Постановка проблеми. Стратегічним завданням системної трансформації україн ського суспільства є набуття ознак сучасної демократичної, соціальної і правової євро пейської держави, яка б, синтезувавши кращі національні традиції, адекватно й ефективно відповідала б на виклики глобалізації. Соціальність держави, крім багатьох інших індикаторів, вимірюється й результативніс тю діяльності професійних спілок – важливої складової громадянського суспільства, спрямованої на вдосконалення систем і механізмів соціального захисту людей праці, забезпечення соціальних гарантій і допомоги кожному працюючому, підвищення ефективності взаємодії з органами влади і роботодавцями. Створення впливових профспілок, спроможних ефективно захищати інтереси працівників, - невід’ємний атрибут цивілізованої держави. Аналіз основних досліджень і публі- кацій. Дослідженням питань становлення та розвитку профспілкового руху займаються багато вітчизняних і зарубіжних вчених серед яких слід назвати таких як С. Дзюба, Н. Діденко, Г. Добровольська, Г. Задорожний, О. Коврига, В. Смоловик, В. Данюк, В. Петюх, С. Цимбалюк, Д. Неліпа, Г. Осовий, Л. Алісова, З. Голенкова, В. Іванов. Однак аналіз ступе ня вивчення проблеми становлення профспілок дозволяє стверджувати, що, незважаючи на широке коло літературних джерел, присвячених цьому напряму, все ж так залишаються недостатньо розглянутими саме питання визначення економічної ролі профспілок в умовах політичних і соціально-економічних перетворень в Україні. Метою дослідження є аналіз виникнення і розвитку профспілкового руху в Україні та визначення економічної ролі профспілок на кожному етапі їх розвитку. Виклад основного матеріалу дослідження. Економічна роль професійних спілок, початково закладена у фундамент їх створення, допомогла вистояти їм у складних умовах політичних катаклізмів та економічних реформ. Вона засвідчила, що професійні спілки існуватимуть до того часу, доки буде мати місце наймана праця в будь-якому її прояві.Аналіз виникнення і розвитку профспілок України дає підстави до умовного поділу їх історії на три взаємопов’язаних, але достатньо відмінних за економічною роллю періоди: перший – з початку ХХ ст. до Жовтневої революції; другий – це весь післяреволюційний період аж до розпаду СРСР; третій – теперішній час, коли Україна розвивається як самостійна держава. Досліджуючи перший період, потрібно врахувати, що до початку ХХ ст., саме до часу створення профспілок України, був накопичений більш ніж столітній досвід діяльності професійних спілок. Початок ХХ ст. (1905-1906 рр.) став початком масового профспілкового руху в Україні. Створення працівниками професійних спілок ускладнювало диктат роботодавців, оскільки вони вже мали справу не з окремими працівниками, а з їх об’єднаннями. Майже у цей же період почали виникати й об’єднання роботодавців.
Зазначимо, що саме тенденція налагодження миру у відносинах робітників, працівників і їхніх об’єднань з метою максимального досягнення соціальної справедливості поклала початок зародженню системи соціального партнерства. Вже перші профоб’єднання працівників в Україні, якими були виборні заводські комісії, комісії уповноважених, депутатські комісії чи делегатські збори, суттєво впливали на економічні процеси на рівні підприємства і держави в цілому, бо виконання їх вимог було можливим лише за умов змін в організації виробництва, його модернізації, впровадження більш ефективних заходів і методів роботи тощо [3, c. 12].
У результаті активних дій профспілки досягли скорочення тривалості робочого дня (до 9-8 годин), підвищення заробітної плати, скасування штрафів, поліпшення умов праці і побуту, матеріального становища працівників у цілому. Тривалий і нелегкий шлях пройшли профспілки до лютого 1917 р. Лютнева революція сприяла тому, що стримуваний репресіями робочий рух вилився в масове створення професійних спілок, фабричнозаводських комітетів. До осені 1917 р. профспілки і фабзавкоми виробили ряд міжгалузевих і галузевих колективних угод, які по своїй суті були спрямовані на задоволення основних економічних інтересів трудящих, що було основною метою профспілкового руху того часу, з одного боку, а з другого – вимушували роботодавців удосконалювати виробничі процеси, шукати нові технології для того, щоб мати змогу адекватно відповісти на висунуті вимоги. З перемогою соціалістичної революції в розвиток профспілок України прийшли нові течії. З гнаних і переслідуваних вони перетворились в одну з наймасовіших громадських організацій працівників, опору держави. На перше місце в діяльності профспілок вийшло завдання створення соціалістичного суспільства. Найголовнішою турботою профспілок стало піднесення та вдосконалення виробництва. Якісно змінилися функції, форми і методи діяльності профспілок.
Також слід відзначити, що у Києві у 1918 р. було створено Всеукраїнську раду профспілок, діяльність якої реалізовувалася через організацію на кожному підприємстві окремої профспілки. Необхідно виокремити період реалізації непу, коли соціальному захисту працівників приділялася значна увага. На цих двох етапах основними причинами виникнення задатків соціального партнерства є соціально-економічні фактори, тобто посилення експлуатації найманих працівників, невдоволеність їх низькою оплатою праці, відсутність належних умов організації і охорони праці, відсутність або незадовільний стан медичного обслуговування тощо [4, c. 134]. Сьогодні можна сперечатися щодо місця і значення профспілок України у радянські часи, разом з тим потрібно чесно визнати, що на тому етапі розвитку профспілок України їх діяльність сприяла створенню умов підняття економіки держави. Наступний етап у розвитку профспілок України припадає, як вже сказано вище, на період становлення самостійної української держави, а також на період переходу до ринкової економіки. Цей етап почався незадовго до прийняття Україною незалежності – у 1990 р., що визначалося утворенням Федерації незалежних профспілок України, основним завданням якої було проголошення незалежності від державних органів. У 1992 р. цю організацію було перейменовано на Федерацію профспілок України, яка діє й сьогодні. Тоді до ФПУ увійшли 34 галузеві профспілки та обласні міжгалузеві профоб’єднання, які репрезентували 95% всіх організованих у профспілки трудящих. У подальші роки трудові колективи, групи працівників різних професій (шахтарі, залізничники, авіадиспетчери, працівники малих підприємств тощо), незадоволені нерішучістю ФПУ, утворили власні профспілки, частина з яких 26 жовтня 2004 р. об’єдналася в Національну конфедерацію профспілок України [5, c. 349]. Ще однією організацією, створенням якої також супроводжувався процес становлення профспілкового руху в незалежній Україні, було Всеукраїнське об’єднання страйкових комітетів, створене у травні 1991 р. Протягом свого існування його назва була змінена на Всеукраїнське об’єднання солідарності трудящих, а у 1995 р. на його базі засновано Всеукраїнське профспілкове вільне профоб’єднання солідарності трудящих. Після проголошення незалежності набуває активного поширення процес формування альтернативних, незалежних профспілок (Незалежна галузева професійна спілка енергетиків України, Незалежна профспілка аграріїв, Незалежна профспілка гірників України, Українська професійна спілка працюючих за кордоном, Вільна профспілка освіти і науки України тощо), що в окремих випадках викликало незадоволення як адміністрацій, так і керівників «офіційної» профспілки. У зв’язку з цим виникло питання щодо законності існування в межах одного підприємства, установи чи організації кількох профспілок. Стосовно профспілок цей період достатньо складний. З одного боку, щодо профспілок прийнято важливі законодавчі акти, такі як: Закони України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про колективні договори і угоди», «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», а з іншого – законодавчо звужено сферу впливу професійних спілок. Так, відповідно до Закону України «Про охорону праці», цей напрям перейшов до державних органів, за профспілками, відповідно до ст. 46 Закону, визнається лише право здійснювати громадський контроль за дотриманням законодавства. Механізм же впливу з боку профспілок на відпо-відальних за здійснення охорони праці Законом практично не визначено. Знижено вплив профспілок і під час розгляду індивідуальних трудових спорів, тому що комісії з трудових спорів, відповідно чинного законодавства, перестали бути двостороннім (профспілки-адміністрація) органом. Профспілки позбавлені законодавчої ініціативи. На сучасному етапі завданнями профспілок, їх функціями в Україні є насамперед боротьба за відносно нормальний рівень заробітної плати та своєчасну її виплату; за збереження зайнятості та соціальний захист у разі безробіття; за створення та збереження безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих і соціально-побутових умов; за визнання незалежних профспілок і супротив спробам законодавчого обмеження профспілкових прав; боротьба зі зловживанням керівництва підприємств усіх форм власності; за забезпечення участі працюючих в управлінні виробництвом, «промислову демократію». Зазначені фактори мають важливе значення для ста-новлення громадянського суспільства в Україні. Але в цілому профспілки поки що лише «прилаштовуються» до нової власної базової функції і неспроможні завадити безробіттю, поляризації доходів як у різних соціальних групах суспільства, так і серед найманих працівників. У державі, де більшість населення проживає в умовах бідності, навіть сильні та незалежні профспілки не можуть функціонувати як повноцінні інститути громадянського суспільства [2, c. 100]. У нових умовах потребують перегляду форми і методи діяльності профспілок щодо захисту інтересів працівників. Тепер до їх компетенції включено переговори з урядом, місцевими органами виконавчої влади стосовно проблем зайнятості, рівня і виплати заробітної плати, поліпшення умов праці, інших життєво важливих питань, акції протесту, пікетування, страйки. Досліджуючи економічну роль професійних спілок за останні 10 років, можна зробити такі висновки:
- профспілки України, перебуваючи в конструктивній опозиції до владних струк-
тур, своїми діями примушують парламент, уряд і Президента приймати закони, постанови і укази, спрямовані на здійснення більш ефективних економічних заходів, вони вносять свої пропозиції до Програми структурної перебудови економіки і таким чином впливають на певні процеси макроекономічного рівня;
- будучи однією зі сторін (причому дуже активною) під час підготовки та укла-дання генеральної угоди, профспілки вимагають від Кабінету Міністрів певних зобов’язань, потім своїми активними діями змушують його ці зобов’язання виконувати і, таким чином, позитивно впливають на вирішення окремих (у сфері їх компетенції) економічних питань на державному рівні;
- у важких умовах перехідного періоду профспілки України ведуть боротьбу за відродження, відновлення і нормалізацію вітчизняного виробництва, стимулювання власного виробника, оновлення основних фондів, здійснюють протидію стихійній приватизації та масовому безробіттю і таким чином позитивно впливають на економічні процеси на стадії виробництва;
- позитивним є вплив профспілок на стадії розподілу: вони ведуть боротьбу за
справедливу і своєчасну оплату праці, захист діючих соціальних гарантій, збереження соціально-культурної сфери, здійснюють організацію відпочинку і оздоровлення працівників і членів їх сімей;
- своєю діяльністю в умовах системної економіки профспілки служать прогресу науки, виробництва і громадських відносин: добиваючись зростання рівня оплати праці, її охорони і безпеки, підвищення соціальних гарантій, стимулюють розвиток виробництва на підставі впровадження нової техніки і технологій, нових форм організації праці та менеджменту, отримання нових знань, сприяють підвищенню ефективності виробництва;
- профспілки України в умовах перехідного періоду, послідовно проводячи лінію підвищення прожиткового мінімуму і рівня мінімальної заробітної плати до необхідної розрахункової величини, які лежать в основі визначення розмірів соціальних виплат і оплати праці, забезпечення зайнятості населення і соціальних гарантій, поліпшення умов праці та її охорони, беручи участь у розподілі прибутку підприємств, позитивно впливають на збереження і відтворення трудових ресурсів;
- разом з тим, використання профспілками надзвичайного заходу – страйку приз-водить до певних збитків як на самому страйкуючому підприємстві, так і на інших;
- профспілкам України ще не вдалося досягти вагомого впливу на економічне і соціальне життя, багато профорганів ще не стали справжніми організаторами працівникків на боротьбу за свої права, а члени профспілок часто займають пасивну позицію;
- в Україні законодавчо не передбачено обов’язковість укладення колективного договору, що в умовах перехідного періоду негативно впливає на економічний стан робітників, на їх соціальний статус. В умовах зростаючого безробіття створення замість великих підприємств великої кількості малих, зростання кількості нечисленних підприємств сфери торгівлі і послуг залишає широке коло людей наодинці з підприємцями, що здебільшого жорстоко експлуатують найманих працівників, які знаходяться поза сферами впливу профспілок. Таким чином, беручи до уваги складні умови перехідного періоду, нестабільність процесів реформування, що відбуваються у країні, відсутність необхідних коштів як у підприємств, власників, так і у держави, профспілковий рух повинен бути наповнений новим змістом, адекватним економічній ситуації. Потрібно у повному обсязі оволодіти методикою профспілкових дій, грамотно використовувати її у своїй повсякденній діяльності. Професійні спілки повинні поставити перед державою питання про необхідність прийняття нових законів, спрямованих на її економічне відродження, на захист інтересів працівників; послідовно і наполегливо вимагати їх виконання, щоб забезпечити щасливе майбутнє Україні, що можливе лише в умовах консолідації профспілкового руху. Потрібно підкреслити, що економічна роль профспілок вітчизняною наукою не розглядається, а саме цей аспект діяльності має визначальне значення для їхнього існування і вимагає дослідження та перегляду ставлення до професійних спілок взагалі.
Висновки. Насамкінець зазначимо, що, незважаючи на усі негаразди, профспіл-
ковий рух в Україні все ж розвивався і розвивається, охоплюючи всі форми власності та господарювання на загальному тлі трансформації відносин держави і бізнесу у загальному напрямі формування соціально орієнтованої ринкової економіки, забезпечення соціально-трудової самореалізації громадян, реформування соціальної політики, вдосконалення процесу економічного діалогу між владою і бізнесом, виконання ним соціальних функцій. Перспективними напрямами діяльності професійних спілок за нинішніх реалій вважаємо такі: відстоювання прав трудового колективу у відносинах з роботодавцем; представництво інтересів членів профспілок у судових органах та правозахисних організаціях; укладання колективних договорів із роботодавцями та органами влади; активна участь у розробці законів, що стосуються зайнятості та умов оплати і безпеки праці; створення установ із науково-аналітичного супроводу розвитку профспілкового руху; організація страйків та інших мирних акцій протесту відповідно до визначених чинним законодавством статутних цілей професійних спілок.__