Система і правове становище державних органів,
які здійснюють фінансову діяльність
Фінансове регулювання займає чи не найважливіше місце у системі державного регулювання економіки. У системі фінансового регулювання на перше місце треба поставити державний бюджет: справді, саме через бюджет реалізується найбільша частина національного доходу та ВВП країни.
Бюджет згідно Закону України «Про бюджетну систему України» - це «...план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади».' Одним із завдань, або таких функцій, є підтримування ринкової рівноваги і стимулювання розвитку окремих сфер та галузей національної економіки. Ідеологію формування бюджету, визначення джерел і сум надходження коштів до нього, державних видатків, шляхи покриття дефіциту називають бюджетною політикою. Державним бюджетом, як контрольованим грошовим фондом держави, розпоряджається Уряд.
Державний бюджет виконує такі функції: збільшує або зменшує сукупний попит; виконує перерозподільну функцію; стимулює або гальмує виробництво шляхом вибору певної системи оподаткування;
забезпечує покриття касових збитків підприємств, які внаслідок пев-них об'єктивних причин є збитковими, однак функціонування яких зумовлене суспільними потребами; забезпечує фінансову допомогу у розвитку окремих галузей і сфер діяльності; збалансовує бюджети нижчих рівнів.
Кошти з державного бюджету використовують на державне управління, оборону, фінансування бюджетних галузей народного господарства (освіти, науки, культури та ін.).
Практичні завдання з використання бюджету виконує система Міністерства фінансів України - Центральний апарат Мінфіну, відділи фінансових управлінь обласних, районних і місцевих держадміністрацій, а також Державна податкова адміністрація (ДПА). Центральний апарат Мінфіну, як орган державної виконавчої влади в Україні, сформовано у 1992 p. Протягом останніх років його структуру удосконалювали.
Відповідно до чинного законодавства держава покликана фінансове підтримувати місцеве самоврядування, брати участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, вести контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона повинна гарантувати органам місцевого самоврядування дохідну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. У випадках, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає із місцевого бюджету до державного частину надлишку в порядку, визначеному законом про державний бюджет.
Податкова система в кожній країні є визначальною складовою економічної системи. Вона, з одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого,- є головним знаряддям її економічної політики.
Податки - це система обов'язкових платежів підприємств, організацій і населення, які є одним із джерел доходів державного бюджету.
В умовах ринкової економіки бюджетні надходження зумовлені результатами діяльності підприємницьких структур. Завданням держави стає формування таких умов, показників і ставок оподаткування, які давали б їй змогу найліпше виконувати свої функції.
У лютому 1997 р. Верховна Рада України прийняла новий Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про систему оподаткування». Цим законом визначено 19 видів загальнодержавних податків і зборів, два місцеві податки і 14 місцевих зборів. Це закон прямої дії, в ньому немає посилань на подальше прийняття Верховною Радою України Правил застосування Закону (як це було раніше) або Інструкції про застосування Закону Державною податковою адміністрацією.
Головними принципами побудови системи оподаткування в Україні згідно з положенням цього закону є такі:
стимулювання підприємництва, виробництва та інвестиційної активності шляхом запровадження пільг з оподаткування прибутку;
обов'язковість податкових зобов'язань;
залежність обсягу податкових зобов'язань від розміру доходів згідно з визначеною шкалою.
У податковій системі потрібно також враховувати принципи стабільності, рівномірності сплати, інфляційної нейтральності, економічної ефективності, соціальної справедливості тощо.
Податки та збори, передбачені цим законом, розподіляють на дві групи: загальнодержавні і місцеві. Групу загальнодержавних податків і зборів визначає Верховна Рада України, а місцевих - сільські, селищні, міські Ради відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, передбачених законом.
Податкова система, яка діє сьогодні в Україні, не стимулює розвиток бізнесу, зокрема малого. Для малих підприємницьких структур не передбачене ні спрощення системи оподаткування, ні введення податкових пільг.
Успіх реформування економіки визначає ефективна робота фінансово-кредитного комплексу, основою діяльності якого є банківська система.
Становлення незалежної банківської системи в Україні розпочалося з прийняття Верховною Радою України Закону «Про банки і банківську діяльність» (20 березня 1991 p.). Закон започаткував створення Національного банку України на базі українського республіканського відділення Держбанку СРСР. Національний банк юридичне став центральним банком нашої держави.
Національний банк представляє інтереси України в центральних банках інших країн, міжнародних банках та інших фінансово-кредитних організаціях, з якими міждержавна інвестиційна співпраця відбувається на рівні центральних банків. НБУ видає ліцензії на відкриття представництв іноземних банків та інших фінансово-кредитних організацій на території України в порядку, передбаченому законодавством України, ліцензії на ведення банками операцій в іноземній валюті в Україні та за кордоном. Йому надано право вводити обмеження для комерційних банків на обсяги залучення кредитів з-за кордону та на рівень відсоткових ставок за ними у межах єдиної грошово-кредитної політики.
Головне завдання Національного банку України - створення умов неінфляційного розвитку економіки держави. Виникнення цього завдання зумовлене відокремленням торгівлі грошима від торгівлі товарами і відносною самостійністю кожної з них. Національний банк впливає на процеси формування попиту і пропозиції позичкового капіталу, проводить емісію, грошово-кредитну політику, забезпечує концентрацію тимчасово вільних чи обов'язкових резервів інших банків.
Український ринок цінних паперів, незважаючи на його незначні обсяги, має винятково складну та суперечливу структуру державних органів, що здійснюють його регулювання. Ця складність пояснюється такими причинами:
а) змішана (банківська і небанківська) модель ринку цінних паперів і як наслідок - Національний банк і небанківські державні органи в ролі регулюючих інстанцій;
б) масштабна приватизація, за якої значна частина державних підприємств перетворюється в акціонерні товариства, створюються інвестиційні фонди, здійснюється у великих масштабах первинне розміщення акцій приватизованих підприємств, що, у свою чергу, викликає активне втручання в регулювання ринку цінних паперів Фонду державного майна України.
На сьогодні в Україні функції державного регулювання фондового ринку, відповідно до чинного законодавства, розподілені між різними міністерствами та відомствами. Контрольні та регулятивні функції стосовно професійних учасників фондового ринку щодо їх діяльності з приватизаційними паперами здійснює Фонд державного майна України. Ним також регулюються питання видачі дозволів та ліцензій на здійснення фінансовими посередниками представницької, комерційної та посередницької діяльності з приватизаційними паперами.
Контрольні й регулятивні функції здійснює також Національний банк України.
Антимонопольний комітет України відповідно до Закону України від 18 лютого 1992 р. «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції» та ряду нормативних актів здійснює контроль за придбанням крупних пакетів акцій підприємств, що займають монопольне становище на ринку, а також пакетів акцій інших підприємств, сумарна вартість придбання яких перевищує 100 тис. доларів США (контроль за економічною концентрацією). Крім того, Антимонопольний комітет України контролює питання дотримання антимонопольного законодавства у процесі здійснення спільного інвестування інвестиційними фондами та інвестиційними компаніями, а також іншими учасниками ринку.
Певні регулятивні функції здійснюють також Міністерство юстиції. Міністерство економіки. Державна податкова інспекція та Державний митний комітет.
З метою комплексного правового врегулювання відносин, що виникають на ринку цінних паперів, забезпечення захисту інтересів громадян України та держави, запобігання зловживанням та порушенням у цій сфері Указом Президента України від 12 червня 1995 p. №446/95 створено Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку.