СТАРИЙ БУДИНОК БІБЛІОТЕКИ ІМЕНІ В. І. ЛЕНІНА В МОСКВІ
У 1760-х роках у російській архітектурі поширився стиль класицизму. На зміну вигадливим, урочистим пишним формам стилю барокко прийшли спокійні, урівноважені й величні класичні форми, що відповідали потребам містобудування, ідеям громадянськості та національної самосвідомості. У складному й суперечливому явищі, яким є російський класицизм, важливе значення мала його прогресивна течія, найвидатнішим представником якої був великий російський архітектор В. І. Баженов (1738-1799). Всю свою діяльність Баженов присвятив тому, щоб зробити архітектуру «...до честі свого віку, до безсмертної пам'яті майбутніх часів, до окраси столичного міста, до утіхи і задоволення всього народу». Ці ідеї Баженов вкладав у грандіозні проекти, багато з яких в умовах самодержавства залишилися нездійсненними, як, наприклад, проект Кремлівського Палацу — «всеросійського народного форуму», та в свої споруди, що стали славою і гордістю російської архітектури. Чи не найкращою з них є дім Пашкова в Москві (нині старий будинок бібліотеки імені В. І. Леніна).
Будинок було збудовано в 1784-1786 рр. па високому пагорбі над Моховою вулицею (нині це частина проспекту К. Маркса), недалеко від Кремля. У саду поблизу будинку влаштовували гуляння, фейєрверки, і дім Пашкова був популярним у москвичів. У 1812 р. будинок згорів, а згодом був відбудований. До наших днів він дійшов майже в первісному вигляді. Пізніше тут містилася знаменита Рум'янцевська бібліотека, якою часто користувався В. І. Ленін.
Композиція будинку складається з триповерхового центрального корпусу з мальовничим портиком коринфського ордера та двох бокових невеликих двоповерхових корпусів, також прикрашених портиком — лише з колонами іонічного ордера — і з'єднаних з центральними галереями. Будинок увінчано круглою вежею — «бельведером», на якому колись стояла статуя Фортуни — давньоримської богині долі. З великою майстерністю архітектор з'єднав у єдину композицію окремі частини споруди, вдало підібравши масштаб і пропорції. Форми будинку мальовничі й м'які. Це було характерним для творчості В. І. Баженова і раннього російського класицизму. Двір з під'їздом, флігелями та господарськими спорудами архітектор розмістив за будинком. Тому будинок сприймається не як садибний комплекс, а як громадська споруда. Святковості йому надає білий камінь, яким облицьовано фасади і з якого зроблено колони й прикраси.
Забудова вузької Мохової вулиці колись заважала сприймати всю споруду з далеких відстаней. Нещодавно цю забудову розібрали і натхненний твір великого зодчого постав в усій своїй красі.
Поряд із старим будинком у 1928-1941 рр. було збудовано Державну бібліотеку СРСР імені В. І. Леніна за проектом архітекторів В. Щуко та В. Гельфрейха. Цей чудовий твір радянської архітектури прекрасно вписався в ансамбль частини головної магістралі столиці нашої Батьківщини Москви — проспекту К. Маркса.
ОСПЕДАЛЕ ДЕЛЬЇ ІННОЧЕНТІ
Часи середньовіччя минули. Нові сторінки всесвітньої історії відкриває епоха Відродження.
У вступі до книжки «Діалектика природи» Ф. Енгельс писав: «У врятованих при падінні Візантії рукописах, у виритих з руїн Рима античних статуях перед здивованим 3аходом постав новий світ — грецька стародавність; перед її світлими образами зникли привиди середньовіччя; в Італії настав нечуваний розквіт мистецтва, який був ніби відблиском класичної стародавності і якого ніколи вже більше не вдавалося досягти.... Це був найбільший прогресивний переворот з усіх пережитих до того часу людством, епоха, яка потребувала титанів і яка породила титанів щодо сили думки, пристрасті й характеру, щодо багатосторонності і вченості».

Одним з таких титанів був великий італійський архітектор Філіппо Брунеллеско (1377-1446), творчість якого відіграла велику роль у становленні архітектурного стилю раннього Відродження. Саме про нього флорентійський правитель Козімо Медічі сказав: «Ця людина має мужність достатню, щоб перевернути світ». А відомий архітектор, художник і письменник XVI ст. Джорджо Базарі писав про Брунеллеско, що архітектура «вже кілька сторіч, як збилася на манівці, і люди того часу витрачали марно на неї безмірні скарби, зводячи будівлі без усякого ладу й краси, погано виконані, вбогі за малюнком, з найхимернішими вигадками і напрочуд кепсько опоряджені. І захотіло небо, протягом стількох років не даючи землі жодної людини з високою душею й божественним духом, щоб Філіппо лишив після себе світові найбільшу, найвищу і найкращу споруду з усіх, створених не тільки за нашої доби, а й за старожитності, і показав, що геній тосканських майстрів, хоча й був утрачений, але все ж не вмер». Звичайно, вважати, що Брунеллеско створив стиль Відродження,— було б перебільшенням. Цей стиль виник у результаті закономірного процесу розвитку продуктивних сил в італійських містах та завдяки новій ідеології капіталістичного суспільства, що народжувалось у надрах феодальної епохи. Але роль Брунеллеско як одного з найактивніших творців цього стилю, безумовно, велика.
Головною роботою великого майстра, що їй він віддав майже все своє життя, було зведення величезного купола Флорентійського собору Санта Марія дель Фіоре, закладеного в 1298 р. архітектором Арнальдо ді Камбіо і споруджуваного з деякими перервами в XIV ст. Після смерті Арнальдо ніхто не знав, як завершити споруду. Адже купол мав перекрити простір діаметром 42 м на висоті понад 50 м. Разом з куполом висота собору дорівнює 107 м. Це було не під силу готичній будівельній техніці. Брунеллеско блискуче розв'язав це винятково складне завдання. Він винайшов і використав ряд нових технічних засобів, за допомогою яких було зведено один із найбільших і найдосконаліших куполів світу, що став владно домінувати в незрівнянному за красою силуеті Флоренції, що відкривається з нагірного берега річки Арно. Проте новий архітектурний стиль виявився не стільки в куполі собору, скільки у тих численних будівлях, що їх споруджував Брунеллеско у вільний від роботи над куполом час. Це — великі церкви Санто Спіріто і Сан Лоренцо, кілька палаців, всесвітньовідомий шедевр — капела Пацці в дворі монастиря Санта Кроче і будинок для дітей-сиріт — Оспедале дельї Інноченті (у перекладі — притулок невинних).
Від цієї споруди, власне, і починається архітектура епохи Відродження (італійською мовою Рінашименто, французькою — Ренесанс). Будинок почали споруджувати в 1419 р. на замовлення цеху шовкоткачів та ювелірів, членом якого був сам Брунеллеско. Вперше за всю історію архітектури після античних часів всю споруду архітектор вирішував у стилі античної класики: тут справді мало місце «відродження» античної краси. Проте йдеться не про копіювання античних форм. У споруді все пройнято духом новаторства. Легкі пропорції, стрункі колони з широкими арками поміж ними, сам принцип композиції будівлі — усе це не схоже на античні зразки. Будинок споруджено з цегли, стіни й склепіння його — отиньковано. Уся споруда — це втілення ідей нової доби. Будівництво Оспедале дельї Інноченті було закінчено в 1445 р., за рік до смерті Брунеллеско.
Від Соборної площі Флоренції вузькою вулицею, що тягнеться на північний схід, виходимо на площу Сантіссіма Аннунціата, прямокутну в плані. Прямо напроти — аркада портика церкви Аннунціати, ліворуч ритм аркади продовжує споруда монастиря Сервітів, а на південь витяглася аркада портика Оспедале дельї Інноченті. Напрочуд цільний ансамбль площі завершує кінний монумент Козімо Медичі, який стоїть посередині. Пропорції споруд щодо площі настільки гармонійні, що ансамбль по праву вважається одним з найкращих у світовій архітектурі. До портика Оспедале дельї Інноченті ведуть положисті сходи. Тонкі, широко поставлені колони з капітелями корінфського ордера і напружені арки над ними створюють лоджію з підкреслено відкритим характером: дім є загальнодоступним. Це основна ідея архітектурно-художнього образу. Над колонами в колах (це улюблений мотив Брунеллеско) — барельєфи немовлят, майстерно виконані скульптором Андреа делла Роббіа. Тонкі лінії антаблемента підкреслюють горизонтальний характер композиції. Гладінь стін другого поверху розділяється метричним рядом вікон з простими трикутними фронтонами. За лоджією двері виводять у квадратний у плані двір, оточений аркадою. Усе просто в цій споруді, і водночас кожний її елемент сповнений чудової краси.