Реферат
на тему:
Макроекономічні фактори забезпечення ефективних процесів роздержавлення та приватизації




ЗМІСТ
1.Державне управління процесами приватизації 3
2.Порівняльна характеристика механізмів приватизації інших країн 3
3.Управління процесами приватизації в Україні. Способи приватизації 5
4.Державна підтримка малого підприємництва 7
5.Використана література 10












Державне управління процесами приватизації
Одним з елементів економічної політики і однією з найважливіших функцій держави у період переходу до ринку є зміна економічної структури - створення структури змішаної економіки.
Структура змішаної економіки формується через роздержавлення і приватизацію. Поняття роздержавлення і приватизація не ідентичні. Роздержавлення - глибший процес, його метою є прискорене створення потрібних для повноцінної ринкової економіки різноманітних суб'єктів підприємницької діяльності, ліквідація майнової монополії держави у підприємницьких відносинах. Воно передбачає роздержавлення економіки (ліквідацію диктату плану, централізованого розподілу ресурсів тощо), комерціалізацію діяльності державних підприємств (запровадження принципу самостійного господарювання); демонополізацію виробництва і розвиток конкуренції; приватизацію державної власності, тобто її перехід у приватні форми (власне приватна, індивідуальна, кооперативна, колективна, акціонерна, змішана та ін.).
Зміну форми державної власності провадять через комерціалізацію, корпоратизацію (акціонування) тощо. Це супроводжується зняттям підприємств з державного фінансування і переведенням на приватне кредитування, що розвантажить бюджет.
Порівняльна характеристика механізмів приватизації інших країн
Приватизацію у країнах з ринковою економікою вели з метою розвитку підприємництва. Вона відбувалася за умов сталих ринкових відносин, була орієнтована на вільні грошові кошти громадян, мала локальний характер; відмінними були лише форми, способи і темпи приватизації.
Найповільнішою приватизація була у Великобританії. Головною її формою тут став продаж державних підприємств, який вели переважно двома методами: публічним (відкритим) з обов'язковим перетворенням підприємств у відкриті акціонерні товариства і приватним (закритим) без зміни його юридичної форми. У випадку публічного продажу для працівників приватизованого підприємства були передбачені деякі пільги. Продаж підприємств супроводжувався збереженням або створенням нових механізмів регулювання. Уряд резервував так звану золоту акцію, що давала змогу контролювати нові компанії. Процес приватизації у Великобританії відбувався не лише на національному, а й на регіональному рівнях, тому важливими об'єктами приватизації були житло та муніципальні підприємства.
У Японії приватизацію, розпочату 1985 р., провадили шляхом перетворення: державних корпорацій у санкціоновані юридичні особи з приватним володінням (санкціоновані компанії); державних компаній в акціонерні з наступним продажем частини акцій приватним власникам (спеціальні компанії); державних або державно-приватних корпорацій у приватні (повна приватизація).
Процес приватизації в США відбувався у вигляді передачі приватної власності (повністю або частково) трудовим колективам.
Програма з формування власності працівників ESOP, прийнята конгресом США 1974 р., довела свою високу ефективність. Керівники компаній, які мали працівників-власників, що брали участь в управлінні компанії, домоглися високих результатів виробництва, високої якості продукції та оцінок споживачів. Закладену у програмах ESOP концепцію застосовують нині більше, ніж у 50 країнах світу. У багатьох випадках вона стала складовим елементом денаціоналізації.
У Франції розпочату у 80-х роках приватизацію розгорнули, як пріоритетний напрям економічної політики держави. У її процесі головну роль відводили не приватним, а юридичним особам, що дало змогу організувати шляхом переговорів групу стабільних акціонерів - "тверде ядро". Акціонери "твердого ядра", які володіють 15-30% капіталу, забезпечують стабільність управління, тобто реальний контроль над діяльністю підприємства. Інша частина капіталу розділена між індивідуальними акціонерами. Тому основою економічної структури приватизації у Франції є самоконтроль, перехресна участь і розподіл капіталу.
Отже, приватизація у країнах з ринковою економікою набула таких форм: продаж державних підприємств приватним юридичним і фізичним особам, рекапіталізація державних підприємств за участю приватних інвесторів, продаж частини акцій підприємств, які є власністю держави або вона їх контролює; продаж акцій приватних компаній їхнім працівникам.
У нових індустріальних країнах, наприклад, у Південній Кореї, можна визначити п'ять головних напрямів приватизації:
1) уряд, створивши підприємство, надає змогу приватному сектору керувати ним; 2) підприємство або його частину продають одній або кільком юридичним особам (наприклад, через аукціон); 3) акції державного підприємства частково продають приватним особам; 4) державне підприємство ліквідують, у результаті чого є доступ у галузь приватним фірмам; 5) проводять опосередковану приватизацію через пільги у кредитуванні й оподаткуванні приватним особам.
Приватизація у країнах Східної Європи, досвід якої має для України найвагоміше значення, відбувалася у двох напрямах: по-перше, через передачу державної власності у приватні руки і, по-друге, через розвиток і виникнення приватного сектора на власній базі. Особливість такої приватизації полягає в тому, що вона відбувається не у ринковому середовищі, а за умов державного монополізму, який поступово демонтують. Характерним для країн Східної Європи є те, що для приватизації у них були створені спеціальні органи впливу на цей процес: у Польщі - Міністерство з перетворення форм власності, у Румунії - Національне агентство з приватизації, у Чехо-Словаччині (нині Чехії і Словаччині) - Федеральне міністерство у справах національного майна і приватизації, в Угорщині - Державне майнове агентство, в Болгарії — Агентство з приватизації, у східних землях ФРН - Опікунське управління державною власністю.
Незважаючи на такі спільні проблеми, як потреба робити великі капітальні вкладення у трансформовані підприємства, недостатність доходів населення, спричинена низьким рівнем життя, приватизацію у країнах Східної Європи також розрізняють за темпами, формами і способами.
В Угорщині приватизація відбувалася за трьома напрямами: з ініціативи Агентства державного майна ("згори"); з ініціативи самих державних підприємств; з ініціативи потенціальних інвесторів та власників. Хід приватизації "згори" підприємств сфери обслуговування і внутрішньої торгівлі ("мала" приватизація) регулює закон, згідно з яким передбачено обов'язкове переведення протягом двох років у приватну власність усіх орендних і договірних підприємств. Механізми приватизації різні - це відкритий конкурс або реалізація акцій через фондову біржу, збільшення основного капіталу.
Процес приватизації за ініціативою підприємств контролює Агентство державного майна, яке затверджує або відхиляє пропонований підприємством приватизаційний проект. Найпоширеніше роздержавлення за "зовнішньою" ініціативою, коли вітчизняні та іноземні підприємці звертаються з пропозиціями щодо придбання державних підприємств у повну або часткову власність.
Програму приватизації у Польщі планували на п'ять років. Підприємства, які підлягали приватизації, були розділені на дві категорії: перша - великі, друга - малі і середні (у сфері послуг, торгівлі і промисловості). Підприємства першої групи спочатку комерціалізували, але їхнім власником - як єдиним акціонером - залишається скарбниця. У ході приватизації 60% акцій державної власності переходить до інвестиційних компаній, 10% безоплатно отримують працівники приватизованих підприємств, 30% залишається у державній скарбниці для реформи соціального страхування. Дорослі громадяни отримали право на частку державного майна у вигляді бон.
Приватизацію малих і середніх підприємств ведуть: шляхом перетворення їх на громадські підприємства, власниками акцій яких стають фізичні особи і приватні польські або іноземні компанії; шляхом ліквідації підприємств, які мають незадовільні економічні результати діяльності (повного продажу або продажу деякої частки майна).
У Чехо-Словаччині приватизація відбувалася також у двох формах - "малій" та "великій". Об'єктом "малої" приватизації стала сфера обслуговування. У цьому випадку основні та обігові фонди продавали колективам через аукціони. "Велику" приватизацію проводили на засадах використання купонів.
Приватизація у колишній НДР - завдяки злиттю з економікою ФРН - відбувалася досить інтенсивно, що дало змогу ліквідувати низку підприємств-банкрутів, зберегти кілька сот тисяч робочих місць, а також створити нові на приватизованих підприємствах. Досвід цієї країни свідчить: гарантом успішного ходу приватизації є формування правової бази і державних структур, потрібних для її проведення.
Управління процесами приватизації в Україні. Способи приватизації
Процеси приватизації в Україні контролює держава. Головним виконавчим органом, під керівництвом якого розробляють і виконують програми приватизації, є Фонд державного майна (ФДМ) України.
У 1994 р. було прийнято рішення про створення єдиної системи органів приватизації. Зокрема, регіональні відділення Фонду в областях і органи приватизації областей були об'єднані й перетворені у регіональні відділення Фонду. На рівні районів і міських підрозділів органів приватизації були створені представництва Фонду в районах і містах. Це дало змогу вести єдину державну політику приватизації на всій території України. Одночасно з формуванням структури ФДМ України, його регіональних відділень та представництв з'ясовували функції і завдання органів державного управління процесами приватизації.
У сучасних умовах ФДМ України е головним органом, який формує і провадить політику держави у сфері приватизації, є орендодавцем і продавцем державного майна. ФДМ України підпорядкований Кабінету Міністрів України і підзвітний Верховній Раді України.
Відповідно до головних завдань сформована структура ФДМ України і система управління процесами приватизації в цілому.
Загальна структурна схема організації ФДМ показана на рис.1. Така громіздка структура центрального апарату зумовлена, по-перше, великою кількістю функцій і завдань, які покладені урядом на цей орган, по-друге, неузгодженістю з іншими урядовими структурами, по-третє, швидкими темпами реорганізації економіки України тощо.
У процесі приватизації застосовують такі способи:
викуп об'єктів малої приватизації товариствами покупців, що ЇХ створили працівники цих об'єктів;
викуп державного майна підприємства за альтернативним планом приватизації;
викуп державного майна, зданого в оренду;
викуп державного майна, зданого в оренду з викупом;
продаж на аукціоні; продаж за некомерційним конкурсом;
продаж акцій відкритих акціонерних товариств;
продаж з відтермінуванням платежу.
Викуп об'єктів малої приватизації - спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає товариство покупців, створене його працівниками. Приватизація об'єктів малої приватизації, до яких належать невеликі підприємства переробної і місцевої промисловості, легкої і харчової, промисловості будівельних матеріалів, будівництва, торгівлі і громадського харчування, побутового обслуговування населення, окремих видів транспорту, може відбуватися також шляхом продажу на аукціоні і за конкурсом.
Продаж на аукціоні - спосіб приватизації, коли власником об'єкта стає покупець, який запропонував найвищу ціну.