Державне управління в сфері національної безпеки УкраїниПЛАН
Організаційно-правові засади управління національною безпекою
Державний кордон та його охорона

Організаційно-правові засади управління національною безпекою
Під національною безпекою розуміють стан захищеності державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб.
Безпека досягається проведенням єдиної політики у галузі її забезпечення, системою заходів економічного, політичного, організаційно-правового та іншого характеру адекватно загрозам життєво важливим інтересам особи, суспільства і держави. Вона охоплює заходи не тільки політичного, економічного, правового.
Законодавством передбачено, що у здійсненні заходів щодо національної безпеки беруть участь органи законодавчої, виконавчої і судової влади, недержавні організації га громадяни.
Сили (суб'єкти) забезпечення національної безпеки теж є різноманітними.
Український народ— громадяни на виборах, референдумах, а також через органи державної влади та органи місцевого самоврядування висловлюють і реалізують своє бачення щодо забезпечення національної безпеки, привертають увагу суспільних і державних інститутів до небезпечних явищ, захищають власну безпеку;
Верховну Раду України — у межах своїх повноважень здійснює законодавче регулювання і контроль за діяльністю органів державної влади та посадових осіб щодо здійснення ними відповідних повноважень у сфері національної безпеки;
Президента України як главу держави — забезпечує державну незалежність, здійснює керівництво у сферах національної безпеки і оборони;
Раду національної безпеки і оборони України як координаційний орган з питань національної безпеки і оборони при Президентові України — координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сферах національної безпеки і оборони;
Кабінет Міністрів України — вживає заходів щодо забезпечення обороноздатності, національної безпеки і боротьби зі злочинністю;
Конституційний Суд України — вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів у сфері національної безпеки Конституції України і дає офіційне їх тлумачення;
суди загальної юрисдикції — здійснюють правосуддя у сфері забезпечення національної безпеки;
прокуратуру України — здійснює наглядові повноваження у сфері національної безпеки;
Національний банк України — розробляє і здійснює емісійно-кредитну політику в інтересах національної безпеки;
міністерства та інші центральні органи виконавчої влади — в межах своїх повноважень забезпечують реалізацію законів, указів, концепцій, програм, постанов органів державної влади у сфері національної безпеки, створюють і підтримують у стані готовності і застосування відповідні сили і засоби безпеки.
Управління національною безпекою.
Особлива роль у цій сфері відводиться воєнній організації держави, до якої належать Збройні Сили України, внутрішні війська, органи і підрозділи МВС України, Прикордонні війська України, військові підрозділи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та ін.
Відповідно до Конституції України і Закону України від 25 березня 1992 р. «Про Службу безпеки України»1 загальне керівництво безпекою здійснює Президент України Він очолює Раду національної безпеки і оборони України, основними завданнями якої відповідно до Закону України від 5 березня 1998 р. «Про Раду національної безпеки і оборони України» є: визначення стратегічних інтересів України, концептуальних підходів та напрямів забезпечення національної безпеки і оборони; здійснення поточного контролю діяльності органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони; підготовка оперативних рішень, спрямованих на попередження надзвичайних ситуацій, які можуть призвести до значних соціально-політичних, економічних, військових та інших наслідків, і заходів щодо їх ліквідації.
Кабінет Міністрів України здійснює і контролює реалізацію конкретних заходів щодо національної безпеки органами державних служб спеціальної компетенції.
До числа основних органів спеціальних служб безпеки належать: Служба безпеки України, Управління державної охорони України, Державна охорона при МВС України та Прикордонні війська України.
Службу безпеки України і підпорядковані їй органи очолює її Голова, який несе персональну відповідальність за виконання завдань, покладених на Службу безпеки України Його призначає на посаду Президент України.
Загальне керівництво діяльністю органів Служби безпеки України здійснюють Президент і Кабінет Міністрів України
Органи Служби безпеки України становлять собою цілісну централізовану систему, яку складають: Центральне управління Служби безпеки України; регіональні обласні управління, їх міжрайонні, районні та міські підрозділи; Служба безпеки АРК; органи військової контррозвідки; військові формування; навчальні, науково-дослідні та інші заклади.
Управління адміністративною політичною діяльністю
Регіональні органи безпеки і органи безпеки у військах прямо підпорядковані Центральному управлінню Служби безпеки України. У своїй оперативно-службовій діяльності вони f незалежними від місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, посадових осіб, партій і рухів.
Органи Служби безпеки України мають в своєму розпорядженні , навчальні заклади, науково-дослідні, експертні і військово-медичні установи та підрозділи, центри спеціальної підготовки, а також підрозділи спеціального призначення.
Діяльність Служби безпеки України, її органів і співробітників ґрунтується на принципах законності, поваги до прав і гідності особи, позапартійності, єдності системи органів і централізації управління ними, поєднання гласних і негласних методів і засобів діяльності.
Діяльність цих органів здійснюється за такими основними напрямами: 1) контррозвідувальна діяльність; 2) боротьба з корупцією і організованою злочинністю; 3) розвідувальна діяльність.
Контррозвідувальна діяльність полягає у виявленні, попередженні, припиненні розвідувальної та іншої діяльності спеціальних служб і організацій іноземних держав, а також окремих осіб, спрямованої на заподіяння шкоди безпеці України.
Сутність боротьби з корупцією і організованою злочинністю становлять оперативно-розшукові заходи виявлення, попередження, припинення і розкриття шпигунства, терористичної діяльності, організованої злочинності, корупції, незаконного обігу зброї і наркотичних засобів, контрабанди та інших злочинів; проведення дізнання і попереднього слідства в справах, віднесених до компетенції органів Служби безпеки України. Органи Служби безпеки України здійснюють також заходи щодо виявлення, попередження, припинення і розкриття діяльності незаконних збройних формувань, окремих осіб і громадських об'єднань, які І мають за мету насильницьку зміну конституційного ладу України, вирішують інші завдання у сфері боротьби зі злочинністю.
Розвідувальна діяльність — це комплекс заходів спеціального призначення, спрямованих на інформаційно-аналітичне забезпечення ефективного вирішення органами виконавчої влади питань внутрішньої і зовнішньої діяльності, пов'язаних з національною безпекою.
У Законі України «Про Службу безпеки України» закріплені обов'язки і права її органів. Відповідно до своїх основних завдань
вони зобов'язані: здійснювати розвідувальну та інформаційно-аналітичну роботу; проводити заходи контррозвідувального забезпечення дипломатичних представництв, консульських та інших державних установ; виявляти, припиняти та розкривати злочини, розслідування яких віднесено до їх компетенції; проводити дізнання і слідство у цих справах, розшукувати осіб, які переховуються у зв'язку із вчиненням зазначених злочинів; здійснювати контррозвідувальне забезпечення оборонного комплексу, енергетики, транспорту, зв'язку, а також важливих об'єктів інших галузей господарства; брати участь у розробці і здійсненні заходів щодо захисту державних таємниць; надавати допомогу Прикордонним військам, органам внутрішніх справ, митної служби у боротьбі зі злочинністю, порушниками прикордонного режиму і митних правил.
Виходячи із цих основних напрямів діяльності, передбачених у Законі, постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 р. схвалено Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України1, в якій визначені основні напрями державної політики національної безпеки України: у політичній сфері — створення механізмів захисту прав громадян, запобігання та усунення спроб втручання у внутрішні справи України; в економічній сфері - недопущення незаконного використання бюджетних коштів, контроль за експортно-імпортною діяльністю; у соціальній сфері — виявлення та усунення причин, що призводять до різкого розшарування суспільства, вжиття своєчасних заходів щодо протидії кризовим демографічним процесам; у воєнній сфері — створення ефективних механізмів і проведення комплексних заходів щодо запобігання можливій агресії або воєнного конфлікту, локалізації та ліквідації їх наслідків, запобігання спробам та усунення порушень державного кордону і територіальної цілісності України; в екологічній сфері — впровадження та контроль за дотриманням науково обгрунтованих нормативів природокористування та охорони довкілля, контроль за станом навколишнього природного середовища; в науково-технічній сфері — вжиття комплексних заходів щодо захисту та розвитку науково-технічного потенціалу, виявлення та усунення причин науково-технологічного відставання; в інформаційній сфері— вжштя комплексних заходів щодо захисту свого інформаційного простору, виявлення та усунення причин інформаційної дискримінації України та ін
Указом Президента України від 22 жовтня 1998 р. затверджено і засади здійснення контролю в цій сфері. Основна увага приділяється заходам, спрямованим на посилення контролю, втілення нових форм ' його здійснення, в тому числі таких, яких раніше не було. Введена також спеціальна посада — Уповноважений з питань контролю за s діяльністю Служби безпеки України, який призначається Президентом України і йому підпорядковується Уповноваженому надано широкі права у сфері контролю за діяльністю Служби безпеки України та її посадових осіб.
Функції державної, безпеки здійснюються також Управпінням державної охорони України2 і службою охорони об 'єктів при МВС України.
Управління державної охорони України здійснює свою діяльність відповідно до Закону України від 4 березня 1998 р. «Про державну охорону органів державної влади України та їх посадових осіб»', який визначає призначення державної охорони, її об'єкти, повноваження служби, порядок контролю і нагляду за її діяльністю. Управління надає державну охорону особам, які заміщають державні посади на строк їх повноважень1 Президентові України, Прем'єр-міністрові України, Голові Верховної Ради, Голові Вищого арбі тражного суду, Генеральному прокурору та ін Воно забезпечує охорону глав іноземних держав, урядів та інших вищих посадових осіб іноземних держав в період їх перебування на території України Управління державної охорони України — центральний державний правоохоронний орі ан з спеціальним статусом.
У здійсненні заходів безпеки об'єктів державної та інших форм власності в межах своїх повноважень беруть участь органи внутрішніх справ. Посіановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 р затверджено положення «Про державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ»4, згідно з яким вона забезпечує охорону відповідних об'єктів на договірних засадах.
Важливі функції у сфері безпеки Української держави здійснюють внутрішні війська. Відповідно до Закону України від 22 березня 1992 р. «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» (в редакції від 11 грудня 1998 р) вони забезпечують охорону та оборону важливих державних об'єктів, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України, супроводжують спеціальні вантажі, здійснюють пропускний режим на охоронних об'єктах та ін.
Внутрішні війська України при виконанні покладених на них завдань безпеки мають широкі повноваження у застосуванні заходів впливу, в тому числі: затримувати громадян, перевіряти в них документи, застосовувати заходи фізичного примусу, вогнепальну зброю, спеціальні засоби, бойову техніку тощо.
Діяльність усіх зазначених органів у сфері безпеки України досить повно врегульована законодавством і здійснюється під контролем держави і суспільства.

Державний кордон та його охорона
Державний кордон України становить собою лінію, яка визначає межі сухопутної і водної території країни, а також повітряний простір над нею.
Законом України від 4 листопада 1991 р. «Про державний кордон України»2 встановлені види, режим і правила охорони державного кордону. Відповідно до цього Закону виділяють два види охорони державного кордону — політичний і санітарний
Політична охорона державного кордону на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах покладається на Прикордонні війська України, а в повітряному просторі — на війська протиповітряної оборони України, їх обов'язки і права щодо охорони державного кордону визначаються законами та іншими актами компетентних органів державної влади
Основними завданнями охорони державного кордону є забезпечення встановленого режиму державного кордону і прикордонного режиму.
Режим державною кордону — це встановлені законодавством порядок перетинання державного кордону України Сутність його полягає у тому, що залізничне, автомобільне, морське, річкове, повітряне та інше сполучення через державний кордон здійснюється в контрольно-пропускних пунктах Прикордонних військ Всі особи, їх транспортні засоби, вантажі та інше майно, що перетинають державний кордон, підлягають прикордонному і митному контролю. У відповідних випадках здійснюються також санітарно-карантин-ний, ветеринарний і фітосанітарний контроль, контроль за вивезенням з території України культурних цінностей та інший контроль.
Важливим елементом забезпечення режиму державного кордону є правила здійснення господарської діяльності в його межах. Законодавством визначається, що судноплавство, користування водними об'єктами, землею, лісами, тваринним світом, ведення гірничої справи, геологічних розвідувань та інша господарська діяльність проводяться за погодженням з Прикордонними військами України, щоб забезпечувався належний порядок на державному кордоні.
З метою забезпечення режиму державною кордону в прикордонній смузі встановлюється прикордонний режим, який регламентує права в'їзду, тимчасового перебування, проживання, пересування, провадження робіт, обліку та тримання на пристанях суден, їх плавання у внутрішні* водах. Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм, до неї не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.
Безпосередньо функції охорони державного кордону здійснюють Прикордонні війська України. Відповідно до Закону України від 4 листопада 1991 р. «Про Прикордонні війська України»1 їх головним завданням є забезпечення недоторканності державного кордону, а також охорона екологічної зони України.
Центральним органом управління Прикордонних військ України є Державний комітет v справах охорони державного кордону України, Положення про який затверджене розпорядженням Президента України від 1 грудня 1992 р - Голова комітету є Командувачем Прикордонних військ України. Він призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України Організаційна структура Прикордонних військ України складається і її прикордонних округів, застав, загонів, нарядів, а також інших частин
Завдання і функції Прикордонних військ України визначають їх основні повноваження. При виконанні своїх функцій і завдань вони зобов'язані: припиняти будь-які спроби незаконного перетинання кордону; відбивати вторгнення озброєних формувань; забезпечувати виконання зобов'язань, що виникають із міжнародних договорів; здійснювати спільні заходи з органами Служби безпеки, внутрішніх справ, митної, санітарної служб га ін.
У межах прикордонної смуги в пунктах пропуску через державний кордон, а також на спеціально визначеній території Прикордонні війська України мають право:
розташовувати прикордонні наряди, пересуватися при виконанні службових обов'язків по будь-яких ділянках місцевості; вести дізнання в справах про порушення державного кордону, проводити оперативно-розшукову діяльність;
здійснювати адміністративне затримання осіб, які порушили державний кордон;
перевіряти у осіб, які прямують через державний кордон, документи на право в'їзду або виїзду з країни; здійснювані самостійно або разом з митними установами огляд вантажів та іншого майна; вилучати заборонені до ввезення в країну або вивезення з країни предмети, а також предмети контрабанди; здійснювати інші дії щодо охорони державного кордону відповідно до законодавства України та її міжнародних договорів.
Санітарна охорона кордону України здійснюється з метою запобігання занесенню небезпечних інфекційних хвороб із-за кордону на територію України і за межі України (за кордон). Організація і порядок санітарної охорони кордону регулюються Законом України від 24 лютого 1994 р «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення»
Здійснення санітарної охорони кордону покладено на Державну санітарно-епідеміологічну службу України. Цієї ж меті слугує ветеринарна охорона кордону.
Санітарна охорона кордону України забезпечується здійсненням медико-санітарних і адміністративно-санітарних заходів. До них належать: медичний огляд і ізоляція хворих; санітарний огляд вантажів і майна; заборона в'їзду і виїзду особам, що страждають на інфекційні захворювання, та ін. Засобами забезпечення ветеринарної охорони кордону України є заборона ввезення і вивезення заразних тварин, птиці, їх ветеринарний огляд, оголошення карантину та ін.
Управління внутрішніми справами
Організаційно-правові засади управління внутрішніми справами
Основними завданнями органів внутрішніх справ є: гарантування особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод і законних інтересів; забезпечення охорони громадського порядку; попередження, припинення злочинів та інших правопорушень; своєчасне виявлення, розкриття і розслідування злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; накладення адміністративних стягнень; гарантування пожежної безпеки.
До обов'язків міліції (як складової частини МВС України) належать участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам і сприяння в межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям незалежно від форм власності.
Відповідно до її. 17 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи національної безпеки та забезпечення громадської о порядку. Забезпечення громадського порядку, громадської безпеки та спокою належить до сфери завдань публічної адміністрації (органів виконавчої влади), Президента України як гаранта державного суверенітету та додержання прав людини і громадянина, Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування Таким чином, забезпечення громадського порядку, громадської безпеки га спокою громадян в широкому плані є завданням як державних, гак і недержавних організацій.
Сутність управління у галузі внутрішніх справ і його особливість полягають в тому, що в процесі такого управління здійснюється безпосередня охорона прав і свобод громадян, а також забезпечується громадський порядок та громадська безпека.
Громадський порядок— це певна система відносин, належний порядок, ilfo склався у суспільстві, який відповідає інтересам держави і всіх її громадян. Це сукупність встановлених у державі правил поведінки у громадських місцях, які регулюються правовими, моральними та іншими соціальними нормами.
Під термінами «громадська безпека» і «громадський порядок» взагалі розуміється певний позитивний стан, що існує в суспільстві, забезпечення якого гарантує уникнення певних небезпек як перед суспільством, так і перед окремими громадянами. Цінності, яким загрожує небезпека, є досить різноманітними.
Причинами виникнення небезпеки можуть бути стихійні лиха, епідемії, неправомірні дії. що посягають на такі цінності, як життя, здоров'я, власність, неконтрольоване використання механізмів і машин, що є джерелом підвищеної загрози, а також проведення окремих робіт, пов'язаних з ризиком для населення, тощо.
Безпосереднє управління в галузі забезпечення громадського порядку та громадської безпеки здійснюють МВС України та його органи на місцях. Функції органів внутрішніх справ визначені як в законах України, так і в підзаконних актах, серед яких важливе місце посідає Положення про Міністерство внутрішніх справ України від 7 жовтня 1992 р.1
Відповідно до головних завдань МВС України здійснює і основні напрями своєї діяльності, а саме: забезпечує державну політику боротьби зі злочинністю; організує роботу органів внутрішніх справ щодо охорони громадського порядку на вулицях, а в інших громадських місцях, запобігання та припинення адміністративних правопорушень; організує здійснення органами внутрішніх справ профілактичних та оперативно-розшукових заходів з метою попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів, провадження дізнання і попереднього слідства; безпосередньо здійснює роботу по виявленню, припиненню, розкриттю і розслідуванню злочинів, що мають міжрегіональний та міжнародний характер.
Військовослужбовці та військовозобов'язані поділяються на рядовий склад, сержантський і старшинський склад, склад прапорщиків (мічманів), офіцерський склад. Офіцерський склад поділяється на молодший офіцерський склад, старший офіцерський склад і вищий офіцерський склад.
Кожному військовослужбовцю і військовозобов'язаному присвоюється військове звання. Військові звання у Збройних Силах України поділяються на армійські та флотські.
Кожен військовослужбовець і військовозобов'язаний займає відповідну штатну посаду. Військові посади (штатні посади, що підлягають заміщенню військовослужбовцями) і відповідні їм військові звання передбачаються в штатах військових частин, кораблів, органів управління, установ, військово-навчальних закладів.
Перелік посад, що підлягають заміщенню вищим офіцерським складом, затверджується Президентом України, а посад інших військовослужбовців — Міністром оборони України. Вони поділяються на: а) посади рядового складу; б) посади сержантського і старшинського складу; в) посади прапорщиків і мічманів; г) посади офіцерського складу.
Військовослужбовці за їх згодою можуть бути відряджені до державних органів, Товариства сприяння обороні України, Академії наук України та інших галузевих академій наук для виконання робіт оборонного характеру із залишенням на військовій службі, а також із збереженням прав на соціальний захист на підставі відповідного рішення Кабінету Міністрів України.
Управління безпекою.
Під безпекою треба розуміти стан захищеності життєво важливих інтересів:
а) особи, що виявляються в її правах і свободах;
б) суспільства, що сконцентровані в його матеріальних і духовних цінностях, а виявляються в можливості народу виступати єдиним джерелом влади;
в) держави, що виражені в її конституційному ладі, суверенітеті, територіальній цілісності, а виявляються у праві на здійснення (реалізацію) влади.
Безпека особи, суспільства і держави гарантується Конституцією України і досягається проведенням єдиної державної політики у галузі її забезпечення, розробкою і своєчасним проведенням як превентивних, так і відновлюваних заходів, що адекватні погрозам відповідним інтересам. До них належать заходи політичного, економічного, організаційного, юридичного та іншого характеру Виходячи з цього, у забезпеченні безпеки беруть участь органи законодавчої, виконавчої, судової влади, а також недержавні організації і громадяни.