Зміст:
Вступ
Розділ І. Архівна справа козацько-гетьманської України
1.1. Український державний архів 17 ст.
1.2. Особливості функціонування установ та архівів України – Гетьманщини у 18 ст.
1.3. Монастирські архіви
1.4. Фамільні архіви в Україні-Гетьманщині
1.5. Архів коша нової Запорозької Січі
Розділ ІІ. Архіви та архівна справа в Правобережній Україні та в західноукраїнських землях у XVIII ст.
2.1. Архіви адміністративних та судових установ Правобережної України
2.2. Церковні архіви Правобережної України
2.3. Магнатські архіви
2.4. Заснування Архіву гродських і земських актів у Львові
2.5. Розвиток архівної справи на Закарпатті
Розділ ІІІ. Адміністративні реформи та організаційні зміни в архівній справі України у XVIII ст.
Розділ IV. Основні вимоги до устаткування і приміщення архіву
4.1. Створення оптимальних умов зберігання документів
4.2. Вимоги до приміщення архіву
4.3. Електро- і протипожежне устаткування
4.4. Стелажне устаткування
4.5. Упаковка документів
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Історія архівної справи в Україні є складовою і невід’ємною частиною української історії. З часу здобуття Україною незалежності розпочався новий етап у розвитку історичної науки, помітно посилився інтерес і до архівознавства – наукової системи і спеціальної галузі історичної науки, яка трактує архівну справу як частину розвитку науки і культури, один з напрямків державного будівництва.
Документи є засобом закріплення різними способами на спеціальних матеріалах інформації про факти, події, явища, об'єктивну дійсність і розумову діяльність людини. В державних і відомчих архівах, бібліотеках, інших центрах документації зосереджений великий об'єм ретроспективної інформації, що використовується для діалектико-матеріалістичного вивчення історії держави, в народногосподарських, наукових і культурних цілях.
Українськими фахівцями виконана велика робота по поліпшенню умов зберігання документів, створенню і обладнанню архівів. В результаті систематичної роботи, що проводиться в архівах, бібліотеках, наукових інститутах і лабораторіях, стала яснішою картина физико-хімічного стану документів і деяких процесів зміни їх первинних властивостей під впливом зовнішніх факторів - світла, температури і вогкості повітря, його газового складу і ін.
В різних сховищах сконцентровані різноманітні за часом походження, змісту, оформленню, техніці і способу відтворення документи. До них відносяться стародавні і сучасні рукописні і друкарські матеріали у вигляді книг, окремих державних актів, планів, креслень, малюнків і художніх репродукцій, виконаних на різних сортах паперу, шкірі і пергаменті, за допомогою використовування різних фарбників органічного і неорганічного походження.
Важливим розділом архівознавства є історія архівної справи, яка вивчає процес становлення і розвитку архівної галузі. Новітня епістеміологічна ситуація потребує нового прочитання (в найширшому сенсі)
історичних джерел. Цьому може допомогти осмислення досвіду в галузі дисциплін, що пропонують інструментарій пізнання джерел. Сама логіка розвитку архівістики в Україні актуалізує гостру потребу в узагальненні та критичному аналізі попереднього досвіду в цій важливій сфері науки, культури, державного будівництва. Відтак великого значення набуває вивчення тенденцій розвитку архівної науки і освіти, еволюції ідей, принципів і методів архівознавства в період XVIII століття, коли архівна справа розвивалася з одного боку. в умовах жорсткого регламентування з боку Російської імперії, з іншого в умовах національної державності у вигляді Гетьманщини.
Історія розвитку архівознавства та архівної освіти в Україні і до сьогодні спеціально не вивчалася, а в історіографії проблема, означена в даній роботі, ще не знайшла спеціального розгляду. Окремі аспекти історії архівної справи в XVIII ст. містяться в узагальнюючих роботах “Архівознавство” (К, 1998), “Нариси історії архівної справи в Україні” (К., 2002). У контексті загальної ситуації в сфері архівної справи Російської імперії розглядається українська архівістика в роботах радянського періоду авторів В.Н. Самошенка, І.І, Корнева, Є.М. Тальман, Д.М. Епштейн. Узагальнюючий огляд архівної справи з найдавніших часів містить стаття українського дослідника О.Г. Мітюкова.
Актуальність даного дослідження зумовлена необхідністю узагальнення, систематизації та у певній мірі заповнення означеної наукової прогалини, виявлення закономірностей розвитку української архівної науки і освіти, неупередженої оцінки їх здобутків.
Мета дослідження полягає у науковій реконструкції, осмисленні й комплексному аналізі процесу становлення й особливостей розвитку архівної науки в Україні, а також розгляд і вивчення технології збереження документів, характеристика основних методів зберігання документів і їх опис.
Розділ І. Архівна справа козацько-гетьманської України
1.1. Український державний архів 17 ст.
Початок українського Державного архіву (термін “державний архів України” використав відомий український історик Іван Крип’якевич) дослідники пов’язують з зародженням козацтва, формуванням Запорозької Січі і виникненням козацького управління. Історичні джерела 16 ст. засвідчують існування військового архіву у Трахтемирові Київського воєводства. Реєстрове козацтво зберігало у цьому місті свій арсенал, казну, королівські корогви, переховувало важливі документи – козацькі привілеї .
З утворенням козацько-гетьманської держави Богдана Хмельницького архів став державним. При гетьмані існувала Генеральна військова канцелярія, до якої надходили і відкладалися численні акти про внутрішнє врядування, дипломатичні зносини з сусідніми країнами. Необхідність наведення різних довідок для гетьманського правління обумовила утворення архіву при Генеральній військовій канцелярії. На чолі архіву стояв генеральний військовий писар. У його руках було і діловедення Генеральної військової канцелярії. Державний архів за Б. Хмельницького містився у гетьманській резиденції в Чигирині під наглядом генерального писаря Івана Виговського. Під час військових походів деякі документи були в похіднім архіві в гетьманському таборі. В архіві при Генеральній військовій канцелярії відкладалися документи про відносини гетьмана з місцевою адміністрацією – полковими і сотенними канцеляріями, а також переховувалися привілеї, договори, листування. Поділ України на Лівобережну та Правобережну, політичні і воєнні події після Андрусівського перемир’я 1667 р . мали катастрофічні наслідки для українських архівів – вели до розпорошування державного архіву і значних втрат документів.
1.2. Особливості функціонування установ та архівів України – Гетьманщини у 18 ст.
У 18 ст., крім канцелярії гетьманського уряду, існували й інші вищі урядові інституції Гетьманщини – Генеральна скарбова канцелярія (генеральний підскарбій відав і архівом), генеральний суд, при якому було своє діловедення і архів. При канцелярії генерального обозного, який відав артилерією, також формувався архів (частина документального зібрання канцелярії генеральної артилерії зберігається нині в ЦДІАК України, ф. 1641). У 1722 р. за наказом Петра І було запроваджено правління Малоросійської колегії, яка перебувала в Глухові і підлягала Сенатові. Внаслідок діяльності цих центральних установ відклалися величезні архівні фонди. Архівні документи, які збереглися до цього часу, подають цінні відомості про історію архівної справи доби Гетьманщини.
У фонді канцелярії гетьмана Кирила Розумовського (ЦДІАК України, ф. 269) є документ 1763 р., який повідомляє про порядкування в архіві Генеральної канцелярії, зокрема про правила роботи архіву щодо зберігання документів, їхнього обліку, створення довідкового апарату. В документі є перше свідчення про затвердження генерального архіваріуса. Генеральна канцелярія призначила на цю посаду українського письменника Семена Дівовича. Враховуючи те, що “дела в архиве не в надлежащем порядке содержатся”, ставилося перед архіваріусом головне завдання – “принятые в архиву укази, грамоти, книги й дела... содержать в найприлежнейшем бережений й сохранности”.
Друга Малоросійська колегія, відновлена указом Катерини II у 1764 р., стала єдиним найвищим урядом Гетьманщини. Генеральну військову канцелярію остаточно було скасовано, а її архів перевезено до будинку Малоросійської колегії. Таким чином, до складу архіву Малоросійської колегії входили справи Генеральної військової канцелярії, яка була при українських гетьманах з середини 17 ст., і справи власне Малоросійської колегії, яка існувала в 1722-1727 рр. і потім 1764-1786 рр. Архіви центральних установ Гетьманщини, з’єднані в “Генеральную Малороссийскую архиву”, президент Малоросійської колегії граф П.О. Рум’янцев упорядкував і організував охорону архівного майна. Важливим моментом в архівній справі було утворення окремої структури у складі Малоросійської колегії, яка відала архівним матеріалом, “Генеральной Малороссийской архивы”.
У 1764 р. було скасовано гетьманське правління, а з поширенням в Україну в 1781 р. “Учреждения о губерниях” і введенням намісницького правління ліквідовувались усі установи Гетьманщини. У 1782 р. ліквідовано і Малоросійську колегію. “Генеральная Малороссийская архива” була приречена на розпорошення. Матеріали, які стосувалися територій новостворених намісництв – Київського, Чернігівського і Новгород-Сіверського, передавалися до казенних палат трьох намісництв. Усі справи з архіву Гетьманщини, які були загального характеру (“почитались генеральними”), за указом Сенату 1781 р. перевозили до Чернігова. З архівом Малоросійської колегії зобов’язаний був їхати архівар Адамович. Пожежа 1784 р. в Глухові знищила значну частину архіву. Документи, які залишилися, в 1786 р. частково було перевезено до Чернігова і розміщено в архіві намісництва (згодом – в архіві губерніального правління). Багато справ відправили також до Києва та Новгород-Сіверського. Деякі акти з архіву Гетьманщини потрапили в петербурзький архів Військово-топографічного депо. В 1880 р. частину згаданого архіву було передано до Харківського історичного архіву. Архівні матеріали Старої Гетьманщини поповнили приватні колекції відомих збирачів старожитностей М.Маркевича, М. Судієнка, О. Лазаревського, О. Кістяківського. Такою складністю і драматизмом позначена “одіссея” Генеральної малоросійської архіви. Дослідження цього архіву передбачає пошуки розкиданих його частин і гіпотетичну реконструкцію тієї частини архіву, яку втрачено назавжди.
В Україні-Гетьманщині архіви формувалися і при місцевих органах влади – полкових і сотенних канцеляріях, органах міського самоврядування.
Полкове діловодство зосереджувалося в полкових канцеляріях. Відав канцелярією полковий писар, який мав окремий штат службовців. У канцелярії було кілька відділень (повиттів), які у 18 ст. називали "столами", і полковий архів, де зберігалися оригінали документів. "Полкова архіви " , як правило, зберігалася на горищі або у підвалі будинку полкової канцелярії. Справи з полкових канцелярій і архівів нерідко потрапляли до архіву Малоросійської колегії в Глухові .
Вивчення функцій і особливостей діловодства центральних і місцевих установ-фондоутворювачів є важливою умовою відтворення цілісної картини розвитку архівної справи в Старій Гетьманщині і характеристики її унікального архівного фонду.
1.3. Монастирські архіви
Серед церковних архівів 18 ст. найціннішими були монастирські фонди. Монастирі – важливі церковно-політичні та соціально-економічні інституції – мали багаті бібліотеки, друкарні, скрипторії (майстерні, де переписували книги). У монастирях документи ретельно зберігали як вагомі юридичні свідчення про надані права і привілеї. Серед них - універсали гетьманів, жалувані грамоти російських царів, дарчі, купчі на землі і маєтки. Великі за обсягом архівні фонди зосередилися у древніх монастирях: Києво-Печерській лаврі, Михайлівському Золотоверхому і Михайлівському Видубицькому. Не змінилися особливості монастирських архівів як мішаних сховищ вотчинної і церковно-адміністративної документації. Поряд з практичним використанням монастирських архівних документів зростала їх роль як історичних джерел. Монастирі були місцем, де складалися хроніки та літописи.
Монастирські архіви у 18 ст. зазнали значних втрат внаслідок цілеспрямованого вилучення документів.
У 1720 р. Петро І наказав архієреям усіх єпархій оглянути в монастирях стародавні жалувані грамоти і “другие курьезные письма оригинальные, также книги исторические, рукописные й печатные”. 1781 р. Святійший Синод звелів Києво-Печерській лаврі відібрати і надіслати документи для складання історичних описів монастирів Російської імперії. Після секуляризації монастирських земель у 1786 р. багато документів українських монастирів було передано до Київської казенної палати .
Переважна більшість збережених монастирських архівних фондів зосереджена нині в державних архівосховищах України.
1.4. Фамільні архіви в Україні-Гетьманщині
Піднесення політичного і культурного життя в Україні — Гетьманщині у 2-й половині 17-18 ст., прагнення козацько-старшинської верхівки закріпити за собою привілеї, права власності сприяли формуванню родинних (фамільних) архівів. Архівні зібрання найвпливовіших у Гетьманщині родин – Забіл, Кочубеїв, Маркевичів, Милорадовичів, Новицьких, Полуботків, Стороженків, Судим та ін. охоплювали численні матеріали офіційних установ, документи на право власності та володіння, надання привілеїв (універсали, купчі, дарчі, духовні грамоти), офіційне і приватне листування, родовідні документи тощо. Дбайливе ставлення власників до цих паперів було характерною рисою українського дворянства. “В редкой дворянской семье, – зазначали дослідники, – не было более или менее значительного собрания семейных документов”. Українське дворянство, яке було елітою суспільства Лівобережної України, зосередило в своїх фамільних архівах унікальні пам’ятки історії і культури.
Фамільні архіви Гетьманщини розпорошувалися при неодноразових поділах майна між спадкоємцями, поповнювали приватні зібрання колекціонерів, гинули від часу. Деякі залишки фамільних архівів відклалися в фондосховищах архівів, бібліотек, музеїв України та Росії.
Отже, зародження і розвиток козацько-гетьманської держави сприяли розвиткові архівної справи в Україні. Найважливішим моментом цього періоду було формування українського державного архіву. Поступова ліквідація автономії України, створення імперських інституцій для управління Україною впливали на формування і склад архівів адміністративних установ, вели до централізації архівної справи. Поряд з архівами центральних і місцевих адміністрацій існували монастирські архіви, формувалися фамільні архіви старшинсько-дворянських родів.
