Вступ
Діловодство – це діяльність, яка охоплює питання документування та організації роботи з документами в процесі управлінської діяльності.
Особливості сучасного діловодства полягають, насам- перед, у переведені його на державну мову, широкому застосуванні комп’ютерних систем оброблення та друкування документів, необхідності дотримання вимог чинних державних стандартів в цій галузі, впровадження раціональних прийомів роботи.
Дотримання стандартів з діловодства у практичній роботі органів управління та документування сприяє встановленню чіткого організаційно-технічного порядку, викоріненню бюрократизму й тяганини. Опанування прийомів раціональної роботи з документами дає змогу скоротити час на їх складання, оброблення і пошук, організувати чіткий контроль за проходженням та виконанням документів. Зрештою, правильно підготовлений і належним чином оформлений документ – це свідчення культури виконавця.
Органи управління всіх рівнів, від Кабінету міністрів до підрпиємств, організацій, створюють числені управлінські документи. Документування управлінської діяльності здійснюють ІТП і службовці, які ведуть збирання та обробку документів, підготовку і оформлення рішень, що приймаються. Носієм інформаціє є у традиційному вигляді є документ, визначений ГОСТом, як “матеріальний об’єкт з інформацією, закріпленою створеним людиною способом для її передачі у часі і просторі”.
Одна з причин неякісного прийняття управлінських рішень-слабка теоритична і практична підготовка багатьох працівників, які недостатньою мірою володіють комплексом
Уставлених в установах, організаціях та на підприємствах методів, способів і прийомів роботи з документами, а в деяких випадках і незнання вимог ГОСТів, що встановлюють порядок оформлення документів.
Мова і стиль організаційно – розпорядчих документів
Складання службових документів – важкий і складний процес, який займає багато часу службовців та ІПТ. Раціоналізувавши цей процес можна добитися економії часу, підвищити культуру документування і управлінської праці.
У роботі з документуванням велику роль грає словесне оформлення рішень, дій, зв’язків. При підготовці документів слід пам’ятати, що мова не є пасивним фіксатором прийнятих рішень, а виконує активну стимулюючу роль в управлінській діяльності. Так, дієвість директивної та розпорядчої документації значною мірою забезпечується імперативом – наказовою інструкцією мови наказів, розпоряджень постанов. Відповідних мовних конструкцій потребують документи, що викладають прохання, вимогу, подяку. Ділове мовлення, ділова мова, ділове службове письмо – поняття визначені.
У кожній групі стилів є свої різновиди. Так, художньо – белетристичний стиль включає прозовий і поетичний; суспільно – публіцистичний стиль газетно журнальний та літературно критичний.
Офіційно-діловий стиль має спецефічні властивості від розмовного мовлення та інших стилів літературної мови. При підготовці тексту документа обов’язкове дотримання таких основних принципів: об’єктивності змісту та нейтральності тону, повноти інформації та стислості викладу, типізації мовних засобів і стандартних термінів. Службові документи, як правило, оформляються від імені юридичної особи установи або її структурного підрозділу. Форми вираження суспільних інтересів у службових документах повинні відповідати нормам адміністративного права.
У наші дні одним із сильних засобів впливу на мову мас є друковане слово. Із книг і журналів читачі черпають не тільки спеціальні знання, а й приклади правильного і образного викладу думок. Однак ще дуже часто трапляються відхилення від літературних норм. Стислість викладу досягається шляхом заміни складних речень простими.
Правила скорочень у текстах документів
У документах системи ОРД застосовують різні типи скорочень. Однак усі скорочення повинні відповідати вимогам затверджених у ГОСТах.
Скорочення виправдані, оскільки вони скорочують час на складання тексту, зменшується його обсяг та виготовлення документа. Принято розрізняти скорочення кількох типів:
Буквені (ініціальні) скорочення (абривіатури), які утворені з початкових літер кожного слова, наприклад: ДУМ, ЛТЕК, МВС і т. д. Майже всі ініціальні скорочення пишуться з великої літери.
2. Складно скорочені слова змішаного утворення складаються з абревіатур та усічених слів. Пишуться вони по-різному, наприклад: ВНДІ вугілля, райвно та інші.
3. Складно скорочені слова складного типу наприклад, колгосп, радгосп, теплохід, Ростсільмаш, Гловморшлях і так далі.
Окремі частково скорочені слова, що складаються з частини основ і повного слова, відрізняються певними особливостями у розшифровці, у категорії роду, відмінювані, наприклад, завкадрами, зам директора, голов пошта і так далі.
Запозичені з інших мов, наприклад: Бі-Бі-Сі, АПН, лавсан .
Умовні графічні скорочення на позначення посади, географічних понять, відрізки часу, кількісні визначення, назви міст, сіл, селищ, областей, районів, вулиць, проспектів.
Особливість графічних скорочень у тому, що вони не виправляються усною мовою. Після такого скорочення обов’язково ставиться крапка, наприклад: м.(місто), с.(село), обл., р-н і т. п. Графічне скорочення завжди пишеться малими літерами.
В ОРД не скорочуються реквізити “заголовок”, “автор документа”, “підпис”.
Організаційні і розпорядчі документи
Органи управління міністерств, відомств, об’єднань, комбінатів, кооперативів, установ, підприємств поряд з актами вищих органів влади та управління керується у своїй діяльності організаційно-правовими документами – положеннями, статутами, інструкціями, правилами. У них закріплюються функції, обов’язки і права органів на тривалі строки.
Так, у положеннях про підприємство, об’єднання передбачуються права в галузі планування, фінансів, капітального будівництва і т. д.
Серед різних форм виконавчо-розпорядчої діяльності організацій, установ і підприємств провідне місце займає видання правових актів розпорядчого характеру, що підлягають у обов’язковому виконанню. Через них реалізується норми права у процесі керівництва господарським і соціально-культурним будівництвам, нормалізується нормативно-правові відносини. Іншими словами, з допомогою цих документів розв’язується важливі завдання управління.
До найбільш поширених документів цього виду належить постанови, рішення, розпорядження, вказівки, інструкції і статути.
Інструкція
Інструкція – правовий акт, створюваний органами управління для встановлення правил, що регулюються організаційно науково-технічні, технологічні, фінансові та інші спеціальні сторони діяльності установ, підприємств, певних їх підрозділів та служб, а також посадовим осіб і громадян. Вона належить до категорії організаційних документів, що видаються міністерствами, установами, є нормативним актом, регламентуючим різні питання.
Існують інструкції посадові, з техніки безпеки, експлуатації і різного устаткування та інші. Кожна з них має бути затверджена вищими стоячими органами або керівниками або організаціями. Інструкції затверджуються керівником або його ж наказом.
Інструкція, крім грифа про затвердження, має такі реквізити, як найменування її виду, короткі формулювання змісту (заголовок), текст, посада і прізвище особи, відповідальної за її складання її підпис, дата, номер (індекс) за класифікатором. Текст викладають у логічній послідовності групують за розділами, до який іноді видають підзаголовки, розбивають на параграфи. Найзручніше застосовувати наскрізну нумерацію. В інструкції вживають слова: повинен, зобов’язаний, необхідний, не припускається, слід. Розділ об’ємних інструкцій позначають римськими цифрами, а пункти – арабськими.
Текст цього документа повинен бути коротким, точним, зрозумілим, оскільки інструкція призначена для постійного користування. Його викладають від другої особи. Широкого застосування набули посадові інструкції, що розробляються на підприємстві, установі для нових осіб, інженерно-технічних працівників, службовців. Такі інструкції встановлюють права та обов’язки працівників, коло їх завдань, особисто відповідальність. Після затвердження керівником вони стають нормативними актами, обов’язковими для певного кола осіб.
Положення
Положення – це правовий акт, що встановлює основі правила підприємств та установ, а також їх структурних підрозділів. Положення складають переважно при створені нових підприємств або установ. Ці документи можуть бути як типовими так і індивідуальними.
Індивідуальні положення для окремих установ, організацій, підприємств розробляються на основі типових і затверджуються керівниками підприємств, організацій установ. Розглянути правові акти розробляються високо кваліфікованими спеціалістами. В цьому передує велика робота по вивченню різних аспектів діяльності підприємства або його структурних підрозділів.
Положення може мати такі реквізити: герб, найменування виду документа, назву установи, дату, місце видання, заголовок, гриф затвердження, текст. Текст звичайно складається з таких розділів:
Загальні положення.
2. Власність і кошти підприємства.
3. Виробничо господарська діяльність.
4. Права та обов’язки підприємства або його підрозділів.
5. Структура управління.
6. Реорганізація і ліквідація установи, організація підприємств.
В першому розділі вказують цілі, що послужили підставою для створення підприємства, установи, організації або їх структурних підрозділів, головні завдання, функціональні зв’язки з іншими організаціями, підрозділами.
У другому-вказуються основні та обігові кошти, порядок придбання власності, амортизовані відрахування та їх призначення, прибуток, відрахування на преміювання робітників та службовців, житловий фонд, службові приміщення, порядок розпорядження надлишками невикористаних обігових коштів.
В останніх розділах регламентується виробничо господарська діяльність підприємства, визначаються завдання за якістю вироблюваної продукції. У залежності від специфіки діяльності можуть відображати хід капітального виробництва, винахідництва і реалізації, стан матеріального забезпечення, трудовий режим, порядок розподілу житлової площі, організація соціального страхування, оплата кредитів та інші.
Положеннями також визначається правовий статус тимчасово створюваних комісій, груп і тому подібні.
Постанова
Постанова – це правовий акт, що приймається вищими і деякими центральними органами колегіального управління для розв’язання найважливіших і принципових завдань, що стоять перед даними органами і встановлення стабільних норм і правил поведінки.
Постанови видають Кабінети міністрів республік на основі законів у порядку їх виконання. У деяких випадках особливо важливі постанови приймають Верховна Рада, профкоми.
Текст постанови як правило, складається з двох частин – констатуючої та ухвалюючої. Перша мітить вступ, оцінку стану і при необхідності, підстави для видання або посилання на правовий акт вищестоячого органу. В ухвалюючій частині наводяться перелік запропонованих заходів, визначається виконавець та термін виконання.
Проекти постанови не рідко готують багато установ чи відомств. Постанови узгоджують з установами, інтересів яких вони торкаються і представляється для візування керівника. Якщо виникають розбіжності до проекту постанови додається довідка з викладом їх суті.
Проект документа разом супроводжуючим листом і довідками про погоджені писаними керівниками установ які складають проект, направляють в орган котрий відповідає за його видання.
Правила
До правил належать службові документи організаційного характеру, у яких викладаються настанови або вимог, що регламентують певний порядок якихось дій, поведінки. Розрізняють, наприклад, правила внутрішнього трудового розпорядку, підготовки документальних матеріалів до здачі в архів, правила експлуатацій залізничних колій.
За формою і змістом правила схожі з інструкціями, іноді їх складовою частиною (наприклад, правила оформлення вихідних документів включається в інструкцію діловодства). Реквізити правил такі: гриф затвердження, вид документа, заголовок, дата і номер, текст, підпис особи відповідальної за складання правил. Виконання правил обов’язкове для всіх і тому їх можна віднести до правових документів.
Аналогічний характер, а також однакову з інструкціями і правилами юридичну природу мають такі поширені нормативні документи, як рекомендації, регламенти, методичні вказівки, пам’ятки. Наказ як вольова дія спрямований на виникнення, змінення або припинення прав і обов’язків викликає різноманітні правові наслідки. Він є актом в одноосібному управлінні, оскільки державне підприємство, чи установа очолюється однією особою (генеральним директором директором, начальником), здійснюючи права підприємства, пов’язані з його виробничо-господарської діяльністю. Перший керівник організовує всю роботу підприємств і несе за нього повну відповідальність.
Наказ
Наказ – це правовий акт, що видається на підставі й і на виконання діючих законів, указів, постанов і рішень уряду, наказів та інструкцій вищестоящих органів. Це означає, що директор може видати наказ з усіх питань з своєї компентенції. Указаний документ є актом внутрішнього управління дія якого не виходить за межі конкретного підприємства, об за межі конкретного підприємства, обладнання, установи.
Накази бувають кадрові та з основної діяльності.
Накази по кадрах оформляють прийом на роботу, переміщення і переведення трудящих, увільнення робітників та службовців, заохочення, притягнення працівників до дисциплінарної і матеріальної відповідальності. На підприємствах з великою кількістю робітників та службовців накази подібного роду уніфікуються.
Накази з основної діяльності оформляються рішення керівника, пов’язані з організацією роботи, порядком діяльності підприємства або його структурних підрозділів. Вони видаються і тоді коли треба довести до відома керівника директивні документи, що надійшли вищестоящих органів. При чому це робиться для того, щоб продублювати акти інших інстанцій. Практика довила, що у багатьох випадках таку роботу можна виконати шляхом ознайомлення з ними виконавців, установлення дійового контролю за реалізацією директорів та інших організаційних дій.
Накази про ухвали вищестоящих органів повинні видаватися лише тоді, коли необхідно накреслити конкретні заходи, визначити відповідальних осіб і терміни та правил внутрішнього трудового розкладу на підприємстві є нормативним. Він загальний безособовий (оскільки маються на увазі не конкретні особи, а весь виконання вказівок. Накази можуть бути нормативними індивідуальними. Та правил внутрішнього трудового розкладу на підприємстві керівника. Він загальний безособовий (оскільки маються на увазі не конкретні особи), а весь виконання вказівок керівника про затвердження правил колективу підприємства.
. Наказ про преміювання однієї чи кількох осіб вважається індивідуальним, оскільки не носить нормативного характеру.
Важливе значення має процедура складання та оформлення наказу. Вона визначається інструкціями з діловодства підприємств, правилами про порядок підготовки проекту наказу та іншими правовими актами. У них передбачається обов’язкове дотримання ряду вимог і правил, котрі повинні забезпечити юридичну повноцінність документів, оперативне їх виконання, правильні і всебічне вирішення питання.
Проект наказу обов’язково погоджується з усіма зацікавленими особами даної установи, а в разі необхідності інших організацій. Ці особі відповідно своєї компентенції повинні мати стосунок до питань, що містяться у проекті наказу.
До проекту наказу додаються документи обгрунтовуючи його доцільність. Він набуває чинності з моменту підписання керівним працівником підприємства, якщо інший термін не вказаний в самому наказі. Право підписання мають не тільки перший керівник, але і його заступники, а також інші посадові особи у відповідності до своїх обов’язків.
У певних випадках дію наказу у часі обмежено законом. Слід відзначити, що накази як юридичні акти видають не тільки керівники підприємств, але і інші державні органи, діяльність яких грунтується на принципі єдиноначальності. У відповідності до законодавства накази видають міністри керівники центральних галузевих відомств, начальники відділів та управлінь виконкомів місцевих Рад народних депутатів, а також промислових виробничих об’єднань, фірм, трестів та комбінатів. Ці акти регулюють усі відносини пов’язані з певною галуззю господарства, культури чи управління.
Формуляр наказу має такі основні реквізити: назва виду документа, місце видання, номер, індекс за класифікатором та номенклатурою справ, дату підписання, заголовок, текст і підпис керівника.
Текст наказу з основної діяльності складається з двох частин: констатуючої та розпорядчої. У першій називаються причини, мета видання документа і наводяться для цього відповідні підстави, у другій – містяться приписи з указанням виконавців та терміну виконання. Розпорядча частина починається словом НАКАЗУЮ і викладається у наказовій формі.
Добропільське виробниче об’єднання
по видобутку вугілля “Добропільвугілля”
НАКАЗ
21.09.01 № 89
Про погодження планів
розвитку гірничих робіт
на 2002р.
08.09.01 виїздною техрадою управління Донецького округу у присутності керівників об’єднання і шахт розглянуті і погоджені плани розвитку гірничих робіт і нормативи втрат на 2002р.
Для забезпечення своєчасного виконання пропозицій і вимог органів Держгіртехнагляду і планів розвитку гірничих робіт на 2002р.
НАКАЗУЮ:
Затвердити графік пропозицій та вимог органів Держгіртехнагляду за планами розвитку гірничих робіт та витрат на 2002р.
Технічному директору Янкові С.В., директорові з виробництва А.Р., начальнику електромеханічної служби Іванову В.Є., забезпечити виконання затвердженого графіка у встановлений термін.
Працівникам, відповідальним за виконання пропозицій органів Держгіртехнагляду, інформувати їх виконання двічі на рік (05.07 02 та 05.12.02)
Контроль за виконанням даного наказу покласти на технічного директора Янка С.В.
Генеральний директор (підпис)
Розпорядження
Це правовий акт, що видається одноосібно керівником, головним чином колегіального державного органу, для вирішення оперативних завдань. Як правило цей документ має обмежений термін дії і стосується обмеженого кола осіб, організацій та громадян.
Розпорядження видаються головою Кабінету міністрів України. Голови виконкомів місцевих Рад народних депутатів також мають право видавати ці акти.
Реквізити розпоряджень в основному повторюють реквізити рішень. На розпорядженні може бути поставлений герб країни.
Розпорядження видаються від імені виконкому і підписується тільки головою, а не його заступником чи секретарем. Отже закон дає право керівникові одноосібно вирішувати деякі питання і відповідно видавати деякі правові акти.
Виконкоми місцевих Рад у порядку одноосібного розпоряджання можуть розв’язувати питання, з яких остаточне рішення виконком доручив голові чи його заступнику, а також пов’язані з внутрішньою організацією роботи виконкому.
Багато є спільного у розпорядженні і наказі. У правовому відношенні ці розпорядчі документи рівнозначні. У цьому випадку слова у тексті НАКАЗУЮ замінюють словами ЗОБОВ’ЯЗУЮ, ПРОПОНУЮ, ДОРУЧАЮ, ВИМАГАЮ. Між цими двома правовими актами різниця ще в тому, що накази пишуться із загальних, всеохоплюючих питань, а розпорядження частково. Їх можуть видавати керівники структурних підрозділів підприємств.
Ватуцька районна державна
адміністрація м. Києва
РОЗПОРЯДЖЕННЯ
28.11.00 № 12
Про надання шевської
Допомоги установам освіти
Для поліпшення виховної роботи та матеріальної бази установах освіти району.
ПРОПОНУЮ:
1. Закріпити підприємства, установи, організації зареєстровані у ватутівському районі, за постановами освіти згідно з додатком 1.
2. Вважати рішення виконавчого комітету Ватутівської районної ради народних депутатів від 18.11.98р. №14 “ПРО НАДАННЯ ШЕВСЬКОЇ ДОПОМОГИ УСТАНОВАМ ОСВІТИ” таким, що втратила чинність.
3. Контроль за виконання цього розпорядження покласти на заступника голови районної держадміністрації Шевчука О.К та завідуючий відділом освіти Зайченко О.І.
Голова Ватутінської
держадміністрації (підпис)
Рішення
Під рішенням, як розпорядчим документом розуміють акт, якій ухваляється місцевими радами народних депутатів або їх виконкомами у їх колегіальному порядку для розв’язання найбільш важливих питань, що належать до їх компетенції. Рішеннями називаються також спільні акти, що видаються кількома неоднорідними органами.
За своїми юридичними властивостями рішення бувають нормативними та індивідуальними. Нормативними можна назвати рішення про режим роботи підприємств торгівлі і побутового обслуговування населення. Індивідуальними-рішення про прийом до експлуатації тієї чи іншої домобудівлі, про встановлення опікування.
Розробка проекту рішення складний процес. У ньому беруть участь члени виконкому, постійні комісії депутати, спеціалісти і заінтересовані спеціалісти. Тому у багатьох виконкомах Рад процедура цього документа закріплюється у правових актах. До проекту рішення додається довідка, що обгрунтовує необхідність і доцільність його видання. Її підписує керівник відділу, управління або організації, що подають проект. У тій же довідці подаються особи котрих необхідно запросити на засідання виконкому для розгляду питання, а також вноситься пропозиція проте, кому надіслати рішення після ухвалу виконкому.
Представлені проекти повинні бути завізовані виконавцями і заінтересованими організаціями з указанням дати. Заперечення за проектом оформляється у письмовому вигляді і додаються до нього. Обов’язковою повинна бути віза юристконсульта виконкому, який перевіряє відповідність проекту до діючого законодавства. Проекти рішень подають заступникові голови або секретареві виконкому залежно від характеру розглядуваних питань. Погоджені проекти правових актів заздалегідь передають до протокольної частини. Рішення ухвалюють відкритим голосуванням членів виконкому за більшістю голосів. Після засідання виконкому, якщо виявляється, що деякі пункти рішення потребують редагування, створюються на чолі із заступником голови, котра протягом двох днів допрацьовує документ. Підписують рішення голова і секретар виконкому місцевої Ради народних депутатів і з цього моменту вони набувають чинності. Не пізніше ніж через три дні після підписання їх надсилають виконавцям.
Рішення з адміністративними санкціями регламентують загальні правила поведінки, обов’язкові для усіх підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян, що перебувають на території підвідомчій відповідній місцевій Раді. Такі акти виконкоми Рад можуть ухвалювати тільки з питань боротьби з стихійними лихами, якщо відносини, що виникли, не врегульовані актами вищестоящих органів або необхідність ухвалення рішень викликається місцевими умовами.
У рішенні вказується коло осіб на яких поширюється його дія, конкретні посадові особи і установи, зобов’язані контролювати виконання документа. Рішення місцевих рад, а також їх виконкомів складаються за однією формою. Різниця між ними лише у тому, що рішення рад не нумерують, а виконкомів-мають порядкову нумерацію. Розглянутий розпорядчий документ містить такі основні реквізити:
Зображення державного герба.
Назву місцевої ради народних депутатів або його виконкому.
Зазначення місця видання.
Найменування виду документа.
Дата або дату і номер.
Заголовок.
Текси рішення.
Підписи голови і секретаря виконкому.
Печатка.
Звичайно рішення складаються із вступної частини, у якій констатується стан розглянутого питання, і ухвалюючої, що містить перелік заходів з указанням строків здійснення і переліченням посадових осіб, відповідальних за своєчасне виконання рішення.
Коломийська районна рада
ВИКОНАВЧИЙ КОМІТЕТ
РІШЕННЯ
28.11.2000 № 13
Про затвердження списків
підприємств, організацій та установ
Коломийського району, щодо надання
житлової площі трудящим, які
стоять на квартирній черзі у
будуправлінні “Промбуд-2”.
Розглянувши списки про надання житлової площі трудящим підприємства, організацій та установ Коломийського району і пропозиції житлової комісії, керуючись Положенням про порядок надання житлової площі в Україні, виконком Коломийської районної ради
ВИРІШИВ:
Бондаренку Семену Ільковичу, електрозварювальнику, працює в системібуд управління з 1980р., в будуправліні- 1982р., який проживає по вулиці Щорса 25, кв.4, займаючому дві кімнати площею 26,1 кв. м, у трьох кімнатній квартирі, де на площі 26,1 кв. м, проживає шість чоловік, для сім’ї з трьох чоловік у складі:
Бондаренко Семен Ількович – заявник
Бондаренко Ірина Пилипівна – дружина
Бондаренко Андрій Семенович – син
Виділити двокімнатну квартиру повторного заселення №18 на вулиці Чайковського № 66, жилою площею 27,3 кв. м згідно з чергою № 16 з 1989р.
Голова виконкому (підпис)
Секретар виконкому (підпис)
Вказівка
До примірного переліку найбільш характерних Для управлінської діяльності видів і різновидів документів, що містяться в ЄДСД, включені і вказівки, які видають міністри, керівники організацій і установ.
Під цим терміном розуміють правові акти керівників єдиноначальних органів державного управління, переважно з питань інформаційно-методичного характеру, а також пов’язані з організацією виконання наказів, інструкцій та інших актів вищестоящих органів управління. На практиці вказівки видають при оформлені відряджень, розв’язані поточних інформаційних питань, а також для доведення до виконавців нормативних матеріалів.
Формуляр вказівки містить такі елементи:
1. Назва відомства установи і структурного підрозділу.
Вид документа.
Дату і місце видання.
Індекс.
Заголовок.
Підпис.
Відмітку про погодження.
Текст документа починається словами ПРОПОНУЮ, яке друкується великими літерами. Вказівки видають на загальних бланках А4 або А5, в залежності від обсягу тексту.
Статут
Так називають зведення правил, що регулюють: а) основи організацій та підприємств і установ певної галузі господарства; б) умови утворення, склад і структура діяльності конкретного підприємства, організації або установи з певної галузі або сфери управління кооперативів, малих підприємств.
Статути покладені в основу керівних громадських, кооперативних організацій, добровільних спортивних організацій.
Статути господарських організацій мають свої особливості. Ними визначені порядок вступу в організацію, права та обов’язки її членів, органи управління, порядок виборів. Статут може складатися для конкретної господарської, кооперативної чи іншої організації, у такому випадку він називається індивідуальним. Статути розроблені для ряду однотипних установ, організацій, вважаються типовими.
У деяких галузях народного господарства, з огляду на їх особливе значення, для окремих категорій робітників і службовців трудовий розпорядок регулюється статутами про дисципліну.
Статут містить такі реквізити:
Гриф затвердження вищестоящого організацією або органом управління.
Найменування виду документа.
Заголовок.
Текст.
Текст містить такі розділи:
Загальні положення, де розкриваються головні завдання і мета, найважливіші функції.
Основна діяльність у чому вона полягає, її порядок.
Планування та облік роботи.
Призначення допоміжних служб.
Взаємодія з іншими органами, що здійснюють аналогічну діяльність.
Специфічні особливості діяльності.
Відповідальність організацій за належне виконання зобов’язань і порядок розгляду спорів, подання позовів.
