Житлово-комунальне господарство
Житлово-комунальне господарство (ЖКГ) — важлива соціальна галузь, що забезпечує населення, підприємства та організації необхідними житлово-комунальними послугами, суттєво впливає на розвиток економіки країни.
У галузі функціонує кілька тисяч підприємств та організацій різних форм власності, які надають населенню понад 40 видів послуг на суму більш як 6 млрд. грн. щороку. Тут використовується майже чверть основних фондів держави, зайнято 5% працездатного населення країни.
Прискорений розвиток житлового будівництва та неадекватне йому інженерне забезпечення житлово-комунального господарства, доступність та дешевизна енергоносіїв, що були звичними у колишньому СРСР, створили ситуацію практично повного ігнорування питань енергозбереження та запровадження ефективних мало витратних технологій у житлово-комунальній сфері.
Наприкінці 80-х років держава надавала житлово-комунальні послуги населенню фактично безкоштовно, громадяни оплачували лише 2% вартості фактично спожитих послуг. Однак в умовах переходу до ринкової економіки держава більше не могла утримувати весь житлово-господарський комплекс, особливо при різкому подорожчанні енергоносіїв на початку 90-х років. Тому одним з найактуальніших завдань того періоду було проведення реформи тарифної політики у галузі.
Вперше уряд незалежної України сповістив населення про подорожчання житлово-комунальних послуг наприкінці грудня 1991 р. Це було перше з п'яти підвищень тарифів упродовж 1992—1994 рр. Всі вони були зумовлені, насамперед, високими темпами інфляції, що мала місце на той час в економіці країни. Небачене досі зростання цін на всі товари та послуги спричинило подорожчання і житлово-комунальних послуг. Однак навіть за таких темпів підвищення частка вартості послуг, яку сплачувало населення, все ще залишалася мізерною, що змушувало державу продовжувати виплачувати дотації підприємствам житлово-комунального сектора економіки.
На фінансову допомогу житлово-комунальному господарству з боку держави припадало у 1994 р. близько 8% усіх бюджетних витрат, або 4,4% валового внутрішнього продукту України. В той самий час споживачі оплачували лише близько 4% реальної вартості наданих послуг. Звісно, що така система надання державою дотацій виявилася нежиттєздатною і стала гальмом на шляху соціально-економічних перетворень в Україні. Саме тому в лютому 1994 р. було розпочато реалізацію програми реформування житлово-комунального господарства, в рамках якої, зокрема, передбачалося поетапне запровадження повної оплати житлово-комунальних послуг сім'ями з достатніми доходами з тим, щоб основний фінансовий тягар на покриття витрат житлово-комунального сектора поступово перенести з держави на споживачів цих послуг.
Першим етапом реалізації програми було досягнення 60-ти відсоткового рівня відшкодування витрат. З цією метою у 1995 р. тарифи підвищувалися декілька разів. Так, у Києві фактично за рік (січень 1995 р. — січень 1996 р.) тарифи на житлово-комунальні послуги зросли в 10—30 разів. Зокрема, на послуги водопостачання — в 27,4 рази, на гарячу воду — в 21,5 рази, на центральне опалення — в 20,5 рази. Якщо на початку 1995 р. в середньому в Україні населення відшкодовувало 6—8% реальної вартості послуг, то на початку 1996 р. величина відшкодування становила вже 60%.
Разом з тим, знецінені в реальному вимірі заробітна плата та інші доходи населення не дозволяли вчасно і в повному обсязі розраховуватися за спожиті послуги. Почала накопичуватися заборгованість. Так, якщо загальна сума заборгованості по платежах на 1 квітня 1995 р. становила 5,3 трлн крб. (0,053 млрд. грн.), то на початку 1996 р. вона сягнула ЗО трлн крб. (0,3 млрд. грн.), збільшившись за цей період у 5,7 рази. Більше половини сімей (54,7%) були боржниками, а їх кількість зросла на 12,6%.
Підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги спричинило серйозні проблеми для малозабезпечених сімей, неспроможних оплачувати послуги за новими тарифами. Саме тому в 1995 р. за ініціативою Президента України з метою створення надійної «сітки безпеки» для малозабезпечених родин запроваджена система соціального захисту населення — програма житлових субсидій. Цією програмою було передбачено надання безготівкової допомоги на оплату житлово-комунальних послуг сім'ям з низькими доходами.
З 1 травня 1995 р. за умови призначення житлової субсидії сім'ї за житлово-комунальні послуги мали сплачувати не більше 15% свого середньомісячного сукупного доходу. Вже в травні 1995 р. 756 відділів житлових субсидій по всій Україні почали прийом заяв на призначення допомоги.
У 1995 р. було розширено надання субсидій на деякі додаткові види послуг. З 1 червня 1995 р. запроваджені субсидії на оплату скрапленого газу та твердого палива, а з 1 листопада 1995 р. до послуг, на які надається субсидія, включено електроенергію.
Протягом 1996 р. тарифи на житлово-комунальні послуги підвищувались декілька разів для забезпечення 80-ти відсоткового рівня відшкодування витрат. Так, зокрема, майже вдвічі подорожчала квартплата, у 1,5—2 рази підвищено тарифи на комунальні послуги. В цей період тарифи на житлово-комунальні послуги зростали випереджаючими темпами порівняно з цінами на інші споживчі товари та послуги. Цю тенденцію вперше було змінено у 1997 р., коли ціни на споживчі товари та послуги зросли на 10,1%, а тарифи на житлово-комунальні послуги підвищилися лише на 0,9%.
Разом з тим гострою проблемою продовжувала залишатися заборгованість населення, загальна сума якої на кінець 1997 р. досягла 3,4 млрд. грн. Частка боргу місцевих бюджетів за призначені субсидії в загальній сумі заборгованості становила наприкінці 1997 р. 15%. Решта — 85% — була боргом населення, який також містив в собі заборгованість місцевих бюджетів за надані пільги на сплату житлово-комунальних послуг.
У 1997 р. середній рівень оплати житлово-комунальних послуг населенням становив 75%, а місцевих бюджетів за субсидіями — 63% нарахованих сум. Борг середньостатистичної української сім'ї досяг наприкінці 1997 р. позначки 6,8 місяця (збільшившись за рік на 3,1 місяця). Дещо вищим порівняно з населенням був наприкінці року термін заборгованості місцевих бюджетів за субсидіями — 8,6 місяця, більшою була впродовж року і амплітуда його зростання (3,7 місяця).
Упродовж 1998 р. розмір відшкодування населенням вартості житлово-комунальних послуг не змінювався і становив 80%. Збільшення тарифів на електроенергію та газ в цей період практично не позначилося на рівні цін на житлово-комунальні послуги. Практично всі збитки від цього підвищення понесли підприємства ЖКГ.
З метою вдосконалення практики фінансового та капітального планування підприємств і забезпечення реформування галузі за ініціативою Глави держави в період 1995—1999 рр. відбулася майже повна передача державних об'єктів житлово-комунального господарства в комунальну власність територіальних громад, виконавчим органам місцевого самоврядування було делеговано встановлення тарифів на комунальні послуги підприємств комунальної власності, а також розроблено інструкцію планування витрат, які підприємства комунальної галузі всіх форм власності можуть включати в повному обсязі в собівартість реалізованих послуг при розрахунку тарифів тощо.
Новий етап розвитку житлово-комунального господарства розпочався з підписанням Президентом України Указу «Про прискорення реформування житлово-комунального господарства» від 19 жовтня 1999 р., яким були затверджені Основні напрями реформування житлово-комунального господарства. Основними напрямами було визнано поглиблення демонополізації та розвиток конкурентного середовища у галузі, удосконалення системи управління житлово-комунальним господарством через його реструктуризацію та запровадження договірних відносин між споживачами і виробниками послуг із забезпеченням їх правового захисту, а також реформування системи фінансування житлово-комунального господарства.
В ході реалізації Указу у 2000 р. були проведені розрахунки з погашення заборгованості бюджетів усіх рівнів підприємствам житлово-комунального господарства за послуги, спожиті бюджетними установами і організаціями, субсидії та пільги населенню всього на суму 1,8 млрд. грн.
На початку 2000 р. було посилено адресність надання житлових субсидій через врахування майнового становища сім'ї при визначенні права на допомогу. Крім того було зупинено та частково обмежено дію пільг на оплату житлово-комунальних послуг, які надавалися певним категоріям громадян. Запровадження цих заходів нівелювало негативні наслідки зростання тарифів у 1999—2000 р. Так, кількість сімей — учасників програми житлових субсидій впродовж 2000 р. не збільшилась і становила як і в попередні роки 20—23% загальної кількості сімей в Україні.
За рахунок відмови держави від датування вартості житлово-комунальних послуг для всіх сімей та завдяки тому, що заможні сім'ї стали оплачувати повну вартість послуг, навантаження на бюджет у 1999 р. зменшено орієнтовно на 2 млрд.грн. При цьому всі сім'ї, які є учасниками програми житлових субсидій, як правило, систематично і в повному обсязі оплачують житлово-комунальні послуги. Власне, завдяки цій програмі рівень оплати послуг населенням поступово почав зростати.
Запровадження адресної програми житлових субсидій дозволило Україні найшвидше серед країн СНД суттєво збільшити рівень відшкодування населенням тарифів на житлово-комунальні послуги, що стало першим кроком на шляху переведення житлово-комунального сектора економіки на ринкові засади.
Рівень оплати населенням спожитих житлово-комунальних послуг упродовж 1997—2000 рр. залишався стабільним: несплаченою була четверта—п'ята частина нарахувань. Зростання терміну заборгованості населення впродовж трьох попередніх років було однаковим (3 місяці), і лише у 2000 р. цей показник зріс на 2,1 місяця. В цілому за рахунок накопичення заборгованості за попередні роки борг середньостатистичної української сім'ї за спожиті житлово-комунальні послуги на початку 2001 р. становив майже 12 місяців.
На 1 січня 2001 р. заборгованість населення досягла 6,2 млрд. грн. В наступні два роки вона збільшилась ще на 19% і на 1 січня 2003 р. становила 7,4 млрд. грн. Разом з тим у 2001—2002 рр. вдалося скороти термін цієї заборгованості до 9 місяців, збільшити рівень оплати послуг ЖКХ населенням з 79% у 2000 р. до 92,3% у 2002 р.
'"З метою створення умов для погашення цієї заборгованості Президент України підтримав прийняття у лютому 2003 р. Закону України «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію». Згідно із Законом заборгованість з квартирної плати та плати за житлово-комунальні послуги громадян реструктуризується на термін до 60 місяців залежно від суми боргу та рівня доходів громадян на дату реструктуризації.
На початок 2003 р. в різних регіонах України рівень відшкодування населенням вартості комунальних послуг коливався в межах: на послуги водо-відведення — від 27% у м. Севастополі до 100% у м. Києві та Одеській області, на послуги водопостачання — від 24% в АР Крим до 100% у м. Києві, на послуги теплопостачання — від 65% у м. Севастополі до 100% у 12-ти областях.
Протягом 2001—2002 рр. майже трикратне перевищення темпів росту витрат житлово-комунальних підприємств (на 47%) над темпами росту тарифів (на 16%) на послуги ЖКГ призвело до ще більш збиткової роботи підприємств галузі. Від'ємна рентабельність досягла 7,2% (рис. 8.8).

У цей період зменшено дебіторську і кредиторську заборгованість у галузі (на 8 та 6% відповідно), збільшено майже на чверть обсяг інвестицій в основний капітал, за рахунок запровадження нових технологій досягнуто зростання продуктивності праці на 8%.
Житлово-комунальне господарство посідає в Україні третє місце після металургійної та хімічної промисловості за обсягами споживання енергоносіїв і перше місце — за споживанням тепла. Тому найактуальнішою проблемою розвитку галузі була і залишається економія енергоресурсів, яка неможлива без запровадження чіткого обліку витрачання та споживання ресурсів. З цією метою з 1996 р. реалізується програма поетапного оснащення наявного житлового фонду засобами обліку та регулювання споживання води і теплової енергії. На 1 січня 2003 р. встановлено лічильників холодної води — 32,5%, гарячої води — 6,4, теплової енергії — 9,1%.
На думку фахівців, потенціал енергозбереження в житлово-комунальному господарстві України досить великий: не менше 30% кількості енергоресурсів, що споживаються у галузі. Належна реалізація цього потенціалу дозволить не тільки знизити собівартість послуг і тарифи, а й підвищити якість послуг. Більше того, на даному етапі розвитку галузі впровадження програм з енер-гоефективності та енергозбереження потребуватиме у декілька разів менше коштів, ніж аналогічні заходи з нарощування постачання.
Обсяги споживання ресурсів безпосередньо залежать від технічного та технологічного забезпечення підприємств галузі, але житлово-комунальне господарство залишається найбільш технічно відсталою галуззю економіки. В житловому фонді кожен третій будинок потребує капітального або поточного ремонту, більше 10 тис. ліфтів відпрацювали 25 років і потребують заміни чи модернізації.
На підприємствах комунальної теплоенергетики більше 20% котлів експлуатується понад 20 років, а 38% котлів є застарілими та малоефективними з ККД менше 82%. Майже 7,5 тис. км теплових мереж (32%) та більше 1760 теплових пунктів (29,2%) перебувають в аварійному стані.
У водопровідно-каналізаційному господарстві четверта частина водопровідних очисних споруд і кожна п'ята насосна станція відпрацювали нормативний термін амортизації. Фактично амортизовано половину насосних агрегатів, з яких 40% потребує заміни, 27,8 тис. км, або 30% водопровідних та 9,3 тис. км, або 27% каналізаційних мереж знаходяться в аварійному стані.
У сфері благоустрою та комунального обслуговування 48% сміттєзвалищ вичерпали свій ресурс і не відповідають санітарним нормам. 28% мостів та шляхопроводів не відповідають чинним нормативам за вантажопідйомністю або габаритами, а 13% потребують капітального ремонту або реконструкції; тільки 37% зелених насаджень охоплені доглядом; лише 37% світло точок у населених пунктах є енергозберігаючими. На міському електротранспорті понад 70% наявного парку трамваїв та тролейбусів відпрацювало нормативний термін експлуатації.
Незадовільною є якість житлово-комунальних послуг. Тепло у централізованій системі теплопостачання протягом опалювального сезону подається за мінімальними параметрами, порушується графік початку і закінчення опалювального сезону. В ряді міст відсутнє централізоване гаряче водопостачання, в окремих регіонах гаряча вода подається лише взимку. Більше половини міст з населенням понад 100 тис. чоловік забезпечується питною водою за графіком.
Місцеві органи влади намагаються віднайти ефективні заходи для зміцнення фінансово-економічного стану комунальних підприємств, підвищення рівня та якості надання житлово-комунальних послуг, поліпшення рівня управління житлово-комунальним господарством. Нестача коштів, зростання заборгованості споживачів — одна з найбільш гострих проблем комунального господарства. З метою вирішення цих проблем, підвищення енергоефективності систем водо-, теплопостачання та водовідведення комунальних підприємств за рахунок довгострокових кредитів Світового банку та ЄБРР в Україні на початок 2003 р. реалізувалось чотири проекти в тепло-, водопостачанні та енергозбереженні у Києві, Львові та Запоріжжі на загальну суму 270 млн. дол. США.
В рамках проектів проводиться заміна та модернізація котлів, встановлення лічильників, систем автоматичного регулювання та регульованих приводів, заміна трубопроводів, модернізація теплових пунктів, децентралізація системи гарячого водопостачання; реконструкція водопровідних насосних станцій, заміна насосного обладнання на водозаборах, заміна водопровідної мережі та водогонів, відновлення систем водопідготовки тощо.
У 2001—2002 рр. активізувався процес створення конкурентного середовища та розвитку договірних відносин у житлово-комунальному господарстві шляхом зміни форм власності діючих підприємств, залучення приватного сектора і передачі об'єктів в експлуатацію за договорами на управління, в оренду або концесію.
Прийнятий за ініціативою Глави держави у листопаді 2001 р. Закон України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначив правові та організаційні засади створення та функціонування об'єднань власників приміщень багатоквартирного будинку (кондомініуми), захисту їх прав та виконання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку.
У сфері обслуговування та утримання комунального житла на початок 2003 р. працювало більше 200 приватних підприємства, 2200 об'єднань співвласників багатоквартирних будинків, почав запроваджуватися конкурсний порядок відбору суб'єктів надання житлово-комунальних послуг з числа підприємств різних форм власності.
Окремі регіони отримали значний позитивний досвід реформування галузі та її інтегрування до роботи в ринкових умовах. Так, у м. Краматорськ Донецької області у вигляді пілотного проекту створена служба замовника з утримання житла та надання комунальних послуг. Це дозволило запровадити ринкові відносини між постачальниками та споживачами послуг, процедуру конкурсного відбору виконавців.
У м. Кривий Ріг відносини між ресурсопостачальними організаціями, організаціями з обслуговування житла та споживачами врегульовані з урахуванням принципу межі власності основних фондів. Всі 35 житлово-експлуатаційні контори мають свої розрахункові рахунки. В місті створено єдину систему комунальних платежів за житлово-комунальні послуги та на її базі довідкова служба.
Для надання методичної та практичної допомоги підприємствам, окремим фізичним особам щодо створення об'єднань співвласників багатоквартирних будинків у м. Дніпропетровську створено громадську асоціацію об'єднань співвласників багатоквартирних будинків.
У мм. Луцьку та Хмельницькому підписані угоди про надання послуг водо-, теплопостачання та водовідведення між органами міської влади та комунальними підприємствами міст, проведені пілотні енергозберігаючі проекти на системах теплового господарства та водовідведення, запроваджені автоматизовані системи бухгалтерського обліку на комунальних підприємствах.
У Донецькій, Луганській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Полтавській та Харківській областях активно ведеться робота щодо створення об'єднань співвласників багатоквартирних будинків.
У водопровідно-каналізаційному господарстві із 260 підприємств, що надають послуги водопостачання та водовідведення, 15 перетворені на акціонерні товариства, зокрема у м. Києві на базі водоканалу, що обслуговує близько 2,6 млн. населення, створено відкрите акціонерне товариство АК «Київводо-канал». Із 450 підприємств комунальної теплоенергетики — 23 працюють на умовах оренди, утворено 18 акціонерних товариств.
У 2002—2003 рр. активізувався розвиток конкурентного середовища в сфері комунального обслуговування. Із 918 підприємств підгалузі санітарної очистки — 190 приватні, спільні та колективної власності. В сфері похоронної справи працює 636 приватних підприємств з надання ритуальних послуг.
З метою підвищення ефективності та надійності функціонування житлово-комунального господарства, поліпшення якості житлово-комунальних послуг у лютому 2002 р. за дорученням Президента України прийнята Програма реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2002— 2005 рр. та на період до 2010 р.
Реалізація програми передбачає створення конкурентного середовища і формування ринку житлово-комунальних послуг, удосконалення тарифної політики, запровадження стимулів для економного і раціонального використання ресурсів, доступність послуг ЖКГ для громадян з низьким рівнем доходів, адресний соціальний захист населення в оплаті послуг тощо.
З метою активізації проведення реформи житлово-комунального господарства Президент України у березні 2002 р. створив окремий центральний орган виконавчої влади — Державний комітет України з питань житлово-комунального господарства.
Основними завданнями на найближчу перспективу для забезпечення надійної та стабільної роботи житлово-комунального господарства є прийняття нормативно-правової бази для проведення житлово-комунальної реформи і насамперед нового Житлового кодексу, забезпечення повної індивідуалізації надання житлово-комунальних послуг, визначення адекватних обсягам і якості послуг тарифних ставок, запровадження ефективних заходів з енергозбереження, стимулювання кредитування підприємств галузі, зокрема, шляхом часткової компенсації за рахунок місцевих бюджетів відсоткових ставок за кредитами банків, створення трирівневої системи відносин: власник — замовник — підрядник, а також суттєве скорочення переліку пільг з оплати житлово-комунальних послуг, посилення їх адресності.