Київський національний університет імені Т.Г.Шевченка
Кафедра філософії та методології науки
РЕФЕРАТ
ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ТЕОРЕТИЧНОГО ЗНАННЯ
(у цілому і в окремих науках)
Аспіранта II курсу (заочн.)
кафедри моделювання складних систем
факультету кібернетики
К и ї в
1999

Зміст.
Вступ. 3
1. Про наукові теорії, їх класифікацію та основні методи побудови. 5
2. Про деякі погляди на проблеми формування нових науково-теоретичних знань. 7
3. Про проблеми розвитку теоретичного знання в цілому, її суть та кроки становлення. 9
4. Стан проблеми забезпечення розвитку конкретно-теоретичного знання
та про інші суттєві моменти, пов’язані з цією проблемою. 12
Висновки. 20
Література. 22

Вступ.
Характерними рисами основних гносіологічних ознак наукового знання в XX столітті є його діалектизація, диференціалізація, інтерпретація, систематизація, технізація, кібернетизація, логізація, математизація, тощо. До цього переліку входить також і теоретизація наукового знання як в цілому, так і в окремих предметних областях науки – необхідний, цілком закономірний і логічно обумовлений етап розвитку наукового знання, його вищий рівень.
Дана робота стосується деяких аспектів розвитку теоретичних знань (проблеми теоритизації) на рівні філософських передумов, що містить загальні уявлення про об’єкт, процес пізнання, виражені в системі філософських понять. У вступі розглядаються основні поняття про наукові знання та його рівні, співвідношення між ними і перехід від нижчих рівнів до вищих. Перший пункт роботи містить дані про теорію як вищу форму наукового знання, виділено деякі основні класи, вказані методи її побудови. Огляд робіт стосовно проблеми формування науково-теоретичних знань подано у пункті 2. В наступному пункті розглядається як у цілому проходить розвиток науково-теоретичного знання, коротко викладено суть проблеми і кроки становлення теоретичного знання. Розглянуто, який стан забезпечення розвитку теоретичного знання у конкретних предметних галузях наук (фізиці, математиці, біології, географії, тощо). Про результати досліджень у галузі проблеми теоретизації знань зроблені висновки.
Під поняттям знання розуміють “перевірений суспільно-історичною практикою і засвідчений логікою результат процесу пізнання дійсності, адекватне її відображення у свідомості людини у вигляді представлень понять суджень теорій” [26].
На відміну від життєвих, тобто донаукових знань, рівень яких здебільшого обмежується описом відповідних фактів, наукове знання сягає більш високого рівня – рівня пояснення, осмислення фактів у понятійній системі відповідної науки, і залучається до складу теорії.
Сутність наукового знання полягає у розумінні дійсності в її минулому, нинішньому та майбутньому, у вірогідному узагальненні фактів, у тому, що за випадковим воно знаходить необхідне, закономірне, за поодиноким – загальне і на цій основі здійснюється передбачення (прогнозування).
Принагідно слід відзначити, що мислення людини знаходиться у постійному русі від незнання, тобто відсутності перевіреної інформації про той чи інший розглядуваний об’єкт, від неповного, поверхневого до все більш уточненого, поглибленого та всебічноохоплюючого знання.
Наукове знання поділяють на два рівні, а саме: рівень емпіричного знання та рівень теоретичного знання.
Для знань, отриманих на емпіричному рівні, характерне те, що вони є результатом безпосереднього контакту з живою реальністю при спостереженні або експерименті. На цьому рівні ми одержуємо знання про означені події, виявляємо властивості інтересуючих нас об'єктів або процесів, фіксуємо відношення і, нарешті, встановлюємо емпіричні закономірності.
Над емпіричним рівнем науки завжди надбудовується теоретичний рівень. Теорія, що представляє цей рівень, будується з явною спрямованістю на пояснення об'єктивної реальності (головна задача теорії полягає в тому, щоб описати, систематизувати і пояснити всю множину даних емпіричного рівня). Проте теорія будується таким чином, що вона описує безпосередньо не навколишню дійсність, а ідеальні об'єкти.
Механіка, наприклад, описує не реальні процеси, із якими людина безпосередньо має справу в дійсності, а процеси, які відносяться до ідеальних об'єктів, наприклад до матеріальних точок.
Ідеальні об'єкти на відміну від реальних характеризуються не нескінечним, а цілком визначеним числом властивостей. Матеріальні точки, в механіці, мають не дуже велике число властивостей, серед них – їхня маса і можливісті їх опису в просторі та часі. Таким чином, ідеальний об'єкт будується так, що він цілком інтелектуально контролюється.
У теорії задаються не тільки ідеальні об'єкти, але і взаємовідносини між ними, що описуються законами. Крім того, із первинних ідеальних об'єктів можна конструювати похідні об'єкти.
У результаті теорія, що описує властивості ідеальних об'єктів, взаємовідносини між ними, а також властивості конструкцій, утворених із первинних ідеальних об'єктів, спроможна описати усю ту різноманітність даних, із якими вчений стикається на емпіричному рівні.
Відбувається це в такий спосіб: із вихідних ідеальних об'єктів будується деяка теоретична модель даного конкретного явища і передбачається, що ця модель в істотних своїх сторонах, у певних відношеннях відповідає тому, що є в дійсності.
Уточнимо тепер наші уявлення про теоретичний рівень знання. Важливо мати на увазі, що цей рівень знання звичайно розчленовується на дві суттєві частини, що подаються фундаментальними теоріями і теоріями, що описують конкретну (достатньо велику) область реальності, базуючись на фундаментальних теоріях. Так, механіка описує матеріальні точки і взаємовідносини між ними, а на основі її принципів далі будують різноманітні конкретні теорії, що описують ту або іншу область реальності. Таким чином для опису руху, наприклад, небесних тіл будується небесна механіка.
Важливо ще разом відзначити, що в теорії ми завжди маємо справу з ідеальним об'єктом: у фундаментальних теоріях - із найбільше абстрактним ідеальним об'єктом, а в теоріях другого покоління - визначеними похідними від цих ідеальних об'єктів, на основі яких конструюются моделі конкретних явищ дійсності.
Роль теорії в проблемі формування науково-теоретичних знань визначається тим, що в ній ми маємо справу з інтелектуально контрольованим об'єктом, у той час як на емпіричному рівні з реальним об'єктом, що володіє нескінечною кількістю властивостей і є інтелектуально не контрольованим.
Оскільки в теорії ми маємо справу з інтелектуально контрольованим об'єктом, то ми можемо описати теоретичний об'єкт як завгодно детально й одержати в принципі як завгодно далекі наслідки з теоретичних уявлень. Як тільки наші вихідні абстракції стануть вірними, ми впевнимося, що і наслідки з них будуть вірні. Сила теорії полягає в тому, що вона може розвиватися ніби сама по собі, без прямого контакту з дійсністю. Природно, що вихідні принципи повинні співвідноситися з дійсністю.
Про наукові теорії, їх класифікацію та основні методи побудови.
Наукове знання можна розглядати як складну систему з дуже розгалуженою ієрархією структурних рівнів: локальне знання, що у будь-якій науковій області співвідносяться з теорією; знання, що складають ту чи іншу наукову область; знання, що подають усю науку.
У такому контексті наукова теорія є визначеною системою понять та суджень, які відображають суттєві та закономірні внутрішні зв’язки тієї чи іншої предметної області дійсності. Вона пояснює предметні факти з єдиного погляду, приводячи їх до стрункої системи узагальнюючого знання.
Теорія – то найповніша і внутрішньо незаперечна система знань, яка дещо відрізняється від інших форм знання – моделей, аналогій гіпотез, тощо, перш за все, своєю логічною впорядкованістю взаємодій включених до її складу елементів знання; по-друге, своїми гносеологічними функціями; по-третє, тим, що теорія сама містить поняття, моделі, аналогії, гіпотези, тощо.
Розгорнуту і детальну класифікацію теорій, шляхи та методи їх побудови можна знайти, в роботах [1, 2]. Зокрема, залежно від обговорюваних питаннь теорії можуть бути поділені на детерміністські і стохастичні; феноменологічні і динамічні; загальні і часткові; фундаментальні і фрагментарні, тощо. Але найзагальнішим є поділ теорій на два класи: емпіричні та теоретичні.
Поділ за загальним принципом має важливе значення для визначення структури теорії. Так в математичних теоріях структури виражені чіткіше, ніж в емпіричних, а в емпіричних вони багатші, бо містять більше елементів, ніж математичні. Однак такий поділ не пов’язаний з іерархічною впорядкованістю і тому його доповнюють ієрархічною ознакою (за ступенем розвиненості теорії).
Математичні теорії широко використовують кількісну