Філософія культури
ЗМІСТ
1 Поняття “культура”. Історичність культури.
2 Основні ознаки культури.
3 Культура і цивілізація.
4 Головні тенденції культури ХХ століття. Екологізація людини
"Кожна людина - у душі філософ" - це майже риторичне твердження все ж має в собі глибокий зміст. Оскільки уявляти або мислити про речі, які містяться поза межами безпосереднього сприйняття, за явищами навколишнього світу, є незаперечною властивістю людської природи, не залежною від її волі. Однак цей процес роздумування про світ, його явища, підстави буття речей може бути не лише спонтанним, а й керованим. І якщо спонтанність, хаотичність є тут підставою побутового філософствування, то кероване роздумування, намагання пізнати світ і місце людини в ньому, взаємовідносини між людиною і світом – прерогатива власне філософії як науки.
Отже, філософія вчить духовно - діяльніший спосіб пізнавати світ у всій його багатогранності та цілісності, а також співвідношення людини і світу. Порівнявши такий висновок з одним із визначень культури, з філософської точки зору, а саме: "...культура є особливий, діяльніший спосіб освоєння людиною світу, включаючи як зовнішній світ, природу і суспільство, так і внутрішній світ самої людини у значенні формування і розвитку її." - не можливо не помітити тісний зв'язок між поняттями філософії і культури.
Поняття “культура”. Історичність культури.
"Культура - (лат. cultura - обробіток, виховання, освіта, розвиток, вшанування) історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений в типах і формах організації життя і діяльності людей, а також в створенні ними матеріальних і духовних цінностей.
Навіть у цьому вузькому значенні підкреслюється наявність змін в природному об'єкті залежно від дій людини на відміну від змін під дією природних причин. Поняття "культура" в цьому значенні обіймає все те, що оброблене, перетворене людиною (суспільством), що несе в собі людське начало.
Поняття "культура" вживається для характеристики історичних епох (антична культура), конкретних суспільств, народностей і націй (культура майя), а також специфічних сфер діяльності чи життя (культура праці, політична культура, художня культура); у більш вузькому значення – сфера духовного життя людей. Ще включає в себе предметні результати діяльності людей (машини, побудови, результати пізнання, твори мистецтва, результати, норми моралі і права та ін.), а також людські сили і здібності, що реалізуються в діяльності (знання, вміння, навики, рівень інтелекту, моральний та естетичний розвиток, світогляд, способи і форми спілкування людей)". Таке поняття "культура" та глибина змісту викликали до життя безліч наукових визначень.
Філософсько-антропологічна спрямованість у визначеннях поняття культури не випадкова. Адже власне людина є суб'єктом і носієм культури. Існування культури можливе лише у людському суспільстві і служить потребам людини.
Зв'язок людини і культури не може бути безпідставним. Основою цього зв'язку є природа, в широкому розумінні цього слова. Отже, для опанування феномену культури у його суттєвих та історичних проявах слід з'ясувати співвідношення природного і культурного у сфері людської життєдіяльності.
Фізіологічна непристосованість, порівняно з представниками рослинного і тваринного світів, людини до навколишнього середовища компенсується її здатністю осягнути світ в особливий духовний спосіб і пристосуватися до нього (світу) шляхом окультурення стосунків природи і людства. Отже, культура, будучи специфічним способом існування людини в природі, все ж не нівелює значення останньої в людському бутті, а сама є засобом взаємозв'язку, засадою людської єдності з природою. Та природним силам людина протиставляє вже приборкані сили природи, вже знані закономірності природних процесів. Культура сприяє виділенню людини (суспільства) з природи, відносному вивільненню її щодо природо-необхідного шляхом оволодіння ним. Водночас культура є засобом поєднання людини з природою. І чим гармонічніша взаємодія людини і природи, тим якісніше її життя з точки зору культурного розвитку.
Якщо людська діяльність є процесом формоутворення предмета, то творчість - сенсоутворення діяльності. Таким чином суспільні проблеми, відображаючись у свідомості, втілюються в діях людей, котрі, в свою чергу, створюють культурні цінності - матеріальні і духовні.
Культурна цінність предмета праці людини полягає не так в його утилітарному призначенні, як у формі, через яку предмет одержує соціальну значимість. Предметні форми культури відображають також взаємини людей. Людина ж реалізується як діяльний суб'єкт, що розвивається і як об'єкт, результат діяльності. Культура тут постає в якості світу людини, де людина подвоює себе інтелектуально (в свідомості) і реально (в діяльності). Культура як самовідтворення людини здійснюється в її матеріальній і духовній діяльності.
Матеріальна культура - предметна форма духовної культури, а духовна культура набуває свого реального буття лише в якості змісту матеріальної культури. Поза теоретичною абстракцією матеріальна і духовна культура існують в соціальній реальності і є двома сторонами цілісного феномена, суть якого полягає в самоутвердженні людини.
Перебуваючи у тісному суспільно-історичному зв'язку з людиною, культура ще також "являє собою конкретно-історичну сходинку розвитку суспільства". Ось як тлумачиться поняття "культура" з такої точки зору енциклопедичним словником: "В основі розвитку матеріальної і духовної культури, які знаходяться в органічному єднанні, лежить розвиток матеріального виробництва. Кожна суспільно-економічна формація характеризується певним типом культури, який здійснюється з переходом від однієї формації до іншої, при цьому успадковується все цінне в культурі минулого". Але часто на зміну одним цінностям приходять інші. Людство постійно перебуває у стані пошуку нових шляхів гармонійного співіснування з навколишнім і власне внутрішнім світом. Сферою цього пошуку та становлення духовно-моральних цінностей і є культура.
Основні ознаки культури
Багатозначність поняття "культура", на перший погляд, перешкоджає її визначенню як філософської категорії. Але спробувавши цілісно розглянути феномен культури з філософської точки зору можна дещо узагальнити визначення культури.
Поняття культури тісно пов'язане з сутністю людини, людською діяльністю. Більше того, культура без людини просто не можлива. Незважаючи на різноаспектність визначення культури з філософської точки зору (природовідповідність, духовність, матеріальність, універсальність, індивідуальність, соціальність, історичність) можна виділити об'єднуючу їх особливість. Через перелічені аспекти культура висвітлюється як вираження суті людини у ставленні її до навколишнього світу. Це вираження сутності людини опредмечується в системі засобів культури. Таким чином культура є світом людини, в якому навколишня дійсність олюднюється, щоб бути зрозумілішою, а внутрішній світ людини трансформується в природу.
Як філософська категорія "культура" є універсальною з тієї причини, що в понятті культури як діяльної сфери відносин людини і світу відображається зміст основного питання філософії, а також через культуру людина має можливість осмислити та вирішити його.
Вивчаючи такі далекі від повсякденно-практичного життя речі, філософія на перший погляд, видається непотрібною у повсякденному житті. Адже, в основному, побутує думка, що для забезпечення умов нормального життя потрібне, насамперед, задоволення базових потреб у їжі, помешканні, безпеці, спілкуванні тощо. Однак, крім базових потреб, людина має і ряд інших - потреби у самоздійсненні, самоутвердженні, творчості, у реалізації свого потенціалу.
Філософія, будучи основою світогляду, визначає світогляд людини, впливає на формування світоглядних ідеалів та шляхи їх становлення і втілення в реальне життя.
Однією з основних характеристик повно-функціональної особи як такої, що здатна до самоздійснення, самоактуалізації14 , є здатність до самостійного мислення. Ця ознака передбачає здатність особистості самостійно формувати власні ставлення й переконання. Така людина є вільною від жорстких світоглядних і поведінково-особистісних залежностей.
Іншою характеристикою є глибока самосвідомість. Зміст її тісно пов'язаний з розвитком філософського погляду на світ, на себе. Повно-функціональна особа оцінює себе, свої дії, можливості. Саме філософія є підставою рефлексивної переоцінки "базових інтелектуальних підстав" життя. Лише філософська рефлексія здатна привести до усвідомлення раніше неусвідомлених переконань і уподобань, порівняти їх з іншими можливими уподобаннями та переконаннями, виявити їх обмеженість, здійснити вихід за ці межі та сформувати більш адекватні підстави існування.
Наступна ознака - гнучкість. Нестабільність, кардинальні зміни у світі людського буття здатні зламати лише жорсткі, подібні до міфологічних переконань, світоглядні орієнтири людини. Та людину, котра здатна до постійного саморефлексованого контролю, до перебудови, яка може розуміти, враховувати й оцінювати впливи змін зовнішнього світу, адекватно реагуючи на них закономірними і гнучкими змінами власного внутрішнього єства, вони не в змозі розхитати й порушити. Увесь час випробовуючи, філософськи-критично переглядаючи "базові інтелектуальні підстави" життя, враховуючи впливи на них ззовні, людина стає більш гнучкою та стійкою, здатною вистоювати перед лицем сумнівів, безладдя, невизначеності й хаосу. Філософія з початку свого існування пропонує розглядати світ у його перспективі, кожну річ залежно від цілого, створює загальну картину дійсності, де завжди знаходиться місце для надії, віри, любові, котрим під силу утримати людину над прірвою небуття.
Ще одна важлива характеристика повно-функціональної особистості полягає у здатності до творчості. Творча людина нестандартно вирішує будь-які питання у всіх сферах своєї життєдіяльності на всіх рівнях. Завдяки філософії людина здатна абстрагуватися від своїх суто суб'єктивних переживань, поглянути на речі збоку, осягнути світ у всій його цілісності, вийшовши з-за меж власної людської обмеженості. Такий об'єктивний філософський погляд на світ надає можливість відкрити нові перспективи розв'язання існуючих проблем.
Наступною рисою повно-функціональної особистості, яку допомагає сформувати засвоєння філософії, - це чітко концептуалізована, добре продумана система ціннісних уявлень у галузі моралі, мистецтва, політики тощо. Оскільки аксіологія є галуззю філософії, то це надає можливість людям сформулювати власні ціннісні орієнтири, усвідомити сенс їх власного життя.
Культура і цивілізація.
Втрата чи відсутність сенсу життя, що визначається "вищими" потребами, навіть за умов прекрасної кар'єри і хорошої роботи, матеріального достатку та фізичного здоров'я, часто призводить до психічних неврозів, іноді до самогубства. У традиційних суспільствах власне традиція диктувала людині, чого їй бажати, а з розпадом традиції людина опиняється віч-на-віч з особистою проблемою добровільного пошуку сенсу життя, об'єктів вищих бажань і прагнень.
Філософія вчить людину, який ідеал вона має для себе створити і яким шляхом його досягнути. Культура ж, будучи діяльним способом освоєння світу, пристосування до нього, є особливим шляхом до втілення світоглядного ідеалу в життя людини. Філософія - сфера діяльності людського духу, унікальна мова, оволодівши якою людина може порозумітись із світом, пізнати закономірності світобудови і власне свого існування. Культура ж, в такому порівнянні, слугуватиме своєрідним мовним апаратом. Вивчаючи філософію людина вивчає мову світу, а через культуру вона спілкується з ним.
Головні тенденції культури ХХ століття. Екологізація людини
Проаналізувавши еволюційно-історичний культурний розвиток людства, можна прослідкувати процеси становлення світоглядних ідеалів, їх кризи (в процесі глибшого пізнання світу людиною змінюються і її (людини) вимоги до нього) та становлення нових ідеалів. Світоглядний ідеал, сенс життя знаходить своє втілення у формах суспільно-історичних типів культури.
Як історично-еволюційний шлях пошуку сенсу життя культуру можна розглядати у двох аспектах: як просто констатація історично-культурних фактів і як аналіз культурно-історичного досвіду людства та узагальнення позитивного досвіду на шляху пошуку Істини.
Для усвідомлення значення культури у вирішенні основного питання філософії є важливим вищезгаданий узагальнений позитивний досвід людства щодо становлення світоглядних ідеалів. Усвідомивши помилки й досягнення минулого, як людині зокрема, так і людству в цілому було б легше визначитись з ціннісними орієнтирами, знайти шляхи до вирішення актуальних проблем, що стоять перед людиною. Ось що сказав про це німецько-французький мислитель ХХ ст. Альберт Швейцер: "Ми не дуже цікавимося тим цінним, що міститься в минулому. Великі духовні досягнення минулого лише бездумно реєструються. Збудити наш інтелект ми їм не дозволяємо. Ще менш ми схильні до їх наслідування".
Отже, вивчення культуротворчого процесу з філософської точки зору є надзвичайно актуальним. Адже саме в суспільно-історичній пам'яті людства, цій надзвичайній скарбниці цінностей, зберігаються відповіді на найбільші питання, знаходяться ліки і втіха для знесилених, стражденних людських душ, тут можна знайти шлях до правдивого людського щастя. Знову ж таки, висловлену думку не слід розуміти як те, що освоївши достеменно філософію і культурологію у філософському аспекті, можна отримати готову відповідь на питання, що є сенсом життя, що є Істина. Адже, як уже неодноразово наголошувалось, філософія не дає готових відповідей, а лише вчить їх знаходити, відповідно ж і культура є відображенням спроб пошуку світоглядних орієнтирів, спроб наближення до Істини.
Отже, сенс життя, його внутрішня рушійна сила полягає у пошуку Істини, а не володінні нею. Ще Аристотель вважав активність розуму, яка спрямована на задоволення потреб "вищого" рівня, щастя як існування у людині інтелектуальних чеснот, головною з яких є філософська мудрість, що забезпечує людину "вищими" істинами і цінностями, котрі наповнюють людське життя глибоким сенсом, вірою, надією, любов'ю.
Значення філософії у житті людини, звичайно, беззаперечне. Її вивчення допомагає систематизувати особистий досвід, формує впорядковану систему знань про світ, систему цінностей, орієнтирів. Це допомагає людині почуватися вільною, незалежною від зовнішніх впливів на її життя, оскільки, знаючи закони світобудови, може до них пристосуватись. Знайомлячись з історією філософської думки людина дізнається про різні точки зору, що сприяє розвитку відкритості, толерантності, людяності. Та крім особистісної філософія має ще й спільну значимість і виконує ряд важливих функцій. Серед них виділяється світоглядна, методологічна, пізнавальна, цінно-орієтаційна та ін. Тут слід взяти до уваги те, що функції філософії мають сенс лише тоді, коли філософія виступає елементом більш широкої соціально-культурної системи, викликана до життя цією системою і сприяє цілісності й водночас розвитку останньої. Адже філософія укорінена в соціально-культурній системі, є підставою її існування. Філософія допомагає людині дізнатися про світ, та можливості співіснування його з людством, але тільки на теоретичному рівні. Здійснити це практично людина може через соціокультурну систему.
Для людини має вирішальне значення не сам предмет культури (форма і буквальний зміст), а його ідейний зміст. При цьому цінність ідеї, що втілена в тій чи інший об’єктивованій формі культури, визначається тим, наскільки вона (ідея) втілює в себе благо для людини. Сам собою предмет культури не має ніякої цінності, якщо не є втіленням високих почувань. Зрештою, найдовершені зразки культури є такими не завдяки своїй “мертвій об’єктивній формі”, а ідейному змісту, що знайшов там втілення. Розглядаючи це питання під таким кутом, можна спробувати вирішити проблему “трагедії творчості”, яка сформувалася у німецького мислителя кінця ХІХ - початку ХХ століття Г.Зіммеля в останні роки його життя (Історія світової культури /Керівник авт.колективу Л.Т.Левчук.-К.:Либідь, 1999.-С.361-362.). Адже стимул життя слід шукати не у власне предметах матеріальної і духовної культури, а в інформації, яку вони в собі несуть. Таким чином, через предмети культури здійснюється діалог між людьми різних історичних епох і різних культур. Діалог, в процесі якого людство ось уже на протязі тисячоліть намагається з’ясувати найактуальніше для себе питання – у чому ж полягає сенс життя, яким є істинне призначення людини.
Взаємозв'язок філософії і культури існує не тільки у значенні філософії як формуючої образів ідеального буття, світоглядних орієнтирів на шляху до Істини, а й культури, в свою чергу, як засобу втілення їх (світоглядних орієнтирів) в реальне життя людини у формах суспільно-історичних типів культури. Адже існування філософії поза межами культури не має сенсу і взагалі не можливе. Філософія - це активність, діяльність людської думки, а людська діяльність є сферою культури.
Отже, і філософія, і культура є полем діяльності людського духу (через культуру духовне опредмечується). І філософія, і культура у їх діалектичному взаємозв'язку послуговують людині, допомагають пізнати світ і пристосувати його до своїх потреб. Пристосовуючи світ, людина і сама пристосовується до його явищ, законів світобудови. Як свідчить історія суспільно-історичного розвитку на цьому шляху уживання людини з світом є чимало помилок, але є й позитивний досвід.
Озброївшись філософськими знаннями, узагальнивши позитивний соціокультурний досвід, людина все ж має можливість влаштувати своє життя так, щоб бути щасливою.
