Порівняльна економічна оцінка природних ресурсів
Порівняльна економічна оцінка потрібна для визначення ефективності різних заходів, направлених на більш повне використання природних ресурсів, підвищення їх продуктивності і якості, ефективності експлуатації ресурсів різних районів тощо, а також заходів щодо збереження і збільшення середозахисної ролі екологічних систем.
Сфера її застосування - передпланові і планово-проектні розробки.
Порівняльна оцінка природних ресурсів вказує на цілеспрямованість і ефективність функціонування природних ресурсів конкретного регіону і визначення продуктивності в загальній системі задоволення еколого-ресурсних потреб суспільства.
Провідну роль у формуванні даного виду оцінки відіграє (як і при абсолютній оцінці) закон економії часу. Проте механізм її складання базується не на абсолютній, а на порівняльній ефективності капітальних вкладень.
У рамках порівняльної економічної оцінки природних ресурсів у залежності від їх народногосподарського призначення слід розрізнювати два показники: експлуатаційну і середозахисну оцінки.
1. Експлуатаційна оцінка. Цей показник може модифікуватись у залежності від поставленої мети, але в основі його розрахунку повинна лежати різницева величина приведених витрат за варіантами порівняння виходу додаткової продукції природокористування. Порівняльну економічну оцінку природних ресурсів (Ес) можна розрахувати за формулою, грн,
Ес = £ [(С1 + ЕпК1)~ (С2 + ЕпК21 ШІ ,
і=1
де С1+ ЕпК1 і С2 + ЕпК2 - відповідно приведені витрати на одиницю додаткової і-ї продукції, виробленої за різними варіантам природокористування;
ДПі - обсяг додаткового і-го виду продукції (і=1, 2,...m).
Ефект від того чи іншого варіанту природокористування, як правило, носить довгостроковий характер.
Важливою умовою при порівняльній оцінці є правильне знаходження порівняльного ефекту функціонування природних ресурсів. Він розраховується як різниця між замикаючими витратами на вироблення конкретного виду продукції і нормативним рівнем індивідуальних приведених витрат на його виробництво з використанням оцінюваного ресурсу. У порівняльній оцінці замикаючи витрати виступають як оптимальний норматив. Тенденція до зниження гранично допустимих витрат при інших умовах свідчать про зростання суспільної корисності корисних природних ресурсів. У зв'язку з цим збільшення рівня замикаючі витрат може бути здійснено додаванням до їх базового рівня економії витрат.
2. Середозахисна оцінка. Важливою умовою оптимізації природокористування є збереження середозахисної функції екологічних систем з одночасним розширенням експлуатаційно доступної речової бази. Методичну схему порівняльної економічної оцінки природних ресурсів середозахисного призначення можна розглянути на прикладі лісів. Економічна ефективність "невагомих" середозахисних функцій лісу доведена чисельними дослідженнями. Проте економічний вираз середозахисного ефекту не може служити основою для оцінки лісоземельних ресурсів природоохоронного значення. По-перше, необхідність у даних землях повинна визначатися не їх економічним ефектом, а соціальним призначенням. По-друге, розмір ефекту може змінюватись і не відображати соціальну значимість лісів. Головне призначення даного виду оцінки - визначення цілеспрямованості збереження природних ресурсів середозахисного призначення. Багаточисельні дослідження показують, що рубка лісу при сучасному технологічному рівні лісозаготівельного виробництва і призводить до порушення природної сфери і негативно впливає на його водоохоронні, середорегулювальні і грунтозахисні функції. Найбільш ефективно забезпечують захист середи незаймані різновікові ліси з переважанням спілих і перестояних насаджень. Порівняльна економічна оцінка середозахисних функцій лісів на народногосподарському рівні повинна стимулювати природоохоронне лісокористування. Необхідність суспільства в середозахисних функціях лісів вступає у протиріччя з необхідністю їх промислової експлуатації. Економічну оцінку середозахисних функцій лісів треба створювати на основі вирішення цього протиріччя. Усім іншим суспільним необхідностям у продуктах і корисностях протидіє потреба у деревині. Для задоволення нової суспільного потреби в конкурентній корисності лісу потрібні додаткові витрати. Якщо ці витрати не будуть здійснюватися, задоволення однієї з потреб (нової або старої) порушується і у будь-якому випадку суспільство буде зазнавати новиї витрат.
Ліси можуть виконувати середозахисні функції лише за умов природного їх збереження, а деревина, яка має бути виготовлена з цих лісів, компенсується завозом з інших промислових районів або за рахунок найбільш якісної переробки деревинної речовини у даному регіоні.
Іншими словами і при складанні середозахисної оцінки визначну роль відіграють замикаючі витрати. Якщо техніко-економічні і лісівницькі заходи щодо промислового освоєння лісів будуть спрямовані на повний захист їх середозахисних функцій, то витрати, пов'язані з проведенням цих заходів, не повинні перевищувати абсолютного значення замикаючі витрат. Якщо природоохоронні витрати перевищують замикаючи, цілеспрямовано припинити промислову експлуатацію лісів і ввозити деревину з прилеглого району або забезпечити найбільш глибоку переробку її в даному регіоні. Таким чином, основою складання порівняльної економічної оцінки середозахисних функцій лісів є розмір можливої заготівлі деревини в цих лісах, виражений у замикаючих витратах. Враховуючи викладене, порівняльну економічну оцінку середозахисних функцій лісів (Оср) слід знаходити за формулою, грн.,
Оср = - м з
(t + Єн.п)
де М - середній запас деревини на 1 га лісів у виці дозрівання, р.; З - замикаючі витрати на відшкодування (збереження) деревинного запасу 1 га лісів у віці спілості, грн; 274
Єн.п - нормативний коефіцієнт приведення різночасних витрат (0,03);
t - різниця між віком спілості і фактичним віком насаджень, р.
Вартість відтворення і плата за природні ресурси
Витрати в суспільному виробництві є витратами праці. Суспільно необхідна праця, витрачена на виробництво продукту, створює вартість. Вартість відтворення природних ресурсів необхідно розраховувати не за витратами заміщення, що виражають абстрактну можливість відтворення, а за фактичними витратами, пов'язаними з охороною, відтворенням і експлуатацією природних ресурсів. І фактичні витрати (поточні витрати), і витрати заміщення економічно визначають один і той самий процес - відтворення природних ресурсів. І ті і інші витрати мають однакову економічну природу. По своїй суті вони являють собою капітальні вкладення. Але між ними існує і принципова різниця. Витрати заміщення виражають споживчу вартість природних ресурсів, а фактичні витрати - вартість їх відтворення. Проте, це не значить, що витрати заміщення протистоять фактичним витратам. У випадку виключення природного ресурсу з народногосподарського обігу або його нераціонального використання витрати заміщення, які характеризуються економією майбутньої праці, стають фактичними (поточними) витратами і органічно вкладаються у вартість відтворення природних ресурсів. Таким чином, у господарському житті витрати заміщення можуть стати поточними і визначити увесь хід відтворення природних ресурсів. У рамках складених вартісних відношень повинна розглядатися така категорія, як плата за природні ресурси. Її зміст можуть визначати як фактичні, так і майбутні витрати праці. Плата за ресурси, побудована на фактичних витратах, направляється на відшкодування суспільно необхідних витрат, пов'язаних з розвідуванням, охороною, відтворенням природних ресурсів і іншими природогосподарськими роботами. Плата, що базується на майбутніх витратах і виражає суть економічної оцінки природних ресурсів, здійснюється з метою відшкодування витрат економічного потенціалу (наприклад, виключення сільськогосподарської землі з господарського обігу), а також для стимулювання раціонального природокористування. Методологія побудови двох форм плати за природні ресурси різна. В одному випадку вона базується на законній вартості, в іншому - на законній економії часу. Так, середньогалузева ставка відшкодування витрат на геологорозвідувальні роботи за одиницю погашеної при видобуванні і-ї твердої корисної копалини Сгі виражається за формулою:
^ . Згі-Фпі
Сгі = ,
Ді + Пні
де Згі - середньорічний обсяг витрат на пошук і розвідку і-ї корисної копалини (без урахування суспільно-галузевих витрат на геологічну науку, регіональні дослідження, інженерну геологію), грн.;
Фпі - вартість продуктивних розвідувальних свердловин, гірничих видобутків, що передані на баланс гірничих підприємств і експлуатуються як основні фонди в процесі видобутку, грн;
Ді - середньорічний видобуток і-го корисного палива, т.
Пні - середньорічні нормативні втрати при добуванні і-ї корисної копалини, т.
Регіональні різниці у витратах на геологорозвідувальні роботи, якості знайдених гірничо-геологічних умовах іх розробок обумовлено необхідністю диференціювати середньогалузеві ставки за окремими басейнами (родовищами). Такі вартості є також основою визначення плати (таксова вартість деревини на корені) і тарифів на воду, що забирається промисловими підприємствами з водогосподарських систем.
У повній платі враховуються не тільки прямі витрати на відновлення і охорону одного кубометра деревини, але і різниця у природних умовах лісоексплуатації, тобто диференціальна рента. Повна плата (Ск складається з собівартості лісовирощування V, накопичень по лісному господарству V х 0,1P і диференціальної ренти R:
Ск = V + V х 0,1P + R.
Такси лісового господарства виконують функцію відпускної ціни лісу на коріння і можуть бути (в залежності від народногосподарських цілей) нижче або вище повної кореневої вартості. Такси диференційовані за поясами і групами лісів, розрядами, породами, групами гатунків і технічними якостями деревини. Середня величина визначається з формули:
Тср = Д + (S max- S), М
де Д - сума витрат на лісове господарство (лісовідновлення) з необхідними накопичуваннями, грн;
М - обсяг деревини, лімітованої розрахунковою лісосікою;
Smax - максимальна сума транспортних витрат для граничної відстані вивезення деревини з даної ділянки, грн;
S - сума транспортних витрат для вивезення деревини з даної ділянки, грн.
Тарифи, диференційовані за регіонами, призвані відшкодовувати суспільно необхідні втрати (враховуючи прибуток) водогосподарських систем на постачання промислових підприємств і встановлюються на 1 кубометр спожитої води. В розрахунок ціни води для господарських цілей враховують витрати на водопостачання (витрати на забір, транспортування, локальне очищення, відведення стічних вод), на вивчення і охорону водних ресурсів, на регулювання стоків тощо. Ціну 1 кубометра води можна визначити з формули, грн,
Ц = В + П
де В - поточні витрати водогосподарських систем, грн/м3;
П - прибуток водогосподарських систем, грн/м3.
Величина прибутку визначається на основі середньої по народному господарству норми рентабельності. Ціна води повинна диференціюватися в залежності від напрямку її використання.
Форма плати, побудована на майбутніх витратах сприяє найбільш ефективному використанню природних ресурсів. Ця плата є економічною санкцією за виключення природного ресурсу з господарського обігу, за наднормативні втрати природної речовини при її видобуванні і переробці. Форма плати будується на довгостроковій економічній оцінці природних ресурсів. Джерелом фінансування є прибуток підприємств, винних у нераціональному використанні природних ресурсів, їх знищенні тощо.
Орендні відношення - це відношення ефективного господарювання, побудовані на основі платності за природні ресурси. Своїм існуванням вони в рівній мірі зобов'язані як закону економії часу, так і закону вартості. Перший з них формує ефект відтворювання природних ресурсів, а другий обумовлює необхідність еквівалентного обміну між товаровиробником, що використовує блага природи, і місцевими радами, що володіють і розпоряджаються цими багатствами. У ролі орендатора можуть виступати державні підприємства (ліспромгоспи, колгоспи), а також недержавні структури (кооперативи і окремі громадяни). Основою визначення орендної плати є максимізація суспільної корисності природних ресурсів. У платі має бути відображена висока ефективність відтворення продукту природокористування при можливо більш повному задоволенні суспільних потреб. Крім того, необхідно забезпечити оптимальне (або близьке до нього) співвідношення колективних (індивідуальних) і суспільних інтересів з підвищенням ефективності виробництва продукту природокористування.
Кі ,
Виходячи з цього, орендна плата за 1 га землі визначається з формули, грн,
ґ— ~ВнУб
Вб-Вб
Вб Ун ,
\ у
де Вб - базові витрати на 1 га, грн; Вн - нормативні витрати на 1 га, грн; Уб - базова урожайність, у/га; Ін - нормативна урожайність, у/га;
Кі - коефіцієнт співвідношення колективних (індивідуальних) і суспільних інтересів.
Па =
Після перетворень формула має вигляд: Па =
Значення виразу доцільне величині, оскільки
(сб-с»)^*6-3"
Ун
v r І Уб Ун
де Сб і Сн - відповідно базова і нормативна собівартість виробництва 1 ц продукції.
Таким чином, основу орендної плати складає, з одного боку, різницева величина між базовою і нормативною собівартістю 1 ц продукту, скорегована на коефіцієнт співвідношення колективних (індивідуальних) і суспільних інтересів, а, з іншого, базова урожайність сільськогосподарських угідь:
Па = (Сб - Сн) Кі Уб.
Формула для визначення орендної плати побудована виходячи з методики поточної економічної оцінки природних ресурсів.
По суті додатковим елементом у формулі орендної плати (порівняльно з формулою поточної економічної оцінки) є Кі. Коефіцієнт співвідношення інтересів (Кі) показує, яка частина нормативного додаткового ефекту залишається в розпорядженні колективу (працівника), стимулюючи його господарське ставлення до природних ресурсів, і яка йде в розпорядження місцевих рад.
Орендні відношення можна також розглядати як пропозицію місцевими владами кооперативу або окремому працівнику власності у вигляді безстрокової позики, за яку щорічно необхідно сплачувати відсотки. При такому підході в якості основи орендна плата встановлюється з урахуванням довгострокової оцінки природних ресурсів.
Відсоткова ставка, що визначає розмір плати, повинна враховувати регіональні умови господарювання і бути достатньою для стимулювання раціонального природокористування.
Таким чином, плата за природні ресурси може будуватися як на основі витратної, так і рентної концепції. Перша визначає вартість відтворення природних ресурсів, а друга - їх народногосподарську цінність. Кожна з них виконує свою цільову функцію. В ціні можуть відображатися як суспільно необхідні витрати на відтворення природних ресурсів, так і їх народногосподарська цінність (у вигляді абсолютної і (або) диференціальної ренти).
Абсолютна і економічна оцінка природного ресурсу
Абсолютна економічна оцінка необхідна для встановлення розміру плати і прийняття природних ресурсів на баланс підприємств, переданих їм у безстрокове користування, а також для відображення природних ресурсів у складі національного багатства. Цей вид оцінки вказує на розмір капітальних вкладень, необхідних для заміщення даного природного ресурсу на основі ефекту відтворення продукту природокористування.
В рамках абсолютної економічної оцінки розрізнюють поточну і довгострокову оцінку. Перша являє собою щорічний ефект відтворення, друга - їх суму за період знаходження природного ресурсу в господарському обігу.
Будування поточної оцінки базується на методичній схемі визначення абсолютної ефективності капітальних вкладень.
Один з її показників визначається як відношення економії від зниження собівартості продукції (Ес) та капітальним вкладенням, які викликали цю економію. Розмір Ес визначається з формули:
С1-С2
Ес = ,
К
де С1 та С2 - собівартість продукції до і після здійснення капітальних вкладень;
К - розмір капітальних вкладень, грн.
Величина Ес повинна дорівнювати нормативу загальної (абосо- лютної) ефективності Еа. Якщо Ес > Єа, то і капітальні вкладення визначаються як ефективні. Норматив загальної (абсолютної) ефективності по народному господарству в цілому встановлений на рівні 0,14. Це означає, що на 100 грн капітальних вкладень необхідно знизити собівартість не менш ніж на 14 грн. При визначенні економічної оцінки ресурсів треба виходити з того, що капітальні вкладення природоексплуатуючих (природогосподарських) галузей доцільно направляти на природокористування лише в тому випадку, коли економія природної речовини (ресурсу) (ДЕ) буде не менш ефективною, ніж зниження собівартості продукції, що вони виготовляють (ДС), тобто ДЕ > ДС. Величина ефекту, яка повинна бути покладена в основу абсолютної оцінки, визначається з урахуванням нормативної величини зниження собівартості продукції:
Е = Еа х С,
де С - собівартість продукту природокористування, грн;
Еа - норматив загальної (абсолютної) ефективності, грн.
Якщо народногосподарський норматив Еа нижче галузевого, в основу визначення ефекту береться останній.
Абсолютний ефект відтворення природних ресурсів Еа обчислюється в грошовій формі за формулою:
Еа = Єа х Сн х Пн,
де Сн - народногосподарська собівартість продукту природокористування, грн;
Пн - народногосподарська величина продукту природокористування.
Еа - норматив загальної (абсолютної) ефективності.
Ця формула застосовується лише для визначення народногосподарського рівня виходячи з середніх (середньозважених) об'єктивних умов відтворення. Під дією конкретних природних і економічних умов народногосподарська собівартість поділяється на різні індивідуально-суспільні витрати. Цей розподіл може виникнути у зв'язку з неоднаковою якістю природних ресурсів і їх місцезнаходженням, а також при більш ефективному використанні первісної природної речовини.
Абсолютний ефект відтворення має будуватися на народногосподарській ефективності питомих (тобто розрахованих на одиницю продукту природокористування) індивідуальних витрат. Це означає, що в кожному конкретному випадку індивідуальні витрати слід співвідносити з народногосподарським рівнем, корегуючи тим самим ефект відтворення конкретного природного ресурсу. У зв'язку з цим формула абсолютного ефекту відтворення буде мати вигляд:
Перетворюючи її, отримаємо:
ЄаСн2ПіКц Сі
де Еа - абсолютний ефект відтворення природних ресурсів,
грн;
Єа - норматив загальної (абсолютної) ефективності, грн; Сн - народногосподарська собівартість продукту природокористування, грн; Пн - народногосподарська величина продукту природокористування, грн;
Пі - фактичний вихід продукту природокористування; Сі - індивідуальна собівартість продукту природокористування. Кц - ціновий коефіцієнт.
Еа =
Оскільки продукти природокористування в різних сферах мають різний ефект споживання, у формулу економічної оцінки природних ресурсів вводиться коефіцієнт їх споживчої цінності. Розглянемо приклад. Урожайність зернових культур регіону (Пі) - 35 ц/га; собівартість виробництва 1ц зерна в регіоні Сі - 12 грн/ц; собівартість виробництва 1ц зерна по країні - 10 грн/ц; нормативний коефіцієнт абсолютної ефективності капітальних вкладень - 0,14; ціннісний коефіцієнт - 1,0. Абсолютний економічний ефект відтворення 1га сільськогосподарських угідь регіону буде дорівнювати:
„ 0Д4 102-35-1,0 ,no„ Еа = — — = 40,83грн.
12
Довгострокова оцінка. Цей показник являє собою суму поточних оцінок. За допомогою цього методу діленням щорічної орендної плати на середню відсоткову ставку визначається покупна ціна землі, тобто орендна плата розглядається як відсоток на умовний капітал. Довгострокова економічна оцінка землі визначається як сума нескінченних поточних оцінок. і розраховують її за формулою, грн.,
ял Пз Ед.з = — ,
Е
де Пз - поточна економічна оцінка землі, розрахована на основі щорічних витрат заміщення, грн;
Е - нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень, диференційований у залежності від об'єкта оцінки (сільськогосподарські угіддя, лісові землі) і його середозахисної цінності.
Довгострокова економічна оцінка родовищ корисних копалин (Ед.м) розглядається як сума поточних оцінок за строк їх експлуатації, тобто за повний період, і може бути розрахована за формулою, грн,
_ V Ом
«(1 + Є)' '
де - Т- період виключення запасів, починаючи з року проведення оцінки (t-1) і до року відпрацювання запасів (t=T);
Ом - поточна економічна оцінка родовища корисних копалин;
Е - нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень і його середозахисної цінності.
у
Якщо протягом періоду виключення запасів щорічні витрати заміщення приймаються як постійні в часі, довгострокова економічна оцінка розраховується за формулою:
Ед.м. = Ом
Є(\ + Єу
де Ом - поточна економічна оцінка родовища корисних копалин;
Е - нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень і його середозахисної цінності;
Т - період виключення запасів, починаючи з року проведення оцінки (t-1) і до року відпрацювання запасів (t=T).
Якщо довгострокова оцінка місценародження визначається без обліку фактора часу, її розмір рівний добутку річних поточних оцінок (Ом) на строк експлуатації (Т)
Ед.м = Ом Т.