Формування депозитних ресурсів
План
1.Класифікація депозитів.
2.Управління і контроль за депозитними операціями у комерційному банку.
У колишньому Союзі РСР у банківській практиці під терміном “депозит” розуміли лише строкові внески. Міжнародна банківська практика розглядає депозити набагато ширше – як всі можливі види і форми внесення (залучення або розміщення) грошових коштів на рахунки банку. Суму депозиту, на яку згідно з умовами депозитної угоди нараховуються відсотки, заведено називати номіналом депозиту.
Суб'єктами відносин щодо обслуговування депозитів виступають:
комерційні банки як позичальники;
підприємства (фірми, організації), банки та інші кредитні устінови, фізичні особи – власники коштів як кредитори.
Власник депозиту є депонентом.
Об'єктом депозитних операцій є внески, які на певний час залучаються на депозитні рахунки в банк. Це кошти, передані на умовах, визначених двосторонньою угодою.
Депозити заведено поділяти на такі:
до запитання;
строкові на визначений термін;
ощадні внески населення;
ощадні (депозитні) сертифікати.
Депозити до запитання – це зобов'язання, які не мають конкретного строку. Вкла-ди до запитання можуть бути вилучені в будь-який час на першу вимогу вкладника. Це кошти, що знаходяться на поточних, бюджетних рахунках КБ і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Умови сплати відсотків за залишками коштів за такими рахунками визначаються у двосторонніх угодах при відкритті цих рахунків. За вкладами до запитання нараховується низький відсоток.
Внески до запитання розміщують ті, кому потрібні кошти в ліквідній формі для здійснення поточних розрахунків. До даного виду депозитів входять також так звані чекові депозити, при яких кошти знімаються з рахунку за допомогою чеків.
Строкові депозити – це зобов'язання, які мають певний строк. Це кошти, що збе-рігаються на депозитних рахунках у банку протягом строку, визначеного у депозит-ній угоді. Внески на визначений строк розміщуються у великих сумах. Банки випла-чують за строковими депозитами більш високий відсоток, ніж за депозитами до за-питання. Збереження коштів на строкових депозитах вигідно як клієнту, так і банку.
До строкових депозитів у банківській практиці відносять депозити овернайт – депозити, залучені банком на строк не більше одного операційного дня (без урахування неробочих днів банку). Строковими депозитами є також кошти, отримані від інших КБ як депозит (вклад) на конкретний строк.
Різновидом довгострокових депозитів на визначений термін є депозитні сертифі-кати. Депозитний (ощадний) сертифікат – це письмове свідоцтво КБ про депонува-ння грошових коштів, що засвідчує право вкладника або його правонаступника на отримання після закінчення встановленого строку суми внеску та відсотків за ним; це письмове свідоцтво банку про внесення депонентом грошових коштів на депозит. На депозитних сертифікатах зазначається термін вилучення коштів і розмір належ-ного відсотка. КБ зобов'язані оприлюднити умови випуску ощадних (депозитиних) сертифікатів шляхом розміщення такої інформації у друкованих ЗМІ чи у загально-доступному для клієнтів місці в установі банку, або двома способами одночасно.
Ощадні вкади – це вклади населення, розміщуванні у банках з метою зберігання і нагромадження. Для цього виду депозиту характерно наявність спеціальної ощадної книжки, яка видається банком вкладникові і в якій фіксуються операції з ощадним вкладом.
До цінних паперів банків як виду депозитів відносять: акції та облігації акціонерних товариств, що належать КБ; акції та облігації, що знаходяться на зберіганні в банку і прийняті в забезпечення позик тощо.
У загальній системі банківських депозитів виділяють також так звані спеціальні вклади. До них належать: кошти, зарезервовані на окремих рахунках для проведен-ня акредитивних розрахунків та розрахунків за допомогою лімітованих чекових книжок; кошти для факторингових операцій; кошти для міжбанківських розрахунків; кредиторська заборгованість тощо.
Важливе значення мають міжбанківські депозити, які надаються в межах кореспондентських відносин між банками. Часто міжбанківські депозити відіграють роль інструмента налагодження більш тісних і довірливих кореспондентських відно-син між банками. Іноді банки використовують у своїй діяльності т. зв. гарантійні де-позити. Вони відкриваються на вимогу банку-кредитора у випадку, коли у нього існують сумніви щодо знецінення активів, або є ризик неплатоспроможності клієнта- позичальника.
У звіті про залишки за депозитами КБ України мають щомісяця подавати у регіо-нальні управління НБУ дані про такі види депозитів: міжбанківський ринок – депо-зити розміщені, депозити залучені; небанківський ринок – депозити небанківських фін. підприємств, депозити нефін. державних підприємств, депозити нефін. недер-жавних підприємств, депозити некомерційних організацій, що обслуговують домаш-ні господарства, депозити фізичних осіб, депозити інших домашніх господарств, депозити бюджету та позабюджетних фондів України (державного бюджету, клієнтів, які утримуються з державного бюджету, місцевих бюджетів), рахунки за довірчими операціями, ощадні сертифікати.
Важливе завдання банку – зацікавити клієнтів у збереженні їхніх грошових коштів на срокових депозитних рахунках.
2
Управління депозитними операціями (УДО)– це сукупність стратегічних і тактичних заходів, які проводить КБ з метою залучення тимчасово вільних грошо-вих коштів клієнтів, та утворення на цій основі кредитних ресурсів. Надійність і сталість джерел формування кредитних ресурсів забезпечується на основі багатоманітності видів проведення та умов проведення депозитних операцій стосовно конкретних юридичних і фізичних осіб.
Ефективне УДО передбачає розширення мережі та видів депозитних рахунків, за-
доволення потреб клієнтів в найрізноманітніших банківських послугах, забезпечення гарантій вкладень через систему страхування депозитів тощо. Режим функціонування депозитних рахунків у банку має відповідати потребам максимального спрощення порядку проведення депозитних операцій.
Передумовою здійснення науково обгрунтованого УДО КБ є попередній аналіз стану, структури і використання ресурсної бази та пасивних операцій.
Стратегічні інструменти УД банку включають заходи, спрямовані на зміцнення його позицій на депозитному ринку, що передбачає врахування всього комплексу чинників, які створюють зовнішнє середовище для банківської діяльності. Тактичні інструменти УДО у банку включають заходи поліпшення внутрішньої організації депозитної роботи: вдосконалення правил і порядку здійснення депозитних угод, поліпшення роботи персоналу банку, який займається пасивними операціями, пошук нових форм роботи з клієнтами, зменшення ймовірності ризику та нераціональних рішень тощо. У стратегічному плані УД діяльністю банку спирається на маркетинг депозитного ринку, регулювання попиту і пропозиції депозитних послуг. У тактичному плані УДО банку передбачає налагодження чіткого моніторингу кількості та якості свого депозитного портфеля.
Ефективне УДО створює умови для оптимального ресурсного регулювання в КБ. Вміле маневрування ресурсами – важливий показник професіоналізму банківського персоналу.
Залучення грошових коштів на депозити в банк втрачає будь-який сенс, якщо немає надійних каналів їх наступного прибуткового розміщення.
КБ відповідає перед вкладником за зобов'язаннями, що випливають з депозитного договору, власними коштами, майном і всіма належними активами.
Надійна та ефективна система гарантування вкладів створює умови для захисту інтересів вкладників на випадок неплатоспромлжності чи банкрутства банку, зменшення ризику кризи банківської системи внаслідок втрати ліквідності через масове зняття депозитів, підвищення ефективності управління крошово-кредитною сферою економіки внаслідок збільшення обсягу депозитів.
Питання фін. контролю за депозитними операціями визначаються чинним законодавством, нормативними актами НБУ і внутрішніми документами банку. Внутрішній бухгалтерський контроль за депозитними операціями має бути побудований таким чином, щоб гарантувати, що: 1) депозити прийняті на умовах щодо строків і лімітів згідно з правилами і нормами, схваленими правлінням банку; 2) всі депозити прийняті на підставі та відповідно до відсоткової ставки, яка застосовується у банку; 3) всі бухгалтерські записи, проведені за депозитними рахунками, вірно відображені у бухгалтерському обліку.
Гарантією успішного управління депозитними операціями є взаємовигідні відносини між банком і клієнтом. Щоб збільшити депозитні залучення, банк повинен ретельно і постійно вивчати інтереси і запити вкладників. Важливо, щоб банк надавав вкладникам найзручніші форми депозитного обслуговування, які б зводили до мінімуму витрати ним часу.
Вміле використання досвіду західної банківської практики з урахуванням специфіки вітчизняної економіки і ментальності населення має суттєве значення для поліпшення роботи КБ в Україні.
Лекція 7. Здійснення депозитних операцій
План
1.Механізм здійснення депозитних операцій.
2.Відкриття і ведення депозитних рахунків.
3.Відсотки за депозитами.
1
Депозитні операції – це опрації із залучення або розміщення коштів на депозит.
Залучення депозитів (вкладів) юридичних і фізичних осіб оформляється банком шляхом відкриття строкового депозитного рахунка з укладенням договору банківсь-кого вкладу (видачею ощадної книжки) або видачі ощадного (депозитного) сертифіката. За договором банківського депозиту КБ, який прийняв кошти від вкладника, зобов'язується виплатити вкладникові суму депозиту та нараховані відсотки на умовах та у порядку, що передбачені договором.
Депозитний договір засвідчує право КБ управляти залученими коштами та право вкладників отримати в чітко визначений строк суму депозитного вкладу і відсотків за його користування.
Основними реквізитами та умовами депозитного договору мають бути:
назва та адреса банку, яка приймає депозит (вклад);
назва та адреса власника коштів;
дата внесення депозиту;
сума депозиту;
дата вимоги вкладником своїх коштів;
відсоткова ставка за користування депозитом;
зобов'язання банку повернути суму, яка внесена на депозит;
підписи сторін: керівника виконавчого органу банку або уповноваженої на це особи та вкладників.
Зобов'язання клієнта за депозитним договором полягають у своєчасному перерахуванні грошових коштів на депозитний рахунок банку; зобов'язання банку – прийняти грошові кошти на депозитний рахунок, нараховувати відсотки, забезпечити повне збереження суми внеску і повернути її після закінчення строку дії договору або достроково за заявою клієнта.
Власник депозитного вкладу зобов'язаний заздалегідь повідомити установу банку про дострокову вимогу вкладу за зазначеним у договорі номером телефону, письмово або при особистій явці. Стягнення на вклади юр. і фіз. осіб у КБ може бути звернено на підставі вироку чи рішення суду.
Останнім часом поширюється практика роботи вітчизняних КБ з депозитними сертифікатами. Вони можуть випускатися: одноразово або серіями, іменними або на пред'явника, строковими або до запитання. Строк обігу сертифіката встановлюється від дати його видачі до дати, коли власник сертифіката отримує право вимоги депозиту за сертифікатом.
Бланки сертифікатів повинні містити такі реквізити: назву “ощадний (депозит-ний) сертифікат”; порядковий номер сертифіката та його серію; дату внесення депо-зиту; розмір депозиту; зобов'язання банку повернути суму внесену на депозит; дату
вимоги вкладником суми за сертифікатом; відсоткову ставку за користування депозитом; умови сплати відсоткової ставки – разі вимоги вкладника про повернення вкладу до обумовленого строку; назву та адресу банку емітента, а для іменного сертифіката – назву (ім'я) вкладника; місце для підпису особи, яка уповноважена банком підписувати зобов'язання, та місце для печатки банку.
Видача і погашення сертифікатів здійснюється лише емітентом. До погашення приймаються тільки оригінали сертифікатів. У разі надання строку вимоги депозиту банк здійснює платіж за пред'явленням сертифіката на підставі заяви власника або його особи, уповноваженої на здійснення цієї операції.
Банк має передбачити можливість дострокового подання строкового сертифіката до сплати. У такому разі банк сплачує власникові сертифіката його суму та відсотки за зниженою відсотковою ставкою. Якщо термін отримання вкладу за строковим сертифікатом прострочено, то такий сертифікат вважається документом до запитан-ня, за яким на банк покладається зобов'язання сплатити зазначену в ньому суму вкладу та відсотків на дату вимоги.
2
Депозитний рахунок – це рахунок, який банки відкривають юридичним або фізичним особам для розміщення вілних коштів на депозити з нарахуванням відсотків за депозити.
Депозитні рахунки відкриваються на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунка та установою банку на визначений у договорі строк. Кошти на депозитні рахунки перераховуються з поточного рахунка господарських суб'єктів і після закінчення строку зберігання повертаються на цей же поточний рахунок.
Для фізичних осіб банки відкривають вкладні рахунки (ощадні вклади). Вкладні рахунки відкриваються з видачою вкладникові вкладного документа (ощадна книжка, ощадний сертифікат).
У разі укладення з банком договору ощадного вкладу “до запитання” за бажанням клієнта на цьому рахунку можуть здійснюватися безготівкові розрахунки. Після закінчення строку зберігання коштів, кошти з вкладного рахунка повертаються вкладникові, перераховуються на його розрахунковий рахунок або договір вважається продовженим на умовах вкладу “до запитання”. Для КБ вклади “до запитання” є нестабільними. Відсоткова ставка за вкладами до запитання завжди менше ставки за строковими депозитами.
Строкові вклади вносяться на більш довгий строк. Відповідно вкладник отри-мує й більш високий відсоток, ніж за вкладами до запитання. У зв'язку із стабільністю строкових вкладів банк має можливість розпоряджатися коштами вкладника тривалий час і відповідно збільшувати обсяги своїх кредитних операцій. КБ можуть застосовувати т. зв. гібридні депозитні рахунки, які об'єднують властивості внесків до запитання і строкових внесків. Такі рахунки умовно складаються з двох частин: прибутково-витратної (до запитання) та строково-накопичувальної (строкової).
Вітчизняні КБ працюють також з т.зв. дилінговими депозитними рахунками. В цій схемі клієнт розміщує на депозитному рахунку кошти в нац. валюті – гривнях. Банк щоденно подає клієнту котирування основних валют (долар США, нім. марка,
рос. крб., британ. фунт стерлінгів). Клієнт, використовуючи котирування, за власним бажанням змінює валюту рахунка та розміщує еквівалент вкладу на певний строк. Додатковий доход при цьому може бути отриманий за рахунок різних відсоткових ставок і курсових різниць.
Залучення вільних валютних коштів на рахунки в установи банків є надзвичай-но актуальним і важливим для активізації інвестиційних процесів у національній економіці України. Банки можуть відкривати анонімні валютні депозитні рахунки.
3
Відсоток – засіб стимулювання залучення депозитів у банк. Розмір відсоткової ставки за депозитами визначається двома основними чинниками: 1) сумою вкладу; 2) строком розміщення коштів.
Ставка депозитного відсотка є відношення суми грошових коштів, що сплачують-ся у вигляді відсотка, до суми коштів, які одержані у вигляді депозиту. Вкладники при прийнятті рішення про розміщення власних власних коштів на депозитах керую-ться насамперед трьома основними міркуваннями: надійність банку; рівень відсотко-вої ставки за вкладами; якість обслуговування клієнтів. У вітчизняній практиці про-являється тенденція: чим стабільніше і надійніше банк, тим меншою мірою він праг-не встановити максим. високі відсоткові ставки за депозитами. І навпаки, маловідомі банки пропонують максим. відсоткові ставки, прагнучи залучити більше вкладів.
Відсотки за депозитом можуть сплачуватися:при погашенні депозиту; періодич-но; при внесенні коштів на депозит (авансом). У разі дострокового вилучення вклад-ником своїх коштів із строкового депозиту розмір відсотка, що сплачується за даним видом значно зменшується. Величина відсоткової ставки має забезпечувати банкові отримання максимально можливого прибутку при мінімальному ризику. У кількісно-му вираженні відсоткова ставка за депозитами має бути вище рівня інфляції. Проте на практиці в Україні рівень банківського відсотка за депозитами часто є нижчим від рівня інфляції.
У розрахунках відсотків за депозитними операціями передбачається викорис-тання двох фінансових механізмів:
розрахунки на основі простих (номінальних) відсотків;
розрахунки на основі складних (фактичних) відсотків.
При використанні простої відсоткової ставки, нарощена сума депозиту нарахову-ється шляхом множення номіналу депозиту на множник нарощення. Розрахунок на-рощеної суми депозиту здійснюється за формулою:
де S – нарощувана сума депозиту наприкінці періоду n, тобто номінал депозиту плюс відсотки;
P – сума номіналу депозиту;
(1+rn) – множник нарощення;
r – річна відсоткова ставка (в сотих частках);
n – строк депозиту в роках.
Сума нарахованих відсотків за депозитом при використанні складної річної відсот-кової ставки розраховується за формулою:
Де I – сума відсотків за поточний період;
S – нарощена сума депозиту наприкінці попереднього періоду, тобто номінал депозиту + відсотки;
r – річна фактична відсоткова ставка;
n – кількість періодів, за які нараховуються відсотки за депозитом.
Нарахування простих відсотків здійснюється на сальдо за рахунком за фактичний строк зберігання коштів із врахуванням змін відсоткової ставки. Нарахування складних відсотків (“відсотків на відсотки”) здійснюється на сальдо за рахунком і нараховані раніше відсотки із врахуванням змін відсоткової ставки і строку розміщення коштів.
Процес нарощування депозиту за рахунок відсотків за депозитом наз. капіталізацією відсотків. Наступне нарахування здійснюється на суму депозиту з урахуванням відсотків. Нарахування відсотків починається з наступного дня після надходження грошової суми на депозитний рахунок клієнта і проводиться шляхом множення денного залишку на рахунку на денну відсоткову ставку.
Отже, банк може використовувати один з двох методів нарахування відсотків:
1) метод рівних частин. У разі використання цього методу при нарахуванні відсотків за депозитом за кожний період нарахування застосовується проста відсот-кова ставка. При цьому не враховуються нараховані раніше відсотки.
2) актуарний метод. Відсотки за цим методом розраховуються з використанням складної відсоткової ставки, тобто з урахуванням нарахованих раніше відсотків. У своїй діяльності банк може використовувати лише один з цих методів нарахування відсотків.
У момент внесення коштів на депозитний рахунок депозит враховується на всю суму його номіналу. Відмінності обліку номіналу депозиту визначаються одним з методів: за період і на період.
У банківській практиці відсотки сплачуються депоненту по закінченні певного періоду, тобто за період. У цьому випадку номінальна сума депозиту і сума, що перераховується на депозитний рахунок, збігаються. У разі сплат відсотків на період банк сплачує депоненту відсотки в момент внесення коштів на депозит, тобто авансом. Цей метод застосовується при обліку дисконтних ощадних (депозитних) сертифікатів. Величина дисконту є сумою відсотків. Сума цього дисконту амортизу-ється протягом терміну дії депозитного договору. Амортизація відсотків – процес віднесення сум сплачених авансом відсотків за депозитами на витрати (доходи) на систематизованій основі. Протягом строку дії депозитної угоди сума авансованих відсотків має бути повністю замортизована.
Національний банк повинен регулювати рівень відсоткової ставки за депозитами. Йдеться насамперед про обмеження банківської конкуренції в сфері депозитних відсоткових ставок.
Достатньо високий розмір депозитного відсотка дисциплінує КБ, вимагає від нього ефективного використання цього виду залучених ресурсів, адже банк, отримавши кошти у тимчасове користування, повинен не тільки повернути їх, але й виплатити відсоток.