План.
Культура – цінна скрабниця людства.
Вплив культури на розвиток особистості.
Характеристика матеріалістичної і духовної культури.
Культурний рівень людини.
Взаємозв’язок культури і традицій.
Культура як скарбниця накопиченого протягом тисячоліть колективного досвіду віддавна вважається головним набутком людей і є кінцевим підсумком життєвих шляхів окремих особистостей, людських колективів усіх рівнів і, зрештою цілого людства.
Українська інтелігенція, українська еліта, тобто основні примножувачі й охоронці культури, протягом століть зазнавали гонінь та репресій.
Термін “культура” вперше зустрічається в одному з авторів знаменитого римського оратора Цицерона (45 р. до н.е.). Первісно він означав обробку грунту, його “культивування” тобто зміни у природі під впливом людини, на відміну від змін, викликаних природними перчинами. Вже у цьому первісному змісті терміна було підкреслено вплив людини та її діяльність на оточуючий світ. Як самостійна наукова категорія “культура” фіксується вперше к працях німецького юриста С. Пуфендорфа (1632-1694). Він застосував цей термін для визначення різноманітних результатів діяльності людини.
Дальше слово “культура” набуло ще більшого узагальнення, яке охопило собою сукупність традиційних благ і цінностей, створених людиною.
Таким чином, у найзагальнішому вигляді культура – це сукупний результат продуктивної діяльності людей. У вузькому розумінні культура – це певні цінності та норми поведінки людини в соціальному і природному оточенні.
Культура є складним феноменом, який відігравав і продовжує відігравати величезну роль у життєдіяльності людини. Вона впливає на працю, побут, дозвілля та спосіб життя. Розвиток культури тісно пов'язаний з прогресом людства, його перспективами. Таким чином, культура – це не тільки досягнення минулого, - вона набагато в чому визначає сьогодення і майбутнє не лише окремої особи, а й усього людства. Наше майбутнє значною мірою залежить від напрямків дальшого розвитку культури, а вона тісно пов'язана з напрямками політичного розвитку світу.
Культура суттєво впливає на характер поведінки, стиль і форми спілкування людей, їх свідомість, духовні потреби. Рівень культури особистості багато в чому визначає її подальшу долю, кар’єру, життя.
Розвиток окремої особистості неможливий без засвоєння культурних надбань минулого. Людство і зараз захоплюється шедеврами, створеними митцями як понад дві тисячі років тому, так і п’ятсот, і сто років тому. Культура в її кращих зв'язках відбиває те прекрасне і вічне, яке не може й не мусить піти в забуття. О.С.Пушкін писав, що “…поняття праці, відкриття великих представників давньої астрономії, фізики, медицини… застарілись і кожний день змінюються іншими – творіннями ж істинних поетів лишаються свіжими й вічно юними”.
У творах мистецтва старіє і відмирає для наступних покоління лише те, що відбиває тільки тимчасові реалії, настрої, схильності, смаки. Шедеври мистецтва попри частково втрату своєрідності завжди відносяться до сфери загальнолюдських цінностей. Так наприклад, сам по собі давньогрецький культ Афродіти для нас не існує. Пройшли століття з тієї пори, як в храмах Еллади на честь богині кохання здійснювались урочисті обряди з жертвопринесеннями. Але мармурові статуї цієї богині – шедеври античного мистецтва – хвилюють і вражають людей як вираз загальнолюдського культу нев’янучої краси і вічної жіночості. Поняття “культура” є значно ширшим ніж поняття “мистецтво” і являє собою весь неоглядний світ творчої діяльності і множину її продуктів.
Стосовно природи можна вести мову про культуру землеробства, садово-паркову культуру, про певні культивовані види рослин (зернові культури, особливі сорти фруктів і овочів), про рекультивацію ландшафту (тобто повне чи часткове відновлення певного природного середовища, порушеного попередньою господарською діяльністю).
Сюди відносяться і загальна культура матеріального виробництва. Розвиток культури характеризує ступінь оволодіння людиною силами природи, рівень розвитку самої людини, розширення її знань, удосконалення здібностей. Змінюючи природне середовище, пристосовуючи його до своїх потреб людина створює культурне середовище в яке входить техніка, житло, поселення, засоби зв'язку (дороги, транспорт), засоби спілкування (мовлення, писемність, радіо, телебачення та інше). Зараз люди живуть у створеному ними середовищі, їх оточують власні творіння. Матеріальне виробництво як посередник між суспільством і природою включає в себе і специфічно суспільні види культурної діяльності до неї відноситься перш за все праця. Культура праці – це культура безпосередньо виробничої діяльності і культура управління виробництвом. Тут можливий і дрібний поділ: культура керівника, культура будівельника тощо. Опредмечена праця – це засоби і знаряддя праці, весь світ предметів в який завмерли зусилля людей, які колись працювали.
З точки зору історії культури, поняття “культура” використовують при характеристиці історичних епох (середньовічна культура) чи пам’яток (археологічна культура), характеристиці суспільств та регіонів (європейська культура), характеристиці народів, кожен з яких створює неповторний культурний простір (українська культура).
Культура окремої людини не існує у відриві від перерахованих видоутворень культури. При цьому ані ставлення до природи, ані ставлення до праці чи громадських обов'язків – ніщо так не характеризує особисту культуру, як ставлення людини до людини і до самого себе. Оскільки джерело культури – в самій людині, то нехтування людиною і людськими стосунками в суспільстві у підсумку вплине і на стан суспільної культури.
Культура людини передбачає єдність і гармонію її тіла і душі (психіки). Культ розуму – це не культура розуму. Необхідна культура почуттів, яка виявляється як їх розумність і вихованість. Вона є основою загальної культури поведінки. Людина – це кристал культури, її концентрований вираз. Але вона є і душею культури, її джерелом.
Культуру поділяють на матеріальну і духовну. До матеріальної культури відносять сукупність матеріальних благ, а також різноманітних засобів їх виробництва. Духовна культура складається із сукупності знань отриманих людиною. Матеріальні і духовні елементи культури нерозривно пов'язані між собою. Самий зміст духовної культури є прихований і не може бути цілком і повністю розкритий (поняття істини, честі, мужності, геніальності, самопожертви тощо), її продукти завжди можуть бути в матеріальній формі.
Духовну культуру поділяють на дві форми:
духовні якості людини і діяльність по їх реалізації;
духові цінності, які існують відносно самостійно (у вигляді наукових теорій, творів мистецтва, норм права тощо).
Особлива роль духовної культури полягає в тому, що вона пробуджує в людині особистість. До структурних елементів духовної культури відносять:
інтелектуальні (наука, освіта);
естетичні (мистецтво і література);
етичні (мораль);
соціальні (мова, побут, звичаї, право, політика);
релігійні.
Таким чином, якщо говорити про взаємозв’язки матеріальної і духовної культур, то необхідно розрізняти їх особливі ролі.
Матеріальна, що є фундаментом, базою життя суспільства, відіграє основну роль. Духовна культура, що пробуджує в людини особистість, відіграє роль головну, тобто таку, що підносить людину та її роль у світі до найвищих цілей і завдань.
Культурний рівень не співпадає з рівнем грамотності чи освіченості. Культура не вручається разом з дипломом.
Корені культури ідуть вглиб віків і з походженням людини. Людина є суб'єктом культури, її творцем. Сама людина формує себе в процесі своєї діяльності.
У світі існують країни з домінантною так званої традиційної культури (азіатські, африканські держави). Тут люди, засвоюючи культуру відтворюють її зразки, а якщо і вносять зміни, то лише в межах санкціонованих традицією. Таким чином, традиція домінує над творчістю. Культура виступає як певний набір готових програм (звичаїв, ритуалів, навичок). Культура не може існувати без традицій.
Для розвитку культури характерна наступність. Це означає не лише використання накопиченого раніше досвіду, але й вплив досягнутого в минулому на формування культури майбутнього. Наприклад, Західній Європі знадобилось кілька століть, щоб відновити і вивести на новий рівень культуру зруйнованих під час переселення народів.
Культура кожного суспільства як певна цілісність є неповторною, унікальною.
І ця неповторність означає, що в певному сенсі різні культури рівні між собою.
