Реферат, курсовая - Правовое урегулирование обращения ценных бумаг. Скачать.
Вступ Мета і задачі дослідження. В дипломної роботі поставлено мету: наоснові ринкових досліджень, теоретичних і методичних основ регулюванняринку цінних паперів і актуального для України зарубіжного досвіду виявитиспецифіку правового врегулювання обігу цінних паперів, дати пропозиції щодойого розвитку. Методологічну основу дипломного дослідження склали моделі загальноїтеорії наукового пізнання, методи системного економічного аналізу, заходимакро- і мікроекономічного аналізу, вітчизняні та зарубіжні концепціїфінансового маркетингу і розвитку ринку цінних паперів. В Україні триває складний процес становлення і розбудови суверенної,демократичної, правової держави, інтеграції її в світову політичну іекономічну системи. Та незалежність будь-якої держави передбачає не тількиполітичну, а й економічну самостійність. На сучасному етапі головнимфактором стабілізації та піднесення економіки України є становленняринкових відносин. У колишньому Радянському Союзі, у складі якого перебувала Україна,дійсно існував єдиний народногосподарський комплекс, що базувався назв'язках і відносинах, притаманних командній економіці. Ні галузевіпропорції в промисловості та сільському господарстві, ні розміщеннявиробництва, ні постачання і розподіл не відповідали вимогам ринку. Длявирівнювання ситуації застосовувались методи штучного ціноутворення,обов'язкового планування завдань і поставок, примусового кооперування. Невипадково, що демонтаж планових та адміністративних механізмів призвів дорозриву багатьох колишніх зв'язків і відносин. Процеси ринкових реформ у суверенній Україні проходять дуже непросто.Особливо це відчутно в такій галузі ринкових відносин, як операції зцінними паперами. Якщо, наприклад, банківська справа не зникла разом знепом, хоч і перестала бути справою комерційною, то з ринком цінних паперівпов'язано лише те, що з 1929 року по 1957 рік випускались позики "запідпискою", за якими держава повністю так і не розрахувалась з народом, тащо в 20-ті роки почався випуск позик, що вільно оберталися, з їхнедосконалою лотерейною системою виплати 3-відсоткового доходу, за якоїодин виграє 10 тисяч карбованців, а інший тримає облігації роками і неодержує на свої інвестиції ні карбованця. Інших можливостей розпорядитисяособистими збереженнями не було. Сьогодні в Україні триває активний процес розвитку ранку цінних паперів(РЦП), формування його інфраструктури. Успішне досягнення цієї метибезпосередньо залежить від створення необхідної правової бази у сферіцінних паперів. Прийнятий 18 червня 1992 року Закон України "Про цінніпапери і фондову біржу"1 став першим важливим кроком у цьому напрямку.Проте у ході становлення фондового ринку виникло багато злободенних питань,які не знайшли свого вирішення у згаданому Законі і потребували негайногозаконодавчого врегулювання. Саме з цим пов'язана активна нормотворчадіяльність у сфері ринку цінних паперів упродовж останніх років. I. Правова сутність та природа ринку цінних паперів 1. Загальна економіко-правова характеристика ринку цінних паперів.Розвиток товарного виробництва на певному етапі призводить до появи у йогоучасників гострої потреби у додатковому капіталі, необхідному дляподальшого розширення виробництва. Цей капітал називається інвестиційнимкапіталом. Використовується інвестиційний капітал на придбання робочоїсили, знарядь праці та інших елементів виробництва. В економічній науціінвестиційний капітал іменується грошовим капіталом.У ролі тих, хто потребує додаткового капіталу, головним чином, виступаютьдержава та різні суб'єкти підприємницької діяльності. Інвестиційний капіталнадходить до тих, хто його потребує, з двох джерел — власних і чужихкоштів. Власними коштами для держави є надходження до державного бюджету,для підприємств — нерозподілений прибуток та амортизаційні відрахування. Докатегорії чужих коштів відносяться тимчасово вільні грошові кошти(збереження) інших держав, суб'єктів підприємницької діяльності танаселення. Чужі збереження і будуть нас цікавити як об'єкт операцій зцінними паперами. Збереження перетворюються в інвестиції з моменту їхнадходження до споживачів. Таке перетворення може бути прямим таопосередкованим. Збереження, наприклад, прямо перетворюються на інвестиції,коли підприємство використовує свій нерозподілений прибуток для придбаннянових технологій або коли уряд здійснює будівництво шляхів за рахуноквідповідної статті державного бюджету. Зрозуміло, що прямо перетворюватисьна інвестиції можуть лише власні кошти, а чужі повинні пройти певнийопосередкований шлях, який лежить через фінансовий ринок.Під фінансовим ринком розуміється сукупність правових відносин грошовогохарактеру, які виникають між його учасниками в процесі купівлі-продажуфінансових активів під впливом попиту та пропозиції на позичковий капітал.Метою утворення та функціонування фінансового ринку є акумулювання йефективне розміщення заощаджень в економіці, стан якої, у свою чергу,значною мірою зумовлений ефективністю переливу інвестиційних коштів відтих, хто має заощадження, до тих, у кого на даний момент є потреба вкапіталі. Чим різноманітніша, з точки зору суб'єктів і розмірів, структуразаощаджень та інвестицій, тим більшою є необхідність в існуванніфінансового ринку.Фінансовий ринок, поряд з великою кількістю всіляких ринків, що взаємодіютьміж собою, є складовою частиною загального ринкового простору. Поняттяфінансового ринку охоплює різноманітні ринки, котрі складаються з багатьохінститутів. Кожний ринок має справу з певним типом зобов'язань (ціннихпаперів), обслуговує певних його учасників 1 діє на певній території.Всі ринки можна класифікувати за декількома критеріями.За сферою поширення вирізняють світові, національні, регіональні та місцевіринки'.Ринки поділяють також на первинні, тобто такі, на яких нові випускизобов'язань продаються та купуються вперше, і вторинні — такі, на якихвідбуваються подальші продаж і купівля непогашених зобов'язань. Поділ напервинні та вторинні може бути здійснений для ринків, на яких обертаютьсязобов'язання у вигляді цінних паперів, а також деяких видів позик та іншихфінансових активів.Головною особливістю первинного ринку цінних паперів, наприклад, є те, щоінвестори, придбаючи цінні папери, свої грошові кошти передаютьбезпосередньо емітенту цих паперів, а не іншому інвестору, попередньому їхвласнику. Вторинний ринок цінних паперів, у свою чергу, призначений для обміну раніше випущених фондових інструментів2 між інвесторами. Так, наприклад, якщо вперше випущені акції продаються та купуються лише на первинному ринку, то всі їх подальші купівлі та продажі здійснюються на вторинному ринку1.Вторинні ринки не збільшують обсягу фінансових активів, але їх існуванняпідвищує ліквідність фондових інструментів і тим самим сприяє розвиткупервинного ринку.Представники економічних наук пропонують свої критерії класифікації ринків.Зокрема, Н.С. Рязанова пропонує таку класифікацію в залежності від видуматеріальних та фінансових активів, які обертаються на певному ринку: а) ринки матеріальних активів та ринки фінансових активів. На ринкахматеріальних активів, які називають також ринками відчутних або реальнихактивів, обертаються товари та інше майно, на фінансових ринках — часткикапіталу (акції), облігації, векселі та інші вимоги на реальні активи; б) ринки спот; ринки ф'ючерсів. На першому з них купівля та продаж маютьздійснюватись на умовах "спот", тобто протягом декількох днів. На другому —до якоїсь певної дати в майбутньому. Значення ф'ючерсних ринків, до якихналежать ринки опціонів, в економічних умовах України зростає; в) ринки грошей, тобто кредитних зобов'язань тривалістю до одного року; г) ринки капіталів, котрі є ринками довгострокових (понад один рік)кредитних зобов'язань і часток капіталу акціонерних товариств; д) ринки споживчого кредиту, де надаються позички на придбання споживчихтоварів, на навчання та відпочинок тощо. Слід відзначити, що деякі ринки, на яких обертаються досить однорідніматеріальні або фінансові активи, можуть входити до складу інших, більшоб'ємних, ринків. Саме до такої категорії складних ринків і належитьфінансовий ринок. Поняття "фінансовий ринок" є дуже широким, оскільки воно охоплює нетільки фінансові зв'язки, але і значну кількість форм кредитних відносин. Беручи до уваги форми обертання грошових ресурсів на фінансовому ринку, вйого складі можна виділити ринок банківських кредитів і ринок ціннихпаперів. Ринок банківських кредитів являє собою сукупність правовідносин, щовиникають з приводу надання кредитними установами платних позик, які маютьбути повернені. Платні позики надаються без оформлення спеціальнихдокументів, які можуть самостійно продаватися, придбаватися чи погашатися.Ринок цінних паперів являє собою сукупність відносин цивільно-правовогохарактеру, що опосередковують рух капіталів у формі цінних паперів. Віндоповнює у структурі фінансового ринку ринок банківських кредитів і тісновзаємодіє з ним.Існує багато різновидів ринків, на яких можуть укладатися угоди щодокупівлі та продажу цінних паперів. Всі ці ринки являють собою складовічастини єдиного ринку цінних паперів.За способом організації торгівлі виділяють стихійний та організованийфондові ринки.Найбільш простою формою організації фондової торгівлі є стихійний ринок,схожий на звичайне ринкове місце, де продаються і купуються товари. Тутпродавці та покупці, спілкуючись між собою, визначають рівень попиту тапропозиції на ті чи інші фондові цінності і укладають угоди безпосередньоодин з одним. При цьому умови укладення угод, як правило, залишаютьсяневідомими для інших учасників фондового ринку.Організовані ринки, у свою чергу, існують у вигляді простих і подвійнихаукціонних ринків.Торгівля на простому аукціонному фондовому ринку здійснюється шляхомаукціону , під яким розуміється спосіб продажу товарів або цінних паперівна основі конкурсу покупців, за яким об'єкт торгівлі попередньовиставляється для огляду та ознайомлення1. Прості аукціонні ринкифункціонують тим успішніше, чим більш монополізовані продавці і чим більшимє попит на певні фондові інструменти.Окрім простих аукціонів, для торгівлі фондовими цінностями можутьвикористовуватись і системи подвійної аукціонної торгівлі. В рамках такихсистем змагання відбувається не тільки між покупцями — за право придбатиокремі цінні папери, але й між продавцями — за право реалізувати їх.Подвійні аукціони найбільш повно відповідають природі ринку цінних паперів,на якому об'єкти угод, що укладаються, характеризуються високим ступенемоднорідності. Простий та подвійний аукціонні фондові ринки можуть функціонувати увигляді онкольних ринків або безперервних аукціонів. У рамках онкольної системи торгівлі протягом деякого часу відбуваєтьсянакопичення заявок (доручень) на придбання або продаж конкретних фондовихінструментів за вказану ціну. Тривалість періоду такого накопичення прямозалежить від ліквідності ринку — чим ринок ліквідні ший, тим періоднакопичення менший. Потім відбуваються торги, на яких, залежно від попитута пропозиції, задовольняються заявки. У випадку, коли цінні папери постійно користуються стабільним попитом іпостійно пропонуються, доцільною стає організація безперервних аукціоннихринків, у рамках яких доручення на купівлю або продаж фондових інструментіввиконуються негайно після їх надходження. При цьому пріоритетністьвиконання доручень визначається не тільки вказаними в них межами цін таобсягом, але й черговістю надходжень. У випадку рівного цінового фактору впершочерговому порядку виконуються ті доручення, які були подані раніше1. За місцем проведення торгів виділяють біржовий та позабіржовий ринкицінних паперів. На біржовому ринку торгівля цінними паперами здійснюється на фондовихбіржах, порядок створення та діяльності яких встановлюється чиннимзаконодавством України та внутрішніми документами самих бірж. Позабіржовий ринок оперує з фондовими інструментами, які не допущені доторгів на фондовій біржі. Крім того, на позабіржовому фондовому ринкуможуть обертатися цінні папери, які є предметом біржових операцій. Як і будь-який інший ринок, ринок цінних паперів формується виходячи зпопиту і пропозиції, а також урівноважуючи їх ціни. Попит створюєтьсядержавою та суб'єктами підприємницької діяльності, яким не вистачає власнихдоходів для фінансування інвестицій. Держава та бізнес виступають на ринкуцінних паперів чистими позичальниками (більше змушені позичати у інших), ачистим кредитором є населення, у якого з різних причин доходи перевищуютьсуму витрат. Завданням ринку цінних паперів є створення умов та забезпечення, поможливості, більш повного та швидкого переливу збережень в інвестиції заціною, яка задовольняла б обидві ці сторони. Формування цивілізованого ринку цінних паперів в Україні є центральноюланкою ринкових перетворень і сприятиме оздоровленню економіки України,інвестуванню її стрижневих галузей і об'єктів, прискоренню процесуприватизації державного майна. Український ринок цінних паперів зараз перебуває на стадії формування тастановлення. Незважаючи на об'єктивні труднощі, які виникають при цьому,зроблені кроки дають надію на те, що Україна поступово наближається до мети— створення ефективного і справедливого ринку цінних паперів, регульованогодержавою та інтегрованого у світові фондові ринки. Разом з тим вже є перші, іноді досить негативні, уроки. Зокрема, такіприкрі розчарування, як протиправна діяльність деяких довірчих товариств іфінансових посередників на ринку цінних паперів. Причина цього —недосконалість законодавчої бази і відсутність ефективного контролю з бокудержави за процесами, які відбуваються на ринку цінних паперів. Слід відзначити, що становлення українського ринку цінних паперів йдешляхом, який вже пройшов російський ринок цінних паперів. Вітчизняномуфондовому ринку сьогодні притаманні риси, якими Я.М. Міркін свого часуохарактеризував російський ринок, а саме: невеликі обсяги і неліквідність; неоформленість у макроекономічному розумінні; нерозвиненість матеріально» бази, технологій торгівлі, регулятивної таінформаційної інфраструктури, реєстраційної, депозитарної та кліринговоїмережі; ослаблена роль державного регулювання, що пояснюється його роздробленоюсистемою (7—8 державних органів прямо впливають на ринок і регулюють його); високий ступінь усіх ризиків, пов'язаних з цінними паперами (доходногоризику, ризику ліквідності, політичного, законодавчого та інших ризиків);дуже високі технічні ризики (ризик неврегульованості розрахунків по ціннихпаперах, ризик переказу коштів тощо); високий рівень інфляції, падіннявалютного курсу карбованця призводять до негативного процента, що робитьнеефективними інвестиції в цінні папери порівняно з інвестиціями в реальніактиви;значні масштаби грюндерства, агресивна політика заснування нежиттєздатнихкомпаній;відсутність відкритого доступу до макро- та мікроекономічної інформації прореальний стан ринку цінних паперів;відсутність крупних, з тривалим досвідом роботи, інвестиційних інститутів,що заслуговують громадської довіри;відсутність достатньої кількості кваліфікованих фахівців;агресивність, гостра конкуренція за відсутності традицій ділової ринковоїетики2.Стихійно в Україні обрана змішана, проміжна модель ринку цінних паперів, наякому одночасно та з рівними правами присутні і комерційні банки, які маютьвсі права на операції з цінними паперами, і небанківські інститути. Вукраїнській практиці, по суті, склалась європейська модель універсальногокомерційного банку, на відміну від "американської" моделі, де банк маєзначні обмеження на операції з цінними паперами.Моделі ринків цінних паперів інших країн являють собою значною міроюрезультат еволюції вказаних ринків, характер якої визначається багатьмафакторами. З одного боку, це конкретні історико-національні особливостіпевної країни, а також особливості ментальності її населення. З іншого, РЦПявляє собою складну сукупність правовідносин з приводу цінних паперів, якавід цих особливостей не залежить. Слід відзначити, що український ринок цінних паперів починав формуватись вумовах існування у світі багатьох моделей РЦП. Нам необхідно було вирішитидва завдання:проаналізувати національні законодавства інших країн і здійснити детальневивчення умов, які існують в Україні. Ці завдання могли бути розв'язанілише шляхом концептуального пошуку. В І993 році Українська фондова біржа таУкраїнська асоціація торговців цінними паперами запропонували власніконцепції подальшого розвитку РЦП в Україні. Така концепція розроблялась іна державному рівні.Сьогодні пріоритетні напрямки подальшого розвитку ринку цінних паперівУкраїни визначені Концепцією функціонування та розвитку фондового ринкуУкраїни, схваленою Постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1995 р.№ 342/951.Відповідно до концепції, для того, щоб фондовий ринок України ставефективним механізмом обігу цінних паперів, сприяв економічному розвитку ізабезпечував належні умови для інвестицій та надійний захист інтересівінвесторів, його створення та подальше функціонування повинні будуватися напринципах соціальної справедливості, надійності захисту інвесторів,урегульованості, контрольованості, ефективності, правової упорядкованості,прозорості, відкритості та конкурентності. Цілісність ринку забезпечуєтьсяфункціонуванням єдиної біржової системи, що діє під егідою Національноїфондової біржі, систем Національного депозитарію та клірингу (розрахунків)по цінних паперах. Принцип цілісності потребує впровадження єдиних основнихправил щодо ціноутворення на ринку цінних паперів на всій територіїУкраїни.Концепцією також визначено основні засади системи регулювання фондовогоринку, забезпечення обігу цінних паперів, функціонування біржового тапозабіржового ринків, основи оподаткування і страхування на фондовомуринку, а також його інформаційного, технічного та кадрового забезпечення.Досить детально в концепції розроблені питання основних напрямків розвиткуінструментарію фондового ринку, особливостей діяльності його суб'єктів таінститутів інфраструктури.Забезпечення обороту фінансових ресурсів на фондовому ринку здійснюєтьсячерез цінні папери та похідні від них фондові інструменти. Законодавчими танормативними актами визначено перелік видів цінних паперів, що можутьобертатися на фондовому ринку України. 2. Загальна правова характеристика окремих видів цінних паперівПерелік видів цінних паперів, які можуть випускатися і обертатися вУкраїні, визначається ст. З Закону України "Про цінні папери і фондовубіржу". Відповідно до цього закону, до випуску та обігу в нашій державідопущені:акції;облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;облігації підприємств;казначейські зобов'язання республіки;ощадні сертифікати;векселі;приватизаційні папери.Акцією, відповідно до ст. 4 Закону України "Про цінні папери і фондовубіржу", визнається цінний папір без установленого строку обігу, щозасвідчує часткову участь у статутному фонді акціонерного товариства,підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь вуправлінні ним, дає право п власникові на одержання частини прибутку увигляді дивіденду, а також на участь в розподілі при ліквідаціїакціонерного товариства.Перший прототип акцій з'явився в СРСР після прийняття Радою Міністрів СРСРпостанови від 15 жовтня 1988 р. № 1195 "Про випуск підприємствами іорганізаціями цінних паперів", яка дозволила випуск акцій підприємств таакцій трудових колективів підприємствам і організаціям, які перейшли наумови повного господарського розрахунку та самофінансування. Ініціаторомперших акцій трудового колективу в Україні було Львівське ВО "Електрон".Незважаючи на те, що експеримент виявився безперспективним, що цінніпапери, випущені згідно з цією постановою, справедливо критикуються, їхпоява була першим кроком у напрямку створення ринку цінних паперів. На 1липня 1991 р. тільки в реєстр Міністерства фінансів СРСР було внесено вжебільше 240 акціонерних товариств із загальною сумою статутного фонду 19,4млрд. рублів. Проте справедливим буде зазначити, що правова характеристика акції в законодавстві СРСР не була чітко визначена, і це обумовлено як суб'єктивними, так і об'єктивними причинами. Так, прийняті тоді нормативні акти фактично не закріпили основні функції цього поняття: а) акція не являла собою одиницю (частку), на які поділяється статутнийфонд акціонерного товариства; б) акція не виконувала функції особливого виду обігового цінного паперу.Як і будь-який інший цінний папір, акція має служити основній меті —принесенню прибутку в різних формах. Вказана мета акції була обмеженаможливістю одержання дивіденду, незважаючи на те, що не його розмір, аочікуваний ріст курсу акцій нерідко стає основною причиною їх придбання.Відсутність у акції функції обігового цінного папера істотно заважалаформуванню первинного ринку цінних паперів та унеможливлювала існуваннявторинного ринку);в) акція не була документом, в якому закріплений комплекс прав акціонера.Всі ці недоліки законодавства стали нездоланною перешкодою для активізаціїпроцесів акціонування державних підприємств і тим самим були однією зпричин, що гальмували економічні реформи в країні. Законодавство Українипро цінні папери, прийняте в останні роки, повернуло акції притаманні їйознаки класичного цінного паперу.Зараз в Україні робиться все для того, щоб ефективно використатидесятиріччями вироблений механізм традиційного акціонерного товариства іпривести умови випуску та обігу цих цінних паперів у відповідність доміжнародних стандартів.Зокрема, згідно з п. 2 постанови Верховної Ради України "Про порядоквведення в дію Закону України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18червня 1991 р., випуск акцій трудових колективів та акцій підприємств(організацій) в Україні припинений з 1 січня 1992 р. Усі емітовані до тогочасу акції трудових колективів і акції підприємств (організацій) можутьобертатися протягом п'яти років, починаючи з 1 січня 1992 р., відповідно доумов їх випуску.До закінчення вказаного строку підприємства (організації), що випустилитакі акції, повинні купити їх або замінити іншими цінними паперами,передбаченими Законом "Про цінні папери і фондову біржу".Відповідно до ст. 4 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу",акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими та простими.В іменній акції вказується ім'я особи, якій вона належить. Іменна акціяможе передаватись власником іншій особі на правах власності. У цьомувипадку здійснюється передавальний запис і до акції вноситься ім'я їїнового власника. Обіг іменної акції фіксується у реєстрі власників іменнихцінних паперів, що ведеться акціонерним товариством або незалежнимреєстратором. До реєстру має бути внесено відомості про кожну іменну акцію,включаючи відомості про власника, час придбання акції, а також кількістьтаких акцій у кожного з акціонерів.Власником акції на пред'явника вважається кожна особа, яка володіє нею. Укнизі реєстрації вказується загальна кількість таких акцій на пред'явника.Вони обертаються вільно.Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержаннядивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерноготовариства у разі його ліквідації.Привілейовані акції можуть випускатися із фіксованим, у процентах до їхномінальної вартості, щорічно виплачуваним дивідендом. Виплата дивідендупровадиться у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміруодержаного товариством прибутку у відповідному ропі.У випадку ліквідації акціонерного товариства за рахунок його майна спочаткузадовольняються претензії кредиторів, потім претензії власниківпривілейованих акцій і, нарешті, претензії держателів простих акцій.За обсягом своїх прав власники привілейованих акцій займають проміжне місцеміж власниками облігацій та власниками простих акцій. Однак при цьомуважливо пам'ятати, що правові статуси держателів облігацій і держателівакцій далеко не однакові.Держателі облігацій — це кредитори, які, придбавши вказані цінні папери,лише позичили акціонерному товариству певні кошти на строк і на умовах,зазначених в облігації, а держателі акцій е співвласниками акціонерноготовариства. У випадку ліквідації товариства або його банкрутствазаконодавство України в першу чергу захищає інтереси кредиторів (власниківоблігацій) і лише після цього — інтереси власників інших цінних паперівтовариства.В обмін на переваги при отриманні дивідендів власники привілейованих акційне мають права брати участь в управлінні товариством, якщо інше непередбачено його статутом. Крім того, привілейовані акції не можуть бутивипущені на суму, що перевищує 10 відсотків статутного фонду акціонерноготовариства. Доцільність встановлення цього десятивідсоткового бар'єру єдосить спірною, оскільки він значно обмежує можливості акціонерноготовариства в залученні додаткових коштів, необхідних для господарськоїдіяльності, шляхом випуску привілейованих акцій, який є привабливим і дляінвесторів (значні переваги й гарантії), і для товариств (не розпорошуєтьсяконтрольний пакет акцій, який дає право управління товариством). Такогообмеження не існує, наприклад у Росії, де сьогодні ринок привілейованихакцій характеризується більш низькою їх ціною порівняно з простими прирівній номінальній вартості (у 2—10 разів у різних емітентів); значноюкількістю фінансових посередників, що бажають придбати привілейовані акції;досить швидким ростом ліквідності привілейованих акцій4.Прості акції дають їх власникам, крім прав на одержання дивідендів і научасть у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації,також право на участь в управлінні товариством. Однак при цьому слідпідкреслити, що можливості акціонерів в управлінні товариством мають певніобмеження. Акціонери, наприклад, не мають права безпосереднього втручання воперативне управління товариством, а можуть реалізовувати свої права тількина загальних зборах, через одержання звітів тощо.Акція повинна містити такі реквізити: фірмове найменування товариства тайого місцезнаходження; найменування цінного паперу — "акція"; її порядковийномер, дату випуску;вид акції та її номінальну вартість; ім'я власника (для іменної акції);розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій;кількість акцій, що випускаються; строк виплати дивідендів; підпис головиправління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи;печатку акціонерного товариства.До акції може додаватись купонний лист на виплату дивідендів, хоч це не єобов'язковою вимогою українського законодавства і світова практика знаєчимало прикладів, коли випускались безкупонні акції.Основною формою оплати акцій є грошова — в гривнях, а у випадках,передбачених статутом, — у вільноконвертованій валюті або шляхом передачімайна. Акціонерне товариство, що створюється, може прийняти внесок увигляді споруд, господарського обладнання та інвентарю, а також у виглядінематеріальних активів — права на оренду майна, на користування земельнимиділянками, інтелектуальної власності та ін. Нарешті, акціонерне товариствоприймає внесок у вигляді цінних паперів. У цьому разі, засновникамнеобхідно звернути увагу на їх склад: серед них не повинно бути ціннихпаперів, по яких особа, що підписалася, несе майнову відповідальність. Саме тому в Законі України "Про цінні папери і фондову біржу" доцільновизначити, за рахунок яких цінних паперів можуть бути придбані акції. За умов нестабільного характеру вітчизняного ринку цінних паперів цеможуть бути лише державні цінні папери та деякі види приватних, зокрематакі, що пройшли лістинг на фондових біржах. Чинне в Україні законодавство досить детально визначає умови та розміривипуску акцій і в період становлення нових форм підприємництва, в умовахслабкої нормативної бази та відсутності масового досвіду і гарантій длярядових держателів акцій особливу увагу приділяє забезпеченню стабільностів діяльності акціонерних товариств. Акціонерне товариство випускає акції в розмірі його статутного фонду абона всю вартість майна державного підприємства. Збільшення статутного фондутовариства, відповідно до ст. 7 Закону України "Про цінні папери і фондовубіржу" та ст. 38 Закону України від 19 вересня 1991 р. "Про господарськітовариства", можливе лише у випадку, якщо всі раніше випущені акціїповністю оплачені за вартістю не нижче номінальної. Збільшення статутногофонду здійснюється шляхом випуску нових акцій, обміну облігацій на акціїабо збільшення номінальної вартості акцій. Випуск акцій для покриттязбитків, пов'язаних з господарською діяльністю акціонерного товариства,заборонено. Приймаючи рішення про емісію акцій, емітент повинен враховувати, що їхвипуск має певні позитивні та негативні сторони. До переваг можна віднеститакі обставини: на відміну від облігацій, по яких емітент зобов'язаний виплачуватифіксований процентний доход незалежно від результатів діяльності, сумадивідендів по акціях визначається вищим органом управління акціонернимтовариством з урахуванням результатів роботи за рік та фінансового стануемітента; за допомогою акцій кошти залучаються на невизначено довгий строк.Проте випуск акцій пов'язаний і з певними проблемами для емітента:продаж акцій збільшує коло осіб, які мають право голосу на загальних зборахакціонерів, що робить управління товариством більш складним;випуск акцій змушує товариство розподіляти частину своїх доходів на користьбільш широкого кола учасників акціонерного товариства.Відповідно до ст. 22 Закону України "Про пінні папери і фондову біржу",акціонерне товариство має право на випуск акцій з моменту реєстрації цьоговипуску в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР).Особливості такої реєстрації визначаються Тимчасовим положенням про порядокреєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інформації про їхвипуск, затвердженим наказом ДКЦПФР від 20 вересня 1996 р. № 210. ЦеТимчасове положення містить повний перелік документів, які мають бутиподані до ДКЦПФР для реєстрації випуску акцій та інформації про випускакцій, а також визначає порядок і строки здійснення реєстрації.Якщо подані для реєстрації акції пропонуються для відкритого продажу, тобтопризначені для розміщення між юридичними особами та громадянами, коло якихзаздалегідь визначити неможливо, то емітент зобов'язаний подати до ДКЦПФРдля реєстрації також інформацію про випуск таких акцій. Відомості, щомістяться в інформації про випуск акцій, не можуть бути давністю понадшість місяців і мають відповідати реальній дійсності, бути придатними дляоцінки господарсько-фінансового стану емітента. Інформація про випуск акціймає бути підписана емітентом і торговцем цінними паперами (якщо емітенткористується послугами останнього).Крім того, інформація підлягає обов'язковому опублікуванню в друкованихорганах Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, а також в офіційномувиданні фондової біржі. До інформації мають бути включені:а) характеристика емітента, а саме: фірмове найменування, місцезнаходження,дата заснування, предмет діяльності, засвідчені ревізором (аудитором)бухгалтерський баланс і розрахунки фінансових результатів (прибуток,збитки) за останні три фінансові роки (або за кожний завершений фінансовийрік з моменту створення, якщо цей строк менше трьох років) та іншівідомості; б) опис ділової активності емітента, засвідчений аудитором, перш за всеінформаційні відомості про виробництво, реалізацію, наукові дослідження таінвестиції; в) дані про емісію цінних паперів; г) перелік і результати попередніх емісій цінних паперів а також розподілцінних паперів по видах;д) кількість іменних акцій, випущених емітентом, у тому числі акцій, щознаходяться у власності керівних працівників;е) строк погашення (для облігацій).ДКЦПФР може відмовити в реєстрації інформації у випадках: 1) наявності в інформації відомостей, що дозволяють зробити висновок проневідповідність умов випуску цінних паперів чинному законодавству; 2) неповноти інформації про випуск цінних паперів порівняно з вимогамиКомісії (пункти 8—12 Тимчасового положення);3) невідповідності поданої у реєструючи орган інформації, яка характеризуєфінансово-економічний стан емітента, таким вимогам:а) емітент повинен бути беззбитковим протягом останніх трьох завершенихфінансових років або з моменту створення, якщо цей строк менше трьох років;6) емітент не повинен мати простроченої заборгованості кредиторам і поплатежах у бюджет;в) емітент повинен мати повністю сплачений статутний фонд на моментприйняття рішення про випуск облігацій.Для реєстрації випуску цінних паперів у ДКЦПФР емітент подає такідокументи: 1) заяву про реєстрацію випуску цінних паперів; 2) засвідчену копію протоколу рішення про випуск цінних паперів,оформленого згідно зі статтями 6 і 11 Закону України "Про цінні папери іфондову біржу", для реєстрації, відповідно, акцій і облігацій підприємств; 3) нотаріально засвідчену копію статуту емітента або змін до нього,пов'язаних із збільшенням (зменшенням) статутного фонду. Зразок бланкацінного папера, сертифіката акції, якщо випуск здійснювався в паперовійформі; 4) баланс, звіт про фінансові результати та їх використання, довідку профінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), за останнійзавершений фінансовий рік;5) копію свідоцтва про державну реєстрацію товариства.Не пізніше ніж через сім днів після закінчення строку відкритого продажуакцій емітент подає до ДКЦПФР засвідчений аудиторською організацією звітпро наслідки випуску цінних паперів.Слід зазначити, що реєстрація випуску акцій або інформації про випускакцій, що провадиться ДКЦПФР, не може розглядатися як гарантія вартості цихцінних паперів (ст. 22 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу").Відповідними наказами ДКЦПФР також затверджені інші нормативні документи,що регулюють питання державної реєстрації випуску акцій при здійсненні їхемісії у процесі приватизації та корпоратизації державних підприємств, атакож збільшенні статутного фонду шляхом індексації основних фондів.До таких документів необхідно віднести:1) Тимчасове положення про порядок реєстрації випуску акцій відкритихакціонерних товариств, створених із державних підприємств у процесіприватизації, та інформації про їх випуск.Відповідно до цього Тимчасового положення реєструється перший випуск(емісія) акцій відкритих акціонерних товариств, створених із державнихпідприємств у процесі приватизації, та інформація про їх випуск. Емітентомакцій у цьому випадку виступає відкрите акціонерне товариство, створене здержавного підприємства в процесі приватизації.Такі акції допускаються для розміщення:серед працівників підприємства на пільгових умовах, передбачених ст. 25Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", — з моментуреєстрації випуску акцій;для відкритого (вільного) продажу — не раніш як через 30 календарних днівпісля опублікування інформації про їх випуск;2) Тимчасове положення про порядок реєстрації випуску акцій відкритихакціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації підприємств, таінформації про їх випуск.Відповідно до цього Тимчасового положення реєструється перший випуск(емісія) акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесікорпоратизації підприємств відповідно до Указу Президента України від 15червня 1993 р. № 210/93 "Про корпоратизацію підприємств", та інформація проїх випуск. Ці акції можуть бути представлені для розміщення: серед працівників підприємства на пільгових умовах, передбачених ст. 25Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" і п. 9 УказуПрезидента України "Про корпоратизацію підприємств", — з моменту реєстраціїінформації про випуск акцій; шляхом відкритого (вільного) продажу — не раніш як через 30 календарнихднів після опублікування інформації про випуск акцій;3) Тимчасове положення про порядок реєстрації випуску акцій відкритихакціонерних товариств, створених відповідно до Указу Президента України від26 листопада 1994 р. № 699 "Про заходи щодо забезпечення прав громадян навикористання приватизаційних майнових сертифікатів", та інформації про їхвипуск.Акції цих емітентів допускаються для розміщення:серед осіб, які мають згідно з чинним законодавством України пільга напридбання акцій об'єкта, що приватизується, — з моменту реєстрації випускуакцій;для відкритого продажу — після опублікування інформації про їх випуск;4) Тимчасове положення про порядок збільшення статутного фонду акціонерноготовариства у зв'язку з індексацією основних фондів.Це Тимчасове положення не поширюється на акціонерні товариства, статутнийфонд яких визначений з урахуванням результатів індексації основних фондів.Відповідно до Тимчасового положення, акціонерне товариство, яке провелоіндексацію балансової вартості основних фондів, має право збільшитистатутний фонд на суму, що не перевищує суми індексації балансової вартостіосновних фондів, зменшену на суму індексації зносу (далі — сума індексаціїосновних фондів) шляхом додаткового випуску акцій або збільшенняномінальної вартості акцій.Для збільшення статутного фонду у зв'язку з індексацією акціонернетовариство:приймає рішення про збільшення статутного фонду на суму індексації основнихфондів шляхом додаткового випуску акцій або збільшення номінальної вартостіакцій;реєструє в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку і публікуєв установленому порядку інформацію про додатковий випуск акцій абозбільшення номінальної вартості акцій чи випуск нових акцій;вносить зміни до статуту, пов'язані із збільшенням статутного фонду, іреєструє такі зміни в установленому порядку;на підставі документів, що засвідчують реєстрацію випуску акцій та змінистатуту, відображає у бухгалтерському обліку збільшення статутного фонду;розподіляє акції додаткового випуску серед акціонерів або обмінює ранішевипущені акції на акції нового номіналу.Рішення про збільшення статутного фонду акціонерного товариства на сумуіндексації основних фондів приймається загальними зборами акціонерноготовариства у порядку, визначеному статтями 40—44 Закону України "Прогосподарські товариства".Якщо сума індексації не перевищує однієї третини статутного фондуакціонерного товариства, то збільшення його статутного фонду може бутиздійснено за рішенням правління за умови, якщо таке передбачено статутомакціонерного товариства.Акції додаткового випуску розподіляються серед акціонерів пропорційно їхчастці у статутному фонді акціонерного товариства. Обмеження термінуотримання акціонерами акцій додаткового випуску не допускається.Якщо на момент прийняття рішення про додатковий випуск акцій відбуласязміна власника акцій, то всі права і зобов'язання щодо отримання акційдодаткового випуску переходять до нового акціонера.Реєстрація додаткового випуску акцій та інформації про додатковий випускакцій здійснюється у порядку, передбаченому Тимчасовим положенням пропорядок реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інформації проїх випуск, яке затверджено наказом Державної комісії з цінних паперів тафондового ринку від 20 вересня 1996 р. № 210, за винятком п. 9 вказаногоТимчасового положення.Варто відзначити, що для акціонерних товариств, акції яких перебувають узагальнодержавній власності, особливості збільшення статутного фонду шляхоміндексації визначаються Положенням про порядок здійснення додатковоговипуску акцій у зв'язку з проведенням індексації основних фондів ізбільшенням статутного фонду відкритих акціонерних товариств, акції якихперебувають у загальнодержавній власності, затвердженим постановою КабінетуМіністрів України від 20 липня 1996 р. № 810. Випуск акцій у процесі індексації основних фондів має свої особливості, асаме: незважаючи на те, що всі випущені акції розподіляються середакціонерів товариства пропорційно кількості акцій, власниками яких вони є,тобто коло осіб, серед яких вони розміщуються, відоме заздалегідь,законодавство вимагає обов'язкової реєстрації в ДКППФР також інформації провипуск таких акцій. Це пояснюється, насамперед, намаганням захиститиінтереси інвесторів, які можуть придбати ці акції на вторинному ринку. Зменшення статутного фонду акціонерного товариства здійснюється шляхомзниження номінальної вартості акцій або зменшення їх кількості шляхомвикупу у їх власників частини акцій з метою їх анулювання. Придбана акція сама по собі ще не дає її власнику гарантованого прибутку.Дивіденди по акціях виплачуються за підсумками року за рахунок прибутку, щозалишається в розпорядженні акціонерного товариства після сплативстановлених законодавством податків та інших платежів у бюджет. Проте вумовах ринкової економіки такого прибутку може і не бути. Історія акціонерної справи знає немало випадків, коли дивіденди по акціяхне виплачувались зовсім. Статистичний аналіз, проведений на початку нашогостоліття проф. Л.І. Петражицьким, показує, що "в 1878 році тільки 52%існуючих компаній з акціонерним капіталом, який становив приблизно 65%усього акціонерного капіталу, платили дивіденди; в 1883 році були спроможніплатити дивіденди 66% компаній з 88% акціонерного капіталу; в 1887 році ціцифри знову зменшилися до 59% і 80%... Дивіденд і чистий прибуток, всередньому, рідко піднімалися вище 5%"1. У період становлення ринкових відносин в Україні та інших країнах СНДрозмір виплачуваних по акціях дивідендів ще зовсім недавно становив нерідковід 100 до 1000 відсотків річних. Цю ситуацію пов'язували з активнимиінфляційними процесами і тотальним дефіцитом в економіках цих країн.Сьогодні, навпаки, лише окремі акціонерні товариства у змозі виплачуватидивіденди по своїх акціях. Більш надійним щодо отримання доходу є такий видкласичного цінного папера на фондовому ринку, закріпленого в законодавстві,як облігація.Випуск та обіг облігацій в Україні передбачено главою З Закону України "Процінні папери і фондову біржу", згідно зі ст. 10 якого облігаціявизначається як цінний папір, що засвідчує внесення п власником грошовихкоштів і затверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартістьцього цінного папера в передбачений у ньому строк з вимогою фіксованогопроцента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Іншими словами,облігація є цінним папером з фіксованим доходом і капіталом1. Облігаціївипускаються емітентом для залучення грошових коштів, які необхідні длявирішення завдань, що стоять перед ним.Історія цінних паперів Російської імперії (складовою частиною якої булаУкраїна) пам'ятає три виграшні облігаційні позики: дві державні (1864 і1866 рр.) та одну банківську — Державного Дворянського земельного банку(1889 р.) Крім відсотка, власник одержував шанс виграшу великих грошовихпризів. Такі облігації, маючи номінал 100 руб., на ринку цінних паперівйшли за курсом до 1000 руб.2.Радянська влада регулярно використовувала державні облігаційні позики зметою залучення коштів для потреб народного господарства. Такі позики булизапочатковані в період непу, активно випускались наприкінці 30-х та в 40-іроки і продовжувались аж до 1982 року. В них також була використана системавиграшів. Вказані облігації випускалися на пред'явника і фактично моглипередаватися від одного власника до іншого. Однак через примусово-добровільний порядок їх придбання, а також ілюзорність шансів на виграшбудь-якого призу і навіть на повернення внесених коштів облігації державнихпозик СРСР не мали значної вартості як цінні папери, і їх обіг був майжеповністю заморожений. У 1990 році для покриття бюджетного дефіциту в СРСРбули випущені облігації Державної внутрішньої позики для підприємств таоблігації Державної цільової безпроцентної позики для фізичних осіб.Розміщення цих цінних паперів було безуспішним, оскільки не відповідалореаліям економічного становища країни в цілому, а також підприємств тагромадян зокрема.Проблеми, пов'язані з виконанням зобов'язань по облігаціях СРСР щодо своїхгромадян, врешті змушена вирішувати Україна. Указом Президента України від15 червня 1994 р. № 306/94 "Про першочергові заходи щодо компенсаціїгромадянам України втрат від знецінення цінних паперів і грошовихзаощаджень" передбачалось викупити у населення облігації Державної цільовоїбезпроцентної позики 1990 року. Викуп інших цінних паперів колишнього СРСРмає провадитись поступово, у міру вишукування відповідних коштів.Сьогодні чинне законодавство України передбачає випуск облігацій двохвидів: 1) облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик; 2)облігації підприємств.Рішення про випуск облігацій внутрішніх республіканських і місцевих позикприймаються, відповідно, Кабінетом Міністрів України і місцевими радаминародних депутатів.Облігації підприємств можуть бути випущені лише після реєстрації цьоговипуску в ДКЦПФР. Якщо облігації пропонуються для відкритого продажу,емітент зобов'язаний подати до ДКЦПФР для реєстрації також інформацію провипуск таких облігацій. Реєстрація випуску облігацій та інформації провипуск облігацій здійснюється в порядку, визначеному Тимчасовим положеннямпро порядок реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інформаціїпро їх випуск, затвердженим наказом ДКЦПФР від 20 вересня 1996 р.№ 210. Облігації можуть випускати підприємства всіх передбачених законодавством України форм власності, об'єднання підприємств, акціонерні та інші товариства. Облігації не дають їх власникам права на участь в управлінні цими суб'єктами господарської діяльності. Зокрема, держателі облігацій не користуються правами власників акціонерного товариства, якими наділені власники акцій. Однак власники облігацій мають певні переваги перед акціонерами. По-перше, до того, як акціонерне товариство нарахує дивіденди по акціях, воно повинне забезпечити виплату відсотків по облігаціях, які включаються у витрати підприємства. По-друге, у разі банкрутства акціонерного товариства в першу чергу виконуються його зобов'язання перед держателями облігацій та іншими кредиторами, і лише потім активи, що залишилися, розподіляються між акціонерами. Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму, що становить не більше 25 відсотків від розміру статутного фонду і лише після повної оплати всіх випущених акцій. Таке обмеження щодо випуску облігацій, встановлене Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" (ст. 11), бачиться дещо непослідовним, оскільки стосується лише акціонерних товариств і не поширюється на інших емітентів облігацій підприємств, наприклад, на підприємства, товариства з обмеженою відповідальністю та інші.Тому ч. 6 ст. 11 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" будебільш правильним викласти в такій редакції:"Емітенти можуть випускати облігації підприємств на суму, що становить небільше 25 відсотків від розміру статутного фонду, і лише після повної йогосплати".У разі невиконання чи несвоєчасного виконання емітентом своїх зобов'язаньпо облігаціях стягнення відповідних сум провадиться примусово судом абоарбітражним судом.Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, процентними ібезпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим коломобігу.Оплачуються облігації всіх видів у гривнях, а у випадках, передбаченихумовами їх випуску, — в іноземній валюті. Незалежно від виду валюти, якоюпроведено оплату облігацій, їх вартість виражається у гривнях. В Україні,наприклад, облігації з подвійним, ще карбованцевим і валютним номіналами (1250 000 крб. і 5 000 дол. США), випускались "Українською фінансовоюгрупою", яка гарантувала власникам своїх облігацій 15 відсотків річних уВКВ та зобов'язувалась викупити їх через два роки після випуску1.Термін, на який випускаються облігації, законодавством України необмежений. Водночас однією з основних обставин, які визначають рівеньдоходності по облігаціях, є величина періоду їх обігу. Звичайно, занормальної економічної ситуації облігації, що випускаються на великістроки, приносять більші відсотки порівняно з облігаціями, які випущені набільш короткий термін. У розвинутих країнах зростає тенденція випускудовгострокових (більше 5 років) облігацій. Наприклад, Німеччина має намірвипустити облігації строком на 30 років. Італія це вже зробила. Австріявипустила в листопаді 1993 року євробонди строком на 30 років, а Іспаніязбирається випустити облігації на 15 років. У США компанії Уолт Дісней таКока Кола випустили в 1994 році облігації строком на 100 років. Кошти від розміщення облігацій направляються на цілі, визначені при їх випуску. Аналіз стану українського фондового ринку з позиції обігу на ньому облігацій дозволяє зробити висновок про те, що вітчизняні емітенти віддають перевагу емісіям акцій і поки що не звертаються активно до випуску облігацій як засобу залучення коштів інвесторів. Це пояснюється в першу чергу тим, що акція за своєю природою є менш ризиковим для емітента цінним папером, ніж облігація. Випуск облігацій, рівно як і отримання банківського кредиту, не в усіх випадках є виправданим для емітента, оскільки такий спосіб залучення вільних коштів інвесторів має певні недоліки. По-перше, розмір коштів, які можна одержати на ринку облігацій, дуже обмежений. Структура пасивів у балансі емітента може не дозволити значно збільшити розміри своїх боргів. По-друге, емітенти облігацій змушені докладати значних зусиль для забезпечення високої прибутковості від вкладення залучених коштів для того, щоб повернути їх у встановлений строк, а також виплатити відсотки. Це іноді ставить їх у скрутне становище. Емісія облігацій може здійснюватись практично всіма суб'єктами підприємницької діяльності (юридичними особами), за винятком інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, яким це заборонено п. 17 Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії. Проте емітенти дуже рідко вдаються до цього засобу залучення коштів. Так, у 1995 році жодне з приватизованих підприємств не випускало облігацій, а у 1996 році їх було випущено на суму лише 758 тис. гривень. Причини цього — у проблематичності повернення позиченого капіталу за умов масових неплатежів, високої інфляції та неможливості прогнозувати її динаміку на довгостроковий період, нестійкості фінансової кон'юнктури. Цю тенденцію підтверджують дані Міністерства статистики України: обсяг емісій облігацій за 1994 рік склав 52 159 млн. крб., а за 9 місяців 1995 року — 4 499 млн крб.Дещо інша картина з облігаціями внутрішньої державної позики, якікористуються великим попитом на фондовому ринку, але штучні обмеження щодоправил їх придбання комерційними банками стають перешкодою на шляху їхефективного обігу та отримання значних коштів державою.Незважаючи на це за рахунок реалізації облігацій внутрішньої державноїпозики у 1995 році держава за станом на 1 грудня 1995 р. отримала 25,9 трлнкрб. неемісійних коштів, які були спрямовані на часткове покриття дефіцитудержавного бюджету. Ціни, за якими купувались державні облігації, напротязі року коливались, і якщо на перших трьох аукціонах ці коливанняпояснювались, насамперед, відсутністю належного досвіду учасників ринкудержавних цінних паперів, то в подальшому — темпами інфляції в країні. Так,наприклад, влітку 1995 року, коли інфляція скоротилась до 4—5 відсотків намісяць, середньозважена ціна, за якою купувались державні облігації, булазначно вища за їх номінал (100 млн крб.), а саме — 112,6 млн крб. на 4-муаукціоні, 110,8 млн крб. на 6-му і 110 млн крб. на 8-му. Фактичнадоходність облігацій, придбаних на цих аукціонах, була в межах 70 відсотківрічних2.Підвищення темпів інфляції у вересні та жовтні 1995 року призвело дозниження цін на державні облігації. Так, починаючи з 17-го аукціону,середньозважені ціни були постійно нижче за номінал. Відповідно зросладоходність цих облігацій, яка, наприклад, на останньому, 23-му, аукціонідосягла 101,9 відсотка річних3. В умовах політичної та економічної нестабільності емітентів може зацікавити випуск облігацій на засадах їх погашення через великий строк, що за наших умов є досить ризиковим для інвесторів. Адже ці папери стають привабливими для інвестора лише в тому випадку, коли відсотки по них перевищують рівень інфляції. Передбачити інфляційний рівень в Україні, скажімо, на рік уперед, є питанням проблематичним. Ця обставина викликає застійні явища на ринку облігацій України, який можуть оживити тільки активізація реформування економіки країни, її стабілізація, а також зважена монетарна політика уряду та Національного банку. Подальшим кроком на шляху активізації випуску облігацій в Україні єзаконодавче закріплення ще одного їх виду — конвертованих облігацій, тобтооблігацій, які після завершення певного строку обігу конвертуються(обмінюються) на звичайні акції. Цьому виду облігацій необхідно приділити особливу увагу, і адже досвідінших країн свідчить, що такі цінні папери досить популярні й привабливідля інвесторів. Так, наприклад, у Німеччині Дойчебанк уже давно практикуєвипуск конвертованих облігацій строком на 10 років. У 1994 році випускконвертованих облігацій здійснили чотири російських комерційних банки, а задев'ять місяців 1995 року в Росії зареєстровано п'ять завершених випусківконвертованих облігацій комерційних банків1. Однією з базових умов досягнення політичної, економічної та соціальноїстабільності в державі є здійснення вивіреної бюджетної політики, у томучислі прийняття та додержання бездефіцитного державного бюджету. Країни зрозвинутою ринковою економікою як один із засобів для досягнення цієї метивикористовують випуск казначейських цінних паперів. В Україні правові засади існування цього виду цінних паперів встановленіЗаконом України "Про цінні папери і фондову біржу". Казначейськими зобов'язаннями визнаються цінні папери на пред'явника, щорозміщуються виключно на добровільних засадах серед населення тазасвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають правона одержання фінансового доходу (ст. 15 Закону).В Україні можуть випускатись такі види казначейських зобов'язань: а)довгострокові — від п'яти до десяти років;б) середньострокові — від одного року до п'яти років; в) короткострокові —до одного року. Кошти від реалізації казначейських зобов'язань спрямовуються на покриттяпоточних видатків державного бюджету. Виплата доходу по казначейськихзобов'язаннях здійснюється відповідно до умов їх випуску. Рішення провипуск довгострокових і середньострокових казначейських зобов'язаньприймається Кабінетом Міністрів України.Рішення про випуск короткострокових казначейських зобов'язань приймаєтьсяМіністерством фінансів України.У рішенні про випуск казначейських зобов'язань визначаються умови їхвипуску.Випуск деяких видів казначейських паперів, як свідчить практика багатьохкраїн, може сприяти вирівнюванню нерівномірності податкових надходжень, щонабуло значного поширення в Україні, і тим самим нейтралізувати причинукасової незбалансованості державного бюджету. Казначейство (міністерствофінансів) Великобританії, наприклад, випускає іменні податково-депозитнісертифікати, які можуть бути, за бажанням їх держателів, або в будь-якийчас повернені назад, або використані при сплаті податків. В останньомувипадку за сертифікатами сплачуються підвищені відсотки, завдяки чомустимулюється інтерес платників до попереднього внесення податкових платежіві зменшується можливість касових розривів між доходами та витратамибюджету.Доцільно також звернутися до досвіду США, де практикується випускказначейських паперів декількох класичних видів. Залежно від строку та умоввипуску казначейські пінні папери в США випускаються у виглядіказначейських векселів (на 3, 6 і 12 місяців), казначейських нот (на 2, 3,4, 5, 7 і 10 років) і казначейських облігацій (на 20—30 років).Неважко зрозуміти, що такий досить широкий асортимент та висока ліквідністьказначейських цінних паперів роблять їх дуже привабливими для інвесторів.Це дає можливість Урядові США ефективно здійснювати управління державнимбюджетом шляхом оперативного випуску цікавих для фондового ринкуінструментів.Цей досвід заслуговує детального вивчення і може бути використаний длявдосконалення системи казначейських цінних паперів в Україні. Тим більше,що у нас, відповідно до Порядку застосування векселів Державногоказначейства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27червня 1996 р. № 6892 вже здійснено перші випуски спеціального видуказначейських цінних паперів — векселів Державного казначейства.Казначейські векселі випускаються з вексельними сумами 5000 та 10 000гривень. Відсотки на вексельну суму не нараховуються. Векселедавцем іплатником за казначейськими векселями виступає Головне управлінняДержавного казначейства. Казначейські векселі видаються на пред'явника, 1термін платежу за ними не повинен перевищувати одного року.Казначейські векселі можуть використовуватися їх держателями для:погашення кредиторської заборгованості за згодою відповідних кредиторів.Розрахунки казначейськими векселями здійснюються за вексельними сумами;продажу юридичним особам, які є резидентами відповідно до законодавстваУкраїни;застави з метою забезпечення зобов'язань перед резидентами відповідно дозаконодавства про заставу;зарахування до сплати податків до державного бюджету за бажаннямвекселедержателя. Воно може бути здійснено у будь-який момент до настаннятерміну платежу за казначейським векселем.Погашення казначейських векселів здійснюється Головним управліннямДержавного казначейства шляхом:перерахування на рахунок пред'явників казначейських векселів грошовихкоштів у розмірі відповідних вексельних сум;зарахування казначейських векселів до сплати їх держателями податків додержавного бюджету.Головне управління Державного казначейства щомісяця публікує інформацію прообсяг випуску казначейських векселів, терміни їх погашення, обсягипогашення векселів грошовими коштами та шляхом зарахування їх до сплатиподатків до державного бюджету.Таким чином, в Україні здійснено перші кроки в напрямку розширення перелікувидів казначейських цінних паперів, що, безумовно, в подальшому зробитьринок казначейських паперів більш активним і ліквідним.Наступним видом цінних паперів, допущеним до обігу в Україні, є ощаднийсертифікат.Ощадним сертифікатом визнається письмове свідоцтво банку про депонуваннягрошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання післязакінчення встановленого строку депозиту і відсотків по ньому (ст. 18Закону України "Про цінні папери і фондову біржу").Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний відсоток навизначений строк) або до запитання, іменні та на пред'явника.Підприємства та громадяни, які бажають придбати ощадний сертифікат банку,здійснюють оплату в розмірі номінальної або курсової його вартості.Початком відліку терміну володіння сертифікатом є дата його продажупокупцеві. За кожні повні, наприклад, 12 (6 або 3) місяців володіннясертифікатом до запитання банк нараховує договірний відсоток від величининоміналу цінного паперу, про що банк може робити позначки на зворотнійстороні бланку.В Україні ощадні сертифікати існують, як правило, у паперовій формі. Нашісусіди по СНД, наприклад Росія, пішли в цьому напрямку значно далі. У 1992році Всеросійський Біржевий Банк здійснив випуск таких сертифікатів увигляді металевих монет, що, у свою чергу, надає їм ще й нумізматичноїцінності. Зараз цим банком опрацьовуються питання емісії срібнихсертифікатів.На українському ринку цінних паперів ощадні сертифікати донедавна булиодними з найбільш ліквідних цінних паперів, адже вони гарантували їхвласникам високі і, що головне, стабільні доходи, оскільки вонизабезпечуються всім майном банку, який випустив ці папери. Зараз активністькомерційних банків щодо випуску ощадних сертифікатів значно знизилась.Національний банк України, у свою чергу, став активніше звертатись довипусків ощадних сертифікатів. Відповідно до Положення про депозитний(ощадний) сертифікат Національного банку України, затвердженого постановоюПравління Національного банку України № 203 від 5 грудня 1994 р., ощаднийсертифікат Національного банку України е одним із інструментів регулюванняобсягів грошової маси в обігу і призначений для розміщення виключно черезкомерційні банки. Випуск таких сертифікатів здійснюється у паперовій формі.Ощадні сертифікати Національного банку України можуть бути строковими абодо запитання, іменні та на пред'явника. Умови випуску строковихсертифікатів передбачають повернення власникам сертифікатів суми депозитута виплату відсотків по них у вказаний у сертифікаті термін. У разіпред'явлення строкового сертифіката для оплати раніше визначеного термінуйого власнику сплачується знижений порівняно з вказаним у сертифікатівідсоток. Сума зниження визначається умовами випуску сертифікатів. Власники ощадних сертифікатів Національного банку України, крім отриманнявідсотків по них, мають право здійснювати не заборонені чиннимзаконодавством операції з ними на ринку цінних паперів України (переуступкаіншим комерційним банкам, продаж або застава при одержанні кредитівНаціонального банку України). Викуп ощадних сертифікатів Національного банку України здійснюєтьсявідповідно до умов їх випуску. Проте Національний банк залишає за собоюправо приймати рішення про достроковий викуп своїх ощадних сертифікатів. Уцьому випадку власники сертифікатів отримують відповідні доплати. У той час, коли роль ощадних сертифікатів на вітчизняному ринку ціннихпаперів безумовно зменшилась, активність обігу деяких інших паперів значнозросла. Це, в першу чергу, стосується ще одного виду класичного цінногопапера — векселя.Векселем визнається цінний папір, який засвідчує безумовне грошовезобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену сумугрошей власнику векселя (векселедержателю) (ст. 21 Закону України "Процінні папери і фондову біржу"). Вексель з'явився в Російській імперії набагато пізніше, ніж він остаточнозатвердився в Європі як засіб платежу та доходний цінний папір. Офіційновексельний обіг у Російській імперії було введено Вексельним статутом 1729року1. Вексельний обіг у нашій країні був дуже поширений у період непу, але узв'язку з відміною в 30-ті роки комерційного кредиту та заміни його прямимбанківським кредитом він був зведений нанівець. Однак юридичне векселізбереглись, більш того, вони завжди використовувались у зовнішній торгівлі. Після прийняття Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" та постанови Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. "Про застосування векселів у господарському обороті України" в нашій державі був запроваджений вексельний обіг з використанням простого і переказного векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 року. Кабінет Міністрів України і Національний банк України постановою від 10вересня 1992 р. № 5281 підтвердили, до затвердження Порядку випуску таобігу векселів, дію в Україні Положення про переказний і простий вексель,яке було затверджене 7 серпня 1937 р. постановою ЦВК та РНК СРСР №104/1341. В Україні можуть випускатися та обертатися простий і переказний векселі. Простим визнається вексель, за яким зобов'язання безумовної сплативказаної в ньому суми грошей бере на себе особа, яка видала вексель(векселедавець). Простий вексель містить такі реквізити: найменування"вексель", яке включене безпосередньо в текст на мові, якою цей документскладений;просте і нічим не обумовлене обіцяння сплатити визначену суму; зазначеннястроку платежу; зазначення місця, де має бути здійснений платіж;найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений;зазначення дати і місця складення векселя; підпис того, хто видає документ(векселедавця). Простий вексель, строк платежу в якому не вказано, розглядається яктакий, що підлягає оплаті за пред'явленням. У разі відсутності особливогозазначення місце складення документа вважається місцем платежу і разом зтим місцем проживання векселедавця. Переказним визнається вексель, за яким зобов'язання сплати вказаної вньому суми, покладається на третю особу, якій векселедавець дає просту інічим не обумовлену пропозицію сплати цієї суми кредитору(векселедержателю). Отже, в переказному векселі, як і в простому, міститься абстрактнезобов'язання векселедавця сплатити певну суму векселедержателю. Не можнапогодитися з Г.Ф. Шершеневичем щодо того, що це зобов'язання є умовним3,оскільки векселедавець бере на себе зобов'язання оплатити вексель без будь-яких умов. У практичній діяльності функції платників найчастіше виконуютьбанки, де векселедавці зберігають на рахунках свої грошові кошти. Проте,які б правовідносини не об'єднували векселедавця з платником, переказнийвексель виключає їх поєднання в одній особі. Переказний вексель містить такі реквізити: найменування "вексель", якевключене безпосередньо в текст на мові, якою цей документ складений;простий і нічим не обумовлений наказ сплатити визначену суму; найменуваннятого, хто повинен платити (платника); зазначення строку платежу; зазначеннямісця, де має бути здійснений платіж; найменування того, кому або занаказом кого платіж повинен бути здійснений; зазначення дати і місцяскладення векселя; підпис того, хто видає документ (векселедавця). Слід мати на увазі, що вексельний обіг ефективний при значному наповненніринку товарами. Тільки за таких обставин продавець починає шукати покупцята створює для нього найбільш вигідні умови. У процесі становлення ринку тапідвищення динамічності нашої економіки вексель знову опиняється в центріуваги з цілого ряду причин: по-перше, він за своєю природою є цінним папером, який дозволяєоперативно вирішувати багато складних господарських і фінансових проблем; по-друге, комерційні банки та підприємницькі структури вже накопичилипевний досвід проведення господарських операцій з використанням векселів; по-третє, вексель розглядається урядом України як один з головних засобівпроведення взаємозарахунків боргів підприємств і виходу з платіжної кризи; по-четверте, якщо взяти до уваги значну кількість нормативних актів, якірегулюють порядок випуску та використання векселів, то можна стверджувати,що в Україні вже створена мінімально необхідна правова база для цього, яка,однак, вимагає дуже детального доопрацювання та доповнення, у тому числі зточки зору її узгодження з чинним законодавством. Першим підтвердженням зростання ролі векселя на фінансовому ринку Україниможна вважати прийняття Указу Президента України від 14 вересня 1994 р. №530/94 "Про випуск в обіг векселів для покриття взаємної заборгованостісуб'єктів підприємницької діяльності України"'. Відповідно до цього Указу,з метою створення умов для подолання платіжної кризи, підвищення майновоївідповідальності суб'єктів підприємницької діяльності України Національнийбанк України повинен був забезпечити проведення до 10 жовтня 1994 р.взаємного заліку заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності надень підписання Указу. За результатами цього заліку необхідно було до 1листопада 1994 р. оформити прострочену заборгованість (у тому числізаборгованість за банківськими кредитами) простими векселями на користькредиторів з терміном платежу 28 лютого 1995 р. Передача цих векселів могла здійснюватись векселедержателем шляхоміндосаменту іншим суб'єктам підприємницької діяльності України в рахунокпогашення заборгованостей та інших зобов'язань у заставу, а також дляздійснення інших операцій у відповідності із законодавством України. Знастанням строку платежу за таким векселем його в установленому порядкупред'являють векселедавцю або індосантам до платежу. Другим кроком у напрямку підвищення ролі векселів стало прийняття утравні 1995 року спільної постанови Кабінету Міністрів України таНаціонального банку України "Про проведення заліку щодо взаємноїзаборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України та оформленняпростроченої заборгованості векселями", за якою передбачалось провести набеземісійній основі залік взаємної заборгованості суб'єктів підприємницькоїдіяльності всіх форм власності з подальшим оформленням простроченоїзаборгованості (у тому числі заборгованості за банківськими позиками)векселями на користь кредиторів. У грудні 1995 року була прийнята ще однаспільна постанова Кабінету Міністрів і Національного банку України щодопроведення заліку взаємної заборгованості та оформлення її векселями. З метою подальшого розширення сфери обігу векселів у господарськомуобороті України Указом Президента України від 26 липня 1995 р. "Пророзширення сфери обігу векселів" були зняті обмеження щодо сумизобов'язання за одним векселем, встановлені Указом Президента України від 2листопада 1993 р. "Про сплату державного мита за вексельні бланки" урозмірі ста мільйонів карбованців, визначення якої було віднесено докомпетенції господарюючих суб'єктів. Досить широко використовуються векселіі в зовнішньоекономічних відносинах, зокрема, відповідно до Закону Українивід 15 вересня 1995 р. "Про операції з давальницькою сировиною узовнішньоекономічних відносинах".Необхідно зазначити, що згідно з чинним законодавством України:використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, акцептантами,індосантами і авалістами можуть тільки юридичні особи — суб'єктипідприємницької діяльності, що визнаються такими відповідно до чинногозаконодавства;векселі можуть видаватись лише для оплати за поставлену продукцію, виконаніроботи та надані послуги, за винятком векселів Міністерства фінансів,Національного та комерційних банків;вексельний бланк може заповнюватись друкованим та недрукованим способами;сума платежу за векселем обов'язково вказується цифрами та літерами;вексель підписують керівник і головний бухгалтер юридичної особи тазавіряють печаткою.Для подальшого розвитку ринку векселів в Україні, на нашу думку, доцільноздійснити певні заходи, спрямовані на захист прав векселедержателів,оскільки саме ці суб'єкти вексельного обігу зараз є найменш захищеними. Насьогодні в Україні не здійснюється будь-яка державна реєстрація випущенихвекселів. Не існує також обмежень щодо випуску векселів одним суб'єктомпідприємницької діяльності. Така ситуація може призвести до випуску в обігнічим не гарантованих векселів.Щоб уникнути такої ситуації, на нашу думку, варто використати досвідСполучених Штатів Америки, де ринок векселів не розвивався до початку 80-хроків, поки не були зроблені важливі нововведення.По-перше, запроваджена процедура державної реєстрації певних категорійвекселів, яка отримала назву "реєстрація на полиці". Вона передбачаєреєстрацію кожного випуску векселів із терміном обігу більше 270 днівКомісією з цінних паперів, яка дозволяє за визначених умов реєструватибезперервні програми випусків векселів один раз. Із запровадженням такогопорядку оформлення векселів, що випускаються безперервно, стало дляемітента значно простішим. Крім того, в рамках однієї програми випуску"реєстрація на полиці" забезпечує можливість випуску різних видів векселів.По-друге, впроваджена процедура встановлення кредитних рейтингівпропонованих випусків. Емітенти векселів при проведенні "реєстрації наполиці" звертаються до рейтингового агентства, яке надає відповіднийрейтинг новому випуску векселів на визначену суму. Це дозволяє інвесторампостійно одержувати необхідну інформацію про рейтинг векселів, які вонибажають придбати.По-третє, здійснені заходи, спрямовані на створення ліквідного вторинногоринку векселів. Ліквідний вторинний ринок, на якому провадиться котируванняцін на векселі, має існувати для того, щоб кожний інвестор знав: векселі,якими він володіє, можуть бути продані в будь-який час.За активізації вексельного обігу на фондовому ринку України явновизначилися прогалини у вітчизняному законодавстві, яке регулює порядоквипуску та обігу зазначених цінних паперів. У першу чергу на законодавчомурівні необхідна регламентація умов та розмірів оподаткування операцій звекселями, встановлення відповідальності за правопорушення, пов'язані звексельним обігом, а також обмеження випуску векселів сумою сплаченогостатутного фонду, резервного фонду або вартості чистих активів, абопроцентного співвідношення цих величин.Існує думка щодо введення обов'язкового попереднього депонування емітентомвекселів певних коштів для подальшого погашення (спеціальні вексельнірезерви)2. З позиції захисту прав векселедержателів цей спосіб вбачаєтьсянайбільш надійним.Таким чином, можна зробити висновок про необхідність проведення в Українікомплексної реформи вексельного законодавства, метою якої має стати захистправ векселедержателя, з одного боку, та підвищення відповідальностівекселедавця, з іншого, і яка повинна включати, насамперед: прийняття Закону України "Про вексельний обіг в Україні"; внесення змін до Цивільного кодексу України та Закону України "Пробанкрутство" щодо порядку задоволення вимог кредиторів за векселями тарозгляд питання про виділення таких вимог в окрему чергу; внесення змін до Арбітражно-процесуального та Цивільно-процесуальногокодексів України щодо введення прискореної процедури розгляду позовів повекселях.Без здійснення вказаних заходів справне функціонування вексельного обігу вУкраїні вбачається досить проблематичним, а існуючі прогалини взаконодавстві можуть призвести до значних зловживань, що, у свою чергу,підірве довіру до векселя як цінного папера.Поряд з класичними видами цінних паперів (акціями, облігаціями, векселямита іншими), в Україні одержали нормативне закріплення нові, специфічні,види фондових цінностей — приватизаційні папери та інвестиційнісертифікати.Приватизаційні папери з'явились в Україні після прийняття Верховною Радоюпакету законів, спрямованих на врегулювання процесу приватизації державногомайна: "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизаціюневеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про приватизаційніпапери".Під приватизацією державного майна розуміється відчуження майна, щоперебуває в загальнодержавній і комунальній власності, на користь фізичнихі недержавних юридичних осіб. Для забезпечення повноправної участі громадянУкраїни в приватизації законодавством передбачено випуск особливого видудержавних цінних паперів — приватизаційних паперів, які засвідчують правовласника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майнадержавних підприємств, державного житлового фонду та земельного фонду.Відповідно до ст. 1 Закону України "Про приватизаційні папери" випускаютьсяприватизаційні папери трьох видів — майнові сертифікати, житлові чеки таземельні бони.Право на отримання у власність приватизаційних паперів мають усі громадяниУкраїни, які постійно проживали або переїхали на постійне проживання вУкраїну до 1 січня 1992 р.З метою захисту майнових інтересів рядових громадян передбачено випуск лишеіменних приватизаційних паперів. Приватизаційні папери не підлягаютьвільному обігу, а їх продаж або відчуження іншим способом є недійсним.Приватизаційні папери не можуть бути використані для здійснення розрахунківабо як застава для забезпечення платежів чи кредитів. Дивіденди абовідсотки з приватизаційних паперів не нараховуються.Вказані цінні папери можуть бути обмінені на документи, що засвідчуютьправо власності на придбані об'єкти приватизації, особисто громадянами абочерез фінансових посередників (інвестиційні фонди і компанії та довірчітовариства).Громадянам України створюється можливість для необмеженого вибору сферприватизацій, їм надається право застосовувати приватизаційні папери одноговиду в різних сферах приватизації шляхом забезпечення їх взаємногоконвертування.Іменна форма приватизаційних паперів, з одного боку, значно знизила темпиприватизації та формування вітчизняного ринку цінних паперів, ускладнилапроцес реєстрації та перереєстрації прав власності на цінні папери. Зіншого боку, вона, певною мірою, мала гарантувати право громадян України научасть у приватизації державної власності.Незважаючи на це, в 1994—1995 рр. в Україні виник "чорний ринок"приватизаційних майнових сертифікатів, де громадяни, які не бажають ставатикорпоративними власниками приватизованих підприємств, продають своїсертифікати, причому незалежно від ціни, яку за них пропонують. Отже,порушується чинне законодавство і стихійно формується "тіньовий" фондовийринок у той час, як організаційно оформлений ринок перебуває у кризі'.Оскільки вторинний обіг приватизаційних майнових сертифікатів в Українінеможливий, а також відсутні біржовий курс і офіційно визнані механізмипозабіржового ціноутворення, темпи використання населенням сертифікатіввідстали від темпів приватизації в цілому.На початкових етапах приватизації приватизаційні майнові сертифікатиіснували лише у формі безготівкових депозитів — рахунків у відділенняхОщадного банку України.Депозитний рахунок відкривався в установі банку тільки за пред'явленняплатіжного доручення, виданого органом приватизації або посередницькоюорганізацією для проведення розрахунку за об'єкт приватизації. ПрезидентУкраїни Указом від 21 квітня 1994 р. "Про введення в готівковий обігприватизаційних майнових сертифікатів установив, що платежі за придбаніоб'єкти приватизації здійснюються з приватизаційних депозитних рахунківабо, за бажанням громадян України, готівковими приватизаційними майновимисертифікатами. З 1 січня 1995 р. єдиною формою такого платежу сталиготівкові приватизаційні майнові сертифікати, строк видачі яких подовженодо 31 грудня 1997 р. По закінченні цього строку вони будуть вважатисьнедійсними.Приватизаційні житлові чеки, відповідно до постанови Кабінету МіністрівУкраїни від 26 квітня 1993 р. № 305 "Про випуск в обіг приватизаційнихжитлових чеків", спочатку існували у вигляді приватизаційних депозитнихрахунків, які відкривали громадянам України у відділеннях Ощадного банкуУкраїни. Згідно з Тимчасовим положенням про порядок використання житловихчеків у вигляді депозитних рахунків для приватизації майна державнихпідприємств, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 11травня 1996 р. № 2283, громадяни у відповідності із законодавчими актамиУкраїни мають право на використання житлових чеків для придбання майнадержавних підприємств у порядку і на умовах, передбачених дляприватизаційних майнових сертифікатів у вигляді депозитних рахунків.Указом Президента України від 8 серпня 1995 р. № 713 "Про заходи щодовведення у готівковий обіг іменних житлових чеків" було зроблено першийкрок до випуску житлових чеків у готівковій формі. Іменні житлові чеки уготівковій формі використовуються громадянами України, які мають право наїх одержання, під час приватизації державного житлового фонду. Вони можутьтакож використовуватись для приватизації частки майна державнихпідприємств, земельного фонду. При цьому приватизаційні майнові сертифікатита приватизаційні житлові чеки використовуються з коефіцієнтом 1 (1 гривнявартості приватизаційного майнового сертифіката дорівнює 1 гривні вартостіжитлового чека), встановленим постановою Верховної Ради України від 31січня 1996 р. "Про затвердження коефіцієнта конверсії приватизаційнихмайнових сертифікатів і житлових чеків". Незважаючи на нерівномірні темписертифікатна приватизація в Україні прямує до завершення. Надаліприватизаційний процес відбуватиметься із залученням коштів громадян, отжеінвестиційні потоки в приватизовані об'єкти спрямовуватимуться черезінститути та інфраструктуру фондового ринку.Особливістю української моделі приватизації, яка може негативно позначитисяна становленні фондового ринку, є функціонування фінансових посередниківтільки як інституційних інвесторів, а не як брокерів. Комісійна торгівля,яка у більшості країн має назву брокерської діяльності, всілякопідтримується органами державного регулювання національних фондових ринків,у той час, як операції посередників за власний рахунок (так звана дилерськадіяльність) дещо стримуються як такі, що збільшують ризики. В Україніспостерігається щодо цього диспропорція, яку необхідно щонайскорішеподолати з метою досягнення хоча б відносної рівноваги ринку. Комісійніоперації мають стати престижними та вигідними, інакше інтереси дрібногоінвестора захистити буде майже неможливо.Ще одним видом нових фондових інструментів, що з'явилися на українськомуринку цінних паперів лише у 1994 році, є інвестиційні сертифікати.Інвестиційним сертифікатом визнається цінний папір, який випускаєтьсяінвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає його власниковіправо на отримання доходу у вигляді дивідендів.Правовий статус інвестиційних сертифікатів нормативне закріплений уПоложенні про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженомуУказом Президента України від 19 лютого 1994 р. № 55/94 "Про інвестиційніфонди та інвестиційні компанії".Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними та на пред'явника.Випускаються вони з метою залучення коштів інвесторів для здійсненняспільного інвестування і не дають їх власникові права участі в управлінніюридичною особою, що випустила їх.Якщо емітентом інвестиційних сертифікатів є акціонерне товариство(інвестиційна компанія може бути створена також у формі товариства зобмеженою відповідальністю), то номінальна вартість одного сертифіката маєдорівнювати номінальній вартості однієї акції, що належить засновникамцього акціонерного товариства. Щоб випустити інвестиційні сертифікати, емітент повинен укласти договір зінвестиційним керуючим, аудитором або аудиторською фірмою, а такождепозитний договір з депозитарієм, провести реєстрацію випускуінвестиційних сертифікатів згідно з Тимчасовим порядком випускуінвестиційних сертифікатів інвестиційного фонду та інвестиційної компанії,затвердженим наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринкувід 29 листопада 1996 р. № 297, а також опублікувати інвестиційнудекларацію та інформацію про випуск інвестиційних сертифікатів. Інвестиційні фонди мають право здійснювати загальну емісію інвестиційнихсертифікатів на суму, розмір якої не повинен перевищувати 15-кратногорозміру їх статутних фондів. Інвестиційні фонди поділяються на відкриті і закриті. Відкриті фонди створюються на невизначений строк і здійснюють викуп своїхінвестиційних сертифікатів у строки, встановлені інвестиційною декларацієюінвестиційногофонду. Закриті фонди створюються на визначений строк і здійснюють розрахунки щодо інвестиційних сертифікатів після закінчення строку діяльності інвестиційного фонду. Інвестиційні сертифікати закритих фондів можуть обмінюватись на приватизаційні папери, якщо ці фонди отримали у встановленому Фондом державного майна України порядку дозвіл на комерційну діяльність з приватизаційними паперами. Такі фонди мають право здійснювати додаткову емісію інвестиційних сертифікатів у 50-кратному розмірі обсягу прийнятих для розміщення приватизаційних паперів у порядку, який затверджується Фондом державного майна України та Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Механізм та особливості випуску інвестиційних сертифікатів різними видами інвестиційних фондів та взаємного фонду інвестиційної компанії буде більш детально розглянутий далі при аналізі діяльності цих суб'єктів ринку цінних паперів України. Доходність по інвестиційних сертифікатах, випущених в Україні, може коливатися в дуже широких межах залежно від прибутку, одержаного їх емітентами від інвестування залучених коштів у цінні папери інших емітентів, а також придбання нерухомого майна, часток і паїв, що належать державі в майні господарських товариств, у процесі приватизації. Загалом, активність вітчизняного ринку інвестиційних сертифікатів безпосередньо залежить від активності процесів приватизацій в Україні і пропозиції для продажу привабливих цінних паперів новостворених емітентів. Інвестиційні сертифікати вже зайняли досить важливе місце на нашомуфондовому ринку, і серед них часто зустрічаються папери, які заслуговуютьна увагу інвесторів та інших учасників ринку цінних паперів. Наприклад,досить привабливий тип інвестиційних сертифікатів, які розповсюджувались завільно конвертовану валюту, випустив інвестиційний фонд "Ініс-інвест". Упоєднанні з добре організованою і продуманою рекламою та високимидивідендами (40 відсотків річних) забезпеченість цих паперів нерухомістю(сертифікати номінальною вартістю $170 забезпечені одним квадратним метромнерухомості) зробила їх свого часу одними з найбільш ліквідних напозабіржовому ринку цінних паперів. Необхідно зазначити, що незважаючи на досить велике поширення й активнийобіг, правовий статус інвестиційних сертифікатів в" Україні визначений недосить чітко. Так, Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" невідносить інвестиційний сертифікат до виду цінних паперів, що можутьвипускатись і обертатись в Україні. Правове регламентування обігуінвестиційних сертифікатів на рівні Указу Президента України багатонауковців і практиків вважають недостатнім. Щоб уникнути вказаного протиріччя, необхідно шляхом внесення змін доЗакону України "Про цінні папери і фондову біржу" закріпити заінвестиційним сертифікатом статус пінного папера. Доцільно також розширити перелік видів цінних паперів, визначений цимЗаконом, ще одним цінним папером — чеком, яким має визнаватись ціннийпапір, що містить нічим не обумовлене розпорядження чекодавця банкуздійснити сплату вказаної в чеку суми чекодержателю. Чеки можуть бути на пред'явника і ордерними. Право, засвідчене чеком на пред'явника, передається шляхом звичайноговручення папера новому держателю. Передача права за ордерним чекомвідбувається шляхом виконання безпосередньо на чеку або на приєднаному донього листку передавального надпису.Окрім розглянутих вище видів цінних паперів, існують інструменти фондовогоринку, які поєднують у собі елементи декількох видів цінних паперів абоявляють собою настільки специфічні документи, що їх неможливо віднести дотієї чи іншої категорії. Такі інструменти одержали назву похідних абоспеціальних.До спеціальних (похідних) фондових інструментів ринку цінних паперівналежать опціони, варранти, ф'ючерси та інші.Важливе місце на ринку похідних фондових інструментів займають опціони(опціонні угоди). Опціон являє собою договір, у відповідності з яким один із його учасниківнабуває право купівлі або продажу будь-якого товару за фіксованою ціноюпротягом певного періоду часу, а інший учасник за грошову преміюзобов'язується забезпечити у разі необхідності реалізацію цього права,тобто бути готовим продати або купити цінні папери за обумовленою договоромціною.Опціонні угоди можуть бути укладені з приводу будь-якого товару. На ринкуцінних паперів опціони пов'язані з торгівлею різними видами цінних паперів.Опціон може бути двох типів: опціон покупця та опціон продавця. Опціонпокупця являє собою контракт, який дає його власнику право придбати певніцінні папери протягом визначеного часу за фіксованою ціною. Опціон продавцядає право продажу цінних паперів протягом визначеного часу за фіксованоюціною.Особа, яка отримала право і має прийняти рішення, є покупцем опціону,оскільки вона повинна сплачувати за це право. Особа, яка продала правопокупцю і таким чином має прореагувати на рішення покупця, є підписникомопціону.Варант являє собою сертифікат, який дає право його власникові купити одинцінний папір за фіксованою ціною у визначений термін. Варанти випускаютьсяв обіг не самостійно, а як складова частина інших цінних паперів для того,щоб зробити їх більш привабливими.Після випуску цінного папера з варантом останній, як правило,відокремлюється від цього папера і починає обертатися самостійно. При цьомувартість цього папера зменшується на величину вартості варанта. Умовамивипуску може бути передбачена можливість або негайного відокремленняваранта від цінного папера одразу після його первинного розміщення, абоможливість такої операції через певний час. Деякі варанти не можуть бутивідокремлені від паперів, разом з якими вони випущені. Такі варанти немають власної ринкової вартості.Ціна, за якою варант може бути обмінений на новий цінний папір, називаєтьсяціною виконання варанта. Як правило, в момент випуску варанта ринковавартість цінного папера, в який він може бути обернений, є вищою за цінувиконання варанта. Ф'ючерс — це різновид термінових угод на купівлю абопродаж стандартної кількості визначених цінних паперів у зазначений день таза визначеною ціною.Завдяки тому, що ф'ючерсні угоди стандартизовані (вони передбачаютьстандартизацію базового активу та строків виконання)1, продавці та покупціможуть передавати один одному свої зобов'язання щодо поставки чи купівліпевних цінних паперів, на яких базується угода.Для гарантування виконання ф'ючерсних угод продавці та покупці заздалегідьдепонують певну суму грошей у третьої нейтральної сторони (розрахунковоїпалати), яка гарантує дотримання кожною стороною своїх зобов'язань заугодою. На відміну від опціону, розрахунок після закінчення ф'ючерсноїугоди є обов'язковим. При цьому покупець (продавець) ф'ючерсної угоди націнні папери має право на відмову від її виконання виключно за наявностізгоди іншої сторони.До похідних (спеціальних) фондових інструментів необхідно віднести такожтакі документи, як коносамент і складське свідоцтво.На сьогодні законодавство України не передбачає обігу похідних фондовихінструментів на вітчизняному ринку цінних паперів, що відчутно гальмуєрозвиток ринку в цілому. Ці питання потребують оперативного законодавчоговирішення. Зокрема, в новій редакції Закону України "Про цінні папери іфондову біржу" необхідно дати визначення понять похідних фондовихінструментів і регламентувати особливості їх випуску та обігу. П СУБ'ЄКТИ ПРАВОВІДНОСИН НА РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ 1. Правовий статус емітентів цінних паперівВідповідно до ст. 2 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу"емітентом цінних паперів визнається юридична особа, яка від свого іменівипускає цінні папери та приймає на себе виконання обов'язків, визначенихумовами їх випуску.Емітентами цінних паперів в Україні виступають держава, органи місцевогосамоврядування та юридичні особи. Юридичними особами (емітентами), якіздійснюють випуск цінних паперів в Україні, є державні підприємства, щоперетворюються на акціонерні товариства, а також діючі та новостворюванісуб'єкти підприємницької діяльності.Емітенти цінних паперів є споживачами інвестиційного капіталу, який вониодержують шляхом випуску цінних паперів. Споживачами капіталу можуть бути йокремі громадяни (фізичні особи), яким він може знадобитися, наприклад, дляжитлового будівництва або придбання коштовних товарів. Звичайно фізичніособи одержують капітал шляхом позик (особисті позики, позики під заставумайна та ін.). Враховуючи, що громадяни, відповідно до законодавстваУкраїни, не є емітентами, далі мова про них у цій ролі не йтиме.Серед цінних паперів у першу чергу виділяють ті, емітентом яких є держава.По-перше, тому, що історично — це перший вид фондових цінностей. По-друге,держава вважається найбільш крупним та надійним емітентом.У країнах з розвинутою ринковою економікою та цивілізованим ринком ціннихпаперів держава є одним з най активніших емітентів цінних паперів. ВУкраїні донедавна держава не виявляла значної активності на ринку ціннихпаперів як емітент. Однак розвиток ринкових відносин змусив її активізуватисвою діяльність у цій галузі економіки. Державні цінні папери можуть випускатися центральним урядом, органамивлади на місцях, окремими, відносно незалежними, державними установами, атакож організаціями, які користуються державною підтримкою. Тому окреміцінні папери, випущені приватними юридичними особами, можуть мати, певноюмірою, характер державних паперів, якщо держава гарантує доходність по них. Саме державні цінні папери можуть стати основою для формуваннярозвинутого вітчизняного фондового ринку в разі їх розміщення на умовах, щовизначаються ринковою кон'юнктурою. Загальна господарська та політична нестабільність обов'язково спричинитьзначне коливання курсу державних цінних паперів. Це зробить їх одним ізнайпривабливіших товарів для фондової біржі. Держава, як правило, випускає цінні папери з метою залучення коштів для: фінансування поточного бюджетного дефіциту; погашення раніше розміщених позик; забезпечення касового виконання державного бюджету; вирівнювання нерівномірності надходження податкових платежів; забезпечення комерційних банків ліквідними резервними активами; фінансування цільових програм, які здійснюються місцевими органами влади; підтримки соціальне важливих установ та організацій. Випуск цінних паперів є більш ефективним методом фінансування бюджетногодефіциту порівняно з практикою позики грошей в Національному банку тазалучення коштів від емісії грошей. Дійсно, використання кредитних ресурсівНаціонального банку значно зменшує його можливості регулювання позиковогоринку, і тому в усіх країнах з ринковою економікою встановлені значніобмеження на доступ уряду до цих ресурсів. Покриття дефіциту бюджету череземісію грошей призводить до надходження в обіг не забезпечених реальнимиактивами платіжних засобів і обумовлює інфляцію та розлад грошового обігу.Уряд України, наприклад, у 1996 році за рахунок випуску внутрішніхдержавних позик планував профінансувати дефіцит державного бюджету врозмірі 150 трлн крб., тобто на 32,5 відсотка. На ринку цінних паперів України функції випуску державних цінних паперів виконує Міністерство фінансів, а Національний банк виступає в ролі генерального агента з їх реалізації. Перший в Україні аукціон по розміщенню облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), випущених відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 1994 р. "Про випуск облігацій внутрішньої державної позики 1995 року - відбувся у березні 1995 року. Вже 10 червня 1995 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про другий випуск облігацій внутрішньої державної позики 1995 року"3, відповідно до якої передбачалось здійснити випуск державних облігацій загальним обсягом 25 трлн крб., що становило 7,54 відсотка від дефіциту державного бюджету. Первинне розміщення ОВДП відбувалось на щотижневих аукціонах, в яких брали участь виключно банки. Як показав час, ОВДП приносять стабільний прибуток. Інвесторів приваблює їх висока надійність та можливість (для банків) використання державних облігацій у складі обов'язкових резервів.На сьогодні ринок державних цінних паперів перетворився на найбільшактивний сектор ринку цінних паперів України. Стали більш різноманітними йцінні папери, що емітуються державою. Так, наприклад, відповідно допостанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1996 р. № 469 "Провипуск безвідсоткових (дисконтних) облігацій внутрішньої державної позики1996 року", з 6 травня 1996 р. були випущені дисконтні облігаціївнутрішньої державної позики з терміном погашення 28, 63, 91, 182, 273 дніта один рік.Окремо варто зупинитись на питанні випуску державних цінних паперівзовнішньої позики, позаяк воно належно не врегульоване чиннимзаконодавством України, незважаючи на те, що в цьому напрямку велась іведеться досить цілеспрямована робота.Першою спробою нормативного врегулювання випуску облігацій зовнішньоїпозики став Указ Президента України від 7 квітня 1994 р. "Про державнітоварні облігації матеріальних ресурсів України", яким було затвердженевідповідне Положення. Цей Указ врегульовував порядок випуску державнихтоварних облігацій, які передбачалось розміщувати на іноземних фінансовихринках, однак випуску зазначених в Указі облігацій здійснено не було.На сьогодні існують цінні папери (облігації) державної зовнішньої позикиУкраїни 1995 року, випущені Міністерством фінансів України з метоюпроведення реструктуризації заборгованості України російському акціонерномутовариству "Газпром" за поставку природного газу відповідно до УказуПрезидента України від 5 жовтня 1995 р. № 912/95 "Про випуск облігаційзовнішньої позики України 1995 року". Облігації цієї позики випущені напред'явника і можуть вільно обертатися на території України та за їїмежами. За настання строків їх погашення вони викуповуються Міністерствомфінансів України, яке є фінансовим агентом уряду України.Порядок формування та погашення зовнішнього боргу України передбачаєтьсяврегулювати окремими законами України, які зараз опрацьовуються.Особливо слід підкреслити, що, відповідно до ст. 92 Конституції України,порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу,а також порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типивстановлюються виключно законами України. Таким чином, визначення правовогополя подальших випусків державних цінних паперів зовнішньої позики Україниможливе лише шляхом прийняття нових або внесення змін та доповнень дочинних законодавчих актів. Емісію цінних паперів, крім центральних органів,можуть здійснювати також і місцеві органи влади. Необхідність у цьомувиникає тоді, коли витрати місцевих органів перевищують їх доходи або колипочинається здійснення великого інвестиційного проекту. Місцеві органи влади як споживачі капіталу стоять на другому місці після центрального уряду. На сьогодні муніципальні облігації випущені в Києві, Дніпропетровську, Харкові, Львові, Авдіївці та інших містах України. Умови розміщення цих облігацій є досить різноманітними. Так, облігації внутрішньої місцевої позики Київської міської ради народних депутатів (ОВМП) випущені в обіг у безготівковій електронній формі зі строком обігу три—вісім місяців у серпні 1995 року. Розміщення проводилось зі скидкою до номіналу (дисконтом). Первинне розміщення відбулось на Українській фондовій біржі. У вересні 1995 року міська Рада м. Авдіївки здійснила емісію облігацій першої місцевої позики. Термін обігу облігацій був визначений у два місяці, а ставка доходу по них - 80% річних. Вартість цінних паперів, випущених місцевими органами влади (муніципальних цінних паперів), визначається платоспроможністю їх емітента та ринком. Платоспроможність місцевих органів влади, тобто спроможність виплачувати проценти, а також додержуватись термінів виплати самого боргу, залежить від багатьох факторів. Б. І. Альохін, наприклад, виокремив такі з них: а) борг місцевих органів у розрахунку на душу населення. Чим він менший,тим привабливішими є цінні папери цього емітента; б) розмір надходжень з центрального бюджету;в) матеріальне багатство місцевості, на яку поширюється юрисдикція цьогооргану влади (забезпеченість природними ресурсами, рівень індустріалізації,обсяги сільськогосподарського виробництва тощо)".Досвід інших країн, зокрема Росії, свідчить, що привабливість муніципальнихцінних паперів може бути значно збільшена такими способами:їх погашенням частками у статутних фондах підприємств, що приватизуються(така модель використовувалась при випуску муніципальних цінних паперів уНовосибірську, Курську, Москві);їх використанням як засобу платежу, в тому числі при сплаті податку наприбуток, що спрямовується до місцевого бюджету (Нижній Новгород);можливістю їх обміну на акції приватизованих підприємств, часткою встатутному фонді яких володіє орган, що управляє муніципальною власністю(Москва);можливістю їх використання для розрахунків з кредиторами;можливістю їх використання як застави для одержання кредитів тощо.Поряд з державою та муніципальними органами влади як емітенти на ринкуцінних паперів важливе місце посідають різноманітні суб'єктипідприємницької діяльності — юридичні особи, які залежно від формивласності можуть бути державними або приватними (можлива також і змішанаформа власності). Щ емітенти здійснюють емісію цінних паперів длярозширення виробництва або проведення іншої комерційної діяльності шляхомвипуску боргових зобов'язань (облігацій) або акцій. З цією метою можутьвипускатись також ощадні сертифікати (банками) та векселі.Досить активно пропонуються на українському фондовому ринку цінні папери таїх похідні, випущені російськими емітентами. В основному йде торгівлянафтовими контрактами та акціями підприємств, що зв'язані з паливно-енергетичним комплексом. Проте вітчизняним інвесторам необхідно мати наувазі, що придбання облігацій, акцій, інших цінних паперів, випущених будь-якими емітентами іноземних держав, деномінованих в іноземних валютах,класифікується Національним банком України як українські інвестиції векономіку інших країн, що, у свою чергу, вимагає одержання індивідуальнихліцензій Національного банку України.Емітент цінних паперів зобов'язаний не рідше одного разу на рік інформуватигромадськість про своє господарсько-фінансове становище та результатидіяльності шляхом опублікування річного звіту.Річний звіт публікується не пізніш, як через дев'ять місяців року,наступного за звітним, і надсилається держателям іменних акцій та ДКЦПФР.У річному звіті мають міститись такі дані про емітента: а) інформація про результати господарювання за попередній рік; б) підтверджені аудитором (аудиторською фірмою) річний баланс та довідкапро фінансовий стан; в) основні відомості про додатково випущені цінні папери; г) обґрунтування змін у персональному складі службових осіб. З метою більшточного визначення курсової вартості цінних паперів, випущених емітентом,законодавство України вимагає від нього протягом двох днів надіслатифондовій біржі і реєструючому органу, а також опублікувати в офіційнійгазеті фондової біржі інформацію про зміни, що відбулися в йогогосподарській діяльності, а саме:а) зміни прав на цінні папери;б) зміни у персональному складі службових осіб;в) арешт банківських рахунків емітента;г) початок дій щодо санації (здійснення комплексу заходів, спрямованих наоздоровлення фінансового стану емітента);д) реорганізації, зупинення або припинення діяльності емітента; е) знищення не менш ніж 10 відсотків майна емітента внаслідок надзвичайних обставин; є) пред'явлення позову до емітента в розмірі, що перевищує 10 відсотківстатутного фонду або суми вартості |. основних і оборотних коштів емітента; ж) одержання кредиту або емісію цінних паперів у розмірі, що перевищує 50 відсотків статутного фонду або вартості основних та оборотних коштів емітента. Емітент у зв'язку з опублікуванням недостовірних відомостей про нього, які можуть вплинути на вартість цінних паперів або розмір доходу по них, зобов'язаний протягом | двох робочих днів ужити заходів щодо виправлення цих відомостей. ДКЦПФР встановлює перелік, терміни подання, а також форму подання їй емітентами документів, що містять інформацію про них. Так, відповідно до Тимчасового положення про надання регулярної та особливої інформації відкритими акціонерними товариствами та підприємствами-емітентами облігацій, затвердженого наказом ДКЦПФР від 23 грудня 1996 р. № 330, емітенти, у яких сумарна номінальна вартість кожного виду випущених цінних паперів більше, ніж 500 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлених на дату реєстрації останнього випуску, повинні подавати у центральний апарат ДКЦПФР річний та піврічний звіти згідно з вимогами, встановленими вказаним положенням. Крім того, такі емітенти цінних паперів зобов'язані двічі на рік (за підсумками діяльності за рік та за півроку, відповідно) публікувати у друкованих засобах масової інформації, які мають тираж не менше 10 000 примірників, інформацію щодо діяльності емітента та відповідні пояснення до неї. Емітенти, у яких сумарна номінальна вартість кожного виду випущених цінних паперів не більше 500 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлених на дату реєстрації останнього випуску, повинні подавати у територіальні відділення лише річний звіт. Вони також зобов'язані не рідше одного разу на рік публікувати у друкованих засобах масової інформації, які мають тираж не менше 10 000 примірників, інформацію щодо діяльності емітента та відповідні пояснення до неї. Примірник друкованого органу з інформацією, що була опублікована емітентом, подається до ДКЦПФР разом з відповідним звітом. Емітент несе відповідальність за неподання, несвоєчасне подання абоподання завідомо недостовірної інформації згідно з Законом України "Продержавне регулювання ринку цінних паперів в Україні". Відповідно до ст. 11 цього Закону, за неподання, несвоєчасне подання абоподання завідомо недостовірної інформації, ДКЦПФР може накласти на емітентацінних паперів штраф у розмірі до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян. Правовий статус інвесторів на ринку цінних паперів в УкраїніОсобливе місце серед учасників ринку цінних паперів посідають інвестори,тобто суб'єкти інвестиційної діяльності, що прийняли рішення про вкладеннявласних, позикових і залучених грошових, майнових та інтелектуальнихцінностей.Саме інвестори акумулюють капітал, який у процесі їх інвестиційноїдіяльності дає поштовх і є основою для існування ринку цінних паперів уцілому.В юридичній та економічній літературі поширені такі поняття, як"інвестиції", "інвестиційний цикл", "інвестиційний процес", "інвестиційнийкомплекс", "інвестиційне виробництво" та ін. Термін "інвестиції", який давпочаток наведеним поняттям, раніше у вітчизняній літературівикористовувався, як правило, у значенні "капітальні вкладення"2.З прийняттям Закону України "Про інвестиційну діяльність3 поняття"інвестиції" одержало своє законодавче закріплення. Відповідно до ст. 1цього Закону інвестиціями визнаються всі види майнових та інтелектуальнихцінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та іншої діяльності, врезультаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальнийефект. Такими цінностями можуть бути: грошові кошти, цільові банківськівклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно (будівлі,споруди, обладнання та інші матеріальні цінності); майнові права, щовипливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, якіоформлені у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду,необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але незапатентованих ("ноу-хау"); права на користування землею, водою, ресурсами,будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права та цінності.Здійснюючи інвестиції, інвестор завжди має перед собою певну мету, якої вінрозраховує досягти шляхом інвестування.Основними інвестиційними цілями, як правило, є:забезпечення, по можливості, найбільш надійного захисту збережень відобезцінення;одержання високого поточного доходу;бажання вигідно розмістити кошти з розрахунком на перспективу;у короткий термін одержати максимальний приріст вкладених коштів;намір забезпечити одночасне досягнення вказаних цілей у різних комбінаціяхз неоднаковими пріоритетами, що надаються кожній з них.Мотиви, які обумовлюють бажання інвестора досягти певних інвестиційнихцілей, різноманітні і залежать від багатьох індивідуальних обставин.Незважаючи на це, є можливість прослідкувати певні закономірності зурахуванням вікових особливостей інвестора, особливостей його темпераменту,матеріального стану, соціального статусу та ряду інших факторів. Так,наприклад, у молодому віці можна прослідкувати бажання швидко розбагатітита одержати максимальний приріст на вкладений капітал. Багато людейсередніх років будують свої інвестиційні плани на довгу перспективу, аособи похилого віку, як правило, прагнуть обмежитися стабільним поточнимдоходом. У свою чергу, результати інвестування прямо пов'язані із ступенем їхризикованості. Спектр ризиків, які інвестор вважав би можливим для себепонести в процесі інвестиційної діяльності, є дуже широким. Основні ризикипри інвестуванні пов'язані з можливістю: повної втрати всіх вкладених коштів; втрати певної частини збережень;обезцінення вкладених у цінні папери коштів при збереженні номінальноївартості паперів;невиплати повністю або частково доходу по придбаних цінних паперах, якийочікувався;затримки в одержанні доходів.Ряд досліджень, що протягом останніх років були проведені на Заході,засвідчили, що бажання людей ризикувати визначається трьома основнимифакторами: особливостями їх характеру, віком і матеріальним становищем.Скептично настроєні, обережні люди, які бажають уникнути нервовихпотрясінь, як правило, не хочуть ризикувати, у той час як особи зхолеричним темпераментом часто йдуть на сумнівні, з точки зору надійності,заходи. Меншою схильністю до ризиків характеризуються особи похилого віку,а молоді набагато частіше згодні здійснювати ризикові операції. Такимчином, не завжди високий ризик є перешкодою для інвесторів.Для здійснення інвестиційної діяльності необхідно мати предметінвестування, тобто певні активи, які згідно з законодавством Україниможуть бути інвестовані.Всі активи інвестора, які він може використати в інвестиційній діяльності,з точки зору їх ліквідності можна розподілити на три групи:перша група — це поточні активи, до яких належать активи, що знаходяться увисоколіквідній формі. До їх числа входять: готівкові грошові кошти, атакож кошти на поточних і депозитних банківських рахунках;друга група — фінансові активи, до складу яких входять належні інвестору направі власності цінні папери та інші інструменти фондового ринку, кошти,вкладені у страхові поліси, частки у статутних фондах некорпорованихпідприємств тощо;третя група — майнові активи, які охоплюють різні види рухомого танерухомого майна, що належить інвестору на праві власності, а також майновіправа.Інвестори на ринку цінних паперів з метою зниження ризикованості інвестиційта збільшення доходу від них, як правило, вкладають свої кошти одночасно вдекілька видів цінних паперів. Тобто, загальною особливістю діяльності всіхінвесторів на фондовому ринку є формування ними власного портфеля ціннихпаперів (інвестиційного портфеля), який являє собою сукупність фондовихінструментів різних видів, з різними умовами випуску, підібраних з метоюодержання найвищого доходу за найнижчого ризику.На аналізі особливостей формування інвестиційного портфеля в умовахукраїнського ринку цінних паперів доцільно зупинитись більш детально.Одним із доволі складних питань при формуванні інвестиційного портфеля євибір серед великої кількості цінних паперів, що є в обігу на фондовомуринку України, найбільш привабливих для вкладення капіталу. Вирішення цьогопитання ускладнюється тим, що за наших умов досить важко використатиметодику формування інвестиційного портфеля, яка впроваджена в країнах зрозвинутою економікою. Це пояснюється, по-перше, малим часом існуванняфондового ринку в Україні і, як наслідок, недостатнім розвитком йогоінфраструктури та, по-друге, недоступністю вичерпної інформації продіяльність більшості емітентів. Тому при виборі фондових інструментів длянаповнення інвестиційного портфеля учасники вітчизняного ринку ціннихпаперів, як правило, використовують три основні критерії — ліквідність,доходність і ступінь ризику.Під ліквідністю цінного папера розуміється його властивість бути легкооберненим у грошові кошти. На жаль, проблема ліквідності, а точніше, повнавідсутність останньої для переважної частини цінних паперів, щопропонуються на нашому фондовому ринку, є дуже гострою. Головною причиноютакого стану ми вважаємо недостатній розвиток, а якщо точніше, практичнувідсутність активного вторинного ринку. В умовах, що склались, ліквідністьцінних паперів забезпечується переважно самим емітентом або торговцямицінними паперами, які діють на підставі договору з емітентом.Останнім часом серед спеціалістів поширилась думка, що така ліквідність,певною мірою, є штучною, адже вона базується не на ринкових засадах імістить у собі потенційну небезпеку для власників цінних паперів, оскількиемітент або торговець у будь-який час може припинити її підтримувати.Доходність цінних паперів характеризує їх здатність приносити доход увигляді дивідендів, відсотків і росту курсової вартості. Теоретично оцінкадоходності цінного папера, в першу чергу, величини можливого прибутку, можебути зроблена на основі аналізу фінансового стану, поточного прибуткуемітента, перспективності галузі, в якій він працює, динаміки змінидоходності цих паперів за останній час. Проте як провести такий аналіз усучасних умовах досить важко, оскільки більшість вітчизняних емітентів невважають за потрібне розголошувати інформацію про свій фінансовий стан,напрямки використання фінансових активів тощо. Більше того, ще донедавна вУкраїні та інших країнах СНД була широко розповсюджена практикапопереднього, ще на етапі розміщення акцій, зазначення майбутніхдивідендів, що, в кращому випадку, є некоректним, оскільки вказаний деякимиакціонерними товариствами попередній дивіденд під час формуванняінвестиційного портфеля слід розглядати лише як довідковий. Зараз,відповідно до ст. 23 Закону України від З липня 1996 р. "Про рекламу"1 урекламі цінних паперів забороняється повідомляти розміри очікуванихдивідендів, а також інформацію про майбутні прибутки, крім фактичновиплачених за підсумками не менш як одного року.Розглянемо особливості формування на нашому ринку ще одного джерела доходівпо цінних паперах — росту курсової вартості. Теоретично, курсова вартістьцінного папера повинна складатись на вторинному ринку, залежно від балансупопиту і пропозиції на них. На фондовому ринку України внаслідоквідсутності розвинутого вторинного ринку, як вже було сказано вище,котировка, тобто визначення курсу цінного папера, здійснюється торговцямицінними паперами, або ж самим емітентом. У зв'язку з цим дуже часто курсовавартість, а точніше — її швидкий ріст на певному етапі, обумовлена неуспішною господарською діяльністю емітента і, як наслідок, високимінтересом до його цінних паперів, а бажанням емітента або торговця ціннимипаперами за допомогою штучно викликаного росту курсової вартостістимулювати інтерес потенційних покупців до конкретних паперів.Досить важливим для професійного формування інвестиційного портфеля є щеодин показник — ступінь ризику. Якщо рівнятися на західні стандарти оцінкиякості цінних паперів, то через недоступність до об'єктивної інформації прогосподарську діяльність емітентів, а також бажання переважної кількостівітчизняних емітентів вкладати кошти у високодохідні, пов'язані із значнимризиком проекти, більша частина цінних паперів на фондовому ринку Українимає бути віднесена до категорії високо ризикових. Існує декілька методівборотьби з ризиками, зокрема диверсифікація ризиків, хеджирування,перенесення збитків на іншу особу, розподіл ризику між великою кількістюосіб, використання спеціальних механізмів торгівлі цінними паперами тавиконання угод. На розвинутих ринках цінних паперів використовуються всіперелічені механізми управління ризиками, кожний — в конкретних умовах2. При складанні інвестиційного портфеля, оцінюючи цінні папери за критеріємризику, в першу чергу необхідно враховувати солідність та величинуемітента, ступінь відкритості та доступу до інформації про йогогосподарську діяльність, виконання ним зобов'язань за попередніми випускамицінних паперів, а також час, протягом якого він працює на фондовому ринку. Законодавством України з метою захисту прав інвесторів встановлені певніобмеження для деяких учасників ринку цінних паперів, спрямовані напримусову диверсифікацію ризиків. Так, наприклад, відповідно до п. 17 Положення про інвестиційні фонди таінвестиційні компанії, інвестиційному фонду не дозволяється мати у своїхактивах більш ніж 10 відсотків цінних паперів одного емітента таінвестувати понад 5 відсотків своїх активів у цінні папери одного емітента,крім інвестування в облігації внутрішніх державних позик, казначейськізобов'язання держави та інші цінні папери, одержання доходів за якимигарантовано Урядом України. Якщо цінні папери придбаються за приватизаційніпапери, то інвестиційні фонди та інвестиційні компанії мають право триматиу своїх активах до 25 відсотків цінних паперів одного емітента. У ролі інвесторів на вітчизняному ринку цінних паперів можуть виступати: держава; фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та особи безгромадянства; юридичні особи України та інших держав. Держава здійснює функціїінвестора на ринку цінних паперів через свої органи виконавчої влади. Прицьому треба зазначити, що держава, яка практично завжди діє в умовахгострого дефіциту бюджету, дуже рідко вдається до інвестиційної діяльності.Це робиться, як правило, для досягнення певних стратегічних політичних абоекономічних цілей.Сьогодні, коли загальний спад виробництва та інфляція фактично заморозилидержавні інвестиції в економіку України, особлива увага приділяєтьсямасовому інвестору — фізичним особам. Активізація діяльності саме цієїкатегорії інвесторів може стати вагомим внеском у розвиток вітчизняноїекономіки.Масовий інвестор в Україні вже отримав певний, досить негативний, досвідінвестиційної діяльності. Наші співвітчизники вже навчились співвідноситиобіцяні їм дивіденди від володіння акціями з темпами інфляції,переконавшись з власної практики, що не всі інвестиції здатні зберегтикошти від обезцінення, не кажучи вже про їх примноження. Зараз більшістьцінних паперів не є джерелом доходів для їх власників. Інфляція обезцінюєдивіденди та зростання курсової вартості акцій. Тому потенційні інвестиціївкладаються у вільно конвертовану валюту, нерухомість та інші матеріальніактиви.Не можна не враховувати і морально-психологічного аспекту. Ринковупсихологію, відповідний спосіб життя, нову економічну філософію неможливонав'язати чи ввести якимись директивами чи указами. Вони мають формуватись,у першу чергу, об'єктивними умовами. Створенню таких умов, безперечно,сприятиме розширення ринку цінних паперів. Крім того, активізація масовихінвесторів на фондовому ринку в ситуації, яка склалась зараз в економіціУкраїни, залежить також ще від двох факторів: кредитно-грошової політикиуряду і Національного банку та ходу приватизації. Не вдаючись у деталі,можна стверджувати, що чим жорсткіша кредитно-грошова політика і успішнішаприватизація, тим менше у потенційних інвесторів коштів для купівлі ціннихпаперів і, як наслідок цього, менша їх активність.Інші категорії інвесторів на ринку цінних паперів також не виявляютьзначної активності. Юридичні особи — інвестори, які в результаті кризинеплатежів опинилися в скрутній ситуації, йдуть на інвестиції дужеобережно. Винятками є, як правило, інвестиції з метою одержання впливовогопакета акцій або з метою зміцнення ділових зв'язків. Іноземні інвестори,правовий статус яких визначено Законом від 19 березня 1996 р. "Про режиміноземного інвестування", не поспішають вкладати значні інвестиції вУкраїну незважаючи на певні пільги, які надані їм законодавством. Іноземніінвестори, як було зазначено у Доповіді Спеціальної проблемної групи поправовій реформі в незалежних державах, яка була створена КомісієюЄвропейських Співтовариств у 1992 році з метою визначення напрямків наданнядопомоги республікам колишнього СРСР у формуванні правових основ ринковоїекономіки, віддають перевагу ясним і стабільним економічним та правовимумовам перед недовговічними стимулами та пільгами.Аналіз здійснення інвестиційної діяльності різними категоріями інвесторів зточки зору особливостей її механізму дає змогу поділити всіх інвесторів надва види: 1) індивідуальних інвесторів, до яких належать фізичні особи, а такожюридичні особи, для котрих інвестиційна діяльність не є єдиним або одним ізосновних видів діяльності;2) інституційних інвесторів, які набувають і реалізують фондові цінностікрупними пакетами.Інституційні інвестори, здійснюючи діяльність по залученню коштівіндивідуальних інвесторів, які потім вкладаються у цінні папери іншихемітентів, мають великий вплив на функціонування ринку цінних паперів тайого активність. Це пояснюється тим, що вони:по-перше, сприяють зниженню вартості операцій з цінними паперами заодночасного зростання їх кількості (ефект масштабу);по-друге, об'єднують заощадження індивідуальних інвесторів для здійсненнявеликих інвестицій на первинному ринку цінних паперів. Окремо взятіневеликі заощадження недостатні для масштабних інвестицій. Об'єднавшинезначні кошти, їх власники посередньо можуть реалізовувати досить великіінвестиції;по-третє, диверсифікують ризик, що досить важко зробити самостійно окремимвласникам заощаджень;по-четверте, трансформують строк погашення первинного цінного папера, вякий інвестовано кошти, у різні терміни погашення посередніх зобов'язань.Останні можуть бути привабливіші для кінцевого кредитора. В економічно розвинутих країнах інституційні інвестори користуютьсядовірою рядових інвесторів. Вона базується на тривалій історії в ціломуконструктивних і здорових взаємовідносин двох сторін і на законодавстві,яке передбачає жорсткий контроль за діяльністю цих фінансових інститутів.Недавно, що в останні десятиріччя активність інституційних інвесторівперебувала на дуже високому рівні, росла кількість пенсійних фондів,страхових компаній та інших установ, що акумулюють особисті збереженнягромадян. Інституційними інвесторами на ринку цінних паперів України є: інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, що створили взаємні фонди; страхові компанії; пенсійні фонди. Інвестиційні фонди на українському інвестиційному ринку відіграють дужеважливу роль. Відмінними рисами цих інвестиційних інститутів є здійсненняпортфельних інвестицій, диверсифікація ризиків та кваліфіковане управлінняінвестиціями. Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії через їх взаємні фондиздійснюють "спільне інвестування", яким визнається діяльність, що ведетьсяв інтересах і за рахунок засновників та учасників інвестиційного фондушляхом випуску інвестиційних сертифікатів і проведення комерційноїдіяльності з цінними паперами, тобто вони випускають власні цінні папери —інвестиційні сертифікати і одержані від їх випуску грошові кошти інвестуютьу цінні папери інших емітентів. В Україні цей вид інституційних інвесторівз'явився, насамперед, як один із засобів прискорення процесу приватизації. Відкриті інвестиційні фонди створюються на невизначений строк івипускають інвестиційні сертифікати, які не підлягають вільному продажу,беручи на себе зобов'язання перед учасниками щодо їх викупу. Закриті фонди випускають інвестиційні сертифікати без узяття зобов'язаньпро їх викуп. Вони створюються на визначений строк і здійснюють розрахункищодо інвестиційних сертифікатів після закінчення строку своєї діяльності.Саме закриті інвестиційні фонди мають право здійснювати діяльність зприватизаційними паперами і зобов'язані викуповувати інвестиційнісертифікати, придбані власниками приватизаційних паперів в обмін на них,після закінчення строку використання приватизаційних паперів.Закритий інвестиційний фонд, що обслуговує власників приватизаційнихпаперів, може бути перетворено у відкритий фонд, але, за загальнимправилом, лише після закінчення терміну використання приватизаційнихпаперів.Для здійснення випуску інвестиційних сертифікатів інвестиційний фондповинен укласти договір з інвестиційним керуючим, аудитором абоаудиторською фірмою, а також депозитний договір з депозитарієм, провестиреєстрацію інвестиційних сертифікатів, опублікувати інвестиційну деклараціюта інформацію про випуск інвестиційних сертифікатів.Управління активами інвестиційного фонду від імені фонду без доручення,підготовку проектів інформаційних повідомлень про випуск інвестиційнихсертифікатів здійснює інвестиційний керуючий, яким є торговець ціннимипаперами, з котрим укладено угоду про управління інвестиційним фондом. Прицьому слід зазначити, що, відповідно до п. 13 Положення про інвестиційніфонди та інвестиційні компанії, за інвестиційним керуючим закріплено колоповноважень, які в інших акціонерних товариствах віднесені до компетенціїправління.Враховуючи винятковий статус інвестиційного керуючого, його повноваження таобов'язки доцільно врегулювати на законодавчому рівні більш конкретно, аджеПоложення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії чітко не визначаєобов'язки інвестиційного керуючого, і якщо, наприклад, він не входить доскладу засновників, то стан справ фонду багато в чому залежатиме від йогодоброї волі.Депозитарієм інвестиційного фонду визнається юридична особа, яка здійснюєвідповідальне зберігання активів, обслуговування операцій з активами фондута облік руху активів на підставі депозитного договору. Депозитарій можездійснювати обслуговування операцій з цінними паперами шляхомбухгалтерських записів за допомогою комп'ютерної техніки. Депозитарій неможе бути засновником, інвестиційним керуючим, а також кредиторомінвестиційного фонду.Депозитарієм інвестиційного фонду або інвестиційної компанії може бути лишекомерційний банк, який внесений до Республіканської книги реєстраціїбанків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ і який має правоздійснювати касове обслуговування клієнтів.Умови здійснення комерційним банком функцій депозитарію передбаченіІнструкцією про надання дозволу на здійснення діяльності як депозитаріюінвестиційного фонду або інвестиційної компанії, затвердженою наказомМіністерства фінансів України від 19 квітня 1994 р. № 34.Як уже зазначалось вище, крім інвестиційних фондів, спільне інвестування вУкраїні можуть здійснювати також інвестиційні компанії в особі їх взаємнихфондів.Інвестиційна компанія для здійснення діяльності щодо спільного інвестуваннязобов'язана заснувати взаємний фонд, провести реєстрацію випускуінвестиційних сертифікатів, опублікувати інвестиційну декларацію таінформацію про випуск інвестиційних сертифікатів. Взаємний фонд є філієюінвестиційної компанії, що створюється за рішенням її вищого органу. Цейорган затверджує також Положення про інвестиційну декларацію взаємногофонду.Інвестиційна компанія може засновувати відкриті та закриті взаємні фонди,які здійснюють діяльність щодо спільного інвестування в порядку,встановленому законодавством України для інвестиційних фондів.Законодавство України передбачає також і певні обмеження щодо діяльностіінвестиційних фондів і взаємних фондів інвестиційних компаній. Зокрема,Положенням про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії (п. 17) з метоюзниження ризику фінансових операцій і тим самим захисту коштів рядовихінвесторів, вкладених у цінні папери фонду, інвестиційним фондам у процесіздійснення інвестиційної діяльності заборонено:випускати облігації та векселі;придбавати більш як 10 відсотків цінних паперів одного емітента таінвестувати понад 5 відсотків своїх цінних паперів у одного емітента, крімінвестування в облігації внутрішніх державних позик, зобов'язання державноїскарбниці та в інші цінні папери, одержання доходів за якими гарантованоурядом України; тримати в цінних паперах менш як 70 відсотків активівінвестиційного фонду;купувати інвестиційні сертифікати іншого інвестиційного фонду таінвестиційної компанії;займатись представницькою діяльністю з приватизаційними паперами;брати банківський кредит, крім випадків використання цього кредиту длявикупу відкритим фондом своїх інвестиційних сертифікатів;здійснювати інвестиції в цінні папери, емітентом яких є афілійована особаінвестиційного фонду;видавати майнові гарантії, забезпечені майном фонду, для третіх осіб,укладати договори застави;придбавати цінні папери повних та командитних товариств.Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії сьогодні досить активнопрацюють на українському ринку цінних паперів. Це пояснюється, насамперед,тим, що в Україні вже створено мінімально необхідну нормативну базу длядіяльності цих інвестиційних інститутів на ринку цінних паперів. Однак, нанашу думку, Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії,незважаючи на його прогресивність у цілому, містить у собі значну кількістьнедоробок та положень, які на практиці можуть значно уповільнити таускладнити процеси створення й активного функціонування цього видуінституційних інвесторів в Україні.Зокрема, у Положенні про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії невизначено:процедуру ліквідації інвестиційних фондів і взаємних фондів інвестиційнихкомпаній, порядок розрахунків з учасниками (за який час до закриття фондповинен повідомити про це і який державний орган; форма такогоповідомлення);період, протягом якого повинен бути здійснений викуп інвестиційнихсертифікатів;за рахунок яких активів повинен бути здійснений викуп (грошові кошти, цінніпапери) та ін.Зараз ведеться активна робота над розробкою проекту закону України "Проінвестиційні фонди та інвестиційні компанії". Цим законопроектомпропонується принципово нова як 25 відсотками інвестиційних сертифікатів,схема створення та діяльності інвестиційних фондів та інвестиційнихкомпаній в Україні. Зокрема, пропонується встановити, що інвестиційнікомпанії можуть створюватись у формі відкритих акціонерних товариств, атакож вводиться інститут пайового інвестиційного фонду. Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії являють собою приклад чистихінституційних інвесторів, тобто створюються з єдиною метою — для здійсненняінвестиційної діяльності. Для інших інституційних інвесторів — страхових компаній та пенсійнихфондів, інвестування не є основним видом діяльності. Операції з ціннимипаперами не є для цих інвесторів єдиним джерелом доходу, вони — лише засібкапіталізації, який забезпечує основну діяльність. Перші приватні страхові компанії почали створюватись в Україні післяприйняття Декрету Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 р. № 47"Про страхування"1. Зараз діяльність страхових компаній регулюється ЗакономУкраїни від 7 березня 1996 р. "Про страхування"2. Для страхових компаній основним джерелом формування інвестиційних коштів єкомісійні за страхування майнових інтересів громадян та юридичних осіб,пов'язаних з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченнямзастрахованої особи (особистим страхуванням); з володінням, користуваннямта розпорядженням майном (майнове страхування); з відшкодуваннямстрахувальником заподіяної ним шкоди особі або майну громадянина, а такожшкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності) (ст. 4Закону "Про страхування"). У практичній діяльності страхові компанії, звичайно, поділяються запринципом спеціалізації. Можна виокремити дві основні групи страховихкомпаній: із страхування життя та загального страхування. Страхові компанії періодично отримують внески своїх клієнтів в обмін навиплати при настанні страхового випадку. За рахунок фондів, сформованих зпопередніх внесків, страхові компанії створюють резерви, котрі разом ізчастиною власного капіталу інвестують у фінансові активи.Закон України "Про страхування" дає чіткий перелік категорій активів, у якіможуть бути розміщені, з врахуванням безпечності, прибутковості,ліквідності та диверсифікованості, страхові резерви страхових компаній.Відповідно до ст. 30 Закону України "Про страхування", страхові резерви,крім інших, можуть бути розміщені в цінні папери, що передбачають одержаннядоходів, і в цінні папери, що емітуються державою.У країнах зі стабільною ринковою економікою компанії із страхування життя,як правило, вкладають свої кошти у довгострокові цінні папери, оскільки,страхуючи на випадок смерті, вони значною мірою можуть прогнозуватитенденції настання страхових випадків. В основному, такі компаніїздійснюють значні вклади в цінні папери з фіксованими доходами, до якихналежать, наприклад, державні та корпоративні облігації. Вкладення коштів вакції для цього виду страхових компаній становить незначну частину всіх їхінвестицій.Компанії із загального страхування більше вкладають накопичені кошти вдержавні цінні папери і менше — в корпоративні облігації та акції, їхняроль в інвестуванні підприємництва порівняно незначна.Сьогодні, незважаючи на прийняття Закону України "Про страхування", одниміз основних завдань, яке необхідно вирішити в галузі страхового бізнесу, єзаконодавче врегулювання здійснення страховими компаніями інвестицій уцінні папери.Необхідно, на нашу думку, законодавче визначити правовий статус страховихкомпаній як суб'єктів фондового ринку, порядок придбання ними ціннихпаперів інших емітентів, правові засади управління інвестиційною діяльністюстрахових компаній тощо.Створення повноцінної нормативної бази має стати поштовхом для активізаціїдіяльності страхових компаній на ринку цінних паперів України в якостіінституційного інвестора. Поки що страхові компанії з'являються навітчизняному фондовому ринку, переважно, лише як емітенти.У той час як нормативна база діяльності страхових компаній вже в ціломусформована, недержавні пенсійні фонди в Україні функціонують в умовахповної відсутності будь-яких нормативних актів у сфері недержавногопенсійного забезпечення.У розвинутих країнах пенсійні фонди відіграють важливу роль у життісуспільства. Зростання тривалості життя людей, частий ранній вихід напенсію, прагнення до фінансової не залежності у пенсійному віці, інфляція,спеціальні податкові стимули — все це призвело до того, що останнім часомпомітно зросла роль пенсійних фондів як джерела інвестиційного капіталу.Через такі фонди профспілки, роботодавці й самі працівники прагнутьзабезпечити додаткові вигоди на випадок виходу на пенсію. Протягом своєїтрудової діяльності громадяни здійснюють внески до пенсійних фондів. Сюди жнадходять внески роботодавців. Накопичені кошти фонд інвестує. У разівиходу громадянина на пенсію пенсійний фонд виплачує йому накопичену відйого внесків суму або забезпечує щорічний доход.Вкладники недержавних пенсійних фондів, на відміну від державногопенсійного забезпечення, отримують ряд переваг:по-перше, кошти, вкладені в недержавний пенсійний фонд, не знеособлюються впроцесі їх обігу. В будь-який час вкладник може одержати інформацію, куди,в якому обсязі та з якою рентабельністю вкладені й працюють його гроші;по-друге, на відміну від системи державного пенсійного забезпечення,приватні пенсійні фонди можуть здійснювати виплати особам, які досягайпенсійного віку, незалежно від терміну придбання полісу та суми виплаченихвнесків, оскільки такі фонди, обертаючи кошти всіх вкладників, виплачуютьпенсії тільки тим, хто досяг пенсійного віку.Інвестиційною діяльністю більшості пенсійних фондів керують професійніфінансові посередники на ринку цінних паперів. Акумульовані пенсійнимифондами кошти інвестуються, як правило, у довгострокові цінні папери. Пенсійні фонди на Заході є другим за обсягом після страхових компанійінвестором в облігації корпорацій та найбільшим інституційним інвестором вїх акції. У Великобританії, наприклад, пенсійні фонди володіють майжеполовиною всіх акцій компаній у межах країни та значною часткою акційіноземних компаній. У США пенсійним фондам належить більш ніж четвертачастина всіх акцій компаній та більше половини всіх облігацій, що належатькомпаніям1.В Україні донедавна існував єдиний Державний пенсійний фонд. Цепояснювалось, насамперед, абсолютною відсутністю законодавства пронедержавні пенсійні фонди, яке регулювало б основні засади їх створення тафункціонування. Однак налагоджений впродовж десятиліть механізм справляннявиплат з громадян та юридичних осіб у Державний пенсійний фонд почав даватизбої. Пенсійне законодавство України останніх років значно збільшилокількість категорій працівників, які мають право на достроковий вихід напенсію та інші пенсійні пільги, тим самим автоматично зменшивши кількістьплатників до фонду і збільшивши кількість пенсіонерів.Незважаючи на невеликі розміри пенсій Державний пенсійний фонд заразпереживає часи постійного дефіциту коштів. Поява приватних пенсійних фондівдозволила б значно зменшити соціальну напругу в суспільстві, а такожактивізувати ринок цінних паперів України.Світовий досвід підказує, що недержавні (приватні) пенсійні фонди, якіпрацюють спільно з аналогічними державними структурами, дають змогу зробитиполітику пенсійного забезпечення більш гнучкою та цілеспрямованою.В Україні зараз ведеться робота над підготовкою законопроекту "Пронедержавні пенсійні фонди в Україні". Відповідно до нього, недержавніпенсійні фонди створюватимуться у вигляді повних, командитних товариств,товариств з додатковою відповідальністю та закритих акціонерних товариств ізможуть займатись діяльністю, пов'язаною виключно з організацієюнедержавного пенсійного забезпечення громадян.Активи пенсійних фондів можуть розміщуватись в акції, облігації та іншіцінні папери, допущені до обігу в Україні. Проте в законопроекті містятьсяположення, які в подальшому можуть негативно вплинути на успіхінвестиційної діяльності недержавних пенсійних фондів. Зокрема,передбачається надати фондам можливість самим управляти власноюінвестиційною діяльністю на ринку цінних паперів. Необхідно враховувати, щопенсійні фонди інвестуватимуть кошти вкладників, і не можна гарантувати, щотака діяльність здійснюватиметься кваліфіковано і в інтересах вкладників.Якісне управління операціями з цінними паперами може здійснити лишепрофесійний фінансовий посередник на ринку цінних паперів. Тому доцільно дозаконопроекту включити положення щодо управління активами недержавнихпенсійних фондів, в яких визначити порядок, механізми, організаціюуправління активами фонду інвестиційним керуючим, а також його повноваженнята обов'язки. 3. Правовий статус фінансових посередників в Україні Переливання інвестиційних коштів від інвесторів до емітентів здійснюєтьсязавдяки фінансовим посередникам, які безпосередньо займаютьсяпідприємницькою діяльністю на ринку цінних паперів, і є третім видомсуб'єктів ринку ціннихпаперів. Законодавство України не дає однозначного чіткого визначення поняттяпідприємницької діяльності з цінними паперами. У законодавчих актах дляпозначення цієї діяльності використовуються різні терміни. Зокрема, вЗаконі України "Про цінні папери і фондову біржу" - "посередницькадіяльність по випуску і обігу цінних паперів", "комерційна діяльність поцінних паперах", "комісійна діяльність по цінних паперах" (ст. 26), вЗаконі України "Про приватизаційні папери" — "посередницька тапредставницька діяльність по обігу цінних паперів" (ст. 7), в ДекретіКабінету Міністрів України "Про довірчі товариства" - "представницькадіяльність з цінними паперами" (ст. 4), в "Концепції розвитку фондовогоринку" - "посередницька діяльність по випуску та обігу цінних паперів","довірчі операції з цінними паперами". За всім їх розмаїттям залишаєтьсянез'ясованим питання щодо співвідношення цих термінів. Крім того, Законом України від 30 жовтня 1996 р. "Про державне регулюванняринку цінних паперів в Україні" визначено поняття професійної діяльності наринку цінних паперів, якою визнається підприємницька діяльність поперерозподілу фінансових ресурсів за допомогою цінних паперів та поорганізаційному, інформаційному, технічному, консультаційному та іншомуобслуговуванню випуску та обігу цінних паперів, що є, як правило, виключнимабо переважним видом діяльності. Відповідно до ст. 4 Закону України "Про державне регулювання ринку ціннихпаперів в Україні" на ринку цінних паперів існують такі види професійноїдіяльності:торгівля цінними паперами — здійснення цивільно-правових угод щодо ціннихпаперів, які передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новомувласнику на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїхклієнтів (брокерська діяльність) або від свого імені та за свій рахунок зметою перепродажу третім особам (дилерська діяльність), крім випадків,передбачених законодавством; депозитарна діяльність — діяльність з наданняпослуг щодо зберігання цінних паперів та/або обліку прав власності на цінніпапери, а також обслуговування угод з цінними паперами;розрахунково-клірингова діяльність — діяльність з визначення взаємнихзобов'язань щодо угод з цінними паперами та розрахунків за ними;діяльність з управління цінними паперами — діяльність, що здійснюється відсвого імені за винагороду на підставі відповідного договору протягомвизначеного терміну щодо управління переданими у володіння ціннимипаперами, які належать на правах власності іншій особі, в інтересах цієїособи або визначених цією особою третіх осіб;діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних паперів — збір,фіксація, обробка, зберігання та надання даних, що складають системуреєстру власників іменних цінних паперів, щодо іменних цінних паперів, їхемітентів і власників;діяльність по організації торгівлі на ринку цінних паперів — наданняпослуг, що безпосередньо сприяють укладенню цивільно-правових угод зцінними паперами на біржовому та організаційно оформленому позабіржовомуринку цінних паперів.З усіх видів суб'єктів підприємницької діяльності на ринку цінних паперівдо фінансових посередників належать ті з них, що здійснюють діяльність повипуску та обігу цінних паперів, діяльність з управління цінними паперамита представницьку діяльність з цінними паперами.Фінансовими посередниками на фондовому ринку України виступають торговціцінними паперами, банки та довірчі товариства. Торговцями цінними паперами визнаються суб'єкти підприємницькоїдіяльності, створені у формі акціонерних товариств, статутний фонд якихсформовано за рахунок виключно іменних акцій, або інших товариств, для якихоперації з цінними паперами становлять виключний вид їх діяльності.Відповідно до ст. 26 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу",торговці цінними паперами вправі здійснювати таку діяльність по випуску таобігу цінних паперів: а) діяльність по випуску цінних паперів; б) комісійну діяльність по цінних паперах; в) комерційну діяльність по цінних паперах. Діяльністю по випуску цінних паперів визнається виконання торговцем цінними паперами за дорученням, від імені і за рахунок емітента обов'язків по організації передплати на цінні папери або їх реалізації іншим особам. Комісійною (брокерською) діяльністю по цінних паперах визнається купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свогоімені, за рахунок і за дорученням іншої особи. Комерційною (дилерською) діяльністю по цінних паперах визнається купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свогоімені та за свій рахунок. Торговці цінними паперами одержують право на здійснення операцій з ціннимипаперами на всій території України з моменту отримання дозволу ДКЦПФР.Такий дозвіл видається Управлінням регулювання ринку цінних паперів ДКЦПФРзгідно з "Порядком видачі дозволу на здійснення діяльності по випуску таобігу цінних паперів як виключної діяльності", затвердженим наказомДержавної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 13 вересня 1996р. № 203-а. Торговці цінними паперами можуть отримати дозвіл на здійснення всіх абоокремих видів діяльності по випуску та обігу цінних паперів. Для отримання дозволу товариство подає до ДКЦПФР такі документи: а) заяву про видачу дозволу; б) копію рішення про державну реєстрацію товариства; в) нотаріально засвідчену копію статуту; г) нотаріально засвідчену копію установчого договору; д) список усіх засновників, акціонерів, учасників товариства, на яких припадає до 5 відсотків включно статутного фонду; е) список усіх засновників, акціонерів, учасників товариства, на яких припадає понад 5 до 10 відсотків включно статутного фонду; є) список усіх засновників, акціонерів, учасників товариства, на яких припадає понад 10 відсотків статутного фонду; ж) список усіх підприємств, організацій, господарських товариств, фірм, банків та інших юридичних осіб як в Україні, так і за її межами, в яких товариство виступає засновником, акціонером, учасником з виділенням таких, що в них на товариство припадає понад 5 відсотків статутного фонду; з) список керівного складу товариства (керівник, його заступники, головний бухгалтер);й) список працівників товариства, які будуть безпосередньо займатисяопераціями по випуску та обігу цінних паперів.До списку додаються копії дипломів про вищу економічну освіту або свідоцтвпро закінчення курсів підготовки спеціалістів з питань здійсненнядіяльності по випуску та обігу цінних паперів;і) перелік усіх відділень, філій, представництв товариства, які наділяютьсяповноваженнями стосовно здійснення операцій з цінними паперами, іззазначенням їх повних найменувань, місцезнаходження, а також відомостейвідповідно до підпунктів "з)" та "й)"; к) висновок аудитора (аудиторської фірми) про сплату статутного фондутовариства, який повинен містити відомості про: номер і дату договору міжаудитором (аудиторською фірмою) і товариством на виконання аудиторськихпослуг;серію і номер ліцензії на аудиторську діяльність, дату і номер рішенняАудиторської палати України про видачу ліцензії аудитору (аудиторськійфірмі); документи, на підставі яких зроблено висновок про сплату статутногофонду (назва документа, його номер і дата складання); загальний обсягстатутного фонду відповідно до установчих документів; поділ статутногофонду на долі (паї, акції) по кожному засновнику, акціонеру, учаснику,виражені в абсолютній сумі та у відсотках; форма внесення вкладу (грошовікошти, матеріальні цінності, нематеріальні активи, цінні папери іззазначенням їх емітента) та обсяг сплаченої частини статутного фонду покожному засновнику, акціонеру, учаснику, виражений в абсолютній сумі та увідсотках; для акціонерних товариств також вказується загальна кількістьвипущених акцій, їх номінальна вартість, розподіл по видах і категоріях,дата і номер свідоцтва про реєстрацію випуску акцій у відповідному органіреєстрації.До висновку аудиторської фірми (аудитора) про сплату статутного фондутовариства додається копія акта прийому-здачі аудиторського висновку;л) відомості про санкції за господарські правопорушення, накладеш натовариство органами державної влади, судом, арбітражем або третейськимсудом протягом трьох років до моменту подання заяви або з моментустворення, якщо цей термін менше трьох років, із зазначенням датинакладення санкції, органу, що наклав санкцію, причин накладення санкції,виду та розміру санкції, ступеня виконання санкції до моменту поданнязаяви;м) відомості про наявність техніки, необхідної для здійснення діяльності повипуску та обігу цінних паперів — засобів зв'язку (телефон, факс, телефакс)і обробки інформації (комп'ютер); н) для акціонерних товариств — копію свідоцтва про реєстрацію випускуакцій; о) копію платіжного доручення про внесення плати за видачу дозволу врозмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Дозвіл на здійснення усіх або окремих (крім комісійної) видів діяльностіможе бути видано торговцям цінними паперами, які мають внесений статутнийфонд. у розмірі не менш як 1000 неоподатковуваних мінімумів, а наздійснення комісійної діяльності по цінних паперах — не менше 200неоподатковуваних мінімумів. При здійсненні виключної діяльності по випуску та обігу цінних паперівдопускаються окремі види діяльності, пов'язані з обігом цінних паперів,насамперед діяльності по наданню консультацій власникам цінних паперів. Дозвіл на здійснення будь-якого виду діяльності по випуску та обігу ціннихпаперів не може одержати торговець цінними паперами, який безпосередньо абопобічно володіє майном іншого торговця цінними паперами вартістю понад 10відсотків статутного фонду, в тому числі безпосередньо — вартістю понад 5відсотків статутного фонду іншого торговця. Торговець цінними паперами, який має дозвіл на здійснення будь-якого видудіяльності по випуску та обігу цінних паперів, не може безпосередньо абопобічно володіти майном іншого торговця цінними паперами вартістю понад 10відсотків статутного фонду, в тому числі безпосередньо — вартістю понад 5відсотків статутного фонду іншого торговця. Якщо частка юридичної особи, яка не має дозволу на здійснення діяльностіпо обігу цінних паперів, або громадянина в статутному фонді кількохторговців цінними паперами перевищує 5 відсотків по кожному торговцю, тоостанні не можуть здійснювати торгівлю цінними паперами один з одним. Особливості здійснення торговцями операцій з цінними паперами визначаютьсяПравилами здійснення торговцями цінними паперами комерційної та комісійноїдіяльності по Цінних паперах, затвердженими наказом Державної комісії зЦінних паперів та фондового ринку від 23 грудня 1996 р, Правила дають більшдетальне визначення комісійної та комерційної діяльності по цінних паперах.Зокрема, комісійною діяльністю по цінних паперах (брокерською діяльністю)визнається здійснення цивільно-правових угод щодо цінних паперів, якіпередбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику напідставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів.Комерційною діяльністю по цінних паперах (дилерською діяльністю) визнаєтьсяздійснення цивільно-правових угод щодо цінних паперів, які передбачаютьоплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику від свого імені таза свій рахунок з метою перепродажу третім особам, крім випадків,передбачених законодавством.Усі торговці цінними паперами зобов'язані дотримуватись певних правил приздійсненні діяльності по цінних паперах.При виконанні операцій з цінними паперами під час здійснення комісійноїдіяльності за договорами з клієнтами торговці зобов'язані, насамперед:діяти в інтересах клієнта (домагатися найкращого виконання замовленьклієнта, враховуючи умови, зазначені в договорі, кон'юнктуру ринку ціннихпаперів, умови здійснення розрахунково-клірингових операцій та наданнядепозитарних послуг, ризик вибору контрагента та інші фактори ризику);попереджати клієнтів (крім випадків володіння інформацією, що становитькомерційну таємницю) про ризики конкретної угоди з цінними паперами;узгоджувати з клієнтом рівень можливого ризику щодо виконання операційкупівлі-продажу або обміну цінних паперів, у тому числі щодо ліквідностіцінних паперів, що придбаватимуться;надавати клієнту інформацію щодо курсів цінних паперів;виконувати договори та замовлення клієнтів у порядку їх надходження, якщоінше не передбачено договором;у першу чергу виконувати операції з цінними паперами за договорами тазамовленнями клієнтів, а потім власні операції з такими ж цінними паперами;у разі наявності у торговця зацікавленості, яка перешкоджає йому виконатизамовлення клієнта на найбільш вигідних умовах, торговець цінними паперамизобов'язаний негайно повідомити про це клієнта. Якщо в результатіневиконання торговцем обов'язків, зазначених у цьому пункті, заподіянозбитків клієнту, торговець зобов'язаний відшкодувати клієнту збитки за свійрахунок згідно з чинним законодавством.На наступний робочий день після проведення операцій з цінними паперами навиконання договору або замовлення клієнта торговець зобов'язаний повідомитиклієнта про здійснення операцій з цінними паперами письмово, а в разі, якщоце передбачено договором, також й іншим способом:про розмір винагороди, отримуваної від клієнта при здійсненні угоди;про вартість розрахунково-клірингових та інших послуг, пов'язаних зобслуговуванням договорів клієнта, оплата яких здійснюється за рахунокклієнта;про розмір прямих і непрямих винагород, комісійних та заохочень у грошовійабо іншій формі, одержуваних від інших фізичних або юридичних осіб узв'язку з виконанням операції, що є предметом договору між торговцем таклієнтом;про ціну купівлі чи продажу цінних паперів;про те, чи були цінні папери, придбані для клієнта, у власності торговця.Законодавством України встановлені також певні обмеження щодо діяльностіторговців цінними паперами. Так, відповідно до ст. 28 Закону України "Процінні папери і фондову біржу" торговець цінними паперами не можездійснювати торгівлю:а) цінними паперами власного випуску; б) акціями того емітента, в якого він безпосередньо або побічно володіє майном у розмірі понад 5 відсотків статутного фонду. Відповідно до цієї статті безпосереднім володінням майна визнається володіння часткою у статутному фонді будь-якого товариства, побічним володінням — володіння часткою у статутному фонді такого товариства, яке є учасником в іншому товаристві. Правилами здійснення торговцями цінними паперами комерційної та комісійної діяльності по цінних паперах торговцям заборонено: розголошувати комерційну таємницю клієнтів, за винятком випадків надання такої інформації на вимогу уповноваженим державних органів відповідно до чинного законодавства; давати клієнтам беззастережні запевнення в отриманні до ходу по цінних паперах (чи його певного розміру) або з відсутності збитків від інвестування в цінні папери, робити заяви, які можуть бути розцінені як гарантії зазначеного;при виконанні договору на обслуговування здійснювати операції за рахунок тав інтересах клієнта без його письмового замовлення;використовувати грошові кошти й цінні папери клієнтів для здійсненнявласних операцій;здійснювати операції з цінними паперами клієнтів не в інтересах клієнта, авиключно з метою отримання винагороди;задовольняти вимоги кредиторів за рахунок цінних паперів і грошових коштів,що належать клієнтам;передовіряти виконання замовлень третім особам, якщо це не передбаченодоговором з клієнтом;здійснювати комісійну та комерційну діяльність по цінних паперах, щодо якихне зареєстрована інформація про випуск та/або не здійснена реєстраціявипуску в порядку, визначеному чинним законодавством;здійснювати обмін одних цінних паперів на інші, якщо в обміні задіяні цінніпапери, емітентом яких є торговець або його афілійовані особи;забезпечувати касове обслуговування клієнтів, крім випадків здійсненнякасового обслуговування банком-торговцем;надавати фінансові послуги і залучати кошти й майно фізичних та юридичнихосіб, якщо це не пов'язано із здійсненням комісійної діяльності.Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" встановлені також вимогищодо ліквідності торговців цінними паперами. Так, відповідно до ст. 30Закону, вартість угод, укладених торговцем цінними паперами з іншимиторговцями цінними паперами, але не виконаних у даний момент (відкритіпозиції), не може перевищувати п'ятикратного розміру власного статутногофонду торговця цінними паперами.Якщо діяльність по випуску цінних паперів здійснюється одночасно зкомерційною або комісійною діяльністю по цінних паперах, вартість угод,укладених торговцем цінними паперами з іншими торговцями цінними паперами,але не виконаних на даний момент (відкриті позиції), не може перевищуватидесятикратного розміру власного статутного фонду торговця цінними паперами.Продажна або номінальна ціна цінних паперів, що є у власності (резерв)торговця цінними паперами, який критих позицій, разом узятих, одночасно неможуть перевищувати п'ятнадцятикратного розміру статутного фонду торговцяцінними паперами. Обчислення слід провадити виходячи з найвищої продажноїціни або номінальної ціни. Серед торговців цінними паперами, враховуючи особливості їх діяльності нафондовому ринку, можна виділити інвестиційні компанії, тобто торговцівцінними паперами, які, поряд з іншими видами діяльності з цінними паперами,можуть залучати кошти для спільного інвестування шляхом емісії ціннихпаперів та їх розміщення, а також торговців, які здійснюють виключнодіяльність по випуску та обігу ціннихпаперів.Правові засади створення та функціонування інвестиційних компаній в Українівизначені Указом Президента України від 19 лютого 1994 р. № 55 "Проінвестиційні фонди та інвестиційні компанії", яким було затвердженоПоложення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії (далі —Положення).Відповідно до п. 18 Положення, інвестиційна компанія створюється у форміакціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю впорядку, встановленому дляцих товариств. Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії спрямоване, насамперед, на врегулювання діяльності інвестиційної компанії щодо створення взаємного фонду та умов і порядку здійснення нею спільного інвестування. Інша діяльність інвестиційної компанії, пов'язана з операціями з цінними паперами, здійснюється нею у відповідності до законодавства України, яке регулює діяльність торговців цінними паперами. Таким чином, у діяльності інвестиційної компанії на фондовому ринку можна виділити два основні напрямки: 1) діяльність безпосередньо як торговця цінними паперами; 2) діяльність по спільному інвестуванню. Пріоритетною все-таки вважається діяльність інвестиційної компанії як торговця цінними паперами, оскільки спільне інвестування не є обов'язковим і може здійснюватись компанією лише за її бажанням. Комерційна та комісійна діяльність з цінними паперами є сьогодні основним джерелом доходів інвестиційної компанії. Важливе місце у послугах інвестиційних компаній займає інутий ринок цінних паперів передбачає й управління інвестиційними компаніями портфелями цінних паперів таких інституційних інвесторів, як страхові компанії та пенсійні фонди. Крім того, до професійних послуг цього торговця цінними паперами щодо управління інвестиційною діяльністю звертаються і громадяни.Інвестиційні компанії, здійснюючи практично всі види діяльності з ціннимипаперами, а також спільне інвестування через взаємні фонди, є одними знайактивніших учасників вітчизняного фондового ринку.Високий потенціал цих фінансових посередників, насамперед, обумовленийвеликими капіталами, якими вони володіють, що значно підвищує їх надійністьі дає додаткові гарантії клієнтам, професійністю їх співробітників, а такожпостійною аналітичною роботою і контролем за станом українського фондовогоринку та зміною його кон'юнктури.Враховуючи провідну роль, яку відіграють інвестиційні компанії на ринкуцінних паперів, їх діяльність вимагає ґрунтовного законодавчоговрегулювання. Складність вирішення цього питання полягає у двоякомухарактері діяльності цих фінансових посередників на фондовому ринку. Незовсім виправданим бачиться регулювання діяльності одного суб'єктапідприємництва різними законодавчими актами, як це робиться сьогодні. Нанашу думку, доцільніше було б визначити правовий статус інвестиційнихкомпаній в Україні, загальні особливості здійснення їх діяльності якторговців цінними паперами, а також діяльності по спільному інвестуванню вокремому Законі України "Про інвестиційні компанії". В такому законі маютьтакож міститись положення щодо особливостей надання послуг інвестиційнимикомпаніями громадянам та інституційним інвесторам по управліннюінвестиційною діяльністю останніх.Загальні для всіх фінансових посередників та інституційних інвесторівособливості здійснення окремих видів діяльності інвестиційної компаніїможуть регулюватись спеціальним законодавством.Крім інвестиційних компаній, на українському фондовому ринку працюють іншіторговці цінними паперами, які спеціалізуються лише на діяльності з ціннимипаперами і не можуть здійснювати, згідно з чинним законодавством,діяльності по спільному інвестуванню. діяльності з цінними паперами нафондовій біржі та позабіржовому ринку. Важливе значення для успішної діяльності на фондовому ринку, підвищенняконкурентоспроможності торговця цінними паперами має наявність у торговцявласного брокерського місця на фондовій біржі. Це дозволяє йомубезпосередньо брати участь у первинному розміщенні будь-яких ціннихпаперів, контролювати обіг цих паперів на вторинному ринку, а такожоперативно реагувати на зміни стану ринку. Крім торговців цінними паперами, на фондовому ринку України як фінансовіпосередники активно працюють банки, які відповідно до ст. З Закону Українивід 20 березня 1991 р. "Про банки і банківську діяльність" можутьвиконувати такі операції з цінними паперами: купівлю, продаж і зберігання платіжних документів, цінних паперів, атакож операції з ними; довірчі операції (залучення та розміщення коштів, управління ціннимипаперами та інші) за дорученням клієнтів; надання консультаційних послуг. Банки можуть здійснювати діяльність по випуску та обігу цінних паперіввідповідно до ст. 26 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу". Особливості здійснення банками такої діяльності донедавна визначалисьспільним документом Національного банку України та Міністерства фінансівУкраїни "Про умови здійснення комерційними банками діяльності по випуску таобігу цінних паперів". Комерційний банк може приступати до здійснення діяльності по випуску таобігу цінних паперів з моменту одержання ним дозволу ДКЦПФР і повної сплатистатутного фонду. Комерційні банки, крім діяльності по випуску цінних паперів, комісійноїта комерційної діяльності по цінних паперах, можуть здійснюватипредставницьку діяльність, а також інші види діяльності, пов'язані звищезазначеними, насамперед по наданню консультаційних послуг у галузіоперацій з цінними паперами, послуг по зберіганню, обліку і веденнюрозрахунків по операціях з цінними паперами.Крім того, банки, здійснюючи свої безпосередні функції по кредитуванню,використовують цінні папери також як заставу або як забезпечення підзвичайні кредитні операції. Ці види операцій з цінними паперами не єпосередницькими. Комерційний банк здійснює функції торговця ціннимипаперами через окремий підрозділ. При цьому банк повинен забезпечити умови,за яких не допускається обмін інформацією поміж підрозділом, що займаєтьсяопераціями з цінними паперами, і підрозділом, що обслуговує емітентів якклієнтів банку.Сьогодні комерційні банки в Україні надають стандартні посередницькіпослуги на фондовому ринку і не відрізняються особливою активністю відінших торговців цінними паперами. Проте потенційні можливості комерційнихбанків як учасників фондового ринку досить значні, але поки що невикористовуються повністю.Ще зовсім недавно комерційні банки надавали своїм клієнтам доситьнеординарні послуги, пов'язані з операціями з цінними паперами. Зокрема, в1991—1992 рр. в результаті активізації процесів створення універсальних,товарних, сировинних та інших бірж багато українських підприємств придбалиїх акції, не маючи змоги особисто брати участь у біржових торгах. Цінніпапери передавались у довірче управління банкам, які виходили на біржу зкрупним пакетом акцій, що давав право на брокерське місце на біржі.Брокерські місця здавались в оренду, плата за яку надходила банкам, а ті, усвою чергу, розплачувались з підприємствами. Однак з часом біржовий ажіотажспав, і ця, спочатку масова, послуга практично звелась нанівець. Сьогоднібанки мають дуже невелику кількість таких договорів.Варто згадати і про ситуацію, в якій опинились багато українськихпідприємств, що узяли участь у кампанії по акціонуванню російськихпідприємств. Вихід України з рубльової зони призвів до того, що нашіпідприємства одержали навіть не цінні папери, а лише певні зобов'язання.Українські банки шляхом співпраці з російськими банками, які акумулювалитакі зобов'язання, надавали своїм клієнтам послуги по оберненню цихдокументів у грошові кошти. Такий вид довірчих операцій з цінними паперамитакож не був масовим, і надання цієї послуги не є стандартною длякомерційних банків.Останнім часом банки дещо зменшили обсяг послуг на українському ринкуцінних паперів і зараз перебувають у стані очікування його активізації.Практично, в кожному комерційному банку створено відділ по цінних паперах,інтенсивно провадиться підготовка спеціалістів банків з фондових операцій.Таким чином, можна впевнено стверджувати, що комерційні банки непоступляться своїм місцем на ринку цінних паперів України і в подальшомускладатимуть гідну конкуренцію іншим торговцям цінними паперами.Контроль за діяльністю комерційних банків на ринку цінних паперівздійснюють ДКЦПФР і Національний банк України у межах їх повноважень,визначених Законами України "Про цінні папери і фондову біржу" та "Пробанки і банківську діяльність".Слід зазначити, що законодавство України, спрямоване на врегулюваннядіяльності комерційних банків узагалі і з цінними паперами зокрема, вимагаєґрунтовного доопрацювання. Так, Закон України "Про банки і банківськудіяльність", встановлюючи види діяльності з цінними паперами, якими можутьзайматись комерційні банки (ст. 3), зовсім не визначає порядок та умовиздійснення такої діяльності.На нашу думку, особливі умови здійснення комерційними банками діяльності наринку цінних паперів мають бути визначені саме на законодавчому рівні.Особливу увагу необхідно звернути на запобігання недобросовісномувикористанню банками внутрішньої інформації емітентів, одержаної приобслуговуванні фінансової діяльності останніх. Вимагають такождоопрацювання положення закону щодо захисту інтересів клієнтів банків, утому числі у зв'язку з діяльністю з цінними паперами.Між тим справедливим буде зазначити, що поки що серед торговців ціннимипаперами до активно діючих структур можна віднести не більше половини. Зодного боку, це пояснюється обмеженістю вибору цінних паперів, щопропонуються потенційним інвесторам, а з іншого — тим, що середзареєстрованих торговців майже чверть складають банки, для яких операції зцінними паперами сьогодні менш прибуткові, ніж кредитування. Середторговців, які активніше працюють на ринку, більшість поки що пропонуютьцінні папери власного випуску або випущені комерційними структурами, зякими тісно пов'язані (переважно, це банки, страхові компанії, інвестиційніфонди, іноді — акціонерні товариства, що зайняті у сфері матеріальноговиробництва).Досить болючою проблемою залишається і те, що зростання кількості торговцівцінними паперами далеко не відповідає росту рівня якості їх послуг, щоможна пояснити, у першу чергу, нестачею кваліфікованих фахівців, спеціальнопідготовлених для роботи на фондовому ринку.Третім видом фінансових посередників на ринку цінних паперів Українивиступають довірчі товариства.На сьогодні основним документом, що регламентує діяльність довірчихтовариств в Україні, є Декрет Кабінету Міністрів України від 17 березня1993 р. № 23-93 "Про довірчі товариства"1. Згідно з цим Декретом довірчим товариством визнається товариство здодатковою відповідальністю, яке здійснює представницьку діяльністьвідповідно до договору, укладеного з довірителями майна щодо реалізаціїїхніх прав власників. Майном довірителя є грошові кошти, цінні папери тадокументи, які засвідчують право власності довірителя (ст. 1). Поняття представницької діяльності в Декреті "Про довірчі товариства" невизначено, однак таке визначення щодо діяльності з приватизаційнимипаперами міститься в Законі України "Про приватизаційні папери". Так,згідно зі ст. 7 Закону "Про приватизаційні папери" представницькоюдіяльністю визнається діяльність, що здійснюється представниками від імені,за рахунок і на ім'я власників майна. Таким чином, на фондовому ринкудовірчі товариства здійснюють представницьку діяльність щодо обслуговуванняцінних паперів (у тому числі приватизаційних) довірителя відповідно додоговору доручення, укладеного між довірителем та довірчим товариством.Згідно з Положенням про порядок ведення реєстрів власників іменних ціннихпаперів, затвердженим наказом ДКЦПФР від 1 квітня 1996 р. № 58, довірчетовариство, якому цінні папери передані для здійснення операцій з ними задорученням і в інтересах власника, реєструється в системі ведення реєструвласників іменних цінних паперів як номінальний утримувач.Такий вид діяльності з цінними паперами, на відміну від комісійної такомерційної, надає довірителям (фізичним та юридичним особам) значніпереваги:по-перше, цінні папери завжди залишаються у власності довірителя і маютьбути повернені йому у випадку розірвання договору;по-друге, доходи по цінних паперах довірителя сплачуються йому в повномуобсязі, за винятком обумовленої в договорі винагороди довірчому товариству;по-третє, довірче товариство може акумулювати крупні пакети акцій, оскількина нього не розповсюджуються обмеження, передбачені для інвестиційнихфондів і компаній. Це дозволяє довірчим товариствам брати активну участь вуправлінні акціонерними товариствами, діючи в інтересах довірителів.Вказані переваги визначають привабливість самої ідеї довірчого управління,перш за все для дрібних вкладників, до яких на сьогодні належить більшачастина населення України. Однак саме недостатній захист довірителів відшахрайської діяльності є основним недоліком чинного законодавства України усфері довірчого управління. Незважаючи на те, що Декретом КабінетуМіністрів України "Про довірчі товариства" визначено, що засновникидовірчого товариства відповідають за його зобов'язаннями своїми внесками достатутного фонду, а при недостатності цих сум додатково належним їм майному п'ятикратному розмірі до внеску кожного учасника (ст. 2), що вартістьактивів, прийнятих у довірче управління, не повинна сумарно перевищуватичастки довіреної особи у статутному фонді довірчого товариства тавідповідно її особистої додаткової відповідальності (ст. 3), правадовірителів майже не захищені. Практично, після можуть бути частково абоповністю вилучені засновниками, цінні папери, внесені до статутного фонду,можуть виявитися неліквідними і не дозволять компенсувати втрат вкладників,вартість активів, прийнятих у довірче управління, може істотно перевищуватистатутний фонд товариства і навіть п'ятикратну відповідальність йогоучасників тощо. Тому, перш за все на законодавчому рівні, необхідноконкретизувати умови формування та збереження статутного фонду довірчоготовариства, забезпечити постійний контроль за співвідношенням статутногофонду та активів, що прийняті в управління, а також створити відкриту дляконтролю систему обліку довірчих операцій у довірчому товаристві. Відповідно до Декрету "Про довірчі товариства" порядок контролю за нимивстановлюється трьома відомствами — Фондом державного майна України,Національним банком України і Міністерством фінансів України (ст. 5). Законодавством України однозначно передбачено лише ліцензування Фондомдержавного майна України діяльності довірчих товариств з приватизаційнимипаперами. Право на таку діяльність довірчі товариства набувають післяотримання відповідної ліцензії Фонду державного майна України в порядку,передбаченому Інструкцією про умови ліцензування представницької діяльностіз приватизаційними паперами, затвердженою наказом Фонду державного майнаУкраїни від 25 листопада 1993 р. № 5141. Оскільки Фонд державного майна відповідає лише за операції довірчихтовариств з приватизаційними паперами, він ліцензує тільки цей виддіяльності. Але в результаті вкладення приватизаційних паперів урозпорядженні довірчого товариства опиняються акції приватизованихпідприємств, а також, у подальшому, і грошові доходи довірителів. Цюдіяльність по управлінню цінними паперами довірителів також необхідноліцензувати. На практиці цього не відбувається, і довірчі товариства продовжуютьпрацювати на підставі ліцензії про представницьку діяльність зприватизаційними паперами. Якщо згадати ще про проблеми ліцензування операцій по довірчомууправлінню майном, у тому числі нерухомістю, які також у нас не вирішені,то бачиться доцільним запровадження загальної ліцензії у сфері довірчогоуправління, яка відігравала б роль перепустки на відповідний ринок. Якщодовірче товариство одержить загальну ліцензію, то надалі воно обов'язковомає одержати спеціальні ліцензії на зайняття довірчими операціями зокремими видами майна.Варто зупинитися ще на одному важливому питанні, яке не знаходитьоднозначного вирішення в законодавстві України. Мається на увазі можливістьдовірчих товариств займатись іншими видами підприємницької діяльності, крімоперацій по довірчому управлінню чужим майном. На нашу думку, зайняттядіяльністю, не пов'язаною з довірчим управлінням, значно ускладнитьздійснення надійного контролю за довірчими товариствами з боку відповіднихдержавних органів. Тому необхідно на законодавчому рівні встановити, щопредметом безпосередньої діяльності довірчих товариств мають бути лишеоперації по довірчому управлінню та ряд інших, технологічно пов'язаних зними функцій, наприклад, відповідне консультування, навчання, видавничадіяльність та ін.Таким чином, на сьогодні в Україні виникла нагальна потреба у прийняттінових законодавчих актів, які б регулювали діяльність довірчих товариств,оскільки чинне законодавство, зокрема Декрет Кабінету Міністрів України"Про довірчі товариства", вже не відповідає вимогам сьогодення. Саменедосконалість законодавства про довірчі товариства призвела до численнихфінансових скандалів в Україні, які в сукупності набувають характерутенденції, що ставить під сумнів існування довірчих товариств взагалі,оскільки позбавляє їх довіри потенційних вкладників. Крім того, надержавному рівні також здійснені певні кроки щодо обмеження сферидіяльності довірчих товариств. Зокрема, Постановою Верховної Ради Українивід 22 грудня 1995 р. № 491/95 "Про усунення зловживань у процесі залученнясуб'єктами підприємницької діяльності грошових коштів громадян" довірчимтовариствам заборонено у процесі своєї діяльності залучати грошові коштигромадян. Цією ж постановою встановлено, що до введення в дію ЗаконуУкраїни про довірчі товариства, а також до затвердження порядкуліцензування діяльності довірчих товариств, типового договору довірчоготовариства з довірителем майна та типового договору довірчого товариства зкомерційним банком державна реєстрація новостворених довірчих товариств нездійснюється. Зараз триває розробка нового законодавства України зрегулювання діяльності довірчих товариств. У Верховній Раді на розглядізнаходяться проекти законів України "Про довірчі товариства" та "Продовірче управління майном". Проектами цих законів враховано багатонедоліків чинного законодавства, а також передбачено створення центральногооргану державної виконавчої влади, до компетенції якого віднесеноліцензування та контроль за діяльністю довірчих товариств.Нове законодавство про довірчі товариства не повинно обмежуватись лишерегламентуванням діяльності цих товариств, а має охопити весь комплексправових питань, пов'язаних з довірчим управлінням активами фізичних таюридичних осіб. Особливий наголос треба зробити на захисті майновихінтересів вкладників довірчих товариств.На завершення аналізу діяльності фінансових посередників на ринку ціннихпаперів України варто зупинитися більш конкретно на діяльності цихпосередників з приватизаційними паперами, оскільки саме з цими фондовимиінструментами вони працюють найбільш активно.Ліцензування діяльності фінансових посередників з приватизаційними паперамиздійснює Фонд державного майна України. Передбачено ліцензуванняпредставницької, комерційної та посередницької діяльності зприватизаційними паперами.Станом на 1 січня 1996 р. Фондом державного майна України було видано 366ліцензій довірчим товариствам на здійснення представницької діяльності зприватизаційними паперами, 252 дозволи інвестиційним фондам таінвестиційним компаніям на здійснення комерційної діяльності зприватизаційними паперами, 31 ліцензія торговцям цінними паперами наздійснення посередницької діяльності з приватизаційними паперами, 22ліцензії комерційним банкам на здійснення посередницької діяльності зприватизаційними паперами. Слід зазначити, що більш ніж 59% фінансових посередників, що маютьліцензії Фонду державного майна України, сконцентровано у п'яти регіонахУкраїни — м. Києві, Харківській, Дніпропетровській, Донецькій та Одеськійобластях. Близько 26% ліцензованих посередників зосереджено у Київськійобласті та м. Києві. Проте, незважаючи на наявність такої досить значної кількостіпосередників, які беруть участь у розміщенні серед населення акційпідприємств, що приватизуються, та здійснюють операції на фондовому ринку,ефективність посередницької діяльності залишається ще низькою. Особливоактуальною для фінансових посередників залишається проблема вкладеннязакумульованих приватизаційних сертифікатів у ефективні підприємства, щодозволить посередникам виплачувати дивіденди своїм довірителям чиучасникам.Певна кількість посередників на сьогодні не працює у зв'язку з анулюваннямчи призупиненням дії їх ліцензій. 4. Правові засади функціонування біржового та позабіржового ринків цінних паперів в УкраїніОперації з цінними паперами можуть здійснюватись на організованій біржіцінних паперів та позабіржовому ринку.Фондова біржа являє собою організаційно оформлений, постійно діючий ринок,на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Іншими словами, фондовабіржа — це, перш за все, місце, де знаходять один одного продавець тапокупець цінних паперів, де ціни на останні визначаються попитом тапропозицією на них, а сам процес купівлі-продажу регламентується правиламиі нормами, тобто це певним чином організований ринок цінних паперів.Фондова біржа, об'єднуючи професійних учасників ринку цінних паперів водному приміщенні, створює умови для підвищення ліквідності ринку в цілому.Виникнення першої біржі пов'язують з містом Брюгге в Нідерландах, де в XVст. біля будинку купця Ван дер Буреє збиралися купці з різних країн дляобміну торговою інформацією, придбання іноземних векселів та здійсненняінших торгових операцій без пред'явлення конкретного предмета купівлі-продажу1.З появою в ХУ-ХУІ ст. бірж у найбільших містах Європи там почали діятиспеціальні біржові посередники. В той час термін "брокер" використовувавсялише на Лондонській товарній біржі (створена в 1566 р.). Пізніше з'явилисяй інші еквіваленти цього терміна: німецький "маклер", французький "куртьє"або "біржовий агент", російський "спекулянт". На перших біржах в одномумісці здійснювалась торгівля як товарами, так і цінними паперами. Лише напочатку XIX ст. в Європі починають формуватись самостійні фондові біржі.Перша фондова біржа в Російській імперії була відкрита в Санкт-Петербурзі в1703 році, а на Україні перша біржа була створена в Києві в 1865 році. До1914 року в країні діяло вже 115 бірж, на яких, крім інших, здійснювалисьоперації з цінними паперами. З початком першої світової війни робота біржбула офіційно припинена. В серпні 1914 року була закрита Київська біржа іприпинено котирування цінних паперів на Санкт-Петербурзькій біржі.Біржова торгівля відродилась в СРСР лише в роки непу. Першу біржурадянського періоду було відкрито в Москві 29 грудня 1921 р. В 1922 роціпочали створюватись фондові відділи на товарних біржах, а також відособленіфондові біржі.В Україні фондові біржові операції були регламентовані постановою РНК УРСРвід 23 березня 1923 р.1, яка була прийнята на основі Постанови РНК РСФСРвід 20 жовтня 1922 р.Український фондовий ринок у ті роки посідав значне місце в структурізагальнодержавного ринку. Загальносоюзний обіг цінних паперів у 1925—1926рр. складав 387,8 млн рублів, а частка центральної в Україні (в той часстоличної) Харківської біржі складала 78,1 млн рублів. На Київськийфондовий відділ припадало 1,1 відсотка загальносоюзного обігу.За посередництвом фондових біржових операцій здійснювалась торгівляіноземною валютою, в тому числі векселями та чеками в іноземній валюті,банкнотами Держбанку, державними цінними паперами, акціями та паямиакціонерних та пайових товариств, належним чином зареєстрованих органамирадянської влади, а також благородними металами в злитках. У 1930 році внаслідок ліквідації багатоукладності в економіці країни тапереходу до директивного розподілу, біржі, в тому числі й фондові, булозакрито, і торгівля цінними паперами стала переслідуватись у кримінальномупорядку.Лише в 1991 році, після прийняття Закону України "Про цінні папери іфондову біржу", фондова біржа знову отримала в Україні право на існування.У цьому Законі визначено, що фондова біржа може бути створена у форміакціонерного товариства, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів,сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповіднодо чинного законодавства (ст. 33).Своєю діяльністю фондова біржа забезпечує:перерозподіл на комерційній основі фінансових ресурсів між юридичними тафізичними особами шляхом організації купівлі-продажу фондових цінностей;сприяння становленню й розвитку фондового ринку та належне розповсюдженняінформації про нього;підвищення довіри інвесторів до вкладення на довгостроковій основі вільнихгрошових коштів у фондові цінності;контроль за діяльністю учасників біржових торгів, захист їхніх інтересів таінтересів інвесторів.Відмінною рисою фондової біржі є некомерційний характер її діяльності.Основна мета діяльності біржі — створення належних умов дляширокомасштабної та ефективної торгівлі цінними паперами — не сумісна зкомерційними підходами до її роботи.Доходи біржі обмежуються сумами, необхідними для забезпечення їїнормального функціонування та розвитку і практично не використовуються длявиплати дивідендів суб'єктам, що внесли свої кошти в статутний фонд біржі.Щоб одержувати високий прибуток від роботи біржі, необхідно було бмаксимально збільшити збори з її членів та емітентів, що змусило б частинуз них шукати інше місце для укладання угод. У статуті Московськоїміжнародної фондової біржі, наприклад, прямо вказано (ст. 1.2), що "біржане переслідує мету одержання власного прибутку і не виплачує доходів відсвоєї діяльності власникам акцій біржі"1. Таке саме положення було внесеноу березні 1994 року до Статуту Української фондової біржі. Основнимистаттями доходу фондової біржі є: акциз (податок на угоду), що стягуєтьсяз членів біржі за кожне замовлення, виконане в торговому залі; плата компаній за включення їх акцій у біржовий список; щорічні внески компаній, які використовуються біржею на підтриманняїхнього лістингу в належному стані; плата компаній за зміни в лістингу, наприклад, у зв'язку із змінами вїхньому капіталі тощо; вступні внески нових членів; епізодичні внески членів біржі на покриття поточних збитків або створеннянеобхідних резервів. Таким чином, зацікавленість членів біржі в її діяльності не пов'язана зотриманням прибутку від вкладення в біржу капіталу. Участь у біржіпороджена потребою в організації, яка могла б концентрувати у своїх стінахчисленні заявки, які поступають із зовні на придбання та продажвисоколіквідних цінних паперів і забезпечувала б завдяки цьому можливістьшвидко укладати по них угоди за цінами, що відображують реальну кон'юнктурудосить представницького ринку. Тому до кола членів фондової біржі, якправило, входять тільки ті суб'єкти, які професійно займаються діяльністю зцінними паперами. Відповідно до ст. 33 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу"фондову біржу в Україні може бути створено не менш як 20 засновниками —торговцями цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної ікомісійної діяльності по цінних паперах. Таким чином, законодавство Українивизначає, що членами фондової біржі можуть бути тільки юридичні особи. Питання про членство у фондовій біржі фізичних та юридичних осіб у різнихкраїнах знаходить неоднакове вирішення. В одних країнах (наприклад, у США,Великобританії) членами фондової біржі можуть бути виключно фізичні особи,в інших (у Японії, Канаді) — тільки юридичні особи, в третіх (у Німеччині,Італії) — і фізичні, і юридичні особи. При цьому, якщо допускаєтьсяперсональне членство в біржі фізичних осіб, то мається на увазі, що вониповинні бути акціонерами (пайщиками), директорами або співробітникамидосить крупних фірм, які професійно займаються операціями з ціннимипаперами. Неоднозначне також вирішується питання про допуск до біржовихоперацій іноземних суб'єктів господарської діяльності. У більшості країніноземним юридичним і фізичним особам, що відповідають певним вимогам,дозволено займатись операціями з цінними паперами на національних ринках.Водночас в окремих країнах (наприклад, у Канаді, Франції) іноземні особи неможуть бути членами біржі, а частка їх капіталу в статутному фонді фірм —членів біржі обмежується. Українське законодавство не містить будь-яких заборон щодо участііноземних суб'єктів у біржових операціях. Питання про можливість участі в біржі комерційних банків такожвирішується далеко не однозначно. В одних країнах (у США, Канаді)комерційним банкам заборонено бути членами біржі. В інших (Німеччина,Нідерланди, Швейцарія) комерційні банки, навпаки, становлять основне ядробіржової торгівлі. В Україні банки, відповідно до ст. 26 Закону "Про цінніпапери і фондову біржу", після дотримання відповідних вимог можуть набуватистатусу торговців цінними паперами. Таким чином, вони можуть безпосередньовиступати засновниками фондової біржі і брати участь у торгах. Державну реєстрацію фондових бірж в Україні здійснює Державна комісія зцінних паперів та фондового ринку у відповідності з Положенням прореєстрацію фондових бірж та торговельно-інформаційних систем і регулюванняїх діяльності, затвердженим її наказом № 9 від 15 січня 1997 р. Згідно з цим положенням статус фондової біржі можуть одержати юридичніособи, створені на умовах, визначених законодавством, як організаційнооформлені централізовані ринки та електронні торговельно-інформаційнімережі (ЕТІМ)1, на яких постійно здійснюється торгівля цінними паперами абопохідними цінними паперами, якщо вони відповідають вимогам щодо: а) укладення біржових угод тільки між засновниками та членами біржі та/абоЕТІМ; б) наявності процедури відбору цінних паперів або інших фінансовихінструментів, що відповідає певним вимогам щодо умов їх випуску та обігу;в) високого рівня концентрації попиту і пропозиції на цінні папери абопохідні цінні папери;г) визначення ринкових цін на цінні папери як базового показника дляіндикації стану фондового ринку та ринку похідних цінних паперів України; д) надання інших, крім торговельних, послуг клієнтам тільки черезпосередництво членів біржі; е) наявності процедури відбору брокерів/ділерів і вимог щодо їхпрофесійної кваліфікації; є) наявності правил (регламенту) торгівлі та стандартних торговельнихпроцедур; і) централізації реєстрації угод і розрахунків щодо них, встановленняофіційного біржового курсу; й) наявності систем нагляду за діяльністю членів біржі та брокерів/ділеріві дотримання ними норм професійної та ділової етики, а також дисциплінарнихнорм і санкцій на рівні, не нижчому від встановленого законодавством длясектора ринку, організатором торгівлі на якому є дана біржа; к) наявності у керівників і провідних фахівців фондової біржі,безпосередньо залучених до біржової діяльності, кваліфікації спеціаліставідповідного профілю, згідно з переліком видів професійної діяльності наринку цінних паперів, яка підтверджується кваліфікаційними посвідченнямивстановленого зразка, що видаються атестаційною комісією, склад і порядокроботи якої визначаються Державною комісією; л) забезпечення сталого і ефективного функціонування системи інформаціїпро цінні папери та інші фінансові інструменти, їх ціни та умови обігу натериторії України. На реєстрацію до ДКЦПФР подаються такі документи: заява про видачу свідоцтва фондовій біржі; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про державну реєстрацію фондовоїбіржі як юридичної особи;у випадках, передбачених антимонопольним законодавством, копія рішенняорганів Антимонопольного комітету про надання згоди на створеннягосподарюючого суб'єкта;нотаріально засвідчені копії Статуту фондової біржі та правил торгівліцінними паперами, які повинні відповідати вимогам ст. 34 Закону України"Про цінні папери і фондову біржу" з урахуванням вимог Закону України "Провнесення змін до Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", ЗаконуУкраїни "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" таПоложення про реєстрацію фондових бірж та торговельно-інформаційних системі регулювання їх діяльності;нотаріально засвідчена копія установчого договору фондової біржі;висновок аудитора (аудиторської фірми) про склад статутного фондуакціонерного товариства, форму внесків (грошові кошти, матеріальніцінності, цінні папери, інтелектуальна власність тощо) та обсяг сплаченоїкожним із засновників частини статутного фонду;список усіх суб'єктів підприємницької діяльності, зареєстрованих в Україні,де фондова біржа виступає засновником, акціонером, учасником, з зазначеннямтих, на які припадає понад 5 відсотків статутного фонду, що належить біржі;список філій, відділень, представництв біржі;правила фондової біржі, які мають містити процедури організації торгівліцінними паперами, що відповідають вимогам статті 34 розділу 2 Закону "Процінні папери і фондову біржу", та вимогам Положення про реєстрацію фондовихбірж та торговельно-інформаційних систем і регулювання їх діяльності;список членів біржі (власників і орендарів брокерських місць), складений валфавітному порядку із зазначенням назви, поштової адреси і телефону членабіржі;список зареєстрованих брокерських контор;копії положень, статутів філій та дочірніх відділень біржі, списки їхчленів (акціонерів), складені в алфавітному порядку із зазначеною длякожного акціонера назвою, поштовою адресою і телефоном та структуроюрозподілу акцій між членами (акціонерами);список зареєстрованих на біржі брокерських контор і брокерів/ділерів;перелік цінних паперів, що котируються на біржі, із зазначенням емітентів іхарактеристик емісій цінних паперів;список посадових осіб біржі, керівних працівників, членів біржової ради іззазначенням прізвища, імені та по батькові, посади, дати зайняття посади,наявності освіти, наукового ступеня, кваліфікаційного посвідчення ДКЦПФР,діяльності, якою займався раніше, засобів зв'язку (телефону, факсу,телетайпу, е-мейл);список посадових осіб, керівних працівників, членів постійних рад (комісій,комітетів) кожної філії чи дочірнього відділення біржі із зазначеннямпрізвища, імені та по батькові, посад;список спеціалістів котирувальної, арбітражної, ревізійної комісій;список членів дисциплінарного суду біржі; біржові бюлетені з організації торгівлі державними пакетами ціннихпаперів, якщо купівля-продаж цих пакетів постійно здійснюється на данійбіржі; положення, інструкції та методичні матеріали з підготовки та проведеннябіржових операцій у режимі аукціону на торговельному майданчику та/або всистемі електронного обігу цінних паперів у режимі котирування, позакотируванням, у залежності від виду цінних паперів (акції, облігації,похідні цінні папери), форми випуску (документальна чи без документальна)та умов введення цінних паперів до продажу;правила аукціонної торгівлі фінансовими інструментами, що не включені дозагальнобіржових Правил (векселями, похідними цінними паперами тощо); положення та інструкції депозитарію (якщо він обслуговує дану біржу), щомають відповідати вимогам Тимчасового положення про депозитарії тадепозитарну діяльність, затвердженого наказом ДКЦПФР № 117 від 21 травня1996 р.; інші положення та інструкції, що забезпечують гарантію укладення біржовихугод і захист прав клієнтів біржі;копію платіжного доручення про перерахування плати за видачу свідоцтва. Усі документи заявника не можуть за давністю перевищувати двох місяців відчасу оформлення до моменту їх подання та мають бути підписані керівникомбіржі і засвідчені печаткою юридичної особи. Установчі документи та правила фондової біржі, що подаються до ДКЦПФР, мають містити Інформацію щодо: правового статусу і функцій біржі; порядку застосування правил біржі; засад професійної етики; видів і оплати послуг за допуск цінних паперів до котирування на біржі, за реєстрацію угод, біржового збору за допуск та реєстрацію брокерської контори, біржового збору за реєстрацію договору оренди брокерського місця (якщо можливість оренди брокерських місць передбачена статутом біржі) та біржового збору за допуск брокера до виконання операцій в ЕТІМ, якщо використання ЕТІМ передбачене правилами; обов'язків членів біржі щодо ведення обліку операцій; порядку діяльності і розпорядку роботи біржової ради; системи інформаційного забезпечення та вимог до порядку формування офіційного біржового бюлетеня; правил ведення розрахунків; санкцій за порушення процедур біржової торгівлі (видалення порушника зторговельного залу, накладення штрафу, тимчасове позбавлення права наторгівлю, остаточне позбавлення права на торгівлю тощо). Фондова біржа одержує в ДКЦПФР свідоцтво про реєстрацію, яке є підставоюдля здійснення нею діяльності, визначеної статутом і правилами. Щомісяця 1-го числа вона повинна подавати ДКЦПФР список зареєстрованих протягом місяцяна біржі нових брокерських контор із зазначенням їх найменування таюридичної адреси, перелік брокерських контор, діяльність яких призупинена(з відповідним обґрунтуванням), а також повідомляти про зміни і доповненняу складі членів біржі та про обсяги укладених угод. Свідоцтво видається терміном на 2 (два) роки і діє на всій територіїУкраїни. Продовження терміну дії свідоцтва здійснюється в порядку,встановленому для його одержання. Діяльність фондової біржі після закінчення терміну дії свідоцтва недопускається. Після ліквідації або реорганізації фондової біржі, про щовона у триденний термін зобов'язана повідомити ДКЦПФР, видане свідоцтвовтрачає силу. Законодавством України встановлені певні обмеження щодо формуваннястатутного фонду фондової біржі. Зокрема, не допускається формуваннястатутного фонду біржі недержавними цінними паперами. У разі формуваннястатутного фонду довгостроковими (не менше року) державними ціннимипаперами їх частка не повинна перевищувати ЗО відсотків. - Крім того, частка статутного фонду фондової біржі, що належить одномуакціонеру — торговцю цінними паперами, не може перевищувати 5 відсотківрозміру статутного фонду. На фондових біржах здійснюються операції з акціями акціонерних товариств,облігаціями підприємств, облігаціями внутрішніх позик, казначейськимизобов'язаннями України, ощадними сертифікатами, векселями, документами, щозасвідчують право їх власника на придбання або відчуження цінних паперів,зазначених вище, або є похідними від них, а також документами, пов'язанимиз рухом кредитних ресурсів і валютних цінностей. Звичайно, в біржовому обороті продається відносно невелика частина відзагальної кількості цінних паперів, що обертаються на території тієї чиіншої країни. Це пояснюється тим, що фондові біржі висувають жорсткі вимогидо емітентів, які бажають, щоб їхні папери продавались на торгових зборахбіржі. Проте, незважаючи на цю обставину та певні витрати, пов'язані звключенням цінних паперів у біржовий котировочний бюлетень (лістингом),багато емітентів прагнуть до того, щоб їхні папери котирувались на біржі,оскільки лістинг дає їм цілий ряд переваг. По-перше, включення цінних паперів до котировочного бюлетеня біржідозволяє зробити цінні папери більш відомими для інвесторів і більшдоступними для купівлі, що значно підвищує їх привабливість, сприяєзбільшенню кількості укладених по них угод і підвищенню курсу. По-друге, у разі випуску емітентами, чиї цінні папери котируються набіржі, нових видів паперів, витрати, пов'язані з їх розміщенням, якправило, значно менші порівняно з витратами емітентів, чиї цінні папери необертаються на біржі. По-третє, котирування цінних паперів на фондовій біржі надає емітентудодаткової популярності, формує позитивну громадську думку про нього, щоможе сприяти підвищенню попиту на продукцію і послуги компанії. По-четверте, збільшується установочна вартість цінних паперів для застави,оскільки за інших рівних умов кредитори скоріше приймуть у заставу папери,внесені до котировочного бюлетеня фондової біржі. По-п'яте, допуск до котирування сприяє формуванню реальних цін на цінніпапери емітента та дозволяє більш точно визначити його фінансовий потенціалі вартість активів. Законодавством України, зокрема Положенням про реєстрацію фондових біржта торговельно-інформаційних систем і регулювання їх діяльності,визначаються мінімальні вимоги, які фондові біржі повинні пред'являти доцінних паперів, допущених до котирування.Так, правилами фондової біржі має бути передбачена наявність порядкудопуску (лістингу) цінних паперів до офіційного та неофіційногокотирування. Умовами допуску визначаються вимога, згідно з якими вофіційному котируванні мають перебувати цінні папери, емітенти якихзадовольняють певним економічним та фінансовим критеріям, що встановленібіржею, та регулярно розповсюджують інформацію про свою діяльність. Цевимога передбачають такі кількісні показники діяльності емітента, цінніпапери якого перебуватимуть в офіційному лістингу:мінімальна величина активів має становити суму, еквівалентну 400 000 ЕКЮ;прибуток за останній балансовий рік (за кожний рік із двох, що єпопередніми відносно останнього балансового року, в сумі, еквівалентній 80000 ЕКЮ, або сумарний прибуток за останні три роки в сумі, еквівалентній220 000 ЕКЮ, за умови, що кожен рік повинен бути прибутковим); кількість випущених у обіг акцій не менше ніж 1 000 000 штук; кількість акціонерів, що володіють не менш як 100 акціями, має становитине менш, як 2000 осіб або загальна кількість акціонерів не менш ніж 2200осіб. В офіційному лістингу можуть знаходитися цінні папери, які випущені тазареєстровані відповідно до чинного законодавства. Допуск цінних паперів емітента повинен передбачати мінімальний рівеньрозповсюдження невеликих пакетів цінних паперів, який не перевищує рівня,встановленого біржею для офіційного котирування. Порядок допуску ціннихпаперів до котирування на біржі має визначатися окремим положенням, щопередбачає подання емітентом заяви про допуск до офіційного котирування нафондову біржу (безпосередньо або через уповноважену ним особу), згідно зякою емітент бере на себе зобов'язання: подавати на біржу звіти чергових або позачергових загальних зборівакціонерів; негайно інформувати біржу про внесення до статутних документів змін і прорішення емітента, що стосуються його цінних паперів; узгодити з біржею графік випуску та передплати (розміщення) ціннихпаперів, а також проведення будь-якої іншої фінансової операції, що включаєпільгові права, тобто права, які стосуються цінних паперів, допущених доофіційного котирування; узгодити з біржею графік проведення технічних процедур будь-якої операціїз власними цінними паперами, зокрема, виплати відсотків і дивідендів; надсилати біржі усі розповсюджені ним офіційні повідомлення абопублікації, а також будь-який матеріал, що містить економічну та фінансовуінформацію, яку емітент має намір опублікувати;забезпечувати на ринку цінних паперів безкоштовне для власників іменнихцінних паперів обслуговування своїх цінних паперів і виплату відсотків,погашень і дивідендів, а також попереджувати біржу про будь-які зміни упризначенні посередників, що здійснюють її фінансове обслуговування;періодично повідомляти біржу про загальну кількість голосів для наступноїпублікації відповідного повідомлення в офіційному виданні біржі;публікувати в офіційному виданні біржі інформаційні повідомлення про першийта наступні випуски своїх цінних паперів;виконувати накази, що видаються Державною комісією та іншими органамидержавної влади щодо захисту інтересів інвесторів та їхніх прав наінформацію.До прийняття рішення про допуск (лістинг) цінних паперів емітента доофіційного котирування біржа повинна укласти з ним двосторонню угоду пропідтримання лістиніу згідно з положенням про допуск. В інтересах ринкуцінних паперів та інвесторів біржа може обмежити допуск особливими умовами,які емітент зобов'язаний виконати.Емітента, який подав заяву, біржа повинна повідомляти про своє рішенняпротягом визначеного нею терміну, рахуючи від дня надходження заяви продопуск цінних паперів до офіційного котирування, або, якщо біржа вимагаєвід емітента додаткових відомостей, — протягом ЗО (тридцяти) Днів з днянадходження цих відомостей.Допуск цінних паперів повинен оголошуватися через офіційне повідомлення,яке публікується в офіційному виданні біржі. У повідомленні мають бутивказані умови котирування та дата першого котирування. Правила допуску (лістингу) повинні передбачати процедуру вилучення ціннихпаперів з котирування (делістингу), або цю процедуру оформляють окремимположенням. Цінний папір може бути вилучений з офіційного котирування за вимогоюемітента, державного представника або за ініціативою біржі, що має бутиналежним чином обґрунтовано. Біржа може прийняти рішення про вилучення цінного папера з офіційного котирування у таких випадках: незначне співвідношення щоденного обсягу операцій щодо даного цінного папера до загальної кількості одиничного цінного папера, яка перебуває в обігу, та до кількості котирувань за рік;відсутність виплати відсотків, дивідендів чи погашень протягом останніхтрьох років;незначне співвідношення кількості одиниць цінного папера, які знаходяться увласників невеликих пакетів, до їх загальної кількості;порушення емітентом своїх зобов'язань щодо інформування власників ціннихпаперів та біржі про свою діяльність;порушення правил біржі;подання заяви про неплатоспроможність емітента;ліквідація емітента.Біржа має право приймати рішення про вилучення одного виду цінного папераемітента з одночасним вилученням інших видів цінних паперів того ж емітентаз офіційного котирування.Дата фактичного вилучення цінного папера повинна публікуватися в офіційномувиданні біржі.Вимоги, які пред'являють фондові біржі до емітентів, що бажають торгуватина них своїми цінними паперами, встановлюються статутами та правилами біржі часто відрізняються навіть на біржах однієї держави. Як правило, одніфондові біржі пред'являють більш жорсткі вимоги, інші — менш суворі.На Українській фондовій біржі, наприклад, відповідно до ст. 2.1.1 Правилбіржі офіційне котирування складається з двох котирувальних відділень: К-1і К-2.У першому відділенні знаходяться цінні папери, емітенти яких задовольняютьекономічним та фінансовим критеріям, що встановлені Вищим біржовимкомітетом. Ці емітенти зобов'язані регулярно розповсюджувати інформацію просвою діяльність.У другому відділенні знаходяться цінні папери, емітенти яких невідповідають повністю економічним і фінансовим критеріям, що встановленідля цінних паперів відділення К-1. Проте економічне та фінансове становищецих емітентів визнається кількісно та якісно задовільним щодо вимог, яківисуваються УФБ. Обов'язки щодо розповсюдження інформації зберігаються такіж, як і для емітентів паперів відділення К-1.На Українській фондовій біржі рішення про допуск цінних паперів доофіційного котирування приймається за умов відповідності емітента вимогам,встановленим Положенням про допуск (лістинг) цінних паперів і вилучення їхз обігу та котирування на Українській фондовій біржі.Зокрема, мінімальний статутний фонд емітента повинен складати не менш 50000 мінімальних заробітних плат, а мінімальна загальна кількістьзасновників (акціонерів) має бути не менш однієї тисячі юридичних іфізичних осіб.Для порівняння, статутний капітал компанії для допущення до лістингу наТокійській фондовій біржі повинен бути не менше 1 млрд ієн, на Нью-Йоркській — 60 млн американських доларів.На фондових біржах багатьох країн при проведенні лістингу беруть до увагитакож об'єктивні показники фінансового стану та стабільності емітента.Монреальська біржа, наприклад, ставить таю вимоги до компаній, щопретендують на лістинг.До доходів емітента: для промислових, інвестиційних компаній і компаній понерухомості — мінімальний чистий доход за останній фінансовий рік повиненстановити не менше 100 000 канадських доларів (для компаній, що перебуваютьу стадії становлення, — 50 000 канадських доларів);До мінімальних чистих нематеріальних активів — 1 млн канадських доларів длядіючих компаній і 500 000 канадських доларів для компаній, що перебувають устадії становлення.Крім того, всі емітенти повинні бути прибутковими за останні три фінансовихроки або мати за останні півроку випуск цінних паперів у вільний продаж попроспекту2. На фондових біржах багатьох країн кількість осіб, які можуть брати участь у торгах, обмежена, і тому членами бірж можуть стати лише суб'єкти, які придбали право на здійснення біржових операцій (купили місце на біржі)3. Таке право після його набуття стає власністю покупця і може, з урахуванням певних обмежень, які містить статут біржі, бути відчужене.Система купівлі та продажу біржового місця існує на фондових біржах США,Японії, Франції, Канади, Італії та деяких інших країн. Статутами багатьохбірж, організованих у формі акціонерних товариств, визначено, що купівлямісця на біржі нерозривно пов'язана з придбанням частки в статутномукапіталі біржі. На біржах, які не обмежують кількість своїх членів, системипродажу та купівлі місця, як правило, не існує.Як уже згадувалось вище, фондова біржа, забезпечуючи концентрацію попиту тапропозиції на цінні папери, не в змозі вмістити всіх, хто бажав би продатиабо купити ці папери. Всі функції проведення біржових операцій виконуютьбіржові посередники. Завжди в окремо взятій біржовій угоді задіяні тристорони — продавець, покупець і посередник.На початкових етапах фондової торгівлі модель операцій з цінними паперамидуже проста — один посередник зводить продавця з покупцем. З ростоммасштабів фондових операцій з'являється інша модель — покупець звертаєтьсядо одного посередника, а продавець до іншого, і вірогідність їх зверненнядо одного й того самого посередника є дуже малою. За ще більшоїінтенсивності фондових операцій складається третя модель — тепер вже саміпосередники потребують допомоги, і між ними з'являється ще один — центровийпосередник.Виконуючи свої функції, біржові посередники можуть діяти двояко.По-перше, за свій рахунок, стаючи на певний час власниками цінних паперів іотримуючи доход як різницю між курсами їх купівлі й продажу. Такихпосередників, як уже зазначалось, називають ділерами.По-друге, працювати за певний процент від суми угоди, тобто за комісійнувинагороду, просто приймаючи від своїх клієнтів доручення на купівлю-продажцінних паперів.У першій і другій моделях фондових операцій біржовий посередник можевиступати або в одній якості, або в іншій. У третій моделі додержуєтьсяпринцип поділу функцій: центровий посередник працює за свій рахунок, афлангові — на комісійних засадах. Третя модель тривалий час, аж до середини80-х років, існувала на біржі в Лондоні, за нею до цього часу функціонуєНью-Йоркська фондова біржа. Центровий посередник у Лондоні йменувався"джоббером", у Нью-Йорку — "спеціалістом". Флангові посередники всюдиіменуються брокерами.Операція купівлі-продажу цінних паперів на фондовій біржі проходить черезтри етапи, які характеризуються різними правовими наслідками таособливостями поведінки її учасників. Умовно ці етапи можна назвати так: 1) підготовка до укладення угоди; 2) торгівля; 3) розрахунки між сторонами. У процесі підготовки до укладення угоди біржовий посередник (брокерськаконтора) отримує від своїх клієнтів розпорядження на купівлю або продажцінних паперів, здійснює їх систематизацію та облік. Вказані операціївідбуваються в офісі контори, після чого відповідні вказівки передаютьсяброкеру безпосередньо на фондову біржу. Вимоги до біржових замовлень, відповідно до п. 17 Положення прореєстрацію фондових бірж та торговельно-інформаційних систем і регулюванняїх діяльності, встановлюються правилами біржі і можуть включати норми,згідно з якими ці замовлення повинні передаватися на біржу будь-якимспособом, який влаштовує клієнта і брокерську контору. Умови передачізамовлення можуть визначатися для клієнтів брокерської контори договоромпро відкриття рахунка або іншим договором, що передбачає участь агентаброкерської контори — збирача замовлень. Біржа або брокерська контораможуть поставити вимогу, щоб передані в усній формі замовлення булипідтверджені письмово. Брокерська контора повинна нести відповідальність перед своїми клієнтамиза умови виконання і своєчасність передачі замовлень на ринок. Біржа можевключати в правила норму, що забороняє взаємокомпенсацію замовлень клієнтівяк у самій брокерській конторі, так і з іншими брокерськими конторами допередачі замовлень на ринок, або дозволяти виконання замовлень напозабіржовому ринку. Правила фондової біржі можуть забороняти брокерській конторіузагальнювати замовлення клієнтів, що стосуються одного і того ж цінногопапера і включають однаковий обмежувальний курс, до їх передачі на ринок,окрім випадків, дозволених біржею для цінного папера з незначноюномінальною вартістю. Торгівля починається з розповсюдження брокером на біржі інформації пробажання продати або придбати певні цінні папери за певну ціну. На основітаких інформація різні брокери порівнюють розпорядження купівлі тарозпорядження продажу, одержані ними. Якщо умови цих розпоряджень повністюспівпадають і угода купівлі-продажу цінних паперів може бути укладена,відбувається акцептапія пропозицій контрагентів брокерами, котріпредставляють інтереси продавця і покупця, яка фіксується не тількисторонами, але й фондовою біржею.Якщо торгівля на фондовій біржі здійснюється шляхом аукціону, порядокорганізації аукціонів у торговельному залі фондової біржі (торгівля "зголосу") має бути визначений у правилах фондової біржі або в іншомудокументі з урахуванням вимог щодо:визначення видів угод, що можуть укладатися способом онкольного аукціону;учасників аукціонів;процедури ведення аукціонів;визначення видів наказів брокерам/ділерам на купівлю-продаж цінних паперів(ринковий, лімітний, стоп-наказ тощо);оформлення біржових угод;форми оголошення замовлень.Процедури здійснення біржової торгівлі, встановлені правилами біржі,повинні містити в собі: а) принципи котирування цінних паперів, угоди щодояких здійснюються на біржі, б) введення цінних паперів, прийнятих наофіційне котирування, до продажу та в) способи і періодичність повідомленнябіржі, яке уточнює дату першого котирування і обраний механізм введення допродажу.Залежно від становища на ринку після котирування (абсолютна або неповнарівновага, ринок, обмежений в нерівно-вазі, тощо) біржа повинна публікуватибіржовий курс цінних паперів. Якщо неможливо визначити курс, біржа непублікує ніякої інформації про стан ринку (ринок поза котируванням).Правилами може визначатися, що курси узагальнюються через біржовий індекс,оприлюднення якого є обов'язковим.Завданням системи клірингу є визначення взаємних зобов'язань сторін угодикупівлі-продажу цінних паперів на момент її виконання і, при цьому,мінімізація переміщень як цінних паперів, так і грошових коштів.Залежно від особливостей здійснення розрахунків між сторонами угодирозрізняють дві системи клірінгу: 1) одинична система; 2) залік.За одиничної системи покупець цінних паперів після укладення угодипереводить грошові кошти або їх еквівалент у допустиму для продавця форму.Продавець, у свою чергу, тримає цінні папери у формі, придатній дляпоставки покупцю. Після цього обидві сторони обговорюють певний механізмобміну паперів на гроші. Всі подальші угоди між сторонами протягом цьогобіржового дня здійснюються за цією самою схемою, але повністю незалежно відпопередніх або подальших угод.Система заліку використовується за значної інтенсивності фондових операційі дозволяє звести розрахунки по певному виду цінних паперів до мінімальноїкількості їх передач.Існує три варіанти заліку: 1) двосторонній залік; 2) багатосторонній залік;3) безперервне залікове виконання.Двостороннім, або попарним, визнається залік, який відбувається між двомаодними і тими самими сторонами, які протягом одного робочого біржового дняуклали кілька угод щодо одного виду цінних паперів. У цьому випадку системадвостороннього заліку дозволяє визначити підсумкове число належних передачікожною стороною цінних паперів або суму грошей. Двосторонній залік,незважаючи на те, що він є найпростішою формою заліку, зменшує кількість іспрощує процес розрахункових операцій під час виконання угод купівлі-продажу цінних паперів на фондовій біржі.Використання в процесі розрахунків багатостороннього заліку є кроком нашляху до більш ефективних методів клірингу. Учасник біржової торгівлі можеукласти за день значну кількість угод щодо одного виду цінних паперів збагатьма сторонами, але багатосторонній залік може призвести до того, щовін матиме одне-єдине зобов'язання або право на одержання перед однією абодекількома сторонами.Нарешті, в системі безперервного залікового виконання (БЗВ)використовується метод багатостороннього заліку. Однак розрахунки заугодами, укладеними певним учасником торгів за один день, не зводяться допідсумкового результату, а всі незакриті його зобов'язання зараховуютьсяпроти угод наступного робочого дня.Однією з характерних рис БЗВ є вклинення клірингової палати між сторонамиугоди в ролі протилежної сторони для кожної з них. Таким чином, сторониугод стають боржниками або кредиторами клірингової палати, а не одинодного, що значно зменшує ризик невиконання умов угоди однією із сторін. Цепояснюється тим, що невиконання зобов'язань перед кліринговою палатою можепризвести в кінцевому результаті до відлучення боржника від участі в торгахна біржі, а клірингова палата зі свого боку справно виконує зобов'язанняперед усіма учасниками заліку.Система безперервного залікового виконання розроблена з метою досягненняповної автоматизації та максимального використання заліку в процесірозрахунків за угодами по цінних паперах. Шляхом зведення в єдиненайбільшої кількості угод БЗВ зменшує до мінімуму зобов'язання по поставціцінних паперів. Система БЗВ може продуктивно функціонувати лише в країнах зрозвинутим фондовим ринком, оскільки вона вимагає використання автоматичноїсистеми безготівкових розрахунків у високо централізованій та керованійінфраструктурі.Для нашої країни створення ефективної системи клірингу має стати ключовимкроком до спрощення розрахунків і зниження ризику при виконанні біржовихугод по цінних паперах. Необхідно, в першу чергу, визначити найбільшоптимальний, з урахуванням рівня розвитку вітчизняного ринку ціннихпаперів, тип системи клірингу, здатний справно функціонувати на українськихфондових біржах. Це одна з основних умов обмеження кількості незавершенихугод та істотного зменшення ринкової вразливості.Законодавством України передбачені заходи, які мають здійснюватись нафондових біржах з метою забезпечення виконання біржових угод. Зокрема,відповідно до Положення про реєстрацію фондових бірж та торговельно-інформаційних систем і регулювання їх діяльності, для забезпечення гарантійщодо виконання зобов'язань правилами біржі має бути передбачено, що активиповинні вноситися учасником у вигляді коштів та/або державних ціннихпаперів як застави, зараховуватися на кліринговий рахунок і утворюватигарантійний фонд, який депонується на рахунках у банку, уповноваженомуучасниками на здійснення розрахунково-клірингових функцій. Поточнийгарантійний внесок має вираховуватися у відсотках від котирувальної ціни,яка встановлюється для кожного контракту, та вноситися учасником за кожнувідкриту позицію.Крім того, правилами фондової біржі може бути встановлено, що брокерськаконтора відповідає перед біржею за створення на рахунках клієнтівнеобхідних запасів цінних паперів (у випадку продажу) і коштів (у випадкукупівлі) перед передачею замовлення на ринок. Біржа ні в якому разі не можевідповідати за відсутність необхідних запасів цінних паперів або коштів.За власною ініціативою або на вимогу правління біржі брокерська контора маєправо вимагати передачі коштів або цінних паперів до передачі замовлення наринок. Якщо подавач замовлення не передав цінні папери брокерській конторіна наступний день після операції купівлі-продажу цінних паперів, які булипродані, або грошові кошти для купівлі цінних паперів, то брокерськаконтора має право без попереднього повідомлення здійснити повторну купівлюпроданих, але не переданих цінних паперів або продати викуплені, але несплачені цінні папери. Всі витрати покриваються за рахунок клієнта, якийпорушив правила.Біржа може створювати гарантійний ринковий фонд як некомерційну структурудля сприяння роботі брокерських контор.Питання щодо створення такого фонду, його діяльності та умов формування івикористання мають вирішуватися зборами акціонерів та визначатисявідповідним положенням, погодженим з Державною комісією.Гарантійний ринковий фонд біржі створюється для того, щоб кожен ізучасників ринку, який уклав на ньому угоду, мав змогу успішно їїреалізувати навіть у тому разі, коли її умови не були дотримані.За наявності на біржі гарантійного ринкового фонду кожна брокерська контораповинна бути його членом і брати участь у його фінансуванні, перераховуючикошти на його рахунок.Порядок обов'язкового оприлюднення біржових цін має визначатися правиламифондової біржі і передбачати фіксацію та публікацію в офіційному виданнібіржі найвищого та найнижчого курсів цінного папера (цінних паперів)кожного найменування, а також курсу цінного папера (цінних паперів) кожногонайменування на момент завершення біржового дня ("закриття біржі") та чистузміну курсу на цей момент порівняно з курсом на момент завершенняпопереднього біржового дня.З метою здійснення клірингових операцій при фондових біржах утворюютьсярозрахункові, так звані клірингові, палати. Як правило, клірингові палатистворюються на базі одного з банків, який повністю виконує функції щодоклірингу біржових операцій шляхом відкриття рахунків кожному учаснику біржіта виконання по них відповідних розрахунків згідно з укладеними угодами.У світовій практиці кліринг операцій з цінними паперами здійснюється, зазагальним правилом, національним банком тієї чи іншої країни. У Франції —це Банк де Франс, у Німеччині — Центральний земельний банк (Бундесбанк).На Українській фондовій біржі кліринг операцій з цінними паперами виконуєАкціонерний банк "Україна", який і є кліринговим банком.Кінцевий успіх системи клірингу та виконання біржових угод безпосередньозалежить також від створення та активного функціонування при фондовихбіржах депозитаріїв цінних паперів.Депозитарій цінних паперів — це спеціалізована посередницька організація,що забезпечує збереження й облік цінних паперів, обслуговує угоди,пов'язані з їх обігом, та, у разі необхідності, поставку паперових бланківфондових інструментів із своїх сховищ у місця, вказані їх власниками.Вигода використання системи депозитаріїв цінних паперів полягає в тому, щовони значно спрощують виконання угод по цінних паперах і водночасдозволяють уникнути великих переміщень останніх. При виконанні угодинеобхідно лише перекласти відповідні цінні папери з одного сейфадепозитарію, де вони зберігаються, в інший, а не доставляти їх до місцявиконання угоди і передавати іншому власнику. Однак це можливо лише заумови, що обидві сторони угоди є учасниками одного і того ж депозитарію.З метою спрощення операцій по виконанню угод з цінними паперами в більшостікраїн з цивілізованою ринковою економікою існує система центральнихдепозитаріїв, клієнтами яких є практично всі учасники біржових операцій цихкраїн і в яких постійно зберігається основна частина цінних паперів, щодопущені до біржового обігу. В США, наприклад, центральні депозитаріїіснують з кінця 60-х років, в Японії — з початку 70-х, у Великобританії — зкінця 70-х. В Україні поки що не створено єдиної системи центральногодепозитарію. При Українській фондовій біржі функціонує центральнийдепозитарій, учасником якого може стати будь-яка фінансова установа, якавідповідає вимогам, що встановлені Умовами прийняття в учасникицентрального депозитарію цінних паперів при УФБ. АТ "Центральний депозитарій цінних паперів при УФБ" обслуговує всіоперації з безготівковими (дематеріалізованими) цінними паперами, по якихвідбувається розміщення чи вторинний обіг на УФБ та її філіях. Звичайно, коли ми говоримо про центральний депозитарій цінних паперів,то, насамперед, маємо на увазі депозитарій, що здійснює зберігання таоблік, а також фіксує переміщення не фізичних, а дематеріалізованих ціннихпаперів, які існують у вигляді комп'ютерних записів на рахунках. Однак перевести всі цінні папери в дематеріалізовану форму — справадосить клопітка й складна. Про це переконливо свідчить досвід індустріальнерозвинутих країн. Системою електронного обігу. Щодо України, то, враховуючи практичну відсутність в ній централізованоїкомп'ютерної мережі, яка обслуговувала б операції з фондовимиінструментами, говорити про повний перехід українського фондового ринку наоперації з цінними паперами в дематеріалізованій формі є справоюпередчасною. Указом Президента України від 25 травня 1994 р. а № 247/94 "Проелектронний обіг цінних паперів і Національний депозитарій" передбаченостворення Національного депозитарію для обслуговування електронного обігуцінних паперів в Україні на базі Центрального депозитарію цінних паперівпри Українській фондовій біржі (ст. 2). Таким чином, було створено правовізасади для появи ще одного з інститутів, притаманних розвинутому ринкуцінних паперів. Однак до цього часу Національний депозитарій цінних паперівще не створений.Власне, питання про Національний депозитарій в Україні зводиться допитання, на якій базі і з якою метою він має створюватись: на базі АТ"Центральний депозитарій" при УФБ для забезпечення обігу бездокументнихакцій та облігацій відкритих акціонерних товариств чи на базі депозитаріюНБУ для обслуговування обігу державних цінних паперів. Питання залишаєтьсявідкритим, хоча створення Національного депозитарію передбачено такожКонцепцією функціонування та розвитку фондового ринку України, схваленоюпостановою Верховної Ради України від 22 вересня 1995 р.Згідно з Концепцією, до системи Національного депозитарію повинні належатиНаціональний депозитарій та його учасники — локальні депозитарії банків,посередники на ринку цінних паперів, спеціалізовані депозитарні установи(реєстратори), регіональні центри сертифікатних аукціонів, якібезпосередньо обслуговуватимуть учасників фондового ринку.Депозитарії тісно співпрацюють з іншими учасниками біржового ринку(кліринговими банками, фондовими біржами), що дозволяє зробити цей ринокбільш досконалим і ліквідним і тим самим наблизити його до міжнароднихстандартів, які існують для ринків цінних паперів. Тим більше, що такістандарти для міжнародних ринків станом на 1992 рік визначені організацієюекспертів, яка іменується "Група тридцяти" (Г-30).Рекомендації Г-30 спрямовані, в основному, на вирішення проблем клірингу таорганізації фондової торгівлі. Уніфіковані вимоги до національних ринківцінних паперів як учасників міжнародної торгівлі викладені в дев'ятирекомендаціях, прийнятих у березні 1989 року: 1) до 1990 року звірка умов угод між всіма безпосередніми учасниками ринку(брокерами, брокерами/ділерами та іншими членами біржі) мала здійснюватисяне пізніше ніж на наступний день після укладення угоди, тобто Т+1; 2) суб'єкти ринку, які не є брокерами/ділерами (інституційні інвестори таінші учасники угод), повинні до 1992 року стати членами системи звіркиугод, яка дозволить підтверджувати інформацію про деталі угод; 3) кожна країна до 1992 року повинна була мати розвинутий та ефективнодіючий Центральний депозитарій цінних паперів. Умови діяльності тауправління депозитарію повинні заохочувати по можливості більш широкерозповсюдження його послуг серед інших учасників фондового ринку; 4) кожна країна, шляхом вивчення обсягів ринку та діяльності йогоучасників, повинна визначити доцільність організації заліку угод длязниження ризику та підвищення ефективності ринку. Якщо створення такоїсистеми визнано корисним, це мало бути досягнуто до 1992 року; 5) до 1992 року всі угоди мали виконуватись суворо у відповідності доумови — "поставка проти платежу"; 6) грошові платежі, пов'язані з виконанням угод по цінних паперах та зобслуговуванням портфелів цінних паперів, повинні здійснюватись однаковощодо всіх фінансовим інструментів та ринків;7) система щоденного заліку мала бути прийнята на всіх фондових ринках. У1992 році виконання угод повинно було відбуватись через два робочих дніпісля укладення угоди, в день Т+3. Як орієнтир могло бути прийнято Т+5найпізніше до 1990 року, але лише там, де це не завадить введенню Т+3 до1992 року;. 8) позики цінних паперів повинні бути підтримані як метод підвищеннянадійності під час виконання угод. Законодавчі та податкові перешкоди, якіобмежують цю практику, повинні бути усунені до 1990 року;9) кожна країна повинна прийняти стандарти Міжнародної Організації поСтандартизації (150) для документообігу по операціях з цінними паперами.Крім того, країни повинні використовувати систему нумерації Цінних паперів1515 у відповідності із стандартом 150 6166, У крайньому випадку, дляміжнародних угод. Як видно, рекомендації мали бути реалізовані як стандартидо 1992 року. Однак визначені строки не були дотримані навіть індустріальнерозвинутими країнами, і термін виконання рекомендацій дещо відсунувся.Заслуговує на увагу той факт, що повне виконання рекомендацій Г-30обов'язково викличе тенденції, спрямовані на загальну централізаціюфондової торгівлі навколо єдиних національних фондових бірж і кліринговихбанків, що обслуговують взаємодію практично всіх учасників біржових ринківцінних паперів.Проблема доцільності існування однієї чи декількох фондових бірж свого часуобговорювалась у багатьох країнах. Не стала винятком і Україна, де теж малимісце палкі дискусії щодо необхідності створення нових фондових бірж. Прицьому слід зазначити, що законодавство України не містить будь-якихположень щодо кількості фондових бірж, які можуть функціонувати в країні.В жовтні 1991 року Кабінетом Міністрів України була зареєстрованаУкраїнська фондова біржа (УФБ), яка до середини 1995 року була єдиноюофіційно зареєстрованою біржею цінних паперів в Україні.15 травня 1995 р. Кабінетом Міністрів України була зареєстрована ще однабіржа цінних паперів — Київська міжнародна фондова біржа (КМФБ). Протягом1995 року тривав період її організаційного становлення, й угоди (операції)з цінними паперами на біржі не відбувалися. Щоправда, 12 грудня 1995 р.відбулися торги "з голосу", угоди по яких зафіксовані не були. Загалом уКМФБ 31 засновник, відкрито 9 брокерських контор.Крім УФБ та КМФБ, організацію вторинної торгівлі облігаціями внутрішньоїдержавної позики поклала на себе новостворена фондова секція Українськоїміжбанківської валютної біржі (УМВБ).Безумовним лідером біржового ринку України є УФБ, яка, враховуючи наявність27 філій у найбільших містах та обласних центрах України,Східноукраїнського фондового центру (м. Харків) та Південноукраїнськогоцентру УФБ (м. Одеса), є найкрупнішим біржовим утворенням України.Більшість брокерських контор УФБ — це провідні українські банки таінвестиційні компанії. На нашу думку, активізація процесів створення новихфондових бірж в Україні є позитивним фактором розвитку вітчизняного ринкуцінних паперів. Питання про те, яка із фондових бірж повинна вважатися вУкраїні провідною, має вирішуватись у процесі конкурентної боротьби.Крім того, слід мати на увазі, що створення фондової біржі — справа доситьскладна і вимагає значного не тільки матеріального, але й інтелектуальногопотенціалу. Потрібно також враховувати, що найближчим часом навряд чи можнаочікувати бурхливого розвитку в Україні вторинного ринку цінних паперів,який дозволив би ефективно співіснувати багатьом фондовим біржам.За умов, що склалися на вітчизняному ринку цінних паперів, біржам длярозвитку такої сфери діяльності, як посередницькі послуги, необхіднастратегія, яка включає в себе розробку норм регулювання діяльності біржовихпосередників. Ця стратегія повинна базуватись на відповідних законодавчихактах, які враховували б усі реалії українського ринку пінних паперів івідсутність яких в Україні є суттєвою перешкодою для розвитку біржовихпосередників, формування здорової конкуренції між ними і, таким чином, длярозвитку нашого фондового ринку в цілому.Законодавчого впорядкування потребує й біржова торгівля похідними ціннимипаперами — опціонами, ф'ючерсними угодами, варантами тощо. Стандартиорганізованого ринку похідних цінних паперів нині повністю поза увагоючинного законодавства (зокрема, обов'язковість реєстрації похідного цінногопапера в державному реєструвальному органі), що дає можливість біржамвлаштовувати торги на свій власний розсуд і за правилами, що невідповідають світовим нормам і стандартам.У 1995 році, згідно з положеннями Концепції функціонування та розвиткуфондового ринку, з метою недопущення його стихійного та хаотичногорозвитку, розпочався процес впорядкування та формування єдиного біржовогопростору України. Не виключено, що внаслідок законодавчих змін цілкомможливою стане реалізація продекламованого Концепцією проекту створенняНаціональної фондової біржі, під егідою якої буде функціонувати єдинабіржова система.Торгівля цінними паперами може здійснюватись не лише на фондовій біржі, алей на позабіржовому ринку. Значення позабіржових ринків у різних країнах неоднакове. В одних державах торгівля поза біржею не відіграє істотної ролі,а в інших навіть заборонена. Водночас у деяких країнах, наприклад у США,позабіржовий ринок отримав бурхливий розвиток. Що стосується України, то на вторинному ринку цінних паперів, як і напервинному, провідні позиції займає позабіржовий обіг. Саме поза за межамифондових бірж здійснюється реалізація основної частки вперше емітованихцінних паперів і практично вся вторинна торгівля. Необхідно зазначити, що крім біржового, принципи організаційнооформленого ринку мають бути поширені й на позабіржовий сектор ринку.Всупереч поширеній думці, цивілізований позабіржовий ринок в Українідонедавна був фактично відсутній, адже угоди, що традиційно вважалися вУкраїні позабіржовими, згідно зі світовою практикою належать до так званих"угод за домовленістю". Позабіржові угоди повинні здійснюватися в рамкахторговельно-інформаційних систем (ТІС), створених торговцями ціннимипаперами. Торговельно-інформащйною системою визнається юридична особа, яка здійснюєдіяльність з організації торгівлі на позабіржовому ринку та володіє абоуправляє ЕТІМ або іншою системою засобів, що надає можливість обмінупропозиціями купівлі та продажу цінних паперів. Статус ТІС юридичні особинабувають після реєстрації в ДКЦПФР. ТІС створюються для: забезпечення умов для здійснення купівлі-продажу цінних паперів черезЕТІМ; інформування учасників ТІС та їх клієнтів про кон'юнктуру, що склалася напозабіржовому ринку цінних паперів; забезпечення швидкого, точного, надійного та достовірного збору, обробки,розповсюдження та публікації інформації про котирування й операції зцінними паперами, забезпечення достовірності такої інформації; забезпечення можливості отримання заінтересованими особами на прийнятнихумовах інформації про котирування та операції з цінними паперами; запобігання використанню, розповсюдженню або публікації недостовірної чишахрайської інформації про котирування та операції з цінними паперами; захист учасників ТІС та їх клієнтів від можливих зловживань. Основними завданнями ТІС є: розробка й запровадження єдиних правил здійснення операцій купівлі-продажу цінних паперів і вимог до учасників ТІС та осіб, уповноваженихучасниками ТІС на укладення угод;розробка й запровадження механізму вирішення спірних питань між учасникамита учасниками і клієнтами;розробка й здійснення заходів щодо захисту клієнтів і учасників ТІС відзловживань і правопорушень під час здійснення угод з цінними паперами;контроль за дотриманням учасниками ТІС вимог законодавства та встановленихТІС правил і вимог.Порядок створення та діяльності таких систем в Україні визначенийПоложенням про організаційно оформлені позабіржові торговельно-інформаційнісистеми, затвердженим наказом Державної комісії з цінних паперів тафондового ринку № 328 від 23 грудня 1996 р.Згідно з цим порядком, діяльність з організації торгівлі на позабіржовомуринку цінних паперів можуть здійснювати юридичні особи, створені відповіднодо Закону України "Про господарські товариства" як акціонерні товаристваабо товариства з обмеженою відповідальністю не менше ніж 20 торговцямицінними паперами.Частка статутного фонду, що належить одному засновнику, не можеперевищувати п'яти відсотків. Організація торгівлі на позабіржовому ринкуцінних паперів є видом діяльності, що здійснюється за торговельнимиправилами, затвердженими Державною комісією з цінних паперів та фондовогоринку.Об'єднання торговців цінними паперами, у складі членів яких налічується неменше 20 торговців цінними паперами, можуть здійснювати організаціюторгівлі на позабіржовому ринку шляхом створення ТІС у формі підприємства.Прибуток від діяльності ТІС має спрямовуватися лише на розвиток статутноїдіяльності ТІС.У процесі своєї діяльності ТІС здійснює:облік учасників ТІС;облік укладених угод з купівлі-продажу цінних паперів і контроль за їхвиконанням;обмін інформацією з депозитарними та розрахунково-кліринговими установамищодо укладених угод;зберігання інформації щодо укладених угод протягом п'ятирічного терміну;надання інформаційних послуг у сфері організації торгівлі цінними паперами.Відповідно до чинного законодавства України ТІС має право:а) здійснювати контроль за діяльністю своїх учасників у порядку,встановленому статутом, правилами та вимогами ТІС;б) застосовувати санкції до порушників правил та інших вимог ТІС, у томучислі робити попередження, накладати штраф, якщо це передбачено договором,чи тимчасові обмеження на провадження певних видів операцій на учасниківабо фізичних осіб, уповноважених учасниками провадити операції в системіТІС, виключати із складу учасників ТІС;в) порушувати питання про призупинення дії або відкликання анулюваннядозволів (ліцензій) своїх учасників перед ДКЦПФР;г) представляти інтереси учасників ТІС у ДКЦПФР;д) розробляти та впроваджувати вимоги до учасників ТІС та осіб,уповноважених учасниками здійснювати операції з цінними паперами;е) розробляти та впроваджувати звітність для учасників ТІС, вести облік ізвітність щодо операцій з цінними паперами.Положенням про організаційно оформлені позабіржові торговельно-інформаційнісистеми передбачені також обмеження в діяльності ТІС, зокрема, їмзабороняється:застосовувати обмеження до окремих учасників ТІС у здійсненні ними інших,крім торговельних, видів діяльності, які не заборонені законодавством;встановлювати мінімальної розміри винагороди за послуги;здійснювати інші організаційні та координуючі заходи, спрямовані напорушення антимонопольного законодавства;встановлювати різні розміри плати за надання інформаційних послугкористувачам;втручатися у господарську діяльність учасників ТІС;вести реєстри власників іменних пінних паперів та надавати учасникамдепозитарні та розрахунково-клірингові послуги;провадити діяльність з випуску та обігу цінних паперів, а також діяльність,яка не пов'язана з метою створення ТІС.Враховуючи важливе значення та функції ТІС на ринку цінних паперів України,ДКЦПФР здійснює жорсткий контроль за їх діяльністю. Так, відповідно доПоложення про організаційно оформлені позабіржові торговельно-інформаційнісистеми ДКЦПФР має право:а) пропонувати кандидатури керівників органів управління ТІС; б) призначати державних представників на ТІС; в) установлювати в межах, передбачених законодавством, обов'язкові длявиконання вимоги щодо функціонування ТІС; г) вимагати від ТІС дотримання порядку ведення та зберігання документаціїпротягом визначеного нею терміну, який не може бути меншим ніж п'ять років; д) вимагати надання інформації про поточну діяльність ТІС; е) здійснювати планові та позапланові перевірки ведення документації ТІС; є) провадити на підставі отриманої інформації перевірки фактів порушенняТІС законодавства у сфері ринку цінних паперів, Статуту, правил чи іншихдокументів, які регламентують її діяльність; ж) у разі порушень ТІС законодавства, Статуту, правил чи іншихдокументів, які регламентують її діяльність, попереджати, надсилатиписьмові вимоги про усунення виявлених недоліків чи порушень іззобов'язанням повідомити Державну комісію про усунення недоліків,скасовувати реєстрацію ТІС, а також застосовувати інші санкції в межах,передбачених законодавством. У разі прийняття рішення про застосуваннясанкції Державна комісія повинна письмово повідомити про це ТІС іззазначенням факту порушення, обґрунтуванням причини застосування санкції тадовести це до відома громадськості. Рішення Державної комісії прозастосування санкції до ТІС може бути оскаржене до суду або арбітражногосуду; з) розглядати скарги учасників ТІС щодо застосованих до них санкцій; й) розглядати скарги учасників ринку цінних паперів про відмову вприйнятті до складу ТІС. Після створення правової бази діяльності ТїС в Україні активізувалисьтенденції розвитку організаційно оформленого позабіржового ринку ціннихпаперів. Поки що позабіржовий ринок України самоорганізується через три асоціативнігромадські об'єднання — Українську асоціацію інвестиційного бізнесу,Українську асоціацію торговців цінними паперами та Українську асоціаціюдовірчих товариств, інвестиційних фондів і компаній. Українська асоціація торговців цінними паперами ще у 1992 році створилаторгово-інформаційну систему під назвою АТ "Центральний депозитарій" (хочаназва цього АТ дещо не відповідає дійсності, адже система не має на метіздійсненій не тільки депозитарного обліку). На початок 1994 року ця системавже об'єднувала 22 торговці цінними паперами. На жаль, гідного розвитку цепочинання не отримало: у 1995 році через АТ "Центральний депозитарій"здійснено лише три угоди: продано 700 шт. простих іменних акцій на суму 245млн. крб. Фактично, досить добре технічно оснащена система, яка не набагатопоступається зарубіжним аналогам, майже не використовувалась своїмиучасниками. У 1995 році йшла активна робота з утворення Міжбанківської інтегрованоїсистеми фондової торгівлі (МФІС), ініційована "Приватбанком", банками"Інко", "Укрсоцбанк", "Кредит-Днепр", "Укрінбанк", "Южкомбанк", "Синтез","Ощадбанк", "Україна". Заплановано фактичне створення електронної системи,яка поєднувала б у собі звірку та укладення угод з клірингом і розрахункамипо них. Передбачається, що Національний банк України надасть цій системіможливість користуватися міжбанківською системою електронних платежів. За контрактом з Агентством міжнародного розвитку США американською фірмою"Баренц Груп" у Києві у 1996 році було реалізовано проект утворення"Позабіржової фондової торговельної системи" (ПТФС). Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку затвердженоПоложення "Про саморегулівні організації фондового ринку" (СРО), спрямованена скорочення ринку "угод за домовленостями" і стимулювання розвитку СРО,які організують позабіржовий ринок, забезпечать його прозорість тарегульованість. На завершення короткого аналізу стану біржового та позабіржового ринківцінних паперів України необхідно підкреслити, що подальший їх гармонійнийрозвиток неможливий без створення повноцінної, працездатної нормативноїбази. Однієї глави Закону "Про цінні папери і фондову біржу", яка регулюєпорядок створення та діяльність фондової біржі, сьогодні явно недостатньо.Україна зараз має унікальну можливість шляхом аналізу різноманітних системнормативного регулювання фондових ринків визначити найбільш придатні занаших умов правові моделі, які доцільно використати при формуваннівітчизняного біржового та позабіржового законодавства. 5. Правове становище учасників інфраструктури ринку цінних паперів України Проблема створення ринкових інститутів, які не є суб'єктами фондовогоринку (як, наприклад, емітенти, інвестори та фінансові посередники), аналежать до його інфраструктури, особливо загострилася в Україні у зв'язкуз розвитком масової приватизації та активним формуванням вторинного ринкуцінних паперів. Вторинний обіг цінних паперів неможливо налагодити без впровадження нафондовому ринку України системи установ, що здійснюють реєстрацію праввласності на цінні папери, облік цих прав, зберігання цінних паперів тарозрахунково-клірингові операції з ними. Світові стандарти сучасного фондового ринку передбачають обов'язковунаявність у країні, де випускаються та перебувають в обігу цінні папери,депозитаріїв, реєстраторів (для іменних цінних паперів) та клірингово-розрахункових банків чи корпорацій. У цьому напрямі в Україні до недавньогочасу спостерігалося значне відставання, оскільки правовий статус цихінститутів не був законодавче визначений. Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" інфраструктуриінститути, що обслуговують обіг цінних паперів, не передбачені. У статті 4цього Закону вказується, що обіг іменної акції фіксується в книзіреєстрації акцій, яка ведеться акціонерним товариством, а по акціях напред'явника в цій книзі реєструється їхня загальна кількість. Таким чином,Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" не обумовлює необхідностіведення реєстрів акціонерів як системи заходів з реєстрації таперереєстрації прав власності на іменні цінні папери. З метою заповнити цю прогалину в чинному законодавстві Фонд державногомайна України у 1995 році розробив Тимчасове положення про реєстриакціонерів відкритих акціонерних товариств, що створюються на базіприватизованих підприємств. На підставі цього Тимчасового положення Фонддержавного майна України та Державна комісія з цінних паперів та фондовогоринку спільним наказом від 23 січня 1996 р. затвердили Тимчасове положенняпро порядок та умови видачі свідоцтва реєстратора на право ведення реєструакціонерів. У першому кварталі 1996 року розпочалась видача цих дозволівФондом державного майна України та Державною комісією з цінних паперів тафондового ринку.Дія цих документів поширювалась на реєстри акціонерів лише тих акціонернихтовариств, що створені на базі приватизованих підприємств, і функціяведення реєстру від емітента ними не відокремлювалась, хоча свідоцтвореєстратора мав отримати й емітент.Така система надання дозволів була спрямована на стимулювання розвиткумережі незалежних реєстраторів — юридичних осіб будь-якої організаційно-правової форми, що бажають здійснювати реєстраційну діяльність.Центри сертифікатних аукціонів як державні установи не отримували свідоцтвореєстратора, хоча згідно з Положенням про центри сертифікатних аукціонів,затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 144 від 24 лютого 1995р., вони насамперед і є реєстраторами по цінних паперах, розповсюджуванихна аукціонах. На думку фахівців, використання цих центрів тільки якрегіональних реєстраторів звужує їх функції і ускладнить у майбутньомуперехід до іншої форми існування на фондовому ринку.В 1995—1996 рр. в Україні здійснювались заходи щодо вирішення ще одноговажливого питання — відокремлення функції реєстрації та перереєстраціїправа власності на іменні цінні папери від емітентів і передачу їїуповноваженим установам — реєстраторам.Указом Президента України від 2 березня 1996 р. № 160/96 "Про внесення зміні доповнень до Указу Президента України від 25 травня 1994 р. № 247" булозатверджено Положення про діяльність з обліку прав власності на іменніцінні папери та депозитарну діяльність, згідно з п. 2 якого емітентзобов'язаний доручити ведення реєстру реєстратору шляхом укладеннявідповідного договору, якщо кількість власників іменних цінних паперівемітента перевищує 500.Концепція створення незалежних реєстраторів іменних цінних паперів вУкраїні здебільшого була ініційована іноземними консультантами ("донорами")— Агентством міжнародного розвитку США, ЄЕС ТАСІ5, Всесвітнім банком тачисленними консалтинговими фірмами, які виступають підрядниками приздійсненні проектів за контрактами.Акцент на виокремлення із загального переліку інфраструктурних інститутів іпершочергове створення саме незалежних реєстраторів відповідає перш за всеінтересам іноземних промислових інвесторів, які зацікавлені не стільки врозвитку українського фондового ринку (і появі іноземних фінансовихінвесторів), скільки у правовому захисті від можливих претензій емітента.На виконання Указу Президента України від 2 березня 1996 р. № 160/96 "Провнесення змін і доповнень до Указу Президента України від 25 травня 1994 р.№ 247" Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку розробила танаказом № 59 від 1 квітня 1996 р. затвердила Порядок видачі дозволу наздійснення діяльності щодо ведення реєстру власників іменних ціннихпаперів.Відповідно до цього Порядку, підставою для здійснення діяльності з веденняреєстрів власників іменних цінних паперів в Україні є дозвіл на правоведення реєстру власників іменних цінних паперів, який видається ДКЦПФР.Такий дозвіл можуть отримати господарські товариства, установчі документияких передбачають здійснення діяльності з ведення реєстру власників іменнихцінних паперів.Для отримання дозволу господарські товариства (далі — реєстратори) повиннівідповідати таким вимогам:а) мінімальний розмір оплаченого статутного фонду реєстратора має становити1250 неоподатковуваних мінімумів доходів .громадян на момент подачі заявина отримання дозволу;б) якщо засновником реєстратора є емітент, його частка у статутному фондіреєстратора не повинна бути більшою за 20 відсотків. При розрахунку часткиемітента в статутному фонді реєстратора, враховується частка статутногофонду, якою емітент володіє безпосередньо, та частка статутного фонду, якоюемітент володіє опосередковано; в) частка державної власності у статутному фонді реєстратора не повиннаперевищувати 20 відсотків; г) у разі формування статутного фонду довгостроковими (не менше року)державними цінними паперами їх частка не повинна перевищувати 50 відсотків;д) формування статутного фонду недержавними цінними паперами дляреєстратора не дозволяється.Крім того, реєстратор повинен постійно мати не менше трьох штатнихпрацівників (емітенти, що ведуть власний реєстр самостійно — одного),безпосередньо зайнятих реєстраторською діяльністю, котрі атестовані якфахівці з питань ведення реєстрів власників іменних цінних паперів іотримали кваліфікаційні сертифікати встановленого зразка, що видаютьсяатестаційною комісією, склад та порядок роботи якої визначається ДКЦПФР.Реєстратор повинен також розробити і затвердити порядок ведення системиреєстру власників іменних цінних паперів, який подається ДКЦПФР разом ззаявою про видачу дозволу.Порядок ведення системи реєстру повинен містити: а) організаційно-функціональну схему реєстраторської діяльності; б) перелік і опис основних процедур реєстраторської діяльності; в) перелік і форми вхідних та вихідних документів; г) перелік та опис заходів загальної безпеки та збереження інформації уреєстраторській діяльності; д) перелік і вартість послуг, що надаються емітенту та зареєстрованимособам; е) порядок інформування зареєстрованих осіб про зміни в діяльностіемітента або самого реєстратора (публікація в пресі, поштове повідомлення,факсимільне повідомлення тощо); є) посадові інструкції. Якщо кількість власників цінних паперів, зареєстрованих у реєстрі одногореєстратора, перевищує 100 000, ДКЦПФР встановлює додаткові вимоги донього. Дозвіл видається терміном на 3 (три) роки і діє на всій територіїУкраїни. Продовження терміну дії дозволу здійснюється в порядку,встановленому для його одержання.Реєстраторська діяльність по закінченні терміну дії дозволу недопускається. Після ліквідації або реорганізації реєстратора наданий дозвілвтрачає силу. Реєстратор у триденний термін зобов'язаний повідомитиемітентів, реєстри іменних цінних паперів яких він веде, та ДКЦПФР або їїтериторіальне відділення, яке видало дозвіл, про припинення нимреєстраційної діяльності.Особливості здійснення реєстратором його функцій визначаються Положеннямпро порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженимнаказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 58 від 1квітня 1996 р.Цим Положенням встановлені вимоги до ведення реєстру власників іменнихцінних паперів, порядку ведення цього реєстру, обов'язків реєстратора,емітентів і зареєстрованих осіб, обмеження доступу до інформації, якаміститься у реєстрі.Реєстратор здійснює такі основні функції щодо власників та належних їміменних цінних паперів:складання реєстру власників іменних цінних паперів та переліків власниківіменних цінних паперів і номінальних утримувачів на певну дату;ведення особових рахунків емітента та зареєстрованих осіб;облік зареєстрованих заставодержателів;облік нарахованих та виплачених доходів за іменними цінними паперами;облік іменних цінних паперів на рахунках емітента, пов'язаних з проведеннямкорпоративних операцій та операцій з викупу та погашення іменних ціннихпаперів;ведення в хронологічному порядку журналу обліку записів у реєстрі покожному виду іменних цінних паперів;ведення журналу обліку запитів;ведення журналу обліку виданих, погашених, анульованих і втрачених іменнихцінних паперів (сертифікатів іменних цінних паперів), що випущені упаперовій формі;облік та зберігання документів, які є підставою для внесення змін дореєстру.З метою виконання своїх функцій реєстратор зобов'язаний:відкрити особовий рахунок на вимогу особи, яка подала документи, що єпідставою для внесення змін і доповнень до реєстру; проводити операції на особових рахунках зареєстрованих осіб тільки за їхвимогою або за вимогою уповноважених ними осіб у встановлені законодавствомпорядку і термін; щоденно проводити порівняння кількості і видів розміщених цінних паперівз тими, що враховані на рахунках зареєстрованих осіб; надавати зареєстрованим особам інформацію та виписки з реєстру згідно зїх правами; надавати в Антимонопольний комітет України виписку про власників, яківолодіють 10 і більше відсотками акцій емітента, та осіб, яким переданітакі пакети акцій у довірче управління чи для здійснення операцій з ними непізніше одного місяця з моменту внесення до реєстру; протягом 10 днів з моменту одержання відповідного запиту надаватиемітенту реєстр у письмовій формі, завірений підписом та печаткоюреєстратора; вживати необхідних організаційних, технічних заходів щодо відповідальногозберігання даних системи реєстру як у паперовій формі, так і на електроннихносіях; зберігати документи, що є підставою для внесення даних до реєстру,протягом трьох років з моменту укладення угоди, що підтверджується цимидокументами; прийняти на відповідальне зберігання від емітента бланки іменних ціннихпаперів чи сертифікати останніх і забезпечити їх використання приреєстрації прав власності відповідно до доручення емітента. Контроль за діяльністю реєстраторів та емітентів, що ведуть власнийреєстр, здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, їїтериторіальні відділення. Реєстратор звітує перед Державною комісією з цінних паперів та фондовогоринку або її територіальним відділенням, яке видало дозвіл реєстратору,щоквартально до 10 числа місяця, наступного за звітним періодом. Звіт повинен містити такі дані: кількість емітентів, що обслуговуються, в тому числі по кожному емітентута за кожним видом цінних паперів: кількість та номінальна вартість випущених іменних цінних паперів; кількість та номінальна вартість розміщених іменних цінних паперів; кількість власників іменних цінних паперів, загальна кількість таномінальна вартість належних їм цінних паперів; кількість номінальних утримувачів цінних паперів, загальна кількість таномінальна вартість переданих номінальним утримувачам цінних паперів, утому числі за типом номінальних утримувачів: торговці цінними паперами,депозитарії, довірчі товариства;виручка від реалізації реєстраторських послуг за звітний квартал;кількість випадків переходу права власності за звітний квартал;перелік послуг, які надає реєстратор за цінами на кожну послугу;кількість порушень терміну обробки документів та внесення змін до реєстру.Особливості складання та подання квартальної звітності визначаютьсяПорядком складання та подання квартального звіту щодо здійснення діяльностіпо веденню реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженим наказомДержавної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 219 від 27 вересня1996 р.Крім реєстраторів, на ринку цінних паперів дуже важливі функцій виконуютьще одні учасники його інфраструктури — депозитарії.Основну частину депозитарних послуг на вітчизняному фондовому ринку досінадавали банки. Банківські депозитарії почали створюватись і діяти вУкраїні на підставі Положення про інвестиційні фонди та інвестиційнікомпанії, затвердженого Указом Президента України № 55/94 від 19 лютого1994 р.Тільки протягом перших двох років після набрання цим Положенням чинностіМіністерство фінансів України видало 137 дозволів комерційним банкам наздійснення діяльності депозитарію інвестиційного фонду чи інвестиційноїкомпанії. Банку для здійснення такої діяльності не потрібно створюватиокрему юридичну особу, функції депозитарію виконує спеціалізованийпідрозділ, що входить до управління цінних паперів або відділу ціннихпаперів.Банки-депозитарії здійснювали відповідальне зберігання активів,обслуговування операцій з активами інвестиційного фонду чи взаємного фондуінвестиційної компанії та облік руху активів на підставі депозитарногодоговору. Особливості здійснення депозитарної діяльності в Українівизначалися Тимчасовим положенням про депозитарії та депозитарнудіяльність, затвердженим наказом Державної комісії з цінних паперів тафондового ринку № 117 від 21 травня 1996 р.Положення було розроблене відповідно до Законів України "Про цінні папери іфондову біржу", "Про банки і банківську діяльність", "Про господарськітовариства", "Про захист інформації в автоматизованих системах", Концепціїфункціонування та розвитку фондового ринку України, схваленої ВерховноюРадою України 22 вересня 1995 р., Указу Президента України від 19 лютого1994 р. № 55/94 "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії", УказуПрезидента України від 12 червня 1995 р. № 446/95 "Про Державну комісію зцінних паперів та фондового ринку", Указу Президента України від 2 березня1996 р. № 160/96 "Про внесення змін і доповнень до Указу Президента від 25травня 1994 р. № 247", Положення про технічний захист інформації в Україні,затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 вересня 1994 р. №632.Мета Тимчасового положення — визначення основних понять, правил івстановлення вимог до провадження та регулювання депозитарної діяльності вУкраїні.Суб'єкти підприємницької діяльності можуть здійснювати депозитарнудіяльність лише за умови отримання відповідного дозволу Державної комісії зцінних паперів та фондового ринку. Такий дозвіл видається на підставіПорядку видачі дозволу на депозитарну діяльність, затвердженого наказомДКЦПФР № 118 від 21 травня 1996 р.Концепцією функціонування та розвитку фондового ринку України передбачалосяздійснення депозитарного обліку для клієнтів посередниками, що за статусомне є банківськими установами. Торговці, які здійснюють операції на фондовихбіржах або в електронних позабіржових торгових системах, повинні отриматиправо на первинний депозитарний облік для клієнтів, що продають чи купуютьцінні папери на біржах чи організаційно оформленому позабіржовому ринку,інакше неможливим стане використання клірингу як засобу прискорення темпіврозрахунків.Наприкінці 1995 року Державна комісія з цінних паперів та фондового ринкупідготувала проект Закону України "Про електронний обіг цінних паперів тасистему Національного депозитарію України". Розгляд Верховною Радою Українизаконопроекту у першому читанні відбувся в червні 1996 року.В остаточній редакції Закон, прийнятий Верховною Радою України у грудні1997 року, має назву "Про Національну депозитарну систему та особливостіелектронного обігу цінних паперів в Україні".Закон розроблений відповідно до Концепції функціонування та розвиткуфондового ринку України і присвячений актуальній проблемі визначенняправових основ депозитарного обліку цінних паперів, випущених удокументальній (паперовій) та без документальній формі, тобто наелектронних носіях в комп'ютерних мережах установ, що здійснюютьдепозитарну діяльність. Значна увага приділена засвідченню майнових праввласників іменних цінних паперів, випущених на пред'явника, окресленізагальні засади функціонування системи електронного обігу цінних паперів вУкраїні, визначені види депозитарної діяльності.Згідно з п. 6 розділу VI "Прикінцеві положення" цього Закону мають бутиприведені у відповідність з Конституцією України та цим Законом указиПрезидента України "Про інвестиційні фонди та інвестиційну діяльність" від19 лютого 1994 р. та "Про облік прав власності на іменні папери тадепозитарну діяльність" від 25 травня 1994 р. в редакції від 2 березня 1996р.У Законі зазначається, що до приведення законодавства у відповідність з цимЗаконом інші прийняті раніше законодавчі та підзаконні акти чинні участині, що не суперечить цьому Закону.Отже, враховуючи наведене, вже зараз можна стверджувати, що в Україністворено мінімально необхідну правову базу для розбудови інфраструктурифондового ринку згідно з міжнародними стандартами її організації. ПІ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ 1. Правова регламентація функціонування фондового ринку та основні напрямки її вдосконаленняОдним із ключових факторів ефективного розвитку ринку цінних паперів вУкраїні є формування прогресивної нормативно-правової бази, яка регулювалаб правовідносини, що виникають на ньому. При цьому необхідно враховувати,що навіть у країнах з розвинутою ринковою економікою, за наявностівеличезного, накопиченого десятками й сотнями років практичного досвіду усфері випуску та обігу фондових цінностей, високої правової культури,ефективного механізму розробки, обговорення та прийняття законодавчихактів, постійної суспільної уваги до цих процесів, значних інтелектуальнихзусиль юристів та економістів, не завжди вдається одразу встановитиефективне правове регулювання тих чи інших відносин, пов'язаних з ринкомцінних паперів. Тому прийняті законодавчі акти дуже часто потребуютьуточнення або використання розвинутої системи підзаконного регулювання.У нашій країні, за умов повного забуття власного досвіду в галузі фондовихоперацій, крайньої нестачі інформації про механізми їх регулювання в іншихкраїнах, недосконалості процедури прийняття законодавчих рішень та порядкунабуття ними юридичної сили, можливості розробки високоякісних нормативнихдокументів істотно знижуються.Відновлення законодавства, пов'язаного з ринком цінних паперів, ми змушеніпочинати практично з нуля. Зараз вже неможливо забезпечити наступництвоприйнятих нормативних актів і законодавства, яке існувало в Російськійімперії (в тому числі і в Україні) до 1917 року. Ця обставина не може невикликати жалю, бо до революції ми мали розвинуту, як на ті часи, правовубазу регулювання фондового ринку. Вже у 1836 році в Росії було затверджено"Положення про компанії та акції". У прийнятті такого правового документа,що регламентував діяльність акціонерних товариств, ми випередили Прусію на6 років, Англію — на 7, Францію — на 19 років.Дореволюційне законодавство Росії традиційно відрізнялось високим рівнемдержавного втручання у процеси, які відбувались на ринку цінних паперів,наявністю великої кількості обмежень. Навіть біржі, які за своєю природою єсамоврядними організаціями, перебували під жорстким урядовим контролем.Після лютневої буржуазної революції Тимчасовий уряд 10 березня 1917 р.прийняв постанову, яка скасовувала значну частину обмежень на діяльністьакціонерних компаній та на випуск ними цінних паперів.На жаль, розвиток вітчизняної правової бази, пов'язаної з ринком ціннихпаперів, після подій, що відбулися у жовтні 1917 року, припинився. Фондовийринок не міг співіснувати із системою централізованого державногоуправління економічними процесами, і тому потреба в ньому, а отже, і в йогонормативному регулюванні, відпала. Виняток становив лише короткий періодтак званої нової економічної політики.До середини 80-х років у СРСР не було прийнято практично ніяких нормативнихактів, що мали б відношення до ринку цінних паперів, крім постанов проокремі державні облігаційні займи та Положення про простий і переказнийвексель, яке було затверджене РНК СРСР у 1937 році у зв'язку з приєднаннямСРСР до Женевської конвенції про Типовий закон про простий та переказнийвексель. Тим самим формально було закладено основу створення правової базидля організації вексельного обігу в країні. Проте за умов централізованоїсистеми управління економікою вексельний обіг не міг отримати широкогорозповсюдження і не мав відчутного впливу на внутрішні економічні процеси.Об'єктивні та суб'єктивні передумови для початку процесу відродження ринкуцінних паперів та становлення системи його правового регулювання склалисьнаприкінці 80-х років. У той час на перший план виступило завданнялегалізації комерційних цінних паперів. Уперше цінні папери отрималиюридичне визнання в Законі СРСР від 28 травня 1988 р. "Про кооперацію". Цимзаконом (ст. 22) кооперативам надавалось право випуску акцій для залученнядодаткових коштів, необхідних для розширення виробництва. Закріплення взаконодавчому акті можливості випуску приватних цінних паперів мало важливезначення, адже воно свідчило про визнання права цінних паперів наіснування. Зрозуміло, що для широкомасштабного випуску цінних паперіводнієї згадки про них на законодавчому рівні було недостатньо.Починаючи з 1987 року окремі підприємства з власної ініціативи сталивипускати свої цінні папери для розповсюдження, головним чином, середчленів трудових колективів, з метою підвищення їхньої зацікавленості врезультатах праці. Незважаючи на спонтанний характер, а також повнувідсутність нормативного забезпечення цього процесу, він сприяв появіоригінальних інструментів фондового ринку та формуванню механізмів їхвипуску.Для того, щоб упорядкувати процес випуску підприємствами цінних паперів,який почався стихійно, Рада Міністрів СРСР 15 жовтня 1988 р. прийнялапостанову "Про випуск підприємствами та організаціями цінних паперів"Згідно з постановою, право випуску цінних паперів надавалось лише тимпідприємствам, які працювали в умовах повного господарського розрахунку тасамофінансування.Передбачалось, що підприємства можуть випускати два види цінних паперів —акції трудових колективів та акції підприємств. Випуск таких акцій непризводив до зміни організаційної форми підприємств (організацій), а бувлише одним із засобів мобілізації грошових коштів, необхідних длярозширення виробництва. Звідси можна зробити висновок, що поява ціннихпаперів такого роду ще не свідчила про початок становлення акціонерноїформи власності.Законодавчі акти, прийняті Верховною Радою СРСР у 1989—1990 рр., збереглитенденції розбудови правової бази випуску та обігу приватних ціннихпаперів. Закони СРСР, які з'явились у цей період, допускали можливістьперетворення державних підприємств на акціонерні товариства, хоч і нерегламентували, що було значним їх недоліком, механізму такоїтрансформації. Так, наприклад, Закон СРСР від 6 березня 1990 р. "Провласність в СРСР"1 закріплював положення про те, що державне підприємствоза спільним рішенням трудового колективу та уповноваженого на те державногооргану може бути перетворене на акціонерне товариство шляхом випуску акційна всю вартість майна підприємства (ст. 15). В Основах законодавства СоюзуРСР та союзних республік про оренду2, які були прийняті 28 травня 1988 р.,зазначалось, що після викупу орендованого майна орендне підприємство зарішенням трудового колективу може бути перетворене на колективнепідприємство, кооператив, акціонерне товариство або інший вид підприємства,що діє на основі колективної власності (ст. 10).Можливість випуску підприємствами та організаціями цінних паперів знайшлавідображення також у податковому законодавстві колишнього СРСР.Закон СРСР від 14 липня 1990 р. "Про податки з підприємств, об'єднань таорганізацій" регламентував порядок оподаткування доходів по акціях,облігаціях та інших видах цінних паперів, що належали підприємствам іорганізаціям.За дорученням Верховної Ради СРСР уряд до осені 1989 р. розробив проектЗакону СРСР "Про акціонерні товариства і товариства з обмеженоювідповідальністю". Проте на третій і четвертій сесіях Верховної Ради СРСРцей проект так і не було розглянуто. Основні положення проекту в подальшомузнайшли відображення в постанові Ради Міністрів СРСР від 19 червня 1990 р."Про затвердження Положення про акціонерні товариства і товариства зобмеженою відповідальністю та Положення про цінні папери".Положенням про цінні папери визначались види цінних паперів, що допускалисьдо обігу на території СРСР. Окрім вже існуючих акцій трудового колективу таакцій підприємств, дозволявся випуск акцій акціонерних товариств,облігацій, казначейських зобов'язань держави, ощадних сертифікатів івекселів (ст. 2). Проте, незважаючи на безперечну прогресивність цихнормативних документів, вони мали значні недоліки, наприклад, в нихпрактично були відсутні положення про механізми переходу державнихпідприємств на акціонерну форму власності, а також положення про механізмиемісії окремих видів цінних паперів.Таким чином, аналіз законодавства Союзу РСР, прийнятого в 1988—1990 рр.,дає змогу стверджувати про початок становлення правової бази формування тафункціонування ринку цінних паперів. На той час назріла необхідністьприйняття спеціального закону, який регламентував би процес випуску івторинного обігу різних видів фондових інструментів і водночас забезпечувавби здійснення заходів щодо захисту інтересів рядових інвесторів. Підготовкатакого законодавчого акта почалась у 1990 році, коли Рада Міністрів СРСРактивно опрацьовувала проект Закону СРСР "Про цінні папери і фондовібіржі".Передбачалось, що дія цього закону поширюватиметься на цінні папери, обігяких виходить за межі однієї республіки, а також на професійних учасниківринку цінних паперів, які діють у міжреспубліканському економічномупросторі, в той час як внутрішні фондові ринки республік мали регулюватисьреспубліканським законодавством. Однак у зв'язку з серпневими подіями 1991року Верховна Рада СРСР законопроект так і не розглянула.В Україні після прийняття Верховною Радою 16 липня 1990 р. "Декларації продержавний суверенітет" почався процес формування власної правової бази длястворення та функціонування вітчизняного ринку цінних паперів.Правове регулювання ринку цінних паперів в Україні сьогодні можездійснюватись як державними органами, так і самоврядними організаціямиучасників фондового ринку. В першому випадку мова йде про державно-правове,а в другому — про інституційне регулювання процесів, що відбуваються нафондовому ринку.Основоположними елементами системи державно-правового регулювання ринкуцінних паперів є законодавче та підзаконне регулювання відносин, щовиникають з приводу цінних паперів.До групи законодавчих актів першого покоління, якими сьогодні регулюютьсявідносини на українському фондовому ринку, в першу чергу слід віднестиЗакони України "Про власність", "Про цінні папери і фондову біржу"2, "Прогосподарські товариства", "Про заставу", "Про приватизаційні папери", "Пробанки і банківську діяльність" та ін.Аналіз вищеназваних законів України, прийнятих на початку 90-х років іспрямованих на регулювання відносин, пов'язаних з ринком цінних паперів,дозволяє стверджувати про значний вплив на формування вітчизняногозаконодавства того періоду нормотворчих традицій колишнього СРСР. ЗакониУкраїни у сфері підприємницької діяльності, прийняті в 1991—1992 рр., засвоєю структурою та змістом практично продублювали відповідні законодавчіакти СРСР.Безперечним досягненням вищезазначених законів було те, що в них упершезакріплені положення про цінні папери як об'єкти права власності, про правосуб'єктів підприємницької діяльності на випуск власних цінних паперів, проправо банків на здійснення операцій з цінними паперами тощо. Особливоважливе значення мало прийняття Закону України від 18 червня 1991 р. "Процінні папери і фондову біржу".Поява цього закону, безсумнівно, стала поштовхом для прискорення розвиткувітчизняного фондового ринку. Саме Закон "Про цінні папери і фондову біржу"вперше в законодавчій практиці України легалізував цінні папери, визначивїх види, порядок випуску та обігу на ринку, вимоги до оформлення рішеньемітентів про випуск цінних паперів, реєстрації відкритих випусків акцій таоблігацій, встановив режим ліцензування посередницької діяльності з ціннимипаперами, закріпив правовий статус та компетенцію фондової біржі. У законізнайшли відображення положення щодо захисту прав інвесторів, щодообов'язків емітентів цінних паперів публікувати звіти про результатигосподарської діяльності та свій фінансовий стан, іншу матеріально значимуінформацію, щодо наділення Міністерства фінансів України регулятивними таконтрольними функціями на ринку цінних паперів. Разом з тим необхіднозазначити, що регламентування наведених вище питань було здійснено законом"Про цінні папери і фондову біржу" не досить детально, а створення такихнеобхідних інститутів фондового ринку, як самоврядні організації, незалежніреєстратори, депозитарії і клірингово-розрахункові установи, не булопередбачено зовсім. Не було врегульовано законом і питання щодо можливостііснування в Україні цінних паперів у дематеріалізованій формі.Подальший розвиток українського ринку цінних паперів, збільшення йогоактивності та обсягів вказали на необхідність оперативного заповненнявиявлених прогалин у законодавстві. Це призвело до розробки та прийняття в1992—1995 рр. значної кількості підзаконних нормативних актів.До групи підзаконних актів, спрямованих на впорядкування ринку ціннихпаперів, входять, зокрема, Укази Президента України "Про корпоратизацію"від 15 червня 1993 р., "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії"від 19 лютого 1994 р., "Про холдингові компанії, які створюються в процесікорпоратизації та приватизації", від 11 травня 1994 р., "Про електроннийобіг цінних паперів і Національний депозитарій" від 25 травня 1994 р. таін.Нормативними актами органів державної виконавчої влади, зокрема Державноїкомісії з цінних паперів та фондового ринку, Міністерства фінансів України,Фонду державного майна України, Антимонопольного комітету України, а такожНаціонального банку України, в основному реалізуються делегованізаконодавством повноваження щодо регулювання ринку цінних паперів.На жаль, перше покоління нормативно-правових актів у сфері фондового ринкуУкраїни не завжди відповідало вимогам, які ставляться перед розвинутимисистемами державно-правового регулювання. Поспіх при їх опрацюванні таприйнятті, відсутність, що особливо неприпустимо, концептуальних підходівта єдиної стратегії розвитку правової бази вітчизняного фондового ринкуробили деякі із законодавчих і підзаконних актів суперечливими,неконкретними, спрощеними. Це, у першу чергу, стосується Законів "Про цінніпапери і фондову біржу", "Про господарські товариства", Указів ПрезидентаУкраїни "Про корпоратизацію", "Про інвестиційні фонди та інвестиційнікомпанії" та деяких інших. Більш того, деякі положення, закріплені в цихнормативних актах, стали гальмувати подальший розвиток інфраструктурифондового ринку. Так, наприклад, ст. 4 Закону України "Про цінні папери іфондову біржу", яка дозволила акціонерним товариствам самостійно вестиреєстри власників емітованих ними акцій, стала значною перешкодою длястворення таких важливих інститутів ринку цінних паперів, як незалежніреєстратори тощо.Більш системна та цілеспрямована робота в напрямку розвитку законодавстваУкраїни у сфері цінних паперів почалася після прийняття Указу ПрезидентаУкраїни від 12 червня 1995 р. № 446/95 "Про державну комісію з ціннихпаперів та фондового ринку". Відповідно до цього Указу в Україні з метоюзабезпечення реалізації єдиної державної політики щодо цінних паперів іфункціонування фондового ринку, координації діяльності міністерств, іншихцентральних органів державної виконавчої влади в цій сфері була створена якцентральний орган державної виконавчої влади Державна комісія з ціннихпаперів та фондового ринку.Наступним важливим кроком у формуванні нормативної бази функціонуванняфондового ринку України стало прийняття Верховною Радою України постановивід 22 вересня1995 р. "Про Концепцію функціонування та розвитку фондового ринку України".Концепція, головною метою прийняття якої є становлення цілісного,високоліквідного, ефективного і справедливого ринку цінних паперів вУкраїні, регульованого державою та інтегрованого у світові фондові ринки,визначила пріоритетні напрямки розвитку законодавства України про цінніпапери.Протягом 1996 року законодавча база ринку цінних паперів України булазначно розширена і доопрацьована.Основною подією у сфері розвитку законодавства про цінні папери сталоприйняття Закону України від 30 жовтня1996 р. "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні". ЦимЗаконом визначені мета і форми державного регулювання ринку цінних паперів,а також компетенція центральних органів державної виконавчої влади у сферідержавного регулювання фондового ринку. Відповідно до Закону України "Про державне регулювання ринку ціннихпаперів в Україні" основні функції по формуванню та забезпеченню реалізаціїєдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку ціннихпаперів в Україні, сприянню адаптації українського фондового ринку доміжнародних стандартів, координації діяльності центральних органівдержавної виконавчої влади з питань регулювання обігу цінних паперів вУкраїні виконує Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Іншимдержавним органам надано повноваження здійснювати державний контроль наринку цінних паперів у межах компетенції, визначеної чинним законодавством.Крім того, певні повноваження у сфері регулювання і контролю за ринкомцінних паперів надано фондовим біржам та саморегулівним організаціямучасників фондового ринку. Важливе значення для упорядкування діяльності учасників ринку ціннихпаперів має Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про цінніпапери і фондову біржу", прийнятий 9 липня 1996 р. Відповідно до цьогоЗакону видачу дозволів торговцям цінними паперами, а також реєстраціювипусків цінних паперів та інформації про такі випуски також здійснюєДержавна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Разом із законами України "Про цінні папери і фондову біржу", "Прогосподарські товариства", "Про банки і банківську діяльність", Положеннямпро інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженим відповіднимУказом Президента України, Закони України "Про державне регулювання ринкуцінних паперів в Україні" та "Про внесення змін та доповнень до ЗаконуУкраїни "Про цінні папери і фондову біржу" складають на сьогодні основнузаконодавчу базу функціонування ринку цінних паперів в Україні. Протягом 1996—1997 рр. велась розробка нових законодавчих актів про цінніпапери. У Верховній Раді України на розгляді та доопрацюванні знаходитьсяпроект Закону України "Про електронний обіг цінних паперів та системуНаціонального депозитарію України". Проектом цього Закону визначаютьсяправові засади та загальні правила обігу в Україні цінних паперів удокументальній та без документальній формі, особливості засвідчення,переходу та реалізації прав власності на цінні папери, основи депозитарної,розрахунково-клірингової діяльності та діяльності по веденню реєстріввласників іменних цінних паперів. Функції надання дозволів на здійсненнядепозитарної діяльності, а також контроль за діяльністю системиНаціонального депозитарію відповідно до законопроекту покладається наДержавну комісію з цінних паперів та фондового ринку.На опрацюванні комісій Верховної Ради України знаходиться проект ЗаконуУкраїни "Про фонд захисту прав громадян-інвесторів на фондовому ринку".Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку разом іззацікавленими міністерствами і відомствами в 1996 році розроблено та поданодо Кабінету Міністрів «України проекти законів України "Про внесення змін ідоповнень до Закону України "Про рекламу" та "Про внесення змін тадоповнень до Закону України "Про цінні папери і фондову біржу". Першимзаконопроектом пропонується визначити, що контроль за рекламою ціннихпаперів в Україні має здійснювати Державна комісія з цінних паперів тафондового ринку, а другим — врегулювати деякі питання випуску та обігуоблігацій підприємств в Україні. Розробляються також проекти нової редакціїЗакону України "Про цінні папери і фондову біржу" та Закону України "Проінвестиційні фонди та інвестиційні компанії".Крім того, за останні роки в Україні проведено значну роботу у напрямкуформування та вдосконалення підзаконної бази ринку цінних паперів.Зокрема, затверджені наказами Державної комісії та зареєстрованіМіністерством юстиції України:Тимчасове положення про порядок реєстрації випуску акцій і облігаційпідприємств та інформації про їх випуск;Тимчасове положення про порядок реєстрації випуску акцій відкритихакціонерних товариств, створених із державних підприємств у процесіприватизації, та інформації про їх випуск;Тимчасове положення про порядок реєстрації випуску акцій відкритихакціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації підприємств, таінформації про їх випуск; Тимчасове положення про порядок реєстраціївипуску акцій відкритих акціонерних товариств, створених відповідно доУказу Президента України від 26 листопада 1994 р. № 699 "Про заходи щодозабезпечення прав громадян на використання приватизаційних майновихсертифікатів", та інформації про їх випуск;Тимчасове положення про порядок збільшення статутного фонду акціонерноготовариства у зв'язку з індексацією основних фондів;Положення про саморегулівну організацію ринку цінних паперів;Положення про організаційно оформлені позабіржові торговельно-інформаційнісистеми та інші.Цими нормативними актами передбачається комплексне забезпеченнярегулювання, контролю та нагляду з боку держави за діяльністю учасників таустанов інфраструктури ринку цінних паперів.Таким чином, за останні два роки в Україні здійснені значні кроки внапрямку створення необхідної правової бази ринку цінних паперів. Мова йдефактично про створення другого покоління вітчизняного законодавства зцінних паперів.При цьому подальша законотворча робота в першу чергу повинна бутиспрямована на вирішення цілого кола проблем, що сьогодні існують у сферіправового забезпечення функціонування українського фондового ринку і якіможна окреслити таким чином:по-перше, законодавчі акти в цілому не мають необхідного ступенядетальності, вони суперечливі, на їх змісті позначилася боротьба між собоюрізних державних органів і концепцій розвитку ринку цінних паперів;по-друге, нормативна база, що спрямована на регулювання загального обігуцінних паперів, має великі прогалини, не охоплює найважливіші й найбільшделікатні області ринку цінних паперів (приблизно 50 відсотків нормативнихактів пов'язані з державними цінними паперами та приватизацією);по-третє, нормативна база у сфері фондового ринку не систематизована, неведеться її облік, немає офіційних видань по цінних паперах;по-четверте, українське законодавство має ухил у напрямку регулюванняформальної (реєстрація, ліцензування, атестація і т.ін.), а не змістової(достатність капіталів, попередження банкрутств) сторони діяльностісуб'єктів фондового ринку; по-п'яте, немає повноцінного правовогозабезпечення контролю державних органів за застосуванням чинногозаконодавства у сфері фондового ринку, не нарощуються ресурситакого контролю; по-шосте, безсистемне використання при розробці законодавчих актів різнихіноземних та міжнародних правових стандартів і моделей, пов'язаних з ринкомцінних паперів, загрожує у подальшому призвести до створення суперечливої інедосконалої системи правового регулювання фондового ринку; по-сьоме, українська юридична термінологія у сфері цінних паперів (вжеприйнята або та, що розробляється в проектах нових нормативних актів) частоне співпадає з міжнародною, що може спричинити колізії між вітчизняним таіноземним законодавством. Нове законодавство має бути логічним продовженням і розвитком правовихоснов функціонування фондового ринку України, які були започаткованіЗаконами України "Про цінні папери та фондову біржу", "Про господарськітовариства", "Про приватизаційні папери". Водночас воно повинно базуватисяна Концепції функціонування і розвитку фондового ринку України, схваленійВерховною Радою України 22 вересня 1995 р., уточнювати й доповнювати їїосновні положення, якими визначаються перспективи формування вітчизняногоринку цінних паперів. Закономірно також вбачати одним із основних завданьнового законодавства усунення прогалин, Тобто врегулювання тих важливихпитань, актуальність яких визначена практикою останніх років становленняфондового ринку України.На цьому фоні особливого значення для подальшого формування українськогозаконодавства набуває подальша робота над опрацюванням проекту Цивільногокодексу України, який має стати базою для розробки інших законодавчихактів. Важливою умовою створення якісної нормативно-правової бази функціонуванняринку цінних паперів в Україні є вдосконалення системи державногоуправління та контролю за процесами, що відбуваються на цьому ринку. 2. Правове забезпечення механізмів регулювання та контролю на ринку цінних паперівСтановлення ринку цінних паперів України, розбудова його внутрішньоїінфраструктури вимагають одночасного становлення та вдосконалення системирегулювання та контролю за процесами, що відбуваються на ньому. Цеобумовлено тим, що значна складність, різкі коливання стану фондовогоринку, наявність великої кількості професійних та непрофесійних учасників,величезні обсяги різноманітних угод, що укладаються, конфіденційнийхарактер значної частини інформації щодо цінних паперів та цілий ряд іншихфакторів створюють потенційні умови для зловживань, які посягають наінтереси широкого кола інвесторів, зменшують їх довіру до ринку, що якнаслідок призводить до падіння його ефективності.Ринок цінних паперів повинен приваблювати інвесторів своїми законністю,чесністю та порядком. Цього можна досягти лише шляхом державногорегулювання індустрії цінних паперів у тісній взаємодії з їїпредставниками1.Основні функції щодо регулювання фондового ринку в країні належать державі,адже цей ринок є настільки масштабним та ризиковим для фінансової безпекикраїни, пред'являє настільки високі вимога до інфраструктури та ресурсів найого будівництво, що тільки зусилля держави "згори" можуть надати йомуцивілізованої та безпечної форми. По суті, має бути масштабна програмастворення ринку цінних паперів у країні, адекватна державним програмамприватизації та структурних змін у галузях господарства. Функції регулювання і контролю за ринком цінних паперів здійснюютьсядержавою шляхом формування спеціальних структур, потреба в якихзумовлюється специфікою способів регулювання, пов'язаних з контролем зарозкриттям обшир-них масивів інформації; видачею великої кількості ліцензійта спеціальних дозволів; організацією реєстрації випусків цінних паперів іпрофесійних учасників фондового ринку;необхідністю постійної адаптації законодавства та підзаконних норм віндустрії цінних паперів, яка швидко розвивається і змінюється;необхідністю для широких верств інвесторів створення органу, який здатензахистити їх інтереси, а такожцілим рядом інших обставин. Світовий досвід не дає однозначної моделі організації системи регулюванняі контролю на ринку цінних паперів. Різноманітність підходів у цій сферівизначається, головним чином, ступенем розвитку ринку цінних паперів;особливостями законодавства, яке в різних країнах відрізняється за рівнемжорсткості; соціальною та правовою культурою суспільства; рівнеморганізації професійних об'єднань учасників фондового ринку, здатних взятина себе значну частину роботи з регулювання діяльності на ньому, тощо. Відповідно до вказаних факторів розрізняються і форми, прийоми та методидіяльності з регулювання і контролю за виконанням законодавства та правилцивілізованої поведінки на фондовому ринку, а також відповідальності за їхпорушення. Можна виділити дві основні моделі регулювання державою ринку ціннихпаперів. Перша модель — регулювання фондового ринку зосереджується переважно вдержавних органах, і лише невелика частина повноважень щодо нагляду,контролю, встановлення обов'язкових правил поведінки передається державоюсамоврядним організаціям професійних учасників ринку. Такий підхід,наприклад, застосовується у Франції. Друга модель — максимально можливий обсяг повноважень передаєтьсясамоврядним організаціям, значне місце в контролі займають не жорсткінормативні приписи, а переговорний процес, індивідуальні узгодження зпрофесійними учасниками ринку, і при цьому держава зберігає за собоюосновні контрольні функції, можливості в будь-який момент втрутитись упроцес саморегулювання. Яскравий приклад такої моделі — ринок ціннихпаперів Великобританії. У реальній практиці розвинутих зарубіжних країн ступінь централізації тажорсткість державного регулювання ринку цінних паперів коливається між цимидвома крайніми моделями. З числа більш ніж 30 країн з розвинутими ринками цінних паперів понад 50відсотків мають самостійні відомства (комісії з цінних паперів — модельСША), приблизно у 15 відсотках країн за фондовий ринок відповідаєМіністерство фінансів. У деяких країнах з банківською моделлю ринку Ціннихпаперів (наприклад, Німеччина, Австрія, Бельгія) основну відповідальністьза останній несе Центральний банк та орган банківського нагляду (вінвідокремлений від Центрального банку). Унікальною в цьому відношенні єШвейцарія, де немає єдиного державного органу, що централізував бирегулювання фондового ринку (ці функції розподілені по регіонах)1.Таким чином, проведений аналіз дає підстави зробити такі висновки:по-перше, структура державних органів, що регулюють фондовий ринок,залежить від моделі ринку, прийнятої в тій чи іншій країні (банківський,небанківський), ступеня централізації управління в країні та автономіїрегіонів (у країнах з федеративним устроєм частина повноважень держави наринку цінних паперів передана територіям, наприклад, у США — штатам, уНімеччині — землям);по-друге, загальною тенденцією є створення самостійних відомств — комісій зцінних паперів2.Український ринок цінних паперів, незважаючи на його незначні обсяги, маєвинятково складну та суперечливу структуру державних органів, що здійснюютьйого регулювання. Ця складність пояснюється такими причинами: а) змішана (банківська і небанківська) модель ринку цінних паперів і якнаслідок — Національний банк і небанківські державні органи в ролірегулюючих інстанцій;б) масштабна приватизація, за якої значна частина державних підприємствперетворюється в акціонерні товариства, створюються інвестиційні фонди,здійснюється у великих масштабах первинне розміщення акцій приватизованихпідприємств, що, у свою чергу, викликає активне втручання в регулюванняринку цінних паперів Фонду державного майна України.На сьогодні в Україні функції державного регулювання фондового ринку,відповідно до чинного законодавства, розподілені між різними міністерствамита відомствами.Так, відповідно до Закону України "Про приватизаційні папери", ДекретуКабінету Міністрів України "Про довірчі товариства" від 17 березня 1993 р.№ 23/93, Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії,затвердженого Указом Президента України від 19 лютого 1994 р. № 55/94,контрольні та регулятивні функції стосовно професійних учасників фондовогоринку щодо їх діяльності з приватизаційними паперами здійснює Фонддержавного майна України. Ним також регулюються питання видачі дозволів таліцензій на здійснення фінансовими посередниками представницької,комерційної та посередницької діяльності з приватизаційними паперами. Контрольні й регулятивні функції здійснює також Національний банкУкраїни. На сьогодні НБУ регулює питання щодо емісії нових та облікувипущених приватизаційних паперів, порядку їх розміщення, порядкурозміщення та обігу державних цінних паперів і деякі інші питання. Антимонопольний комітет України відповідно до Закону України від 18лютого 1992 р. "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісноїконкуренції" та ряду нормативних актів здійснює контроль за придбаннямкрупних пакетів акцій підприємств, що займають монопольне становище наринку, а також пакетів акцій інших підприємств, сумарна вартість придбанняяких перевищує 100 тис. доларів США (контроль за економічноюконцентрацією). Крім того, Антимонопольний комітет України контролюєпитання дотримання антимонопольного законодавства у процесі здійсненняспільного інвестування інвестиційними фондами та інвестиційними компаніями,а також іншими учасниками ринку. Певні регулятивні функції здійснюють також Міністерство юстиції,Міністерство економіки, Державна податкова інспекція та Державний митнийкомітет. Розосередження регулятивних функцій між такою кількістю міністерств івідомств призводить до неузгодженості між законодавчими, й особливо міжвідомчими, нормативними актами, а неврегульованість багатьох питань щодорегулювання фондового ринку створює умови для зловживань, внаслідок чогоможливі значні суспільні потрясіння, викликані масовим невдоволеннямнаселення, та дискредитація ринкових реформ. Можна стверджувати, що наслідком саме такого розподілу регулятивнихфункцій стала, наприклад, ситуація, коли діяльність довірчих товариств, щозалучали кошти громадян, та структур, які пропонували громадянам послугищодо додаткового пенсійного забезпечення і "селенгу" (небанківськихфінансових установ), не контролювалась жодним із державних органів.Зокрема, Фонд державного майна України формально несе відповідальність задіяльність довірчих товариств та інших фінансових посередників, якіакумулюють кошти вкладників для інвестування в цінні папери підприємств, щоприватизуються. Однак ця відповідальність поширюється лише на аспект їхдіяльності, пов'язаний з приватизаційними паперами, отже нерозповсюджується на усі інші види операцій з грошовими коштами та майном.Внаслідок цього діяльність переважної більшості довірчих товариств,недержавних пенсійних фондів, різноманітних будинків "селенгу" на ринкуцінних паперів певний час не регулювалась жодним державним органомвиконавчої влади. Національний банк України не взяв на себе функційконтролю за діяльністю небанківських фінансових установ, а Комітет усправах нагляду за страховою діяльністю здійснює функції нагляду лише задіяльністю страхових компаній.З метою комплексного правового врегулювання відносин, що виникають на ринкуцінних паперів, забезпечення захисту інтересів громадян України та держави,запобігання зловживанням та порушенням у цій сфері Указом ПрезидентаУкраїни від 12 червня 1995 р. № 446/95 створено Державну комісію з ціннихпаперів та фондового ринку.Згідно з цим Указом комісію було створено як центральний орган державноївиконавчої влади, який забезпечує реалізацію єдиної державної політики щодоцінних паперів і функціонування фондового ринку в Україні та координаціюдіяльності міністерств, інших центральних органів державної виконавчоївлади у цій сфері.Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку ініціювала прийняттяУказу Президента України від 18 листопада 1995 р. № 1080/95 "Про внесеннязміни до Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії", згідноз яким державний контроль за діяльністю інвестиційних фондів і взаємнихфондів інвестиційних компаній забезпечують Міністерство фінансів України, ав межах повноважень, визначених законодавством України, — Державна комісіяз цінних паперів та фондового ринку. Крім того, відповідно до ЗаконуУкраїни "Про цінні папери і фондову біржу" ця комісія здійснює контроль завипуском та обігом цінних паперів, призначає державних представників нафондовій біржі, а також веде реєстрацію емісій всіх видів цінних паперів тавидає дозволи на діяльність по їх випуску й обігу, а також від іменідержави випускає державні цінні папери.Додаткові повноваження щодо контролю за дотриманням законодавства на ринкуцінних паперів, запобігання та припинення його порушень, накладення санкційбули надані комісії Законом України від ЗО жовтня 1996 р. "Про державнерегулювання ринку цінних паперів в Україні".Основними завданнями Державної комісії з цінних паперів та фондового ринкузгідно з цим законом є:формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодорозвитку та функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні,сприяння адаптації національного ринку цінних паперів до міжнароднихстандартів;координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україніринку цінних паперів та їх похідних;здійснення державного регулювання та контролю за випуском і обігом ціннихпаперів та їх похідних на території України, дотримання законодавства у ційсфері;захист прав інвесторів шляхом застосування заходів щодо запобігання іприпинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосуваннясанкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень;сприяння розвитку ринку цінних паперів;узагальнення практики застосування законодавства України з питаньвипуску та обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій щодо йоговдосконалення.Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно допокладених на неї завдань:встановлює вимоги до випуску (емісії) й обігу цінних паперів та їхпохідних, інформації про випуск цінних паперів, у тому числі — іноземнихемітентів, які здійснюють випуск цінних паперів на території України, тапорядок реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск ціннихпаперів;встановлює стандарти випуску (емісії) цінних паперів, інформації про випускцінних паперів, що пропонуються для відкритого продажу, в тому числііноземних емітентів, які Здійснюють випуск цінних паперів на територіїУкраїни, та порядок реєстрації випуску цінних паперів та інформації провипуск цінних паперів, що пропонуються для відкритого продажу;видає дозволи на обіг цінних паперів українських емітентів за межамитериторії України;здійснює реєстрацію випусків цінних паперів та інформації про випуск ціннихпаперів, у тому числі цінних паперів іноземних емітентів;встановлює вимоги щодо допуску цінних паперів іноземних емітентів та обігуїх на території України;реєструє правила організаційно оформлених ринків цінних паперів;встановлює вимоги та умови відкритого продажу (розміщення) цінних паперівна території України;встановлює порядок та видає дозволи на здійснення діяльності з випуску таобігу цінних паперів, на депозитарну, реєстраційну, -розрахунково-клірингову діяльність з цінними паперами та інші передбачені законодавствомспеціальні дозволи (ліцензії) на здійснення окремих видів підприємницькоїдіяльності на ринку цінних паперів, а також анулює ці дозволи (ліцензії) уразі порушення вимог законодавства щодо цінних паперів;визначає за погодженням з Міністерством фінансів України, а щодо діяльностібанків на ринку цінних паперів — також з Національним банком України,особливості ведення обліку операцій з цінними паперами та складаннязвітності з них та їх похідних;встановлює порядок і здійснює державну реєстрацію фондових бірж іторговельно-інформаційних систем, призначає державних представників нафондових біржах, у депозитаріях та торговельно-інформаційних системах;встановлює порядок і реєструє саморегулівні організації, що створюютьсяособами, які здійснюють підприємницьку діяльність на ринку цінних паперів(далі — саморегулівні організації);встановлює вимоги та стандарти обов'язкового розкриття інформаціїемітентами та особами, які здійснюють підприємницьку діяльність на ринкуцінних паперів, забезпечує створення інформаційної бази даних про ринокцінних паперів відповідно до чинного законодавства;бере участь у підготовці відповідних проектів міжнародних договорівУкраїни, здійснює співробітництво з державними органами і неурядовимиорганізаціями іноземних держав, міжнародними організаціями з питань, щовіднесені до їх компетенції;координує роботу щодо підготовки фахівців з питань фондового ринку, видаєдозволи та здійснює контроль за навчальними закладами з підготовкифахівців, встановлює кваліфікаційні вимоги до осіб, які здійснюютьпрофесійну діяльність з цінними паперами та проводить сертифікаціюфахівців;організовує проведення наукових досліджень з питань функціонуванняфондового ринку в Україні;інформує громадськість про свою діяльність та стан розвитку ринку ціннихпаперів;роз'яснює порядок застосування чинного законодавства щодо цінних паперів.ДКЦПФР також надано значних повноважень щодо застосування санкцій доучасників ринку цінних паперів за порушення чинного законодавства України.Так, відповідно до ст. 11 Закону України "Про державне регулювання ринкуцінних паперів в Україні" Державна комісія з цінних паперів та фондовогоринку накладає на юридичні особи штрафи:за випуск в обіг та розміщення цінних паперів, не зареєстрованих відповіднодо чинного законодавства, — у розмірі до 10 000 неоподатковуваних мінімумівдоходів громадян або в розмірі 150 відсотків прибутку (надходжень),одержаних в результаті цих дій;за діяльність на ринку цінних паперів без спеціального дозволу (ліцензії),одержання якого передбачено чинним законодавством, — у розмірі до 5000неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;за неподання, несвоєчасне подання або подання завідомо недостовірноїінформації — у розмірі до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян;за ухилення від виконання або несвоєчасне виконання розпоряджень, рішеньпро усунення порушень щодо цінних паперів — у розмірі до 500неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.ДКЦПФР може також накладати адміністративні стягнення на посадових осібучасників ринку цінних паперів.Частину своїх повноважень щодо регулювання та контролю ринку цінних паперівДКЦПФР може делегувати самореіулівним організаціям учасників ринку ціннихпаперів, створення яких передбачено ст. 17 Закону України "Про державнерегулювання ринку цінних паперів в Україні". Так, вона може передатисаморегулівним організаціям функції:розробки та впровадження правил, стандартів і вимог щодо здійсненняоперацій на фондовому ринку;сертифікації фахівців фондового ринку;надання дозволів (ліцензій) особам, які здійснюють підприємницькудіяльність на фондовому ринку;збору, узагальнення та аналітичної обробки статистичної інформації пропідприємницьку діяльність на фондовому ринку.Можливе делегування самореіулівним організаціям й інших повноважень, якщоце не суперечить чинному законодавству.Порядок створення та діяльності саморегулівних організацій в Українівизначається Положенням про саморегулівну організацію ринку цінних паперів,затвердженим наказом ДКЦПФР № 329 від 11 грудня 1996 р. та зареєстрованим уМіністерстві юстиції України 26 грудня 1996 р. за № 749/1774.Відповідно до Положення саморегулівна організація є безприбутковоюорганізацією з правами юридичної особи.Саморегулівна організація створюється в організаційно-правових формах,передбачених законодавством, діє на основі Статуту, установчого договору(якщо це передбачено для обраної організаційно-правової форми) (далі —установчі документи), а також правил цієї організації.Статус саморегулівної організації можуть одержати: а) громадські організації фізичних осіб — професійних учасників ринкуцінних паперів;б) об'єднання юридичних осіб — професійних учасників ринку цінних паперів.Статус саморегулівної організації надається Державною комісією з ціннихпаперів та фондового ринку тим організаціям чи об'єднанням, кількістьучасників яких становить не менш ніж 25 відсотків від загальної кількостіосіб, що здійснюють конкретний вид професійної діяльності на ринку ціннихпаперів на підставі дозволів (ліцензій), виданих ДКЦПФР.Метою заснування і діяльності саморегулівної організації є:забезпечення високого професійного рівня діяльності учасників ринку ціннихпаперів; представництво учасників саморегулівної організації та захист їхпрофесійних інтересів;професійна підготовка та підвищення кваліфікації фахівців — учасниківсаморегулівної організації, уповноважених здійснювати операції з ціннимипаперами;інформування своїх учасників стосовно законодавства про цінні папери та провсі зміни, що вносяться до нього;розробка та контроль за дотриманням норм і правил поведінки, регламентів,правил здійснення операцій з цінними паперами, вимог до професійноїкваліфікації фахівців — учасників саморегулівної організації, уповноваженихздійснювати операції з цінними паперами, та інших документів, передбаченихзаконодавством;впровадження ефективних механізмів розв'язання спорів між учасникамисаморегулівної організації, учасниками саморегулівної організації та їхклієнтами;розробка та впровадження заходів щодо захисту клієнтів учасниківсаморегулівної організації та інших інвесторів, а також додержання етичнихнорм і правил поведінки учасників саморегулівної організації у їх взаєминахз клієнтами.Саморегулівна організація на підставі своїх установчих документів і правилта делегованих Державною комісією згідно із статтею 17 Закону України "Продержавне регулювання ринку цінних паперів в Україні" повноважень може матиправо:перевіряти діяльність своїх учасників у порядку, узгодженому Державноюкомісією;контролювати дотримання своїми учасниками законодавства, прийнятихсаморегулівною організацією правил і вимог щодо провадження професійноїдіяльності та угод (операцій) з цінними паперами;представляти інтереси своїх учасників у Державній комісії;збирати, узагальнювати та аналітичне обробляти статистичну інформацію пропрофесійну діяльність на фондовому ринку; розробляти та впроваджувати відповідно до законодавства та цього Положенняправила, стандарти та вимоги до здійснення операцій на фондовому ринку,провадження професійної діяльності та операцій з цінними паперами своїмиучасниками, удосконалювати механізм обігу цінних паперів, ведення обліку тазвітності стосовно операцій з цінними паперами; відповідно докваліфікаційних вимог Державної комісії розробляти навчальні програми таплани, готувати фахівців для провадження професійної діяльності на ринкуцінних паперів, визначати їх кваліфікацію та проводити сертифікаціюфахівців фондового ринку;надавати дозволи (свідоцтва) особам, які здійснюють професійну діяльністьна фондовому ринку. HYPERLINK "http://www.liveinternet.ru/click" \t "_blank"