ПСИХОЛОГІЯ ПІДЛІТКІВ
Розвиток когнітивної сфери підлітка
У підлітковому віці спостерігається розвиток обсягу уваги, підвищення стійкості уваги та розвиток здатності до переключення та розподілу уваги. Також у підлітків відмічається погіршення результатів навчальної діяльності. Це відбувається тому, що розумові здібності підлітка на відміну од здібностей молодшого школяра, набувають нової якості: вони стають опосередкованими. Це відбувається завдяки розвитку понятійного, мовно-логічного, абстрактного мислення. Підліток може оперувати і поняттями, міркувати про властивості та якості предметів, висувати гіпотези, планувати дослідницьку діяльність та засвоювати великі масиви інформації.
Причини неуважності підлітка полягають у суперечливості самого вікового періоду: підліток здатен придумати спосіб запам'ятовування нової формули, тобто керувати своєю пам'яттю, може висунути гіпотезу, тобто спрямувати, регулювати процес свого мислення тощо, але йому дуже важко керувати своєю особистістю, собою як цілим.
В основному це пов'язано з новими інтересами, переживаннями та хронічною емоційною нестабільністю, яка виявляється в імпульсивності, нестриманості, іноді агресивності.
Розумова діяльність підлітка, також як і його поведінка, залежить від стану його мотиваційної сфери. Підліток уважний тільки щодо того, що якось пов'язано із його актуальними потребами та переживанням.
Усі інтимні переживання підлітка тією чи іншою мірою пов'язані з пошуком себе, з пізнанням своїх здібностей та можливостей, з прагненням дізнатися, як оцінюють його оточуючі, з постійним перебиранням на себе різних дорослих ролей та гострою необхідністю у формуванні власного образу «Я».
Це для підлітка головне. І якщо те чи інше навчальне завдання сприяє розвиткові особистості, якщо навчальна ситуація пов'язана з переживаннями, якщо характер і форми спілкування з підлітком допомагають йому здобути дорослої позиції, то увага стає стійкою та концентрованою.
Навчання молодших підлітків спрямоване на запам'ятовування навчального матеріалу (а не на розуміння) і неодноразове повторення його. Але вже в середині підліткового віку пам'ять починає розвиватися в напрямі інтелектуалізації. Зростає кількість учнів, які використовують прийоми опосередкованого запам'ятовування, збільшується обсяг таких прийомів, їх використання стає все більш свідомим, цілеспрямованим.
Учні-підлітки мають індивідуальні різниці і в характері мнемічної діяльності: якщо учні 5-ю класу використовують більше зовнішні прийоми запам'ятовування (асоціації, смислове групування), то учні 8-го класу більше використовують опосередковані прийоми запам'ятовування та пошук для кожного матеріалу специфічних прийомів. Центральне місце посідає аналіз змісту матеріалу, його своєрідності та внутрішньої логіки. Деякі підлітки виявляють гнучкість у виборі шляхів заучування, інші намагаються структурувати та логічно обробити навчальний матеріал. Уміння логічно обробити матеріал часто розвивається стихійно. Учні, які погано запам'ятовують, не вміють зосередитися на роботі — інтелектуально пасивні, їхня мнемічна діяльність вирізняється стереотипністю, способи І обробки матеріалу одноманітні, мислення нібито не бере участі у запам'ятовуванні. Розвиток уміння і формулювати і виражати думку j своїми словами підвищує успішність, надає знанням глибини, спонукає подальший розвиток інтелекту та здібностей підлітка.
Вивчення пізнавальної діяльності дітей говорить про те, що наприкінці початкової школи спостерігається підвищення дослідницької активності дітей, подальший розвиток їхнього мислення.
Уже у 8-9 років діти, читаючи та спостерігаючи за різними явищами життя, починають формулювати пошукові запитання, на які самі намагаються відповісти. Це відбувається тому, що школярі намагаються зрозуміти та усвідомити причиново-наслідкові зв'язки і закони появи різних подій.
Дослідницька активність дітей на статті причинового мислення характеризується двома якостями: зростанням самостійності діяльності мислення і зростанням критичності мислення. Завдяки самостійності підліток навчається керувати своїм мисленням: ставити дослідницькі цілі, висувати гіпотези причиново-наслідкових залежностей, розглядати відомі йому факти з позицій висунутих гіпотез. Ці здібності, без сумніву, є основними передумовами розвитку творчості на етапі причинового мислення. Критичність мислення виявляється у тому, що діти починають оцінювати свою діяльність та діяльність інших з поглядів законів і правил природи та суспільства. З одного боку, завдяки усвідомленню правил і законів, творчість дітей стає більш зрозумілою, логічною, щирою. З іншого боку, критичність заважає творчості, бо на стані висування гіпотези можуть здаватися нереальними і їх відкинуть. Подібні самообмеження звужують можливості появи нових, оригінальних ідей.
З віком діти стискаються з великою кількістю ситуацій, коли неможливо визначити одну причину події. Багато соціальних та природних явищ викликаються великою кількістю різних чинників. Прогнози розвитку цих явищ мають вірогідний характер, це свідчить про їх приблизну достовірність.
В усіх цих випадках причинового мислення недостатньо. Відбір при цьому здійснюється через вибір декількох критеріїв для звуження «зони пошуку». Мислення, яке робить такий вибірковий пошук, дає змогу вирішувати складні, невизначені, проблемні ситуації, називають евристичним.
Евристичне мислення формується у 12—14 років. Вивчення мислення дітей та підлітків показує, що, порівняно з молодшими школярами, підлітки по-іншому досліджують проблемну ситуацію. Так, якщо в період між 9—11 роками, завдяки високій дослідницький активності, діти ставлять багато пошукових запитань щодо різних аспектів ситуації, то підлітки відразу концентрують свою увагу на одній або декількох гіпотезах. Це економить час, допомагає більш заглиблено опрацювати проблемні аспекти. Таким чином, у підлітковому віці відпрацьовується вміння побудувати проблемну ситуацію: відокремити проблему, критерії оптимального рішення, відділити головне від другорядного, ранжувати предмети і об'єкти за ступенем важливості. Розвиток соціально-психологічної
характеристики особистості, характеру підлітка
Акцентуації характеру — це крайні варіанти норми, за яких окремі риси характеру надмірно посилені, завдяки чому підвищується чутливість організму людини до певного роду психогенних впливів.
Акцентуації найчастіше розвиваються в період становлення характеру та згасають із віком. Особливості характеру при акцентуаціях виявляються не постійно, а лише в деяких ситуаціях, за певних обставин, і можуть зовсім не виявлятися у звичайних умовах. Соціальна дезадаптація при акцентуаціях або зовсім відсутня, або невелика.
Залежно від ступеня вираження акцентуації поділяються на явні та приховані.
У підлітковому віці при явних акцентуаціях особливості характеру загострюються, а з впливом психогенних чинників можливі порушення адаптації, відхилення у поведінці. Підліток демонструє свій тип характеру в сім’ї та школі на навчанні та на відпочинку, у праці та розвагах, в умовах звичайних або у складних ситуаціях. Усюди та завжди гіпертимний підліток надто енергійний, шизоїдний ховається від оточуючих, істероїдний намагається привернути до себе увагу інших. З віком особливості характеру залишаються яскраво вираженими, хоча іноді компенсуються та не заважають адаптації.
Приховані акцентуації більш відповідають звичайним варіантам норми. У звичайних умовах, риси певного типу характеру виражені мало або зовсім ні. Але акцентуйовані риси іноді яскраво виявляються в екстремальних життєвих ситуаціях під впливом психічних травм. У таких випадках не спостерігається помітна соціальна дезадаптація, але з метою швидкого подолання таких моментів необхідно знати, за яким типом акцентуації підліток відреагує на психогенні впливи середовища.
Розвиток особистості підлітка
Вступ дитини в підлітковий період характеризується якісним поштовхом у розвитку самосвідомості. У підлітка починає формуватися позиція дорослої людини. Навіть, якщо ця позиція ще не відповідає об'єктивному статусу підлітка в житті, але її поява означає, що підліток суб'єктивно вже ввійшов у нові стосунки з оточуючим світом дорослих, зі світом їхніх цінностей, мотивів поведінки та діяльності.
Виникнення потреби у пізнанні власних особливостей, цікавість до себе та роздуми про себе — характерна особливість дітей підліткового віку. До аналізу своєї особистості підліток звертається як до засобу, який допомагає в організації стосунків та діяльності, у досягненні особисто значущих завдань у теперішньому та майбутньому.
Соціально-регулююча функція роздумів про себе виявляється в тому, що підліток спочатку звертає увагу на свої недоліки та дає потребу в їх подоланні, а вже згодом — на особливості особистості в цілому, свої можливості та переваги.
Важливий стимул виникнення у підлітка міркувань про себе — його потреба мати повагу в колі однолітків та прагнення знайти близьких товаришів, друга. Підліток починає порівнювати себе з оточуючими людьми: однолітками, батьками, дорослими. Таке порівняння надає підліткові знань про інших людей, особливості їхнього характеру та поведінки.
Уявлення про інших людей та самого себе не завжди реалістичні. У багатьох підлітків самооцінювання деяких якостей завищене. На цій основі іноді виникає уявлення про несправедливе ставлення до підлітка дорослого, наприклад, батьків або вчителя. Це може привести до виникнення у підлітка афекту та комплексу специфічних особливостей, з’являється образливість, підозріливість, недовірливість, іноді агресивність і завжди — надмірно підвищена чутливість до оцінок інших. На перші невдачі підліток, як правило, реагує афективно, а хронічні невдачі підвищують невпевненість у собі. У деяких підлітків знижується рівень домагань, а у деяких з'являється бажання обов'язково подолати труднощі, довести можливість цього собі та «усім».
Особливість підлітка —турбота про власну самостійність. З віком сфера претензій на самостійність інтенсивно розширюється.
Вони охоплюють не лише конкретні дії та вчинки, а й деякі вибори, рішення, думки. Джерело суперечок підлітків не лише реальнінезгоди, а й прагнення відстояти свою думку. У підлітковому віціпочинається формування власної позиції з деяких проблем, наприклад, морально-етичних.
Молодші підлітки часто не вміють керувати своєю поведінкою. Для старших підлітків характерне прагнення оволодіти власними іафективними реакціями та поведінкою в цілому. Багато з них уже вміють стримуватися, я за потреби приховувати свої наміри, настрої, думки, ставлення. У поведінці з'являється двоплановість. З віком збільшується тенденція організовувати себе, з'являється ставлення до власного зросту, контроль за ним, самокритика. Підліток починає сам створювати себе, спонукати себе до розвитку згідно з певними зразкам та конкретно значущими завданнями і намірами, які пов'язані з потребами сьогодення та, майбутнього.