7.2. Моделі грошових реформ.
За характером проведення грошові реформи поділяються на три типи:
1. Грошові реформи формального типу, що зводяться лише до технічного аспекту ? впровадження нового зразка купюри з одночасним або поступовим вилученням тієї, що функціонує. Обмін старої валюти на нову здійснюється у співвідношенні 1:1. Приводом до такої заміни може бути:
а. Необхідність поліпшення фізичних властивостей (зносостійкості, цупкості, захисту від підробки і т.д.) банкнот, що перебувають в обігу, зміни їх відносних і абсолютних розмірів, що може бути результатом технічного прогресу (в розумінні як можливостей виробництва банкнот вищої якості, так і вимог до їхньої якості у зв’язку із застосуванням різних технічних пристроїв ? банкоматів, електронних машин тощо.
б. Підвищення ефектифної боротьби з підробкою національної валюти. Це відбувається у тому випадку, коли в обігу перебуває велика кількість підроблених банкнот (наприклад, накопичених за роки війни), виявлення і вилучення яких стає невідкладною справою.
в. Необхідність зміни зовнішнього вигляду банкнот, їх оформлення, що може зумовлюватися політичними причинами, наприклад, зміна державної символіки тощо.
Усі наведені аспекти здійснення грошової реформи мають в основному суто формальний, неконфіскаційний характер. Якщо реформа обмежується розв’язанням лише цих проблем, не зачіпаючи більш суттєвих монетарних та економічних аспектів, її точніше називати обміном грошей.
2. Грошові реформи конфіскаційного типу, або їх ще називають реформи “шокового” типу. Названі реформи передбачають комплекс явних або замаскованих заходів конфіскаційного характеру. Стосовно конфіскаційних обмежень, то слід виділити такі можливі заходи:
встановлення ліміту на обмін банкнот;
замороження частки депозитів понад встановлений рівень;
тимчасове припинення валютно-обмінних операцій тощо;
Мета подібних заходів ? конфіскація незаконних доходів, відновлення соціальної справедливості, отримання додаткового доходу держави.
У випадках, коли реформи мають конфіскаційний характер, встановлюються досить обмежені терміни обміну та кількісні ліміти обміну, які доповнюються декларуванням доходів. У цьому випадку обмін звичайно проводиться за регресивною шкалою. Тобто до певного порогу старі грошові знаки обмінюються на нові у відношенні один до одного відповідно до встановленого ліміту обміну, який приблизно зберігає міру вартості, а далі ? з понижуючим коефіцієнтом, якщо встановлено кілька послідовних порогів.
Крім того, конфіскаційна природа обміну може базуватися на обміні старих грошей на нові з понижуючим коефіцієнтом, що знижує міру вартості для сум будь-якого розміру обміну, а не лише для тих, які перевищують певний поріг як у першому випадку.
Аналогічна процедура може використовуватися і для обміну депозитних грошей, хоча частіше тут застосовують певну форму примусового заморожування на спеціальних рахунках сум, що перевищують установлені пороги, нерідко на тривалі строки з процентами, які мають, по суті конфіскаційний характер.
З економічного погляду, такі заходи фактично еквівалентні одноразовому інфляційному податку (на багатство, яке зберігається у грошовфй формі) з усіма його соціальними наслідками, оскільки призводять до зменшення купівельної спроможності наявної грошової маси. Тобто у даному випадку коефіцієнт перерахунку цін не збігається з коефіцієнтом обміну старих грошових знаків на нові. І хоч, реформа конфіскаційного типу розглядається економічно менш болісно, ніж інфляція, вона усе ж таки призводить до тих же політичних та соціальних наслідків, що й інфляція у вигляді підриву довір’я до держави, а також, певною мірою, несправедливого перерозподілу трудових доходів населення.
Згадані варіанти реформи застосовуються, якщо нова державна влада знімає з себе відповідальність за дії попередньої (післяреволюційна реформа в Росії) або якщо вона визнає себе банкрутом. Такі випадки мали місце в Німеччині, Угорщині та інших країнах.
Однією з найрадикальніших за змістом грошових реформ конфіскаційного типу вважається реформа, проведена в Західній Німеччині у червні 1948р. Тоді криза в економіці охопила всі ланки виробництва. Але найсильніше вона вдарила по грошовій системі, яка фактично повністю занепала. Про масштаби конфіскації свідчать такі дані. В перший день реформи ? 20 червня всі громадяни, що проживали на території Західної Німеччини одержали можливість поміняти 40 рейхсмарок за курсом 1:1 на нові гроші ? німецькі марки. В серпні за цим же курсом було здійснено обмін ще 20 марок. За таким же принципом було переоцінено й депозитні рахунки: 70% їх суми було анульовано; 20% переведено на строкові (на 20 років) сертифікати; 10% перераховано в нову грошову одиницю. У підсумку в процесі реформи було анульовано 93,5% депозитних грошей і готівки, що знаходилась на руках населення. Водночас було анульовано і внутрішній державний борг. Ефект реформи був надзвичайно високим, а головне ? стабілізувався ринок, почався реальний процес економічного відтворення і розвитку.
3. Реформи паралельного, або, як їх ще називають консервативного типу є надзвичайно складною за технікою реалізації процедурою. У цьому випадку нова грошова одиниця, розширюючи сферу свого функціонального застосування, витісняє старі гроші поступово. В результаті протягом певного часу, коли в обігу знаходяться дві грошові одиниці ? стара й нова, відбувається відповідна сегментація сфери грошового обігу.
Одночасне функціонування в обігу двох грошових одиниць породжує ускладнення не лише технічного порядку. Існує реальна загроза завчасного знецінення “падаючої” валюти (грошової одиниці, що витісняється), сплеску спекулятивних і “тіньових” операцій. Водночас система паралельного обігу має і явні переваги. Вона є найменш ризикованою формою грошової реформи, дозволяє не вдаватися до заходів конфіскаційного характеру, забезпечити стабільність нової грошової одиниці за умов відсутності достатнього товарного наповнення ринку та необхідного стабілізаційного фонду, розширює діапазон маневру грошово-кредитної політики.
У даному випадку ставиться інше вирішення проблеми ? встановлення певного (досить тривалого) періоду паралельного функціонування двох типів грошових знаків із тим, щоб населення могло спокійно позбутися старих знаків і перейти на розрахунки в нових. При цьому можуть встановлюватися або фіксований, або ринковий курс між двома типами грошових знаків. Вибір залежить від принципу емісії цих знаків: якщо він однаковий (або емісія старих знаків негайно припиняється), то співвідношення є незмінним; якщо різний ? то співвідношення буде визначатися фактичною купівельною спроможністю грошових знаків. Так, нові купюри у США, Німеччині чи Великобританії нині емітуються за тим же принципом, що й старі. Це й обумовлює їхнє паралельне паритетне використання. Зберігався єдиний принцип емісії і при введенні нового франка у 1960 році. Було здійснено лише деномінацію, згідно з якою один новий франк дорівнював 100 старим. У 1994 році в Польщі протягом певного часу також існував паралельний обіг старих і нових злотих за фіксованим співвідношенням.
Інша справа, коли нові грошові знаки емітуються за новим принципом, а старі ? продовжують надходити в обіг за старим. Прикладом такого підходу може бути грошова реформа колишнього СРСР 1922-1924 років. Як відомо червінці емітувалися у вигляді редисконту векселів, тобто по суті були кредитними грішми (банкнотами). Тим часом, совзнаки продовжували випускатися в обіг як типові казначейські знаки з метою покриття бюджетного дефіциту. За таких умов співвідношення між ними не могло бути постійним, оскільки одна з валют (у даному випадку “совзнак”) продовжувала знецінюватися, та уряд не бажав застосовувати єдині принципи фінансування для всіх суб’єктів господарювання.
В Україні з моменту запровадження гривні емісія карбованців була припинена. Протягом визначеного терміну мало місце паралельне використання в готівковому обігу карбованців та гривні за фіксованим співвідношенням. При цьому інкасовані банками карбованцеві купони вилучалися з обігу і замінювалися гривнею. Що стосується безготівкових залишків карбованців на банківських рахунках, то їх конвертація у гривні була здійснена одномоментно за тим же співвідношенням. Отже, у цьому аспекті грошова реформа в Україні враховувала кращий досвід інших країн.
Незважаючи на те, що грошова реформа в Україні уже стала надбанням історії, багато політиків і економістів продовжує висловлювати сумніви щодо правильності її проведення. Для прикладу згадаємо грошову реформу в Західній Німеччині після другої світової війни, якою розпочалося “німецьке економічне чудо”. Пропонуємо порівняти можливі вигоди для України від неконфіскованого підходу з тими збитками та “перевагами” у випадку будь-якої конфіскації.