної політики в зовнішньому секторі економіки є досягнення позитивного сальдо, це означає, що країна має стати інвестором або ж сплачувати заборгованість, зменшуючи споживання імпортних товарів або збільшуючи обсяги експорту, зокрема в результаті девальвації національної валюти чи завдяки надзвичайно вигідним умовам торгівлі.
Платіжний баланс - це співвідношення між валютними платежами економічних суб'єктів даної країни (резидентів) за її економічними межами та валютними надходженнями їм з-за економічних меж країни (від нерезидентів) за певний період часу (рік, квартал, місяць). За формою платіжний баланс являє собою статистичний звіт про надходження валютних коштів у країну та про витрачання їх за певний період у розрізі окремих статей, країн, груп країн. За економічним змістом - це макроекономічна модель, що характеризує стан та динаміку зовнішньоекономічних відносин даної країни з зовнішнім світом. Платіжний баланс:
- у більшості країн оприлюднюється;
- у країнах з розвинутою ринковою економікою розробляється за схемою, яка рекомендована Міжнародним валютним фондом;
- чітко відображає для прогнозування та макроекономічного регулювання.
Факторами впливу на стан платіжного балансу країни є:
- економічний потенціал;
- особливості структури економіки;
- участь в міжнародному поділі праці;
- зв'язки зі світовим ринком позичкових капіталів;
- стан державного регулювання економіки.
Основними недоліками дефіциту платіжного балансу є:
- посилення валютного контролю;
- зниження курсу національної валюти;
- зростання обсягу позик за кордоном;
- проблема економічної залежності.
Наслідки надлишку платіжного балансу:
- тиск з боку інших країн з вимогами лібералізації торгівлі (відкриття ринків) та стимулювання споживання;
- перетворення країни в нетто-експортера капіталу
Платіжний баланс відіграє важливу роль у розробленні та реалізації валютної політики. Як модель зовнішньоекономічних зв'язків країни він дає ґрунтовну інформаційну базу для оцінки стану та перспектив розвитку валютних відносин.
Визначальною рисою платіжного балансу 2005 року став значний приплив іноземної валюти за статтями фінансового рахунку, який компенсував скорочення позитивного сальдо поточного рахунку та дозволив удвічі збільшити рівень резервних активів країни.
Сальдо поточного рахунку платіжного балансу становило 2.5 млрд. дол. США (3.1% до ВВП), що у 2.7 рази менше, ніж 2004 року. Перспективи європейської та світової інтеграції України
За роки незалежності Україна зробила важливі кроки в розбудові власної державності, зміцненні демократії та налагодженні дружніх стосунків з усіма своїми сусідами. На сучасному етапі перспективним є інтеграція України у Європейське Співтовариство (ЄС). ЄС зацікавлене у розвитку зв'язків з Україною, оскільки вона має потужний природний потенціал, є важливим транспортним та енергетичним коридором, через її територію пролягає найкоротший шлях від Чорного до Балтійського моря.
Необхідність інтеграції України у світове господарство не викликає жодних суперечень. Це усвідомлюють усі учасники політичного та економічного процесів у країні. Проте реалізація її є надзвичайно складною справою й потребує спеціальних наукових досліджень, розроблення тактики і стратегії входження у світові господарські структури. Значний внесок у роз'язанні цієї проблеми зробили науковці А. Філіпенко, С. Злупко, С. Мочерний та інші.
Міжнародна економічна інтеграція - це об'єктивний, усвідомлений і керований процес зближення, взаємопристосування та зрощування національних господарських систем, що володіють потенціалом саморегулювання й саморозвитку. В його основі лежить економічний інтерес суб'єктів, що самостійно функціонують та міжнародний поділ праці. Інтеграція у світове господарство не повинна і не може відбуватися стихійно. Вона потребує свідомих рішень і контрольованості з боку держави. Роль держави у інтеграційних процесах має бути актуальною, вона повинна організувати й контролювати процес входження країни у світове господарство. Основна ціль інтеграції - нарощування обсягів і розширення набору запропонованих товарів і послуг на основі й в результаті забезпечення ефективності господарської діяльності в міжнародних масштабах. Це передбачає розроблення спеціальної програми інтеграції країни у світове господарство з такими головними завданнями:
· забезпечення економічного суверенітету країни у зовнішньоекономічній сфері. Першочерговим завданням кожної країни є досягнення економічної самодостатності існування, захист від зовнішніх шкідливих забруднень. Конкретизуючи це завдання, можна відокремити такі моменти:
- необхідність забезпечення зовнішніх умов для відтворювальних процесів національної економіки шляхом організації експортної та імпортної діяльності, досягнення вигідних умов торгівлі;
- особливу увагу потребує організація надходжень товарів, що входять до складу критичного імпорту. Для України це передусім енергоносії, які надходять переважно із Росії, що робить Україну залежною від монопольного постачальника, який сповна користується вигодами свого становища. Саме держава повинна докласти зусиль для диверсифікації імпорту, щоб зменшити підпорядкованість діям сусіда;
- створення захисту проти фінансових потрясінь, що виникають у світомому просторі. Гонконзька фінансова криза 1997 року, пройшовши країнами Східної Азії та Росією, завдала Україні значних економічних втрат;
- потреба досягнення сприятливих показників макроекономічних балансових агрегатів і насамперед торговельного й платіжного балансів. Їхній стан, безпосередньо впливає на стабільність національного валютного ринку, стійкість гривні та на привабливість араїни для іноземних інвесторів;
- усвідомлення небезпеки для суспільного устрою, що впливає із незадоволеного стану економіки, зокрема зумовленого і впливом зовнішніх чинників.
· поєднання та синхронізація внутрішніх та зовнішніх економічних процесів. Річ у тім, що з “відкриттям” економіки до ендогенних чинників розвитку додаються екзогенні. Останні слід належним чином оцінити та використати у процесі суспільного відтворення, внутрішні відтворювальні ланцюги подовжити зовнішніми ланками. Отже, неохідність додаткового урядового регулювання виникає саме через взаємозалежність внутрішніх господарських чинників розвитку із зовнішніми.
· вибір стратегії зовнішньоекономічного розвитку та розроблення відповідної економічної політики. Важливу роль у цьому процесі відіграє далекоглядність та завбачливість стосовно тенденцій розвитку світових господарських процесів. Ринок сам по собі такої інформації не надає, його механізм працює в режимі теперішнього часу. Завдання держави полягає в тому, щоб піднятися над ринковою буденністю і ставити вищі ( перспективні ) завдання. При цьому вона може і мусить враховувати стартові умови та національні особливості розвитку. В Україні є “задовільні стартові умови” для виходу в світовий господарський простір.
· використання переваг міжнародного поділу праці та міжнародної кооперації праці. Йдеться про отримання вигоди від інтеграції у світове господарство, частки так званого світового доходу. Це досягається шляхом створення та підтримки потужних експортоорієнтованих структур, розвитку високотехнологічних галузей економіки, здатних випускати конкурентоспроможну продукцію, зміцнення національного виробника.
· сприяння залученню в економіку іноземних інвестицій. Для країн з перехідною економікою це майже обов'язкова умова успішного й динамічного розвитку. Адже для них початкова фаза розвитку є, по суті, періодом первісного нагромадження капіталу. Брак внутрішніх джерел нагромадження після інфляційних спустошень та обвального падіння життєвого рівня населення, притаманний більшості з них, зокрема й Україні, робить необхідним залучення іноземних капіталів. Останній, залишаючись лише додатком до національного, все ж може відіграти значну роль у розвитку економіки, прискорити темпи її поступу. Тому держава повинна проводити спеціальну політику залучення зарубіжних інвесторів, яка б охоплювала розроблення комплексної довгострокової програми розвитку інвестиційної діяльності в країні, міжнародні презентації привабливих інвестиційних проектів і головне - створення сприятливого інвестиційного клімату.
· забезпечення міжнародної конкурентності національної економіки. В умовах політичної та господарської глобалізації формується й глобальна конкуренція. І це не лише конкуренція товарів та послуг, а й конкуренція податкових, фінансових систем, економічних політик урядів. Від цього залежить позиція країни у світовому господарстві, її місце у планетарній ієрархії і, нарешті, розмір отримуваної “частки світового пирога”.
Найбільший інтерес для України являє можливість інтеграції у ЄС - найпутужніше й географічно наближене угрупування країн. Вступ до ЄС створює для країни додаткові “інтеграційні ефекти”: робота на великі ринки збуту та можливості використання ефекту масштабу, відсутність митних бар'єрів на щляху національних товарів, додаткові можливості залучення іноземних інвестицій. Економічний союз представляє собою економічне угрупування, члени якого уніфікують економічну політику, причому цей процес охоплює грошово-кредитні, податкові та соціальні аспекти. Економічний союз вимагає від учасників досягнення згоди по досить широкому колу проблем мікро- та макроекономічного характеру.
У вступі до ЄС є перспективи для України, але усі довгострокові. Зокрема, з розширенням кордонів Євросоюзу посилиться значення для України його зовнішньої оборонної політики - ЄС буде безпосередньо зацікавлений у підтримці режиму безпеки своїх зовнішніх кордонів - по всьому периметру українських кордонів. Адаптація до єдиної системи митних правил підвищить експортну конкурентоспроможність України. Буде створено максимально-сприятливі умови для інтеграції енергетичних, транспортних і телекомунікаційних систем країни в загальноєвропейські.
Головним нормативним документом, що становить основу сучасного співробітництва України з ЄС, визначає його зміст і структуру, виступає Угода про партнерство і співробітництво ( УПС ). Іншим важливим документом у системі Україна - ЄС є Декларація Європейської Комісії “Ширша Європа - сусідство: нові рамки відносин із східними та південними сусідами” (2003 р.), яка містить вагомий потенціал диверсифікації взаємного співробітництва, більшої присутності України на ринках ЄС.
Основними факторами економічної інтеграції між Україною та ЄС є:
· глобалізація світового господарства;
· потенційна взаємовигідність вільної торгівлі;
· економічні тенденції в державних членах ЄС щодо консолідованого єдиною грошовою одиницею ЄС.
Отже, інтеграція національної економіки у глобальну господарську систему покладає на державу нові складні обов'язки. Від того, як вона впорається з ними, значною мірою залежить успіх трансформаційного процесу. Це зумовлюється тим, що зовнішня сфера відіграє дедалі важливішу роль в економічному житті країни.