ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ І ПРИРОДА ІНДІЇ. Індія розташована на півдні Азії, на півострові Індостан. На півночі Індії знаходиться найвищий у світі гірський хребет — гори Гімалаї. Вони відділяють Індію від інших країн світу і захищають її від холодних північних вітрів. На півдні півострів Індостан омивають хвилі теплого Індійського океану. В Індії течуть дві великі річки — Інд і Ганг зі своїми притоками. Долини цих річок дуже родючі. В давнину долина Гангу була вкрита болотами та джунглями — непрохідними тропічними лісами. У джунглях водилося багато звірів і птахів: слонів, мавп, тигрів, папуг, у болотах жили отруйні змії, укус яких смертельний для людини.
Природа Індії багата й різноманітна. Зелені долини річок змінюються степами та пустелями, а снігові гори — тропічними лісами.
НАЙДАВНІШІ МІСТА ІНДІЇ. В долині річки Інд археологи розкопали залишки двох найдавніших міст Індії. Це міста Мохенджо-Даро та Хараппа, які існували п'ять тисяч років тому. В центрі кожного міста на пагорбі височіла добре укріплена цитадель, оточена стінами з вежами. Місто перетинали широкі вулиці. Заможні люди жили в дво- або триповерхових будинках з великою кількістю кімнат, бідняки — в маленьких будиночках.
Кожний будинок мав внутрішній дворик, куди виходили вікна з кімнат. Покрівля будинків була плеската. Увечері, коли спадала спека, на покрівлю піднімалась уся родина відпочити і подихати свіжим повітрям. У багатьох будинках були ванні кімнати. Використана вода по глиняних трубах збігала у міську каналізацію. Такого не було ні в містах Єгипту, ні в містах Месопотамії.
ЗАНЯТТЯ СТАРОДАВНІХ ІНДІЙЦІВ. Стародавні індійці були землеробами. На своїх полях вони вирощували пшеницю, ячмінь, горох, бавовну і рис. Розводили корів, буйволів, ослів, кіз, овець, верблюдів.
У містах Мохенджо-Даро і Хараппі жили ремісники. Вони робили гарний посуд з візерунками, ткали тонкі тканини, виплавляли з міді і бронзи знаряддя праці та прикраси. На руїнах будинків археологи знайшли зернотертки, ступки, сокири, ножі, зброю, зроблену з міді та бронзи. Заліза стародавні індійці ще не знали.
Міста вели жваву торгівлю. Про це свідчать великі й малі бронзові гирі, знайдені під час розкопок.
ЗАСЕЛЕННЯ ІНДІЇ ПЛЕМЕНАМИ АРІЇВ. Чотири тисячі років тому до Індії прийшли племена кочівників та скотарів аріїв. Згадка про ці події збереглася в священній книзі індійців «Рігведі». Там розповідається, що за один день боги зруйнували 99 міст дасью (місцевих жителів). Дасью були темношкірі; вони не знали ні законів, ні богів. Завойовники були високі на зріст, мали білу шкіру, називали себе аріями, що означало «шляхетні, благородні люди»; цією назвою вони протиставляли себе темношкірому населенню, яке поневолили.
Раніше арії жили на півдні Східної Європи, тобто в степах України, і аж до Каспійського моря. Вони випасали табуни коней, розводили овець, У пошуках кращих пасовиськ частина аріїв перейшла через гірський хребет Гіндукуш і спустилася до Індії. Інша група аріїв пішла на Іранське нагір'я. Від них походять перси. Деякі арії пішли ще далі — на Кавказ та в Європу.
Слово «арії» збереглося в сучасній назві країни Іран. Вчені вважають, що арії були родичами багатьох сучасних народів — індійців, персів, німців, англійців, українців, литовців та ін. Про це свідчать однокореневі слова в їхніх мовах, що означають одні і ті самі предмети (табл. 4). Вони збереглися з найдавнішої мови, якою розмовляли арії,— санскриту. Ці мови прийнято називати індоєвропейськими мовами.
ІНДІЙСЬКІ ВЕДИ. Священні книги аріїв, написані санскритом, називаються «Веди», що означає «знання». Таких книг чотири. Веди — це збірки пісень і заклинань, звернених до богів. Слово «веди» має спільний корінь зі старовинним слов'янським словом «вєдаті», тобто «знати», а також з українськими словами «віщий», «віщун» — той, хто передбачає, віщує майбутнє.
Від «веди» утворено слово «деви» — «боги». Звідси наші слова «дівчина», «діва», а також «дєва» російською мовою. Старослов'янський бог називався Див. У феків їхній верховний бог Зевс мав ще одне ім'я — Дій. У римлян бог називався Деус.
РЕЛІГІЯ ТА ЗВИЧАЇ В ІНДІЇ
РЕЛІГІЯ ТА ЗВИЧАЇ В ІНДІЇ. Арії, як і інші народи, обожнювали сили природи. Головним богом у них був могутній Індра — бог грози і блискавок. До нього зверталися воїни в бою, благаючи перемоги над ворогом. Коли фимів грім і лютувала буря, вважали, що то сердиться на небі бог Рудра. Це слово, однокореневе з українським прикметником «рудий» та іменником «руда» («залізна руда» та «руда» в значенні «кров»), у перекладі означає «червоний».
Богом неба був Варуна. Щоранку на колісниці, запряженій золотистими кіньми, виїжджав на небо бог сонця Сур'я. Царем над мертвими був похмурий бог Яма. Але найбільше поважали арії бога вогню Агні. Це ім’я близьке до російського слова «огонь» та українського “вогонь”.
Жерці висікали священний вогонь і розпалювали вогнище. Вогню приносили жертви: лили на вогнище олію, молоко, спалювали м'ясо тварин, співаючи при цьому молитви і заклинання.
Пізніше релігія в індійців перемінилася, на зміну старим богам прийшли нові. Тепер головними богами стали Брахма, Шіва і Вішну. їх зображували з багатьма руками і обличчями. Земним втіленням бога Вішну вважався Крішна у подобі людській. Богиня краси і кохання звалася Лакшмі.
Індійці вважали священними багатьох тварин — корів, мавп, слонів. Вони їх не вбивали і не їли.
Річка Ганг вважалася в індійців священною, вони вірили, що її вода змиває всі гріхи. Мертвих спалювали на вогнищі, а попіл висипали у Ганг. Коли помирав чоловік, його дружина мусила добровільно зійти на вогнище і згоріти.
ВАРНИ В ІНДІЇ. Увесь індійський народ ділився на чотири групи — варни, або касти. За легендою, на варни розділив людей бог Брахма, і він же визначив заняття, права та обов'язки кожної варни. Із своїх губ Брахма створив жерців-брахманів. Тому тільки брахмани можуть говорити від імені бога, їхній обов'язок — вивчати священні книги та приносити жертви богам.
Із своїх рук Брахма створив воїнів-кшатріїв. їхній обов'язок — захищати людей від ворогів та управляти державою. Найголовніший воїн — цар.
Зі своїх стегон Брахма створив вайшья — селян, купців і ремісників.
Ці три варни називалися «варни двічі народжених», бо лише вони справляли особливий обряд у день повноліття, який вважався другим народженням людини.
Четверта варна — це шудри (слуги), яких Брахма створив зі своїх ніг. Вони мусили прислужувати людям із трьох вищих варн. Шудрами були поневолені арійцями темношкірі мешканці Індії.
Була ще п'ята група індійців — «недоторкані», які не належали до жодної з варн. Це були найнещасніші і знедолені люди в усій Індії. Недоторкані не мали права жити в селищах. Одяг вони носили тільки після померлих, а прикраси — лише залізні, їжу їм давали в розбитому посуді. Вони виконували найбруднішу і неприємну роботу: наприклад, прибирали нечистоти, обдирали шкури з убитих тварин. Індійці з вищих варн боялися навіть доторкнутися до цих людей, щоб не осквернити себе.
Усе життя людина належала до тієї варни, в якій вона народилася. Перейти з однієї варни до іншої було неможливо.
ВІРА В ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДУШІ. Стародавні індійці вірили, що після смерті людини її душа переселяється в інше тіло. Якщо людина виконувала встановлені правила та закони: не вбивала, не крала, шанувала батьків,— то її душа відродиться після смерті в тілі жерця-брахмана або потрапить у рай. Але якщо людина грішила, то після смерті її душа переселиться у тіло недоторканого або якоїсь тварини чи стане травою при дорозі, яку всі топчуть. Таким чином, своєю поведінкою за життя людина сама собі готувала майбутню, після смерті, долю.
ІНДІЙСЬКІ ЙОГИ. В усьому світі відомі індійські йоги. Йогами ставали вже немолоді брахмани. Вони йшли до лісу й оселялися на самоті, далеко від людей. Там вони молилися, їли корінці та плоди дерев, пили джерельну воду, виконували фізичні вправи, корисні для здоров'я. Люди вважали йогів чарівниками і шанували їх.
PITA - УНІВЕРСАЛЬНИЙ ЗАКОН ВСЕСВІТУ. Стародавні індійці вважали, що життя людей, природи, всесвіту підкоряється одному спільному для всіх закону. Цей закон вони називали Рітою. У священній книзі «Рігведа» сказано: «Весь всесвіт засновано на Ріті, він рухається згідно з Рітою. Ріта — це закон, якому мусять підкорятись усі — боги і люди».
Індійці вважали, що Ріта виникла одночасно зі створенням самого всесвіту. Сонце для них було оком Ріти, а охоронцями Ріти — 12 сонячних братів-місяців, кожен з яких відповідав певному знаку зодіаку (колу з 12 сузір'їв).
Отже, індійська Ріта — це рух Сонця колом зодіаку протягом одного року та його вплив на все живе на Землі.
Стародавні індійці зображували Ріту як сонячне колесо бога Вішну з 12 спицями. Кожна спиця — це місяць. Рік називався колісницею Ріти з 12 спицями.
БУДДИЗМ. У п'ятому столітті до н. е. в Індії поширилася нова релігія — буддизм, названа так за ім'ям її засновника Будди.
Будда був сином одного індійського царя. Батько дуже любив свого сина і хотів зробити його життя легким і приємним. Він заборонив слугам навіть згадувати про сумні речі — бідність, хвороби, старість, смерть. Та якось царевич зустрів згорбленого хворого дідуся, а іншим разом побачив, як несли на кладовище мерця. Це так вразило Будду, що він покинув свій палац, усі скарби, свою дружину і пішов до лісу молитися. На самоті Будда багато думав, як позбутися зла, і склав заповіді, як треба правильно жити на світі. Не можна вбивати нічого живого — ні великого, ні малого. Не можна красти, брехати, пити вино й горілку. Треба любити людей, тварин, рослини.
Згодом до Будди прийшли учні, і він став їх навчати. Учні та послідовники Будди, яких в Індії і зараз дуже багато, дотримуються заповідей свого вчителя. Будда навчав, що однаково погано жити у великих розкошах і в бідності. Правильно живе та людина, яка обмежує свої бажання, живе скромно, чесно, спокійно, прагне пізнати істину.
