1. Фактори, як впливають на формування клімату
КЛІМАТ [від грецьк. klima нахил (земної поверхні до сонячних променів)], статистичний багаторічний режим погоди, одна з основних географічних характеристик тієї чи іншої місцевості. Основні особливості клімату визначаються
надходженням сонячної радіації
процесами циркуляції повітряних мас
характером поверхні, що підстилає.
З географічних факторів, що впливають на клімат окремого регіону, найбільш істотні:
широта і висота місцевості,
близькість його до морського узбережжя,
особливості орографії і рослинного покриву,
наявність снігу і льоду,
ступінь забруднення атмосфери.
Ці фактори ускладнюють широтну зональність клімату і сприяють формуванню місцевих його варіантів.
Поняття «клімат» набагато складніше визначення погоди. Адже погоду можна увесь час безпосередньо бачити і відчувати, можна відразу описати чи словами цифрами метеорологічних спостережень. Щоб скласти собі навіть саме приблизне представлення про клімат місцевості, у ній потрібно прожити принаймні кілька років. Звичайно, не обов'язково їхати туди, можна взяти за багато років дані спостережень метеорологічної станції цієї місцевості. Однак такий матеріал - це багато хто і багато тисяч різних цифр. Як же розібратися в цьому достатку цифр, як знайти серед них ті, що відбивають властивості клімату даної місцевості?
Древні греки думали, що клімат залежить тільки від нахилу падаючих на Землю сонячних променів. По-грецьки слово «клімат» означає нахил. Греки знали, що чим вище сонце над обрієм, чим крутіше сонячні промені падають на земну поверхню, тим повинно бути тепліше.
Плаваючи на північ, греки попадали в місця з більш холодним кліматом. Вони бачили, що сонце опівдні тут коштує нижче, ніж у той же час року в Греції. А в печені Єгипті воно, навпаки піднімається вище. Тепер нам відомо , що атмосфера пропускає в середньому три чверті тепла сонячних променів до земної поверхні і тільки одну чверть затримує. Тому спочатку земна поверхня нагрівається сонячними променями, і тільки потім уже від її починає нагріватися повітря.
Тепло і холод залежать від висоти сонця над обрієм. Цим визначається різниця в кліматі між вічно жаркими тропічними країнами, де сонце опівдні цілий рік піднімається високо, а двічі чи один раз у рік стоїть прямо над головою, і крижаними пустелями Арктики й Антарктики, де кілька місяців сонце взагалі не показується.
Однак на одній і тій же географічній широті навіть по одному ступеню тепла клімати можуть дуже різко відрізнятися один від одного. Так, наприклад, в Ісландії в січні середня температура повітря дорівнює майже 0оС, а на тій же широті в Якутії вона нижче -48оС. По інших властивостях (кількості опадів, хмарності і т.д.) клімати на одній широті можуть відрізнятися один від одного навіть сильніше, ніж клімати екваторіальних і полярних країн. Ці розходження кліматів залежать від властивостей земної поверхні, що сприймає сонячні промені. Білий сніг відбиває майже всі падаючі на нього промені і поглинає тільки 0,1-0,2 частини принесеного тепла, а чорна мокра рілля, навпаки, майже нічого не відбиває. Ще важливіше для клімату різна теплоємність води і суші, тобто різна їх здатність запасати тепло. Вдень і влітку вода значно повільніше нагрівається, чим суша, і виявляється холодніше за неї. Вночі й узимку вода охолоджується набагато повільніше, ніж суша, і виявляється, таким чином, тепліша за неї.
Крім того, на випар води в морях, озерах і на вологих ділянках суші затрачається дуже велика кількість сонячного тепла. За рахунок холодної дії випару в зрошуваному оазисі буває не так пекуче, як у оточуючій пустелі.
Дві місцевості можуть одержувати зовсім однакову кількість сонячного тепла, але по-різному її використовувати. Через це температура земної поверхні навіть на двох сусідніх ділянках може відрізнятися на багато градусів. Поверхня піску в пустелі літнім днем нагрівається до 80оС, а температура ґрунту і рослин у сусідньому оазисі виявляється на кілька десятків градусів холодніше.
Дотичний із ґрунтом, рослинний покрив чи водяна поверхня. Повітря або нагрівається або прохолоджується в залежності від того, що тепліше - повітря чи земна поверхня. Тому що саме земна поверхня в першу чергу одержує сонячне тепло, те вона в основному передає його повітря. Самий нижній шар, що нагрівся, повітря швидко перемішується з лежачим над ним шаром, і таким шляхом тепло від землі усе вище поширюється в атмосферу.
Однак так буває далеко не завжди. Наприклад, уночі земна поверхня прохолоджується швидше повітря, і він віддає їй своє тепло: потік тепла направляється вниз. А узимку над засніженими просторами материків у наших помірних широтах і над полярними людами такий процес йде безупинно. Земна поверхня чи тут зовсім не одержує сонячного тепла, чи одержує його занадто мало і тому безупинно відбирає тепло в повітря.
Якби повітря було нерухоме і не існувало вітру, то над сусідніми по-різному нагрітими ділянками земної поверхні спочивали б маси повітря з різними температурами. Їхньої границі можна було б простежити до верхніх меж атмосфери. Але повітря безупинно рухається, і його плини прагнуть знищити ці розходження.
Уявимо собі, що повітря рухається над морем з температурою води 10? і на своєму шляху проходить над теплим островом з температурою поверхні 20?. Над морем температура повітря така ж, як води, але, як тільки потік переходить через берегову лінію і починає просуватися в глиб суші, температура його самого нижнього тонкого шару починає підвищуватися, і наближається до температури суші. Суцільні лінії однакових температур - ізотерми - показують, як нагрівання поширюється усе вище і вище в атмосфері. Але от потік доходить до протилежного берега острова, вступає знову на море і починає прохолоджуватися - теж знизу нагору. Суцільні лінії окреслюють похилу і зрушену щодо острова «шапку» теплого повітря. Ця «шапки» теплого повітря нагадує форму, що приймає дим при сильному вітрі.
Те, що ми бачимо на малюнку, повторюється усюди над малим і великої по-різному нагрітими ділянками. Чим менше кожна така ділянка, тим нижче над ним буде рівень в атмосфері, до якого встигне поширитися нагрівання ( чи охолодження) повітряного потоку. Якщо повітряний плин з моря переходить на покритий снігом материк і рухається над ним багато тисяч кілометрів, то воно остудиться на кілька кілометрів нагору. Якщо холодна чи тепла ділянка простирається на сотні кілометрів, то його вплив на атмосферу можна простежити тільки на сотні метрів нагору, при менших розмірах - висота ще менше.
Розрізняють три основних види климатов - великий, середній і малий .
Великий клімат складається під впливом тільки географічної широти і найбільших ділянок земної поверхні - материків, океанів. Саме цей клімат зображують на світових кліматичних картах. Великий клімат змінюється плавно і поступово на великих відстанях, не менш чи тисяч багатьох сотень кілометрів.
Особливості климатов окремих ділянок довжиною в кілька десятків кілометрів (велике озеро, лісовий масив, велике місто т т.д.) відносять до середнього (місцевому) клімату, а більш дрібних ділянок (пагорби, низини, болота, гаї і т.д.) - до малого клімату.
Без такого поділу не можна було б розібратися, які розходження клімату головні, які другорядні.
Різний приплив сонячного тепла на різних широтах і неоднакове використання цього тепла земний поверхня. Не можуть цілком пояснити нам всі особливості климатов, якщо не врахувати значення характеру циркуляції атмосфери.
Повітряні течії увесь час переносять тепло і холод з різних областей земної кулі, вологу з океанів на сушу, а це приводить до виникнення циклонів і антициклонів.
Хоча циркуляція атмосфери увесь час міняється і ми відчуваємо ці зміни в змінах погоди, усе-таки порівняння різних місцевостей показує деякі постійні місцеві властивості циркуляції. В одних місцях частіше дують північні вітри, в інші - південні. Циклони мають свої улюблені шляхи руху, антициклони - свої, хоча, звичайно, у будь-якім місці бувають будь-які вітри і циклони усюди змінюються антициклонами. У циклонах випадають дощі.
2. Кліматичні ресурси
Кліматичні ресурси - невичерпні природні ресурси, що містять сонячну енергію, вологу та енергію вітру. Кліматичні ресурси не споживаються безпосередньо в матеріальній та нематеріальній діяльності людей, не знищуються у процесі використання, але можуть погіршуватись (забруднюватись) або покращуватись (за умови цілеспрямованої діяльності). Поєднання тепла, вологи, водного режиму, грунтів певної територрії, що використовуються в сільському господарстві, називають агрокліматичними ресурсами.
2.1. Рекреаційні ресурси
Рекреаційні ресурси - сукупність природних та антропогенних об'єктів і явищ, що їх можна використовувати для відпочинку, лікування й туризму. Природні рекреаційні ресурси - це особливості природи, природні та природно-технічні геосистеми, об'єкти і явища природи, їхні компоненти й властивості, природоохоронні об'єкти, пам'ятки історії, архітектури, етнографічні особливості території.
Рекреаційні ресурси океанів і морів характеризуються значною різноманітністю. До основних рекреаційно-туристських берегових районів належать: в Антлантичному океані - Середземноморське узбережжя Південної Європи та Північної Африки, узбережжя Біскайської затоки, Північного, Балтійського та Чорного морів півострова Флорида, островів Куба, Гаїті, Багамських, райони міст міських агломерацій Атлантичного узбережжя Північної та Південної Америки; у Тихому океані - Гавайські острови і східне узбережжя Австралії, острів Хайнань (Китай), узбережжя Японського моря, райони міст і міських агломерацій Тихоокеанського узбережжя Північної та Південної Америки; в Індійському океані - острів Шрі-Ланка, райони прибрежних міських агломерацій Індії, східне узбережжя острова Мадагаскар. Нині поширення набувають туристські подорожі на кораблях (круїзи), підводне полювання, спортивне рибальство, віндсерфінг, подорожі на вітрильниках, яхтах, катамаранах, мисливські сафарі, відвідування значних спортивних культурних подій.
Загальний обсяг світових рекреаційних ресурсів не може бути визначений повністю якісно або кількісно. Для оцінки світових рекреаційних ресурсів треба враховувати географічне положення, особливості клімату і ландшафтів. До основних видів рекреаційних ресурсів належать: узбережжя теплих морів; береги річок, озер і водосховищ; лісові та лучні масиви; передгір'я та гірські країни; міста - столичні та історичні центри; міста-курорти або курортні місцевості; релігійно-культові комплекси та окремі споруди, розташовані поза межами населених пунктів; давні міста, фортифікаційні споруди (печерні міста, фортеці тощо), каменярні.
На характер використання рекреаційних ресурсів надзвичайно сильно впливає екологічний стан території - чистота або забруднення вод, повітря, грунтів, порядок чи безладдя в соціально-політичному житті суспільства, економіці країни. Нині до найболючіших екологічних проблем багатьох держав світу слід віднести забрудненість повітря, поверхневих вод, морів і океанів, тероризм, осередки великих і малих воєнних конфліктів, що не припиняються.
Раціональне використання рекреаційних ресурсів є дуже вигідним бізнесом, бо, не потребуючи значних капіталовкладень, приносить швидкий і значний прибуток. Тому в багатьох країнах до рекреації залучають як приватний, так і державний капітал. Дуже великого значення для залучення туристів набуває рівень розвитку сфери обслуговування, тому провідні місця у світовому туризмі здебільшого належать розвиненим країнам. Щороку Іспанію відвідує понад 50 млн. іноземних туристів, Італію - до 35 млн., Францію і США до 30 млн., Канаду, Великобританію, Японію - до 20 млн.
2.2. Лісові ресурси
Лісові ресурси світу налічують 3,8 млрд. га (приблизно ? суходолу), промислові запаси деревини становлять до 50 млрд. куб. м. Більша частина лісів сконцентрована у двох лісових поясах - північному, з переважанням хвойних пород (пролягає через Канаду, США, Скандинавію, Росію) та південному, з листяними породами дерев (території Центральної та Південної Америки, Екваторіальної Африки, Південної та Південно-Східної Азії).
Ліси є основним постачальником кисню в атмосферу. Деревина використовується як паливо, як цінний матеріал для будівельної та хімічної індустрії. Ліси виконують грунтозахисну та водоакумулятивну функціі, є місцем відпочинку, видиграють надзвичайно важливу природоохоронну роль.
Найбільші площі лісів збереглися в Азії та Південній Америці, найменші - в Австралії та Європі. Щороку площі лісів скорочуються на 25 млн. га, що є важливим аспектом екологічної проблеми. За запасами деревини провідні місця в світі належать Росії, Канаді, Бразилії, США, Індонезії; з-поміж африканських країн - Демократичній Республіці Конго (ДРК).
