План
Вступ
1). Філософське вчення про буття матерії.
2). Матерія та її атрибути:
а). простір та час –форми буття матерії.
б). основні властивості простіру та часу.
Висновок
Список використанної літератури
Вступ
Роздивляючись в данному випадку проблеми,пов`язані з розумінням буття матерії виключно важливе для філософії. Питання про матерію і її властивості, види і форми буття є корінним питанням філософії і природознавства впродовж всієї історії їх розвитку. Це пояснюється тим, що поняття матерії не тільки якнайповніші виражають загальний рівень знання людей про явища об'єктивного світу в кожну дану епоху розвитку людського суспільства, але і обумовлює рішення всіх інших проблем філософії і природознавства. Поняття матерії відноситься до основних філософських категорій і є центральним в матеріалістичній філософії. Воно виражає суть матеріального світогляду, його об'єктивність.
Матеріалістична філософія завжди спиралася на досягнення науки, а її власний рівень розвитку обумовлювався рівнем розвитку науки в цілому. Саме поняття матерії не залишалося незмінним на різних етапах розвитку матеріалізму, воно завжди розвивалося і удосконалювалося з кожним етапом все глибше і точніше відображаючи об'єктивну дійсність. Історія філософії свідчить про те, що розуміння матерії в різних філософських навчаннях знаходиться в строгій відповідності з тією, як узгоджується в цих навчаннях уявлення про єдність світу з різноманіттям його проявів, як розуміється представниками тієї або іншої форми філософії взаємозв'язок або співвідношення загального і окремого.
Взагалі, якщо предметом вивчення є та або інша категорія, то потрібно прослідкувати історію її розвитку. Потрібно показати, як ця категорія виникла, як вона розвивалася, як вона наповнювалася сучасним змістом. Вивчення категорій в їх історичному зв'язку, в їх становленні і розвитку дає можливість краще зрозуміти їх сучасний зміст і допомагає найбільш правильному їх використанню в практиці мислення. Вивчення історії поняття “матерія” виключно важливо ще і тому, що воно виступає як би певною моделлю, що дозволяє показати деякі проблеми історіографії понять.
Філософське вчення про буття матерії.
Матерія — ключове поняття матеріалізму. В діалектичному матеріалізмі вона визначається як філософська категорія для позначення об’єктивної реальності, тобто усього того, що не залежить від людини, її свідомості і дано людині в її чуттєвому сприйнятті. Матеріалізм не обговорює проблеми походження матерії, постулюючи її одвічність і нествореність. Матерія розглядається як незалежна першооснова усього існуючого. І в такому розумінні виступає як субстанція. Важливо розрізнювати філософську характеристику матерії і науковоприродничі уявлення про її будову.
Матерія –це одно з фундаментальніших поняттів філософії.Однак у різних філософських системах його зміст розумають по різному. Для ідеалістичної філософії,наприклад,характерно те,що вона або зовсім відхиляє існування матерії або заперечує її об`єктивність.Так,видавний древньо-грецький філософ Платон розглядає матерію,як проєкцію мира ідей. Сама по собі матерія у Платона ніщо.Для того,щоб перетворитися у реальність,в ній повинна втілитися яка-небудь ідея.
У послідовника Платона, Аристотеля, матерія теж існує лише як можливість, що перетворюється в дійсність тільки в результаті з'єднання її з формою. Форми ж в остаточному підсумку беруть свій початок від Бога.
У Г. Гегеля матерія виявляється в результаті діяльності абсолютної ідеї, абсолютного духу, Саме абсолютний дух, ідея породжують матерію.
У суб'єктивно-ідеалістичній філософії Дж. Беркли відкрито заявляється про те, що матерії ні, і неї ніхто ніколи не бачив, що, якщо вигнати це поняття з науки, те це ніхто і не помітить, тому що воно нічого не означає. Він писав, що можна вживати поняття "матерія", якщо вже дуже хочеться, але тільки як синонім слова "ніщо".
Для Беркли існувати - це бути потенційно сприйманим . На питання про те, чи існувала природа до людини, Беркли відповів би - так, у свідомості Бога. Інші представники суб'єктивного ідеалізму ( Э. Мах, Р. Авенариус і ін.) відкрито не заперечують існування матерії, але зводять неї до "сукупності (комплексам) відчуттів". Матерія, річ, предмет, по; їхній думці, - це комплекс відчуттів людини . Саме відчуття людини створюють, конструюють них .
У матеріалістичній філософії також існують різні представлення про матерії. Правда, для усіх філософів-матеріалістів характерне визнання за матерією її об'єктивного, незалежного від свідомості (відчуттів) існування.
Уже древні філософи (китайські, індійські, грецькі) як матерію розглядали яке-небудь найбільш розповсюджену чуттєво-конкретну речовину, що вони вважали першоосновою всього існуючих у світі . Такий підхід до визначення матерії може бути названий субстанціальним , тому що його суть складала пошук основи (субстанції) світу . Так, наприклад, давньогрецький філософ Фалді з Милета (початок і середина VІ в. до н.е. ) вважав , що усі відбулося з води. Навіть земля, на його думку плаває на воді, подібно шматкові дерева. Представник тієї ж Милетской школи - філософ Аваксимен затверджував , що всі речі походять з повітря, за рахунок його розрядження, або згущення (повітряні випари, подымаясь нагору і розряджаючи, перетворюються у вогненні небесні світила і, навпаки, тверді речовини - земля, камені і т.д. - є не що інше, як згусле і застигле повітря). Повітря знаходиться в безперестанному русі . Якби він був нерухомий, ми його б ніяк не сприймали, коли він рухається, він дає про себе знати у виді вітру, хмар, полум'я . Це значить, - учить Анаксимен, що всі речі суть модифікації повітря, і отже, повітря є загальний субстрат речей.
Геракліт з Ефеса першоосновою всього сущого вважав вогонь. До речі, вогонь у Геракліта - це й образ вічного руху . "Цей космос, - доводив він, - той самий для всіх, не створив ніхто з богів і ніхто з людей, але він завжди був, є і буде вічно живим вогнем, що розмірно займається і розмірно гаснучим".
Звичайно, важко було представити, що в основі розмаїтості речей і процесів знаходиться щось одне. Тому згодом філософи стали розглядати як першооснову світу (матерії) кілька речовин відразу. Так, наприклад, Эмпедокл (У в. до н.е. ) говорив про 4-х елементи, як про корені всіх речей: вогні , повітрі, воді і землі. Ці корені вічні, незмінні, не можуть ні виникати з чого-небудь іншого , ні переходити друг у друга. Всі інші речі виходять у результаті з'єднання цих елементів у визначених пропорціях. Інший давньогрецький філософ Анаксагор учив, що світ складається з нескінченного числа "насінь" - ділених до нескінченності часток. У кожній речі є частка кожної іншої , у білому укладене чорне , у чорному - біле, у важкому - легеня і т.д. Життя світу , - підкреслював Анаксагор, - є процес. Оцінюючи ці погляди Анаксагора, не можна не бачити, що його філософія практично підготувала атомістичний матеріалізм.
Атомістичний матеріалізм зв'язаний з іменами давньогрецьких філософів Левкиппа і Демокрита (ІV в. до н.е. ). Матерія ототожнювалася ними з безструктурними атомами (атом у перекладі з грецького означає "неподільний "). По Демокриту, буття складається з атомів, що рухаються в просторі, і порожнечі. Атоми геометричны (наприклад, душа складається з круглих атомів), не піддаються ніякому впливові ззовні, нездатні ні до якої зміни, вони вічні і неуничтожимы. Вони мають визначений розмір, масою, можуть зіштовхуватися , ударяючись друг об друга. Ока атоми зовсім не видимі , - зауважував Демокрит, але, однак, вони можуть бути цілком видимими в розумовому змісті . Життя, з погляду Демокрита, - це з'єднання атомів, смерть - їхнє розкладання. Душа теж смертна, тому що її атоми можуть розкладатися, -учив Демокрит.
Погляд на матерію як на незліченну безліч атомів, без яких-небудь помітних змін, зберігався в різних школах філософського матеріалізму аж до початку ХХ століття . Ототожнення матерії з речовиною (і з неподільними атомами в його основі) був характерний і для французьких матеріалістів XVІІІ століття , і для Л. Фейєрбаха. Цікаво, що і Ф. Энгельс, ґрунтуючись на позиціях атомістичного матеріалізму, разом з тим у відповіді на питання: чи існує матерія як така, писав, що реально існує матерія лише у виді конкретних форм, об'єктів і не існує матерії як безструктурної первоматерии, не змінюваної форми усіх форм.
Найбільш глибокі революційні зміни відбувалися наприкінці XІ і початку XX століття в природознавстві, особливо у фізику. Вони були настільки фундаментальні, що породили не тільки кризу фізики, але дуже серйозно торкнулися і її філософські підстави . До числа найважливіших відкриттів, що підірвала основи механічної картини світу , відносилися , зокрема , виявлення рентгенівських променів (1895 р.), радіоактивності урану (1896 р., А. Беккерель, Л. Кюрі, М. Складовская- Кюрі), електрона (1897 р., Д. Томсон). ДО 1903 р., відзначимо, були досягнуті значні результати в дослідженні радіоактивності: одержало визначене обґрунтування її пояснення як спонтанного розпаду атомів, була доведена перетворюваність хімічних елементів. М. Планком була створена теорія квантів, енергії мікрооб'єктів, А. Эйнштейн розкрив кількісний зв'язок між масою тіл і енергією зв'язку їхніх атомів.
Пояснити зазначені (і деякі інші ) відкриття в рамках механічної картини світу не вдавалося; усе більш явної ставала недостатність класико-механічного розуміння фізичної реальності. Це викликало визначене замішання в ряду великих фізиків.
Усе це привело до корінного перегляду колишніх устояних представлень про будівлю матерії. Звалилося основне положення атомістичного матеріалізму про неподільність, незмінність і про неуничтожимости атом, що послужило приводом для спростування матеріалізму у світлі новітніх висновків природознавства.
Так, наприклад, відомий французький фізик Анри Пуанкаре писав про "ознаки серйозної кризи фізики", про те, що перед нами - "руїни" її принципів, їх "загальний розгром", що "великий революціонер радій" підірвав принцип збереження енергії, а електронна теорія звела нанівець принцип збереження маси. У результаті він дійде висновку, що всі старі принципи фізики розгромлені, тому її положення не відповідають дійсності, а є лише продуктами людської свідомості.
Теза про те, що в зв'язку з новими відкриттями фізики матерія зникла , був правомірно оскаржений В. И. Леніним, що защится філософський матеріалізм. Характеризуючи справжній зміст вираження "матерія зникла ", В. И. Ленін показує, що зникає не матерія, а та межа , до якого ми знали матерію, що те зникнення матерії, про яке говорять деякі вчені і філософи, не має відносини до філософського представлення про матерії, тому що не можна змішувати філософське поняття буття матерії з природничо-науковими представленнями про матеріальний світ. З розвитком природознавства відбувається зміна одного наукового представлення про світ (матерії) іншим, більш глибоким і ґрунтовним. Однак така зміна конкретних наукових представлень не може спростувати зміст і значення філософського поняття (категорії) "матерія", що служить для позначення об'єктивної реальності, даної людині в його відчуттях і існуючої незалежно від них .
Щоб зрозуміти, який сенс вкладали деякі фізики в слова "матерія зникла", потрібно врахувати наступне. Атомістичний світогляд затверджувався в природознавстві довго і важко. При цьому під атомом (у дусі Демокріта) розумілася абсолютно неподільна (не імеюшая частин) елементарна частинка. Точка зору, згідно якої матерія складається з атомів, які розглядалися як якась "незмінна суть речей", до кінця XIX століття розділялася більшістю природодослідників, у тому числі і фізиків. Тому відкриття, що свідчили про складність атомів (зокрема, радіоактивності як їх спонтанного розпаду), тлумачили деякими ученими як "розпад", "зникнення" матерії. На цій основі і робилися висновки про крах матеріалізму і орієнтованої на нього науки.
Зникають такі властивості матерії, які здавалися раніше абсолютними, незмінними, первинними... і які тепер виявляються як відносні, властиві тільки деяким станам матерії. Бо єдина "властивість" буття матерії, з визнанням якого пов'язаний філософський матеріалізм, є властивість бути об'єктивною реальністю, існувати поза нашою свідомістю".
Діалектика процесу пізнання, відзначимо, глибоко зрозуміла ще Гегелем. Він виробив, зокрема, поняття відносної істини як істини обмеженої, тобто істиною, що є, лише в певних межах. Матеріалістична діалектика розвинула ці ідеї у вчення про об'єктивну істину, розуміючи під нею процес наближення знання до дійсності, в ході якого здійснюється синтез того позитивного, що є в окремих відносних істинах. Об'єктивна істина - це єдність останніх, де вони присутні в знятому вигляді, доповнюючи і обмежуючи один одного. Класична механіка, наприклад, істинна, якщо вона застосовується до макрооб'єктів з нерелятивістськими швидкостями. Теореми геометрії Эвкліда вірні, якщо йдеться про простір з нульовою кривизною. І сучасна фізика включає класичну механіку, але, що важливо, – з вказівкою меж її застосовності . Сучасна геометрія таким же чином включає геометрію Эвкліда. І так далі.
Інакше кажучи, одна з причин, що породили кризу фізики - розуміння деякими ученими відносної істини як тільки відносної (це гносеологічний релятивізм, що зародився і багато в чому подоланий ще в античній філософії). Проте, що істотно важливо, "в кожній науковій істині, не дивлячись на її відносність, є елемент абсолютної істини" .
Послідовне це захищає діалектичний матеріалізм. Затверджуючи принцип саморуху матерії, .диалектики-материалисты одночасно, розкривають і його механізм. На їх думку (а воно підтверджується досвідом людства і даними природних наук) рух є результат боротьби об'єктивно існуючих протилежностей. Це, наприклад, дія і протидія в механічному русі, вища і нижча температура (енергія) - в тепловому русі, позитивний і негативний заряд - в електриці, полярні інтереси людей і їх різних об'єднань - в суспільному розвитку і інше.
Залишається актуальним принцип генетичної і структурної обумовленості вищих форм руху матерії нижчими. Адже всяка вища форма руху виникає на основі нижчої, включає її в знятому вигляді. Це по-существу означає, що структури, специфічні для вищої форми руху, можуть бути пізнані тільки на основі аналізу структур нижчих форм.
І, навпаки, суть форми руху нижчого порядку може бути пізнана тільки на основі знання змісту вищої по відношенню до неї форми руху матерії.
З іншого боку, абсолютно безпідставними є спроби відшукання в нижчих формах руху матерії .элементы .его вищих форм.
Нарешті, не можна включити і ще один дуже важливий принцип, лежачий в підставі класифікації форм руху матерії - принцип зв'язку кожної з них з певною наукою. Цей принцип дозволяє пов'язати проблему класифікації форм руху з проблемою класифікації наук.
Принципи класифікації форм руху матерії дозволяють віднестися до редукційного механіцизму, суть якого полягає в зведенні закономірностей вищих форм руху до закономірностей: нижчих форм соціальних до біологічних, біологічних до физико-хімічних і т.п.
Принципи класифікацій форм руху матерії дозволяють критично віднестися і до віталізму (від лат.жизнь) - філософській течії, що абсолютизує специфіку біологічної форми руху і що пояснює специфічність всього живого наявністю якоюсь персоною "життєвої сили".
Найважливішою властивістю матерії і матеріальних утворень є їх системна організація. Система (від грецького - ціле, складене з частин) - це комплекс взаємодіючих елементів, або, що одне і теж: відмежована безліч взаємодіючих елементів.
Практично будь-який, матеріальний і ідеальний об'єкт можна представити як систему, для цього необхідно виділити в ньому його елементи (елемент є далі нерозкладний компонент системи при даному способі її розгляду, .выявить структуру об'єму (сукупність стійких відносин і зв'язків між елементами) і зафіксувати його характеристику єдиної в своїй основі освіти. При такому підході виявляється, що всі системи діляться на цілісні і сумарні. Цілісна система - це така, в якій всі її елементи не можуть існувати ізольовано один від одного. Втрата або вилучення хоч би одного її елементу приводить до руйнування системи в цілому. Цілісними системами є, наприклад, сонячна система, молекули води (Н2О)., куховарської солі (NaCl), симбіози в органічній природі, виробнича кооперація в економічній сфері суспільного життя і т.п.
Відмітною особливістю цілісної системи є несводімость її якості до простої суми якостей складових її елементів.
Сумматівниє системи - це системи, якість яких рівна сумі властивостей, що становлять її елементів, узятих ізольовано один від одного. У всіх сумматівних системах, складові її частини можуть існувати самі по собі автономно. Прикладом таких систем можуть бути купа каменів, скупчення машин на вулиці, натовп людей. Зрозуміло, що про ці совокупностях не можна сказати, що вони безсистемні, хоча їх системність виражена слабо і близька до нуля, оскільки її елементи володіють значною незалежністю по відношенню один до одного і до самої системи, та і зв'язок цих елементів часто носить випадковий характер.
Системний підхід або, системне дослідження матеріальних об'єктів припускає не тільки встановлення способів опису відносин і зв'язків (структури) цієї множини, елементів, але - що. особлива важливо - виділення тих з них які є системообразующимі, тобто забезпечують відособлене функціонування і розвиток системи. Системний підхід до матеріальних утворень припускає можливість розуміння даної системи більш. високого рівня. Для системи звичайно характерна ієрархічність будови - послідовне включення системи нижчого рівня в систему вищого рівня. Значить, відносини і зв'язки в системі при певному її уявленні самі можуть розглядатися як її елементи, що підкоряються відповідній ієрархії. Це дозволяє будувати різні, не співпадаючі між собою, послідовності включення систем один в одного, що описують досліджуваний матеріальний об'єкт з різних сторін.
Необхідність показати зв’язок матерії із конкретними речами обумовлює розгляд матерії в її проявленості через притаманні їй невід’ємні загальні властивості — атрибути: рух, простір, час.
Рух є способом існування матерії. Матеріальний світ розвивається завдяки рухові, тобто взаємодії речей і процесів. Взаємодія — причина різноманітності речей об’єктивного світу, джерело їхніх змін. Тому її можна інтерпретувати як субстанцію.
Простір і час — загальні форми існування (буття) матерії.
Простір виражає протяжність, будову матеріальних об’єктів, а час — тривалість протікання процесів, послідовність зміни їхніх станів. Кожному структурованому рівню матерії (фізичному, біологічному, соціальному) відповідають специфічні просторово-часові параметри.
Матерія та її атрибути: простір, час, рух.
Матерія, як об'єктивна реальність характеризується нескінченною кількістю властивостей. Матеріальні речі і процеси кінцеві і нескінченні , оскільки їх локализованность відносна, а їхній взаємний зв'язок - абсолютний, безперервна (усередині самих себе однорідна) і переривана (характеризуються внутрішньою структурою): усім матеріальним об'єктам властива маса (будь те масса спокою для будь-якої речовини або маса руху для полів ) і енергія (потенційна або актуалізована).
Але найважливішими її властивостями, її атрибутами, є простір, час і рух .
Простір характеризується довжиною і структурністю матеріальних об'єктів (утворень ) у їхньому співвідношенні з іншими утвореннями .
Час характеризується тривалістю і послідовністю існування матеріальних утворень у їхньому співвідношенні з іншими матеріальними утвореннями .
Принципово важливим є відповідь на питання про те, у якому відношенні простір і час знаходяться до матерії. По цьому питанню у філософії існують 2 точки зору.
Першу з них звичайно називають субстанціональною концепцією простору і часу . Відповідно до цієї концепції простір і час - самостійні сутності, що існують поряд з матерією і незалежно від неї . .Таке розуміння простору і часу вело до висновку про незалежність їхніх властивостей від характеру матеріальних процесів, що протікають у них . Субстанціональна концепція бере початок від Демокрита, найбільш яскраве утілення вона знайшла в. класичній фізиці И. Ньютона. Ідея абсолютного простору і часу И. Ньютона відповідав визначеній фізичній картині світу , а саме його поглядам на матерію як на сукупність відмежованих друг від друга атомів, що володіють незмінним обсягом , інертністю (масою) і діючих один на одного миттєво, або на відстані, або при зіткненні. Простір, по Ньютону , незмінно, нерухомо, його властивості не залежать ні від чого, у тому числі і від часу, вони не залежать ні від матеріальних тіл, ні від їхнього руху . Можна забрати з простору всі тіла, але простір залишиться і властивості збережуться. Виходить , що простір - це як би грандіозне вмістище, що нагадує перевернений нагору дном величезна шухляда , у який поміщена матерія. Такі ж погляди в Ньютона і на час. Він вважав , що час тече однаково у Вселеної і цей плин не залежить ні від чого, - а тому час абсолютний, тому що воно визначає порядок проходження і тривалість існування матеріальних систем.
Як бачимо, у даному випадку і простір, і час виступають як реальності, що у визначеному змісті є вищими сутностями стосовно матеріального світу.
Другу концепцію простору і часу називають релятивістською. Відповідно до цієї концепції простір і час - не самостійні сутності, а системи відносин, утворені взаємодіючими матеріальними об'єктами. Відповідно властивості простору і часу залежать від характеру взаємодії матеріальних систем. Релятивістська концепція веде свій початок від Аристотеля. Найбільше послідовно вона проведена в неэвклидовой геометрії Лобачевского і Римана й у теорії відносності А. Эйнштейна. Саме їхні теоретичні положення виключили з науки поняття абсолютного простору й абсолютного часу, знайшовши тим самим неспроможність субстанціонального трактування простору і часу , як самостійних, незалежних від матерії форм буття. Саме ці навчання , особливо загальна і спеціальна теорія відносності обґрунтували залежність простору і часу , їхня властивість від характеру руху матеріальних систем.
Простір і час як нерозривно зв'язані з матерією загальні форми її буття володіють цілим поруч як загальних , так і специфічних для кожної з цих форм властивостей.
Загальні властивості простору - часу: їхня об'єктивність, і загальність. Визнання даних властивостей практично відразу ж протиставляє матеріалістичне трактування простору і часу їхнім ідеалістичним трактуванням. Адже відповідно до ідеалістичних навчань простір і час - це породження свідомості людини , а тому вони об'єктивно не існують.
Основними властивостями простору є : довжина , однорідність, изотропность (рівноправність усіх можливих напрямків ), тривимірність, і специфічні властивості часу: тривалість, однорідність .(рівноправність усіх моментів),, одномірність, необоротність.
Властивості простору і часу виявляються всякий раз особливим образом у мікросвіті, макросвіті і мегамире, у живій природі й у соціальній дійсності.
Об'єктивна безперервність простору і часу і їхню переривчастість обумовлюють рух матерії, що є основним способом її існування. Рух матерії - абсолютно, її спокій - відносний.
При цьому варто мати на увазі, що у філософії рух розуміється як усяка зміна речей і процесів.
Позначивши зміну в часі просторових характеристик речей і процесів (їхнє місце розташування й обсяг ) поняттям "переміщення", а мінливість їхньої якісної визначеності як результат їхнього існування в часі умовним терміном "зміна ", дійдемо висновку висновкові .
Рух у самому широкому його розумінні являє собою єдність моментів переміщення речей і процесів і їхньої зміни. Їдуча машина переміщається в просторі, "стара" книга на полку "старіє", зрідка "переміщаючи".
Саме такий зміст вкладають у термін "рух ", коли говорять, що запекла не може існувати без руху .
Істотним доповненням до цього принципу є твердження про те, що, у свою чергу, рух не може існувати без матеріального носія (речовини або полючи). Твердження начебто рух існує без матерії з погляду філософів-матеріалістів настільки ж абсурдно, як і умовивід про існування матерії без руху .
У нерозривній єдності матерії і руху матерія исходна, а рух - производно. Воно як би підлегло матерії.
Протилежну матеріалізмові позицію займає энергетизм, висунутої німецьким ученим В. Оставальдом. У своїй теорії В. Оставальд намагався звести матерію і рух до енергії (звідси і відбулася назва теорії энергетизма). Як відомо, енергія - це фізична міра руху . В. Оставальд же повідомляє енергією усе, що існує у світі . Отже, і матерія, і свідомість, і пізнання - усе це енергія, а отже матерія і свідомість є похідними від енергії і руху . Сучасна форма энергетизма (неоэнергетизм) зв'язана зі спробами доказу - процесу перетворення матерії в енергію на основі відомого закону співвідношення маси й енергії А. Эйнштейна Е =mс2 (тут Е - енергія, m - маса, з - швидкість світла у вакуумі). Однак ці спроби виявилися неспроможними, як у фізичному , так і у філософському відношенні .
З фізичної точки зору ця формула відбиває пропорційність взаємозв'язку маси речовини й енергії її межатомных зв'язків і коефіцієнтом цієї пропорційності є квадрат швидкості світла у вакуумі).
З філософської ж точки зору вона лише підтверджує, що речі, що мають масу спокою, об'єктивно існують. Більш того, вони знаходяться в зв'язку з настільки ж об'єктивно існуючими полями, що не мають маси спокою (електричними, магнітними, лептонними, мікролептонними і т.п. ). І, нарешті, ця формула, підтверджує принципове положення матеріалістичної філософії про можливості перетворення усього в усі, а тому числі і речовини в поле .
Рух володіє цілим рядом найважливіших властивостей. По-перше, руху властива об'єктивність, тобто незалежність його існування від свідомості людини. Іншими словами, матерія сама по собі має причину своїх змін. Звідси слідує , положення й про нескінченність взаємоперетворень матерії. По-друге, руху властива загальність. Це означає, що будь-які явища у світі піддаються руху як способу існування матерії (немає об'єктів позбавлені рухи). Це означає також і те, що сам зміст матеріальних об'єктів у всіх своїх моментах у відносинах визначається рухом, виражає його конкретні форми (і прояву).
По-третє, руху властиві несотворимость і незнищенність. Послідовний філософський матеріалізм відкидає яке-небудь міркування про початок або кінець руху. Відомо, наприклад, що И. Ньютон допускав можливість божественного поштовху, а німецький філософ Е. Дюринг уважав, що рух виникає зі спокою через так званий міст поступовості. У явній або не явній формі в цьому випадку проводиться думка про якийсь початок (результаті) руху. Така позиція критикується матеріалістами.Такая позиция критикуется материалистами.
З єдності простору, часу й руху матерії треба неприпустимість як відриву простору й часу від руху матерії (при цьому матерію стане неможливо розглядати як системно організовану й здатну до саморуху, а простору й часу буде приписане субстанціальне буття), так і ототожнення простору й часу з матерією, що рухається.
Основні властивості простору та часу.
При аналізі цих питань необхідно враховувати не тільки те, що простір і час нерозривно пов'язані з рухом матерії, але й наявність субординації між ними: “Рух є сутність часу й простору”. Приведемо два міркування на користь цієї тези.
По-перше, простір і час - це сторони руху матерії.
Те, що властивості простору (і часу) в певних межах не залежать від окремих об'єктів (явищ) ще не означає, підкреслимо, що ці властивості взагалі не залежать від матерії.
По-друге, якби частинки речовини, створюючі тіло, володіли тільки тяжінням або тільки відштовхуванням, тіло не могло б мати кінцевої протяжності (у одному випадку маючи нульові розміри, в другом - нескінченні)( На це вказав І.Кант в “докрітічеській” період своєї творчості. Це ще раз підтверджує правильність положення, згідно якому жоден об'єкт не може розглядатися як носій лише якого-небудь одного виду руху, взаємодії.).
Таким чином, протяжність (основний момент простору) обумовлена характером руху, взаємодії частинок матерії, саме - єдністю властивих їм відштовхування і тяжіння. Ситуація з часом аналогічна.
Оскільки суть простору і часу - це рух, остільки
(а) найбільш істотні властивості простору і часу - це прояв властивостей рухомої матерії;
(у) розуміння простору і часу в головному визначається
розумінням руху, взаємодії.
Руху властива абсолютність. Визнаючи загальний характер руху, філософський матеріалізм не відкидає існування в світі стійкості, спокою. Проте послідовний філософський матеріалізм підкреслює відносний характер таких станів матеріальних об'єктів. Це означає, що абсолютна природа руху реалізується завжди тільки у визначених, локально і історично обмежених, залежних від конкретних умов, перехідних і, в цьому сенсі, відносних його видах.
Багатообразні конкретні прояви руху можуть бути співвіднесені з певними матеріальними носіями. Це дає можливість побудови різних класифікацій форм руху матерії. Форма руху матерії пов'язана з певним матеріальним носієм, має певну область розповсюдження і свої визначене закони.
Ф. Энгельс відзначав наявність 5-ти основних форм руху матерії.
1. Механічний рух, пов'язаний з переміщенням тіл в просторі.
2. Фізичний (по суті теплове) рух, як рух молекул.
3. Хімічний рух – рух атомів усередині молекул.
4. Органічний або біологічний рух, пов'язаний з розвитком білкової форми життя.
5. Соціальний рух (всі зміни в суспільстві).
Ця класифікація до теперішнього часу застаріла. Зокрема, зараз неправомірно фізичний рух зводити тільки до теплового. Тому сучасна класифікація форм руху матерії включає:
• просторове переміщення;
• електромагнітний рух, визначуваний як взаємодія заряджених частинок;
• гравітаційну форму руху;
• сильна (ядерне) взаємодія;
• слабка взаємодія (поглинання і випромінювання нейтрона);
• хімічну форму руху (процес і результат взаємодії молекул і атомів);
• геологічну форму руху матерії (пов'язану із зміною в геосистемах - материках, шарах земної кори і т. д.):
• біологічну форму руху (обмін речовин, процеси, що відбуваються на клітинному рівні, спадковість і т. д.;
• соціальну форму руху (процеси, що відбуваються в суспільстві).
Очевидно, що розвиток науки і далі буде постійне .вносить свої корективи і в цю класифікацію форм руху матерії. Проте, представляється, .что в осяжному майбутньому вона здійснюватиметься виходячи з принципів, сформульованих Ф. Энгельсом.
Перш за все не втратить свого значення принцип розвитку стосовно аналізу форм руху матерії. Він дозволяє систематизувати їх відповідно до реального процесора еволюції матеріальних систем в напрямів від простого до складного, від нижчого до вищого, від простих процесів механічного переміщення до процесів, що відбуваються в людському суспільстві.
Як і раніше важливу роль грає принцип зв'язку кожної форми руху з певним матеріальним носієм або точніше, з набором певних матеріальних носіїв.
До загальних властивостей простору і часу як атрибутів матерії перш за все відносяться: об'єктивність, абсолютність (як універсальних форм буття матерії), необхідний зв'язок один з одним і з рухом матерії, невичерпність, єдність переривчастого і безперервного в структурі.
Висновок
Вивчення проблем, пов'язаних з філософським аналізом буття матерії і її властивостей є необхідною умовою формування світогляду особи, незалежно від того, чи опиниться воно кінець кінцем матеріалістичним або ідеалістичним.
У світлі викладеного достатньо очевидно, що дуже важлива роль визначення поняття матерії, розуміння останньої як невичерпної для побудови наукової картини миру, рішення проблеми реальності і пізнаваності об'єктів і явищ мікро- і мегасвіту.
Розумно таке визначення: "...Материя є об'єктивна реальність, дана нам у відчутті" ; "Матерія є філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, яка дана людині у відчуттях його, яка копіюється, фотографується, відображається нашими відчуттями, існуючи незалежно від них" . (У першому випадку йдеться про матерію як категорію буття, онтологічної категорії, в другому - про фіксуюче її поняття, категорію гносеологічної ).
