ПЛАНУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО
РОЗВИТКУ КРАЇНИ.
План.
1.Суть та значення індикативного планування.
2.Держконтракт та держзамовлення як ефективніінструменти ДРЕ
У період становлення ринкових відносин директивне планування, як одна з форм державного регулювання економіки, замінюється індикативним. Вперше ідея індикативного планування була висвітлена К. Лапдауром у праці "Теорія національного економічного планування". Суть його полягає у тому, що уряд діє на соціальний економічний розвиток не шляхом вказівок і затвердження директивних обов'язкових завдань для товаровиробника, а за допомогою координації діяльності і забезпечення інформацією.
Індикативна форма планування увійшла до світової господарської практики у зв'язку з економічною кризою 1929—1933 рр. — як засіб, за допомогою якого можна запобігати виникненню в економіці кризових явищ. Індикативне планування є системою необов'язкових для суб'єктів ринкових відносин рекомендацій;
характерною рисою його є закладена 'можливість здійснювати коригування програми (плану) розвитку економіки відповідно до змін у розвитку ринку;
містить ряд індикаторів (пріоритетів), які мають максимальну державну підтримку.
Індикативне планування — як адекватна ринковим відносинам форма макроекономічного планування — принципово відрізняється від директивного способами реалізації поставлених планом цілей.
Метою індикативного планування є реалізація цілей державного впливу на соціальний розвиток на базі обгрунтування та розробки відповідної стратегії, тактики і політики із засобами їх вирішення.
Основним призначенням індикативного планування є розробка, обгрунтування і здійснення заходів щодо державного регулювання соціально-економічного розвитку країни.
Індикативне планування за умов ринку здійснюється державою з метою формування уявлень про майбутній розвиток і структуру народного господарства через розв'язання таких завдань:
обґрунтування поведінки самостійних суб'єктів ринкових відносин;
забезпечення основи для державного контролю над економікою шляхом визначення сфер, де наявність гострих і невідкладних проблем потребує активного державного втручання і регулювання;
обгрунтування, розроблення і реалізація шляхів та засобів цього втручання та регулювання економічних процесів.
Індикативний народногосподарський план — це організаційно-економічний інструмент втілення економічної політики держави у практичні дії суб'єктів господарювання, який базується на системі економічних, науково-технічних і соціальних прогнозів, мас орієнтуючий, рекомендаційний характер і служить основою для вироблення регуляторів ринку.
Показники, які є в індикативному плані, виражають основні на-прями економічного і соціального розвитку, не є адресними і виступають орієнтирами, досягнення яких повинні добиватися державні органи шляхом застосування різних стимулюючих заходів і економічних важелів. Уряд реалізує основні положення цього плану через систему державного підприємництва, державного замовлення, цільові комплексні програми, через бюджетне фінансування (бюджетне планування) та грошово-кредитний механізм.
Певна частина плану повинна бути директивною. Це стосується заходів, що фінансуються з бюджету. Таким чином, індикативне планування включає в себе і бюджетне планування. Бюджетне планування — це, по суті, ресурсне планування, яке визначає державні витрати у бюджеті на розв'язання важливих проблем, що з об'єктивних причин не можуть реалізуватися ринковим механізмом. Через бюджетне планування здійснюється розподіл централізованого фонду грошових коштів на проведення соціальних, науково-технічних, екологічних та інших національних програм.
З огляду на цілі, завдання, зміст і засоби реалізації індикативного плану його основні функції включають:
прогнозування і обгрунтування цілей, темпів та умов збалансованого економічного і соціального розвитку республіки;
розроблення системи прямих державних адміністративних регуляторів;
визначення економічних важелів і стимулів (економічних регуляторів) ;
формування цільових комплексних програм, раціональне поєднання інтересів республіки із внутрішніми та зовнішніми суб'єктами ринкових відносин шляхом координації їх планово-економічної діяльності й економічного впливу;
координацію і взаємопов'язання розроблення індикативного плану з бюджетом держави;
застосування як інструменту поточного аналізу та координації виконання окремих елементів, завдань, програм і досягнення основних цілей, затверджених Верховною Радою України у складі індикативного плану;
вироблення і реалізацію пріоритетів у розвитку економіки. Слід зазначити, що конкретний склад показників індикативною плану, структура та методи їх визначення можуть змінюватися залежно від стану народного господарства, цілей та завдань державного регулювання.
Для розрахунку показників і подання інформації використовується уже впроваджена в Україні автоматизована система планових розрахунків (АСПР), побудована на основі використання електронно-обчислювальної техніки і сучасних засобів телекомунікаційного зв'язку. Нині в ній уточнюються програми відповідно до особливостей розрахунків індикативного плану і розвитку нових форм господарювання.

МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНИХ ЗАМОВЛЕНЬ І КОНТРАКТІВ
Державні замовлення і контракти належать до засобів прямого впливу держави на виробника.
Державні замовлення містять механізми формування складу необхідної державі продукції (робіт, послуг) і розміщення відповідних угод серед підприємств усіляких форм власності, фінансування і контролю за їх виконанням, механізм конкурсних торгів. Механізм державних замовлень широко використовується як засіб впливу на економіку у багатьох країнах з розвинутою ринковою економікою.
Державне замовлення упроваджується на виробництво та поставку для державних потреб промислової продукції, с\г сировини та продовольства, виконання робіт, надання послуг, створення виробничих потужностей, проведення фундаментальних та найважливіших прикладних наукових досліджень, освоєння нових технологій, підготовку спеціалістів, розв'язання соціальних проблем.
Для підприємств державне замовлення є одним із орієнтирів формування їхньої виробничої програми. Водночас державне замовлення своїм складом окреслює зону впливу центральних органів державної виконавчої влади на формування структури виробничої програми підприємства.
Контракт — угода між двома сторонами.
Державний контракт є засобом забезпечення потреб споживачів, що фінансуються за рахунок державного бюджету, поповнення державного резерву. При цьому держава гарантує оплату продукції, виконання робіт, надання послуг.
Обсяги поставок продукції, виконання робіт, надання послуг за державними контрактами формуються на основі пропозицій замовників і мають бути збалансовані з можливостями державного бюджету,тому що фінансування за державними контрактами здійснюється замовниками за рахунок державного бюджету у межах коштів, передбачених на ці цілі.
Замовник(Міністерство економіки, Міністерство соціального забезпечення, Міністерства культури, енергетики, оборони, облвиконкоми, Службу безпеки,Національну гвардію) укладає державні контракти, виступає від імені держави гарантом фінансування поставок продукції, виконання робіт, надання послуг, передбачених контрактом, у межах асигнувань, виділених йому на ці цілі.
Якщо є можливість вибору виконавців, завдання за державними контрактами розміщуються замовниками на конкурсній основі. Підприємства-монополісти не мають права відмовлятися від укладання державного контракту і виконання державного замовлення.
Замовники державних контрактів щомісячно подають до Міністерства статистики звіти про виконання державних контрактів відповідно до затверджених форм.