Походження та суть кредиту.
Кредит походить від латинського “creditum”, що означає “позика”, “борг”. Цей термін також перекладається як “вірю”, “довіряю”. А тому категорія кредиту переважно розглядається економічною наукою як довіра однієї особи до іншої, на підставі якої у позику надається певна вартість у грошовій або товарній формі на тимчасове користування за відповідну плату. Таке визначення містить найбільш загальні характеристики, що розкривають зміст кредиту. При визначенні цієї економічної категорії необхідно акцентувати увагу на таких основних ознаках:
кредит необхідно розглядати як обгрунтований на довірі специфічний тип економічних відносин:
економічною основою кредиту є мобілізація й нагромадження тимчасово вільних коштів і формування з них позичкового капіталу;
кредит представляє акт передачі кредитором певної суми капіталу у тимчасове користування позичальнику на умовах повернення та платності.
Отже, сутність категорії кредиту можна визначити у такій дефініції: кредит ? це економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення і платності.
Найпростішою формою кредитних відносин, що зародилися на перших етапах становлення і розвитку товарного виробництва та обміну, спочатку був лихварський кредит, який надавався дрібним виробникам з виплатою високих позичкових відсотків; що часто призводило до повного розорення позичальників. Для нього характерні такі ознаки: позичальниками виступали дрібні виробники (селяни, ремісники), рабовласники та феодали, кредиторами ? купці, монастирі, церква. Позичальники переважно звертались за кредитом для нагальних споживчих потреб або оплати боргів. Окрім лихварського, товаровиробники надавали один одному кредити при купівлі-продажу товарів. Якщо покупець був тимчасово неспроможний здійснити покупку за рахунок власних коштів, а продавець був зацікавлений в реалізації свого товару, то продаж товару міг відбутися у кредит (з відстрочкою платежу) під відповідні боргові зобов’язання та гарантії. Таким чином, товарообмін є тим грунтом де виникають відносини з приводу кредиту. Формування різнобічних і сталих мінових відносин між контрагентами товарообміну при активному обслуговуванні їх банками призводить до посилення взаємної залежності і довіри між суб’єктами ринку. Тому продаж товарів дедалі частіше здійснюється в кредит. У даному випадку необхідність кредиту витікає із функції грошей засобу платежу. Коли в процесі товарообміну відбувається відрив моменту відчуження товару від одержання грошового еквівалента тобто відносне відокремлення грошової форми вартості від товарної форми, що спонукає виникненню кредитних відносин.
Кредитні відносини, як бачимо, зародилися ще на ранніх етапах простого товарного виробництва. Однак у своїх зрілих формах вони дістали всебічний розвиток лише за умов ринкової економіки, коли кредит надається здебільшого для задоволення потреб функціонуючого підприємця. Особлива роль в організації кредитних відносин належить банкам. Акумулюючи та перетворюючи вільні кошти у позичковий капітал, що почав все більше спрямовуватися у сферу підприємницької діяльності, банки створили підгрунтия для перебудови системи кредитних відносин. Притаманний докапіталістичній економіці лихварський (споживчий) кредит трансформувався у кредит підприємницький як специфічну форму банківського кредиту.
Для кредиту в ринковій економіці характерні такі ознаки:
по-перше, позичальниками у більшості виступають суб’єкти господарювання, кредиторами ? переважно банки;
по-друге, гроші видані в позику, використовуються позичальником як капітал;
по-третє, джерелом позичкового відсотку є прибуток на позичені кошти;
по-четверте, використовується як гнучкий механізм переливання капіталу з одних галузей суспільного виробництва в інші та вирівнювання норми прибутку.
В умовах товарного виробництва, особливо коли воно набуває загального характеру, кредит стає обов’язковим атрибутом підприємницької діяльності. Без кредитної підтримки неможливо забезпечити швидке та цивілізоване становлення нових підприємств малого та середнього бізнесу, запровадження нових технологій та видів підприємницької діяльності в економічному просторі.
У той же час кредит необхідний для підтримки безперервності кругообігу фондів діючих підприємств, обслуговування процесу реалізації продуктів виробництва, що набуває особливого значення в умовах ринкових відносин. Більшість суб’єктів господарювання відчувають потребу в кредиті для того, щоб компенсувати тимчасовий розрив між виробничим циклом і періодом реалізації продукції тобто між оплатою поточних витрат і поступленням виручки. Кредит забезпечує безперервну зміну функціональних форм виробничих фондів.
Окрім того, необхідність кредиту пов’язана з особливостями кругообігу індивідуальних капіталів. Відомо, що для нормального функціонування виробничого процесу суб’єкт господарювання повинен володіти необхідними запасами, що покриваються власними коштами. Однак під впливом різних обставин, специфічних для кожного суб’єкта господарювання ( сезонність та характер виробництва, умови постачання матеріалів і сировини, тривалість робочого періоду тощо) потреба в оборотних коштах коливається тобто може зростати, що зумовлює необхідність одержання кредиту. Причому кредит може бути залучений лише в різниці між загальною потребою в оборотних коштах і наявними у розпорядженні суб’єкта господарювання власними коштами. Отже, кредит виступає балансуючим джерелом формування оборотних фондів і забезпечує нормальні умови господарської діяльності.
Коливання мають місце також у кругообігу капіталів, що забезпечують відтворення основних фондів. Вони обумовлені невідповідністю між потребою в крупних одноразових капітальних затрат на відтворення основних засобів і поступовим (рівномірним) характером відновлення їх вартості шляхом нарахування амортизації. Кредит дає можливість здайснити капітальні вкладення ще до того, як суб’єкт господарювання нагромадив власні кошти (прибуток і амортизацію). Обгрунтоване співвідношення власного капіталу із позичковим дає можливість оперативно запроваджувати у виробництво нову техніку та устаткування.
Отже, необхідність кредиту обумовлена тим, що в процесі кругообігу індивідуальних капіталів в одних суб’єктів господарювання утворюються тимчасово вільні кошти, а в інших неухильно виникає в них потреба. Кредит сприяє розв’язуванню суперечності між тимчасовим осіданням коштів і необхідністю їх ефективного використання. З допомогою кредиту банки акумулюють тимчасово вільні кошти одних клієнтів (кредитори банка) з тим, щоб надати позику іншим клієнтам (дебітори банка). Залучені таким чином грошові кошти клієнтів складають основу кредиту.

8.5. Функціональна характеристика і типи кредитних відносин.
Кредит забезпечує трансформацію грошового капіталу в позичковий та відображає стосунки між кредиторами і позичальниками. Ці сторони називаються суб’єктами кредитних відносин, а ті матеріальні цінності, чи проекти, цільові програми, відносно яких укладається кредитна угода, є об’єктом кредиту.
Кредитор ? суб’єкт кредитних відносин, який надає позику іншому суб’єкту господарської діяльності у тимчасове користування. Кредитором може бути юридична чи фізична особа, в розпорядженні якої знаходяться тимчасово вільні кошти.
Позичальник ? суб’єкт кредитних відноссин, який отримав у тимчасове користування грошові кошти на умовах повернення, платності, строковості. Позичальником може бути юридична чи фізична особа, яка відчаває нестачу власного капіталу.
Специфіка кредитних відносин полягає в тому, суб’єкти можуть виступати як у ролі кредитора так і позичальника. Економічна роль і місце позичальника в кредитній операції відрізняється від ролі і місця кредитора. Перш за все позичальник не є власником позичених йому коштів, він реалізовує лише право тимчасового користування ними. Власником позичкового капіталу лишається кредитор. Тут доречним є вислів: “кредит ? це коли позичаєш чужі гроші на певний час, а віддаєш свої гроші назавжди”.
Для того щоб можливість одержання кредиту стала реальністю необхідні певні економічні передумови. По-перше, оскільки сама природа кредитної операції грунтується на строковому запозиченні чужої власності, то це обумовлює необхідність матеріальної відповідальності її учасників за виконання взятих на себе зобов’язань. Для цього контрагенти, що вступили в кредитні відносини, повинні володіти власним майном або правом розпоряджатися майном. Позичальник зобов’язаний представити кредитору економічні та юридичні гарантії повернення боргу. Такими гарентіями можуть бути, наприклад, застава майна в якості забезпечення позики, зобов’язання гаранта, поручителя (як правило солідної фірми або банка) чи страхової компанії погасити заборгованість на випадок неплатоспроможності позичальника. Разом з тим кредитні відносини між суб’єктами не можуть виникнути, якщо авансовані у виробничу сферу грошові кошти не здійснюють кругообігу або коли той, хто хоче скористатися кредитом не має постійного доходу. Тому учасники кредитної операції повинні бути юридично самостійними особами і функціонувати на засадах комерційного розрахунку. Фізичні особи теж можуть стати суб’єктами кредитних відносин, якщо вони дієздатні в правовому відношенні і мають стабільні гарантовані джерела доходів.
По-друге, можливість кредитних відносин реалізується коли збігаються інтереси кредитора і позичальника. Кредитор повинен бути так само зацікавлений у видачі позики, як позичальник в її отриманні. Такий збіг інтересів не досягається автоматично при наявності вільних грошових ресурсів у одного і потреби в грошових коштах іншого контрагента. Вирішальне значення має узгодження конкретних параметрів (умов) позики ? її цільове призначення та забезпечення, терміну кредитування, величини відсотка, а також наявності альтернативних варіантів розміщення позичкових капіталів.
Для кредитора рушійним мотивом надання позики є одержання позичкового відсотку. Без одержання від позичальника доходу у вигляді відсотка у кредитора не буде зацікавленості позичати гроші. В свою чергу необхідність погашення кредиту та сплати відсотків за користування ним викликає зацікавленість позичальника у раціональному техніко-економічному обгрунтуванні мети та розміру кредиту, сприяє режиму економії протягом його використання, а також є засобом контролю за окупністю кредитних вкладень. Позичальник зацікавлений, щоб позичені кошти швидше обертались. Адже чим коротшим буде цикл кругообігу авансових коштів, тим швидше окупиться позика, а значить, і меншу суму відсотків доведеться сплатити за користування позикою. Водночас і сам кредитор заінтересований в ефективному використанні виданої ним позики, оскільки це гарантує її повернення. Коли виникає загроза неповернення позики, то кредитор змушений проводити певні заходи щодо її запобігання, аж до дострокового стягнення заборгованості та подальшого припинення кредитних відносин з позичальником. Якщо надана в позику вартість до кредитора не повертається, то кредит втрачає свою економічну сутність.
Кредитні відносини виникають між різними суб’єктами. Кожен тип кредитних відносин має свою специфіку, котра визначається складом суб’єктів та характером їх економічної діяльності. У свою чергу, це визначає умови користування кредитом та його погашення.
1. Найбільш поширені кредитні відносини між банками, з одного боку, та суб’єктами господарської діяльності ? з іншого. Вони характеризуються в залежності від того, хто із суб’єктів кредитної угоди в кожному окремому випадку є кредитором, а хто його позичальником.
2. За умов ринкової економіки широкого розвитку набувають кредитні відносини між суб’єктами господарської діяльності, що, насамперед, пов’язано із запровадженням у господарський оборот комерційного кредиту та вексельного обігу.
3. Кредитні відносини між банками і державою складаються насамперед через реалізацію державних цінних паперів, які активно можуть “працювати” на вторинному ринку.
4. Набувають подальшого розвитку кредитні відносини між банками та населенням. Населення кредитує банки через вклади, депозити, купівлю ощадних сертифікатів тощо. Водночас банки надають населенню споживчі кредити, серед яких чільне місце відводиться кредитам на витрати для поліпшення житлових умов, створення підсобного домашнього господарства, а також на нагальні потреби.
5. Зовнішньоекономічні кредитні відносини виникають між державами, іноземними банками і фірмами з приводу передачі валютних чи товарних ресурсів на засадах повернення у певні строки та, як правило, з виплатою процента.
Виходячи із сказаного, можна зробити висновок, що кредит є об’єктивною вартісною категорією, а його необхідність викликана існуванням товарно-грошових відносин. Його передумовою є наявність поточних або майбутніх доходів у позичальника, а конкретними причинами, що обумовлюють необхідність кредиту, ? коливання потреби в коштах та джерелах їх формування у суб’єктів господарювання.

8.4. Функції і роль кредиту.
Суть кредиту проявляється в його функціях. Кредиту притаманні такі основні функції: перерозподільча, емісійна та контрольна.
За змістом перерозподільча функція означає, що з допомогою кредиту відбувається перерозподіл грошових капіталів на засадах повернення. Вона проявляється як при мобілізації грошових капіталів, що тимчасово не задіяні в господарському обороті_ так і при їх розміщенні у сфери економічної діяльності. У цій функції кредит виступає лишень як форма передачі капіталу з одних рук до інших. З одного боку, відбувається нагромадження грошових капіталів за рахунок реальних збережень економічних агентів. У суб’єктів господарської діяльності такими збереженнями можуть бути: грошові залишки на рахунках у банку, вивільнені із кругообігу капіталу; грошові кошти за цільовим призначенням (спеціальні фонди), амортизаційні відрахування, невикористаний прибуток та інші кошти. Нагромадження капіталу може відбуватись за рахунок особистих доходів та збережень населення, невикористаних бюджетних коштів, власних коштів банків та парабанків, нарешті емісії грошей. Функція кредиту у цьому випадку полягає в тому, щоб мобілізувати ці реальні грошові ресурси, по можливості скоротити строк їхнього “застою” і трансформувати в форму позичкового капіталу.
Для банків залучені тимчасово вільні грошові кошти складають джерело кредитних ресурсів і відображаються у пасиві балансу, а видані кредити показуються у балансі як активи.
З другого боку, за допомогою кредиту відбувається зосередження позичкового капіталу на найбільш пріоритетних сферах економічної діяльності. Кредит дає змогу спрямувати позичковий капітал у ту сферу чи галузь економіки, яка здатна забезпечити більш ефективне використання цього капіталу. Тільки на основі кредиту стає можливим застосувати позичковий капітал не в сфері де його створено, а там, де він має більше всього шансів збільшити свою вартість. Кредит, таким чином, сприяє переливу капіталів з одних галузей економіки в інші та вирівнюванню норми прибутку. У всякому іншому випадку перерозподіл через кредитний механізм позичкового капіталу позбавляється економічного сенсу.
Мобільність кредиту, за допомогою котрого ефективно перерозподіляється позичковий капітал дає можливість у стислі строки здійснити переорієнтацію виробництва й стабілізувати економіку. Головним джерелом у таких умовах може бути так званий “венчурний” кредит, що функціонує переважно з допомогою держави.
Другою функцією кредиту є випуск грошей для обслуговування платіжного обороту ? емісійна (антиципаційна) функція. Суть цієї функції кредиту випливає із функції грошей як засіб платежу. Тому можна сказати, що кредит нещо іеше як гроші у функції засобу платежу. На основі кредиту здійснюється емісія грошей як платіжних засобів. Образно можна висловитись: кредит ? батько всіх грошей, емісія ? їх матір. Люба емісія готівкових чи депозитних грошей ? результат кредитної операції. Видача позики збільшує грошову масу, що знаходиться в обігу, а погашення позики означає її скорочення. Саме методами кредитної експансії (розширення кредиту) та кредитної рестрикції (звуження кредиту) регулюється кількість грошей в обігу.
Слід відмітити, що сама по собі кредитна емісія грошей не має як таких обмежень. Наприклад, держава може вдаватись до емісії грошей для покриття бюджетного дефіциту, що особливо проявляється в умовах інфляції. Однак випускати гроші в обіг необхідно тільки тоді, коли в цьому існує реальна потреба. Економічною умовою кредитної емісії повинна бути відповідна пропозиція між динамікою збільшення валового внутрішнього продукту з одного боку, та темпами росту кредиту за рахунок емітованих пасивів ? з другого боку. Йдеться про функціональні межі кредиту та про чітке визначення межі так званої депозитної емісії.
У цій функції кредит сприяє економії витрат грошового обігу. Через кредит відбувається: прискорення обігу грошей; взаємне зарахування платежів; запровадження прогресивних систем розрахунків для юридичних та фізичних осіб, що в кінцевому підсумку призводить до скорочення грошової маси в обігу та економії суспільних витрат.
Контрольна функція випливає з самої природи кредиту. Вона полягає в тому, що в процесі кредитування забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиту зі сторони суб’єктів кредитної угоди. Більш детально це питання розглядається у наступному розділі “Система банківського кредитування”.
Роль кредиту як економічної категорії характеризує конкр_тні прояви його функцій в даному соціально-економічному середовищі.
У ринковій економіці роль кредиту проявляється в регуляції, тобто в оптимізації пропорцій суспільного відтворення. Кредитна форма перерозподілу ВВП та національного доходу є завершальною інстанцією. Вона охоплює, поряд з фінансовою формою, перерозподіл між виробничою і невиробничою сферами, між галузями виробництва і регіонами. Отже, кредит у певній мірі впливає на структурну перебудову економіки, на формування важливих пропорцій в економічній системі: співвідношення між фондами відшкодування, нагромадження і споживання.
Кредит використовується як гнучкий механізм переливання капіталу з одних галузей виробництва в інші та вирівнювання норми прибутку. Сприяючи вирівнюванню норми прибутку в різних галузях, кредит впливає на галузеву структуру економіки, оскільки тимчасово вільні ресурси перерозподіляються в ті галузі, де забезпечується отримання високих прибутків.
На сучасному етапі така роль кредиту реалізується далеко не повністю. Цьому мішає недосконалість ринкових відносин в економіці країни. Зокрема, тільки розпочався процес формування ринку позичкових капіталів, незавершений процес демонополізації та децентралізації економіки, діяльність комерційних банків з кредитними портфелями ще не відповідає ринковим принципам. Регулююча роль кредиту ускладнюється також внаслідок економічної кризи та проявлення інфляційних процесів. Високий рівень інфляції орієнтує комерційні структури на інвестиції у торгівлю, посередницьку діяльність та проекти, що гарантуєть швидкий обіг капіталу і високу норму прибутку, тобто у галузі з високою імовірністю втрати вкладених коштів. З одного боку, це зменшує якість кредитного портфеля банків, збільшуючи частку ризикованих кредитів, а з другого, надає суб’єктам альтернативної економіки можливість легкої компенсації високих ставок відсотку за позичені кошти в разі успішного здійснення проекту. За таких умов переливання позичкових капіталів на вільній конкурентній основі в значній мірі затрудняється і мало сприяє вирівнюванню норми прибутку в різних галузях. Крім того, кредитування у великих розмірах дефіциту державного бюджету теж порушує обгрунтовану пропозицію між фондом нагромадження і фондом споживання.
Надзвичайно важлива роль кредиту у забезпеченні науково-технічного прогресу та обслуговуванні інноваційного процесу. Кредит виступає важливим джерелом фінансування капітальних вкладень. Націлене на виробничий процес довгострокове кредитування виступає як одна із форм інвестицій в економіку країни. Безперервність і достатність їх ? обов’язкові для нормального функціонування економіки. Ефективність кредитних важелів перспективного розвитку НТП визначається кредитною політикою. Для реалізації інвестиційної програми необхідно здійснювати пріоритетне кредитування проектів, ціленаправлених на стимулювання НТП. Однак, в умовах інфляції можливості кредиту в стимулюванні НТП різко зменшуються, оскільки звужуються межі запровадження нової техніки внаслідок її значного подорожання, і можливі строки надання кредиту гораздо менші ніж період окупності капітальних затрат. Сьогодні інвестиційна діяльність в Україні практично відсутня, що спричинено умовами загальної кризи її економіки, нестабільністю соціально-економічного стану в країні. Сьогодні частка довгострокових кредитів становить всього 1-2% у загальному об’ємі кредитних вкладень. Держава вживає заходів щодо стимулювання фінансування інвестиційних проектів. Якщо у кредитному портфелі комерційного банку частка кредитів інвестиційного характеру в найближчому майбутньому складатиме не менше 25%, законодавством України передбачені пільгові умови НБУ, зокрема, щодо формування обов’язкових резервів та економічних нормативів.
В умовах ринкової економіки дедалі більшої ваги набуває кредит в обслуговуванні інноваційного процесу, розвитку малих і середніх виробничих стрктур, підготовці та перепідготовці наукових кадрів. Він допомагає швидкому перерозподілу грошових капіталів, що дає можливість у стислі строки здійснити переорієнтацію виробництва й оздоровити економіку.
Кредит сприяє прискоренню концентрації та централізації капіталу через використання акцій та облігацій корпоративної форми власності, якій нині належать провідні позиції в системі економічних відносин.
Нарешті, кредит використовується як один із дійових інструментів розвитку процесів інтеграції національної економіки в світову економічну систему. Процес структурної перебудови та стабілізації вітчизняної економіки практично неможливий без кредитної допомоги світового співтовариства. З допомогою кредиту можливий імпорт нових технологій, передової техніки, навіть при пасивному торговому балансі. При цьому кредит сприяє розвитку експорту традиційних товарів, використовується як засіб регулювання платіжного балансу країни.