1. Розкрийте причини, характер, рушійні сили, хронологічні рамки, історичне значення Української революції XVIIст.
Українські землі на середину XVIIст.: територіально-адміністративний аспект (Річ Посполита, Австрія, Трансільванія, Молдова, Московія).
І) Причини національно-визвольних змагань українства.
1) Політико-ідеологічні: а)Люблінська унія 1569р. як акт інкорпорації українських земель Польською Короною: характер дій польського уряду під час Люблінського сейму – імперська доктрина поглинення; невизнання польською елітою української шляхти як «народу руського»; б)імперськість політики Речі Посполитої: «від моря до моря» та «вогнем і мечем», «передмур’я», «сарматизму»; в)наступ на православ’я (окатоличення, полонізація) як засіб денаціоналізації, етновиродження українців; 2) Соціально-економічні: а)непримиренне протиріччя між козацьким господарством і фільварково-панщинною системою господарювання; б)наступ антагоністична суперечність соціальної організації «козацького устрою» й існуючих середньовічних суспільних відносин; в)різке погіршення соціально-економічного становища селянства, міщанства й частини дрібної шляхти внаслідок просування фільварків, панщини у центральні, південні й східні регіони. Соціально-політичні чинники, що сприяли визріванню революційного вибуху: перебрання на себе козацтвом функції українського «політичного народу», досвід козацьких воєн, селянсько-козацьких повстань кінця XVI ст.; діяльність братств.
ІІ) Національно-визвольна, антифеодальна спрямованість боротьби за утвердження православ’я і, кінцево, власної державності (Річ Посполита – політичний, національний, релігійний, соціально-економічний визискувач українства). Всеукраїнський і всенародний характер боротьби.
ІІІ) Рушійні сили: козацтво, як провідна й організовуюча сила, селянство (найчисельніший учасник боротьби), міщанство, нижче й середнє духовенство, дрібна православна шляхта.
IV) Хронологічні рамки процесу: Варіативність оцінок: 1648-1654; 1648-1657; 1648-1660; 1648-1676; 1648-1686. Обгрунтування оптимальної версії верхньої межі.
V) Проблема дефініцій: «Селянська війна»; «Козацьке повстання»; «Українсько-польська війна»; «Хмельниччина»; «Національно-визвольна війна»; «Українська революція середини XVIIст.».
VI) Історичне значення: створення держави, частина якої у формі Лівобережного Гетьманату існувала у складі Росії до середини 80-х років XVIIст.; започаткування формулювання Української державної ідеї; роль у зорганізації нової політичної еліти; упродовж тривалого часу по завершенню революції козаки, міщани й селяни продовжували користуватися її плодами.
2. Змалюйте соціально-політичний портрет Б.Хмельницького як політика, дипломата, будівничого Козацької держави.
Б.Хмельницький (1595-27 липня 1657 року): на шляху до гетьманської булави. Лютий 1648р. – обрання Б.Хмельницького гетьманом Війська Запорозького.
Постать Б.Хмельницького в долі українства:
Осягнення в процесі боротьба новопосталої перспективи (від політики «козацького автономізму» до Української державної ідеї – незалежної соборної Козацької республіки);
Формування на землях під гетьманською юрисдикцією козацьких владних інституцій (полково-сотенний територіально-адміністративний устрій «Війська Запорозького»);
Визнання соціально-економічних завоювань селянства (ліквідація магнатського та шляхетського землеволодіння, фільварково-панщинної системи господарювання, кріпацтва), що зумовило грандіозний переворот у сфері соціальних і виробничих відносин (підгрунтя для про буржуазного розвитку);
Створення з нечисленного козацтва і повсталого селянства однієї з найпотужніших європейських армій;
Проведення політики полівасалітетності щодо регіонально-наближених станово-представницьких і монархічних дворів Європи задля легітимізації ранньомодерної Української держави (союз із Кримським ханством упродовж боротьби; молдовські походи 1650, 1652, 1653рр., спроба порозуміння з Річчю Посполитою: листопадове перемир’я 1648р., Зборівський мир 1649р., Білоцерківський договір 1651р.; проблема протекції турецької імперії над «Військом Запорозьким» 1648, 1651, 1653рр.; українсько-московський договір 1654р.; створення нової антипольської коаліції упродовж 1654-1657рр.).
Б.Хмельницький в історичній літературі: Костомаров М., Грушевський М., Смолій В.А., Степанков В.С., Апанович О.М., Борисенко В.Й., Чухліб Т.В., Горобець В., Брехуненко В., Мицик Ю.; Художня література: П.Панц, П.Загребельний, М.Старицький, Іван Ле, Н.Рибак, В.Малик.
3. Проаналізуйте політико-правовий статус «Війська Запорозького» за українсько-московським договором 1654 року.
Лаконічна характеристика дипломатії Б.Хмельницького упродовж 1648-1653рр. (засади полівасалітетності). Московська політика Б.Хмельницького: прагнення залучити царя до антипольського союзу засобами варіативної тактики (викриття «лядського лукавства», розвінчання московських стереотипів щодо військової могутності Речі Посполитої; змалювання привабливої перспективи поширення через Україну московського впливу на Балкани); активне розігрування турецько-татарської карти;
Українська політика Московія: намагання не ускладнювати стосунки з Польщею, враховуючи уроки Смоленської війни; прагнення зміцнитися в стратегічно важливому регіоні супротиву турецько-татарській агресії; домагання обопільного (Речі Посполитої й Гетьманату) ослаблення сторін задля укладення з Україною договору в якнайвигіднішому для Царства варіанті; взяття під «високу государеву руку» як пересторога зверхності Султанату над «Військом Запорозьким».
Рада в Переяславі 8 (18) січня1654 року. Підсумок зібрання – усна угода: український уряд в усній формі заявив про визнання зверхності царського уряду, за усної обіцянки останнього шанувати «права і вольності» Війська Запорозького», що мають бути юридично підтверджені наступним двостороннім договором у Москві.
12 березня 1654 р. – прибуття козацької депутації (П.Тетеря, С.Богданович-Зарудний) до царя. Умови трактату: 23 статті від 14 березня, 11 статей від 21 березня з царськими указами і боярською грамотою, три царські грамоти від 27 березня.
Контраверсійність наукових оцінок договору: відсутність автентичних документів; невідповідність форми й змісту правових актів, якими обмінялися сторони; екстраполяція правових уявлень сьогодення на практику міждержавних відносин середньовіччя та нового часу; ідеологічні уподобання авторів.
Виклад новітньої історіографії проблеми.
Українська історична наука першої третини ХХ ст. – утвердження ідеї про рівноправний характер українсько-московського договору, незважаючи на варіативність підходів історико-юридичного визначення його: реальна унія (А.Попов), васалітет (М.Грушевський), мілітарний союз, забезпечений протекторатом (В.Липинський), персональна унія (Р.Лащенсь), номінальний васалітет (А.Яковлів). Загальне визнання тези про фальсифікацію «березневих статей» у редакції 1659 р.
Друга половина 30-х рр. ХХ ст. – погром академічних інституції ВУАН, практика масштабних репресій супроти наукової інтелігенції, тотальний ідеологічний диктат: шляхи української історіографії на еміграції і в Радянській Україні розійшлися. Полярний поділ образів Переяслава. Радянська історіографія: друга половина 30-х – перша половина 50-х рр. – концепція «найменшого зла» (М.Покровський, М.Петровський, М.Подорожний, К.Осипов). «Тези про 300-річчя возз’єднання України з Росією – офіційний канон української історії від Київської Русі до середини ХХ століття. «Тези…» як підгрунтя нової ідеологеми (друга половина 50-х – 80-ті рр. ХХст.) – «возз’єднання України з Росією»: беззастережне прагнення українців до московської зверхності; Переяславська Рада як всенародний акт возз’єднання з Московією; порятунок для України від поневолення Польщею і поглинення Туреччиною; величезний позитивний вплив возз’єднання на економічний, культурний і національний розвиток України; побіжна згадка про козацьку державність (російські вчені В.Королюк, І.Греков, І.Міллер, М.Нечкіна, В.Шутой, І.Заборовський, Г.Санін, Б.Флоря). Серйозні дослідження українських учених, що підважували офіційний канон (І.Крип’якевич, М.Брайчевський, Ю.Мицик, С.Палій).
Діаспорна версія українсько-московського трактату: «номінальна васальна залежність або ж протекторат» (А.Яковлів); «мілітарний союз під протекцією московського царя» (О.Оглоблин); «мілітарний альянс» (С.Іваницький); «мілітарний договір» або «мілітарний союз» (Н.Полонська-Василенко); «васалітет» або «протекторат» (Б.Крупницький); «псевдо-протекторат» або «квазі-протекторат» (Б.Галайчук).
Різночитання в оцінці історичного значення договору: акт 1654 р. як «вагомий доказ» української незалежності в добу Хмельниччини; з огляду на руйнівні наслідки російського імперського панування договір не є ідеологічним (світоглядним) орієнтиром. 70-80-ті рр. ХХст. - переяславська тема в працях З.Когута, С.Величенка, Д.Бесараба.
З квітня 80-х рр. ХХ ст. – демонтаж канонічних «переяславських тез». Нові підходи в працях українських учених: О.Апанович, В.Брехуненко, В.Горобець, О.Гуржій, В.Матях, Ю.Мицик, В.Сергійчук, В.Смолій, В.Степанков, О.Струкевич, В.Ульяновський, Т.Чухліб, Н.Яковенко (конфедерація, протекторат, мілітарний союз).
Т.Яковлева (С.-Петербург) – умовний васалітет, який улегітимнював право Гетьманату на зовнішні зносини; з осені 1649р. - Україна – незалежна держава.
Обгрунтування висновку про збереження суверенітету Гетьманату в союзі з Московією (збереження компетенції гетьманської влади, політико-правового, територіально-адміністративного, соціально-станового устрою «Війська Запорозького»; компроміс у фінансовій сфері, обмеження у зовнішньополітичній).
4. З’ясуйте чинники, зміст, хронологічні межі та політичні уроки Руїни.
Руїна як період глибокої соціально-політичної кризи: боротьба старшинських угруповань за владу; калейдоскопічна зміна гетьманів, дво-тригетьманство; накопичення внутрішніх проблем і соціальної напруженості аж до збройного громадянського розбрату; втручання іноземних держав в українські справи; людське знекровлення; господарське опустошення – втрата визначальних надбань Української революції середини XVIIст.
Хронологічні межі доби: 1663-1687рр.; 1659-1687рр.; 1657-1687. Обґрунтувати оптимальний варіант.
Руїна як вислід низки чинників у їх зловісному переплетінні: еклектичність політичного устрою Гетьманщини – підґрунтя для відцентрових сил як у сваволі старшинської олігархії, так і в охлократії «черні», анархізмі Запорожжя (Гетьманщина як химерний сплав моделі Речі Посполитої, яку козацька старшина пристосувала до своїх потреб і сотенно-полкової системи козацької армії; воєнізована держава, при формуванні якої козацька армійська структура механічно переносилася на адміністративно-територіальну, а вищі й середні козацькі чини складали верхівку та привілейовану частину нової соціальної структури); боротьба двох антагоністичних тенденцій у розвитку українського суспільства – елітарної та егалітарної; деструктивна роль Запорозької Січі упродовж зазначеної доби і до останньої чверті XVIIІ ст.; слабкість національної консолідації новопосталої еліти в силу тривалої бездержавності українства, загальний низький рівень етнополітичної самосвідомості української спільноти; фатальність для України геополітичного чинника.
Наступ Московії на українську державність: кардинальне посилення військово-політичної присутності на українській території (воєводи із залогами); активне втручання в елекційний процес в Україні, обмеження компетенції гетьманської влади; майстерне проведення політики «розподіляй і володарюй».
Історична конкретика (унаочнення) Руїни:
Гетьманування І.Виговського (1657-1659рр.); Гадяцький трактат 1658р., Конотопська битва 1659р.;
Гетьман Ю.Хмельницький (1659-1663рр.); «Переяславські статті» 1659р.; Слободищенський трактат 1660р.;
Правобережний Гетьманат П.Тетері (1663-1665рр.);
Лівобережний Гетьманат І.Брюховецького (1663-1668рр.); «Московські статті» 1665р.;
Гетьман І.Самойлович (1672-1687рр.). Конотопські статті 1672р. «Бахчисарайський мир» 1681р. «Трактат про вічний мир» 1686р. Кінець Руїни.
Політичні уроки Руїни, актуальні для сьогодення:
Успішна розбудова незалежної демократичної України ймовірна за наявності національно-зорієнтованої еліти, що керується державними інтересами, а не власними чи клановими; необхідність суспільної злагоди, що досягається зваженою соціально-економічною політикою, яка сприяє гармонізації суспільних інтересів; в процесі державо ствердження потрібно спиратися на власний народ, уміло еквілібруючи в системі міждержавних зносин, відстоюючи українську політику.

5. Гадяцька унія 1658 року: фактори українсько-польського порозуміння, сутність, політичні наслідки в контексті доби.
Гетьманат Івана Виговського (серпень 1657 – вересень 1659р.) Серпень 1657р. – союзницька декларація з представником трансільванського князя; жовтень 1657р. – козацько-шведський оборонний альянс (визнання Карлом Х Густавом незалежності України й прилучення до неї західноукраїнських земель…); вересень 1657р. – поновлення добросусідських відносин із Кримом; перемир’я (до Великодня 1658р.) з Річчю Посполитою; прагнення паритетності у взаєминах з Московією на засадах українсько-московського договору 1654р. Гетьман-наступник Б.Хмельницького в реалізації зовнішньополітичного курсу на ствердження незалежної соборної України; орієнтація не на Річ Посполиту, а на її ворогів.
Передісторія українсько-польського компромісу 1685р. Московський експансіонізм стосовно Гетьманату: місії В.Кікіна, І.Роколова, діяльність воєвод Зюзіна та Бутурліна, місія О.Трубецького – намагання не допустити обрання І.Виговського гетьманом (серпень 1657р.); Корсунська рада 1657р.; жовтень – «статті А.Матвєєва» – спроба ревізії «березневих статей» 1654р.; прийняття в Москві запорозької делегації на чолі з М.Стрижнею (листопад 1657р.); Військова рада в Переяславі (лютий 1658р.) – чергова спроба зміцнення І.Виговського; лютий-травень 1658р. – «нейтралітет» - підтримка Москвою антигетьманського заколоту М.Пушкаря-Я.Барабаша.
Українські чинники Гадяцького процесу: імперська політика Московії, що суперечила державницьким устремлінням новопосталої української еліти; українсько-польське зближення як результат старшинсько-шляхетського (заможне козацтво та шляхетський сегмент нової української еліти – головна соціальна опора Гетьманату, заперечувана Москвою (остання зробила ставку на низи та міщанське середовище); Чигирин мав запобігти унійним процесам між Варшавою та Москвою, започаткованим і Вільні 1656р. за рахунок українських інтересів; кримський складник (після грудня1654р шлях у Бахчисарай для української дипломатії пролягав через Варшаву); світоглядні орієнтири тогочасної української еліти (для української аристократії «золота свобода» польської шляхти – жаданий ідеал, а державна організація Речі Посполитої – зразок, гідний наслідування; козацько-старшинська партія прагнула до з’єднання зі своєю колишньою Батьківщиною).
Польські чинники Гадяцького процесу: «Військо Запорозьке» - політичний і військовий союзник короля в здійсненні реформи державного устрою Речі Посполитої; союз із Гетьманатом – зміцнення міжнародних позицій Речі Посполитої; небажання закріпити польську корону за московським царем (перш, ніж порвати з Московією, посварити її з козаками й укласти угоду з Україною); прогресивна польська аристократія усвідомлювала необхідність замирення з козаками через певні поступки; меркантильні інтереси польського шляхетства.
Гадяцька унія 6(16) вересня 1658р. Відсутність автентичного документу (2 списків). Історична реконструкція. Первісний варіант (соборність українських земель під гетьманською булавою, ліквідація унії, широка автономія Великого Князівства Руського як складової реорганізованої Речі Посполитої – держави трьох народів). Перші поступки в Гадячі: Велике Князівство Руське – територія Київського, Чернігівське, Брацлавське воєводства, 60 тисяч реєстру, заборона зовнішньої політики, звуження прерогатив гетьмана, української автономії загалом, відновлення польського територіально, адміністративного устрою, небезпека реставрації дореволюційних порядків. Політичні наслідки Гадяча – нездатність Речі Посполитої військово допомогти І.Виговському у протистоянні з Московією (жовтень 1658-вересень 1659р.), похід І.Сірка на Крим; старшинський переворот, як альтернатива поглиненню України Річчю Посполитою чи Московією – зречення І.Виговського (рада під Германівкою, вересень 1659р.). Конотопський тріумф (8-9 липня 1659р.) гетьмана, та програна війна.
6. Розкрийте актуальні проблеми історії України за гетьманування І.Мазепи (1687-1709рр.).
І.Мазепа: на шляху до гетьманської булави (1639-1687рр.). «Коломацькі статті» 1687р., 25 липня (передісторія: І-й Кримський похід 1687р., арешт і заслання І.Самойловича; вибір В.Голіцина). Зміст «Коломацьких статей» (в основі – «Глухівські» 1669р., «Конотопські» 1672р., були й нові): декларативне підтвердження «козацьких прав і вольностей» і низка обмежень гетьманської влади (універсали Мазепи мали узаконюватися грамотами царя; заборона самочинного перепризначення старшини, самовільного усування гетьмана; звужене право гетьмана розпоряджатися землями Військового Скарбу; в Батурині – полк московських стрільців; заперечення державно-політичної окремішності Гетьманату та декларація необхідності тіснішої інтеграції українського суспільства в російське, заохочення росіян і українців до змішаних шлюбів; заборона зовнішніх зносин (порушення «Трактату про вічний мир»; зовнішня та внутрішня політика – за погодженням із царем).
Характеристика внутрішньої політики. Державницький ідеал – незалежна соборна Україна (аналіз думи І.Мазепи «Всі покою щиро прагнуть»: картина тогочасного політико-територіального розчленування України; наявні зовнішньополітичні орієнтації в середовищі козацької еліти; осягнені гетьманом політичні уроки Руїни). Необхідність розв’язання двох ключових проблем: проблеми гетьманського абсолютизму та соборності українських земель.
Україна в зовнішньополітичних акціях Московії: другий Кримський похід (1689р.), Азово-Дніпровські походи (1695-1696рр.), численні походи супроти Криму, канальні роботи, стації, зведення С.-Петербурга.
Північна війна (1700-1721рр.) й Україна
Чинники розриву І.Мазепи з Петром І і союзу з Карлом ХІІ: закономірність, зумовлена імперським наступом Московії на українську державність (обмеження Петром І владних повноважень гетьмана-регіментаря, політичної й економічної автономії; спроби «реформування й підпорядкування української армії»); переконливі військові перемоги Карла ХІІ Густава; капітуляція Августа ІІ на користь Станіслава Лещинського й необхідність геополітичного визначення Гетьманату; невдоволення українського козацтва зарубіжними походами та будівельними роботами; виснаження людських і матеріальних ресурсів України на «балтійському фронті» Північної війни; усвідомлення ймовірності антимосковського повстання в разі вступу шведів на Лівобережжя; умотивованість вчинку українського гетьмана з точки зору політико-правових відносин («сюзерен-протектор», «васал-протегований») ранньомодерної доби; «не особистий каприз гетьмана, а справа цілої старшинської верстви». Мета Мазепи: визнання міжнародного політико-правового статусу Українського гетьманату шляхом лавірування між російським і шведським монархом.
Українсько-шведський альянс 1708-1709 рр. (попередній – 1-а половина 1708р., Сморгони або ж Родошковиці; 29-30 жовтня 1708р., с.Горки, Чернігівщина; 28 березня (8 квітня) 1709р. – с.Великі Будища). Відсутність автентичних документів, історична реконструкція (спогади Г.Адлерфельта, «Вивід прав України» П.Орлика). Паритетність, реальне унезалежнення України під протекцією Швеції.
Полтавська катастрофа 27 червня (8 липня) 1709 р.
Чинники краху державницьких домагань І.Мазепи: виступ мазепинців – не масове повстання українства, а антироялістський виступ національної еліти (козацької старшини) супроти деспота-сюзерена, що порушив її права (збіг інтересів шляхетсько-старшинської еліти з національно-державними); ізольованість гетьмана та його оточення від основних станів української спільноти (підтримало лише Запорожжя, що, як і старшина, реально відчувало загрозу московського централізму); поспільство, дезорієнтоване московською демагогією, застрашене терором і насильством, утрималося від підтримки гетьмана; анафемування І.Мазепи психологічно й ідеологічно відвернуло українців від повстанців; військо українське роззосереджене в Гетьманщині й поза нею, а з Мазепою – 6-8 тисяч; релігійний чинник (українцям легше солідаризуватися з православними одновірними росіянами, аніж із протестантами-шведами); геополітичний фатум (відмова Криму, Туреччини від союзницьких зобов’язань).
Полтавська битва – як рубікон в історичній долі України, Росії, Швеції, всієї Європи.
Смерть І.Мазепи – 2 вересня 1709р., передмістя Бендер. Оцінка діяльності.
7. Проаналізуйте діяльність гетьмана в екзилі П.Орлика (1710-1742 роки).
Проблема правонаступництва І.Мазепи («Бендерська комісія», гетьманський скарб, успадкований А.Войнаровським). 5(16) квітня, Бендери – обрання П.Орлика гетьманом України в еміграції.
Стислий виклад біографії П.Орлика (21 жовтня 1672р., с.Косут Ошмянського повіту на Вілейщині; навчання у Віленському єзуїтському колегіумі, Києво-Могилянській колегії; очільник канцелярії Київського митрополита; 1706?-1708 – став генеральним писарем Гетьманщини).
Під час елекції між новообраним гетьманом і старшиною та козаками – «Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорозького». Автори – П.Орлик, К.Гордієнко, Г.Герцик, А.Войнаровський. Основна ідея документа – обмежити владу гетьмана, піднести роль старшини (Конституція як компроміс трьох основних політичних сил, які упродовж десятиліть змагались між собою: гетьмана, старшини, Запорозької Січі; порозуміння – в еміграції).
Зміст «Конституції…». Преамбула, 16 статей (латиною і тогочасною українською мовою).
Преамбула: історія українського народу та Війська Запорозького; висока оцінка заслуг І.Мазепи; 10 травня 1710р. – підтвердження Конституції Карлом ХІІ як протектором України.
Основна частина – головні принципи побудови і функціонування Української держави.
Православна віра – пануюча релігія в Україні (українська церква – автокефальна, номінально підпорядкована Константинопольському патріарху). Кордони Української держави – за Зборівським трактатом. Повернення Війську Запорозькому Низовому Трахтемирова, Кодака, Келиберди та Переволочної; ліквідація збудованих на Запорожжі фортець.
Комплекс обмежень гетьманського авторитаризму через структуровану драбину виборних влад. Верховний законодавчий орган – Генеральна військова Рада (гетьман, генеральна старшина, полковники, генеральні радники від кожного полку, посли від Запорожжя), що скликалася на Різдво, Великдень і Покрову (у період між скликаннями – Гетьман із членами свого уряду – Верховна виконавча влада). Виборність урядовців усіх рівнів, присяга на вірність державі. Заборона таємної дипломатії. Обмеження судової та фінансової влади гетьмана.
Запровадження Генерального суду (розгляд усіх важливих справ у т.ч. і про образу гетьманської честі; невтручання гетьмана у діяльність суду).
Три гілки влади: законодавча (Генеральна рада), виконавча (гетьман і Генеральна старшина), та судова (Генеральний суд).
Відновлення інституту Генерального підскарбія, полкових скарбників; на утримання гетьмана — маєтки в Шептаківському повіті і частина земель Війська Запорозького.
Ліквідація збору податків приватними особами; скасування стації компанійців і сердюків; фіксовані ставки мита і різних зборів із населення.
Гетьман: контролює діяльність козацької адміністрації; гарант дотримання порядку в державі; піклується про «людей убогих».
Козацтво – опікун посполитого люду (селянства та міщанства). Підтвердження Магдебурзького права українських міст.
Загалом, у «Конституції…» – головні принципи побудови незалежної держави: поділ гілок влади, суверенність, демократизм, соціальність, законність, забезпечення прав і свобод людини та громадянина (У правовому відношенні «Конституція…» – традиційні, як для Речі Посполитої, «договірні пункти»: гетьман присягав перед «вільним народом» (козацтвом) на вірне служіння йому). Документ – узагальнення всього попереднього історичного досвіду функціонування Української держави; шляхи гармонізації різних соціальних верств тодішнього українського суспільства.
Боротьба П.Орлика за українську державність у роки «Східної кризи» (1710-1714рр.). Прутський (1711р.), Константинопольський (1712р.), Адріанопольський (1713р.) договори Росії з Туреччиною: Гетьманщина (Лівобережна Україна з Києвом) – в складі Російської імперії (остання втратила Запорожжя, Азов, Таганрог). Правобережна Україна в складі Речі Посполитої.
П.Орлик – повпред українства в Європі (1714-1742рр.). Праці гетьмана: «Маніфест до європейських урядів», «Вивід прав України»(1712р.). Від полівасалітетності до ідеї європейської коаліції задля унезалежнення України. Щоденник П.Орлика – обсягом понад 2 тис. стор. (з 1720 по 1733рр.) Помер у Яссах, 1742р. Історичне значення діяльності П.Орлика.
8. Російський централізм і українська автономія в першій половині XVIIIст.: історія протистояння.
Гетьманщина під владою І.Скоропадського (1708-1722рр.). «Решетилівські статті» 1709р. Суттєве обмеження української автономії: відсутність двостороннього договору; своєчасне ненадання жалуваної грамоти на гетьманство; збереження воєвод із залогами у низці українських міст; призначення до гетьмана царського резидента А.Ізмайлова (10 «явных» і 3 «тайных» статей відповідно від 18 та 27 липня 1709р.); розквартирування в Гетьманщині 11 драгунських полків, «ландміліції», започаткування практики прямого призначення царським указом козацьких урядовців.
Запровадження І Малоросійської колегії (царський указ від 29 квітня та маніфест від 27 травня 1722р.) задля контролю над державним життям України, ліквідації залишків її автономного життя і якнайшвидшої інтеграції в структури імперії. Заборона обрання гетьмана по смерті І.Скоропадського (3 липня 1709р.).
Заходи наказного гетьмана, чернігівського полковника П.Полуботка по нейтралізації втручання Малоросійської колегії у внутрішні справи Гетьманату: реформа суду (Генеральний суд – колегіальний, запровадження інституту асесорів, формалізація судових процесів, боротьба з хабарництвом, судовою тяганиною); задоволення справедливих претензій позивачів і покарання організаторів заколотів; розгляд скарг оперативно від нижньої до вищої інстанції; саботування розпоряджень І Малоросійської колегії; петиція до царя від старшини (вересень 1722р.)
«Дванадцять пунктів» С.Вельямінова до Петра І (31 березня 1723р.). Перетворення Малоросійської колегії з контролюючої на владну адміністративну структуру (сенатський указ від 16 квітня 1723 року).
«Коломацькі чолобитні» (серпень-вересень 1723р.) на підтримку домагань П.Полуботка. Ув’язнення прибулих старшин у Санкт-Петербурзі, кадрова «чистка» в Гетьманщині. Смерть П.Полуботка у Петропавлівському казематі (18 грудня 1724р.).
Спроба відновлення автономних прав України за гетьманування Д.Апостола (1727-1734рр.) Чинники зміни тактики царського уряду щодо України (загроза нової війни з Туреччиною, перебування запорожців під протекцією останньої, намагання заручитися підтримкою козацтва та автономістично настроєної старшини). Ліквідація І Малоросійської колегії (1722-1727рр.) урядом Петра ІІ.
Обрання миргородського полковника Данила Апостола гетьманом України (1 жовтня 1727р., Глухів). Відсутність двостороннього українського договору, а, відтак, «статейні пункти» Д.Апостола (початок 1728р.). Пожалування імператора – «Рішительні пункти» (серпень 1728р.): заборона самостійної зовнішньої політики Гетьманатові; переобрання гетьмана козацтвом лише з дозволу царя і за присутності його представника; підтвердження гетьманських повноважень у столиці; право гетьмана затверджувати нижчу козацьку адміністрацію (полковників і генеральну старшину стверджував цар); Генеральний суд – із трьох російських і трьох українських суддів; вища касаційна інстанція Гетьманщини – імператор; гетьман підпорядковувався російському головнокомандувачу в Україні; гетьману дозволялося мати лише три наймані полки по 500 осіб у кожному; гетьманському урядові доручалося скласти звід прав, за якими судиться малоросійський народ; знімалися обмеження з торгівлі іноземних купців (проте індукта – до російської казни); не дозволялося відбирати в козаків і посполитих придбаних ними раніше земель (а також маєтки, отримані козаками за службу, в їхніх удів і сиріт); планувалося перевірити законність придбання маєтків у приватну власність козацькою старшиною, шляхтою, монастирями, іншими особами.
Суперечливий характер документа. Низка управлінських і соціально-економічних реформ Д.Апостола, що суттєво впорядкували життя Гетьманату (1729-1731рр. – «Генеральне слідство про маєтності», встановлення річного реального бюджету; підтримка українського купецтва; розпочата кодифікація українського законодавства; ухвала про повернення запорожців на батьківщину; відновлення права призначення генеральної старшини та полковників; заборона російським урядовцям скуповувати землі в Україні; Київ знову під юрисдикцією гетьмана тощо).
Українська укріплена лінія і примусова праця козаків, селян і міщан. Козацький корпус у Правобережній Україні 1733 року в зв’язку з питанням про «польську спадщину».
Загальна стабілізація внутрішнього життя Гетьманату за правління Д.Апостола.
Чергова царська владна інституція в Україні – «Правління гетьманського уряду» (1734-1750рр.) – як пом’якшений варіант І Малоросійської колегії (троє українців і троє росіян на чолі з російським князем О.Шаховським). «Слово і діло государеве» в Україні. Людське, матеріальне й фінансове знекровлення України в роки російсько-турецької війни (1735-1739рр.). Поширення сфери впливу «Правління…» на Слобожанщину. Скорочення козацького реєстру Гетьманату (поділ у 1735р. лівобережного козацтва на виборних і під помічників).
Листопад 1741р. – прихід до влади в імперії Єлизавети Петрівни. Відновлення влади гетьмана на Лівобережжі.
9. Проаналізуйте стратегію, тактику та наслідки наступу Російської імперії на Українську автономію в другій половині XVIII ст.
Чинники лібералізації урядового курсу щодо України-Гетьманщини (сильні позиції української козацької старшини та живучість ідеї виборного гетьманства; невизначене для Росії зовнішньополітичне становище на Півдні та загроза війни з Пруссією; необхідність економічного відродження українських земель, потенціал яких – на потреби війни).
Указ імператриці «Про буття в Малоросії гетьманові за колишніми звичаями» (5 травня 1747р.). Генеральна рада в Глухові 22 лютого 1750р. – Імператорський указ від 5 (16) червня – підтвердження гетьманських повноважень К.Розумовського. Березень 1751р. – присяга К.Розумовського в С.-Петербурзі на вірність імператриці.
Заходи К.Розумовського по відродженню державницьких повноважень Гетьманату (відновлення, поновлення складу Генеральної старшини та Генерального суду, чинність усіх адміністративних і фінансових інституції; підпорядкування владі гетьмана Києва та Запорозької Січі; самостійна кадрова політика; припинення скликання Генеральної ради – регулярність Старшинської; судова реформа 1760-1763 рр.: поділ Гетьманату на 20 судових повітів, упровадження станових шляхетських судів – земських, підкоморських і гродських, Генеральний суд – найвища судова інстанція, розширення його складу 10-ма представниками від полків, забрання судових функцій у Генеральної канцелярії; військова реформа: створення регулярних кінних і піхотних полків, уведення уніфікованого озброєння, організація регулярного навчання, запровадження єдиної уніформи; освітня та культурна реформи: з 1760 р. при сотенних і полкових канцеляріях обов’язкове навчання грамоти та військової справи дітей старшини і заможних козаків; Чернігівський, Харківський і Переяславський колегіуми; намагання відкрити університет європейського типу в Батурині; Київський університет на базі Києво-Могилянської Академії; відкриття друкарень; спроба врегулювання економічних відносин автономії).
Урядова протидія гетьманським спробам відродження та зміцнення української автономії: 1754р. – заборона призначення полковників, самостійних зовнішніх зносин; 1754р. – ліквідація кордону між Гетьманатом і Росією, запровадження в Україні загальноімперської митної служби.
Характеристика засадничих положень української політики уряду Катерини ІІ (1762-1796рр.).
Осінь 1763р. – шляхетський з’їзд у Глухові. Прийняття двох «чолобитних» (петицій) на ім’я Катерини ІІ (законодавче підтвердження давніх прав України, збереження її автономії та офіційне визнання спадковості гетьманської посади за нащадками роду Розумовських).
Доповідна Г.Теплова «Записка про непорядки в Малоросії, які йдуть від зловживань правами і звичаями, підтвердженими в грамотах».
Остаточна ліквідація гетьманської влади в Україні (імператорський маніфест від 10 листопада та сенатський указ від 17 листопада 1764 року).
Підсумки «золотої осені» української автономії.
Новопосталий імперський орган управління Україною – ІІ Малоросійська колегія (1764-1786рр.). (4 російські офіцери, 4 українські старшини, російський прокурор, два секретарі). Президент Колегії – генерал-губернатор, полководець П.Рум’янцев.
«Секретна» інструкція П.Рум’янцеву (нищення всіх залишків української автономії, закріпачення селян, пильний нагляд за економікою, збільшення податків від населення, викорінення серед українців фальшивого погляду на себе як на цілком відмінних від москалів). Тактика: поступово, наполегливо («лисячого хвоста і вовчої пащі»), не радикальна ліквідація козацьких владних інституцій, а перетворення їх у відділи, департаменти ІІ Малоросійської колегії, поглинення нею.
Результат діяльності ІІ Малоросійської колегії – політична, соціальна, територіально-адміністративна, військова уніфікація Гетьманату відповідно до засад імперської Росії: політична уніфікація (ліквідація гетьманства, підпорядкування або ж трансформація у підрозділи ІІ Малоросійської колегії Генерального військового суду, Генеральної лічильної комісії, Канцелярії Малоросійського скарбу тощо, скасування виборності козацьких урядовців, запровадження в діяльності місцевих органів влади України єдиної форми діловодства, контроль за штатами, лояльність службовців; підкорення українського чиновництва загальноімперським формам держслужби); соціально-станова нівеляція українства колишньої Гетьманщини (22 квітня 1760р. – універсал К.Розумовського про обмеження селянських переходів; 10 грудня 1763р. – царський указ про заборону поміщикам приймати селян-утікачів; 17 січня 1765р. – царський указ, що дозволяв поміщикам відправляти селян на каторжні роботи; 1765-1769рр. – Генеральний опис Гетьманщини; 1776-1783рр. – введення подушного податку на Лівобережжі й Слобожанщині; 3 травня 1783р. – царський указ про закріпачення селян колишньої Гетьманщини; новий перепис людності й оподаткування; 21 квітня 1785р. – «Грамота про вільність дворянству»; 1786р. – секуляризація монастирських маєтностей); ліквідація національних збройних формувань (4-5 червня 1775р. – знищення Нової Січі, 1783р. – скасовано старий військовий устрій, козацькі полки перетворено в карабінерні; 1797р. – 1-й рекрутський набір); територіально-адміністративна реорганізація України (1764р. – Новоросійська губернія з центром у Кременчуці, після 1775р. з неї виокремлені Новоросійська й Азовська, що у 1783р. трансформовані в Катеринославське намісництво з центром у Катеринославі; 1765р. – замість п’яти слобідських полків – Слобідсько-Українська губернія, в грудні 1780р. замість неї – Харківське намісництво; 16 вересня 1781р. – Лівобережна Україна поділена на 3 намісництва – Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське; згідно з указом 1796р. «Про новий поділ держави на губернії» замість намісництв – знову губернії: Слобідсько-Українська; Малоросійська, що в 1802р. була поділена на Полтавську й Чернігівську)
20 серпня 1786р. – ліквідовано ІІ Малоросійську колегію; козацька державність перестала існувати.
Причини втрати української державності (витоки – в обставинах соціально-політичного життя України за доби Руїни; зруйнування засад громадянського суспільства через «вилучення» з нього старшини, посилення економічного тиску на козацтво, поспільство й люмпенізацію людності, придушення найменших проявів самоорганізації, обмеження сфери застосування українського права).
Історичне значення Української Козацької держави – Гетьманату.
10. Проаналізуйте розвиток суспільно-політичного руху на українських землях у першій половині ХІХ ст.
Суспільно-політичний рух у Наддніпрянщині.
Виникнення та діяльність перших таємних організацій. Масонський рух: сутність (лібералізм, космополітизм, заперечення насильництва як засобу суспільних перетворень, принцип морального самовдосконалення особи як єдино правильного шляху до утвердження ідеалів свободи, рівності і братерства, ідея світового розумного суспільства); форми, шляхи проникнення на українські землі.
Характеристика найбільш знакових масонських лож: «З’єднаних слов’ян» (Київ, 1818-1822рр.), «Понт Євксинський» (Одеса, 1817-1822рр.), «Трьох царств природи» (Одеса), «Любов до істини» (Полтава, 1818-1819рр.) – національно-політична спрямованість останньої ложі.
«Малоросійське товариство» як громадсько-політична організація (просвітництво народу, ідея ліквідації кріпацтва і обмеження влади самодержця; державна незалежність українського народу під імовірним протекторатом відновленої Польської держави).
Українське питання у діяльності декабристів. Генетичний зв'язок таємних дворянських (переважно – офіцерських) організацій із масонством. «Союз порятунку» (товариство істинних і вірних синів вітчизни») (1816-1818рр., С.-Петербург). Радикалізм і революційність декабристів у соціально-політичній сфері й байдужість до українського питання (невизнання за народами Російської імперії, за винятком євреїв і поляків, права на окреме політичне існування).
«Союз благоденства» (1818-1820рр., філія в Тульчині). Українська територія в планах російського офіцерства як плацдарм для здійснення державного перевороту. 1820р. – виникнення Північного (С.-Петербург) і Південного (Тульчинська, Васильківська, Кам’янська управи) товариств.
1823-1825рр. – «Товариство об’єднаних слов’ян» (Новгород-Волинський). «Правила» — провідний документ організації (скасування монархізму, кріпацтва, станових привілеїв, установлення зв’язку революціонерів із народом; створення федеративного союзу слов’янських республік, але Україні відмовлялось у праві політичного суб’єкта). Осінь 1825р. – «Товариство об’єднаних слов’ян» – філія Південного товариства («Слов’янська управа»).
«Руська правда» П.Пестеля (територіальна неподільність Російської республіки, соціально-економічні реформи капіталістичного характеру, абсолютний консерватизм у розв’язанні національної проблеми в імперії).
«Конституція» М.Муравйова (Росія – 13 федеративних штатів, із яких два – Чорноморський – із столицею в Києві та Український – зі столицею в Харкові).
1825р., Житомир – з’їзд представників Південного, Північного товариств і «Польського патріотичного товариства».
14 грудня 1825р., С.-Петербург – невдала спроба виступу діячів Північного товариства. 29 грудня 1825р. - 3 січня 1826р. – повстання Чернігівського полку (С.Муравйов-Апостол, М.Бестужев-Рюмін; «Православний катехізис».
«Декабристський слід» в українській суспільно-політичній думці (ідея федеративної слов’янської держави).
Польське повстання 1830-1831рр. на Правобережжі: «Українська школа» польського письменства (Б.Залєський, С.Гощинський, Ю.Словацький, Т.Падура, А.Шашкевич; нова Річ Посполита як держава трьох народів).
Чинники невдачі польських повстанців. Козацькі полки генерал-губернатора Малоросії М.Рєпніна в придушенні повстання (6 із 8 полків – із селян – перетворені в регулярні військові відділи, 2 – на Кавказ).
1839р. – ліквідація уніатської церкви на Правобережжі.
Кирило-Мефодіївське товариство як перша політична антисамодержавна, антикріпосницька організація демократичної національно-зорієнтованої інтелігенції, що в своїх документах обґрунтувала право українства на національно-державне буття (січень 1846 - березень 1847рр.).
Проблема дефініції, часу зорганізації, чисельності товариства. Кирило-мефодіївці М.Гулак, М.Костомаров, В.Білозерський, П.Куліш, Т.Шевченко, М.Савич, О.Тулуб, Д.Пильчиков, П.Маркевич, О.Навроцький, І.Посяда, Г.Андрузький.
Характеристика програмних документів товариства: «Книга буття українського народу» («Закон Божий»), «Статут Слов’янського товариства св.Кирила і Мефодія»; звернення-відзови «До братів-українців», «До братів великоросіян і поляків»; коментарі В.Білозерського до статуту. Панславізм в ідеології кирило-мефодіївців; морально-етичні засади перебудови суспільства. Чинники «українського месіанства» в тлумаченні М.Костомарова.
Донос О.Петрова. Репресивні заходи царату стосовно «братчиків». Історичне значення організації в загальноєвропейському контексті (синтез національних і демократичних засад, репрезентація концепції всеслов’янського єднання).
Діяльність кирило-мефодіївців як початок розмежування російської імперської й національної української ідентичностей, спроба переходу від культурницького до політичного етапу національного розвитку.
Перша хвиля українського національного руху на західноукраїнських землях.
Реформи «освіченого абсолютизму» як соціокультурна передумова становлення національного руху.
Перемишльський культурно-освітній осередок (1810-1820-і рр.): єпископи М.Левицький та І.Снігурський. Кампанія за впровадження української (руської) мови у систему початкового навчання та розширення мережі парафіяльних шкіл. Товариство священиків (1816р.), дяко-вчительський інститут (1818р.).
І.Могильницький: «Буквар слов’яно-руський», «Граматика язика слов’яно-руського», «Відомість о руськім язиці».
«Руська трійця» в історії українського суспільно-політичного та культурно-інтелектуального руху (1832-1837рр.). Вихованці Львівської семінарії Маркіян Шашкевич, Яків Головацький, Іван Вагилевич. Поетична збірка «Син Русі» (1833р.). Етнографічно-збиральницька, науково-дослідницька, літературно-мистецька, видавнича та публіцистична діяльність гуртківців.
Альманах «Зоря» (1834р.), заборонений цензурою. «Русалка Дністрова» (1836р., Будапешт) – розрив зі старою традицією літератури церковно-слов’янською мовою. Відгуки громадськості, реакція влади.
Етнограф і фольклорист Я.Головацький («Гуцули», «Слов'янська демонологія», «Байки»).
Художнє відтворення трійчанами історії українського народу. М.Шашкевич («Згадка», «О, Наливайку», «Погоня»), І.Вагилевич («Мадей»).
Діяльність «Руської Трійці» в загальноукраїнському контексті.
Революція 1848-1849рр. в Австрійській імперії та український національний рух.
«Весна народів» у Галичині. Зорганізація поляків («Гвардія Народова», «Центральна Рада народова»).
Головна Руська Рада (2 травня 1848р.) як перша українська легальна політична організація в Східній Галичині (Г.Яхимович, М.Куземський, І.Борисикевич).
«Зоря Галицька – тижневик Головної Руської Ради. «Слово перестороги» В.Подолинського – постулат національної незалежності українців.
Активізація культурно-освітнього руху. «Собор руських учених» (19-25 жовтня, Львів). Доповідь Я.Головацького «Розправа о язиці южноруськім і його наріччях» - ідея етнічної та мовної єдності українського народу. Заснування культурно-освітньої організації «Галицько-Руська матиця». Боротьба за українізацію освіти. Заснування кафедри української мови у Львівському університеті.
Рух за створення Української національної гвардії. Батальйон гірських стрільців під жовто-синім прапором.
«Слов’янський з’їзд» (2-12 червня 1848р.): вимоги делегатів від «Головної Руської Ради», «Польської Ради Народової» та «Руського Собору». Польсько-українська угода» - декларація «Вимоги українців в Галичині», «Маніфест до європейських народів» про природнє право народів на національну свободу. Проект федеративного союзу австрійських слов’ян. Розпуск Конгресу в зв’язку зі збройним повстанням.
Червень 1848р. – участь українців у виборах до першого австрійського парламенту – рейхстагу. Вимоги українців: поділ Галичини, ліквідація феодальних пережитків аграрної реформи.
Завершальний етап революції. Розгортання національного руху на Буковині. Лук’ян Кобилиця. Листопадове збройне повстання у Львові.
Розпуск парламенту (7 березня 1849р.), проголошення «октройованої» конституції.
Саморозпуск Головної Руської Ради (30 червня 1851р.). Скасування конституції, повернення абсолютизму.
Революція 1848-1849рр.: здобутки і втрати для українців Австрії (початок інституційного та програмного оформлення українського національного рух Галичини й, водночас, посилення адміністративного й територіального розмежування українських земель).
11. Розкрийте основні напрямки й форми розвитку української суспільно-політичної думки в другій половині ХІХ ст.
Піднесення національного руху на західноукраїнських землях у другій половині ХІХст.
Постреволюційний період – «бахівська реакція» у суспільно-політичному житті Австрії. Правління А.Голуховського (1843-1859рр.) в Галичині. Домінування в ній польської еліти.
Зовнішньополітичні невдачі Габсбургів (поразки у франко-італо-австрійській війні, у протистоянні з Пруссією, прецедент П’ємонта – загроза нової «Весни народів»)
Конституційна реформа 1867р. Утвердження дуалістичної Австро-Угорської імперії. «Королівство Галичини та Володимирії» як предмет австро-польського компромісу («Галицькі вибори»: непропорційне представництво, куріальна система).
Формування різних моделей національної ідентичності (полонофільської, австро-рутенської, русофільської, народовської).
Русофільство як органічна частина національного руху галицьких русинів, закономірний перехідний етап у становленні його ідейно-світоглядних засад. Ієрархія дефініцій: старорусини, русофіли, москвофіли).
Знакові постаті русофільства: Д.Зубрицький, Я.Головацький, Б.Дідицький, А.Петрушевич. Розв’язання проблеми «відпольщення», відмежування руської ідентичності від польських національно-політичних концепцій.
Зародження українофільської течії (народовства, народовецького руху). Теза про етнонаціональну окремішність русинів-малоросів: В.Шашкевич, К.Климкович, Ф.Заревич. Часописи «Вечерниці», «Мета», «Нива», «Руслан» Громади ранніх народовців. Ідеологія козакофільства, культ Т.Шевченка; публіцистично-популяризаторська діяльність.
Інституційне оформлення пізніх народовців. Утворення «Просвіт» (1868р.). А.Вахнянин. Заснування Літературно-наукового товариства ім.Т.Шевченка (1873р.), згодом – Наукове товариство ім.Т.Шевченка (1892р.). Щоденна українська газета «Діло» (Львів, 1880р., В.Барвінський), журнал «Зоря» (1883р.), газета для селян «Батьківщина» (1879р., Ю.Романчук).
Народна рада як перша політична організація народовців, прообраз і попередник політичних партій у Галичині. Ідея єдності українства в рамках двох імперій, вимога рівності галицьких українців в Австро-Угорській державі (конституційні засоби боротьби) (1885 р.).
Радикальний рух в Галичині як спроба модернізації, європеїзації політично активного й свідомого українства.
Русько-Українська радикальна партія (РУРП), 1890р. Етнічний і науковий соціалізм на демократичній кооперативній базі; «громадівське самостійництво» в майбутній федерації народів: І.Франко, М.Павлик, В.Будзиновський, Є.Левицький.
«Молоді» радикали-марксисти (Ю.Бачинський, В.Будзиновський, М.Ганкевич). Вимога національної автономії, децентралізації та федералізації Австро-Угорської імперії.
«Ukraina irredenta» (1895р.) Ю.Бачинського. Постулат самостійності України.
І.Франко – «Поза межами можливого». Внесок РУРП (актуалізація соціальних питань, включення у партійну програму ідеї політичної самостійності України.
Три течії в середовищі РУРП (з 1895р.): соціалісти-народники (драгоманівці), соціалісти-марксисти, радикальні народовці.
1899рр. – Українська соціал-демократична партія (УСДП). М.Ганкевич, Ю.Бачинський, Р.Яросевич, С.Вітик. Принцип національно-культурної автономії, самостійний український соціалістичний рух, відокремлений від польського. Газета «Воля».
1899р. – утворення Української національно-демократичної партії. Ю.Романчук, К.Левицький, Є.Левицький, В.Охримович, М.Грушевський, І.Франко. Програма-максимум – національно-державна незалежність України.
Остаточна партійно-політична структуризація українського руху на західноукраїнських землях.
Суспільно-політичне життя Наддніпрянщини у другій половині ХІХст.
Українське питання під час польського повстання 1863-1864рр.
С.-Петербург як осередок українського суспільно-політичного життя. «Піонери українства» Т.Шевченко, М.Костомаров, П.Куліш. Заснування друкарні, видавництва. 1859р. – 1-а українська громада, як культурно-освітня організація задля утвердження національної ідеї серед якнай ширших верств українства. Видання у С.-Петербурзі літературно-наукового часопису «Основа» (1861-1862рр.)
1861р., Київська громада. В.Антонович, М.Зібер, М.Драгоманов, П.Житецький, О.Кістяківський, П.Чубинський, О.Русов, Ф.Вовк, О.Кониський, М.Лисенко. Організація недільних шкіл.
Царські репресії стосовно «южноруського сепаратума». Валуєвський циркуляр 30 (18) липня 1863р. Заборона друкувати українською мовою наукові, шкільні та релігійні видання.
«Хлопоманство» як культурницький рух на Правобережжі демократичної, національно свідомої молоді зі спольщених (латинізованих) поміщицьких родин, які прагнули активного служіння народові. Ідеолог хлопоманства В.Антонович.
Відновлення громадівства на початку 1870-х рр. Визначальні риси руху (нечіткість організаційно-структурної оформленості, легітимність, невиробленість ідейно-програмних засад, культурництво).
1873р., Київ, Південно-західна філія імператорського географічного товариства. «Історичні пісні українського народу» В.Антоновича та М.Драгоманова. Археологічний з’їзд у Києві (1874р.).
М.Драгоманов (Гадяч, 1841-1895рр.) – учений-енциклопедист, громадівець, діяч європейського соціалістичного руху. Перший модерний український часопис «Громада» (1878-1882р., Женева). Женевський гурток діячів-емігрантів як зародок українського соціалістичного руху. Поєднання соціалістичної й національної ідеологій. Вимога федералізації Російської та Австро-Угорської імперій, здобуття українськими землями автономного статусу в складі цих держав.
18 травня 1876р. – україножерський (таємний) Емський указ Олександра ІІ – повна заборона українського слова та ввезення в Росію з-за кордону україномовної продукції. Політична активність українців Наддніпрянщини лише через «галицький П’ємонт”.
Студентський рух та «Братство тарасівців» (Харків, 1891-1893). І.Липа, М.Байздренко, М.Базькевич і В.Боровик. Статут тарасівців – «Декларація віри молодих українців» - перша відкрито задокументована національно-політична програма українського радикально-революційного руху. Ідея самостійної й соборної України.
Загальна українська безпартійна демократична організація (Загальна українська організація).
1897р., Київ – об’єднання 20 громад. В.Антонович, О.Кониський. Подальша трансформація в Українську демократичну партію.
1895р., Київ – «Українська студентська громада».
1898р., Київ – з’їзд студентських громад.
Початок ідейно-організаційного оформлення та політично-партійної структуризації українського національного руху.