Виконавська частина дії, особливо трудової, включає рухи людського організму, що безпосередньо впливають на предмет праці через знаряддя праці. І. М. Сєченов, розглядаючи природу довільних рухів, наголошував на тому, що хотіння (потреба) тоді буде мотивом або ціллю, а рухи — дією, або способом досягнення цілі, якщо рух усвідомлюється як засіб задоволення хотіння. Дія, у якій об'єднуються чуттєвий і руховий компоненти, називається психомоторною дією, або психомоторикою.
У руховій активності людини можна виділити чотири рівні:
1) рівень цілісної діяльності;
2) рівень окремого акту діяльності;
3) рівень макрорухів, з яких через набуття предметності й реалізацію цільових програм будуються дії;
4) рівень мікрорухів, які є елементарними руховими актами; мікрррухи інтегруються в просторово-часовому співвідношенні в макрорухах.
К. К. Платонов, досліджуючи психомоторику людини у трудовій діяльності, дійшов висновку, що зв'язок сприймання і відповіді-руху може здійснюватися в різних формах, а саме:
1) проста сенсомоторна реакція — найбільш швидка відповідь заздалегідь відомим простим одиничним рухом (наприклад, натискування або відпускання кнопки) на завчасно відомий сигнал, який може з'явитися раптово;
2) складна сенсомоторна реакція (розрізненім, вибору) — відповідь на кілька можливих сигналів, які з'являються у певній (випадковій) послідовності, заздалегідь обумовленим способом;
3) сенсомоторна координація —найскладніший і найти-повіший для трудової діяльності сенсомоторний процес; у сенсомоторній координації динамічне не тільки сенсорне поле, як це має місце в реакції на об'єкт, що рухається, а й реакція рухового акту; сенсомоторна координація наявна, коли існує узгодження (координація) рухів з динамічним образом, наприклад, “реакція слідкування” — утримання з допомогою рухів у заданому положенні об'єкта, котрий має тенденцію до безперервних відхилень;
4) ідеомоторика — зв'язок уявлення про рух з його виконанням, взаємозв'язок слова й ДІЇ (першої та другої сигнальних систем); експериментальне встановлено, що рухові уявлення завжди супроводжуються мікроскороченнями мускульних груп, які реалізують уявлювані рухи.
Сенсомоторика — це процес, у якому відображений зв'язок психіки з мускульним рухом. Проте не кожен мускульний рух людини, наприклад, тремтіння від холоду або «клювання носом» того, хто засинає сидячи, є сенсомоторикою. Але всякий робочий рух, тобто рух, що входить у процес праці як засіб її існування, завжди становить вияв психомоторики.
Трудова діяльність реалізується внаслідок виконання дій різної складності й призначення. Трудові дії виражаються в рухах, які характеризуються силою, швидкістю, тривалістю;
точністю, ритмічністю., координованістю. Робочі рухи поділяються на:
1) основні — мінімально необхідні для досягнення цілі трудової дії;
2) поправочні — уточнюють основні щодо відхилень від «заданих* параметрів виконання дії;
3) додаткові — такі, що не стосуються основного завдання, але необхідні як допоміжні для основного трудового акту фактори;
4) аварійні — додаткові, необхідні для ліквідації наслідків аварійної (або передаварійної) ситуації;
5) зайві —ті, що заважають основним робочим рухам;
6) помилкові — ті, що виконуються замість правильних рухів, не пов'язані з ціллю й не приводять до її досягнення (К. К. Платонов).
Структуру побудови робочого руху визначають три взаємопов'язані фактори — фізіологічний, психологічний і механічний.
Фізіологічні механізми побудови рухів пов'язані з діяльністю спеціальних відділів кори головного мозку. Важливу функцію тут виконують «канали» зворотного зв'язку, інформація яких є основою оцінки та координації перебігу й результатів рухів. Психофізіологічні механізми координації та побудови рухів відіграють надзвичайно важливу роль у професійному навчанні. Для навчання швидких і точних рухів, що складають трудові дії, необхідно створювати умови, які забезпечують швидку й точну оцінку результатів дій тих, хто навчається.
Психологічні механізми забезпечують цільову оцінку й опо-середкованість регуляції рухів. Рухам як компонентам операдіонального складу сенсомоторних дій притаманні доцільність, адекватність (відповідність ситуації й стану об'єкта діяльності), поліефекторність (можливість виконання однієї Й тієї ж дії за допомогою психомоторних компонентів), узгодженість (просторово-часова), підпорядкованість (з іншими учасниками діяльності).
Механічні характеристики робочого руху визначаються шляхом, який здійснює кінцівка (рука, нога) в просторі, тобто траєкторією, в якій розрізняють форму, напрямок та обсяг руху; швидкістю — величиною шляху, що припадає на одиницю часу (рухи можуть бути рівномірними, рівномірно-прискореними, рівномірно-сповільненими, нерівномірно-прискореними і нерівномірно-сповільненими); темпом — І частотою повторення циклів однакових рухів; силою, тобто створюваним тиском або тягою.
В експериментальних дослідженнях психомоторики людини одним із головних показників її розвитку та функціональних особливостей є тремор — мимовільні ритмічні мускульні коливання, котрі викликають коливальні рухи кінцівок, тулуба; найчастіше простежується тремор пальців рук, голови, повік. Н. А. Розе в дослідженнях тремору розглядає його у двох самостійних зрізах: 1) тремор як показник ступеня координації рухів; застосовуються різні варіанти методик вимірювання статичного і динамічного тремору з метою визначення точності, координованості рухів у просторі і часі; 2) тремор як регулятор тривалості й успішності виконання руху; за всієї важливості цієї функції тремору вона ще недостатньо досліджена; наявні дані дають змогу стверджувати, що регулятивна функція тремору є по суті енергетичною; це підтверджується виявленими високозначущими кореляційними зв'язками низькочастотного тремору з диханням і кровообігом. Існує припущення (В. С. Гурфінкель, Я. М. Коц, М. П. Шік, К. П. Іванов), що частотний компонент присутній і в самій мускульній активності.
Вивчення розвитку рухової сфери людини показало, що: 1) до 13—14 років функціональне дозрівання рухового аналізатора закінчується; 2) у віці 27—33 років помітний регрес моторного навчання, однак триває поступ вербального навчання; 3) будь-яка окрема характеристика різних рухових систем — силова, швидкісна, точнісна — розвивається вкрай нерівномірно; 4) простежуються деякі вікові особливості вияву психомоторики в різних видах праці. Так, у віці від 18 до 25 років основна маса працюючих обслуговує конвеєрне ; виробництво, верстати-автомати та напівавтомати, у 26—30 років 65 % від загальної кількості — оператори на пультах управління, 15 % — слюсарі-наладчики. Однак за всієї мінливості та варіативності показників тремору в досліджуваних різних вікових груп «підтвердився факт певної індивідуальної сталості тремору, який визначає індивідуально-типові особливості кожного досліджуваного, а також віково-статеві та деякі професійні особливості тремору» (Н. А Розе, 1985).
Професійна майстерність включає як особистісні, так і психофізіологічні, психомоторні властивості людини. У становленні майстерності органічно пов'язані когнітивна, регулятивна та сенсомоторна сфери індивіда. Суттєву роль у і забезпеченні успішності трудової діяльності відіграють загальнотрудові й спеціальні навички, основу яких становлять перцептивні, інтелектуальні та сенсомоторні.
