Законодавчі нормативні акти щодо видаткової частини державного бюджету України
Стаття 24. Затвердити бюджетні призначення головним розпорядникам коштів Державного бюджету України на 2000 рік згідно з додатком № 2 до цього Закону.Установити, що розпорядники коштів державного бюджету мають право брати зобов'язання на здійснення видатків або платежів Державного бюджету України тільки в межах відповідних бюджетних асигнувань, встановлених їм на 2000 рік у порядку, визначеному Міністерством фінансів України. Облік бюджетних асигнувань та контроль за їх дотриманням здійснюється Державним казначейством України.Якщо після прийняття цього Закону повноваження щодо виконання функцій або надання послуг, на які затверджене бюджетне призначення, передаються відповідно до законодавства України від одного головного розпорядника коштів державного бюджету іншому, то дія бюджетного призначення не припиняється і може застосовуватися в межах, визначених цим Законом для виконання тих же функцій чи надання тих же послуг головним розпорядником коштів державного бюджету, якому це повноваження передано.Дозволити Міністерству фінансів України у виключних випадках за обгрунтованим поданням головного розпорядника коштів Державного бюджету України здійснювати перерозподіл його бюджетних призначень по загальномуфонду в межах їх загального обсягу за погодженням із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. При цьому забороняється збільшення бюджетних призначень на:державне управління за рахунок зменшення бюджетних призначень по інших розділах функціональної класифікації видатків бюджету;оплату праці працівників бюджетних установ за рахунок зменшення інших видатків;капітальні видатки за рахунок зменшення бюджетних призначень на поточні видатки. Стаття 25. Установити, що видатки спеціального фонду Державного бюджету України на 2000 рік здійснюються виключно через спеціальні реєстраційні рахунки бюджетних установ і організацій в органах Державного казначейства України та рахунки закордонних дипломатичних установ України. Видатки спеціального фонду мають постійне бюджетне призначення, яке дає право провадити їх незалежно від обсягів, затверджених згідно з додатком № 2 до цього Закону, в межах і за рахунок відповідних надходжень до спеціального фонду згідно із законодавством, якщо цим законом не встановлено інших обмежень, та використовувати залишки коштів спеціального фонду на кінець бюджетного року за цільовим призначенням у наступному бюджетному році. Стаття 26. Затвердити такий перелік захищених статей видатків загального фонду Державного бюджету України на 2000 рік за економічною структурою видатків:
оплата праці працівників бюджетних установ (код 1110);
нарахування на заробітну плату (код 1120);придбання медикаментів та перев'язувальних матеріалів (код 1132);забезпечення продуктами харчування (код 1133);виплата процентів за державним боргом (код 1200);трансферти населенню, пов'язані з соціальним захистом та забезпеченням (в тому числі пенсії, повернення заощаджень громадян) (код 1340);трансферти місцевим бюджетам (код 1320). Установити, що фінансування витрат Державного бюджету України по захищених статтях та по соціальному захисту інвалідів провадиться в першочерговому порядку та пропорційно по розпорядниках коштів Державного бюджету України. При формуванні місцевих бюджетів оплата праці працівників бюджетних установ, нарахування на заробітну плату та погашення заборгованості по цих статтях за минулі роки планується в повному обсязі.Заборонити здійснення оплати праці працівників бюджетних установ та виплату пенсій, в тому числі погашення заборгованості за минулі роки, в негрошовій формі. Стаття 27. Установити, що у 2000 році 10 відсотків коштів в іноземній валюті, отриманих за вчинення консульських дій за межами України відповідно до пункту 2 статті 6 цього Закону, спрямовуються в установленому порядку на непередбачені витрати, пов'язані з наданням матеріальної допомоги потерпілим за кордоном громадянам України;
оформленням та оплатою послуг іноземних ритуальних служб у випадку смерті громадян України, що настала під час їх перебування за кордоном; оплатою праці тимчасово прийнятих на місці (за трудовою угодою) працівників для виконання термінових робіт в консульських відділах посольств України за кордоном; придбанням обладнання, включаючи транспортні засоби, для консульських відділів дипломатичних представництв України за кордоном. З метою належного технічного оснащення консульських установ по всій системі Міністерства закордонних справ України в цілому надати йому право перерозподіляти зазначені видатки підвідомчих закордонних установ, а також централізовано використовувати їх для розвитку консульської служби.Решта суми коштів в іноземній валюті, отриманих за вчинення консульських дій за межами України, зараховується до доходів загального фонду Державного бюджету України і використовується на поточне утримання дипломатичних представництв України за кордоном та придбання і будівництво приміщень для їх розміщення в межах загальних видатків, передбачених в Державному бюджеті України на ці цілі. Стаття 28. Фінансування витрат, пов'язаних з утриманням працівників дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, провадиться виключно через Міністерство закордонних справ України. Стаття 29. Установити, що у 2000 році кошти, отримані згідно з окремими пунктами статті 6 цього Закону, спрямовуються відповідно на:фінансування в установленому порядку державних капітальних вкладень .на пускових об'єктах Чорнобильської будівельної програми відповідно до переліків, затверджених Кабінетом Міністрів України (за рахунок доходів, визначених пунктом 4 статті 6 цього Закону);здійснення державного пробірного контролю (за рахунок доходів, визначених пунктом 5 статті 6 цього Закону);потреби Збройних сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів відповідно до кошторисів, затверджених у встановленому порядку (за рахунок доходів, визначених пунктом 6 статті 6 цього Закону);авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях (за рахунок доходів, визначених пунктом 7 статті 6 цього Закону);здійснення видатків Фонду соціального страхування України (за рахунок доходів, визначених пунктом 12 статті 6 цього Закону);забезпечення організації повітряного руху (за рахунок доходів, визначених пунктом 13 статті 6 цього Закону);морську і річкову транспортну діяльність та участь України у міжнародних організаціях морського і річкового транспорту (за рахунок доходів, визначених пунктом 14 статті 6 цього Закону). Стаття 30. Кабінету Міністрів України у першому кварталі 2000 року до завершення процесу реорганізації системи органів державної влади здійснювати видатки за відомчою класифікацією державного бюджету, що діяла до введення в дію цього Закону, з подальшим перерозподілом фактично проведених видатків між головними розпорядниками коштів державного бюджету відповідно до затвердженого цим Законом переліку головних розпорядників коштів державного бюджету. Стаття 31. Зупинити на 2000 рік дію окремих положень Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", визначених статтею 24 Закону України "Про Державний бюджет України на 1999 рік" (Відомості Верховної Ради України, 1999 p., № 8, ст.59). Стаття 32. Починаючи з 1 січня 2000 року відшкодування відповідно до законів України шкоди, завданої громадянам незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, та відшкодування збитків, заподіяних знищенням або пошкодженням майна, що належало суддям чи працівникам правоохоронних органів, членам їх сімей або близьким родичам, здійснюється з Державного бюджету України Головним управлінням Державного казначейства України за рахунок коштів на утримання судів. Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, а також інших центральних органів виконавчої влади, незаконними діями працівників яких була завдана шкода громадянам або працівниками яких є постраждалі. Стаття 33. Установити, що у 2000 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" здійснюється у таких розмірах: інвалідам війни І групи 150 гривень, інвалідам війни II групи 120 гривень, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, 55 гривень, інвалідам війни III групи, учасникам бойових дій, членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій і учасників війни, визнаних за життя інвалідами, 40 гривень. Стаття 34. Зупинити на 2000 рік дію статті 44 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (Відомості Верховної Ради України, 1999р., № 45, ст. 397) в частині проведення бюджетними установами та організаціями відрахувань профспілковим організаціям на культурно-масову і фізкультурну роботу. Стаття 35. Дозволити Кабінету Міністрів України зробити у 2000 році внесок у розмірі 50.000 тис. гривень до статутного фонду відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" за рахунок коштів Державного бюджету України, отриманих від управління державним майном. Стаття 36. При формуванні державного замовлення з виготовлення речового майна та постільних речей у 2000 році для установ та організацій Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державної митної служби України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, органів і установ виконання покарань в першу чергу враховуються можливості виробничих потужностей щодо виконання цих замовлень на підприємствах пенітенціарної системи України та підприємствах громадських організацій інвалідів.
Стаття 37. Установити, що закупівля сільськогосподарської продукції та продовольства для Збройних сил України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також інших бюджетних установ, що здійснюють заготівлю сільськогосподарської продукції і продовольства, проводиться тільки у вітчизняних товаровиробників на конкурсній основі.
Стаття 38. Фінансування витрат у 2000 році з Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення здійснюється за рахунок коштів державного бюджету в обсязі, визначеному статтею 24 цього Закону. Доходи, додатково отримані від погашення заборгованості (недоїмки) із збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, понад обсяги, визначені у статті 3 цього Закону, у сумі 68.000 тис. гривень, спрямовуються на державні капітальні вкладення зазначеного Фонду.Кабінету Міністрів України забезпечити першочергове фінансування видатків на заходи, пов'язані із соціальним захистом громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи. Стаття 39. Установити, що у 2000 році у разі недоотримання загальних доходів або державних запозичень для фінансування загального фонду Державного бюджету України порівняно із затвердженими більш як на 10 відсотків Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства фінансів України не пізніше 20 числа місяця, наступного за місяцем, в якому сталося фактичне недоотримання зазначених загальних доходів або державних запозичень, може обмежувати загальні видатки розпорядників коштів Державного бюджету України з урахуванням першочерговості та повноти фінансування захищених статей видатків, визначених статтею 26 цього Закону, про що у день прийняття такого рішення повідомляється Верховна Рада України.
3.1.1. Видатки на соціальний захист населення
Результатом діяльності галузей соціальної сфери є створення духовних цінностей, соціально-культурних і побутових послуг.Об'єктом впливу соціальної сфери є матеріальне виробництво. Однак зміст цього впливу може розглядатися тільки як двосторонній процес з обміну результатами праці, що становить основу економічних, в тому числі фінансових відносин.Галузі соціальної сфери активно впливають на збільшення обсягу ВВП, прискорення науково-технічного прогресу, зростання продуктивності праці, підвищення кваліфікації робочої сили і є одним з важливих факторів зростання ефективності виробництва.Однак функціонування галузей соціальної сфери багато в чому залежить від удосконалення фінансових відносин в них, які складаються в процесі руху різноманітних за джерелами, призначенням, порядком формування та використання фондів фінансових ресурсів. Структура цих відносин досить різноманітна. Вона включає відносини підприємств, організацій, установ та галузей з бюджетом, внутрішньо- та міжгалузеві відносини, відносини з населенням.У галузях соціальної сфери використовуються значні фонди фінансових ресурсів. Вони становлять більше ніж 30 % валового внутрішнього продукту. Крім того, галузі соціальної сфери щороку отримують у своє розпорядження кошти за надані послуги та виконані роботи.Зміна економічної системи зачіпає всі структури суспільства, в тому числі соціальну сферу. Насамперед тут необхідні зміни в системі бюджетного фінансування та широкий розвиток госпрозрахункових відносин.Зростають вимоги до методів організації та планування доходів і витрат галузей соціальної сфери на всіх рівнях управління. При плануванні бюджетних асигнувань, власних доходів, витрат установ і організацій цієї сфери мають застосовуватися нові методологічні рішення.Однією з найважливіших умов підвищення наукового обґрунтування планування витрат, що направляються з бюджету на соціальний розвиток, є застосування довгострокових економічних нормативів та фінансових норм. Більш широко мають використовуватися економічні методи стимулювання якості роботи цих установ та раціонального використання асигнувань, що виділяються з бюджету.Економічні нормативи, що регулюють фінансові відносини в соціальній сфері, мають відображати можливості держави щодо задоволення потреб регіону чи установи в фінансових ресурсах для реалізації завдань поточних та перспективних планів соціального розвитку. Крім того, нормативи мають виражати оптимальне співвідношення інтересів у розподілі фінансових ресурсів держави і населення окремих регіонів. Такими нормативами можуть стати розміри бюджетних асигнувань на відповідний показник, передбачений програмою для цієї території чи установи.Зазначені нормативи встановлює Кабінет Міністрів України, як правило, на 510 років. Вони можуть визначатися на одного жителя, одного учня, одну установу тощо. Нормативи є вихідною величиною, яка відображає гарантію держави для задоволення потреб соціального забезпечення. Витрати на зазначені цілі можуть збільшуватися за рахунок доходів, які отримує установа, або за рахунок додаткових джерел, вишуканих місцевими Радами народних депутатів.Важливою умовою поліпшення планування витрат на утримання установ соціальної сфери є розробка фінансових норм витрат за їхніми статтями. За своїм змістом фінансова норма це науково обґрунтований розмір витрат фінансових ресурсів на різні види діяльності установ в розрахунку на відповідну одиницю. Це форма реалізації економічного нормативу за рахунок бюджетних ресурсів. Вона є вартісним вираженням матеріальних і трудових витрат. Точність та обґрунтованість норм залежать від правильного визначення факторних ознак, що обумовлюють їхню абсолютну величину.В організаційному плані розрахунок фінансових норм для бюджетних установ має здійснюватися за такою моделлю: спочатку розраховують індивідуальні норми за статтями витрат бюджетної установи; потім на основі індивідуальних норм розробляють укрупнені, потім на основі Їх зведені фінансові норми бюджетної установи.
Індивідуальні норми використовують при плануванні на рівні бюджетної установи, укрупнені міністерства чи відомства, зведені держави чи області.Розробку фінансових норм витрат на утримання соціально-культурних установ слід здійснювати силами міністерств та відомств з залученням науково-дослідних організацій. Ці норми мають уточнюватися і переглядатися один раз на 5 - 10 років, крім випадків, що зумовлюються зміною чинних нормативних актів згідно з рішенням Уряду. Потрібна система матеріального стимулювання персоналу цих установ за дотримання режиму економії у використанні коштів та поліпшенні якості обслуговування. Одним з таких стимулів може бути, наприклад, можливість використовувати на соціальні та виробничі потреби зекономлені порівняно з установленими нормами асигнування згідно з кошторисом витрат за умови виконання показників діяльності.Важливість розробки науково обґрунтованих норм витрат установами соціальної сфери зумовлена також тим, що індивідуальні норми їхніх витрат є вихідною базою при зведеному бюджетному плануванні. Тепер в зведеному плануванні використовуються укрупнені норми, які мають ліквідувати різницю у рівні витрат в територіальному розрізі. Однак такі норми у більшості випадків установлюються на основі звітних даних за минулий період. Це не дає змоги враховувати ступінь задоволення потреб залежно від сфери та специфіки діяльності установ соціальної сфери.Одним з найважливіших завдань поліпшення використання ресурсів, що виділяються на утримання соціально-культурних установ, є послідовне впровадження госпрозрахункових форм фінансування їх, зокрема самофінансування. Для цього уже є необхідні економічні передумови, що вимагають відповідних організаційних змін, насамперед у сфері фінансового планування. Сутність питання полягає в тому, що сучасні масштаби та рівень діяльності соціально-культурних установ суттєво змінюють співвідношення джерел фінансування витрат. При переважанні бюджетних асигнувань в структурі фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні цих установ, зростає частка позабюджетних джерел.В останні роки спостерігається зростання асигнувань підприємств та організацій в народну освіту, підготовку кадрів, охорону здоров'я, науку і культуру. Це зумовлено зростанням вимог виробництва до якісних показників діяльності установ цієї сфери.Найзначніші фінансові ресурси, крім бюджетних коштів, мають у своєму розпорядженні вищі навчальні заклади. З 1990 по 1995 p. вони зросли більш ніж у 100 разів і становлять більше 40 % загальної суми фінансових ресурсів, що знаходяться у розпорядженні вузів. Основними джерелами позабюджетних коштів є надходження за виконані госпрозрахункові науково-дослідні роботи, від курсових заходів, плати студентів за навчання, продажу машинного часу ЕОМ, здавання в оренду на період літніх канікул гуртожитків тощо.Викладене дає підстави для таких висновків:зміна структури фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні цих установ, об'єктивно обумовлена змінами в їхній діяльності;практика фінансового планування в установах соціальної сфери не відповідає сучасним вимогам. Методи розподільчого планування потреби в бюджетних ресурсах та позабюджетних коштів не передбачають необхідного взаємозв'язку та узгодження; діючий порядок планування не створює умов для раціонального та ефективного використання фінансових ресурсів, впровадження прогресивних норм і нормативів, дотримання режиму економії.
3.1.2. Видатки на фінансування науки і культури
В сучасних умовах виробництво потребує не тільки досконалих технічних засобів, а й постійного розвитку головної виробничої сили суспільства людини. Без високої загальної культури працівників, спеціальних знань, належної професійної підготовки сучасне виробництво розвиватися не може.На розвиток системи народної освіти направляються значні матеріальні та фінансові ресурси. Основним джерелом фінансування витрат на народну освіту, науку і культуру є державний бюджет.Система народної освіти в нашій країні є єдиним комплексом послідовно пов'язаних між собою ланок виховання і навчання: дошкільне виховання, загальна середня освіта, позашкільне виховання, професійно-технічне навчання, середня спеціальна і вища освіта. Це закріплено в Законі України "Про освіту", прийнятому 23 травня 1991 p., та змінами і доповненнями від 23 березня 1996 p., де серед основних принципів державної політики в галузі освіти визначені такі:доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітних послуг, що надаються державою;рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;органічний зв'язок з світовою та національною історією, культурою, традиціями;незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій.Україна на сьогоднішній день має розгалужену систему державної освіти, яка за кількісними показниками відповідає рівню розвинених країн світу. Однак за якісними показниками, характером завдань і можливостями, технологієюїх використання вона не задовольняє потреб населення України (табл. 3.1).
Таблиця 3.1.
Показник
1990
1994
1995, у %до 1990

Дошкільні заклади, тис.
24,5
23
0,94

Кількість дітей, млн чол.
2,4
1,9
0,79

Охоплення дітей дошкільним вихованням, %
57,2
48,5
0,85

Загальноосвітні навчально-виховні заклади
21825
22279·
102,1

Кількість у них учнів, тис. чол.
7132
7125
99,9

Вищі навчальні заклади ІII рівнів акредитації
742
778·*
104,9


Кількість студентів, тис. чол.
За попередніми даними.
* Включаючи 52 приватних заклади на 5,6 тис. учнів.
** Включаючи заклади Міністерства внутрішніх справ. Міністерства оборони та недержавні.
Першою ланкою системи освіти є дошкільне виховання. В Україні є різні як за формою власності, так і за змістом, а також профілем роботи типи дошкільних закладів, зокрема дитячі садки художньо-естетичного, фізкультурно-оздоровчого, природничого і гуманітарного напрямів. На початок 1995 p. в Україні функціонувало 22,4 тис. дошкільних закладів, в яких налічувалось 2,1 млн місць.Загальноосвітня школа є найбільшою структурною частиною системи освіти. Порівняно з 1990 p. у 1995 p. загальна кількість шкіл збільшилася на 565, у тому числі початкових на 103, середніх на 1087, з них на селі відповідно на 20 і 685 шкіл. Водночас кількість неповних середніх шкіл зменшилася на 665, у тому числі у сільській місцевості на 490, що є негативною тенденцією.У денних школах навчається 6972,2 тис. учнів, у тому числі в другу і третю зміни понад 1 млн, або 15,7 %, зокрема в містах 21,6, селах 3,2 %. Крім загальноосвітніх шкіл в Україні працюють навчально-виховні інтернати. Вони створені для дітей, які потребують соціальної підтримки і реабілітації. В інтернатах виховується 137 тис. дітей. В Україні створено 66 дитячих будинків сімейного типу.У 1995 p. у 35 школах-інтернатах для дітей-сиріт та дітей, що залишилися без піклування батьків, виховувалось 7,8 тис. дітей, у 37 дитячих будинках 2,9 тис. дітей.В останні роки у системі шкільного навчання відбуваються негативні процеси зменшується кількість учнів у старших класах (з 940 тис. в 1990 p. до 645 тис. чол. у 1995 p.). Це може призвести до негативних наслідків для освітнього потенціалу населення України.Майже у половині населених пунктів зовсім немає шкіл, у тому числі у 300 сіл з населенням понад 300 чол. Проблема здобуття повноцінної освіти кожною дитиною з сільської місцевості залишається надзвичайно гострою, особливо у малокомплектних школах, а на селі такою є кожна п'ята сільська школа.
Спостерігаються велика плинність вчителів, перехід їх на роботу в інші галузі.
Дефіцит педагогічних кадрів найбільше відчувається в індустріальне розвинених областях.
Із загальної кількості шкільних будівель 1088, або 3 %, перебувають в аварійному стані, 3517 (9,8 %) потребують капітального ремонту. У 1994 p. збудовано шкільних приміщень на 68,1 тис. місць, що на 18,7 тис. менше, ніж у 1993 p. Дуже складно вирішується питання організації харчування дітей, забезпечення їх одягом, взуттям, ліками.Серед освітніх закладів важлива роль належить професійно-технічним. У системі професійної освіти функціонує 1197 навчальних закладів, в яких навчається 577 тис. учнів.Важливим завданням Уряду є здійснення заходів, спрямованих на реформування системи професійно-технічної освіти. Має бути визначено обґрунтований державний перелік робітничих спеціальностей і професій, який містив би нові типи професійно-технічних закладів, прогресивні форми організації підготовки кваліфікованих робітників, та систематично здійснюватися пошук додаткових джерел фінансування. Професійно-технічним училищам слід планувати державне завдання з навчання тимчасово незайнятого населення, що має важливе значення в умовах високого рівня прихованого безробіття. З метою фінансового самозабезпечення у професійно-технічних училищах потрібно створювати навчально-виробничі об'єднання, малі підприємства, молодіжні орендні бригади, госпрозрахункові дільниці тощо.
Україна має розвинену мережу вищих навчальних закладів. У 1995 p. функціонувало 747 вищих навчальних закладів ІII рівнів акредитації та 165 державних вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації. Для народного господарства було підготовлено 353 тис. висококваліфікованих спеціалістів.У складних економічних умовах вищим навчальним закладам вдалося протистояти руйнівним процесам і в останні роки активізувати діяльність. Прийом до вузів IIIIV рівнів акредитації в 1995 p. збільшився на 1,4 тис. чол., що на 0,3 % більше від рівня 1994 p.Вищі навчальні заклади України мають міжнародні зв'язки з питань підготовки кадрів з вищою освітою за багатьма спеціальностями. Укладені й діють міжнародні угоди в галузі освіти з 32 країнами. Міністерство освіти щороку відряджає за кордон для навчання, стажування, підвищення кваліфікації й участі у наукових конференціях студентів, аспірантів і науково-педагогічних працівників. Україна бере участь у багатьох міжнародних освітніх організаціях, програмах і фондах.Істотних змін зазнала мережа вищих і середніх професійних навчальних закладів. Перепрофільовано 250 профтехучилищ, у вищих навчальних закладах зменшено підготовку студентів з 60 інженерних спеціальностей і збільшено на 15 % з економічних, юридичних та ін. Здійснюється перехід на багаторівневу систему підготовки спеціалістів. Вперше в Україні розроблено і запроваджено єдиний державний перелік спеціальностей і кваліфікаційних рівнів.У 1995 p. до навчальних закладів України на компенсаційних засадах було прийнято 4 тис. іноземних громадян. Розширюється договірна форма навчання студентів. Однак це не відповідає ні потенціалу вищої школи, ні її фінансовим проблемам. Вузи України здатні прийняти на навчання значно більше іноземних студентів.Особлива увага приділяється вдосконаленню змісту освіти з урахуванням нових соціально-політичних реалій суспільства, сучасного рівня науки і техніки. Розроблено концепції мовно-літературної освіти, трудової підготовки, професійно-технічної освіти, нові навчальні програми з природничо-математичних предметів для середньої школи, а також 52 освітні програми підготовки бакалаврів.Важливим елементом урядової політики в галузі освіти має стати визначення державних вимог до змісту, рівня та обсягів освіти і на цій основі вжиття заходів для поліпшення якості навчально-виховного процесу, забезпечення рівня освіти, достатнього для технічного, економічного і соціального прогресу країни.при збереженні орієнтації в основному на державне фінансування освіти навчальним закладам слід надати значно ширші права для того, щоб вони самостійно заробляли гроші на своє утримання, вишукуючи і використовуючи альтернативні, позабюджетні кошти.Для забезпечення належної фінансової самостійності навчальних закладів треба визнати за ними право власності на основні фонди, обладнання, приміщення та інше майно, якими вони користуються, передати на засадах довічної оренди земельні ділянки, на яких вони розташовані або якими користуються, а також надати вузам право здійснювати всі дозволені в Україні види економічної діяльності.Фінансування державних навчально-виховних закладів, установ і організацій системи освіти здійснюється на нормативній основі за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів, галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Держава забезпечує бюджетні асигнування на освіту в розмірі не менше ніж 10 % національного доходу, а також валютні асигнування на основну діяльність.Протягом останніх 4 років видатки з бюджету у деяких сферах, крім фізичної культури, підвищувалися майже однаковими темпами. Однак слід зауважити, що кількісні показники не є свідченням поліпшення фінансування освіти, культури, охорони здоров'я, спорту та молодіжних потреб, оскільки збільшення темпів та частки зазначених витрат відбувалося за умови зменшення валового внутрішнього продукту.Державні навчально-виховні заклади, установи системи освіти, діяльність яких повністю або частково фінансується з бюджету, коштів галузі, звільняються від оподаткуванняприбутку (доходу) без обмеження рівня рентабельності. Додатковими джерелами фінансування є такі:кошти, одержані за підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів згідно з укладеними договорами;плата за надання додаткових освітніх послуг;кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчально-виховним закладом на замовлення підприємств, установ, організацій і громадян;доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання;дотації місцевих Рад народних депутатів;кредити і позики банків;валютні надходження;добровільні грошові внески, матеріальні цінності, отримані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян.Прибутки (доходи) підприємств, організацій, установ, громадян в частині, що використовується на розвиток освіти, звільняються від оподаткування в установленому порядку і в разі одержання коштів з інших джерел бюджетні та галузеві асигнування навчально-виховних закладів, установ, організацій системи освіти не зменшуються.Бюджетні асигнування на освіту та позабюджетні кошти не підлягають вилученню. )Здійснюється ряд заходів з метою подальшого удосконалення системи загальноосвітніх шкіл, вищих і середніх навчальних закладів, професійно-технічних училищ, зміцнення їхньої навчально-технічної бази, поліпшення матеріально-побутового становища учителів, студентів, учнів середніх спеціальних навчальних закладів та професійно-технічних училищ.
3.1.3. Видатки на охорону здоров’я
Піклування про здоров'я людей одна з найважливіших соціальних функцій держави. Право на медичну допомогу закріплено в Конституції України. Воно гарантоване безплатною медичною допомогою, що надається громадянам, розширенням мережі закладів для лікування та зміцнення здоров'я, розвитком і удосконаленням техніки безпеки, виробничої санітарії, проведенням профілактичних заходів та заходів з оздоровлення навколишнього середовища.У листопаді 1992 p. було прийнято Основи законодавства України про охорону здоров'я, де зазначено, що кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасними і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, удосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.Для визначення витрат на утримання установ охорони здоров'я застосовують такі сітьові показники: кількість лікарняних ліжок, лікарських посад, лікарських відвідувань, ліжко-днів.Кількість лікарняних ліжок головний сітьовий показник для визначення витрат на утримання стаціонарних лікарень. Його розраховують згідно з планом економічного та соціального розвитку. У територіальному розрізі цей показник планують виходячи з демографічних, соціально-економічних, культурно-побутових та інших умов. Зокрема, враховують віковий склад населення, розподіл за статтями, видами зайнятості тощо.Відповідно до кількості ліжок визначають штати лікарів, середнього і молодшого медичного персоналу. Так, кількість лікарів для стаціонарних лікарень визначають за нормативами, наведеними в табл. 3.2.
Таблиця 3.2.
Назва відділення
Назва посади лікаря-ординатора
Кількість ліжок на



одну посаду
0,5 посади

Терапевтичне
Терапевт
20-25
10-13

Хірургічне, травматологічне, ортопедичне
Хірург
20-25
10-13

Урологічне

15-20
10

Акушерське, пологове
Акушер-гінеколог
15
8







Крім зазначених посад у лікарнях залежно від кількості ліжок передбачаються додатково посади чергового лікаря, рентгенолога, фізіотерапевта, зубного лікаря тощо. Посаду завідуючого відділенням вводять за наявності у відділенні ліжок.
При визначенні чисельності середнього і молодшого медичного персоналу виходять з кількості ліжок за нормою та кількості посад на один цілодобовий пост (табл. 3.3.).
Таблиця 3.3.
Назва відділення
Кількість ліжок на один черговий пост при системі обслуговування хворих


трьох-ступінчатій
двох-ступінчатій

Терапевтичне, інфекційне для дорослих, неврологічне та ін.
25
20

Інфекційне для дітей та ін.
13
10


Кількість посад медичного персоналу на один черговий пост визначають виходячи з загальної кількості робочих годин на рік та річної норми робочого часу. Загальна кількість робочих годин становить 365 днів *24 год =8760 робочих днів на рік (за винятком недільних, святкових та відпускних днів) 365 - 52 - 7 - 24 = 282.
Аналогічно розраховують кількість посад при меншій тривалості відпустки. Штат адміністративно-господарського персоналу визначають залежно від категорії лікарні за типовими штатними розписами.
Чисельність персоналу кожної групи розраховують на початок, кінець року, а також середньорічну. Середньорічну кількість обчислюють так само, як і по фонду лікарняних ліжок.Кількість лікарських посад показник, що використовується для визначення витрат по амбулаторно-поліклінічному обслуговуванню населення. Згідно з діючими нормами на 10 тис. міського населення передбачено 11,8 посади лікаря, а для районних поліклінік сільських районів 17,2.Для дитячих поліклінік установлена норма : 1 лікар-педіатр на 1000 дітей до 14 років, а також 0,3 посади лікаря інших спеціальностей на 100 дітей.Кількість середнього і молодшого медичного персоналу установлюють у поліклініках за нормами на одну лікарську посаду. Так, на одну посаду лікаря передбачається одна посада середнього медичного персоналу та дві посади на одну посаду хірурга. Кількість молодшого медичного персоналу обчислюють з розрахунку одна посада на кожну посаду лікаря-хірурга та одна посада на дві посади лікарів інших спеціальностей.Лікарська посада є також розрахунковою одиницею для визначення витрат на утримання станцій швидкої медичної допомоги, лікарських здоровпунктів тощо.Кількість лікарських відвідувань показник, що використовується для визначення витрат на придбання медикаментів і перев'язувальних засобів при амбулаторному обслуговуванні населення. Кількість відвідувань у поліклініці визначають виходячи з кількості середньорічних лікарських посад, затверджених за кошторисом, кількості годин роботи лікаря цієї спеціальності на день, норми прийому хворих на годину та кількості робочих днів на рік.Наприклад, в поліклініці 10 посад дільничих терапевтів. Кількість годин роботи одного лікаря на день 6 год 30 хв, норма прийому в поліклініці за 3 год роботи 15 чол. на день (5 чол. на годину). Надання допомоги вдома за 3,5 год 7 чол. (2 чол. на годину). Усього 22 чол. на день (15 + 7). Кількість хворих, яких приймають за день усі лікарі, 22 · 10 - - 220. Кількість робочих днів на рік 282. Отже, загальна кількість лікарських відвідувань за рік становить 220 *282 = ~ 62 040.
Кількість ліжко-днів показник для визначення витрат на харчування хворих і придбання медикаментів. Його розраховують множенням середньорічної кількості ліжок на кількість днів функціонування ліжка на рік. При цьому слід ураховувати, що кількість днів функціонування одного ліжка на рік по кожному профілю різна і визначається з урахуванням фактичних даних за минулі роки. Крім того, треба мати на увазі можливість збільшення кількості днів їхнього використання за рахунок кращого розподілу ліжок по відділеннях, скорочення простоїв ліжок, що виникають через капітальні ремонти приміщень, карантини, дезінфекцію та з інших причин.Штати медичного персоналу для дитячих ясел визначають так само, як і вихователів у дитячих садках, тобто виходячи з кількості дітей, груп та тривалості їхньої роботи.Кожна установа охорони здоров'я складає індивідуальний кошторис. В ньому витрати визначають за окремими статтями. Найбільшу частку в кошторисі (близько 60 %) становлять асигнування на заробітну плату.Заробітну плату медичних працівників розраховують за чисельністю цих працівників та ставками заробітної плати, її планують окремо по лікарському, середньому і молодшому медичному та адміністративно-господарському персоналу.Кількість штатних посад по кожній групі персоналу визначають на початок, кінець планового року та середньорічну. Цей показник на початок року розраховують виходячи з фактичної наявності посад на останню звітну дату, а на кінець додаванням до кількості штатних посад на початок року приросту посад відповідно до зміни обсягу роботи установи. Середньорічну кількість штатних посад обчислюють так само, як кількість середньорічних ліжок.Посадові оклади медичних працівників визначають з урахуванням кваліфікаційних вимог і тарифних розрядів працівників відповідної кваліфікації за штатним розкладом.Тарифні розряди працівників охорони здоров'я наведено в табл. 3.5. теми. Державна влада не взяла на себе функцію створення умов розвитку ринкової інфраструктури, чим значною мірою пояснюється їхня функціональна спотвореність. Внаслідок цього потенційна енергія комерційного та приватного секторів економіки є малоінтегрованою у сферу загальнонаціональних пріоритетів.
Таблиця 3.5.
№ пор.
Посада спеціалістів
Тарифний розряд

1
Лікарі-хірурги, лікарі-ендоскопісти, лікарі-анестезіологи-реаніматологи, які мають кваліфікаційну категорію·



вищу
20


першу
19


другу
18


без категорії
17

2
Лікар-інтерн, лікар-стажист хірургічного профілю
16

3
Лікарі інших спеціальностей, які мають кваліфікаційну категорію:



вишу
19


першу
18


другу
17


без категорії
16

4
Лікар-стажист, лікар-інтерн
15

5
Середній медичний персонал (залежно від категорії)
11-15

6
Стоматологи (залежно від категорії)
13-16

7
Молодший медичний персонал
9-Ю

8
Соціальні працівники (залежно від категорії)
8-13

Викладене дає підстави для висновку: глибоке реформування структури державного управління, піднесення рівня управління всіма ланками економічного процесу одне з найневідкладніших і найважливіших завдань органів законодавчої та виконавчої влади.
3.1.4. Видатки на економічну діяльність держави
В умовах становлення ринкових відносин держава постійно скорочує асигнування на розвиток економіки з бюджету. Це об'єктивний процес, оскільки на зміну адміністративним методам приходять економічні, коли розширення і розвиток галузей економіки здійснюється за рахунок коштів підприємницьких структур.Проте державне регулювання темпів та пропорцій розвитку економіки, особливо при переважанні державної власності, є виправданим. Сутність проблеми полягає в тому, що, по-перше, е галузі, які без державної допомоги в умовах ринку не мають достатніх фінансових можливостей для розвитку, але вони суттєво впливають на загальний стан розвитку економіки держави. Це передусім паливно-енергетичний, агропромисловий, металургійний комплекси. По-друге, в ринкових умовах тільки при державній підтримці можуть розвиватися наукоємні та технологічно складні виробництва.Необхідність державної підтримки розвитку економіки в умовах України зумовлена ще й тим, що після проголошення державної незалежності постало питання про створення власної економіки, оскільки народногосподарський комплекс України в умовах союзної держави був надмірно інтегрований і не являв собою в значній своїй частині технологічно замкнуте виробництво. Крім того, структура галузей економіки не відповідала потребам України, а була зорієнтована на потреби колишнього Союзу. Якщо до цього додати високий рівень мілітаризації тодішньої економіки, то значні асигнування, що виділяються з бюджету на розвиток народного господарства, стануть в більшій своїй частині виправданими.У 1992 - 1995 pp. витрати на народне господарство перевищували 30 % усіх видатків з бюджету. Є підстави стверджувати, що на найближчу перспективу їхня висока частка зберігатиметься.У останні роки найбільше коштів направляється на капітальні вкладення, насамперед на соціальний розвиток села, зміцнення матеріально-технічної бази агропромислового комплексу, капітальні вкладення в соціальну сферу і на фінансування особливо важливих об'єктів виробничого призначення.Важливим напрямом вкладення бюджетних коштів є конверсія оборонного комплексу і створення нових видів продукції широкого вжитку. За цим напрямом фінансується ряд науково-технічних цільових комплексних програм підготовки та освоєння цивільної продукції. Крім бюджетних коштів на ці цілі залучатимуться ресурси підприємств і кредити банків.Відповідно до Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві України" з бюджету використовуються кошти на землевпорядкування, експлуатацію і утримання зрошувальних і осушувальних систем, утримання ветеринарної мережі та інших бюджетних установ агропромислового комплексу.За рахунок бюджету фінансуються заходи з поліпшення родючості та рекультивації земель, розвитку племінної справи, ведення лісового господарства, формування фонду підтримки фермерських господарств, проведення земельної реформи тощо. У сільськогосподарському виробництві з бюджету фінансується ряд цільових програм, у тому числі з розвитку племінного тваринництва і захисту рослин, селекції елітного насіння, відтворення рибних запасів, розвитку соціально-культурної сфери у сільській місцевості тощо.
3. 1. 5. Видатки на фінансування оборони і правоохоронних органів
Витрати на оборону об'єктивно зумовлені необхідністю захисту інтересів держави в міжнародному співтоваристві. Розмір витрат визначається передусім воєнною доктриною, яку затверджує Парламент, виходячи з співвідношення різних воєнних угрупувань у світі, напрямів зовнішньої політики України тощо.Витрати на оборону в кожному бюджетному році визначаються за встановленими нормами грошових видатків на різні потреби армії та флоту. Фінансування здійснюється за кошторисом Міністерства оборони України. У ньому визначають видатки на оплату поставок озброєння, техніки, палива, продовольства, матеріальних засобів, виплату заробітної плати військовослужбовцям, грошового утримання рядовому і сержантському складу військ, утримання вищих військових навчальних закладів, госпіталів, санаторіїв, лікувальних закладів, клубів тощо.Крім цього в кошторисах передбачають витрати на забезпечення господарсько-побутового облаштування військ, фінансування капітального будівництва, ремонт зброї та побутової техніки.Більшість витрат здійснюється централізовано, проте деякі витрати, наприклад виплата грошового забезпечення, ремонт військової техніки, провадять військові округи і з'єднання. Всі витрати здійснюються з загальнодержавного бюджету. Міністерство оборони України складає зведений кошторис витрат і подає його Міністерству фінансів для включення до бюджету.Міністерство фінансів України розглядає поданий кошторис щодо обґрунтування розрахунків і норм витрат. За необхідності в кошторис витрат Міністерства оборони вносяться корективи і уточнення.У процесі виконання бюджету здійснюється контроль за витрачанням коштів з боку як Міністерства фінансів, таких фінансових служб у військових частинах під керівництвом Головного фінансового управління Міністерства оборони України. В аналогічному порядку визначають витрати на фінансування Національної гвардії та правоохоронних органів з урахуванням специфіки їхньої діяльності.
3.1.6. Видатки на державне управління
Витрати на управління розрізняють залежно від джерел їхнього покриття. Так, у цілому в державі вони мають досить складну структуру. Витрати на управління господарськими структурами різних типів і форм власності відносять на собівартість продукції, робіт і послуг. Господарські об'єднання, концерни, асоціації та інші формування покривають свої витрати за рахунок одержуваних відрахувань від прибутку підприємств, що входять до їх складу.Витрати на управління установами соціально-культурної сфери передбачаються в кошторисах цих установ і окремо в бюджеті не виділяються.Витрати на управління в бюджеті передбачаються тільки на утримання вищих і місцевих органів державної влади і управління, в тому числі законодавчої, виконавчої, судової влади і прокуратури. Розмір витрат визначають за кошторисом по кожному міністерству, відомству, Кабінету Міністрів, Верховній Раді, апарату Президента тощо. В кошторисі передбачають витрати за окремими статтями, в тому числі на заробітну плату управлінського апарату, відрахування на соціальне страхування, відрядження, витрати на придбання обладнання та інвентарю для управлінських цілей, ремонт адміністративних приміщень тощо.Витрати за кошторисами обґрунтовуються відповідними розрахунками. Основними показниками для визначення витрат є чисельність працівників, посадові оклади, площа приміщень і норми витрат. Чисельність апарату центральних органів управління встановлюють Верховна Рада, Кабінет Міністрів, а місцевих місцеві Ради народних депутатів.Контроль за плануванням і витрачанням витрат на управління здійснює Міністерство фінансів України. Всі міністерства і відомства подають йому зведені кошториси своїх витрат для включення до бюджету. Аналогічно місцевіпредставницькі та виконавчі органи подають свої кошториси для включення до місцевих бюджетів.Фінансові органи перевіряють подані кошториси щодо обгрунтування витрат і дотримання чинного законодавства. При виявленні порушень у кошториси вносять відповідні зміни. В ході виконання бюджету фінансові органи здійснюють перевірки правильності та ефективності використання витрат на управління.Чисельність апарату органів законодавчої та виконавчої влади, що утримуються за рахунок державного бюджету, за період з 1991 p. до кінця 1995 p. збільшилася в цілому на 44 %. У 1995 p. витрати на утримання апарату державного управління зросли у відношенні до ВВП в 1,4 раза. Зазначене збільшення чисельності апарату в окремих ланках державної влади та видатків на його утримання відбулося з таких причин.Апарат Верховної Ради України зріс на 114 одиниць (з 848 до 992), або на 17 %, у зв'язку з формуванням професійного Парламенту, розширенням функцій апарату Верховної Ради та створенням при постійних комісіях апарату їхніх секретаріатів (на 01.02.1995 p. штатна чисельність апарату Верховної Ради досягла 1295 одиниць).Апарат центральних органів виконавчої влади зріс на 5311 одиниць (з 9525 до 14 836), або на 55,8 %. За 1991-1994 pp. поряд з ліквідацією 12 центральних органів виконавчої влади та скороченням чисельності їхнього апарату і апарату ряду діючих органів у зв'язку з розбудовою України як незалежної держави було створено 29 нових міністерств, відомств та інших центральних органів з загальною чисельністю апарату 4657 одиниць. Крім того, у зв'язку з розширенням функцій апарат 18 діючих міністерств і відомств було збільшено на 1752 одиниці. В цілому кількість центральних органів державної виконавчої влади зросла на 16 одиниць.Апарат місцевих органів виконавчої влади, підпорядкований міністерствам і відомствам, зріс на 16 980 одиниць (з 40 618 до 57 598), або на 41,8 %, у зв'язку з створенням нових місцевих органів різних державних інституцій.Чисельність апарату органів місцевого і регіонального самоврядування, що утримуються за рахунок коштів місцевих бюджетів, зросла на 52 197 одиниць (з 116 764 до 168 961), або на 44,7 %. При цьому збільшення чисельності на 9097 одиниць пояснюється тим, що до 1992 p. витрати на утримання управлінь сільського господарства і продовольства здійснювалися за рахунок коштів підвідомчих підприємств, і чисельність їх не враховувалася у складі органів виконавчої влади, а з 1992 p. зазначені управління утримуються за рахунок коштів бюджету.Крім того, після введення в дію Закону України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", згідно з яким місцевим Радам надано право самостійно затверджувати структуру і штати місцевих органів, чисельність їхнього апарату збільшилася на 43100 одиниць, з них органів обласної ланки на 1600 одиниць, або на 9,7 %, міської ланки на 15 370 одиниць, або на 54,4 %, районної ланки на 10 446 одиниць, або на 34,1 %, сільських і селищних Рад - на 15 684 одиниці, або на 37,8 %.Чисельність працівників судових органів зросла на 4792 одиниці, або на 35,8 %, згідно з рішенням Президії Верховної Ради України у зв'язку з проведенням судово-правової реформи.До 1992 p. органи прокуратури фінансувалися за рахунок союзного бюджету. З 1992 p. вони фінансувалися з державного бюджету України. Чисельність їх за 2 роки зросла на 1375 одиниць, або на 12,8 %, у зв'язку з розширенням їхніх функцій.Місцеві державні податкові інспекції (з 1996 p. адміністрації) створено як самостійні органи у 1992 p. згідно з прийнятим Законом України "Про державну податкову службу". За 3 роки чисельність їхнього апарату зросла на 27 216 одиниць (з 27 184 до 54 400), або в 2 рази, у зв'язку з розширенням їхніх функцій та обсягів роботи з контролем за надходженням у бюджет платежів та сплатою податків як державними, так і комерційними підприємствами, приватними та іншими суб'єктами недержавних форм власності.Формування митниць в Україні здійснюється з 1992 p. Відтоді чисельність їх працівників зросла до 18 256 одиниць у зв'язку з розвитком їхньої мережі та розбудовою державного кордону України.Розширення структури, зростання чисельності штату органів державної законодавчої та виконавчої влади, на жаль, не супроводжувалися підвищенням рівня управління всіма сферами суспільного життя, в тому числі економікою.Недосконале управління залишається одним з найістотніших факторів, що гальмують реформування економіки. Повільно впроваджуються заходи щодо структурної перебудови діючої системи управління економікою, зокрема забезпечення поетапного переходу від галузевої до функціональної структури управління, а також перенесення значної частини функцій управління в регіони. Це пояснюється насамперед відсутністю державної програми розвитку регіонального управління економікою та місцевого самоврядування.Структурно невизначеною та малоефективною є система органів централізованого управління економікою. Великої шкоди прийняттю управлінських рішень завдає паралелізм функціональних повноважень деяких підрозділів Уряду України.Прикладом структурної невпорядкованості може бути організація управління соціальною сферою економіки та її фінансового забезпечення. Розподілом грошових ресурсів цієї сфери займаються: Міністерство праці, Міністерство соціального захисту, Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд зайнятості, Фонд Чорнобиля, відповідні підрозділи Кабінету Міністрів, Міністерства економіки, Міністерства фінансів. Разом з тим до останнього часу відсутня ефективна вертикальна система організації адресної допомоги малозабезпеченим верствам населення.Недостатньо дійовими є поки що органи державного управління, створені у зв'язку з ринковою трансформацією економіки Фонд державного майна, Антимонопольний комітет, Державний комітет по земельних ресурсах та ін. Передусім цим пояснюється стихійність та некерованість впродовж останніх років приватизаційних процесів, не зменшення, а навпаки, посилення тиску монопольних структур на перебіг економічних процесів.Найскладнішою ланкою управління виявилося управління державним сектором економіки. Існуюча система галузевого управління цим сектором за умов дії Закону України "Про підприємства в Україні" та інших нормативних актів, що обмежують права держави як власника майна, призвела до фактичної некерованості державних підприємств.Держава, по суті, не володіє також інструментарієм економічного управління комерційним та приватним секторами економіки, зокрема розвитком фінансово-банківської системи Державна влада не взяла на себе функцію створення умов розвитку ринкової інфраструктури, чим значною мірою пояснюється їхня функціональна спотвореність. Внаслідок цього потенційна енергія комерційного та приватного секторів економіки є малоінтегрованою у сферу загальнонаціональних пріоритетів.Викладене дає підстави для висновку: глибоке реформування структури державного управління, піднесення рівня управління всіма ланками економічного процесу одне з найневідкладніших і найважливіших завдань органів законодавчої та виконавчої влади.
3.1.7. Інші видатки
У структурі витрат державного бюджету України є такі, що мають специфічний характер і зумовлені певними обставинами. Так, починаючи з 1994 p. в бюджеті передбачаються кошти для надання позик заготівельним і переробним підприємствам та організаціям для заготівлі сільськогосподарської продукції за державним контрактом.Зазначені кошти передаються Міністерству сільського господарства і продовольства за спеціальним договором і підлягають поверненню після реалізації продукції споживачам.Група інших витрат містить також видатки на ліквідацію стратегічних озброєнь, реставрацію пам'яток архітектури, охорону навколишнього середовища, заходи, пов'язані з поверненням депортованих народів на попередні місця проживання. Сюди відносять також видатки на окремі програми, такі як фінансування заходів з підвищення безпеки і поліпшення гігієни праці та виробничого середовища, придбання обладнання для виробництва цінних паперів та документів суворого обліку.Значну частку в інших витратах займають видатки на зовнішньоекономічну та зовнішньополітичну діяльність. Це витрати на поставки продукції за міжурядовими угодами з іншими державами, витрати, пов'язані з утриманням установ за кордоном, сплата внесків до міжнародних організацій. Крім того, до цих витрат належить фінансування робіт зі спорудження будинків для посольств і представництв інших держав в Україні.Передбачені в бюджеті також витрати разового характеру. До них відносять будівництво потужностей для виготовлення валюти України, фінансування Національної космічної програми, програми досліджень і використання ресурсів Азово-Чорноморського басейну, інших районів Світового океану, створення потужностей з переробки брухту і відходів дорогоцінних металів.Усі зазначені види витрат плануються згідно з окремими рішеннями Верховної Ради і Кабінету Міністрів. Розмір витрат визначають на основі спеціальних розрахунків і експертних оцінок.