ПРЕДМЕТ І МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ
УПРАВЛІННЯ
1.1. Предмет і завдання психології управління
Психологія управління відносно молода галузь психології, її становлення відбувалося за умов значного розвитку суспільних і економічних наук. Основи психології управління формувалися під впливом економіки, наукового управління, кібернетики, соціології, психології праці, соціальної психології. При цьому кожна із дисциплін зробила свій внесок у розвиток психології управління, формулювання її завдань і предмета.
На різних етапах розвитку психології управління в її предмет включали наступні аспекти:
• соціально-психологічні питання виробничих груп і колективів, психологічні особливості діяльності керівника, психологічні проблеми добору керівних кадрів, психолого-педагогічні особливості їх підготовки і перепідготовки;
• функціонально-структурний аналіз управлінської діяльності, соціально-психологічний аналіз виробничих і управлінських колективів, психологічні проблеми взаємовідносин в колективі;
• сукупність психічних явищ і відносин в організації (психологічні чинники ефективної діяльності керівників, психологічні особливості прийняття індивідуальних і групових рішень, психологічні проблеми лідерства тощо).
Варіативність розуміння предмета психології управління пояснюється, з одного боку, тим, що він є явищем змінним, яке постійно перебуває під впливом конкретних наукових, історичних, соціально-економічних, психологічних процесів, пов'язаних із інтелектуалізацією праці, підвищенням професійного і освітнього рівня працівників, ростом матеріальних і духовних потреб тощо, а з другого, - наявністю різних підходів у визначенні предмета психології управління. На думку зарубіжних вчених, у 70-х роках
двадцятого століття відбулася революція в управлінні, яка спричинила розширення сфери управління як науки за межі економіки і промислових підприємств.
Управління стало розглядатися як цілеспрямований вплив на систему. Воно здійснюється таким чином, щоб система переходила із одного стану в необхідний інший стан. Виокремилися умови, що сприяють ефективному функціюванню будь-якої системи управління: система, що піддається управлінню, повинна бути наділена здатністю переходити в різні стани, змінювати свої властивості; система управління повинна мати реальну можливість змінювати стан об'єкта управління (це той, чи ті, ким управляють); управління повинно бути цілеспрямованим, тобто потрібно визначити бажаний майбутній стан керованої системи; система управління повинна мати можливість вибору варіанта рішення, що приймається, із певної кількості варіантів; будь-яка система управління повинна мати реальні ресурси: матеріальні, трудові, інтелектуальні тощо; система, що піддається управлінню, повинна мати інформацію про поточний стан справ (зворотні зв'язки); для того, щоб ефективно і результативно керувати, потрібно систематично оцінювати якість управління. Управління набуло статусу технічного (управління технічними системами - машинами, виробництвом), економічного, соціального, у ході якого регулюються різні відносини між спільнотами людей.
При всіх відмінностях між системами, загальним для них є факт присутності людини в процесі управління. Особистісний чинник є тою психологічною компонентою, що вносить індивідуальне забарвлення у діяльність. Зміни в управлінні обумовили зміни нормативних вимог до керівників, до їх технічної компетентності, здатності орієнтуватися у зростаючих інформаційних потоках, вміння використовувати засоби ділового спілкування, створювати працездатні колективи з людей, що дотримуються різних принципів і цінностей. Керівник став розглядатися як особистість, яка повинна впливати на ефективність використання всіх природних і суспільних ресурсів, здійснювати перспективне і поточне планування, підвищувати культуру праці, регулювати взаємовідносини в
колективі та багато іншого.
Названі особливості зумовили розвиток психології управління, яка характеризувалася вченими з різних позицій. Згідно з першим підходом психологія управління - це розширення розуміння інженерної психології за рахунок соціотехнічних систем. Це інженерно-психологічний підхід у визначенні предмета психології управління, основним постулатом якого була відсутність принципових відмінностей між діяльністю оператора і діяльністю керівника. Тим самим відкидалася якісна своєрідність особистості та групи людей як об'єктів управління. Представники даного напрямку в предмет психології управління включали наступні аспекти: психологічні особливості процесів переробки й генерування інформації, структури та елементів управлінської діяльності, організації управлінської праці.
З позицій іншого підходу - соціально-психологічного -предметом психології управління вважаються соціально-психологічні особливості діяльності керівника, що вступає у взаємодію із соціальним оточенням, пошук стійких рис керівників, що проявляються у способах взаємодії з підлеглими і визначають ефективність керівництва. Тут, власне, йдеться про актуалізацію психологічної своєрідності особистості та групи в системі управління і недостатньо звертається уваги на загальні закономірно-' сті управлінської діяльності.
Подальший розвиток психології управління як самостійної наукової дисципліни пов'язаний з визначенням її предмета як індивідуальної та спільної управлінської діяльності керівників /А. Китов, А.Філіпов/. На думку Ф. Генова, предметом психології управління є вивчення психіки людини, психологічних характеристик управлінської діяльності керівника, аналіз якостей, котрі необхідні для успішного здійснення названої діяльності.
Сучасний етап розвитку суспільства і самої психології управління вимагає певної конкретизації й уточнення такого розуміння її предмета. Особливість психології управління полягає в тому, що її об'єктом є організована (індивідуальна і спільна) діяльність людей, об'єднаних загальними інтересами і цілями,
симпатіями і цінностями, підпорядкованих правилам І нормам організації, людей, що виконують спільну роботу у відповідності із економічними, соціальними, технологічними, корпоративними, правовими та організаційними вимогами. Норми, правила і вимоги, що склалися в організації, породжують особливі психологічні відносини між людьми - управлінські відносини, що утворюють спільну діяльність. Саме тому в сферу психології управління входить вивчення психологічних особливостей діяльності керівника, або групи керівників, формування програми діяльності підлеглих, спрямованої на зміну станів керованого об'єкта в заданому напрямку. Таким чином, об'єкт вивчення психології управління складають люди, що у фінансовому і юридичному відношенні входять в самостійні організації, їх стосунки в організації, де учасники об'єднані загальним порядком, пов'язані один з одним сукупністю аспектів відповідальності - моральної, матеріальної, соціальної, психологічної, правової.
Отже, психологія управління - це галузь психології, яка вивчає психологічні закономірності управлінської діяльності. Як наука психологія управління продукує психологічні знання, що застосовуються при вирішенні проблеми управління діяльністю організації. Вона охоплює наступне коло завдань та проблем психологічні особливості управлінської діяльності (функціональний зміст управлінської діяльності, чинники, що впливають на її ефективність, мотивація управлінської праці); психологічні аспекти управління у сфері виробництва, бізнесу, освіти, науки, культури, спорту тощо; психологічні особливості діяльності керівника (стилі управління, психологічні якості керівника, мотиваційна сфера особистості керівника, психологічні показники ефективності управлінського розвитку керівника, попередження професійної управлінської деформації й регресивного особистісного розвитку керівника); співвідношення «індивідуального» і «групового» в психології управління; психологія кадрової політики в управлінні (психологічні основи добору та навчання управлінських кадрів); психологія вирішення управлінських завдань (психологія прийняття управлінських рішень); соціально-психологічні аспекти
управлінської діяльності; психологічні особливості створення іміджу організації та керівника. Нагальною потребою сьогодення стає всебічне осмислення психологією управління даних про умови і чинники, рушійні сили і детермінанти розвитку особистості як суб'єкта управління. У зв'язку з цим набувають актуальності проблеми вивчення специфіки мотиваційної сфери керівників, розвиток якої є стрижнем становлення особистості.
Не менш значущими є завдання, пов'язані з аналізом стартових умов розвитку особистості керівника, адаптивних процесів в мікросоціумі, типів керівників, стилів керівництва. В даному контексті варто окремо виділити завдання, спрямовані на вивчення особистості як об'єкта управління. Йдеться про психологічну культуру управління підлеглими, про новий підхід до управління, який базується на визнанні пріоритету особистості. Не втрачають гостроти проблеми дослідження соціально-психологічних особливостей управлінської діяльності. Мовиться, в першу чергу, про психологію ділового спілкування, психологічні механізми переконуючого впливу під час ділової взаємодії, міжособистісні конфлікти та шляхи їх розв'язання, психологічні бар'єри спілкування, етнопсихологічні особливості суб'єктів взаємодії. Останнє (етнопсихологічні особливості спілкування) у зв'язку з інтенсифікацією міжнародних контактів, зростанням кількості ділових відносин як в середині однієї етнічної групи, так і на міжнаціональному рівні, стає все більш актуальним і перспективним серед інших завдань психології управління.
Сучасний етап державотворення стимулює вплив окремої людини та групи на процес управління і вплив управлінських відносин на психологію окремої людини чи групи. У зв'язку з цим актуалізується проблема формування у керівників вміння орієнтуватися в психології людей. Дане вміння розцінюється як один з най- І важливіших показників професіоналізму керівника нового покоління. Урахування названого чинника сприятиме створенню у і. колективах морально-психологічного клімату, атмосфери творчого І пошуку, корпоративної єдності, подальшій психологізації 5 функціонального змісту управлінської діяльності, ефективному с
розв язанню управлінських завдань.
Управлінська підсистема представлена спільною діяльністю великої групи ієрархічно взаємопов'язаних керівників. Психологія управління вивчає способи їх взаємозв'язку, які дозволяють перетворити результати індивідуальної діяльності в цілісну колективну управлінську діяльність. Ефективність спільної взаємодії знаходиться під впливом різних чинників: правових повноважень керівників, особливостей стимулювання праці, статевовікових відмінностей, особистісних взаємостосунків та інше. Недосконалість механізмів взаємозв'язку проявляє себе в різних формах, конфліктах, психологічних бар'єрах тощо. Саме тому вивчення психологічних умов забезпечення цілісного функціювання апарату управління також розглядається як одне з найважливіших завдань психології управління.
Важливим завданням психології управління залишається проблема добору та комплектування управлінських команд, їх психологічна сумісність; підготовка спеціалістів, здатних до лідерства, до оптимізації службових та міжособистісних взаємостосунків, до розробки наукових рекомендацій щодо підвищення ефективності управлінської діяльності. Йдеться про оптимізацію методів підготовки і перепідготовки управлінського персоналу, пошук і актуалізацію психологічного потенціалу організації (активізація людських ресурсів). Це, в свою чергу, допоможе сформувати у керівників вміння планувати і прогнозувати діяльність організації, здатність об'єктивно оцінювати власну діяльність і дії підлеглих, робити висновки, підвищувати свою кваліфікацію і майстерність персоналу, виходячи з вимог сьогодення та очікуваних змін у майбутньому.
Загалом, виходячи з єдності предмета і об'єкта психології управління, до її інтегральних завдань можна віднести наступні:
1. Аналіз та вивчення методологічних і теоретичних основ психології управління, розробка методів і методик теоретико-прикладних досліджень, застосування (з попередньою адаптацією) для потреб психології управління методів і методик, що розроблені в інших науках.
2. Виявлення та дослідження структурних елементів предмета цієї науки: особистості керівника, його управлінської діяльності, особистості підлеглого, психологічних особливостей їх взаємодії в процесі управління.
3. Вивчення міждисциплінарних зв'язків психології управління, дослідження акмеологічних, соціокультурних, етнопсихологічних та соціально-психологічних особливостей управлінської діяльності.
4. Виявлення психологічних показників ефективності управлінського розвитку керівника та його управлінської діяльності (умови і чинники, рушійні сили і детермінанти оптимального розвитку керівника та результативності управлінської діяльності).
5. Розробка практичних рекомендацій для керівників з метою покращення управлінської діяльності, ділового спілкування, ефективного розв'язання управлінських завдань та інше.
6. Теоретико-методичне забезпечення навчальної дисципліни "Психологія управління" та пов'язаних з нею спеціальних курсів, наукових семінарів тощо.
Окреслені завдання психології управління можуть розв'язуватися і досягатися різними шляхами. По-перше, шляхом планомірної розробки теоретико-методологічних проблем цієї галузі знань. По-друге, шляхом науково-дослідної роботи психологів, якій відкрите широке поле конкретних психологічних особливостей практичної управлінської діяльності керівників різних рангів. По-третє, рішення певних завдань психології управління може здійснюватися в межах інших галузей психологічних знань, з якими вона має міждисциплінарні зв'язки і тісно пов'язана.
1.2. Психологія управління як галузь психологічної науки
Психологія управління як наука, що зародилася на межі психологічних дисциплін, розвивається у нерозривному зв'язку з іншими галузями наукового знання. На сучасному етапі розвитку психологічна наука - це розгалужена система наукових дисциплін. Яке місце займає психологія управління в цій системі? На рис. 1 представлена схема міждисциплінарних
зв'язків психології управління, де показаний вихід психології управління, в першу чергу, на такі галузі психологічного знання, як соціальна психологія, психологія праці, акмеологія, психологія кар'єри, інженерна психологія, загальна психологія, вікова та педагогічна психологія, етнопсихологія.
Діалектика соціальних перетворень в нашій країні передбачає зростання ролі керівника в суспільстві, його ділової, комунікативної, підприємницької, організаторської активності, його професійних якостей і психологічних властивостей. Мовиться про переорієнтацію мислення особистості керівника, формування в нових умовах вмінь і навичок його взаємодії із соціумом, про самовдосконалення та самоактуалізацію керівника, запобігання невдач, стресів, хвилювань, розв'язання конфліктів. Сучасна епоха передбачає також перехід на всіх рівнях управлінської взаємодії
Загальна психологія
Вікова та педагогічна психологія
Соціальна психологія
Психологія праці
Інженерна психологія
Психологія кар'єри
Рис. 1. Міждисциплінарні зв'язки психології управління
(міжнаціональних, міждержавних, міжособистісних) від домінанти конфронтації до домінанти діалогу, від пріоритету сили до пріоритету переконання. Отже, актуальність зв'язку психології управління із соціальною психологією очевидна,
В нових умовах господарювання, підприємництва та управління
виокремились перспективні та недостатньо вивчені спільні проблеми психології управління і соціальної психології. Зокрема йдеться про виявлення і розробку соціально-психологічних особливостей розвитку особистості керівника, соціально-психологічних чинників управлінської кар'єри, соціально-психологічних детермінант управлінського розвитку, соціально-психологічного консультування з проблем управлінського розвитку, соціально-психологічних механізмів управлінської адаптації, соціально-психологічних механізмів професійної управлінської деформації та регресивного особистісного розвитку. Очевидним стає також той факт, що методи підготовки керівників, які використовувалися й продовжують використовуватися в нашій системі освіти, мають суттєвий недолік: вони зорієнтовані на передавання знань і формування часткових умінь (в тому числі й комунікативних); вони не спираються на рефлексію як внутрішній механізм розвитку професійного мислення, професійної діяльності й спілкування, на мотивацію як рушійну силу розвитку особистості керівника. Актуальною є також проблема комунікативної підготовки керівника, адже в умовах ринкових відносин комунікабельність, вміння встановлювати ділові контакти багато в чому визначає успішність у збуті продукції, отриманні нових замовлень. Хоча сьогодні в практичній психології не бракує конкретних методик та методичних прийомів для розвитку у спеціалістів, що працюють з людьми, в тому числі й керівників, конкретних вмінь і навичок спілкування, взаємодії, разом з тим комунікативна підготовка керівників в сучасних умовах вимагає не простого збільшення психологічних знань, або накопичення і закріплення «ефективних» комунікативних вмінь, а серйозної переорієнтації особистості керівника, що не користується авторитетом у роботі з людьми. Саме тому сучасний етап становлення і розвитку керівника як першочергове висуває завдання створення соціально-психологічної теорії управлінського спілкування і на цій основі - оптимізація технологій і методик комунікативної підготовки керівника.
Вирішення названих проблем можливо розв'язувати шляхом актуалізації комунікативного потенціалу учасників ділової взаємодії,
16
що забезпечується за умов розуміння управлінського спілкування як діяльності принципово соціальної та діалогічної, тобто такої, яка здійснюється всіма учасниками управлінського процесу; розуміння особистості керівника як партнера, учасника спільної діяльності й спілкування, актуалізації його соціально-психологічної компетентності; формування індивідуального і групового стилю взаємодії; урахування етнопсихологічних особливостей спілкування (при необхідності). Загалом, слід зазначити, що сучасна наукова думка в галузі психології управління і соціальної психології має характеризуватися посиленням уваги до керівника, його особистісної ідентифікації, вивченням рушійних сил його розвитку, урахуванням соціально-психологічних умов життєдіяльності в особистісному розвитку керівника.
Разом з цим варто підкреслити специфічні особливості та певні відмінності у трактуванні взаємовідносин в психології управління і в соціальній психології. По-перше, необхідно відзначити, що соціально-психологічні відносини виступають як стосунки між безпосередньо контактуючими людьми, об'єднаними цілями, завданнями спільної діяльності. Управлінські відносини роблять діяльність організованою, це не стосунки у зв'язку із діяльністю, а ті, що утворюють спільну діяльність. По-друге, якщо в соціальній психології окремий працівник виступає як частина, елемент цілого, тобто соціальної групи, поза якою його поведінка не приймається, то в психології управління всі вони (і група, і окремий робітник) виступають у контексті організації, в якій, і лише в ній, їх аналіз в аспекті управління є повним.
Що стосується зв'язку психології управління з акмеологією, то очевидним для названих галузей знань є той факт, що опанування секретами майстерності, формування психологічної готовності здійснювати управлінську діяльність ефективно і результативно, бачення і розуміння керівником шляхів, що ведуть до професіоналізму має сьогодні як теоретичне, так і практичне значення, адже непрофесіоналізм в управлінні не тільки перешкоджає процесу державотворення, а й сприяє зростанню психологічного дискомфорту, невизначеності, розгубленості, апатії
тощо.
Однією з актуальних проблем акмеології є формування загальних принципів вдосконалення професійної діяльності та спілкування спеціалістів, що працюють в сфері політики, економіки, управління, освіти і в багатьох інших галузях життя. Коли йдеться про високий професіоналізм людини, то з ним пов'язують не тільки яскравий розвиток здібностей, але й ґрунтовні знання в тій галузі діяльності, в якій цей професіоналізм проявляється. Звідси є зрозумілою нагальна розробка акмеологією такого кола проблем, як «професіоналізм особистості», «професіоналізм діяльності», «професіоналізм спілкування», «шляхи попередження професійної деформації», «шляхи досягнення вершин професіоналізму» тощо. Саме, в першу чергу, в частині «професіоналізм діяльності та спілкування» вбачається безпосередній вихід психології управління на акмеологію, адже професіоналізм керівника прямо пов'язаний з проблемою психології спілкування, а ефективна управлінська діяльність часто-густо невід'ємна від професійного спілкування. В залежності від виду міжособистісного спілкування, воно в більшій або меншій мірі має відношення до питання про продуктивність або непродуктивність міжособистісних контактів, а отже, і до питання про продуктивність, або непродуктивність професійної управлінської діяльності. Таким чином безпосередній або опосередкований вплив того чи іншого виду спілкування (мовне -немовне, ділове - неформальне, необхідне - бажане - нейтральне -небажане тощо) може виразитися в досягненні певного результату діяльності керівника (низького чи високого), позитивних чи негативних соціально-психологічних зрушень та ін. Важливим у зв'язку з цим є з'ясування того, в якій мірі комунікативна активність керівника колективу пов'язана з індивідуально-психологічними та особистісними особливостями його членів. Ці знання дозволять суб'єкту діяльності в певній мірі прогнозувати характер ділових міжособистісних контактів, впливів учасників взаємодії один на одного, а звідси і успішно розподіляти доручення, враховувати індивідуально-психологічні властивості та особливості при здійсненні управління.
Традиційно акмеологія розглядає феноменологію, закономірності та механізми розвитку людини на стадії її зрілості. В той же час набуття соціального і морального досвіду, розвиток вмінь і навичок, в тому числі й управлінських, що є невід'ємними показниками майстерності й професіоналізму керівника, закладаються ще в дитинстві. Отже, зрілою людина не народжується, на стан зрілості «працюють» всі попередні етапи розвитку особистості. Таким чином йдеться про корекцію деяких вихідних наукових даних, зокрема про розширення прийнятих вікових рамок акмеології (про включення дошкільного і шкільного віку в галузь акмеології). В цій частині вбачається не лише зв'язок психології управління з акмеологією, але зв'язок названих галузей знання з віковою та педагогічною психологією, що відкриває для них нові перспективи наукових досліджень. Актуальність поставленої проблеми очевидна, адже соціально-економічні процеси, що відбуваються в Україні, загострили проблему раннього формування у особистості професійних основ її життя, які допоможуть забезпечити їй стійкість і стабільність в нових умовах.
Інтенсифікація міжнародних зв'язків, зростання кількості економічних, культурних та інших відносин між державами актуалізують значення в рамках психології управління та етнопсихології теоретичних і практичних розробок проблем міжнаціональних ділових контактів: професіоналізм сучасної управлінської діяльності передбачає наявність у спеціалістів знань та вмінь з питань національно-психологічної детермінації ділових міжнародних переговорів, неформального спілкування з представниками різних національностей, що зумовлює вивчення соціокультурних та етнопсихологічних особливостей управління. Перспективною у зв'язку з цим є постановка питання про пошук шляхів регуляції ділової взаємодії як всередині однієї етнічної групи, так і на міжнаціональному рівні. Все це сприятиме процесу адаптації суб'єктів управління в іноетнічному середовищі, у взаємодії з іноетнічним співрозмовником, ефективному розв'язанню етнічних конфліктів, виявленню джерел підвищення результативності
професійної управлінської діяльності.
Означені проблеми до недавнього часу недостатньо вирішувалися як в межах психології управління, так і в рамках етнопсихології, в той час як знання національно-психологічних особливостей ділової взаємодії є вкрай необхідними для спеціалістів системи управління, адже у представників різних етносів існують свої усталені норми взаємовідносин і обміну необхідною інформацією, особливості поведінки, організації управлінської
ДІЯЛЬНОСТІ ТОЩО.
Теоретичним обґрунтуванням сутності проблеми є твердження про те, що цілісна система управління являє собою логічний взаємозв'язок національно-психологічних особливостей взаємодії та загальнолюдських цінностей комунікації. Мовиться про допустимість присутності етнопсихологічного релятивізму в діяльності керівника (у нього мають формуватися такі якості, які б, з одного боку, дозволяли йому ефективно пристосовуватися до традицій, звичок, стереотипів поведінки, особливостей культури управління іноетнічних представників, а з другого , - не входили б у суперечність з його національною психікою та загальнолюдськими цінностями); урахування специфіки прояву етнічної самосвідомості індивіда під час ділової взаємодії; про розвиток можливостей адаптації та персоніфікації в умовах національно неоднорідних взаємовідносин; розвиток навичок і вмінь управлінської взаємодії з представниками різних національностей та народів.
Перспективність розвитку психології управління обумовлена також її зв'язками і з такими галузями і напрямками психологічної науки, як психологія праці, інженерна психологія, психологія кар'єри. Психологія управління, широко використовуючи досвід, накопичений психологією праці, розкриває перед виробниками, підприємцями, економістами шляхи підвищення ефективності спільної діяльності, дозволяє оптимізувати процеси управління, управлінські відносини. В той же час, в психології управління, на відміну від психології праці, актуальною є не проблема відповідності спеціаліста його професії, не проблема професійного добору і професійної орієнтації, а проблема
відповідності працівника організації, проблема добору людей в організацію та їх поведінка стосовно особливостей цієї організації. Психологія управління, спираючись на знання із галузі інженерної психології дає рекомендації, що дозволяють інтенсифікувати діяльність керівника в процесі прийняття управлінських рішень, оптимізувати функціональний зміст управлінської діяльності, виявити стійкі індивідуальні властивості, які проявляються в діяльності керівника. Використовуючи дані самостійного наукового напряму, яким є психологія кар'єри, психологія управління може детально вивчати характер змін управлінської діяльності у часі, психологічні механізми просування керівника в ієрархічній системі управління, планувати систему формування управлінських кадрів. Загалом, вивчення резервних можливостей міждисциплінарних зв'язків психології управління є одним з перспективних напрямків її розвитку, диференціації та інтеграції.
1.3. Структура, функції та основні категорії психології управління
Структура психології управління обумовлена тими завданнями, що ставить перед собою названа наука, і тими функціями, які вона здійснює в системі суспільних відносин. Отже, елементами і компонентами структури психології управління є загальна теорія управління та загальні теоретичні основи психології, спеціальні психологічні теорії і методи психологічних досліджень. Зазначені загальні теоретичні основи психології дають уявлення про природу особистості, психологічні особливості її внутрішнього світу, рушійні сили її розвитку і становлення, закони поведінки в тій чи іншій ситуації, причини і мотиви дій, сенс існування і призначення особистості у суспільстві, особливості прояву людини на перетині біологічного і соціального, фізичного і психічного, індивідуального і групового, суб'єктивного і об'єктивного, внутрішнього і зовнішнього, матеріального і морального. Загальна теорія управління дає знання про систему управління, розкриває роль і місце управлінської діяльності в
соціально-економічному розвитку держави, в підвищенні ефективності та результативності праці, формулює основні методологічні підходи до психологічного аналізу управлінської діяльності керівника або колективних суб'єктів управління.
Конкретизацію й уточнення загальних положень теорії управління і основ психології стосовно окремих особливостей і механізмів організованої діяльності здійснюють спеціальні психологічні й управлінські теорії: теорії, що вивчають закони розвитку і становлення керівника в системі управління; теорії, що досліджують закони розвитку трудових спільнот і груп; теорії, що розкривають закономірності й механізми життєдіяльності організованих груп в окремих соціокультурних, етнопсихологічних та соціально-психологічних сферах.
Психологія управління як наука існує тільки в єдності її теоретичних і практичних аспектів. Вона синтезує у собі загально-психологічний, соціологічний, соціально-політичний, соціально-економічний, соціокультурний, соціально-психологічний, історичний, етнопсихологічний та юридичний підходи. Теоретичні знання з психології управління пояснюють і розкривають психологічну сутність життєдіяльності організованих спільнот, психологічні тенденції розвитку особистості керівника та його управлінської діяльності. Практичні (емпіричні) психологічні та соціально-психологічні дослідження дають конкретну інформацію щодо тих чи інших явищ та процесів в системі управління. При цьому теоретичні дослідження проводяться за допомогою загальнонаукових методів, а емпіричні дослідження спираються на конкретні методи психології, соціальної психології та теорії управління. Виходячи з цього, знання, що дає психологія управління, можна поділити на фундаментальні й прикладні, де перші ставлять за мету подальший розвиток науки, удосконалення наукових уявлень про предмет психології управління, а другі переслідують мету, котра спрямована на розв'язання певної конкретної управлінської проблеми.
Психології управління, як самостійній галузі знання, властиві наступні функції, теоретико-пізнавальна, прогностична,
інформаційна, соціально-психологічна, етнопсихологічна, соціокультурна, гуманістична, прикладна та інші. Теоретико-пізнавальна функція передбачає оцінку явищ з позицій інтересів людини. Вона полягає в тому, що психологія управління накопичує знання з проблем управління, систематизує і аналізує їх, прагне сформулювати нову, об'єктивну картину взаємовідносин в організованій спільноті, забезпечує надійну інформацію про різноманітні процеси в системі управління. Інформаційна функція покликана за допомогою систематизованої інформації відтворити реальну картину об'єкту і суб'єкту управління, їх дії, ділові контакти тощо. Соціокультурна та етнопсихологічна функції психології управління мають предметом свого вивчення соціальні й психологічні особливості управлінської культури. Соціально-психологічна функція - це систематизація знань з проблем ділового спілкування і взаємодії учасників управлінського процесу. Як вже зазначалося, особливість психології управління полягає в тому, що її об'єктом є організована (індивідуальна і спільна) діяльність людей, що об'єднані загальними інтересами і цілями, нормами, правилами і вимогами. Отже, важливою в цьому зв'язку є її гуманістична функція, яка полягає в дотриманні норм етики і моралі щодо індивіда в процесі управління і здійснення управлінської діяльності. Не менш значущою є прогностична функція психології управління, яка передбачає формування психологічних прогнозів щодо розвитку керівника та його управлінської діяльності. Прикладна функція психології управління полягає в тому, щоб на основі теоретичного і емпіричного аналізу управлінських процесів розробити практичні рекомендації з різних аспектів управлінської діяльності. Загалом, рекомендації спрямовані на покращення роботи керівників, всієї системи управління. При цьому важливе практичне значення мають психологічні та соціально-психологічні прогнози стосовно найближчого і віддаленого майбутнього управління та його ролі в житті суспільства і окремої людини.
Щодо ролі управління в житті суспільства, а вона незаперечна, оскільки управлінська діяльність підвищує продуктивність суспільства в цілому, то тут слід виокремити наступні функції
(попередньо зазначимо, що це функції скоріше системи управління загалом, в той же час не враховувати їх психологією управління неможливо, адже вона як галузь наукового знання базується окрім психологічних наук і на теорії управління): економічна, соціальна і міжнародна. Економічна функція управління полягає в підвищенні ефективності виробництва, продуктивності праці, в забезпеченні продуктивної взаємодії персоналу на всі рівнях. Вона також полягає в тому, що управління дає змогу уникнути фінансових непорозумінь і потрясінь, створити умови для продуктивної праці. Соціальна функція передбачає зниження рівня соціальної напруги в організації, конфліктності на підприємстві, що, в свою чергу, сприяє розвитку цих процесів і в суспільстві. Міжнародна функція пов'язана із зміцненням позицій підприємства, організації в зовнішньоекономічних відносинах.
Щодо структури психології управління як навчального курсу, то тут можна виокремити наступні розділи:
1. Вступ до психології управління, який передбачає загальну характеристику психології управління, визначення її предмета, завдань, методологічних і методичних параметрів, функцій, категоріального апарату.
2. Історія розвитку психології управління - розділ, який аналізує зародження ідей психології управління в надрах філософії та соціології, в структурі теорії наукового управління, в концепції "людських відносин", вивчає етап розвитку психології управління як самостійної галузі знання.
3. Особистість в системі управління - розділ, що аналізує психологічні підходи до вивчення особистості керівника, психологічні показники ефективності управлінського розвитку керівника, його психологічні якості й риси, стилі керівництва, типологічні особливості керівника і підлеглого, мотиваційну сферу особистості керівника, проблеми лідерства і керівництва. В цьому розділі висвітлюються також проблеми співвідношення "індивідуального" і "групового" в психології управління, психологічні аспекти спільної діяльності. Тут показана взаємозалежність психологічних знань з проблем особистості й
психологічних особливостей поведінки людини в системі управління. Вагоме місце посідають такі важливі питання, як застосування влади і авторитету в управлінні, психологія відповідальності учасників управлінського процесу, рушійні сили, механізми розвитку керівника.
4. Психологічні особливості управлінської діяльності - розділ психології управління, що вивчає управлінську діяльність як форму професіоналізму, аналізує її функції, виокремлює мотиви управлінської праці, її соціокультурні, етнопсихологічні та акмеологічні особливості. Тут також аналізуються об'єктивна і суб'єктивна сторони розв'язання управлінських завдань, типи управлінських завдань та критерії їх класифікації, мотиваційні чинники прийняття управлінських рішень, методи розв'язання управлінських завдань.
5. Соціально-психологічні особливості управлінської діяльності - розділ, в якому розглядаються проблеми спілкування в міжособистісних стосунках системи управління, особливості ведення ділових переговорів, етнопсихологічна специфіка суб'єктів ділової взаємодії, причини ділових та емоційних конфліктів в управлінській діяльності, шляхи та методи їх розв'язання.
6. Шостий розділ відображає проблеми, пов'язані з психологією управління кадрами. Тут подаються підходи щодо добору кадрів, планування роботи з персоналом, оцінювання діяльності співробітників, психологічного консультування та навчання кадрів в організації, висвітлюється роль психологічної служби в процесі вдосконалення системи управління.
7. Психологічний імідж організації і керівника - розділ, де подаються психологічні особливості організації рекламної компанії, створення іміджу організації та керівника.
Як навчальна дисципліна психологія управління покликана дати майбутнім спеціалістам уявлення про систему управління та її психологічні особливості. Оволодіння названим базовим курсом передбачає засвоєння теоретичних понять і положень психології управління, системи знань про сучасні тенденції в управлінні, про роль і місце людини в управлінській діяльності, про особливості
використання методів психології управління в практичній діяльності керівників. Опанування курсу психології управління сприяє формуванню у майбутніх спеціалістів вміння аналізувати і систематизувати прослуханий і прочитаний матеріал з психології управління; застосовувати принципи сучасного управлінського мислення до аналізу конкретних ситуацій в управлінні, суперечностей і проблем, що мають місце; виокремлювати психологічні особливості управлінської діяльності; орієнтуватися в науковій літературі з проблем психології управління; розробляти рекомендації щодо становлення і розвитку керівника; проводити психологічні та соціально-психологічні дослідження проблем розвитку особистості керівника.
Як і кожна наука, психологія управління оперує певним набором категорій, тобто таких фундаментальних понять, котрі характеризують найбільш закономірні, суттєві зв'язки і відносини в організованій діяльності людей. Оскільки психологія управління відносно молода наука, то побудова системи її категорій на сьогодні перебуває на стадії становлення, розвитку і формування. Натомість окремі з них вже набули статусу опорних, навколо яких концентрується відповідна проблематика а також інші категорії. В першу чергу чільне місце в психології управління посідають такі категорії, зміст яких відображає природу психіки людини, її взаємовідносини в організованій діяльності. Інша група категорій психології управління відтворює психологічні особливості управлінської діяльності. Наступний ряд категорій психології управління містить дефініції, що характеризують соціально-психологічну, соціокультурну та етнопсихологічну сфери управлінської діяльності. Ще одна група категорій психології управління пов'язана із сферою власне управління. Нарешті є такий ряд категорій психології управління, зміст яких відтворює психологічні особливості становлення і розвитку керівника, його управлінської кар'єри.
Базові категорії психології управління мають історичний характер. Вони розроблялися протягом усієї історії діяльності й розвитку людини в організованій спільноті. Кожна нова сторінка в
історії розвитку організованих спільнот збагачується новими надбаннями цивілізації. Особливо збагатили і упорядкували систему категорій теорія наукового управління, соціальна психологія управління та психологія управлінської кар' єри, «концепція людських відносин», сучасні теорії менеджменту.
Сучасне управління неможливе без таких понять, як управління, менеджмент, керівництво, організація, лідерство. Вони знаходять своє місце в психології управління.
В довідковій літературі соціальне управління характеризується як вплив на суспільство з метою його вдосконалення, збереження якісної специфіки і розвитку. Щодо діяльності окремої організації, установи чи підприємства, то управління означає сукупність скоординованих заходів, спрямованих на досягнення накреслених в рамках організації певних цілей. Процес управління має місце там, де здійснюється організована діяльність людей з метою досягнення певних результатів. В центрі уваги психології управління знаходяться саме психологічні аспекти управлінської діяльності. В часи становлення системи управління як науки остання мала декілька термінологічних варіантів. Американський інженер Ф.У. Тейлор, який вважається зачинателем цієї галузі знання, дав їй назву "науковий менеджмент", що в перекладі означає наукове управління. На французьку мову у свій час ця назва була перекладена як "наукова організація праці", в Німеччині нова галузь знання поширилася під назвою "раціоналізація". В нашій країні всі ці термінологічні варіанти часто-густо використовувалися як синоніми, а розвиток наукового управління довгий час йшов під гаслом "наукова організація праці". Розмежування наукового управління і власне наукової організації праці відбулося багато пізніше.
Що стосується сучасного тлумачення понять "управління" і "менеджмент", то вони в окремих посібниках трактуються по-різному. По-перше, названі поняття ототожнюються, що пояснюється тим, що в словнику англійської сучасної мови поняття "менеджмент" перекладається як "управління", "завідування", "вміння володіти", "керівництво", "дирекція", "адміністрація" тощо. По-друге, ряд дослідників вважає, що поняття "менеджмент " вужче за поняття
"управління ; воно є одним Із видів управління, менеджмент в основному стосується різних аспектів діяльності керівника, в той час як поняття управління охоплює всю галузь людських взаємовідносин в системі "керівники - виконавці", включаючи колективних суб'єктів управління. По-третє, поняття "менеджмент" трактується як "зовсім інше управління, якому треба ретельно і довго вчитися", це "антонім нашого традиційного уявлення про управління". Таке тлумачення менеджменту передбачає керівництво не складною машиною-організацією, а колективом людей; це ефективні взаємовідносини між особистостями, які обіймають певні посади. Загалом, згідно з цим підходом, менеджмент являє собою цілеспрямований вплив на діяльність усіх працівників організації для успішного досягнення встановлених ними ринкових цілей у змінному середовищі шляхом продуктивного використання наявних ресурсів.
Доцільно підтримати тих дослідників, які звертають увагу на докорінні зміни системи управління в сучасних умовах державотворення, ринкової економіки. Управління (а саме ця дефініція використовується у посібнику) варто розглядати в широкому розумінні цього поняття, яке охоплює всю специфіку людських ділових взаємовідносин на різних рівнях, враховуючи економічні, соціальні, психологічні, моральні, правові та інші чинники ефективності цих зв'язків, і визначає роль кожної особистості (чи то суб'єкт, чи об'єкт управління) в системі управління, в здійсненні запланованих завдань. При цьому зміни в управлінні відбудуться за умови опанування позитивним світовим досвідом управлінської діяльності та збереження водночас національної специфіки культури управління, своїх традицій, своєї ментальності. Отже, управління передбачає керівництво людьми і взаємостосунками між ними в системі ділового спілкування та взаємодії, координацію і організацію їх діяльності, ефективне використання всіх наявних засобів, спрямованих на виконання накреслених цілей і запланованих завдань раціональним, гуманним, економічним і правовим шляхом.
В літературі з психології управління паралельно
використовуються поняття "керівник" і "менеджер". В перекладі з англійської мови "менеджер" означає "керуючий", "директор", "уповноважений вести переговори" тощо. Менеджер - це суб'єкт, що здійснює управлінські функції; спеціаліст, який здійснює управлінську діяльність в економічних і виробничих структурах; людина, котра організує конкретну роботу певного числа працівників, керуючись сучасними методами. Керівник - це особа, на яку офіційно покладені функції управління установою (підприємством) та організації її діяльності. Керівник (менеджер) несе юридичну відповідальність за функціювання групи, роботу персоналу перед інстанцією, що його призначила, і наділений певними санкціями (заохочення, покарання тощо) з метою впливу на взаємостосунки в групі та на активність підлеглих.
Важливим поняттям в психології управління є дефініція "організація ". Цей термін може вживатися в різних значеннях. Серед найпоширеніших слід відзначити таке: організація - це певна структура, в межах якої і може бути досягнута спільна для всіх мета. Друге значення характеризує назване поняття як процес, як функцію управління. Вся організаторська діяльність керівника відбувається всередині конкретних підрозділів організації.
В психології управління часто вживається поняття "людський чинник". Людський чинник - це все те, що залежить від людини, її можливостей, бажань, здібностей тощо. Важливість його визначається тим, що зростає роль людини та її можливостей в процесі управління різними об'єктами, починаючи від малого підприємства, яке часто складається з невеликої кількості людей, і закінчуючи концерном або корпорацією. Чим складніше управління, тим більше зростають вимоги до інтелектуальних функцій людини та інших психічних процесів, починаючи від сприймання та уваги і закінчуючи відповідальністю за людське життя. Людський чинник є важливим і там, де в практику втілюються методи з урахуванням психологічних та психофізіологічних властивостей людини.