“Державне регулювання економіки”
Теоретичні питання
1. Характеристика і функції центральних і місцевих органів
державного регулювання
Державне регулювання економіки є елементом взаємовідносин уряду з економічними агентами, один з дієвих засобів вирішення практичних питань. Воно може виявлятися як послабленням, так і посиленням державного впливу. Заходи щодо зменшення впливу держави на економічні процеси, тобто дерегулювання, стосуються насамперед мікрорівня. Поєднання регулювання і дерегулювання в кінцевому підсумку повинно сприяти вирішенню таких питань, як зменшення тиску держави на підприємство, формування психології власника. Дерегулювання в Україні потрібно спрямовувати на спрощення процесу реєстрації підприємницьких структур та ліцензування, вироблення нових правил інспектування та контролю, удосконалення податкової системи.
Адміністративне регулювання ринкової економіки виражає, по суті, пряме управління з боку держави і передбачає використання системи державних замовлень та контрактів; застосування державою са нкцій і штрафів, ліцензій, дозволів, квот; запровадження норм і стандартів, які регламентують вимоги до якості робіт, послуг, продукції до організації виробничих процесів, операцій на внутрішньому і зовнішньому ринку тощо.
Державне регулювання економіки в Україні забезпечують органи законодавчої та виконавчої влади, що належать до загальної організаційної структури управління державою.
Верховна Рада України, як вищий законодавчий орган, виконує такі функції у сфері управління економікою: приймає закони, які регулюють розвиток економіки; визначає засади внутрішньої і зовнішньої економічної політики; затверджує загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; розглядає і приймає рішення щодо схвалення програми діяльності Кабінету Міністрів України; затверджує рішення про надання Україною позик та економічної допомоги іноземним державам і міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, непередбачених державним бюджетом України, контролює їхнє використання; затверджує перелік об'єктів приватизації.
Згідно зі ст. 92 Конституції України закони регламентують таке:
засади використання природних ресурсів, вільної економічної зони, континентального шельфу, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку; основи соціального захисту, засади регулювання праці і зайнятості, освіти, культури, охорони здоров'я; правовий режим власності; правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання; засади зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; систему оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринку; статус національної валюти та статус іноземних валют на території України; порядок позики і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргів; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їхні види і типи; порядок запровадження державних стандартів; порядок утворення і функціонування вільних економічних зон, міграційний режим.
На підставі Конституції і законів України також формують державний бюджет і бюджетну політику.
Президент України для реалізації наданих йому державою повноважень, створює свій апарат - Адміністрацію Президента України, як допоміжний орган.
Адміністрація аналізує економічні, політичні, соціальні процеси, що відбуваються в державі та за результатами подає Президенту України відповідні пропозиції; здійснює підготовку проектів послань Глави держави до народу щорічних і позачергових послань до Верховної Ради України; здійснює організаційне забезпечення діяльності консультативно-дорадчих органів, створених при Президентові України; розробляє пропозиції з питань кадрової політики; за дорученням Президента готують пропозиції щодо признання та звільнення посадових осіб органів виконавчої влади, що віднесено до повноважень Президента України; забезпечує підготовку проектів Указів і розпоряджень Президента України тощо.
Головні функції в державному регулюванні економіки виконують органи виконавчої влади. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів.
Кабінет Міністрів - це колегіальний орган, який спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади. Він є органом загальної компетенції, який є по суті центром по організації виконавчо-розпорядчої діяльності всіх органів виконавчої влади. До складу Кабінету Міністрів України входить Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри (з питань паливно-енергетичного комплексу, з питань агропромислового комплексу, з питань соціальної та гуманітарної політики), міністри. Діяльність Кабінету Міністрів забезпечується Секретаріатом Кабінету Міністрів України. Секретаріат очолює Урядовий Секретар, який призначається на посаду і звільняється з посади Кабінетом міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України. Робочими органами Кабінету Міністрів є урядові комітети, основним завданням яких є формування та реалізація державної політики у відповідній сфері згідно із стратегією, визначеною Кабінетом Міністрів України. У складі Кабінету Міністрів України діють такі урядові комітети: економічного розвитку, соціального та гуманітарного розвитку з реформування паливно-енергетичного комплексу, з реформування аграрного сектору та з питань екології. Кабінет Міністрів України в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, може утворювати урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції). Ці органи утворюються і діють у складі відповідного центрального органу виконавчої влади. Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, керує засіданнями Кабінету Міністрів, спрямовує та координує діяльність Першого віце-прем'єр-міністра України, віце-прем'єр-міністрів України, міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних. Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, керує розробленням і реалізацією державної регіональної політики, підписує акти Кабінету Міністрів, представляє Кабінет Міністрів України у міжнародних зносинах тощо. Перший віце-прем'єр-міністр і віце-прем'єр-міністри координують і контролюють, відповідно до розподілу між ними обов'язків, роботу міністерств, інших підвідомчих Кабінету Міністрів органів, очолюють відповідні урядові комітети. Міністри керують апаратом очолюваних ними міністерств та підприємствами і організаціями, що входять до складу їх міністерств.
У сфері управління економікою Кабінет Міністрів України виконує таке: забезпечує ведення фінансової, цінової, інвестиційної, податкової політики, політики в сфері праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи і природокористування; розробляє і запроваджує загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України; забезпечує однакові умови розвитку всіх форм власності; керує об'єктами державної власності відповідно до закону; розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді звіт про його виконання; організовує і забезпечує ведення зовнішньоекономічної діяльності; спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади.
Кабінету Міністрів підпорядковані міністерства і відомства, які є центральними органами виконавчої влади. Сформована в Україні система міністерств відображає домінування упродовж багатьох років центрально-дивізіональної (галузевої) системи управління. Водночас триває трансформація цієї системи в систему центрально-функціональну. Формування функціонального типу системи державного управління є одним із найважливіших напрямів адміністративної реформи в Україні.
Міністерства в Україні є головною ланкою системи органів центральної виконавчої влади, покликані формувати та реалізувати державну політику у відповідних сферах суспільного життя. За характером діяльності вони поділяються на галузеві, тобто ті, які керують певною галуззю (наприклад. Міністерство оборони. Міністерство внутрішніх справ. Міністерство охорони здоров'я та ін.) та функціональні - ті, на які покладено виконання певної і в той же час основної функції (наприклад, у сфері праці і соціальної політики - міністерство праці і соціальної політики, у сфері фінансів - міністерство фінансів). У відповідності з Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. № 1573/99 затверджено такий склад міністерств: аграрної політики, внутрішніх справ, екології та природних ресурсів, палива і енергетики, закордонних справ, культури і мистецтва з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, оборони, освіти і науки, охорони здоров'я, праці та соціальної політики, транспорту, фінансів, юстиції.
Міністерства є єдиноначальними органами влади. Вони очолюються міністрами, які за посадою є членами Кабінету Міністрів України. Міністерства беруть участь у реалізації економічної і соціальної політики держави, в межах дорученої сфери: прогнозують перелективні напрямки і реалізують стратегічні цілі та завдання розвитку; беруть участь у розробці проектів та у виконанні загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку України, охорони навколишнього середовища, Державного бюджету України: беруть участь у підготовці міжнародних договорів України, укладають міжнародні угоди міжвідомчого характеру; проводять політику у сфері виконання робіт (послуг) і поставок продукції для державних потреб та утворення державних резервних фондів матеріальних та фінансових ресурсів і здійснюють у межах повноважень, визначених законодавством, функції з управління об'єктами державної власності, що належать до їх відання; беруть участь у формуванні та реалізації державної інвестиційної політики; сприяють розвитку підприємництва, ринкової інфраструктури; здійснюють іншу діяльність щодо забезпечення державних інтересів в умовах формування ринкової економіки. В цілому діяльність міністерств об'єднує два типи функцій: функції по забезпеченню аналітико-консультативної допомоги у виробленні та здійсненні політики міністрів у відповідних секторах державного управління;
функції по забезпеченню задоволення потреб суспільства і держави. Ці функції пов'язані з наданням управлінських послуг населенню і в ході адміністративної реформи підлягають широкій децентралізації, в тому числі шляхом їх делегування окремим госпрозрахунковим підрозділам, підпорядкованим відповідному міністерству.
Державні комітети (державні служби) - це центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовує і координує Прем'єр-міністр України, або один із віце-прем'єр-міністрів. Не формуючи безпосередньо урядову політику, державні комітети покликані сприяти міністерствам та уряду в цілому в реалізації цієї політики шляхом виконання функцій державного управління, як правило міжгалузевого чи міжсекторного характеру. Вони вносять пропозиції щодо форму-вання державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України, реалізуючи цю політику у визначеній сфері діяльності, здійс-нюють управління в ній, міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до їх відання. Державні комітети (державні служби) очолюють їх голови. Відповідно до ст. 114 Конституції України голови Державних комітетів не входять до складу Кабінету Міністрів і мають статус державних службовців. Державні комітети діють на підставі положень, які затверджує Президент України.
Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. № 1573/99 затверджено такі Державні комітети та інші органи виконавчої влади, статус яких прирівнюється до Державного комітету України: 1) державні комітети - архівів; будівництва, архітектури та житлової політики; по водному господарству; по земельних ресурсах; зв'язку та інформатизації; енергозбереження; у справах релігій; інформаційної політики, телебачення і радіомовлення; лісового господарства; молодіжної політики, спорту і туризму; промислової політики; у справах ветеранів; у справах охорони державного кордону; стандартизації, метрології та сертифікації; статистики; 2) прирівняні до статусу комітету - Вища атестаційна комісія, Національне космічне агентство;
Пенсійний фонд; Головне контрольно-ревізійне управління; Державне Казначейство. Державні комітети можуть мати підпорядковані їм підрозділи (органи), в тому числі територіальні (регіональні), які становлять так звану «систему державного комітету». Формування державних комітетів (державних служб) в системі організаційної структури державного управління обумовлено тим, що певні функції виконавчої влади неможливо або не бажано віднести до відання одного міністерства або коли існує необхідність організаційно (структурно) розмежувати відповідальність за прийняття рішень та їх реалізацію.
Крім державних комітетів до складу центральних органів виконавчої влади відносяться ЦОВВ зі спеціальним статусом. Це новий вид органів виконавчої влади, особливість якого полягає в тому, що всі питання їх правового статусу та взаємовідносин з іншими органами мають вирішувати шляхом прийняття законів, що визначають порядок діяльності і повноваження саме цих ЦОВВ. ЦОВВ зі спеціальним статусом мають особливі завдання та повноваження. Щодо них можуть встановлюватись спеціальні умови утворення, реорганізації та ліквідації підконтрольності та підзвітності. До ЦОВВ України зі спеціальним статусом віднесено: Антимонопольний комітет. Державна податкова адміністрація. Державна митна служба. Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, Національна комісія регулювання електроенергетики. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Фонд державного майна. Управління державної охорони. Головне управління державної служби. Діяльність частини ЦОВВ спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів.
Місцеві державні адміністрації є єдиноначальними органами загальної компетенції, що уособлюються головами місцевих державних адміністрацій. Голови адміністрацій призначаються на посаду Президентом України за поданням Кабінету Міністрів на строк повноважень Президента. Голови місцевих державних адміністрацій під час здійснення своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Вони одноособове приймають рішення шляхом розпорядження і несуть за них відповідальність згідно з законодавством. Для обговорення найважливіших питань діяльності місцевих державних адміністрацій з метою прийняття відповідних рішень головами адміністрацій та для координації діяльності всіх місцевих органів виконавчої влади створюються комісії державних місцевих адміністрацій. Голови формують склад місцевих адміністрацій та у межах, виділених на утримання адміністрацій бюджетних коштів, формують їх структуру, призначають за згодою Прем'єр-міністра України перших заступників, та за погодженням з відповідним віце-прем'єр-міністром заступників. Структурними підрозділами місцевих державних адміністрацій є, в першу чергу, галузеві і функціональні управління (наприклад, управління економіки управління охорони здоров'я тощо). Примірні переліки управлінь відділів ті інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, а також типові положення про них затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Адміністративна реформа, розпочата в Україні, спрямована на подальше удосконалення центральних органів виконавчої влади. Функції багатьох міністерств і відомств потребують чіткішого визначення, повнішого пристосування до умов ринку, що формується, об'єднання і переходу до функціонального управління. Діяльність міністерств треба сконцентрувати на формах впливу, адекватних ринку: укладанні контрактів на постачання продукції для державних потреб, делегуванні повноважень з управління та розпорядження власністю, управлінні державними пакетами акцій, аналітико-прогнозній функції, управлінні кадрами, координації діяльності підприємств. Отже, функції які виконують міністерства щодо державного регулювання в умовах ринкової економіки, змінюються (табл. 1).
Функції виконавчої влади державного управління економікою в регіонах виконують місцеві державні адміністрації. Вони підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня та районним і обласним радам, відповідно до повноважень. Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують таке: виконання державних та регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях комплексного проживання корінних національностей і національних меншин -їхнього національно-культурного розвитку; підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів. У складі державних адміністрацій є низка функціональних та галузевих відділів і управлінь, які регулюють розвиток окремих галузей та сфер діяльності на території регіону. Частина відділів і управлінь перебуває у подвійному підпорядкуванні: органу центральної виконавчої влади та безпосередньо органам місцевого самоврядування.
Таблиця 1
Функції міністерств
2. Баланс грошових доходів і витрат населення
Для розрахунків грошових доходів складають баланс грошових доходів і витрат населення. Цей баланс відображає обсяг і джерела грошових надходжень, обсяг і структуру їхніх витрат, співвідношення між грошовими доходами населення, роздрібним товарообігом, обсягом платних послуг і заощаджень (див. табл.1).
Таблиця 1. Баланс грошових доходів і видатків населення
На підставі балансу визначають рівень забезпечення населення готівкою, задають головні параметри для розрахунку показника емісії грошей. Баланс характеризує середній рівень достатку населення, дає змогу визначити реальні доходи, загальний обсяг платоспроможного попиту, розрахувати показники інфляції тощо.
Інформацію для розробки балансу надають Міністерство статистики, Міністерство фінансів, Національний банк. Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, інші позабюджетні державні та суспільні фонди, які є учасниками готівкового грошового обігу.
У процесі розрахунку грошових доходів робітників та службовців підприємств і організацій враховують грошові доходи населення, одержані в державних, кооперативних, спільних, орендних, акціонерних, приватних підприємствах і громадських організаціях, в інших установах, закладах, фондах тощо, а також доходи від підприємницької діяльності.
Стаття "Грошові доходи колгоспників (членів селянських спілок)" охоплює грошові доходи членів сільськогосподарських, риболовецьких колгоспів, а також заробітки працівників, залучених до сільськогосподарських робіт у колгоспах.
Розраховуючи надходження від продажу продуктів сільського господарства, враховують виторг від продажу сільгосппродуктів заготівельним організаціям у порядку державних закупівель, а також такі надходження: від продажу продукції сільського господарства державним підприємствам і організаціям для потреб торгівлі, промислової переробки і громадського харчування (крім держзакупівель); від продажу продуктів сільського господарства споживчій кооперації за домовленими цінами, продуктів сільського господарства на колгоспному ринку; від продажу худоби і сільськогосподарської продукції колгоспам та державним господарствам.
До статті "Трансфертні платежі" входять усі види одержуваних пенсій, допомог, стипендій та інших видів соціального забезпечення, отриманих через бюджет, спеціально створені соціальні позабюджетні фонди та інші джерела.
Надходження з фінансової системи охоплюють грошові виплати з державного страхування, позики, виграші, погашення позик, дивіденди, марку під час купівлі-продажу валюти тощо.
До складу витрат належать усі грошові витрати населення на придбання товарно-матеріальних цінностей, оплати послуг, купівлю цінних паперів, сплату обов'язкових податків і зборів.
До статті "Придбання товарів і оплата послуг" входять грошові витрати населення на закупівлю товарів у державній і недержавній торгівлі, на колгоспних ринках; на оплату послуг, наданих державними, громадськими, приватними та іншими підприємствами, які займаються обслуговуванням населення. До обов'язкових платежів та добровільних внесків належать грошові витрати населення на сплату податків, платежів зі страхування, внесків до різних фондів і організацій, повернення кредитів, позик та інших добровільних і обов'язкових платежів.   
Стаття "Приріст вкладів, придбання облігацій та інших цінних паперів" відображає грошові витрати населення, спрямовані на приріст вкладів в ощадних та комерційних банках, придбання державних облігацій, сертифікатів.
До статті "Придбання акцій і нерухомості" належать грошові витрати населення на придбання акцій державних, приватних суб'єктів господарської діяльності, а також нерухомості.