Назва реферату: Економічна оцінка природних ресурсівРозділ: Географія, Економічна географіяЗавантажено з сайту: ua.textreferat.comРозміщено: 2007-11-03 01:44:22
Економічна оцінка природних ресурсів
План
1. Методи економічної оцінки природних ресурсів. Види оцінок.
2. Вартісна оцінка земельних ресурсів на прикладі Тернопільської області.
3. Науково-методичні засади вартісної оцінки родовищ корисних копалин.
1. Методи економічної оцінки природних ресурсів. Види оцінок.
Проблема оцінки природних ресурсів стоїть перед вченими та практиками вже не один десяток років. Цілком зрозуміло, що якщо природні ресурси задіяні в господарському механізмі, то вони повинні бути оцінені, як і інший любий товар.
В цілому необхідність оцінки природних ресурсів обумовлюється наступними умовами:
- необхідністю точного обліку реальних затрат і прибутків за проектами, що призначені до реалізації, важливістю обліку всіх екологічних наслідків кожного проекту;
- необхідністю корекції національних рахунків держави з метою включення в них “амортизації” природного капіталу;
- необхідністю здійснення адекватного цінового регулювання природокористування, яке направлене на стимулювання раціонального використання природних ресурсів шляхом встановлення ставок оподаткування, що відображає їх реальну вартість.
Отже, сьогодні сформувалися два основних методи економічної оцінки природних ресурсів: рентний і затратний. З одного боку, величина оцінки природних ресурсів пов’язується з витратами на їх відновлення (відтворення), з іншого, - визначається ефектом від їхньої експлуатації.
Оскільки сьогодні на диференційну ренту покладаються особливі надії як на універсальну і єдино можливу основу економічної оцінки усіх видів природних ресурсів, зупинимось більш детально на її характеристиці. В науковій літературі диференційна рента розглядається як категорія історична, тобто як така, що в процесі розвитку суспільства має часові межі. Розглянемо, як виникає рента.
Розглянемо природні об’єкти, продуктивність яких чітко визначається їх природними можливостями. При цій умові цінність конкретного природного ресурсу визначається тими доходами, які його власник може утримати, використовуючи його. Експлуатуючи природний ресурс, власник чи орендар несе затрати, а реалізуючи вироблену продукцію, отримує прибуток Якщо прибуток постійно перевищує затрати, то можна з впевненістю говорити, що прибуток має місце завдяки природним властивостям природного об’єкта. Ці властивості, що дуже важливо, не можуть відтворити конкуренти власника, якщо, звісно, його аналогічний об’єкт не наділений такими ж природними властивостями.
До цього необхідно додати, що причину перетворення додаткового прибутку в диференційну ренту і її існування необхідно бачити не тільки в обмеженості і не в різноякості природних ресурсів, а і враховувати фактор суспільних відносин.
Розглянемо це з математичної точки зору, отже, рентна (класична) оцінка заснована на обчисленні диференціальної ренти і вперше була опрацьована і застосована для земельних ресурсів:
S=R/Eн ,
де S – ціна землі; R – диференційна рента; Ен – нормативний коефіцієнт ефективності;
Ен=1/t - термін окупності капітальних вкладень.
Для ресурсів, що мають обмежений строк експлуатації, до ренти вводиться показник “t” (період експлуатації). Наприклад, для родовищ корисних копалин:
S=R[(1+Е)t-1/Е(1+Е)t]
При цьому величина диференційної ренти R визначається за формулою:
Ri=(P-Zi)gi,
Де R – диференційна рента, що приноситься певною ділянкою і; Р – ціна одиниці продукції; Zi – індивідуальні витрати на експлуатацію ділянки і; gi – об’єм виробництва продукції на ділянці і.
Часто ренту подають у вигляді різниці цін продукції, отриманих під час експлуатації оцінюваних природних ресурсів і нормативних рівнів цін, або за допомогою так званих “замикаючих” витрат:
S=max [aD(Ззам-Зінд)],
Де а – коефіцієнт продуктивності природних ресурсів; D – коефіцієнт, що враховує динаміку ефекту забезпечення майбутніх витрат і результатів; Ззам і Зінд - витрати відповідно замикаючі і індивідуальні на видобуток даного ресурсіу. А для родовищ корисних копалин використовують формулу:
Rp=å zt-St/(1+Eнп),
Де Rp – розрахункова грошова оцінка родовища; Т – розрахунковий період оцінки родовища; zt – цінність річної продукції (у тому числі попутні компоненти), що обчислюються в оптових цінах або замикаючих витратах t – му році експлуатації; Eнп – норматив для різночасних витрат і результатів (коефіцієнт дисконтування).
У спрощеному вигляді “замикаючі витрати” – це нібито норматив витрат на певний проміжок часу (як правило на 5 років). Він звичайно визначався за тим ресурсом, видобуток якого найбільш оптимальний і масовий (тобто його частка в загальному балансі цього ж виду ресурсів значна). Замикаючі витрати відрізняються у кожному регіоні країни (з урахуванням транспортної доступності і витрат на постачання). Прикладом на терені країн співдружності незалежних країн може бути вугілля Кузбасу, оскільки це вугілля є найякіснішим, найдешевшим, а басейн має найкращі перспективи його видобутку.
Отже, в даному випадку рента являє собою прибуток, який є стійкий у динаміці. Цей прибуток утворюється в наслідок того, що природні об’єкти не можуть бути відтворенні в бажаному об’ємі. Тому в природокористуванні можна спостерігати стійку диференціацію витрат на різних природних об’єктах. На одних продукцію виробляють з меншими витратами, на інших – з більшими. Для ринку не має різниці, хто, де і як виробляв цю продукцію, скільки витратив. Якщо товари одинакові, то вони будуть продаватися по одній і тій же ціні. В цьому випадку власники кращих природних об’єктів отримають більші прибутки, чим інші.
Диференційна рента за способом свого виникнення може приймати форму диференційної ренти 1, диференційної ренти 2.
Приміром, земельна рента 1 виникає як надлишок суспільної ціни виробництва над індивідуальною ціною виробництва сільськогосподарської продукції на кращих і середніх за родючістю та вигідно розташованих стосовно ринку земельних ділянок порівняно з гіршими. Оскільки ринкові ціни на ту саму продукцію однакові, а суспільству продукція сільського господарства потрібна як з кращих, так і з гірших ділянок землі, регулятором ринкових цін на неї стає вартість сільськогосподарської продукції, яка виробляється на гірших ділянках. Внаслідок цього сільськогосподарська продукція з кращих і середніх ділянок чи вигідно розташованих щодо ринку збуту дає додатковий прибуток – ренту.
Диференційна рента 2 виникає як результат різної ефективності додаткових капіталовкладень у сільське господарство, тобто вона обумовлена інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва.
Дуже важливо підкреслити, що диференційна рента 1 і 2 – це не складові прибутку, а тільки характеристики його утворення. Їх ні в якому випадку не можна сумувати. Диференційна рента 2 пояснює утворення прибутку на одній і ті ж ділянці і виступає характеристикою цього прибутку в цілому. Рента 1 показує, на скільки одна ділянка гірше чи краще іншої, і пояснює процес утворення ренти на рівні галузі.
Усе вищесказане не дає змоги вважати диференційну ренту єдиним і універсальним показником оцінки всіх природних ресурсів. Розглянемо другий тип оцінки – затратний, більш простіший. Він полягає у сумуванні всіх видів витрат n на освоєння ресурсу за формулою приведених витрат:
n=åC+EнК,
де С – собівартість видобутку ресурсу; Ен – нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень (для господарств в цілому Ен=0,12, сільського господарства Ен=0,1 тощо); К – капітальні вкладення на видобуток ресурсу.
Звичайно, цей метод полягає у необхідності порівняння кількох варіантів освоєння ресурсів і вибору з них мінімального за сумою приведених витрат, тобто
n=åC+EнК®min.
До цього методу склалося негативне ставлення, він вважається менш прогресивним, ніж рентний, бо він нібито не сприяє залученню в експлуатацію ресурсів гіршої якості (тобто зводиться до експлуатації найкращих). Але насправді ці методи підходять до вирішення одного й того самого питання, але з різних боків, оцінка від прибутку і від витрат на його отримання.
Таким чином, цими методами можуть бути оцінені всі види ресурсів. Оцінюються тільки ресурси дефіцитні, тобто наявні в обмеженій кількості. Такі ресурси, як вода в океані, атмосферне повітря не оцінюються через те, що їх багато в природі.
В Україні рентна оцінка в основному використовується у сфері оцінки земельних, частково лісових ресурсів, іноді – корисних копалин. Витратний механізм найбільш характерний для оцінки водних ресурсів, проте використовується для всіх видів ресурсів (Царик Т.Є., ст. 18).
Отже, економічна оцінка має наступні суттєві особливості як метод географічного дослідження.
По-перше, цей метод є основою і найголовнішим початковим етапом вивчення ПРП. Він дає можливість кількісно і якісно зіставляти споживні вартості різноманітних природних ресурсів як у типологічному, так і в територіальному аспектах, з аналізом їх в часовому розрізі.
По-друге, економічна оцінка передбачає насамперед вартісне визначення кількісних і якісних параметрів природних ресурсів.
По-третє, сутність її полягає у розрахунку кадастрових цін на природні ресурси, визначенні продуктивності природних ресурсів у типологічному аспекті [65].
По-четверте, оцінка - це вартісне відображення абсолютної інтегральної цінності природних продуктивних сил, яка враховує соціально-географічні особливості їхнього регіону.
2. Вартісна оцінка земельних ресурсів на прикладі Тернопільської області
1. Комплексна оцінка земельних ресурсів може бути плідною і успішною тільки за умови попереднього уточнення об’єкту оцінки. Отже, земельні ресурси це – сукупні ресурси (запаси) земельної території як просторового базису господарської діяльності і розселення людей, засобу виробництва, її біологічної продуктивності та екологічної сталості середовища життя.
Для успішного вирішення проблеми охорони земель, поряд із здійсненням конкретних організаційно-господарських, технічних та технологічних заходів по відтворенню продуктивності, споживчих якостей і екологічної ролі ґрунтового покриву велике значення має їх комплексна, вартісна оцінка як інтегрованого ресурсу. Грошова оцінка земель здійснюється з метою створення умов для економічного регулювання земельних відносин, визначення ставок земельного податку, ціноутворення, обліку сукупної вартості основних засобів виробництва і т.д.
Інформаційною базою для грошової оцінки земель с/г призначення є матеріали державного земельного кадастру (кількісна і якісна характеристика земель, бонітування ґрунтів, економічна оцінка земель та інші).
В основу визначення грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення кладеться рентний дохід, який створюється при виробництві зернових культур і визначається за даними економічної оцінки земель, проведеної в 1988 році. Підставою для розрахунків за економічною оцінкою земель по виробництву зернових культур є те, що вони вирощуються практично на всіх ґрунтах.
В умовах інфляції рентний дохід обчислюється в натуральних одиницях (у центнерах зерна), який при визначенні грошової оцінки переводиться у вартісний вираз за поточними або світовими реалізаційними цінами.
Величина грошової оцінки є добутком річного рентного доходу і терміну його капіталізації. Термін капіталізації встановлюється в 33 роки.
Для визначення грошової оцінки земель розраховується диференційований рентний дохід з орних земель за економічною оцінкою по виробництву зернових культур (у центнерах) за формулою:
Рдн = (У×Ц – З - З × Кнр) : Ц,
де Рдн – диференційований рентний дохід з гектара орних земель (у центнерах);
У – урожайність зернових з гектара (у центнерах);
Ц – ціна реалізації центнера зерна;
З – виробничі затрати на гектар;
Кнр – коефіцієнт норми рентабельності.
Крім диференційованого рентного доходу (Рдн), в сільському господарстві, за умов використання гірших земель, створюється абсолютний рентний дохід (Ран), який додається до диференційованого рентного доходу, і, таким чином, обчислюється загальний рентний дохід (Рздн).
За формулою 1.1 і вихідними даними диференційований рентний дохід становить 7.4 ц. зерна з 1 га ( Табл. 1.1).
Рдн =(31.5×17 – 303 – 303 × 0.35) : 17 = 7.4 ц
На підставі матеріалів матеріальної оцінки земель вираховується диференційований рентний дохід на орних землях за формулою:
Рдн(р) = Рдн(у) × Рд(р) : Рд(у), (1.2)
де Рдн(р) – диференційований рентний дохід з гектара орних земель по регіону (у центнерах);
Рдн(у) – диференційований рентний дохід з гектара орних земель по Україні (у центнерах);
Рд(р) – диференційований рентний дохід за економічною оцінкою по виробництву зернових культур на орних землях по району (у карбованцях);
Рд(у) – диференційований рентний дохід за економічною оцінкою по виробництву зернових культур на орних землях по Україні (у карбованцях).
За економічною оцінкою орних земель по виробництву зернових культур (1988р.) диференціальний рентний дохід з гектара орних земель по Україні вирахуваний і становить 348.7 крб., а диференціальний рентний дохід з 1 га в розрізі адміністративних районів регіону є різним. (Додаток А.1 – А.4).
До диференційованого рентного доходу Рдн(р) по адміністративному району з гектара орних земель, що визначається за формулою 1.2, додається абсолютний рентний дохід (постійна величина, встановлена по Україні на 1га угідь, - 1.6 ц), що становитиме загальний рентний дохід (Рздн).
Рздн = Рдн(р) + Рард, (1. 3)
де Рард – абсолютний рентний дохід.
Наступним етапом є грошова оцінка орних земель, яка визначається як добуток річного рентного доходу за економічною оцінкою по виробництву зернових культур, ціни на зерно і терміну його капіталізації за формулою:
Гоз = Рздн × Ц × Тк, (1.4)
де Гоз – грошова оцінка гектара орних земель (у гривнях);
Ц – ціна центнера зерна (у гривнях), яка становить 22 грн станом на 1997-1998 рр[88];
Тк – термін капіталізації рентного доходу (в роках) , який встановлюється на рівні 33 років.
За цим ж формулами визначається грошова оцінка одного гектара багаторічних насаджень, природних сіножатей, природних пасовищ по кожному адміністративному району і по області в цілому (Додаток А.1 – А.4).
Кінцевим етапом буде визначення вартості всієї площі, що виражається добутком грошової оцінки 1 га і площі орних земель, багаторічних насаджень, природних сіножатей, природних пасовищ.
В(р) = Гоз × S(р), (1.5)
де Sр – площа орних земель.
Підсумувавши вартості площ орних земель, багаторічних насаджень, природних сіножатей, природних пасовищ ми отримаємо загальну вартість земель сільськогосподарського призначення.
Вз = В(р) + В(б) + В(с) + В(п), (1.6)
де Вз – загальна вартість земель;
В(р) – вартість ріллі;
В(б) – вартість багаторічних насаджень;
В(с) – вартість природних сіножать;
В(п) – вартість природних пасовищ.
3. Науково-методичні засади вартісної оцінки родовищ корисних копалин.
1. Кардинальні перетворення в економіці України вимагають перегляду усталених концепцій та методів вартісної оцінки родовищ корисних копалин. Вона є необхідною у зв’язку з розробкою національних програм та планів розвитку мінерально-сировинної бази, визначенням вартості майнових комплексів підприємств гірничодобувного профілю, встановленням інвестиційних пріоритетів при залученні іноземних інвесторів та при вирішенні ряду інших актуальних задач.
Мета вартісної оцінки родовищ корисних копалин в найбільш загальному плані полягає у визначенні пріоритетів щодо найбільш ефективного використання мінеральних ресурсів як фактору прискорення соціально-економічного розвитку та підвищення економічної, екологічної безпеки держави. В сучасних економічних умовах, з урахуванням специфіки перехідного періоду в Україні, визначаються наступні типові об’єктні ситуації і відповідні їм завдання щодо вартісної оцінки родовищ:
- оцінка (переоцінка, експертиза) наявного фонду родовищ – які знаходяться на державному (балансовому) обліку і не розробляються;
- оцінка родовищ корисних копалин в процесі їх виявлення і розвідки (дорозвідки);
- оцінка родовищ, що розробляються, та майнових комплексів гірничодобувних підприємств у зв’язку з завданнями приватизації, акціонування, передачі в оренду тощо.
Окремим завданням, яке може і повинно вирішуватися на основі вартісної оцінки родовищ, є диференціація розміру платежів за користування надрами. Це питання ми розглянемо в наступній темі.
Головним критерієм оцінки виступає вартість сировини, що отримується, її співвідношення з обсягом необхідних інвестицій.
З точки зору народногосподарського значення родовище корисних копалин може бути оцінене системою оціночних показників різних категорій – натуральних, технологічних, вартісних. До натуральних належать дані про запаси та їх якісні характеристики. Технологічні характеризують спосіб і системи відпрацювання родовища, втрати під час видобутку, масштаб виробництва, вилучення корисних компонентів у товарну продукцію. Вартісні показники характеризують капіталовкладення в освоєння родовища та експлуатаційні витрати.
Вартісна оцінка родовищ корисних копалин полягає у визначенні фінансових наслідків його експлуатації, які віддзеркалюються системою показників, що характеризують співвідношення витрат і результатів з урахуванням часу (процедура дисконтування). До системи показників належать:
1) чиста поточна вартість – ЧПВ (саме цей показник ми будемо розглядати);
2) показник рентабельності інвестицій – ПРІ;
3) внутрішня норма прибутку – ВНП;
4) період окупності витрат – ПОВ.
Чиста поточна вартість є основним показником вартісної оцінки родовища. Її значення дорівнює дисконтованому за розрахунковий період прибутку і визначається за формулою:
ЧПВ=åЧПt/(1+r) - åJt/(1+t) – ГРР,
Де
- ЧПВ – чиста поточна вартість;
- ЧПt – чистий прибуток в році t;
- Jt – інвестиції в році t;
- r – коефіцієнт дисконтування;
- n – кількість років розрахункового періоду;
- ГРР – вартість геологорозвідувальних робіт, виконаних до здачі родовища в експлуатацію або завершення чергової стадії розвідки.
Якщо показник ЧПВ виявляється від’ємним, то експлуатація родовища за даних макроекономічних умов і даних параметрів підрахунку запасів недоцільна. На наступному етапі доцільно перейти до підрахунку запасів з іншими варіантами кондицій і проаналізувати можливості зниження експлуатаційних і капітальних витрат, а також ймовірність отримання податкових пільг при експлуатації родовища. Стосовно тих родовищ, що вже розвідані і не експлуатуються, наступний варіант розрахунку доцільно виконати без врахування вартості геологорозвідувальних робіт – з метою збільшення імовірності прийняття позитивного рішення про інвестиції.
Оцінка виконується в цінах, які склалися в економіці держави на час виконання оцінки і приймаються незмінними на протязі всього розрахункового періоду при відсутності достовірної інформації щодо прогнозування їх змін. Оцінка виконується без врахування інфляції, якщо така необхідність не обґрунтовується замовником оцінки окремо (як правило така необхідність виникає, коли річний темп інфляції перевищує 30%)
Обґрунтування ціни на мінеральну сировину, що видобувається з родовища, та обсягу її реалізації є ключовим питанням вартісної оцінки родовища. В умовах централізовано-планової економіки розрахунки виконуються на основі директивно встановлених оптових цін, а також на основі замикаючих витрат і кадастрових цін з врахуванням дефіцитності даного виду сировини. В умовах ринкової економіки для розрахунку приймаються ціни світового чи регіонального ринку, які встановлюються під впливом попиту і пропозиції.
Співставлення різночасових грошових потоків виконується шляхом дисконтування. В якості базового року приймається рік початку будівництва гірничодобувного підприємства чи реконструкції (якщо оцінка виконується для обгрунтування доцільності реконструкції).
Ставка дисконтування не може бути нижчою, ніж так звана безпечна ставка. Безпечною є ставка, що сплачується на не ризиковані активи – довгострокові державні облігації, гарантовані урядом країни. В США безпечна ставка, наприклад, коливається біля позначки 8%. Вона може прийматися постійно для всього періоду оцінки, якщо відсутня обґрунтована інформація щодо прогнозування її змін у майбутньому.
Першим етапом для встановлення грошової оцінки є визначення собівартості одиниці сировини, що добувається. Собівартість – це вартість сировини з затратами на розробку родовища, без вартості обробки цієї сировини, а також транспортування готової продукції. За собівартість сировини ми приймали вартість одиниці сировини певного підприємства, що її розробляє і приймали її за середню, або за еталон.
Наступний етап, знаючи собівартість і запаси тої чи іншої мінеральної сировини, ми можемо визначити загальну вартість.
Вз = СБ × З, (1.7)
де Вз – загальна вартість сировини;
СБ – собівартість одиниці сировини;
З – запаси сировини.
Оскільки для Тернопільської області в структурі потенціалу мінерально-сировинних ресурсів характерне переважання комплексу будівельних корисних копалин, які розповсюджені по всій території і мають в майбутньому великі перспективи розвитку, на наступному етапі розрахунку економічного потенціалу ми використовуємо обґрунтований А.А. Мінцем прийом приведення потенціалу корисних копалин до показника умовної річної продуктивності (потужності), який виступає однією з основних методичних основ їх економічної оцінки [52, с. 213-215].
Для цього використовуємо розрахований М. Завалишиним і А.Масальським нормативний строк використання підприємством основних виробничих фондів галузей промисловості. Отже, для промисловості будівельних матеріалів він становить – 19,2 роки [90]. Після цього формула набуде наступного вигляду:
Вз = СБ × З/19,2 (1.8)
За таким же методом були розраховані запаси корисних копалин, у різних галузях промисловості будівельних матеріалів, а також дана грошова оцінка запасів в розрізі адміністративних районів.
Література:
1. Анучин В.А. Основы природопользования: теоретический аспект. – 430 с.
2. Анучин В.А. Географический фактор в развитии общества. – М.: Мысль, 182. - 334 с.
3. Боков В.А. Геосистемные взаимодействия: их учет в природопользовании // Физ. география и геоморфология. – 1989. – Вып. 36. – С.8-14.
4. Бронштейн А.М., Литвинов В.А., Русин И.Н. Экологизация экономики: методы регионального управления.- М.: Наука, 1990.- 120с.
5. Вампилова Л. Б. Концепция регионального историко-географического анализа // Изв. Российск. географ. об-ва. – 1996. – Т.128.- Вып. 1. – С. 64-69.
6. Генсірук С.А. Регіональне природокористування: Навчальний посібник. – Львів: Світ, 1992. - 336с.
7. Генсирук С.А., Нижник М.С., Мищенко В.С. Эколого-экономические аспекты природопользования.- К.: Наукова думка, 1982.- 175с
8. Герасимов И.П. Научные основы современного мониторинга окружающей среды // Изв. АНСССР. Сер. Географ. – 1975.- №3.- С. 13-25.
9. Герасимов И.П. Моніторинг окружающей среды // Современные проблемы географии.- М.: Наука, 1976.- С. 19-29.
10. Герасимов И.П. Принципы и методы геосистемного мониторинга // Изв. АНСССР. Сер. географ. - 1982. - №2.- С.5-12.
11. Герасимов И.П. Экологические проблемы в прошлой, настоящей и будущей географи мира. – М.: Наука, 1985.- 247 с.
12. Герасимов И.П., Клюев Н.Н., Мухина Л.И. Геоэкологический аналіз // Изв. РАН. Сер. географ.- 1995. - № 1.- С. 21-30.
13. Голуб А.А., Струкова Е.Б. Экономика природных ресурсов.- М.: Аспект Пресс, 1998.- 319с.
14. Гофман К.Г. Экономическая оценка природных ресурсов Вопросы теории и методологии.- М.: Наука, 1987.
15. Грин А.М. Геосистема как объект мониторинга // Геосистемный мониторинг в биосферных заповедниках.- М., 1984.- С 43- 54.
16. Данилишин Б.М., Дорогунцов С.І., Міщенко В.С., Коваль Я.В., Новоротов О.С., Паламарчук М.М. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України.- Київ, РВПС України. 1999.-716 с.
17. Дмитриевский Ю.Д. Природный потенциал и его количественная оценка.- «Изв. Вис. Геогр. о – ва», 1971, №1, с. 41-47.
18. Донской Н.П., Донская С.А. Основы экологии и экономика природопользования.- Мн.: УП «Технопринт», 2000.- с.308.
19. Дорогунцов С.І., Коценко К.Ф., Аблова О.К. та ін. Екологія: навчально-методичний посібник.-К.: КНЕУ,1999,-С.152.
20. Еколого-економічні приорітети у вирішенні проблеми відходів /Б.Горлицький, доктор геолого-мінеральних наук //Економіка України. – №3, - 1995. – С.55.