Фізико-географічна характеристика Івано-Франківської області.

ВСТУП
Україну часто називають квітучим краєм. Це – земля, де знання, досвід людей і їх любов до природи можуть творити чудеса, тому дбайливе ставлення до природи мусить бути невід’ємною рисою характеру кожної молодої людини.
Невід'ємною частиною природи е птахи. Птахи – одні із найцікавіших створінь природи, які здавна приваблюють людину своїм умінням літати, поведінкою, барвами оперення, винятковим розмаїттям. Це – скарб, який природа дарує людству, це – наша спадщина, наші обереги і нести відповідальність за долю птахів. У лісі, на луках, у полі, в парку, саду, біля житла — скрізь вони привертають нашу увагу. Ми спостерігаємо, як одні з них у пошуках їжі стрибають по землі, інші — обстежують гілки й стовбури дерев. Ми милуємося їх польотом, формою тіла, красою оперення, дивуємося з їхньої поведінки. Не можемо уявити собі лісу без співу птахів, нас зачаровує пісня солов'я, жайворонка, навіть тихеньке тенькання якоїсь непомітної серед рослинних хащів пташки радує нас, створює добрий настрій.
Птахи — окраса природи. А яку велику користь приносять невтомні крилаті захисники полів, лісів, лук, садів! Хижі птахи живляться гризунами, які завдають на полях шкоди, зерноїдні—насінням бур'янів. Особливо корисні комахоїдні птахи, які поїдають дуже багато комах-шкідників. Серед птахів є мисливсько-промислові — людина використовує їх м'ясо, пір'я, пух. Деяких птахів людина приручила й одомашнила. За багато років завдяки штучному добору створено чимало порід свійських курей. Так, лише в СНГ їх налічується близько п'ятнадцяти. Усі вони походять від птахів одного виду — банківської курки, або курки джунглів, що й тепер водиться в лісах Індії, Бірми, Малайського архіпелагу.
Птахи становлять велику й. різноманітну групу тварин. Вони поширені скрізь, де для них є їжа, сприятливі для життя умови. На земній кулі налічується 9400 видів птахів і 1000 з них перебуває зараз під загрозою. Ця цифра вказує і на загальне погіршення стану нашого довкілля. В Україні зареєстровано близько 400 видів птахів, 67 з них занесено до Червоної книги України “Тваринний світ”. 17% птахів можуть зникнути на наших очах, як уже практично зникли: орел степовий, дрохва, хохітва. Наприклад, до Червоної книги України занесено дятла великого строкатого, лелеку чорного, яструба, канадка сокола, зозулю, балабана, Філіна, дятла зеленого, сову вухату тощо. Отже, тепер людство усвідомлює, що екологічна проблема є надзвичайно важливою, бо небезпека загрожує існуванню цивілізації. Відновлення і збереження довкілля стало важливим завданням і розв’язати його можна, лише об’єднавши зусилля всіх країн світу.
Усіх птахів поділяють на 28 рядів. Найчисленнішим є ряд горобиних — (близько 4000 видів). За місцем оселення птахів поділяють на синантропних, або птахів культурного ландшафту, птахів лісу, лук, степу, берегових урвищ та ярів, птахів-водолюбів. Поділ на ці екологічні групи умовний, бо деякі птахи можуть оселятися в різних місцях. Наприклад, перепел гніздиться в степу і на луці, ОДУД — У будівлях і в лісі. Але більшість птахів дотримується певних рослинних угруповань, певного ландшафту.
Птахами цікавляться люди різних професій і різного віку. Вивченням же біології птахів займаються вчені-орнітологи. Вони спостерігають за ними в природних умовах, вивчають їх за допомогою різних приладів, зокрема радіопередатчиків і радіолокаторів, з допомогою кільцювання, ставлять різні експерименти в природі й лабораторіях.
Проте життя птахів вивчене ще недостатньо. Ученим, безумовно, можуть допомогти учні, юні натуралісти. Ознайомившись з фауною птахів своєї місцевості, можна перейти до дослідницької роботи: .вести спостереження, коли прилітають птахи того чи іншого виду, вивчати поведінку їх під час прильоту на місця гніздування, їхнє гніздове життя (час будування гнізда, початок відкладання яєць, час вилуплення пташенят, кількість прильотів батьків з їжею до гнізда), значення птахів у сільському й лісовому господарствах (за характером живлення), способи приваблювання й охорони птахів тощо.
Спершу слід ознайомитися з будовою птахів, пристосуваннями їх до польоту та життя в різних умовах середовища на заняттях гуртків юних натуралістів у школах, на біологічних станціях, у палацах піонерів, зоопарках. Потім можна перейти до вивчення птахів у природі, до лабораторного експерименту. Цікаве й корисне заняття — фотографування птахів.
Юннати нашої країни беруть найактивнішу участь у проведенні Дня птахів, приділяють велику увагу охороні птахів, приваблюють їх у сади, парки, ліси, підгодовують у зимовий період. Вони повинні роз'яснювати всім, особливо учням молодших класів, яке велике значення мають птахи, як важливо оберігати їхні гнізда, дотримувати тиші в природі у той час, коли виводяться пташенята (червень — місяць тиші в природі). Адже наші пернаті друзі заслуговують на те, щоб ми постійно дбали про них.
Фізико-географічна характеристика території дослідження
Географічне положення
Площа Івано-Франківської області дорівнює 13,9 тис. квадратних кілометрів. Її конфігурація нагадує ромбовидну форму, витягнену по довгій осі з півночі на південь по меридіану 24о 45’. Загальна протяжність території від крайньої північної точки до крайньої південної досягає понад 185 км, а з заходу на схід в найбільш розширеній частині – майже 150 км.
Найбільш компактний масив області розташований між 46 і 49о15’ північної широти. На північ і південь від цих широт територія різко звужується, утворюючи два виступи, які нагадують півострови. Північний Опільський виступ шириною 25-30 км і довжиною 30-35 км, знаходиться на лівому березі Дністра, охоплюючи басейни рр.. Тилої Липи і Свіжу. Південний Чорноморський виступ, довжиною близько 50 км, на рівні с. Жаб’є має 35-40 км ширини, а на південь звужується, вклинюючись у верхів’я Білого і Чорного Черемоші.
Границі Івано-Франківської області завдяки своєрідній конфігурації території і особливостям природних рубежів (гірські хребти, ріки) дуже звивисті і мають велику загальну протяжність – приблизно 760 км,, майже дорівнюючи віддалі від Івано-Франківська до Києва. На півночі і заході на протязі 200 км. Івано-Франківщина межує з Львівською областю. Північний відрізок цієї границі проходить здебільшого по Прикарпатський горбистій рівнині, а південний (45 км.) – майже меридіонально по Карпатських хребтах.
Економічно-географічне положення Івано-Франківщини дуже вигідне. Вона має густу сітку шляхів сполучення з багатьма важливими економічними районами країн і з сусідніми країнами.
Коломийщина розташована в трьох різних за своєю природою ландшафтних зонах: Придністров’я, Передкарпаття, Українські Карпати.
Придністров’я (Придністровське Покуття) лежить на Подільській височині на північ від ріки Прут і простягається до долини Дністра. Тут переважають лісостепові ландшафти, що належать до західного краю лісостепової зони Руської рівнини. Придністров’я – це північно-східна частина Коломийщини, що простягається паралельно напрямках течії Дністра і Пруту та Карпат. Часто трапляються підвищення з висотами понад 300 м.
Передкарпаття (Передкарпатське Покуття) – середня частина Коломийщини на захід від ріки Прут. Тут панує піднятий і сильно розчленований рельєф – Переважають лісолучні ландшафти з широколистяних та мішаних лісів – бука, граба, дуба, ялиці, які займають межиріччя та їх схили. На понижених рівнинах і улоговинах поширені луки. Середні висоти перевищують 300-350 метрів.
Південно-західна невелика частина Коломийщини заходить в Українські Карпати. Тут панують листяні, мішані та хвойні ліси. Середні висоти перевищують 370 метрів.
Геологічна будова
Територія Івано-Франківщини входить в межі Подільської височини, Прикарпаття і Карпат. Рельєф цих районів вивчався багатьма дослідниками з точки зору морфометрії і генезису.
Місцевість області в орогідрофічному відношенні ділиться на дві частини: велику північно-східну, хвилясто-рівнинну, і меншу південно-західну, гірську. Границя між ними порівняно чітко виражена 400-метровою ізогіпсою, що проходить через Болехів-Долину-Перегінськ-Солотвино-Надрвіну-Яблунів-Косів-Кути. В рівнинній частині абсолютні висоти коливаються від 250 до 400м. Схили Карпат характеризуються середньо гірським типом рельєфу з переважанням висоти 1000-1500 м над рівнем моря.
Північно-східна (хвилясто-рівнинна) частина розташована в основному між Карпатами і долиною Дністра.
В орогідрографічному відношенні місцевість різноманітна. Рона не має єдиного нахилу. На півночі в південно-східному напрямку рівнина прорізується долиною р. Дністра. Тут найбільш знижена поверхня області.
Північний захід рівнини по обидва боки Дністра нахилений до його долини, і річкова сітка цілком належить до басейну Дністра. Південно-східна частина не має єдиного похилу, і ріки тут впадають у Дністер і Прут та їх притоки.
Прикарпаття в орографічному відношенні більш різноманітне. Північно-західна частина, між долиною світі і системою Бистриці, являє собою чергування знижених і плоских улоговин з розчленованими межирічними височинами, вищими, ніж Подільські.
Південно-східна частина Прикарпаття орфографічно простіша. Центральне місце тут займає Івано-Франківська улоговина. Вона чітко окреслена навколишніми височинами і на краях облямована долинами рр.. Бистриці Солотвинської і Ворони, які ще більш рельєфно виділять її. Плоска поверхня улоговини підвищується в бік Карпат, у цьому ж напрямку збільшується і її розчленованість.
На південному схилі Прикарпаття виділяються Коломийсько-Снятинська рівнина і Прутсько-Черемоська височина (Покутське Прикарпаття). Перша займає широку долину Пруту від Коломиї до Снятина і являє собою плоску терасовидну рівнину з невеликими абсолютними висотами, які зменшуються від 300 (біля Коломиї) до 200 м (біля Снятина). Прутсько-Черемоська височина піднімається на 300-450 м над рівнем моря і різко обмежується з півночі і сходу долинами Пруту і Черемошу, а з півдня Покутськими Карпатами. Вона глибоко розчленована рр. Рубницею, Пістинькою, Лючкою та ін. на окремі підвищені межиріччя. На південь від с. Печеніжина розташована найбільш піднята частина цієї місцевості – височина Рунгурської Слободи (до 700 м).
Третій крупний фотектонічний район Івано-Франківщини – Карпати, які займають всю південно-західну частину області. Їх орографія порівняно проста. Гори складаються з цілої серії паралельних хребтів південно-східного напрямку. Більша частина з них зв’язана з тектонічними законами (“скибами”). Поздовжні зниження між хребтами не відрізняються великими розмірами, вони звичайно вузькі, переривисті, зайняті малими річками і гірськими протоками. Навпаки, поперечні долини досить широкі і є основним місцями поселень в горах.
Геоморфологія
Північно-східна частина Івано-Франківської області, що займає лівобережжя (Опісля) і правобережжя Дністра (Придністров’я) і Прутського-Дністровське межиріччя (Покуття) являє собою південно-західну окраїну Руської платформи, складеної в основному з докембрійських кристалічних порід, перекритих горизонтально залягаючи шарами палеозою і мезозою. На протязі тривалого часу платформа мало реагувала на гороутворюючі явища, зазнаючи тільки вертикальних рухів земної кори порівняно невеликої амплітуди, які приводили то до затоплювання її мілководними морями, то до утворення суші, непомітно піднесеної над водою.
Південно-західна частина області входить в межі Складчастої зони Карпат, яка утворилась на місці величезної Альпійської геосинкліналі, з якої виникли в кінці третинного періоду всі молоді гори Європи – Альпи, Карпати, балкони та ін. На протязі мезозою і третинного періоду тут проходило нагромадження морських осадочних товщ, які в результатів горотворних процесів сильно зім’яті в складки. Карпати – типова складчаста гірська країна, неоднорідна в тектонічному відношенні. На Івано-Франківщині вони (за О.С. В’яловим) підрозділяються на ряд тектонічних зон: Скибову, Кросненську, Могурську і Мармароську.
Простір між Карпатами і південно-західним краєм Руської платформи, зайнятий тектонічною зоною – Пере карпатським передгірним прогином, має проміжний характер. З одного боку, він несе на собі риси геосинклінальної структури.
Породи, що складають територію області, за віком належать до різноманітних геологічних епох – від силуру до сучасних.
Третинні відклади на території області поширені у всіх трьох текстонічних зонах – Карпатах, Прикарпатті і південній окраїні Руської платформи. Вони представлені майже всіма ярусами палеогену і неогену. В Карпатах третинні відклади являють собою переважно осадочні породи палеогенового флішу, а районах Прикарпаття і Придністров’я – осадочні товщі міоцену.
Міоценові відклади на території області поширені переважно в межах Прикарпаття і Придністров’я (південно-західна окраїна Подільської височини). Вони представлені головним чином крихкими, здебільшого горизонтально залягаючи ми породами: пісками, глинами, вапняками і т.п. Однак між шарами міоцену Прикарпаття і Придністров’я є істотні відміни. Так, на Прикарпатті переважають товщі порід фмілу від нижнього міоцену до нижнього сармату, які складаються з уламкового матеріалу: пісків, гравію, конгломерату, глин і т.п.
Породи середнього міоцену утворюють численні виходи на денну повінню. Нижні шари складені з глинясто-піщаних соленосних порід, товщі яких містять в собі поклади калійних солей.
Шари попередніх геологічних періодів на основній частині області (особливо рівнинах) покриті товщею четвертинних осадків, головним чином континентального походження, - алювіальними і демовіальними відкладами, лесовидними суглинками і лесом.
В межах Прикарпаття в складі четвертинних відкладів виділяються чотири горизонти, представлені алювіальними накопиченнями різноманітного за розміром уламкового матеріалу галькою, гравієм, пісками, а також глинами і суглинками.
Водні ресурси
Річкова мережа області досить густа. Переважають малі річки до 15 км. Найбільша річка Коломийщини Прут. Басейн Пруту – то живий організм, своєрідна екологічна система, що включає в себе прибережні зони і маленькі річки й потічки. У басейні Прута найбільшою водною артерією є Черемош.
Річка Прут – ліва притока р. Дунай, довжина якої 989 км.
Річка Лючка – проходить через селище Печеніжин та Яблунів, довжина її 51 км, впадає в р. Прут.
Річка Ворона – довжина 81 км, впадає в р. Бистрицю.
Інші річки:
Ріка Прут – ліва притока Дунаю. Витоки її починаються на північних схилах Чорногірського хребта на височині понад 1750 м над рівнем моря. Пруту має загальну протяжність 957 км (за іншими даними 910 км) з площею басейну біля 27,5 тис. км2.На території Івано-Франківщини має близько 150 км, а на Коломийщині його протяжність 40 км. Із своїх витоків і аж до Делятина ріка тече меридіально, пересікаючи Горгони і несе свої води з великою швидкістю 1,5- 3 м/сек. Русло тут кам’янисте, порожнисте з водоспадами (гуки), найбільший з них в Яремчі.
В межах Коломийщини дно долини ріки плоске і широке, русло утворює рукави, притоки, сторіччя. Тут лівий берег крутіший, порізаний ярами і балками, а швидкість течії сягає 1 м/сек..
З правого Передкарпатського боку в Прут впадають притоки, які стікають з Карпат, що значною мірою визначає режим ріки. Режим Пруту характерний чистими паводками (свинями) в усі пори року, але найбільше підняття води буває влітку, коли в горах йдуть затяжні дощі, зливи.
Льодовий режим нестійкий. Середня тривалість льодоставу близько 45-50 днів, а в окремі роки в межах 10-80 днів. Найбільші притоки Пруту – Черемош, Рибниця, Містинка. Прут протікає через такі міста, селища як Яремча, Коломия, Заболотів, Чернівці.
Ріка багата різними видами риб. Але за останні десятиліття значно зміліла внаслідок науково необґрунтованого вирубування карпатських лісів.
Озер на території Івано-Франківської області дуже мало. Більша частина озер є заплавними (стариці). Крім цього мину заплавних озер природного походження у долинах рік поширені озера штучні (ставки), які створені людиною. Вони відіграють велику роль в регулюванні стоку рік.
Грунти
Рідко в якому регіоні України є такі тили і відміни грунтів як на Колоймищині. Пояснюється це розташуванням його як на Коломийщині. Пояснюється це розташуванням його в трьох ландшафтних зонах, близькістю Карпатських гір.
Найбільше за площею на Коломийщині є дерново-підзолистих суглинивих грунтів з різною мірою оглеєння та змитості, такі грунти займають 65% загальної площі Коломийщини. На глибині 25 см ці грунти містять біля 2,34% гумусу (перегною), рН сольової витяжки (кислотність) становить в межах 3,9-4,2.
В основному такі грунти знаходяться в зонах сіл Іванівні, Лісна Слобідка, Коршів, Фотинія, Мишин, Великий Ключів.
На другому місці за площею (12%) є опідзолені грунти: різною мірою змитості. Гумусу в них біля 2,85%, а рН сольової витяжки в межах 4,5. Знаходяться ці найродючіші грунти Коломийщини в зонах сіл Гвіздець, Загай піль, Підгайчики, Велика Кам’янка, Жукотин, Се маківці, Кринички, Кобильці.
Дернові грунти заплав та терасових рівнин становлять 10% площі району. Найчастіше зустрічаються в зонах сіл Сопів, Нижній Вербіж, Товмачик, Іванівні.
Лучні грунті займають 5% площі. Вони утворились під лучною трав’янистою рослинністю на алювіальних відкладах річкових заплав в умовах високого стояння рівня ґрунтових вод. В цих грунтах міститься у середньому 33,1% перегною.
Буроземні-підзолисті грунти теж займають 5% території. Утворились ці грунти на не щебенистих давньоалювіальних та делювіальних відкладах важкого складу. Реакція грунтовного розчину сильно кисла. Стійкі проти розливної дії води.
Болотні грунти займають 3% площі. Утворились в умовах постійного пере зволоження неглибоко залягаючи ми грунтовими водами.
Клімат.
Клімат Коломийщини помірно-континентальний. Переважають повітряні маси з Атлантичного океану.
Вітровий режим певною мірою відбиває умови циркуляції повітряних має над місцевістю Тому частково з напрямком вітру пов’язані температура і вологість повітря. Проте, напрямок залежить від розподілу атмосферного тиску і сильно спотворюється рельєфом місцевості.
У районах Передкарпаття для року в середньому переважають північно-західний та південно-східний напрямок вітру.
У липні – найтеплішому місяці року, середня температура повітря становить 19-19,5о, у найхолоднішому (січень) вона знижується до мінус 4-5,5о.
На режим зволоження найбільше впливають Карпати. Середньорічна кількість опадів становить 621 мм. Найменше опадів у січні-лютому – 22 мм, а найбільше в червні-липні – 101 мм. Випаровуваність за рік в середньому становить 530 мм. В Коломиї в червні 1897 року за добу випало 108 мм опадів – найбільше з часу введення спостережень.
Теплий період в Коломиї приблизно 260 днів, коли температура повітря вища нуля. Період вегетації (росту рослин) становить 210 днів (3 квітня – 32 жовтня), а період активної вегетації – 160 днів (27 квітня – 5 жовтня).
Теплий період включає в себе три пори року – весну, літо та осінь, які докорінно відрізняються за метеорологічним режимом.
Загальна тривалість періоду зі сніговим покровом становить близько 115-120 днів, але стійкий сніговий покрив відсутній у 25% зим. Навіть у січні, найхолоднішому місяці року, майже половина днів буває з відлигою.
Рослинний світ
Різноманітність екологічних умов, наявність вертикальної поясності, різні типи ландшафтів зумовили формування на території області досить багатої флори вищих судинних рослин, яких, за сучасними даними, налічується понад 1500 видів. На території області одночасно виростають бореальні і європейські-неморальні, монтанні, гірсько-дизюнктивні та степові види.
До кореального типу географічних елементів належать насамперед ялина (смерека) європейська, сосна звичайна, сосна кедрова, брусниця, квасениця, тирлич язичковий, калина та інші. Тут виростають такі цікаві й рідкісні види, як мешканець хвойних лісів Українських Карпат папороть, блехнум колосистий (Вleshnum spicant), грушанка кругло листа (Pyrola rotundifolia), одно квітка звичайна (Moneses uniflora).
До європейського типу географічних елементів належать рослини, які характерні для широколистяних лісів (букових, дубових, грабових). Це насамперед бук лісовий, граб звичайний, дуби звичайний та скельний, липи серце листа та європейська, явір, тис ягідний. Останній у значній кількості на території Івано-Франківщини зберігся лише на Передкарпатті, в околицях Коломиї (Княждвір). Серед трав’янистих видів відзначимо цікаві види, які поширені, передусім, у гірській місцевості: стрептопус листообгортний (Streptopus amplexifolius), живокіст серецевидний (Symphytum cordatum), первоцвіт високий (Pritula elatior) та інші.
Високогірний тип географічних елементів об’єднує європейські гірські (монтанні) та аркто-альпійські види. Серед представників європейського геололемента дуже багато ендемічних видів. Це костриці карпатська (Festuca carpatica) і Порціусі (Festuca Porcii), очиток карпатський (Sedum carpaticum), фіалка відхилена (Viola declinata), королиця кругло листа (Leucanthemum rotumdifolia) та інші. До європейського гірського елемента належать також чагарники, які виростають виключно в карпатському високогір’ї: верби Китайбеля (Salix Kitaibeliand) і туполиста (Salix retuca) та багато інших. Серед представників гірсько-диз’юнтивного типу географічних елементів назвемо анемону нарцис оцвіту (Anemone narcissiflora), осоку вічнозелену (Carex sempervirens), цибулю переможну (Allium victorialis). До степового типу географічних елементів належать типчак борознистий (Festuca sulcota), осока низька (Carex humilis), ковила волосиста (Stipa capillata) та ін.
В історичні часи пануючим типом рослинності на території Івано-Франківської області були ліси. І тепер за лісами зберігається панівна роль.
Внаслідок інтенсивної господарської діяльності людей первинний рослинний покрив зазнав значних змін. У природі рослини не ізольовані, а утворюють певні угруповання (фітоценози), які є основними компонентами складних природних енергетичних систем-біогеоценозів. Спорідненні фітоценози групуються в асоціації – основні класифікаційні одиниці рослинного покриву. Асоціації розділяються на корінні і похідні й об’єднуються у вищі таксономічні ранги, такі як субформації та формації. Формаційний підхід до класифікації рослинності є найбільш природним. Він базується на екологофітоценотичних засадах, детально опрацьований і висвітлений у наукових працях М.А.Голубця, К.А. малиновського, С.М. Стойка, В.І. Парнана, Ю.Р.Шеляг – Сосонка.
На Івано-Франківщині нараховується майже 70 видів дерев і 110 видів чагарників, решта - трав’янисті рослини. Внаслідок інтенсивної господарської діяльності людей первинний рослинний покрив зазнав значних змін. Сучасна лісистість області становить 46%.
Тваринний світ
Різноманіття тваринного світу тісно пов’язане з умовами клімату й рослинним покривом, з рельєфом, наявністю води та іншими компонентами екосистем. Кожному типу місцевості відповідає характерна фауна. До складу фауни хребетних Івано-Франківщини належить 328 видів, зокрема, 49 риб, 15 земноводних, 11 плазунів, 287 птахів, 66 ссавців.
У басейні Дністра й Пруту водяться різноманітні види риб: українська мінога, стерлядь, форель струмкова, форель райдужна, щука, плітка, веризуб, вівсянка, краснопірка, лин, марена, судак, окунь, бички, карась, в’юн, сом, йорж, короп, гловень, верховодка, рибець, миньок, носар.
Швидка течія, кам’янисте, рідке мулисте дно, бідність планктону й слабо розвинена рослинність визначили склад іхтіофауни. Тут поширені ріофільні, всеїдні види, що відкладають ікру на кам’янистий або голено-піщаний субстрат. На рослинність відкладають ікру близько 20% видів риб.
Представники батрахофауни (земноводні) належать до двох рядів: хвостаті та безхвості. Вертикальне поширення амфібій у Карпатах майже не виявляє екологічної прив’язаності до рослинної наявності. Земноводні трапляються від передгір’я до субальпійських лук полонин, заходять на рівнину. До рівнинних видів належать тритон гребенястий, червоночерева кумка, звичайна часниця, звийна квакша, ставкова жаба, очеретяна ропуха. Для земноводних типові палеарктичні (звичайний і гребенястий тритон, гостроморда, озерна й ставкова жаба), середземноморські (альпійський тритон, плямиста саламандра, звичайна квакша), західноєвропейські (жовточервона кумка, звичайна квасниця, звичайна і очеретяна ропуха, прудка жаба) види.
Герпетофауна характеризується значно меншою кількістю видів. Вертикальне поширення рептилій приблизно таке, як і в амфібій: 50% видів мають широкий діапазон вертикального поширення, а болотяна й грецька черепахи, зелена ящірка екологічно пов’язані з рівнинним ландшафтом.
Серед ящірок найпоширеніша вертінниця ламка, ящірка прудка та ящірка живородна. Зі змій на території області поширені вуж звичайний, лісовий полоз, мідянка, гадюка звичайна.
Птахи Прикарпаття відзначаються видовим багатством та численністю. Гірські пасма Карпат служать південно-західною границею поширення багатьох видів і підвидів птахів. На поширення та розселення окремих видів птахів помітно впливає господарська діяльність. Скота та флан-білохвіст перестали гніздиться на території області. Скоротилась чисельність кібчика, яструба великого, шуліки рудого. Значно порідшали колонії сірих чапель, а найбільші в західному регіоні колонії квавки зникли. Чорний крячок став мало чисельним.
Зате збільшення мережі ставків спричинило зростанню колоній маржина річкового, білощокого крячка, черні морської, черні чубатої.
Різноманітні горобині складають загальний фон пташиного населення. До видів-домінантів мішаних лісів Придністров’я літнього періоду належить з’яблик, шпак, іволга, вівчарики: ковалик весняний, жовтобровий, славка чорноголова, мухоловка сіра, щеврик лісовий, берестянка, дрізд чорний на дрізд співочий, зозуля звичайна та горлиця звичайна, сорокопуд-жулан.
Фауна Передкарпаття характеризується різким зменшенням водно-болотних видів пернатих. Пташине царство Карпат нараховує 180 видів.
Із представників орнітофауни, що занесені в Червону книгу України, в області збереглися лелека чорний, глухар, пугач, сова довгохвоста, лунь польовий, під орлик малий, пелікан рожевий, баклан малий, беркут, журавель сірий, орел степовий.
Особливість місцевої теріофауни полягає в дамінуванні гризунів і хижаків. Копитних мало, ще менше – зайцеподібних.
Численним поширеним видом комахоїдних є кріт. Буро зубка звичайна є фоновим комахоїдним видом області. На території області з рукокрилих водяних підковоніс малий, нчниця велика, вухань, вечірниця руда, нетопир малий, кажан пізній, лили двоколірний.
Зайцеподібні у фауні області представлені лише одним видом – зайцем-русаком, який водиться скрізь.
Хижі ссавці представлені як дрібними, так і великими за розмірами ссавцями. Рідкісним видом є куниця лісова і куниця кам’яна. Тхір темний серед курячих найбільш масовий вид. Лісовий кіт – типовий лісовий звір, який веде присмерково-нічний спосіб життя, Рись – найбільша серед кошачих наших лісів. Також водяться вовк, ведмідь, лисиця.
Парнокопитні представлені чотирма видами: дика свиня, благородний олень, європейська козуля, європейський зубр.