Формування у дітей відношення
до навколишнього світу та самого себе
Вступ
Як відомо, у шкільному віці відбувається формування основ системи стійких світоглядних поглядів та переконань у структурі особистості. Вагому роль у цьому процесі відіграє розвиток особистості і здібностей дитини.
Об’єкт дослідження: Необхідною складовою свідомості є знання. Поза знанням нема свідомості. Усвідомити який-небудь об'єкт - значить включити його в систему своїх знань і віднести до певного класу предметів, явищ. Свідомість постає як знання про зовнішній і внутрішній світ, про самого себе. Однак свідомість не зводиться тільки до знання, не тотожна йому. Свідомість проявляється не лише в узагальненому знанні навколишньої дійсності, а й у певному оцінковому, теоретичному і практичному ставленні до неї. Тому іншою складовою свідомості є переживання людиною того, що для неї в навколишній дійсності є значущим.
Предмет дослідження: Виховання всебічного та гармонійного розвитку особистості. Виховання полягає в тому, щоб виростити дітей високоморальними, духовнобагатими, внутрішньо вільними і відповідальними особами.
Мета дослідження: Формування відношення особистості до навколишнього світу та самого себе – це таке явище при якому вона чітко представляє себе, характер своїх відношень з навколишнім світом, суспільством і другими людьми.
Завдання дослідження: Виховання, як процес організованого і цілеспрямовано впливу на особистість і поведінку дитини з метою формування в неї певних властивостей і якостей, як специфічний процес формування соціальних та духовних цінностей, системи цінні цих орієнтацій і відповідальної поведінки як систему спрямованих впливів за допомогою яких у індивіда формують бажані риси та якості.
У першому розділі роботи розкриті концептуальні підходи до мотивації досягнення до розвитку особистості як психологічного феномену, (характеризованій функції та види).
У другому розділі розкрито психологічні особливості шкільного віку, що обумовлюють місце референтної групи в процесі соціалізації школяра. Зазначена роль сім’ї, шкільного класу – основних джерел формування здібностей дитини.
Виховання суспільної особистості – це формування у людини високих патріотичних почуттів і соціально значимих якостей, розвиток справжнього патріота свого народу своєї країни.
Розділ І. Теоретичні засади дослідження дошкільних і молодших школярів психології особистості.
Для розуміння природи особистості потрібно з'ясувати співвідношення цього поняття з іншими поняттями, що використовуються як у класичній, так і в сучасній психології. Це насамперед поняття індивіда, людини, особистості, індивідуальності, суб'єкта.
Людина народжується на світ з генетичне закладеними в неї потенційними можливостями стати саме людиною. Не слід вважати, що немовлята - це "чиста дошка", на які під впливом соціуму "пишуться" ознаки людяності. Немовляті притаманні анатомічні та фізіологічні властивості тіла й мозку, що належать тільки людині. Вони забезпечують у перспективі оволодіння прямоходінням, знаряддями праці та мовою, розвиток інтелекту, самосвідомості тощо. Але система біологічних генетичних, анатомічних, фізіологічних чинників передбачає становлення людини лише в певних соціальних, культурно-історичних умовах цивілізації. Щоб підкреслити біологічно зумовлену належність новонародженої дитини і дорослої людини саме до людського роду та відрізнити їх від тварин, використовують поняття індивіда як прилежне поняттю особини тварини. Тільки індивідні якості, тобто притаманні людині задатки, анатомо-фізологічні передумови, закладають підвалини створення особистості.
Індивід - це людська біологічна основа розвитку особистості у певних соціальних умовах.
Про це свідчать факти з життя дітей, які змалку потрапили до тваринних (вовчих) зграй. Такі діти хоч і народились індивідами, але їхній розвиток був деформований у середовищі тварин. Тому ці діти не стали людьми, їх так і не вдалося повернути на шлях людського розвитку. Ці факти доводять вирішальну роль соціального оточення, культурно-історичного середовища та властивих людині засобів соціалізації індивіда, творення особистості.
У стосунках з батьками, іншими людьми психіка дитини розвивається саме як психіка людини. На певному етапі постає особистість із притаманними їй соціальне зумовленими ознаками — вищими психічними функціями,