Сучасний світ - території, країни і держави
Процес формування політичної карти світу складний і довготривалий. Він охоплює кілька тисячоліть. Понад 2 тисячі років тому виникли перші держави: Стародавній Єгипет, Стародавня Греція, Стародавній Рим, а також стародавні Китай, Індія, Іран та ін. Відтоді на політичній карті світу з'являлося багато великих і малих країн. Окремі з них, можливо, в інших кордонах, існують і донині, а інші зникли з лиця Землі через переділ територій світу.
За політико-територіальними ознаками на земній кулі розрізняють території, країни і держави.
Територія - частина поверхні суходолу на Землі з природними і створеними людською діяльністю ресурсами, що має певні просторові межі та географічне положення.
Країна - територія з визначеними кордонами і населенням, що в політико-географічному відношенні може мати державний суверенітет (незалежність) або бути залежною.
Держава - суверенне політичне утворення, країна з певною територією, господарством і політичною владою в ній. Держава є основним носієм прав і обов'язків у міжнародних відносинах.
Відповідно до норм міжнародного права на Землі виділяють території трьох видів. По-перше – території суверенних держав - суб'єктів міжнародного права, кожна з яких є самостійним утворенням, господарство і суспільно-політичні структури якого не підвладні зовнішнім силам. У 90-і роки після розпаду СРСР у світі налічувалось понад 200 країн і територій, які юридично або фактично є суверенними. Для забезпечення свого суверенітету незалежні держави створюють системи законодавчої, виконавчої та судової влади, валютно-грошову систему, митну службу, органи безпеки, національні збройні сили тощо. Кожна суверенна держава володіє територією, що обмежується сухопутними та морськими кордонами. До території держави належить суходіл з його надрами, внутрішні води, так звані територіальні води, що прилягають до суходолу в межах 12 морських миль, а також повітряний простір над усім суходолом і водами. Закони міжнародного права виходять з принципу недоторканості території держави, а саме непорушності її кордонів і територіальної цілісності, що історично склалася.
По-друге, в світі залишаються залежні країни і території, кожна з яких знаходиться під політичним чи військовим контролем однієї з суверенних держав. Це: а) колонії - країни, населення яких позбавлене державності й політичних свобод, а економічні ресурси контролюються метрополією; б) протекторати - державні утворення, що делегують свої зовнішньополітичні (а іноді і внутрішньополітичні) права суверенній державі; в) підопічні території ~ землі, тимчасово передані Організацією Об'єднаних Націй (00Н) під управління тієї чи іншої держави. На початку 90-х років у світі залишалося 35 колоній, протекторатів та підопічних територій загальною площею 430 тис. км2 і населенням близько 13 млн чоловік (0,25 % населення Землі). В минулому досить поширеним було явище васалітету, коли більш сильна держава давала державі-васалу деяку формальну самостійність, використовувала її правлячу верхівку як опору свого панування, а та платила відповідну данину, давала людей для війська держави-суверена тощо.
Третій вид територій - води відкритого моря та Антарктида. Води відкритого моря знаходяться в загальному користуванні всіх держав і народів, у тому числі і держав внутрішньоконтинентальних. За межами територіальних вод всі мають право вільного торгового та військового судноплавства, вільного прольоту над морем, а також право ловити рибу, займатися господарською діяльністю. Окремий статус має так звана морська економічна зона, яка прилягає до кордонів держави, що має вихід до моря. Це - акваторія за межами 12 мильних територіальних вод на відстань 200 км та глибину 500 м схилу шельфу, вона знаходиться під контролем прибережної держави, яка має виключне право вести тут економічну діяльність (ловити рибу, добувати мінеральну сировину тощо) та дозволяти таку діяльність іншим країнам на основі економічних угод.
У відкритому морі, а також у повітряному просторі над ним корабель або літак (за деяким винятком, наприклад, у разі підозри у піратстві) підкоряється тільки владі тієї держави, прапор якої несе. Вільні для проходу кораблів також міжнародні протоки, що використовуються для міжнародного судноплавства.
Антарктида - це нейтральна демілітаризована територія, яку не можна використовувати як військову базу або театр воєнних дій. Тут діє принцип свободи наукових досліджень, і кожна країна може надіслати сюди свої наукові експедиції.
На міжнаціональному рівні в господарських відносинах між країнами діють закони міжнародного географічного (територіального) поділу праці. Суб'єкти, що беруть участь у процесі міжнародного поділу праці, на світовому ринку мають докладати зусиль для узгодження правових, валютно-фінансових, а відтак, і міжнародних політичних та міжнародно-правових питань. До того ж, у сучасних умовах посилюються процеси інтернаціоналізації, тобто поглиблення економічних зв'язків у світовому господарстві. Зростає взаємозалежність економік окремих країн. На розвиток господарства світу дедалі більше впливають науково-технічний прогрес, діяльність міжнародних фінансових організацій, транснаціональних корпорацій (тобто великих концернів і трестів, діяльність яких виходить за межі окремих держав). Отже, посилюються процеси міжнародної інтеграції та кооперації.
Інтернаціоналізацію господарського життя можна простежити навіть на побутовому рівні. Так, сучасний житель економічно розвинутої країни здебільшого їздить на американському чи японському автомобілі, дивиться телевізор, зроблений у Японії, користується побутовими електроприладами, завезеними з Італії чи іншої країни Європи. А вранці п'є бразильську каву з французьким сиром чи німецькою шинкою.
Ті ж прояви інтернаціоналізації спостерігаються і в культурному та духовному житті. Сучасна людина може користуватися здобутками світової наукової думки, художньої літератури, мистецтва (кіно, музика, живопис тощо). Міжнародним став спорт: під час світових чи олімпійських змагань за спортсменів активно вболіває вся планета.
Нині в світі розрізняють унітарні та складні держави. Унітарна держава керується з одного центру і не має в своєму складі самоврядних утворень. У такій державі єдина конституція, єдина система органів державної влади. Складні держави можуть бути федераціями, конфедераціями чи уніями. Федерація - це, як правило, союзна держава, до якої входять самоврядні території, що мають певну політичну та економічну самостійність, але деякі питання, наприклад, оборони, зовнішньої політики, фінансової діяльності тощо віддають у ведення федеративних органів влади. Конфедерація - союз держав, що об'єднуються для розв'язання певних політичних чи воєнних цілей, зберігаючи при цьому свою самостійність (наприклад, США були конфедерацією з 1776 до 1787 року). Унія - об'єднання держав під скіпетром одного монарха, що іноді траплялося в історії (наприклад, Польсько-Литовська унія 1386-1568 років, що включала і землі України).
У наш час у світі переважають унітарні держави. Європейські, латиноамериканські, арабські країни цього типу здебільшого однонаціональні з порівняно невеликою часткою національних меншин. Унітарні держави Африки та Південно-Східної Азії мають дуже строкатий національний склад.
У світі багато федеративних держав. В Європі це, наприклад, — Німеччина (ФРН), Австрія; в Америці - США, Канада, Бразилія, Венесуела; в Азії - Індія, Пакистан, Об'єднані Арабські Емірати, Малайзія. Федеративною державою є Росія.
Класичних конфедерацій чи уній у наші дні немає. Існують міждержавні союзи, що забезпечують певну політичну єдність окремих конгломератів держав. Для багатьох країн Британської Співдружності Націй англійська королева є сувереном і представлена у країні генерал-губернатором (наприклад, у Канаді, Австралії, Новій Зеландії, на Багамських островах, Ямайці, Барбадосі тощо). На терені Радянського Союзу після його розпаду виникла Співдружність Незалежних Держав (СНД), до якої входить більшість колишніх союзних республік, але рівень інтеграції кожної з них у новому утворенні не однаковий. Так, на початку 1997 року досить значним цей рівень був між Росією, Білоруссю, Казахстаном та Киргизстаном, тоді як інші країни СНД дотримувалися більш-менш незалежних політичних курсів.
За формою державного управління держави можуть бути республіками чи монархіями. Республіки - найпоширеніший тип держави. В них органи державної влади - парламент або парламент і президент - обираються народом.
Залежно від того, як складається розподіл повноважень між парламентом і президентом, республіки можуть бути з президентською, президентсько-парламентською або парламентською формами управління. Типово президентськими республіками є, наприклад, США, Мексика, Бразилія, президентсько-парламентськими - Франція, Індія, Італія. Чисто парламентська форма управління нині трапляється як виняток (Канада, Австралія).
У монархіях верховна влада належить суверену - королю, князю, султану, еміру тощо і передається у спадщину. Розрізняють абсолютну, конституційну і теократичну монархії. В абсолютних монархіях влада суверена необмежена. Країнами абсолютної монархії є Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати, Оман, Катар, Бруней. В теократичних монархіях влада належить главі церкви. Теократична монархія у Саудівській Аравії. В конституційних монархіях влада суверена обмежена конституцією і фактично законодавчою владою є парламент. Країнами конституційних монархій в Європі є Великобританія, Бельгія, Іспанія, Данія, Нідерланди, Швеція, Норвегія, в Азії - Японія, Малайзія, Таїланд, Йорданія; в Африці - Марокко.