Форми мінової вартості
На відміну від споживної вартості, яка являє собою по суті товарне тіло, вартість матеріально виявити неможливо. Вона є не-матеріалізована у товарі праця, історично суспільна форма праці. Для того щоб до кінця з'ясувати вартість, дати наукове пояснення сучасних її форм, необхідно знову повернутися до аналізу обміну форм вартості або до мінової вартості. Виявити вартість можна лише у суспільному відношенні одного товару до іншого. У розвинутому товарному господарстві всі товари прирівнюються до грошей, що виражають вартість усіх інших товарів. Але перед тим, як вартість того чи іншого товару знайшла свій вираз у грошовій своїй формі, вона пройшла тривалий і складний шлях розвитку.
Питання про походження і природу грошей давно привертало увагу економістів. Вперше наукове його дослідження зроблено А. Смітом. Пізніше велику увагу вивченню цього питання приділив К. Маркс. Він установив, що вартість у своєму історичному розвитку набувала таких форм: проста, поодинока, або випадкова; повна, або розгорнута; загальна; грошова. Кожна наступна форма характеризує вищий ступінь розвитку товарного виробництва й обміну.
Виходячи з того, що перша з названих форм вартості виникла разом із зародженням обміну й містить у собі таємницю всіх інших форм вартості, розглянемо її детальніше.
Отже, просте мінове відношення, в якому х товару А обмінюється на у товару В, має такий вигляд: х товару А = у товару В. У такій послідовності товар А виражає свою вартість у товарі В, перебуває в активній відносній формі вартості, а товар В, який виражає вартість товару А, фігурує в пасивній еквівалентній формі вартості. Але на цій стадії розвитку обміну роль еквівалента не закріплюється за одним якимось товаром. Як бачимо, відносна форма вартості та еквівалентна форма взаємно обумовлюють й одночасно виключають одна одну, тобто є полюсами одного й того ж виразу вартості, причому відносна форма вартості характеризує як якісну сторону обмінюваних товарів (внутрішню однорідність згустків абстрактної праці), так і кількісну (відповідну кількість предметів, які містять у собі рівні кількості абстрактної праці).
Еквівалентна форма товару характеризується трьома особливостями. Так, в обміні власника товару А цікавить споживна вартість товару В. Але споживна вартість товару А є результатом конкретної приватної праці. Звідси й випливають особливості еквівалентної форми, суть яких полягає в тому, що:
а) споживна вартість товару-еквівалента В стає матеріалом для виразу вартості товару А іншої споживної вартості;
б) конкретна праця як творець еквівалента виступає формою вияву абстрактної праці;
в) приватна праця, яка втілена в товарі-еквіваленті, стає формою виразу протилежності - суспільної праці.
Як бачимо, вартість, абстрактна й суспільна праця зовнішньо відокремлені від споживної вартості, конкретної приватної праці. До того ж товар В не тільки задовольняє відповідну потребу, а й виконує суспільну функцію - роль еквівалента.
Оскільки в умовах вияву простої форми вартості важливо було безпосередньо визначити однорідність багатьох товарів, а кількісні пропорції складалися випадково, остільки ця форма вартості задовольняла господарські потреби суспільства доти, доки сам обмін мав випадковий характер.
З розвитком виробництва і суспільного поділу праці відбувається швидке зростання товарних мас. Обмін набуває регулярного характеру, визначаються місця, де зустрічаються товаровиробники. Перехід до регулярного обміну зумовив перехід від простої до повної, або розгорнутої, форми вартості.
Характерним для цієї форми обміну є те, що вартість одного товару може бути виражена в багатьох інших товарах, а кількість випадкових пропорцій скорочується. Але внаслідок появи все нових видів товарів збільшується ряд еквівалентів, і відносний вираз вартості товару залишається незавершеним. Сам безпосередній обмін товарів ускладнюється. І тому товаровиробники вдаються до третіх товарів, які найчастіше зустрічаються на ринку як посередники. У цьому випадку із загальної маси товарів вирізняються головні товари (товари-посередники), до яких прирівнюються всі інші. Цим самим вартість ординарних товарів стала виражатися в споживній вартості товару-посередника. Поступово останні перетворилися в межах місцевих ринків у загальні еквіваленти, а безпосередній обмін товарів переріс у їх обіг.
Зародження цих мінових відношень означає перехід до загальної форми вартості. Поява загального еквівалента вирішила суперечність загальної форми обміну тією мірою, що кожен продавець товару вже мав можливість обміняти свій товар на інший за допомогою товару - загального еквівалента, що значно стимулювало обмін товарів, а через нього і виробництво.
На тій стадії, коли роль загального еквівалента закріпилася за одним якимось товаром, виникла грошова форма вартості. Тут не мала значення споживна вартість товару-еквівалента. У ролі грошей виступали різні товари. Лише на високій стадії розвитку товарного виробництва й обігу, з розвитком уже світової торгівлі роль загального еквівалента міцно закріпилася за золотом.
Золото як загальний еквівалент вирізнилося з ряду інших товарів завдяки своїм властивостям, які роблять його найпридатнішим для виконання суспільних функцій загального еквівалента, а саме - однорідність, подільність, портативність та ін.
Золото як гроші у відношенні до всього товарного світу завжди перебуває в еквівалентній формі вартості: затрачена на нього конкретна праця є безпосереднім утіленням абстрактної загальної людської праці, а затрачена на його виробництво приватна праця - безпосереднім втіленням суспільної праці.
Розділення товарного світу на товари і гроші являє собою закінчену форму зовнішнього прояву внутрішніх суперечностей - суперечностей між товарами і грошима. Лише обмінений на гроші кожен товар як продукт безпосередньо приватної праці дістає суспільне визнання. З появою грошей стає можливим не тільки вимірювання вартостей різних товарів, а й розвиток форм вартості набуває свого завершення. Подальша історія обміну пов'язана з використанням паперових, кредитних грошей та ін., що функціонують паралельно з грошовим товаром чи без нього.
Як і всякому товарові, грошам властива споживна вартість і вартість, їхня споживна вартість вирізняється тим, що вони, по-перше, виконують суспільну функцію загального еквівалента і, по-друге, використовуються для особистого і суспільного споживання як будь-який товар.
Суть грошей та їхні функції
Вартість товару, виражена в грошовій формі, виступає як ціна. Гроші, маючи властивість загальної обмінюваності, дають змогу стихійно здійснювати як кількісний, так і якісний обмін затрат праці приватних товаровиробників. Цей обмін відбувається на ринку за допомогою коливання цін. Але коливання ринкових цін веде до нерівності між товаровиробниками, нагромаджує в руках конкурентоспроможніших з них гроші, а отже, сприяє концентрації економічної влади в їхніх руках. Цим самим гроші прискорили процес переростання простого товарного господарства в капіталістичне. За капіталізму вони перетворилися в капітал, у знаряддя експлуатації.
Найповніше суть грошей розкривається в їхніх функціях. Гроші виконують п'ять функцій:
? міру вартості;
? засіб обігу;
? засіб утворення скарбів і нагромадження;
? засіб платежу;
? світові гроші.
З названих функцій найбільшу значущість має перша - міра вартості. Гроші виконують роль загального еквівалента; за допомогою грошей порівнюються величини вартості всіх інших товарів. І виконують вони цю функцію тому, що самі володіють вартістю, але виконують її уявно, тобто як ідеальні гроші. До них прирівнюються величини вартості всіх інших товарів.
Виконання грошима функції міри вартості передбачає визначення грошової одиниці, яка була б основою для порівняння цін різних товарів. Такою грошовою одиницею у США є долар, в Англії - фунт стерлінгів, які прирівнюються до різної вагової кількості золота. Для зручності грошові одиниці шляхом їх поділу на кратні частини розкладаються в масштабі цін. Отже, через міру вартості гроші виражають кількість втіленої в товарах суспільної праці, а через масштаб цін - вагову кількість золота, яка міститься в грошовій одиниці та її складових частинах. Тому міра вартості - суспільна функція, а масштаб цін - розрахункова міра, яку може змінювати держава. Зменшення вагового вмісту золота в грошовій одиниці означає девальвацію, підвищення - ревальвацію.
Друга функція - засіб обігу - пов'язана з тим, що за умов розвинутого товарного обміну безпосередній обмін товарів переріс у товарно-грошовий обіг: товар - гроші - товар (Т - Г - Т). Гроші функціонують уже не уявно, а реально і обслуговують вони акт продажу-купівлі. Кількість грошей, яка може бути в обігу, визначає закон грошового обігу повноцінних грошей. Згідно з ним маса грошей, що функціонує як засіб обігу, прямо пропорційна сумі цін усіх товарів і обернено пропорційна числу оборотів однойменних грошових одиниць, тобто вона визначається трьома факторами: рухом цін на товари, кількістю товарної маси, швидкістю обігу грошей.
Швидкоплинне виконання грошима цієї функції і відокремлення змісту грошей від їх номінального значення створили умови для того, що уряди почали випускати в обіг неповноцінні монети, а це підготувало грунт для заміни металевих грошей паперовими. У XI ст. вони почали випускатися в Китаї, з 1690 р. - у США, в 1762 р. - в Росії. З 1914 р. майже в усіх країнах припинилася заміна банкнот на золото, а під час світової кризи 1929-1933 рр. припинився обіг золота взагалі.
Паперові гроші - це лише символи вартості, тобто грошові знаки, які замінюють повноцінні гроші в їхніх функціях як засіб обігу і засіб платежу. Урядом вони вводяться в обіг з примусовим курсом. Оскільки паперові гроші виникли із функціонуванням металевих грошей, раніше розглянутий закон грошового обігу є базою для специфічного закону паперово-грошового обігу. Суть його полягає в тому, що випуск паперових грошей повинен бути обмежений тією їх кількістю, в якій справді оберталося б символічно представлене ними золото. Якщо випуск паперових грошей перевищить потребу товарообігу в золотих грошах, то купівельна спроможність первинних знаків упаде, а ціни на товари й послуги зростуть.
Знецінення паперових грошей унаслідок їх надмірного випуску урядом називається інфляцією. Знецінення грошей - це лише момент в інфляційному процесі. Інфляція проявляється в набагато більшому зростанні цін на різні товари і послуги порівняно з підвищенням заробітної плати. Це - свого роду прихований податок, котрий знижує життєвий рівень працівників. В кінцевому підсумку інфляційний процес призводить до розкладу господарства. Держава вимушена приймати відповідні заходи для зміцнення грошової системи шляхом девальвації грошової одиниці, обміну знецінених грошових знаків на нові тощо.
Незбіг актів продажу-купівлі містить у собі формальну можливість надвиробництва товарів, економічної кризи.
Третя функція - засіб утворення скарбів і нагромадження - пов'язана з наявністю повноцінних грошей поза сферою обігу. Гроші затримуються в руках товаровиробників, випадають зі сфери обігу. Цим товаровиробники захищаються від різних випадковостей стихійного ринку. Але такі гроші в будь-який час можуть знову повернутися в товарообіг.
При золотому обігу резервуари скарбів були стихійним регулятором обігу грошової маси. Паперові ж гроші не можуть перетворюватися в скарб і регулювати грошовий обіг. За капіталізму гроші нагромаджуються головним чином не у вигляді скарбів, а як капітал.
Четверта функція - засіб платежу - виявляється у зв'язку з потребою продажу товару і послуг при відкладанні платежу і викликається різницею в часі виробництва і реалізації ряду товарів або ж необхідністю купівлі товарів за відсутності наявних грошей. У даному разі продавець виступає як кредитор, а покупець - як боржник.
Розширення функції грошей як платіжного засобу викликало, у свою чергу, потребу у використанні кредитних грошей. У їхній ролі стали використовуватися векселі, банкноти, платіжні доручення, чеки. Врешті-решт розвиток кредитних відносин і банківської справи сприяв зменшенню потреби в наявних грошових знаках. Тому закон грошового обігу зазнав істотних змін.
З розвитком товарно-грошових відносин функція грошей як засобу платежу дедалі більше витісняє функцію засобу обігу. Остання виявляється лише у сфері роздрібного товарообігу.
При вексельному обігу несплата в строк одним боржником призводить до порушення розрахунків багатьох інших товаровиробників, що створює нові можливості для економічної кризи.
Розширення товарно-грошових відносин за межі національних ринків привело до формування п'ятої функції грошей. Це - світові гроші. Виходячи на світовий ринок, гроші скидають з себе локальні форми (масштаб цін тощо) і виступають у своїй початковій формі, тобто у вигляді зливків благородних металів.
Проте, обслуговуючи міждержавні ринкові відносини, світові гроші використовуються головним чином як засіб платежу. Торгові й фінансові операції опосередковуються не наявними грошовими знаками, а шляхом зарахування боргових зобов'язань через банки. Якщо під час цих розрахунків виникає заборгованість, вона покривається золотом чи валютою тієї держави, якій сплачується борг. Світові гроші виступають як загальний платіжний і міжнародний купівельний засіб.
Світові гроші функціонують і як загальна матеріалізація суспільного багатства. Ця їхня властивість виявляється, коли видаються зовнішні кредити, переміщуються нагромаджені багатства (золоті запаси в іноземні банки), сплачуються воєнні контрибуції.