10. Економічне обгрунтування рішень, пов’язаних з інвестиційною діяльністю підприємства
Методичні підходи до оцінки економічної ефективності інвестицій.
Інвестиційні рішення та критерії ефективності їх прийняття.
Обгрунтування рішень щодо здійснення підприємством реальних інвестицій в умовах ризику.
Методичні підходи до оцінки економічної ефективності інвестицій.
Ефективна діяльність підприємства у довгостроковій перспективі, забезпечення високих темпів його розвитку і підвищення конкурентноспроможності в значній мірі визначаються рівнем інвестиційної активності та масштабами інвестиційної діяльності.
Інвестиції являють собою вкладення капіталу в усіх його формах у різноманітні об’єкти господарської діяльності підприємства, з метою отримання прибутку. Реалізація інвестицій базується на ринкових принципах і пов’язана з факторами часу, ризику і ліквідності.
Оцінка ефективності реальних інвестицій є важливим етапом процесу прийняття відповідного рішення щодо інвестування конкретних об’єктів.
Методичні основи оцінки ефективності реальних (виробничих) інвестицій грунтується на таких принципах:
Оцінка ефективності реальності інвестиційних проектів має здійснюватись на основі співставлення обсягу інвестиційних затрат з одного боку і суми та строків повернення інвестованого капіталу з іншого боку.
2. Оцінка обсягу інвестиційних затрат має охоплювати всю сукупність ресурсів, що використовуються і пов’язаних з реалізацією проекту.
3.Оцінка повернення інвестованого капіталумає здійснюватися на основі показника «чистого грошового потоку» різниця між сумою виплат і витрат.
4. В процесі оцінки суми інвестиційних затрат і чистого грошового потоку мають бути приведені до теперішньої вартості.
5. Вибір дисконтної ставки в процесі приведення окремих показників до теперішньої вартості має бути диференційований для різних інвестиційних проектів.
В залежності від методу врахування фактору часу у здійсненні інвестиційних затрат і отриманні поверненого інвестиційного потоку всі показники поділяються на дві групи:
а) дисконтні - показники, які основані на дисконтних методах розрахунку і передбачають обов’язкове дисконтування інвестиційних затрат і доходів за окремими інтервалами періоду, що розглядається: а) чистий приведений дохід; б) індекс (коеф.) доходності; в) період окупності дисконтований; г)внутрішня ставка доходності.
б) статичні (бухгалтерські) – базуються на статичних або бухгалтерських методах розрахунку і передбачають використання в розрахунках бухгалтерських даних про інвестиційні затрати і доходи без їх дисконтування в часі: а) коефіцієнт (індекс) рентабельності; б) період окупності не дисконтований.
Методичні підходи до оцінки економічної ефективності інвестицій потребують однозначного тлумачення таких фінансово-економічних термінів:
Початкові інвестиції (початкова вартість проекту) – реальна вартість проекту з урахуванням результатів від продажу діючого устаткування та з урахуванням податків.
Грошовий потік – фінансовий показник, що характеризує ступінь ліквідності підприємства. Складається із чистого доходу та безготівкових витрат (амортизації).
Ставка дисконту (ставка капіталізації, % ставка) характеризує норму прибутку, відносний показник мінімального щорічного доходу інвестора, на який він сподівається.
Теперішня вартість (ЧТВ) – вартість майбутніх доходів в сучасних умовах, яка обчислюється множенням грошового потоку за кожний рік на так званий % чинник теперішньої вартості (спец. Коефіцієнт приведення) відповідного року за визначеною дисконтною ставкою.
Техніка дисконтування спирається на математичні методи обчислення складного %.
Майбутня вартість - це вартість певної суми грошей, отриманої в майбутньому шляхом застосування техніки складного % до початкової суми грошей, тобто це вартість інвестованрго тепер капіталу в майбутньому.
Внутрішня ставка доходу відображає ставку дисконту, за якої теперішня вартість грошових потоків і початкової інвестиції є приблизно однаковими.
Під інвестиційною стратегією розуміють формування системи довготермінових цілей інвестиційної діяльності підприємства і вибір та обгрунтування найбільш ефективних шляхів їх досягнення.
Інвестиційний портфель являє собою цілеспрямовану множину об'єктів реального і фінансового спрямування і призначений здійснювати інвестиційну діяльність у відповідальності ззробленою інвестиційною стратегією. Головною метою формування інвестиційного портфелю є забезпечення реалізації інвестиційної стратегії шляхом відбору найбільш ефективних і безпечних інвестиційних проектів і фінансових операцій.
Оцінка ризику ліквідності. Потреба в оцінці ризику ліквідності виникає в процесі змін стратегії і тактики інвестиційної діяльності.
Ризик ліквідності - це специфічна форма ризику, яка визначається як імовірність того, що підприємство не здатне буде виконувати свої фінансові зобов'язання.
Ризик ліквідності може бути викликаний низькою віддачею об'єктів інвестування підприємства і великим періодом інвестиційного процесу.
Для оцінки ризику ліквідності використовують дві категорії:
Час трансформації інвестицій у грошові кошти;
Обсяг фінансових втрат інвестора, що пов’язаний з такою трансформацією.
За часом трансформації інвестицій у грошові засоби всі об’єкти інвестування можна поділити на:
1 група – Терміново-ліквідні інвестиції;
2 група – високоліквідні інвестиції;
3 група – Середньоліквідні інвестиції (від 1 до 3-х місяців);
4 група – малоліквідні інвестиції (не більше 3-х місяців).
Розраховують такі показники:
Частка терміново-ліквідних інвестицій в їх реальному обсязі;
Показник ризику ліквідності.
2.Інвестиційні рішення та критерії ефективності їх прийняття
Інвестиційне рішення – це рішення щодо вкладення коштів в активи у певний момент часу для одержання прибутку в майбутньому. Вони являють собою акти діяльності особи, що приймає рішення з обґрунтованого вкладення фінансових та реальних інвестицій.
Інвестиційне рішення можна класифікувати:
Як фінансові інвестиційні рішення;
Матеріальні інвестиційні рішення;
Нематеріальні інвестиційні рішення ( для створення умов відтворення, інновації, підвищення кваліфікації персоналу, організації виробництва та ін..)
Інвестиційний проект – це план або програма заходів, пов’язаних із здійсненням капітальних вкладень для їх майбутнього відшкодування та отримання прибутку.
При розробці інвестиційних рішень використовуються такі методи: 1. Мозкової атаки; 2. Відображення ідей на папері; 3. Творчої конфронтації; 4. Системного структурування; 5. Системного виділення проблем.
Особливості визначення ефективності інвестиційних рішень на окремих стадіях і напрямках інвестиційно-відтворювального типу:
Для здійснення проектно-кошторисних робіт проводиться вибір та економічне обґрунтування найкращих варіантів проектних рішень ( розглядаються питомі витрати на проектування. Які порівнюються з нормативними або аналогами)
Інвестиційне рішення щодо технічного переозброєння або реконструкції підприємства – використовують додаткові показники ( умовне вивільнення працівників, економія матеріальних і паливно-енергетичних ресурсів, збільшення прибутку виробника та ін..)
Інвестиційне рішення щодо нового будівництва або розширення діючих підприємств – враховується весь обсяг капітальних вкладень, включаючи витрати на створення об’єктів соціальної інфраструктури, а також втрат від заморожування інвестицій.
Інвестиційне рішення щодо вкладень у природоохоронні об’єкти – визначають досягнутий ефект від збереження чи поліпшення екологічного стану довкілля або зменшення його забруднення.
Критерій ефективності прийняття інвестиційних рішень: інвестиційний проект можна вважати ефективним якщо його доходність та ризик збалансовані в прийнятній для учасника проекту пропорції.
Показники ефективності, які враховуються в процесі обґрунтування інвестиційних рішень:
Чиста теперішня вартість;
Індекс прибутковості;
Термін окупності;
Внутрішня норма рентабельності.
Розрахунок майбутнього фінансового результату за певний період часу називається приведенням майбутнього грошового потоку до результату цього періоду або називається дисконтуванням.

В умовах інфляції коефіцієнт дисконтування обчислюється за формулою:

Оцінювання ризиків інвестиційних проектів може здійснюватися такими способами:
Коригування сподіваних доходів по проекту;
Коригування дисконтної ставки, яка приймається при розрахунку ефективності проекту.
На практиці для оцінки ризику інвестицій і прийняття інвестиційного рішення використовують два основні методи:
Аналіз та оцінка чутливості інвестиційного проекту. Цей метод дозволяє дати відповідь на питання, який вплив на показники ефективності проекту має зміна в певних межах окремого параметру ризику.
Аналіз та оцінка інвестиційного проекту за допомогою інвестиційного моделювання. Цей метод дозволяє визначити ефективність інвестиційних проектів з одночасним врахуванням ризиків, спричинених такими факторами як високий рівень інфляції, структурна зміна в ціноутворенні, проблеми взаємних платежів та інші.
Розглядаючи ризик окремих інвестиційних проектів треба враховувати не лише їх індивідуальний ризик, але і їхній вплив на ризик підприємства в цілому. Аналізуючи таку проблему можна говорити про ефективність інвестиційного портфеля.
Всі активи підприємства можуть бути умовно поділені за різними напрямками діяльності, а підприємство можна трактувати як портфель, що складається з різних активів, які мають різний ризик.
Взаємозалежність між ризиком інвестиційних проектів і ризиком підприємства в цілому можна аналізувати за методикою «CAPM» - модель оцінки капітальних активів, за якою ризик інвестицій залежить від ризику інвестиційного портфелю, яким в ідеальному випадку є весь фондовий ринок і показником, який характеризує цю залежність – коефіцієнтом .
Коефіцієнт є оцінкою систематичного ринкового ризику. Чим вищий коефіцієнт , тим вищим є систематичний ризик.
Вважається, що за існуючою методикою розрахунку коефіцієнта систематичного ризику окремого активу можна врахувати тільки систематичний ризик. При цьому вважається, що несистематичний ризик усувається диверсифікацією. Тому для не диверсифікованих портфелів необхідно додатково враховувати несистематичний ризик.
Опціонний критерій прийняття рішень виходить з того, що опціон – це право вибору способу, форми, обсягу, техніки виконання зобов’язань, наданого однією із сторін в умовах договору або контракту. За допомогою цього критерію враховують ( в інтересах інвестора) ряд допущень, які впливають на рекомендації з прийняття рішення:
У разі використання чистої теперішньої вартості передбачається, що інвестиції цілком оборотні і не затримуються в часі;
Коли інвестиції необхідні та діє альтернатива «зараз або в майбутньому».
Інвестиційний портфель являє собою цілеспрямовану множину об’єктів реального і фінансового інвестування і призначений здійснювати інвестиційну діяльність у відповідності з розробленою інвестиційною стратегією.
Головна мета формування інвестиційного портфеля – відбір найбільш ефективних і безпечних інвестиційних проектів і фінансових операцій.
Кожен портфель можна подати графічно.
Оцінка інвестиційного проекту в рамках методики CAMP дозволяє визначити його вплив на доходність підприємства і на його загальний рівень ризику.
Обгрунтування рішень щодо здійснення підприємством реальних інвестицій в умовах ризику.
Інвестиційні рішення потребують обґрунтування їх доцільності та ефективності. Алгоритм обґрунтування інвестиційного рішення:
Встановлення потреби в інвестиціях та джерел їх інвестування;
Прогнозування потоків грошових доходів від реалізації інвестиційного рішення;
Розробка графіку повернення інвестицій з урахуванням фактору часу;
Розрахунок показника ЧТВ або інших показників ефективності.
Розрахунок економічної ефективності інвестиційних проектів здійснюється в такій послідовності:
Вибір ефективного варіанту проекту із декількох
Розрахунок додаткового прибутку від реалізації заходів по проекту
Розрахунок чистого грошового потоку
Розрахунок індексу окупності проекту.
Інноваційні процеси є сукупністю прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі. Результатом інноваційних процесів є новини, а запровадження їх у господарську практику є нововведенням.
Обґрунтування інноваційних рішень базується на методичному підході, суть якого зводиться до обчислення за спеціальними алгоритмами основних показників, що характеризують економічну ефективність нових технічних та організаційних рішень. Зокрема обчислюють такі техніко-економічні показники:
Приріст обсягу виробленої продукції
Приріст продуктивності праці
Приріст фондоозброєності праці
Приріст фондовіддачі
Частка економії від запровадження технічних та організаційних новин у загальних витратах у виробництві продукції.
Ризик в процесі прийняття інноваційного рішення класифікується таким чином:
Ризик до прийняття рішення ( пов'язаний з якістю та ефективністю системи інновації);
Ризик у процесі прийняття рішення ( обумовлений тим фактом, що рішення вже було прийняте).
Ризик після прийняття рішення ( ризик невідповідності по відношенню до очікуваних наслідків рішень, що приймаються).
9. Оцінювання підприємницьких ризиків
Загальні принципи аналізу ризику
Якісний аналіз підприємницьких ризиків
Кількісний аналіз підприємницьких ризиків
Методи кількісного оцінювання ризиків
Загальні принципи аналізу ризику
Аналіз ризику проводять за такими етапами:
Виявлення ризику конкретних рішень або дій, а також його можливих наслідків
Виявлення внутрішніх і зовнішніх факторів, що визначають рівень ризику
Аналіз виявлених факторів з позицій ступеня їх впливу на рівень ризику
Оцінка варіантів ризикованих рішень з таких двох точок зору:
а) визначення можливості їх реалізації при наявності ризику (чи можна це зробити)
б) визначення економічної доцільності їхнього прийняття при наявності ризику (що це дасть)
5. Встановлення допустимого рівня ризику (якою сумою можна ризикувати і при якій імовірності втрат можна іти на ризик).
6. Аналіз окремих етапів робіт за обраним рівнем ризику
7. Розробка заходів, щодо зниження ризику
8. Вибір найбільш прийнятних варіантів рішень
Аналіз ризику поділяють на два взаємодоповнюючі види: якісни і кількісний.
Якісний аналіз передбачає виявлення можливих видів ризику (ідентифікацію ризиків), загроз, які вони становлять, а також визначення факторів ризику, що чинять вплив на результати прийнятих рішень і виконуваних робіт.
Кількісний аналіз передбачає чисельне визначення розмірів окремих ризиків і ризику конкретного виду діяльності (проекту в цілому).
Для кількісного аналізу ризику використовують імовірний підхід відповідно до якого для того, щоб оцінити ризик, необхідно знати всі можливі наслідкиконкретного рішення або дії (сценарії розвитку подій), і ймовірності цих наслідків (сценаріїв).
Імовірність того чи іншого сценарію розвитку подій можна визначити такими методами:
Об’єктивний метод – на підставі наявних даних про аналогічні проекти, що виконувались в порівнянних умовах, коли обчислюється частота, з якою відбуваються ті чи інші явища.
Суб’єктивний метод – напр. шляхом експертної оцінки, коли група експертів висловлює припущення, щодо конкретних результатів і ймовірності їх виникнення.
Об’єктивна і суб’єктивна імовірність використовуються при визначення критеріїв, за допомогою яких порівнюють ступінь ризику альтернативних варіантів і вибирають кращий з точки зору ризику. Один із критеріїв дає нам середнє значення (очікуване) можливого результату, а інший - його мінливість (розкид результатів).
2.Якісний аналіз підприємницьких ризиків
Ідентифікація ризику є першим етапом його оцінки і обґрунтування. Основними принципами управління ризиками є принцип масштабності (господарюючий суб’єкт повинен прагнути до найбільш повного охоплення можливих сфер виникнення ризиків), і принцип мінімізації( мінімізація ризиків).
Основні джерела ризику:
спонтанність природних процесів і явищ;
випадковість;
наявність протилежних тенденцій, зіткнення суперечливих інтересів;
імовірнісний характер НТП;
неповнота і невідповідність інформації про об’єкт або явище;
обмеженість і недостатність ресурсів;
неможливість однозначного пізнання об’єкта;
відносна обмеженість свідомої діяльності людини, розбіжності в оцінках і стереотипах поведінки;
незбалансованість основних компонентів господарського механізму.
Для сучасного підприємства можна виділити ряд основних ризиків, спричинених його взаємодією з економічними контрагентами (постачальники, покупці). Їх якісний аналіз можна виконувати за такою схемою:
Сутність ризику.
причини ризику.
Фактори ризику (передумови, що збільшують імовірність настання несприятливих подій).
Способи зниження або компенсації ризику.
Такими основними ризиками підприємства можуть бути:
ризик неотримання вихідних сировини, матеріалів і ресурсів. Наслідок зниження рівня рентабельності підприємства, або неможливість реалізації профільної технології;
ризик неповернення передоплати постачальниками. Наслідок: погіршення фінансового стану підприємства, складності у відносинах з постачальниками;
ризик неукладання договорів на реалізацію виробленої продукції. Наслідок: затоварення готовою продукцією і погіршення фінансового стану;
ризик неотримання або несвоєчасного отримання оплати за реалізовану без без передоплати продукцію
ризик відмови покупця від отриманої і оплаченої ним продукції
ризик зриву укладених угод про одержання зовнішніх позик, інвестицій і кредитів.
Досить великий потенціал ризику полягає і у внутрішній діяльності підприємства, особливостях організації його виробництва і фінансів, а також управління.
Розглянемо зони економічного ризику:
Безринкова зона – зона, у якій втрати не очікуються або спостерігається перевищення прибутку.
Зона допустимого ризику – це ділянка, у межах якої даний вид підприємницької діяльності зберігає свою доцільність; втрати мають місце, але менші ніж очікуваний прибуток.
Зона критичного ризику – це ділянка, що характеризується можливістю втрат, які перевищують величину очікуваного прибутку аж до величини повного розрахункового виторгу, що представляє суму витрат і прибутку.
Зона катастрофічного ризику – ділянка втрат, що перевищує критичний рівень і в максимумі може досягати величини, рівної майновому стану підприємства.
Таким чином, втрати, величина яких не перевищує розрахункового прибутку від підприємницької операції, називають допустимими. Якщо найбільш імовірний такий рівень втрат, то ризик можна вважати допустимим.
Втрати, величина яких більша за розрахунковий прибуток, є критичними. Ризик втратити суму, що перевищує прибуток, називається критичним.
Катастрофічний ризик – це ризик, при якому підприємець може понести втрати, які перевищать його грошові можливості або майновий стан.
Методи кількісного оцінювання ризиків
При розрахунку підприємницького ризику потрібно розрізняти такі поняття: витрати, збитки, втрати.
Витрати – необхідний елемент будь-якої підприємницької діяльності.
Збитки – мають місце при несприятливому збігу обставин, прорахунках і являють собою додаткові витрати понад намічені.
Втрати – зниження прибутку, доходу в порівнянні з очікуваними величинами. Саме величина втрат і характеризує ступінь ризику. Втрати у вартісному виразі можна представити такою формулою:
?П=? ? Пі Z ?П=Пфакт і - Ппл і
?П – сума втрат;
?Пі -втрати і-го виду;
Z – вартість одиниці ресурсів (втрат).
Втрати, що можуть бути у підприємницькій діяльності, діляться на такі види:
Матеріальні види втрат – виявляються в непередбачених підприємницьким проектом додаткових витратах або прямих втратах устаткування, майна, сировини, енергії, продукції і т.д. (Вимірюються у фізичних одиницях і у вартісному виразі).
Трудові втрати – втрати робочого часу, викликані випадковими непередбачуваними обставинами (вимір. :людино-годинах, людино-днях, години робочого часу і у вартісному виразі).
Фінансові втрати – прямі грошові збитки, пов’язані з непередбаченими платежами, виплатою штрафів, сплатою додаткових податків, втратою коштів від цінних паперів.
Втрати часу – існують тоді, коли процес підприємницької діяльності йде повільніше, ніж було намічено (оцінюється в годинах, днях, тижнях, місяцях і у грошовому виразі).
Спеціальні види втрат – виявляються у вигляді нанесення шкоди здоров’ю і життю людей, навколишньому середовищу, престижу підприємця, та інших несприятливих соціальних і морально-психологічних наслідків.
За видами діяльності розрізняють такі види втрат:
втрати у виробничому підприємництві;
втрати у комерційонму підприємництві;
втрати у фінансовому підприємництві.
Прибуток, як випадкова величина, підлягає нормальному чи близькому до нормального закону розподілу.
Крива щільності розподілу імовірності настання випадкових втрат:

Т.1 характеризує найбільш імовірні втрати, по проекту і сподівану або середню віддачу по проекту.
Т.2 відповідає точці допустимого ризику, в якій втрати будуть мати величину, яка дорівнює загальній величині прибутку від проекту. Ця точка є верхньою межею зони допустимого ризику.
Імовірність допустимого ризику визначається за формулою:
F(x)=+? f(x) dx
Т.3 характеризує ступінь гранично допустимого критичного ризику, тобто ризику втрат, які сягають величини розрахункової виручки від проекту. Імовірність критичного ризику визначається за залежністю:
F(x)=? f(x) dx
Т.4 характеризує ступінь катастрофічного ризику, тобто ризику втрат, які сягають розміру всього майна підприємства. Імовірність катастрофічного ризику визначається за залежністю:
F(x)=? f(x) dx
Частіше всього під час прийняття економічних рішень підприємця цікавить не стільки імовірність певного рівня втрат, скільки імовірність, що його втрати не перевищать певної величини.
W(x)=1-F(x)
W(x) – функція розподілу імовірностей перевищення певного рівня випадкових втрат.
Їй відповідає крива:

Крива щільності розподілу ймовірностей перевищення певного рівня втрат.
Показники ризику:
Показник допустимого ризику – ймовірність того, що втрати виявляються більшими за гранично допустимий рівень - прибуток підприємства.
Показник критичного ризику – ймовірність того, що втрати виявляються більшими за допустимий критичний рівень – розрахункова виручка.
Показник катастрофічного ризику – ймовірність того, що втрати по проекту виявляються більшими за граничний катастрофічний рівень – вартість майна підприємства.
В господарській практиці орієнтуються на такі критерії:
а) Критерій допустимого ризику Кдоп = 0,1
б) Критерій критичного ризику Ккр=0,01
в) критерій катастрофічного ризику Ккт=0,001
а) На угоду не варто йти, якщо в 10 випадках із 100 можна втратити прибуток;
б) На угоду не варто йти, якщо в 1 випадку із 100 можна можна втратити виручку;
в) На угоду не варто йти, якщо в 1 випадку із 1000 можна втратити майно підприємства.
Приймаючи рішення, підприємець повинен орієнтуватися на такі умови:
показник допустимого ризику не повинен перевищувати 0,1, показник критичного ризику – 0,01, показник катастрофічного ризику – 0,001.
Виходячи з кривої розподілу імовірності втрат будують криву розподілу ймовірностей можливих втрат прибутку, яку називають кривою ризику. Фактично це та сама крива, але побудована в дещо іншій системі координат.
Кількісна оцінка ризику обчислюється в абсолютних і відносних показниках.
В абсолютному виразі ризик може визначатися величиною можливих втрат у матеріально-речовому чи вартісному вимірі.
Для здійснення кількісної оцінки економічного ризику підприємець керується 2-ма категоріями:
величина очікуваних втрат, спричинених конкретним рішенням;
імовірність настання цих втрат.
Для оцінки імовірності може застосовуватись один із двох методів:
Суб’єктивний метод оцінки імовірності.
Об’єктивний (обробка статистичних даних) метод оцінки імовірності. Система кількісних оцінок ризику в абсолютному виразі може бути у таких варіантах:
а) у випадку, коли рішення є альтернативним, показники ризику розраховують за залежністю:
R=xн Рн
де хн – величина збитків у разі настання негативного наслідку рішення.
Рн – імовірність настання негативного наслідку
б) у випадку, якщо рішення мають декілька наслідків реалізації, використовують такі показники:
- математичне сподівання:
M(x)=? x1 P;
показник дисперсії характеризує ступінь мінливості реальних даних деякої випадкової величини навколо математичного сподівання:
G² = M(x-M(x))²
Для дисперсійної величини формула дисперсії має вигляд:
G²=? (xi-M(xi))² Pi
Середньоквадратичне відхилення:
G=vM(x-M(x))²
Для дисперсійної величини: G=v?(xi – M(xi))² Pi
У відносному виразі ризик визначається як відношення втрат до певної бази. За базу для визначення відносної величини ризику доцільно приймати:
1. Вартість основних фондів, оборотних коштів підприємства.
2. Намічені сумарні витрати на даний вид підприємницької діяльності.
3. Розрахунковий дохід.
У відносному виразі ризик визначається такими показниками:
- коефіцієнт ризику W=x/k величина втрат/база порівняння
- коефіцієнт варіацій ? = G/M(x)
Чим більший цей показник, тим більшим є ризик, пов’язаний з даним проектом.
Методи кількісного оцінювання ризиків
Виділяють такі основні методи оцінки економічного ризику:
Статистичний метод – полягає у вивченні статистики втрат(негативних наслідків реалізації рішень), які Мали місце в аналогічних видах підприємницької діяльності, основний показник – частота втрат.
Метод доцільності витрат, орієнтований на визначення потенційних зон ризику по проекту. Узагальнений фактор ризику – перевитрата коштів порівняно з запланованим обсягом.
Метод експертного оцінювання. Основна ідея методу полягає у використанні інтелекту людей та їх здатності знаходити рішення слабоорганізованих задач.
Аналітичний метод – в основі якого лежить класичне правило ринкової економіки: більший ризик пов'язаний з більшим доходом.
Метод аналогів.