Людські потреби, що є джерелом активності, дуже мінливі і різноманітні. Їх аналіз свідчить про те, що в процесі задоволення вони змінюються, збагачуються і зростає їх кількість. Причиною цього є незавершеність вигляду продукту людської діяльності, який постійно вдосконалюється і видозмінюється. Це приводить до зміни потреб, які породжують нові форми активності.
Потреби людини мають і особистий і суспільний характер. Навіть у задоволенні вузько особистої потреби бере участь багато членів суспільства. Так, наприклад, при задоволенні потреби в їжі хліб виступає як оречевлена праця багатьох людей: агрономів, трактористів, комбайнерів, мукомелів, пекарів тощо.
Всю різноманітність людських потреб розрізняють за походженням і предметом.
За своїм походженням потреби бувають природні і культурні.
До природних потреб відносять ті, що життєво необхідні для людини, незадоволення яких протягом тривалого часу може призвести до загибелі організму. Так, усім людям властиві природні потреби в їжі, сні, одягу, житлі, особі протилежної статі тощо. Хоч природні потреби людини не змінилися на протязі всього періоду її історичного розвитку, проте за своєю психологічною суттю вони докорінно відрізняються від природних потреб тварин. Змінюються способи і знаряддя задоволення, зазнають змін і самі потреби.
У культурних потребах виявляється залежність активної діяльності людини від продуктів людської культури. До об”єктів культурних потреб відносять як предмети необхідні для задоволення природних потреб ( тарілка, ложка тощо ), так і предмети необхідні для спілкування і громадського життя людини ( книга, радіо, телевізор тощо ). З розвитком суспільства змінюється характер культурних потреб.
За характером предмету потреби поділяють на матеріальні і духовні.
В матеріальних потребах виявляється залежність людини від предметів матеріальної культури ( потреба в житлі, одязі тощо ), в духовних – залежність від предметів суспільної діяльності. Обидва види потреб тісно пов”язані між собою. Для задоволення духовних потреб використовуються матеріальні предмети ( газети, книги, телевізор та ін.).
Отже, природна за походженням потреба може бути матеріальною за предметом, а культурна за походженням може бути матеріальною або духовною за предметом. В потребах залежність суб”єкта від умов існування виступає своєю активною стороною як мотивація поведінки чи діяльності. Причому не сама потреба, а суспільно встановлені норми її задоволення визначають стиль поведінки людини. Наприклад, побачивши в магазині предмет, необхідний для задоволення певної своєї потреби, вона не кидається на нього як хижак на здобич, а здобуває його способом дій, який прийнятий в суспільстві (спочатку розглядає товар, узнає ціну, оплачує в касі виписаний чек і тільки після цього одержує куплену річ.).
Людина в системі суспільних відносин виступає і як суб’єкт і як активний діяч. Відкіля ця активність? Різні психологічні теорії дають різні відповіді. 1. Фрейдизм: активність особистості виростає з глибинних інстинктивних потягів. Половий потяг - джерело енергії (кожна людина заряджена нею з народження, згодом енергія вивільняється відповідно до норм суспільства. Це називається сублімацією). 2. Абрахам Маслоу (гуманістична теорія): джерело - визначені уроджені потреби. Вони носять у людини ієрархічний характер у плані своєї появи в онтогенезі. Порядок появи: 1. прості біологічні потреби (їжа, тепло); 2. потреба в безпеці (safety); 3. потреба в приналежності і любові (родина, суспільство); 4. потреба в оцінці з боку навколишніх; 5. потреба в самоактуалізації. Кожна людина має з народження ці потреби, але вони виражені в різному ступені. 3. Феноменологічні потреби активності особистості. Кожна людина виявляє уроджену своєрідність у формуванні образів навколишнього світу (феномен у філософії - образ формування навколишнього світу). Своєрідність у формуванні навколишнього світу визначає активність особистості (Приклад: вечірка - один говорить, що це гарна людина, іншої говорить, він поганий, виходить, у кожного є своє сприйняття світу). Ці теорії шукають джерело активності усередині людини, його біологічних потребах. У сучасній психології такий підхід критикується, тому що на основі такого набору потреб навряд чи можуть з'являтися такі різні особистості. Існують теорії, що роблять упор на зовнішньому. 1. Неофрейдисти : (Ерік Фромм, К. Хорні, Гаррі Стек-Саллімен) джерело активності особистості криється в соціальному оточенні людини. Людина - осередок великої соціальної мережі - суспільства. Отже, усі властивості суспільства стають наявні якої-небудь особистості, тобто проектуються на людину. 2. Диспозиційний підхід: (Герберт Мюррей, Гордон Олпорт) особистість - це комбінація стабільних як набутих, так і уроджених рис, що виступають як схильність до диспозиції (визначеному поводженню). У цій теорії незрозуміло, як взаємодіють між собою диспозиції і ситуації. 3. Когнітивистсько-біхевіористський підхід: активність особистості - це пучок поведінкових реакцій, що виникли в результаті научения завдяки підкріпленню. Ми поводимося в житті, як нас учили. Погано те, що особистість втрачає свою активність, тобто активність з'являється ззовні. Висновок: Одні теорії наголошують на зовнішньому (соціальному), інші на внутрішньому (біологічному). Мотиваціонно-потребна сфера особистості як джерело її активності. Діяльний підхід: у вітчизняній психології сформульована теорія активності особистості - петребово-мотиваційна концепція. Джерело: потреби людини, що дуже різноманітні (на відміну від Маслоу, що говорить, що потреб багато). Потреба - це напружена активно-спонукальний стан індивіда, створюваний випробовуваної їм нестатком в об'єктах, необхідних для його існування і розвитку. Потреба виникає в силу нестатку. потреби різноманітні, тому що людина живе і діє у світі людських відносин і об'єктів. З появою на світ в людини дуже обмежений фонд нестатків і інстинктів. Ці нестатки й інстинкти починають задовольнятися предметами, винайденими людьми. Його первинні інстинкти перетворяться (у тварини цього не відбувається). Багатство потреб людини залежить від багатства окремого світу, способів дії з предметом.Чим більше ми маємо, тим більше хочемо мати. Біологічні потреби є продукт суспільний. Потреба - джерело активності, але потенційної. Активність розвертається тоді, коли з'являється предмет, що задовольняє потребу. Це - мотив (безпосередній побудник у до активності). У людини формується потребово-мотиваційна сфера - сукупність потреб і відповідних мотивів. Потреби - це не тільки стану, що зв'язані з енергією, але вона зв'язана також з емоціями. При задоволенні потреб виникають позитивні емоції, тобто вказівка на те, що ми вибрали правильний предмет потреби. Ми це усвідомлюємо і повторюємо, але не завжди це залежить від віку. (Приклад: дитина колупає штукатурку,тому що йому не вистачає кальцію, він рад цьому, але не усвідомлює). У діяльному підході джерелом активності є потреба - можливість, потенціал особистості в активності (вона поєднує внутрішнє і зовнішнє). Знаком є емоції: позитивні чи негативні.
Знаючи головні потреби людини, можна легко впливати на поведінку людини, спонукати її на ті чи інші дії. Тому вивчення головних потреб людини так чи інакше може бути використано у цілях спонукання як окремих індивідуумів, так і спонукання до тих чи інших дій групи людей, великих колективів і навіть суспільства в цілому.
Нагадаємо, що існують багато теорій спонукання людини. Одна з них (Мотивація й особистість по Маслоу В.І. - 1970) підрозділяє мотивацію людини в залежності від цілей на п'ять груп: фізіологічну, безпеки, соціальну, визнання і самовираження.
Власне потреба — це завжди потреба в чомусь, що на психологічному рівні потреби опосередковані психічним відображенням, і притім подвійно. З одного боку, предмети, що відповідають потребам суб'єкта, виступають перед ним своїми об'єктивними сигнальними ознаками. З іншого боку — сигналізуються, почуттєво відбиваються суб'єктом і самі потреби стану, у найпростіших випадках — у результаті дії інтероцептивних подразників. При цьому найважливіша зміна, що характеризує перехід на психологічний рівень, складається у виникненні рухливих зв'язків потреб із предметами, що відповідають їм.
Справа в тім, що в самому потребовому стані суб'єкта предмет, що здатний задовольнити потребу, жорстко не записаний. До свого першого задоволення потреба «не знає» свого предмета, він ще повинний бути виявлений. Тільки в результаті такого виявлення потреба здобуває свою предметність, а сприйманий ( щопредставляється, мислимий) предмет — свою спонукальну і направляючу діяльність функції, тобто стає мотивом.
Подібне розуміння мотивів здається щонайменше однобічним, а потреби — зникаючими з психології. Але це не так. З психології зникають не потреби, а лише їхні абстракти — «голі», предметно не наповнені потребовим станом суб'єкта. Абстракти ці з'являються на сцену в результаті відокремлення потреб від предметної діяльності суб'єкта, у якій вони єдино знаходять свою психологічну конкретність.
Само собою зрозуміло, що суб'єкт як індивід народжується наділеним потребами. Але, повторюю це ще раз, потреба як внутрішня сила може реалізуватися тільки в діяльності. Інакше кажучи, потреба спочатку виступає лише як умова, як передумова діяльності, але, як тільки суб'єкт починає діяти, негайно відбувається її трансформація, і потреба перестає бути тим, чим вона була віртуально, «у собі». Ніж далі йде розвиток діяльності, тим більше ця її передумова перетворюється в її результат.
Трансформація потреб чітко виступає вже на рівні еволюції тварин: у результаті зміни, що відбувається, і розширення кола предметів, що відповідають потребам, і способів їхнього задоволення розвиваються і самі потреби. Це відбувається тому, що потреби здатні конкретизуватися в потенційно дуже широкому діапазоні об'єктів, що і стають побудниками діяльності тварини, що додають їй визначену спрямованість. Наприклад, з появою в середовищі нових видів їжі і зникненні колишніх харчова потреба, продовжуючи задовольнятися, разом з тим усмоктує тепер у себе новий зміст, тобто стає іншою. Таким чином, розвиток потреб тварин відбувається шляхом розвитку їхньої діяльності стосовно усе більш розростаючому колі предметів; зрозуміло, що зміна конкретно-предметного змісту потреб приводить до зміни також і способів їхнього задоволення.
Звичайно, це загальне положення має потребу в багатьох застереженнях і поясненнях, особливо в зв'язку з питанням про так званих функціональні потреби. Але зараз мова йде не про це. Головне полягає у виділенні факту трансформації потреб через предмети в процес їхнього споживання. А це має ключове значення для розуміння природи потреб людини.
На відміну від розвитку потреб у тварин, що залежить від розширення кола споживаних ними природних предметів, потреби людини породжуються розвитком виробництва. Адже виробництво є безпосередньо також і споживання, що створює потреба. Інакше кажучи, споживання опосередковується потребою в предметі, його чи сприйняттям уявним його представленням. У цій відбитій своїй формі предмет і виступає в якості ідеального, що внутрішньо спонукує мотиву.
Однак у психології потреби найчастіше розглядаються у відволіканні від головного — від їхньої роздвоєності, що породжує, споживчого виробництва, що і веде до однобічного пояснення дій людей безпосередньо з їхніх потреб. При це іноді спираються на висловлення Енгельса, витягнуте з загального контексту його фрагмента, присвяченого саме ролі праці у формуванні людини, у тому числі, зрозуміло, також і його потреб. Марксистське розуміння далеке від того, щоб вбачати в потребах вихідний і головний пункт. От що пише в цьому зв'язку Маркс: «ЯК нестаток, як потребу, споживання саме є внутрішній момент продуктивної діяльності. Але остання є вихідний пункт реалізації, а тому і її пануючий момент — акт, у який знову перетворюється весь процес. Індивід робить предмет і через його споживання повертається знову до самого себе...».
Отже, перед нами дві принципові схеми, що виражають зв'язок між потребою і діяльністю. Перша відтворює ту ідею, що вихідним пунктом є потреба і тому процес у цілому виражається циклом: потреба-> діяльність -> потреба. У ній, як відзначає Л.Сев, реалізується «матеріалізм потреб», що відповідає домарксистському уявленню про сферу споживання як основний. Інша, конфронтуюча їй схема є схема циклу: діяльність -> потреба -> діяльність. Ця схема, що відповідає марксистському розумінню потреб, є фундаментальної також і для психології, у якій «ніяка концепція, заснована на ідеї «двигуна», принципово попередньої самої діяльності, не може відігравати роль вихідної, здатний служити достатньою підставою для наукової теорії людської особистості».
Те положення, що людські потреби виробляються, має, звичайно, історико-матеріалістичний зміст. Разом з тим воно украй важливо для психології. Це приходиться підкреслювати тому, що іноді специфічний для психології підхід до проблеми саме і вбачається в поясненнях, що виходять із самих потреб, точніше, з викликуваних ними емоційних переживань, що нібито тільки і можуть пояснити, чому людину ставить перед собою мети і створює нові предмети. Звичайно, у цьому є своя правда і з цим можна було б погодитися, якби не одна обставина: адже як визначники конкретної діяльності потреби можуть виступати тільки своїм предметним змістом, а цей зміст пряме в них не закладено і, отже, не може бути їх їх виведено.
Інші принципові труднощі виникають у результаті напівпризнання суспільно-історичної природи людських потреб, що виражається в тім, що частина потреб розглядаються як соціальні по своєму походженню, інші ж відносяться до числа чисто біологічних, принципово загальних у людини і тварин. Не потрібно, звичайно, особливої глибини думки, щоб відкрити спільність деяких потреб у людини і тварин. Адже людина, як і тварини, має шлунок і випробує голод — потреба, що він повинний задовольняти, щоб підтримувати своє існування. Але людині властиві й інші потреби, що детерміновані не біологічно, а соціально. Вони є «функціонально автономними», чи «анастатичними». Сфера потреб людини виявляється, таким чином, розколотої надвоє. Це неминучий результат розгляду «самих потреб» у їхньому відволіканні від предметних умов і способів їхнього задоволення, і відповідно, у відволіканні від діяльності, у якій відбувається їхня трансформація. Але перетворення потреб на рівні людини охоплює також (і насамперед) потреби, що є в людини гомологами потреб тварин. «Голод, — зауважує Маркс, — є голод, однак голод, що вгамовується вареним м'ясом, що поїдається за допомогою ножа і качани, це інший голод, чим той, при якому проковтують сире м'ясо за допомогою рук, нігтів і зубів».
Позитивістська думка, звичайно, бачить у цьому не більш ніж поверхнева відмінність. Адже для того, щоб знайти «глибинну» спільність потреби в їжі в людини і тварини, досить узяти зголоднілої людини. Але це не більш ніж софізм. Для зголоднілого людини їжа дійсно перестає існувати у своїй людській формі, і, відповідно, його потреба в їжі «розчоловічується»; але якщо це що-небудь і доводить, те тільки те, що людини можна довести голодуванням до тваринного стану, і рівно нічого не говорить про природу його людських потреб.
Хоча потреби людини, задоволення яких складає необхідна умова підтримки фізичного існування, відрізняються від його потреб, що не мають своїх гомологів у тварин, розходження це не є абсолютним, і історичне перетворення охоплює всю сферу потреб.
Разом зі зміною і збагаченням предметного змісту потреб людини відбувається також зміна і форм їхнього психічного відображення, у результаті чого вони здатні здобувати ідеаторний характер і завдяки цьому ставати психологічно інваріантними; так, їжа залишається їжею і для голодного, і для ситої людини. Разом з тим розвиток духовного виробництва породжує такі потреби, що можуть існувати тільки при наявності «плану свідомості». Нарешті, формується особливий тип потреб — потреб функціональний -предметно-функціональних, таких, як потреба в праці, художній творчості і т.д. Самої ж головне полягає в тому, що в людини потреби вступають у нові відносини один з одним. Хоча задоволення вітальних потреб залишається для людини «першою справою» і непереборною умовою його життя, вищі, людський^-спеціально-людські потреби зовсім не утворять лише нашаровуються на них поверхневі утворення. Тому і відбувається так, що коли на одну чашу ваг лягають фундаментальніші вітальні потреби людини, а на іншу — його вищі потреби, то переважити можуть саме останні. Це загальновідомо і не вимагає доказу.
Вірно, звичайно, що загальний шлях, що проходить розвиток людських потреб, починається з того, що людина діє для задоволення своїх елементарних, вітальних потреб; але далі це відношення звертається, і людина задовольняє свої вітальні потреби для того, щоб діяти. Це і є принциповий шлях розвитку потреб людини. Шлях цей, однак, не може бути безпосередньо виведений з руху самих потреб, тому що за ним ховається розвиток їхнього предметного змісту, тобто конкретних мотивів діяльності людини.
Таким чином, психологічний аналіз потреб неминуче перетвориться в аналіз мотивів. Для цього, однак, необхідно перебороти традиційне суб'єктивістське розуміння мотивів, що приводить до змішання зовсім різнорідних явищ і зовсім різних рівнів регуляції діяльності. Тут ми зустрічаємося з дійсним опором: хіба не очевидно, говорять нам, що людина, діє тому, що він хоче. Але суб'єктивні переживання, бажання, бажання і т.п. не є мотивами тому, що самі по собі вони не здатні породити спрямовану діяльність, і, отже, головне психологічне питання полягає в тому, щоб зрозуміти, у чому складається предмет даного бажання, чи бажання пристрасті.
Ще менше, звичайно, основ називати мотивами діяльності такі фактори, як тенденція до відтворення стереотипів поводження, тенденція до завершення початої дії і т.д. У ході здійснення діяльності виникає, звичайно, безліч «динамічних сил». Однак сили ці можуть бути віднесені до категорії мотивів не з великою підставою, чим, наприклад, інерція руху людського тіла, дія якої негайно виявляє себе, коли, наприклад, що швидко біжить людина наштовхується на раптово виниклу перешкоду.
