БАНКІВСЬКА СИСТЕМА УКРАЇНИ І НАПРЯМИ її РОЗВИТКУ
Банківська система держави нагадує кровоносну систему людського організму, бо являє собою єдину систему, підпорядковану одній головній меті — забезпечувати ефективний обіг фінансових ресурсів у державі. Від того, наскільки раціонально організована банківська система, наскільки вона відповідає економічній політиці держави, етапу розвитку економіки, залежить ефективність руху фінансових ресурсів і, в свою чергу, розвиток економіки.
Відповідно до досліджень теоретиків економічної науки, економічний розвиток суспільства зумовлений його історичним розвитком. На стан народного господарства впливають не лише економічні, а й природно-географічні, національно-історичні та інші передумови. Отже, структура банківської системи як частина економічної системи є результатом історичного розвитку. Однак банківська система не перебуває в статичному стані — вона постійно розвивається, як і економічні відносини у суспільстві.
На зразок побудови банківської системи високорозвинутих країн світу, Законом України "Про банки і банківську діяльність" передбачено створення та функціонування дворівневої банківської системи України.
Перший рівень представлений Національним банком України з центральним апаратом у Києві й територіальними обласними відділеннями, а також розрахунково-касовими центрами в містах і районах. Другий рівень представлений комерційними банками.
Станом на 1 січня 2001 року в Україні зареєстровано 195 комерційних банків (203 — на початку 2000 року), із них фактично працюють 153 банки, тобто 78,5%'. Із загальної кількості банків 149 мають ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, що становить 76% комерційних банків.
В Україні банківські інститути не відзначаються таким різноманіттям, як у країнах Західної Європи, де можна виділити такі основні показники дивер-сифікованості банківської справи:
— різні форми власності — державна, приватна, змішана;
— різні масштаби діяльності — від міжнародного до локального (місцевого):
— розмаїтість видів кредитних установ за переліком виконуваних функцій — універсальні банки і спеціалізовані кредитно-фінансові установи (інвестиційні, іпотечні, зовнішньоторговельні банки, страхові й фінансові компанії, пенсійні фонди);
— різні розміри капіталу — від банків-гігантів до дрібних банків.
Банківська система України була утворена з уніфікованої системи, а законодавчою базою передбачався лише загальний принцип побудови банківської системи і зовсім було відсутнє визначення структури другого рівня. До початку 2001 року була відсутня як формальна, так і фактична спеціалізація банків, територіальна спеціалізація.
Однак комерційні банки України можна згрупувати за категоріями, наведеними нижче:
— за формою власності: із 195 комерційних банків України (станом на 1 січня 2001 року) тільки 2 мають державну форму власності. Це державно-комерційний банк Ощадбанк і Укрексімбанк. Інші банки — колективну форму власності;
— за приналежністю статутного фонду та способу його формування банки в Україні можуть створюватися у формі АТ, пайових і кооперативних банків. В Україні кількість пайових банків становить 13%. Акціонерних банків більше, тобто 87% від комерційних банків України. Сума капіталу банку (тобто його власних коштів) визначається акціонерами — учасниками банку, але не може бути меншою за розмір, встановлений НБУ. На 1 січня 2001 року загальна сума балансового капіталу банківської системи України становила 6,5 млрд. три. (17% пасивів банківської системи)2.
Згідно з новою редакцією Закону "Про банки і банківську діяльність", підписаного Президентом України 7 грудня 2000 року, вперше передбачено розподіл банків за територіальною ознакою і цілями створення. Головною метою створення кооперативних банків є не одержання прибутку, а можливість взаємного кредитування його учасників. Кооперативні банки створюються за принципом територіальності й поділяються на місцеві та центральні кооперативні банки. Місцеві кооперативні банки є учасниками центрального кооперативного банку, до функцій якого належать централізація і перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня.
Нове законодавство також номінальне передбачає диференціацію банків за спектром послуг, що надаються: банки в Україні можуть функціонувати як універсальні чи як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними та розрахунковими. Статус спеціалізованого банк отримує у тому разі, якщо більш як 50% його активів — активи одного типу. Статус ощадного — якщо більш як 50% його пасивів — внески
фізичних осіб. Закон не лише не зазначає особливостей, принципів діяльності спеціалізованих банків, а й не дає визначення Іпотечним, Інвестиційним,
розрахунковим банкам. Нині відсутня статистична інформація щодо спеціалізації банківської системи України. Безперечно, спеціалізованим ощадним банком в Україні є Ощадбанк.
Банківські системи деяких іноземних країн характеризуються високою спеціалізацією окремих інститутів, як, наприклад, в Англії, де існує законодавче обмеження у виконанні операцій депозитними, торговельними банками, іншими кредитними установами. Однак українські банки важко поділити на групи за спеціалізацією, оскільки більшість із них має ліцензії на виконання практично усіх видів операцій. У цьому плані банківську систему України можна порівняти з універсальною німецькою банківською системою. Створення останньої зумовлене тим, що Німеччина за часів її промислового розвитку не мала у своєму розпорядженні достатнього капіталу, а також необхідної організації торгівлі цінними паперами і тому не могла здійснювати фінансування великих підприємств, не використовуючи банківські кредити у великих дбся-гах3. Воднораз паралельно з універсально діючими банками у Німеччині функціонують також спеціалізовані банки та інші кредитні установи.
Досвід організації банківської системи Німеччини цікавий для України через подібність проблем економічного розвитку: потреба в значних капіталовкладеннях, незадовільна організація ринку цінних паперів. У розвитку фондового ринку Німеччина відстає від інших розвинутих країн, тому що фондовий ринок історично ніколи не відрізнявся значними обсягами (на відміну від США, Англії, Японії). Основний обсяг фінансових потоків Німеччини (як і України) проходить через банківську систему.
Чинний Закон України передбачає також розподіл банків на групи за мінімальним розміром статутного капіталу на момент реєстрації: 1) місцеві кооперативні банки — 1 млн. євро: 2) комерційні банки, що здійснюють свою діяльність на території однієї області, — 3 млн. євро; 3) банки, які здійснюють свою діяльність на території всієї України, — 5 млн. євро.
Із загальної кількості реально діючих в Україні банків найбільшу групу становлять невеликі банки (табл. 1).
Відповідно до критерію, наведеного в законі, 46, 8% банків в Україні підпадає під кваліфікацію місцевих кооперативних банків, які фактично не такі. Ці банки працюють за принципом не кооперації, а комерційної діяльності. Формально 28,6% — це комерційні банки, що здійснюють свою діяльність на території однієї області, і 24,7% — банки, які здійснюють свою діяльність на всій території України. Причому на третю групу банків припадає 54,3% суми сплаченого статутного капіталу банківської системи. На початок 2001 року на 10 найбільших банків (перших у банківському рейтингу за сумою капіталу) припадав 41% капіталу банківської системи України. У раїнах Західної Європи на 3—4 найбільших банки припадає більш ніж 70 % капіталу всієї системи.
Таблиця 1. Групування комерційних банків за сумою сплаченого статутного капіталу
Таке становище свідчить про невисокий ступінь концентрації банківського капіталу в Україні. Тому масштаби активних операцій банків також дуже відрізняються: на початок другого півріччя 2000 року сума активів банків України становила приблизно 27 млрд. грн., а активи одного найбільшого банку Німеччини на початок 2000 року перевищували 800 млрд. дол. Ці відмінності зумовлюються різним рівнем розвитку банківських систем, однією з причин яких є фактор часу. Тобто існує об'єктивна причина відставання банківської системи України від банківських систем високо розвинутих країн — часовий проміжок. Це фактор істотний, але не вирішальний і може частково компенсуватися за рахунок структурних змін у банківській системі України — купівлі новими комерційними банками частин старих системних банків України, злиття дрібних банків.
За роллю, яку виконують деякі комерційні банки, банківську систему України можна представити за допомогою рисунка:

1) Старі системні банки. Це колишні спеціалізовані держбанки СРСР, більшість з яких отримала статус комерційних банків України після проголошення незалежності України й набуття чинності Законом "Про банки і банківську діяльність" від 1991 року. До них належать Ощадбанк і системи ощадкас, Укрексімбанк, Промінвестбанк, Укрсоцбанк, до ліквідації належав і АПБ "Україна". Системними їх називають тому, що вони створені на теренах Держбанку, Житлосоцбанку, Промбудбанку, Зовнішторгбанку, мають розгалужену мережу філій, дирекцій та відділень по всій території України. Наприклад, в Ощадбанку таких структурних підрозділів 8297, в Укрсоцбанку — 334, в Укрексімбанку — 58. Ця група банків бере активну участь у виконанні державних програм із розвитку низькорентабельних галузей народного господарства країни, у кредитуванні держави шляхом купівлі ОВДП. Найчастіше такі операції підривають діяльність банків, у результаті чого вони стають неплатоспроможними (як АПБ "Україна") або в їхній діяльності виникають проблеми (як в Ощадбанку).
Процвітаючі банки в цій групі — Промінвестбанк і Укрексімбанк, що за сумою прибутку на початок 2001 року посідали відповідно перше і друге місця в банківському рейтингу. Крім того, Промінвестбанк очолює рейтинг банків за сумою капіталу та кредитно-інвестиційного портфеля. Укрсоцбанк посідає 2-ге місце за сумою капіталу і 26-те місце за прибутком. На частку Ощадбанку, Промінвестбанку, Укрсоцбанку та Укрексімбанку припадає 22,7% капіталу банківської системи України, 36,2% — депозитів фізичних осіб, 29,3% — депозитів юридичних осіб. Сума чистих активів цих банків становить 9489,45 млн. грн., сума кредитно-інвестиційного портфеля — 5475,61 млн. грнА Збитки банків "Україна" і Ощадбанку за абсолютним показником перевищують суму прибутків банків цієї групи.
Особливу роль тут відіграє Ощадбанк, оскільки ощадна справа була добре розвинена ще при СРСР. До того ж на відміну від інших комерційних банків, що працюють із вкладами населення, Ощадбанк не формує фонду страхування вкладів фізичних осіб, що ставить його у вигідніше становище щодо інших банків при роботі з фізичними особами. Але під тиском конкуренції банк продовжує втрачати ринок вкладів фізичних осіб. Так, у 1991 році 100% вкладів населення знаходилося в Ощадбанку, на початок 2000 року — вже 19,3%9.
2) Нові системні банки. Поняття "нові" досить відносне, оскільки до таких банків відносять Приватбанк, ПУМБ, "Аваль", дата реєстрації яких припадає на 1991 — 1993 роки. Об'єднали ми ці банки в одну групу, тому що вони створювалися без участі держави, починаючи свою діяльність в умовах ринкової економіки. Це досить великі з розгалуженою мережею структурних підрозділів (у Приватбанку — 443, банках "Аваль" — 881, ПУМБ — 21) банки, які успішно функціонують і активно обслуговують великих клієнтів. Банки цієї групи входять у першу десятку банківських'рейтингів. Визначенню системного банку, наведеному в законі, цілком відповідає Приватбанк, питома вага зобов'язань якого у банківській системі становить 17%, і "Аваль" — 14,9%. Хоча частка зобов'язань ПУМБу не перевищує 10% зобов'язань бан-
кінської системи, все ж таки він фактично визнаний системним банком (аналогічна ситуація з Укрексімбанком, частка зобов'язань якого становить 8,7% зобов'язань банківської системи України).
На частку банків цієї групи припадає 11,5% капіталу банківської системи; 22% депозитів фізичних осіб, що лише на 7,3% менше за показник банків першої групи при значній різниці у початкових умовах діяльності: 29,9% депозитів юридичних осіб. За сумою чистих активів три нових системних банки поступаються чотирьом банкам (без "України") на 1,86 млрд. грн. а за сумою кредитно-інвестиційного портфеля — на 0,92 млрд. грн. За сумою капіталу в банківському рейтингу ПУМБ, Приватбанк, "Аваль" посідають відповідно 3-тє, 4-те та 7-ме місця. Приватбанк за сумою депозитів фізичних осіб поступається лише Ощадбанку. "Аваль" є лідером за сумою депозитів юридичних осіб, випереджаючи Промінвестбанк, Укрсоцбанк і Укрексімбанк.
Таким чином, нові системні банки претендують на роль найбільших банків, що становлять кістяк банківської системи.
3) Комерційні банки України, зареєстровані протягом 1991—1999 років. Ця група банків численна та найстрокатіша, оскільки охоплює великі банки з великою кількістю філій; великі банки, операції яких мають локальний характер; середні й дрібні банки. Об'єднали ж ми їх в одну групу, оскільки вони: по-перше, не є системними банками (тобто або не мають великої кількості філій, або практично не обслуговують корпоративних клієнтів, їх зобов'язання не становлять 10% зобов'язань банківської системи України); по-друге, не беруть активної участі у загальнодержавних банківських проектах і програмах економічного розвитку; по-третє, відчувають на собі менший контроль із боку НБУ (у функції Генерального департаменту банківського нагляду входить нагляд за діяльністю великих банків). На частку цієї численної групи банків припадає менше половини депозитів фізичних і юридичних осіб й більше половини капіталу банківської системи.
4) Іноземні банки. Серед 31 банку, що працюють за участю іноземного капіталу (такі банки входять до другої та третьої груп), в Україні функціонує 7 із 100-відсотковим іноземним капіталом. Ці банки належать до окремої групи, оскільки якісно відрізняються від банків попередніх груп високим рівнем менеджменту, професіоналізмом, досвідом роботи на фінансовому ринку. До того ж іноземні банки можуть розраховувати на фінансову допомогу своїх закордонних офісів. Такі банки становлять деяку загрозу навіть системним банкам України, приваблюючи клієнтів більшими позиками, кращим рівнем обслуговування, можливістю зв'язку клієнтів з іноземними партнерами. Суме чистих активів іноземних банків у 5,8 та 4,6 разу менша за суму чистих активів банків відповідно 1-ї та 2-ї груп. Сума капіталу іноземних банків у 4,9 і 4,1 разу менша за аналогічний показник банків 1-ї та 2-ї груп відповідно". У цілому, частка участі іноземного капіталу в банківській системі України становить 14,5%І2, у тому числі частка капіталу іноземних банків становить 4,9%.
Являє також інтерес розташування діючих банків за регіонами України (табл. 2).
Таблиця 2. Розташування банків за регіонами України станом на 01.01.2001 року
Як видно з таблиці 2, банки розташовані по території України вкрай нерівномірно, що пов'язано з концентрацією виробництва. Звертає на себе увагу той факт, що 51% банків перебуває в Києві та Київській області. Як правило, такі банки мають філії та відділення в інших регіонах, основна функція яких акумуляція коштів. Більш як п'ята частина банків зосереджена у найрозвинутіших промислових регіонах. У південній сільськогосподарській зоні зосереджено 15% банків. У північних і західних областях України частка самостійних банків не перевищує 5%.
За розмірами банків (розміром сплаченого статутного капіталу) також лідирують промислові регіони із розвинутою інфраструктурою. Невисокими середніми розмірами сплаченого статутного фонду банків характеризуються сільськогосподарські регіони.
Україна у своєму розвитку зіткнулася з такими проблемами, як і країни Західної Європи у післявоєнний період: із необхідністю реструктуризації промисловості та стимулювання розвитку малого й середнього підприємництва, диспропорцією в економічному розвитку регіонів, концентрацією банківських капіталів в окремих регіонах. Долаючи ці проблеми, згадані країни поряд із низкою інших заходів вдавалися до реструктуризації банківської системи. Загальною ознакою реструктуризації банківських систем Франції, Італії, Німеччини, Швейцарії було створення регіональних банків.
Розвиток капіталомістких галузей промисловості у Франції після Другої світової війни призвів до концентрації банківських установ у районах промислового виробництва, що постійно відчували нестачу фінансових ресурсів. Акумулювати фінансові ресурси в регіонах, де базових галузей промисловості не існувало й покликані були регіональні банки. Спочатку це були депозитні банки, сфера впливу яких обмежувалася певною територією, а основна мета діяльності полягала у забезпеченні великих банків, що діяли на той час як регіональні, фінансово-промислових груп фінансовими ресурсами, попит на які зростав. Згодом за підтримки держави депозитні регіональні банки взялися за кредитування дрібних виробників і, таким чином, їхні функції були значно розширені.
В Італії також істотну роль у банківській системі відіграють регіональні банки, у створенні яких активну участь брала держава з метою стимулювання розвитку відсталих регіонів.
У Німеччині, крім трьох банків-гігантів, існує безліч універсальних регіональних банків, сфера діяльності яких, судячи з їхньої назви, обмежена певним регіоном. У тих регіональних банків, які обслуговують тільки населення, кордони сфери впливу позначені особливо чітко. Однак найбільші регіональні банки обслуговують своїх клієнтів — юридичних осіб — і за межами регіону. Регіональні банки Німеччини були утворені після Другої світової війни на терені філій трьох гросбанків, а їхні операції були чітко обмежені кордонами земель, в яких вони функціонували. Створено їх було з метою зниження рівня монополізації ринку банківських послуг, наближення банків до економіки регіонів, зруйнованих війною.
Серед комерційних банків Швейцарії помітну роль відіграють кантональні банки, діяльність яких сконцентрована у відповідних кантонах. Спочатку кантональні банки лише приймали вклади й надавали іпотечні кредити, але до цього часу вони значно розширили спектр своїх послуг і стали фактично універсальними.
Створення регіональних банків для розв'язання певних проблем у різних країнах мало спільну мету — соціально-економічний розвиток регіонів, а значить, держави у цілому.