Методичні рекомендації
до виконання курсової роботи з дисципліни
«Обгрунтування господарських рішень і оцінювання ризиків»
на тему: «Обґрунтування господарських рішень щодо підвищення
ефективності діяльності підприємства з урахуванням ризику»
для студентів спеціальності «Економіка підприємства»
денної та заочної форм навчання НУВГП
Рекомендований зміст курсової роботи
Вступ
Теоретико-методичні засади обґрунтування господарських рішень щодо … (вид діяльності підприємства)
Економічне обґрунтування господарських рішень щодо підвищення ефективності діяльності підприємства
Аналіз результатів діяльності підприємства
Визначення величини резервів підвищення ефективності діяльності підприємства
Економічне обґрунтування господарського рішення щодо..
Оцінювання ефективності господарського рішення
Оцінка впливу запропонованого рішення на результати діяльності підприємства
Обґрунтування заходів щодо зниження господарського ризику
Оцінювання ступеня ризику
Обґрунтування зниження ризику за рахунок…
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
Вступ
У вступі до курсової роботи стисло визначають актуальність обґрунтування господарських рішень та їх роль у підвищенні ефективності діяльності підприємства. Студент формулює мету виконання курсової роботи, ставить завдання, визначає практичну спрямованість даної роботи, оцінює ступінь вивченості проблеми та окреслює шляхи дослідження. Обсяг 2 – 3 сторінки.
Розділ 1. Теоретико-методичні засади обґрунтування господарських рішень щодо …
Формуючи назву теоретичного розділу студент вказує господарське рішення, яке пов’язане з одним із видів діяльності підприємства, і потребує обґрунтування в рамках даної курсової роботи. Для цього можна скористатися інформацією з додатку А. В даному розділі студент дає коротку характеристику обраного рішення, розкриває методичні аспекти обґрунтування обраного господарського рішення, визначає напрямки його впливу на ефективність господарської діяльності підприємства. Обсяг до 10 сторінок.
Розділ 2. Економічне обґрунтування господарських рішень щодо підвищення ефективності діяльності підприємства
В цьому розділі студент висвітлює основні результати аналізу діяльності підприємства за обраним напрямком дослідження, визначає резерви підвищення ефективності господарської діяльності підприємства, формулює господарське рішення, спрямоване на таке підвищення, проводить економічне обґрунтування доцільності реалізації обраного рішення та оцінює його вплив на ефективність діяльності підприємства. Обсяг 15 – 20 сторінок.
2.1. Аналіз результатів діяльності підприємства
В даному параграфі студент, використовуючи статистичну та фінансову звітність підприємства, наводить таблиці, що містять структурно-динамічний аналіз тих показників діяльності підприємства, які характеризують обраний напрямок дослідження. Тут же дається їхня економічна характеристика з визначенням основних тенденцій.
2.2. Визначення величини резервів підвищення ефективності діяльності підприємства
В даному параграфі студент, використовуючи методи абсолютних та відносних різниць, ланцюгових підстановок або інші, визначає резерви покращання використання тих чи інших ресурсів на підприємстві, створюючи підґрунтя для вибору господарського рішення, спрямованого на реалізацію встановленого резерву.
2.3. Економічне обґрунтування господарського рішення щодо..
Цей параграф передбачає чітке формулювання господарського рішення та конкретизацію мети його прийняття. Детально перераховуються всі можливі наслідки рішення, особливо виділяються позитивні наслідки, заради яких приймається рішення. Встановлюється тип рішення. На основі відповідної методики (Додаток Б) здійснюється економічне обґрунтування обраного господарського рішення.
2.4. Оцінювання ефективності господарського рішення
Виходячи з типу обраного господарського рішення студент проводить економічну оцінку його ефективності та оцінює доцільність реалізації такого рішення.
2.4.1. Алгоритм економічного обґрунтування операційного рішення
1.
Обгрунтування конкретного господарського операційного рішення.
Розрахунок планового показника економічного результату від реалізації рішення.
Розрахунок витрат на реалізацію обраного рішення (формування кошторису, прогнозування) .
4. Обчислення показників ефективності операційного рішення.
2. Алгоритм економічного обґрунтування інвестиційного рішення:
1.
Встановлення потреби в інвестиціях та джерел їх фінансування.
Прогнозування потоків грошових доходів від реалізації інвестиційного рішення.
Розробка графіку повернення інвестицій з врахуванням фактору часу.
Розрахунок чистої теперішньої вартості проекту або інших показників ефективності.
2.4.3. Алгоритм економічного обґрунтування фінансового рішення:
Формулювання рішення та мети його прийняття.
Встановлення наслідків фінансового рішення.
Розрахунок потреби в додаткових фінансових ресурсах та визначення джерел їх надходження або перерахунок структури балансу підприємства (при перерозподілі фінансів між різними активами без залучення додаткових фінансових ресурсів).
Розрахунок основних планових фінансових показників діяльності підприємства: прибутковості, ліквідності та фінансового стану.
2.5. Оцінка впливу запропонованого рішення на результати діяльності підприємства
В даному параграфі студент узагальнює розрахунки впливу господарського рішення на ефективність діяльності підприємства. Такі розрахунки доцільно зводити в таблицю, форма якої може мати наступний вигляд:
Таблиця 2.1
Вплив запропонованого господарського рішення на ефективність діяльності підприємства
Показники, що характеризують різні аспекти діяльності підприємства
До впровадження рішення
Після впровадження рішення
Ефект
від впровадження рішення

…
…
…
…

Разом





Розділ 3. Обґрунтування заходів щодо зниження господарського ризику
В цьому розділі передбачається здійснити оцінку ризиків, що пов’язані з реалізацією обраного господарського рішення, а також розробити заходи щодо зниження ступеня господарського ризику підприємства.
Оцінювання ступеня ризику
В залежності від типу рішення, використовуючи методику оцінювання ризику (Додаток В), студент розраховує величину ризику господарського рішення, що обґрунтовується в курсовій роботі.

Обґрунтування зниження ризику за рахунок…
В цьому параграфі студент, виходячи з величини ризику, пропонує заходи для зниження ступеня ризику. Для цього використовуються основні принципи ризик-менеджменту. Спосіб зниження ризику також потребує обґрунтування. Обґрунтування способу зниження ризику можна здійснювати в табличній формі.
Таблиця 3.1.
Обґрунтування зниження ризику за рахунок …
Показники
Без проведення заходу
Після проведення заходу

Виручка від продажу продукції



Собівартість реалізованої продукції



в т.ч. витрати на проведення заходу
-


Прибуток



Рівень рентабельності



Ймовірність втрат



Величина ризику




Висновки
У висновках наводять основні результати курсової роботи, відповідають на поставлені мету та завдання, а також оцінюють результати діяльності підприємства з урахуванням запропонованих в роботі рекомендацій.
Додаток А. ПЕРЕЛІК ГОСПОДАРСЬКИХ РІШЕНЬ, ЩО
ПОТРЕБУЮТЬ ЕКОНОМІЧНОГО ОБГРУНТУВАННЯ
Операційні рішення:
Виробнича програма підприємства
Потреба у виробничих ресурсах
Ефективність використання виробничих ресурсів
Продуктивність праці персоналу
Рівень витрат виробництва
Собівартість основних видів продукції
Розмір виробничих запасів і запасів готової продукції підприємства
Обґрунтування рівня ціни на окремі види продукції
Доцільність використання нових матеріалів
Виробництво нової продукції
Вибір раціональних методів і форм організації виробництва
Вибір оптимальних організаційних структур управління підприємством
Соціальні рішення
11) Інші операційні рішення, узгоджені попередньо з викладачем
Інвестиційні рішення:
Вибір між орендою та придбанням нової техніки
Лізингові операції
Виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт
Створення та використання нової техніки та технології
Виробничі інвестиції підприємства
Фінансові інвестиції підприємства
Інші інвестиційні рішення, узгоджені попередньо з викладачем
Фінансові рішення:
Структура джерел фінансування діяльності підприємства
Залучення зовнішніх джерел фінансування
Розміри продажу продукції в кредит
Розмір виплат дивідендів за простими акціями підприємства
Інші фінансові рішення, узгоджені попередньо з викладачем
Додаток Б. МЕТОДИКИ ЕКОНОМІЧНОГО ОБГРУНТУВАННЯ
ОКРЕМИХ ОПЕРАЦІЙНИХ РІШЕНЬ

1.Рішення про доцільність інвестицій у техніку для заміни живої праці
Для обгрунтування рішень даного типу необхідно розраховувати річну суму витрат на 1000 грн. капітальних витрат, що спрямовується на заміну живої праці минулою, і витрат на робочу силу, яка буде вивільнена.
І складова включає постійні витрати (амортизацію) і змінні витрати (ремонт, пальне, енергія).
ІІ складова – визначається за формулою:

— тарифна годинна ставка;
— тривалість робочого дня, год.;
— кількість робочих днів за рік;
— коефіцієнт соціальних нарахувань.
На основі цих даних визначають “зрівноважені капітальні витрати, тобто капітальні витрати, за яких витрати в умовах механізації виробництва зберігаються із витратами на робочу силу, що вивільняється.
Розрахунок:
— сума постійних і змінних витрат.
Підприємство матиме економію, якщо інвестиції на заміну працівників будуть меншими за. Підприємство зазнаватиме збитків, якщо інвестиції будуть більшими за зрівноважені капітальні вкладення.
2. Придбання техніки чи її використання на умовах підряду
Для обгрунтування прийняття даного рішення насамперед потрібно точно визначити коло витрат на утримання техніки, а також здійснити їх розподіл на постійні і змінні.
Постійні витрати — це витрати володіння технікою, які не залежать від інтенсивності її використання. Сюди відносяться амортизація, страхові платежі (на розсуд підприємства) і витрати на утримання приміщень, де зберігається техніка.
Змінні витрати на техніку пов’язані з її експлуатацією. До них відносяться: пальне і мастила, ремонт техніки, оплата праці обслуговуючого персоналу, інші.
Сума постійних і змінних витрат дає загальні річні витрати на утримання техніки. Її величина на одиницю продукції залежить від трьох факторів: строку служби техніки, співвідношенням між постійними і змінними витратами, обсягу виконаних робіт.
При збільшенні І і ІІІ, та зменшенні частини постійних витрат собівартість одиниці продукції — зменшується. І навпаки.
Співвідношення між постійними і змінними витратами на утримання техніки є важливим економічним параметром, за допомогою якого розв’язують ряд важливих господарських проблем. Наприклад: обґрунтовують обсяг робіт, за якого досягаються беззбитковість роботи власної техніки порівняно з підрядом.
, де
— обсяг робіт;
— постійні витрати на утримання техніки протягом року;
— вартість підряду техніки на одиницю продукції;
— зміні витрати на утримання техніки одиниці продукції.
Графічне зображення визначення обсягу робіт, за якою придбання техніки стає вигідним порівняно з її підрядом наступне:

Слід пам’ятати, що для використання тієї самої роботи можуть використовуватися різні марки машин, що відрізняються за рівнем продуктивності. Як правило, більш продуктивні машини дорожчі, тому і постійні витрати більші, ніж у менш продуктивних. Це означає, що придбання техніки дорогої є доцільним при більших обсягах робіт.
3.Основні підходи до прийняття рішення щодо заміни старої
техніки новою аналогічного зразка та вибору
альтернативного варіанту
Щоб дане рішення було обґрунтованим, необхідно здійснити в динаміці аналіз співвідношення між постійними і змінними витратами на техніку.
В умовах застосування методів прискореної амортизації в перші роки експлуатації техніки супутні витрати на її утримання дещо знижуються за рахунок постійних витрат (зниження амортизації з часом). Проте, в міру старіння техніки супутні витрати починають зростати через збільшення витрат на енергію, ремонт. Це відбувається тоді, коли зниження постійних витрат не в змозі компенсувати зростання змінних витрат. Якщо в результаті такого зростання супутні витрати досягають їх початкової величини (у І рік), то це і є сигналом для порушення питання про заміну старої техніки на нову.
Проте для прийняття рішення слід детально обгрунтувати вибір оптимального варіанту. Кожен варіант заміни потребує різних капітальних витрат і поточних витрат. Вибір на основі цих показників можливий лише тоді, коли їх привести до однієї розмірності (до одного року або до всього строку служби). Показником порівняння економічної ефективності є приведені затрати:
або
При обмеженій кількості варіантів можливо здійснювати вибір через коефіцієнт порівняльної економічної ефективності:

Обраний варіант повинен відповідати умовам абсолютної ефективності.
Використання методики визначення порівняльної економічної ефективності можливе за умови використання вимог:
І. Варіанти повинні вирішувати одну задачу, але з різними КВ і С.
ІІ. Якщо варіанти різняться за обсягом виробленої продукції, то їх необхідно привести до співставного виду. Перераховувати КВ і С на однаковий обсяг продукції. Через коефіцієнт приведення:
Ш. Необхідно застосовувати єдину методику і єдині ціни.
IV. Варіанти не повинні відрізнятися за часом затрат і одержання ефекту.
При визначені економічного ефекту від впровадження нової техніки необхідно забезпечувати тотожність ефектів:
1 — по продуктивності машини; 2 — по строку служби машини.
Для тотожності по 1 використовують коефіцієнт, що враховує ріст продуктивності:
Строк служби вираховується через коефіцієнт реновації та нормативний коефіцієнт ефективності

Ефект від впровадження нової машини:
4. Рішення про доцільність залучення позичкового капіталу
Виробничі потреби підприємств часто зумовлюють необхідність залучення позичкового капіталу, що стає складовою частиною їх авансованого капіталу. При цьому необхідно дати відповідь на питання: чи економічно доцільно залучати позичковий капітал у конкретній виробничій ситуації.
Обґрунтована відповідь базується на порівнянні норми прибутку на весь авансований капітал, що використали підприємства у процесі виробництва, і процентної ставки за кредит. Якщо * 2 перевищує 1, то краще використовувати власні кошти, і навпаки.
Даний критерій базується на залежності:

, — рентабельність (норма прибутку) на власний та авансований капітал;
, — позичковий та власний капітал підприємств,
— % ставка за .
З наведеної формули видно, що норма прибутку на власний капітал залежить від рентабельності авансованого капіталу та від розміру ефекту, який отримає підприємство в результаті використання позичкового капіталу. Цей ефект ще називають ефектом фінансового левериджу, який рівний .
Він складається з коефіцієнту фінансового левериджу , що характеризує величину позичкового капіталу на одиницю вартості , та диференціалом фінансового левериджу , що вказує на різницю між нормою прибутку на авансований капітал і % ставкою за кредит.
Рентабельність зростає лише тоді, коли . І навпаки, якщо рівний 0, то залучення позичкового капіталу не вплине на рентабельність власного капіталу.
Економічне обгрунтування господарських рішень при використанні трудових ресурсів
Обгрунтування чисельності та складу персоналу
Обгрунтування чисельності та складу персоналу охоплює послідовні етапи робіт:
– проектування трудових процесів на підприємстві;
– нормування затрат праці на виконання окремих видів робіт;
– планування чисельності працівників;
– формування персоналу підприємства.
Проектування трудових процесів на підприємстві передбачає визначення загального обсягу робіт та його розподіл у розрізі окремих груп виконавців.
Основними видами розподілу праці є:
функціональний розподіл (здійснюється в розрізі основних категорій персоналу, відображається в схемі організаційної структури управління);
технологічний розподіл (здійснюється в розрізі професій та спеціальностей);
кваліфікаційний розподіл (за рівнем складності робіт).
Глибина розподілу праці на підприємстві визначається його розмірами та загальним обсягом робіт. На невеликих підприємствах розподіл праці обмежений, тому виникає її суміщення.
Нормування затрат праці передбачає розробку та використання на підприємстві певної системи норм праці.
При обгрунтуванні господарських рішень щодо чисельності персоналу необхідно знати зв’язок між нормою часу і нормою виробітку.
Планування чисельності працівників полягає у встановленні їх планової кількості. Для визначення чисельності основних працівників є три способи:
1) За трудомісткістю виробничої програми:
, чол.,
де — сумарна трудомісткість виробничої програми, люд.-год.;
— дійсний фонд часу роботи одного середньоспискового робітника, год.;
— середній коефіцієнт виконання норми на підприємстві.
2) За нормами обслуговування:
, чол.,
де — загальна кількість одиниць устаткування;
— кількість змін роботи устаткування;
— коефіцієнт спискового складу ;
— норма обслуговування на одного робітника, одиниць.
або

— кількість основних робітників, які одночасно обслуговують один складний агрегат, чол.
3) За нормами виробітку:
, чол.,
де — планова кількість виробів, натуральних одиниць;
— годинна норма виробітку одного робітника.
Планова чисельність допоміжних робітників () визначається аналогічно чисельності основних робітників, якщо встановленні певні норми. Якщо ж такі норми не встановленні, то
, чол.,
де — кількість робочих місць допоміжних робітників.
Чисельність керівників, спеціалістів, службовців визначається на основі штатного розпису.
Формування персоналу підприємства передбачає здійснення заходів по відбору необхідних робітників на ринку праці, їх підготовці у навчальних закладах або підвищення кваліфікації.
Обгрунтування заходів, спрямованих на підвищення продуктивності праці
Основною метою управління продуктивністю праці на підприємстві є вишукування та реалізація можливих резервів її росту. Цей процес охоплює наступні етапи:
1) Побудова системи показників, що найбільшою мірою характеризують продуктивність праці працівників даного підприємства.
2) Вишукування та оцінка можливих резервів підвищення продуктивності праці..
3) Оцінка ефективності запланованих заходів та їх реалізація.
Система основних показників оцінки результатів та затрат праці на підприємстві
Показники оцінки результатів праці
Показники оцінки затрат праці

1. Обсяг виробництва продукції (шт., грн.).
2. Обсяг реалізації (шт., грн.).
3. Обсяг виробництва та реалізації окремих видів продукції (шт., грн.).
4. Прибуток.
5. Обсяг виконаних робіт або операцій (господарських або допоміжних).
1. Середньоспискова чисельність персоналу в цілому.
2. Середньоспискова чисельність працівників окремих категорій.
3. Кількість відпрацьованих люд.-год., люд.-днів.
4. Загальна сума ФОП.
5. Загальна сума сукупних витрат на утримання персоналу.


Вишукування та оцінка резервів має здійснюватись з урахуванням таких умов досягнення підвищення продуктивності праці:
а) результати діяльності зростають, а затрати зменшуються ();
б) результати діяльності зростають, а затрати не змінюються ();
в) результати діяльності зростають, затрати також зростають, але меншими темпами ();
г) результати діяльності незмінні, а затрати зменшуються ();
д) результати діяльності зменшуються і затрати зменшуються, але більшими темпами ().
Розрахунок приросту продуктивності праці проводиться за формулою:
Якщо за розробленими заходами відома зміна трудомісткості, то можлива зміна продуктивності праці:

і навпаки

Важливим елементом економічного аналізу є розрахунок можливого приросту продукції за рахунок підвищення продуктивності праці:

Для визначення ефективності прийнятих рішень необхідно порівняти темпи росту виробництва і темпи росту заробітної плати.
Зниження собівартості продукції внаслідок росту продуктивності праці, що перевищує ріст заробітної плати, знаходимо за формулою:
, %,
де — доля заробітної плати в собівартості продукції.
Стимулювання праці
Основною метою управління стимулюванням праці є забезпечення росту доходів персоналу та диференціації їх виплат відповідно трудовому вкладу окремого працівника у загальні результати діяльності.
В процесі управління стимулюванням праці приймаються рішення щодо:
1) вибору форм і систем оплати праці;
2) побудова на підприємстві тарифної системи заробітної плати;
3) побудова системи додаткового стимулювання окремих аспектів трудової активності персоналу;
4) індивідуалізація умов матеріального стимулювання найбільш кваліфікованих працівників;
5) планування коштів на стимулювання праці.
При обґрунтуванні ФОП необхідно враховувати підвищення продуктивності праці працівників та підвищення прибутку. Для цього застосовують такий алгоритм:
1) Обчислюється індекс зростання продуктивності праці у розрахунковому періоді щодо базового ().
2) Визначається нормативний коефіцієнт випередження підвищення продуктивності праці щодо підвищення заробітної плати.

3) Визначається розрахункове значення фонду оплати праці:

4) Встановлюються індекси зростання прибутку та ФОП:

5) Обчислюється максимальне значення поточного ФОП:

6) Порівнюється розрахунковий фонд оплати праці () та максимальний фонд оплати праці ():
Якщо <, то
>, то
5. Економічне обгрунтування лізингових операцій

Лізинг— це підприємницька діяльність яка спрямована на інвестування власних чи залучених фіінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключене користування на визначений строк лізингоодержувачу майна що є власністю лізингодавця.
Отже, лізинг можна розглядати як додаткове особливе джерело фінансування. Йому притаманні всі ознаки банківського кредиту, його відмінність— це кредит у матеріальній формі а не грошовій.
Лізинг є особливою формою кредитних відносин, а саме товарним кредитом в основних засобах, за якою право користування майном відокремлюється від права володіння ним.
Економічна доцільність лізингових платежів
Лізингові платежі— це плата яку здійснює лізингоодержувач за використання наданого йому майна, вона встановлюється у розмірі що забезпечує покриття витрат на придбання майна та одержання прибутку лізингодавцю.
Платежі поділяються:
платежі з фіксованою загальною сумою (рівними частками виплачуються протягом усього терміну дії лізингової угоди);
платежі з авансом відрізняються від попередніх що спочатку сплачується аванс а потім йдуть рівні платежі;
платежі з відстрочкою встановлюються якщо у лізингоодержувача є тимчасові труднощі, починають сплачуватися після закінчення відстрочки.
платежі як частка від певного результату (встановлюються у % від прибутку або від вартості продукції).
Згідно Закону України «Про лізинг» лізингові платежі включають в себе:
Суму амортизації об’єкта лізингу нарахована за термін за який вноситься платіж.
Суму що сплачується лізингодавцю як % за залучений ним кредит для придбання об’єкту лізингу.
Лізингова маржа або винагорода, прибуток лізингодавця.
Відшкодування страхових платежів за договором страхування об’єкту лізингу.
Інші витрати лізингодавця передбаченні угодою.
Методика визначення кожної складової загальновідома. Найскладніше визначити розмір лізингової маржі.
Згідно Закону України «Про лізинг» операції і сплати лізингових платежів за умовами договорів фінансового лізингу не є об’єктом оподаткування. Обгрунтування доцільності придбання майна на умовах лізингу спирається на порівняння вартості майна придбаного на умовах лізингу.
Вартість майна на умовах лізингу


Вмл— вартість майна на умовах лізингу;
Епр— економічний прибуток;
Лп— лізингові платежі.
Вартість майна придбаного в кредит

Якщо вартість майна придбаного за умов лізингу менша, ніж вартість майна придбаного в кредит, то укладання лізингової угоди є доцільним.
6. ОБГРУНТУВАННЯ РІВНЯ ЦІНИ ЗА УМОВ АКТИВНОГО
ТА ПАСИВНОГО ЦІНОУТВОРЕННЯ
Ситуація 1.
Проведення аналізу беззбитковості дає змогу отримати відповідь на два питання. По-перше, чи приведе зміна ціни до поліпшення фінансової ситуації на підприємстві, а по-друге — на скільки потрібно збільшити обсяг продажу, щоб компенсувати втрати виручки внаслідок зменшення ціни?
Щоб відповісти на ці запитання, розглянемо ситуацію, коли підприємство виробляє і, відповідно, реалізує протягом року 18 тис. поліетиленових мішків за ціною 2,30 грн. за штуку, а змінні витрати на одиницю продукції становлять 1,90 грн. Враховуючи, що з 2004 року є тенденція падіння попиту на дану продукцію розглянемо варіант доцільності зниження ціни мішків на 0,23 грн., або на 10 %.
Виникає питання — яку додаткову кількість продукції потрібно реалізувати, щоб втрати від зниження ціни компенсувати зростанням доходу від збільшення обсягу продажу? Тобто слід визначити беззбиткову зміну обсягу реалізації.
Якщо до зниження ціни підприємство щорічно продавало 18 тис. мішків поліетиленових за ціною 2,30 грн. за одиницю, що забезпечувало йому отримання виручки в розмірі 41000грн.
Частиною цієї виручки є змінні витрати в розмірі 34200 грн. (18000 х 1,90). Друга частина виручки — це маржинальний дохід, величина якого дорівнює 6800 грн. (41000 - 34200).
Отже можна зробити попередній висновок, що зниження ціни доцільне тільки в разі, коли сума маржинального доходу після зміни ціни буде не меншою від його величини за попередньою ціною, тобто не менше ніж 6800 грн.
Друга ситуація, коли ціна мішків зменшена з 2,30 грн. до 2,07 грн., тобто на 0,23 грн. Таке зменшення ціни в розрахунку на попередній обсяг реалізації спричинить падіння виручки на 4140 грн. (0,23 * 18000). Це, у свою чергу, зменшить величину маржинального до ходу до 2660 грн. (6800 - 4140).
Зміна маржинального доходу від реалізації попереднього обсягу продукції за рахунок нижчої ціни називається ефектом ціни.
Відповідно до закону попиту зменшення ціни товару веде до збільшення обсягу його реалізації, що зумовлює зростання доходу підприємства ЗАТ “Іскра”. Зміна маржинального доходу підприємства за рахунок зміни обсягу реалізації, що зумовлено зміною ціни на продукцію це - ефект масштабу. Але наскільки збільшиться маржинальний дохід за рахунок ефекту масштабу, нам не відомо. Ми лише можемо сказати, що підприємство не програє в тому разі, коли від'ємна величина ефекту ціни дорівнюватиме додатній величині ефекту масштабу.
Таким чином, для розв'язання питання беззбитковості необхідно знайти мінімальний приріст обсягу реалізації, що дасть змогу компенсувати негативний вплив ефекту ціни. Спираючись на умови задачі, можна визначити, що після зниження ціни маржинальний дохід від реалізації одиниці продукції становить 0,17 грн. (2,07 – 1,90). Якщо загальні втрати маржинального доходу від ефекту ціни становлять 4140 грн., то для їх компенсації підприємству потрібно додатково виробити і реалізувати 2430 мішків (4140 : 0,17).
Величину мінімальної зміни обсягу продажу, яка забезпечує той самий дохід, що підприємство отримувало до зміни ціни, можна визначити за формулами:
а) у відсотках:

?Qц = (-(± ?Ц)/ (Цн - 3В))*100 (3.1)
де ?Qц – беззбиткова зміна продажу за рахунок зміни ціни, %;
± ?Ц – зміна ціни вибору(+ підвищення, - зниження), грн.;
Цн — нова ціна (ціна після зміни), грн.;
3В — змінні витрати на одиницю продукції, грн. Знак «мінус» у чисельнику формули показує, що між зміною ціни та обсягом продажу існує обернена залежність.
б) в абсолютному виразі ця величина (? Кц) може бути визначена таким чином:

? Кц = (?Qц* Кб )/ 100 (3.2)
де Кб — базовий обсяг продажу, тобто до зміни ціни, шт.
У нашому прикладі на підприємстві ЗАТ “Іскра” беззбитковий приріст продажу дорівнюватиме:
1)у відсотках: (-(-0,23)/ (2,07-1,90))*100 = 13,5 %
2) в абсолютному виразі: (13,5*18000)/100 = 2430шт.
Таким чином, щоб виправдати зниження ціни на 0,23 грн. (10 %), підприємству необхідно як мінімум збільшити обсяг реалізації на 13,5 %, або на 2430 виробів. При цьому величина маржинального доходу не зміниться.
Безумовно, якщо фактичний приріст обсягу продажу перевищить величину беззбиткового приросту, то підприємство отримає додатковий прибуток. Його величину можна визначити шляхом множення маржинального доходу з одиниці продукції на різницю між фактично досягнутим обсягом продажу та його беззбитковою величиною:
?П=(Цн - ЗВ)* (?Кф -?Кбез ), (3.3)

де ?П — приріст прибутку, грн.;
?Кф і ?Кбез, — відповідно фактичний і беззбитковий прирости обсягів реалізації, шт.
Припустимо, що в нашому прикладі в результаті зниження ціни фактичний обсяг продажу збільшився на 3 тис. шт. У цьому разі приріст доходу дорівнюватиме 9690 грн. ((2,07 – 1,90) * (3000 - 2430)).
Наведені приклади розрахунків досягнення беззбитковості при зміні ціни розглядалися за умов стабільності в їхньому складі рівнів постійних та змінних витрат. Проте на практиці частішими є ситуації, коли зміна ціни супроводжується одночасною зміною її складових витрат.
Ситуація 2.
Розглянемо спочатку розрахунок беззбитковості, коли змінюються як ціна, так і її змінні витрати. Продовжуючи наш приклад, припустимо, що поряд зі зниженням ціни на 10 % у підприємства з'явилася можливість придбати сировину за нижчою ціною. Це приведе до зменшення змінних витрат на виробництво одиниці продукції на 0,20 грн. (з 1,90 до 1,70 грн.).Це зумовить адекватне збільшення питомого маржинального доходу, а для досягнення беззбитковості втрати маржинального доходу внаслідок зниження ціни мають компенсуватися його збільшенням як за рахунок зростання кількості реалізованої продукції, так і завдяки зменшенню змінних витрат. Тож для визначення беззбитковості зміни обсягу продажу під впливом обох чинників необхідно чисельник та знаменник формули скоригувати на величину зміни змінних витрат:

?Q3ц = ((± ?Ц+(±ЗВ))/(( ?Цн - ЗВ)-( ±?ЗВ))*100 (3.4)
де ?Q3ц — беззбиткова зміна продажу внаслідок одночасної зміни ціни та змінних витрат, %;
?ЗВ — зміна величини змінних витрат, грн.
Виходячи з попереднього прикладу втрати від зниження ціни на 0,23 грн. будуть частково компенсовані зменшенням витрат на сировину на 0,20 грн., а маржинальний дохід з одиниці продукції, відповідно, зросте на ту саму величину. Звідси беззбитковий приріст реалізації має дорівнювати:
?Q3ц = ((0,23-0,20)/(0,17+0,20))*100=8,1%
У натуральному виразі беззбитковий приріст (?Кц) становить:
?Кц = (18000*8,1)/100 = 1458 шт.
Ситуація 3.
Розглянемо тепер вплив на беззбитковий приріст реалізації і зміни постійних витрат. Припустимо, що підприємство має намір збільшити обсяг виробництва, придбавши нове устаткування, що, у свою чергу, призведе до збільшення в ціні такого виду постійних витрат, як амортизація.
Припустимо, що поряд зі зниженням ціни на 0,23 грн. підприємство з метою розширення виробництва планує придбати нове обладнання на суму 72 тис. грн.
За умов 6-річного терміну його експлуатації щорічне збільшення амортизаційних відрахувань (постійних витрат) становитиме 12000 грн. (72 : 6).
Визначаємо беззбитковий приріст обсягу продажу в натуральних одиницях:
?Кцп = ((0,23*1,90)+12)/0,17 = 7059шт.
і у відсотках:

?Q цп = ((0,23/0,17)+ (12/(0,17*1,90)))*100=39%
Таким чином, для компенсації втрат доходу від зменшення ціни на 0,23 грн. і збільшення постійних витрат на 12 тис. грн. внаслідок придбання нового устаткування підприємству слід виробити й відповідно продати як мінімум 25059 виробів (18000 +7059), тобто збільшити обсяг продажу на 39 %.
Аналіз беззбитковості дозволяє також оцінити можливі фінансові наслідки різних варіантів зміни ціни, витрат та обсягів виробництва. Розглянемо приклад розрахунку зміни прибутку внаслідок зменшення ціни на 0,23 грн. з одночасним зростанням постійних витрат. При цьому вважатимемо, що фактична потужність підприємства з виробництва продукції становить 18000 виробів на рік, обсяг продажу може змінюватися в межах від 0 до 50 %, а збільшення випуску на кожну додаткову партію у 5 тис. шт. веде до приросту постійних витрат (у розрахунку на рік) на 12 тис. грн.
Внаслідок зниження ціни на 0,23 грн., загальні втрати маржинального доходу в розрахунку на попередній обсяг продажу становитимуть 4140 грн. (0,23 *18000 ). Тим часом, зменшення ціни приведе до зростання доходу, який визначається як добуток питомого маржинального доходу після зменшення ціни (0,17 грн.) на приріст продажу продукції .
Але, як зазначалося раніше, для збільшення виробництва підприємство придбало нове обладнання, що зумовило зростання постійних витрат у розрахунку на рік на 12 тис. грн. Це, у свою чергу, негативно впливає на прибуток.
Підприємство отримає прибуток від одночасного зменшення ціни та придбання нового обладнання при збільшенні обсягу продажу на 40%. Це підтверджується попереднім розрахунком беззбитковості, який показав, що збільшення обсягів продажу більше ніж на 38 % дасть позитивний результат від запропонованих дій.
Ситуація 4.
На практиці часто виникає ситуація, коли підприємство змушене йти шляхом пасивного ціноутворення, тобто змінювати ціни на свою продукцію у відповідь на зміну цін конкурентів. Так, якщо конкурент зменшить свої ціни, то це, безумовно, призведе до падіння обсягів продажу нашої продукції. У відповідь на дії конкурента можна застосувати дві стратегії. Перша — також зменшити ціни, друга — залишивши ціни на попередньому рівні, піти на таке падіння обсягів реалізації, яке дасть змогу отримати ту саму величину доходу, що і при зменшенні ціни. Тож нам потрібно визначити те мінімальне скорочення обсягів продажу, яке ми можемо собі дозволити, перш ніж будемо вимушені також знизити ціну.
Для визначення беззбиткової зміни продажу за рахунок зміни ціни в умовах пасивного ціноутворення (?Qцп) можна використати таку формулу:
? Qцп = (± ?Цвк / МДв ) *100, (3.5)
де ?Цвк — зміна ціни в конкурента, %;
МДв — частка маржинального доходу в ціні, %.
Taк, якщо в нашому прикладі при ціні 2,30 грн. питомий маржинальний дохід становить 0,17 грн., то його частка в ціні, відповідно, становитиме 7,3 %. Припустимо, що конкурент зменшив ціну І своєї продукції на 10 %. Тоді беззбиткова зміна продажу при пасивному ціноутворенні дорівнюватиме:
? Qцп = (-10/7,3) *100 = -13,7 %
Таким чином, якщо зменшення ціни конкурента викличе падіння попиту на продукцію нашого підприємства до 13,7 %, то можна не змінювати ціну, а якщо більше ніж на 13,7 %, то в цьому разі доцільно йти за ціною лідера і також зменшити ціну. Аналогічна схема розрахунку може бути і в протилежній ситуації, коли конкурент підвищує ціни.
Ситуація 5.
Розглянемо умовний приклад, коли підприємство має намір розробити шкалу звичайних кількісних знижок. Припустимо, що початкове планується встановити 2% знижку на партію товару, розмір якої перевищує 18 тис. виробів (в нашому випадку це – поліетиленові мішки). Якщо ціна одиниці продукції становить 2,30 грн., а змінні витрати в її складі дорівнюють 1,90 грн., то беззбитковий приріст продажу внаслідок зменшення ціни на 2 %, або на 0,04 грн. становитиме 11 %:
(0,04/(2,26 – 1,90))*100, або 1980 шт.
Таким чином, за умови 2% знижки з ціни реалізація кожної одиниці товару, що перевищує партію в 19980 шт., приноситиме підприємству додатковий прибуток.
Припустимо, що наступну знижку планується встановити на рівні 5 % ціни, що становить 0,11 грн. Тоді беззбитковий обсяг продажу дорівнюватиме 37 %, (0,11/(2,19-1,90))*100 або 6600шт.мішків.
Тож можна зробити висновок, що знижку в розмірі 2 % можна встановити на партії товарів у межах 18000—19980 шт. Проведення аналогічних розрахунків за умов установлення знижок на інших рівнях дає змогу з певною мірою округлення розробити шкалу звичайних кількісних знижок.
Ситуація 6.
При обґрунтуванні розміру партії товару та величини цінової знижки необхідно враховувати, що покупцеві не завжди вигідно купувати продукцію значними партіями, тому що це веде до збільшення поточних витрат на її зберігання. Тому в ряді випадків застосування звичайних кількісних знижок за великий обсяг разової закупки втрачає свою стимулюючу роль. Кумулятивна знижка (яка називається також бонусною, або знижкою за оборот) надається постійним покупцям у разі придбання ними за певний період партії товару, що перевищує встановлену угодою межу. Така знижка враховує не лише величину знову придбаної партії продукції, а весь обсяг попередніх закупок. Тому сума оплати за придбання кожної нової партії товару перераховується з урахуванням зростаючих розмірів знижок.
Припустимо, що підприємство реалізувало покупцю визначену угодою мінімальну партію товару в розмірі 5 тис. шт. поліетиленових мішків, за ціною 2,30 грн. за одиницю. З урахуванням 8 % знижки вартість одиниці товару становить 2,12 грн., а за всю партію було сплачено 10600 грн. Після реалізації даного товару покупець вирішив придбати додатково 1,5 тис. шт. за умови 10 % знижки з ціни. Якщо б знижка була не кумулятивна, а звичайна, то ціна одиниці товару нової партії становила 2,12 грн., а за неї потрібно було б сплатити 3180 грн. додатково. Але знижка має накопичувальний характер і тому розрахунок із продавцем має здійснюватися за ціною 2,07 грн. з урахуванням кількості попередньо придбаної продукції.
За цих умов за весь придбаний товар у розмірі 6,5 тис. шт. мішків покупець повинен сплатити 13455 грн. (2,07 * 6500). Ураховуючи, що за першу партію він уже сплатив 10600 грн., нова партія товару йому коштуватиме лише 2855 грн. (13455-10600). Це забезпечить покупцеві отримання додаткової економії від закупівлі цієї партії товару. Таким чином, застосування кумулятивних знижок дає змогу купувати нові партії товару на дедалі вигідніших умовах.
Ситуація 7.
Поряд з кількісними знижками в ринкових умовах широко використовуються знижки за швидкість платежів. Вони надаються покупцю, який оперативно сплачує рахунки, тобто раніше встановленого угодою кінцевого терміну. Знижка за швидкість платежів складається з трьох елементів: розміру самої знижки, періоду її дії та кінцевого терміну сплати вартості придбаного товару, якщо покупець не використав наданої можливості в отриманні знижки. У країнах з ринковою економікою типовим прикладом у контрактах на поставку товарів є умова «2/10 нетто 30». Це означає, що платежі мають бути проведені протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару. Але покупцеві буде надана знижка в розмірі 2%, якщо він розрахується за продукцію протягом перших 10 днів.
Величина знижок за швидкість платежу, як правило, визначається рівнем банківської процентної ставки за кредити на поновлення обігових коштів. Звичайно, якщо виробник не отримає своєчасно гроші за реалізований товар, то він буде вимушений поповнювати свої обігові кошти за рахунок банківського кредиту. В цих умовах прискорення оплати зменшує необхідність залучення кредитів, що забезпечує певну економію внаслідок зниження сум процентних платежів.
Величина знижки за швидкість платежів (3) визначається за формулою:
З = ( БС/ 365)* Д = (36/365)*20=1,9%, (3.6)
де БС — банківська ставка за кредит, %;
Д — кількість днів, на які скорочується оплата за товар порівняно з кінцевим терміном розрахунків;
365 — кількість днів у році.
В нашому прикладі 2 %-ва знижка буде надана покупцю, якщо розрахунковий термін (30 днів) скоротиться як мінімум на 20 днів. За цих умов ставка за банківський кредит становитиме трохи більше 36 % річних, що значно перевищує вартість кредиту в більшості розвинутих країн.
7. ОБГРУНТУВАННЯ ЦІНОВИХ СТРАТЕГІЙ
Стратегію цінового прориву (проникнення) вибирає підприємство, коли в нього з’явилися можливості до значного зменшення витрат і підвищення якості продукції. Спираючись на низькі ціни, підприємство має можливість суттєво збільшити обсяг реалізації і тим самим витиснути з ринку слабших конкурентів.
Ефективність стратегії низьких цін залежить від трьох чинників. По-перше, від еластичності попиту. Чим вище його еластичність, тим у більшій мірі негативний ефект від зниження ціни буде компенсуватися позитивним впливом ефекту масштабу. Іншими словами, успішна реалізація стратегії низьких цін залежить від наявності значної кількості потенційних покупців, які згодні купити товар за нижчою ціною.
По-друге, від структури витрат на виробництво та реалізацію продукції. Стратегія низьких цін найдоцільніша за умов, коли в ціні товару частка змінних витрат незначна, а її основу складає маржинальний дохід. Завдяки значній величині питомого маржинального доходу, для компенсації втрат доходу від зменшення ціни потрібен відносно незначний приріст обсягу продажу. Для обґрунтування цього положення формулу запишемо дещо по-іншому:

а потім абсолютні величини замінимо їхніми відносними значеннями:

де D Цв — зміна ціни виробу, %.

Рис. 5.1. Наслідки підвищення ціни на 10 % за умови, що частка маржинального доходу в її складі дорівнює 80 %.
На основі визначення беззбитковості обсягів продажу при різних частках маржинального доходу в ціні за умови її зниження на 10 % побудуємо відповідний графік (рис. 5.2.).
Як свідчить графік, чим більша частка питомого маржинального доходу в ціні, тим менший приріст продажу необхідний, щоб виправдати зменшення ціни на ту ж саму величину.
По-третє, ефективність стратегії низьких цін залежить від рівня конкуренції. Успішність стратегії низьких цін може бути забезпечена лише, коли конкуренти з певних причин не зможуть відповісти аналогічним зменшенням ціни на свою продукцію. До таких причин можна віднести:
значну перевагу лідера в можливостях зменшення ціни, що стримує конкурентів вступати з ним у «цінову війну»;
небажання конкурентів реагувати на зменшення ціни, унаслідок незначних розмірів сегмента ринку, де діє така ціна;
відсутність на ринку значної конкуренції.

Рис. 5.2. Досягнення беззбитковості при зменшенні ціни на 10 %
Найпоширенішими видами стратегії високих цін є стратегія «знімання вершків» та стратегія лідерства за якістю товару.
Сутність стратегії «знімання вершків» полягає в тому, що спочатку на продукцію встановлюється максимально можлива ціна, за якою вона продається на певному сегменті ринку. Після того, як збут за даною ціною почне скорочуватись, підприємство поступово зменшує ціну з метою приваблення нових клієнтів. Це дає змогу в кожному сегменті ринку отримати максимальну величину прибутку.
Стратегію лідерства за якістю товару може використовувати підприємство, коли воно має сприятливі умови для впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Це дає можливість йому випереджати конкурентів у виробництві нової високоякісної продукції. У таких умовах встановлення підприємством високих цін на свої товари зумовлюється необхідністю відшкодування значних витрат, які пов’язані з проведенням науково-дослідних і конструкторських розробок.
Ефективність стратегії високих цін також залежить від трьох чинників: еластичності попиту, структури витрат та рівня конкуренції.
Дана стратегія ефективна, якщо товар орієнтований на такий ринок, де, як правило, попит нееластичний. Це ринок багатих покупців, котрих більше цікавить унікальність та якість продукції, ніж її ціна. Тому вони згодні заплатити за товар ціну, яка більша, ніж ринкова.
Другий чинник — це витрати. Стратегія високих цін найефективніша відносно товарів, у цінах яких основну частку складають змінні витрати. У цьому випадку навіть незначне підвищення ціни веде до істотного збільшення маржинального доходу, який буде компенсувати втрати доходу від падіння обсягів продажу.

Рис. 5.3. Наслідки підвищення ціни на 10 % за умови, що частка маржинального доходу в її складі дорівнює 20 %
За вказаних умов графік залежності беззбиткового обсягу продажу від частки маржинального доходу в ціні при її підвищенні на 10 % має такий вигляд (рис. 5.4.).

Рис. 5.4. Досягнення беззбитковостіпри збільшенні ціни на 10 %
З графіка видно, що чим менша частка питомого маржинального доходу в ціні, тим більшим буде падіння обсягів продажу, що компенсується збільшенням ціни на ту ж саму величину.
До третьої групи цінових стратегій належить стратегія нейтрального ціноутворення, за якої ціни встановлюються на середньому рівні, що склався на ринку. У цьому випадку значення ціни як інструменту цінової політики підприємства не має великого значення. Вибір такої стратегії зумовлюється тим, що підприємство не має можливостей установити на продукцію високу ціну, тому що вона не вирізняється високими споживчими властивостями або на ринку відсутні покупці, які б змогли заплатити за товар найвищу ціну. Таким чином, нейтральне ціноутворення є вимушеною стратегією для підприємства, яке працює на ринку, де попит істотно залежить від рівня цін, а конкуренти готові застосувати проти нього засоби «цінової війни».
8. МЕТОДИКА СКЛАДАННЯ БЮДЖЕТІВ ПІДПРИЄМСТВА
НА ПЛАНОВИЙ РІК
Підприємство згідно до угоди запланувало реалізувати в бюджетному періоді 120000 приладів ціною 50 грн .за одиницю. Для виготовлення приладу необхідно 8 кг сировини, ціна придбання якої складає 4 грн.
Для виробництва одного приладу необхідно витратити 30 хв.; тарифна ставка робітника становить 15 грн .за годину.
Термін зберігання запасів 10 днів. Коефіцієнт готовності незавершеного виробництва – 0,35. Тривалість виробничого циклу 4 дні, тривалість періоду – 365 днів. Запаси матеріалів на кінець періоду складають 20 % від запасів матеріалів на початок періоду. Вихідні дані:
Таблиця 1
Баланс підприємства на початок бюджетного року
Актив
Пасив

Основні засоби:

Статутний капітал
2 375 310

- первісна вартість
2 010 000
Нерозподілений прибуток
7 320

- знос
360 000
Кредиторська заборгованість:


- залишкова вартість
1 650 000
- за сировину
14040

Матеріали
131 250
- за комунальні послуги
5940

Готова продукція
46 305



Каса
750



Поточний рахунок у національній валюті
524 205



Розрахунки з дебіторами
49 500



Розрахунки з підзвітними особами
600



Баланс
2 402 610

2402610


Таблиця 2
Дані про запаси сировини і готової продукції на складі на 1 січня бюджетного року
Запаси
Кількість, шт.
Собівартість одиниці, грн.
Усього собівартість, грн.

1. Матеріалів
26250
5
131250

2. Готової продукції
2205
21
46305

Таблиця 3
Заплановані загальновиробничі витрати, грн.
Стаття витрат
Постійні витрати
Змінні
витрати


Заробітна плата і відрахування
115200
45840


Опалення, освітлення
31200
8520


Ремонт і обслуг-ня устаткування
28800
42000


Оренда
57600
-


Амортизація
108000
-


Інші витрати
10394
12520


Таблиця 4
Заплановані невиробничі витрати, грн.
Стаття витрат
Адміністративні витрати
Витрати
на збут


Заробітна плата і відрахування
460800
23040


Комісійні
-
4 % від Орп


Оренда
57600
7200


Реклама
-
10080


Амортизація
17280
1920


Комунальні послуги
11520
-


Відрядження
19200
5760


Інші витрати
3840
6720


Розвязання
Бюджет продажу
Показник
Плановий рік


Обсяг реалізації, од. (Орп)
120000


Ціна одиниці виробу без ПДВ, грн.
50


Виручка від реалізації, грн. (Вр)
6000000


ПДВ
1200000


Виручка від реалізації з ПДВ, грн.
7200000


Виробнича програма і бюджет перехідних запасів готової продукції
Показник
Плановий рік
Методика розрахунку


Обсяг реалізації, од.
120000



Термін зберігання запасів на складі, днів (tpfg)
10



Запаси готової продукції на кінець періоду, од.
3288
ГПн.од. кп = Орп·tзап/Tперіоду


Запаси готової продукції на початок періоду, од.
2205



Обсяг товарної* продукції, од.
121083
Он.од.тп=Орп+ГПкп -ГПкк


Ціна одиниці виробу без ПДВ, грн.
50



Обсяг товарної продукції, грн.
6054150


* Товарна продукція – вартість виробленої та призначеної для реалізації продукції.
Виробнича програма і бюджет перехідних запасів
незавершеного виробництва
Показник
Плановий період
Методика розрахунку


Обсяг товарної продукції, од.
121083



Тривалість виробничого циклу, днів (tвц)
4



Коефіцієнт готовності НВ (Кгот)
0,35



Запаси НВ на кінець періоду, од.
464
НВн.од.кп = Отп·tвц·Кгот/Тперіоду


Запаси НВ на початок періоду, од.
0



Обсяг валової* продукції, од.
121547
Он.од.вп = Отп+НВкп-НВпп


Ціна одиниці виробу без ПДВ, грн.
50



Обсяг валової продукції, грн.
6077350


* Валова продукція – вартість виробленої продукції та напівфабрикатів.
Бюджет використання матеріалів
Показник
Плановий рік
Методика розрахунку


Обсяг валової продукції, од.
121547



Матеріальні витрати на одиницю, кг (МВод)
8



Виробнича (валова) потреба в матеріалах, кг
972376
ВПн.од.мат = Овп·МВод


Ціна придбання 1 кг матеріалів, грн. (Цод.мат)
4



Прямі матеріальні витрати на виробництво валової продукції, грн.
3889504
ВПгр.од.мат = ВПн.од.мат ·Цод.мат


Бюджет придбання матеріалів
Показник
Плановий рік
Методика розрахунку


Обсяг валової продукції, од.
121547



Матеріальні витрати на одиницю, кг
8



Виробнича потреба в матеріалах, кг (ВПмат)
972376



Запаси матеріалів на кінець періоду, кг (МЗкп)
5250
0,2 · МЗпп


Загальні потреби, кг
977626



Запаси матеріалів на початок періоду, кг (МЗпп)
26250



Обсяг закупки матеріалів (чиста потреба), кг
951376
Озак = ВПмат+ МЗкп - МЗпп


Ціна придбання 1 кг матеріалів, грн.
4



Витрати на придбання, грн.
3805504



Бюджет прямих витрат на оплату праці
Показник
Плановий рік
Методика розрахунку


Обсяг валової продукції, од. (Овп)
121547



Витрати на одиницю продукції, год.
0,5
30 хвилин


Загальні витрати праці, год.
60772,5
Вн.од.зп=Овп·Вн.одод


Тарифна ставка за годину, грн. (Тст)
15



Загальні витрати на оплату праці, грн.
911587,5
Вгр.од.зп = Вн.од.зп·Тст


Бюджет загальновиробничих витрат, грн.
Показник
Плановий рік
Методика розрахунку


Витрати на оплату праці
161040
Постійна частина заробітної плати + Змінна частина заробітної плати


Ставка розподілу змінних витрат
4,225514
?ЗВВ / ?ЗВ

Змінні ЗВ:



заробітна плата і відрахування
45840



опалення, освітлення
8520



ремонт і обслуговування устаткування
42000



інші витрати
12520



Разом змінних ЗВ
108880


Постійні ПВ:



заробітна плата і відрахування
115200



опалення, освітлення
31200



ремонт і обслуговування устаткування
28800



оренда
57600



амортизація
108000



інші витрати
10394



Разом постійних ПВ
351194



РАЗОМ ЗВВ
460074
ЗВ + ПВ


Бюджет виробничої собівартості продукції, грн.
Показник
Плановий рік
Методика розрахунку


НВ на початок періоду
0



Витрати на виробництво:



-
прямі матеріальні витрати
3805504


-
прямі витрати на оплату праці
911587,5


-
загальновиробничі витрати
460074



Разом витрат
5177165,5



НВ на кінець періоду
23077,3
НВгр..од.кп = Овп · Сгп · tвц · К^в/Тперіоду = 121547·21·4·0,825
К^в = (См+0,5·(Сгп – См)) / · (Сгп – См) = (5+0,5·(21-5))/(21-5)


Собівартість виготовленої продукції
5154088,2



Бюджет собівартості реалізованої продукції, грн.
Показник
Плановий рік
Методика розрахунку


Готова продукція на початок періоду
46305



Собівартість виготовленої продукції за період
5154088,2



Готова продукція на кінець періоду
69048
ГПн.од. кп · Сгп


Собівартість реалізованої продукції
5131345,2



Бюджет адміністративних витрат, грн.
Показник
Плановий рік
Методика розрахунку


Заробітна плата і відрахування
460800



Оренда
57600



Амортизація
17280



Комунальні послуги
11520



Відрядження
19200



Інші витрати
3840



РАЗОМ адміністративних витрат
570240



Бюджет витрат на збут, грн.
Показник
Плановий рік
Методика розрахунку


Заробітна плата і відрахування.
23040



Комісійні
240000
Орп·0,04


Реклама
10080



Оренда
7200



Амортизація
1920



Відрядження
5760



Інші витрати
6720



РАЗОМ збутових витрат
294720



Бюджетний звіт про прибуток, грн.

Показник
Плановий рік
Методика розрахунку


Дохід від продажу
6000000



Собівартість реалізованої продукції
5131345



Валовий прибуток
868654,8
ВП = Вр - Ср


Витрати періоду: (Вп)



-
адміністративні
570240


-
на збут
294720



Прибуток від основної діяльності
3694,8
Пр = ВП - Вп


Податок на прибуток
923,7
Пр · 0,25


Чистий прибуток
2771,1



Дивіденди
-



Нерозподілений прибуток
2771,1



Бюджет руху готівки, грн.
Показник
Плановий рік
Методика розрахунку


Готівкові кошти на початок періоду
524955
Баланс (524205+750)


Грошові надходження:



-
від продажу продукції
6000000


-
за рахунок продажу в кредит



-
позика



-
інші надходження
50100
розрахунки з дебіторами + розрахунки з підзвітними особами


Разом надходження
6050100



Платежі:



-
придбання товарів
3805504


-
заробітна плата
1556467,5


-
комісійні
240000


-
орендна плата
122400


-
ремонт і обслуговування устаткування
70800


-
відрядження
24960


-
реклама
10080


-
сплата боргу
19980


-
страхові платежі
51240



- податок на прибуток
923,7


-
інші поточні витрати
33474



Разом платежів
5695829,2



Чистий потік готівки
304170,8



Готівкові кошти на кінець періоду
829125,8




9. Основні методи розрахунку економічного ефекту від реалізації рішень, пов’язаних з операційною діяльністю підприємства.
Заходи щодо підвищення якості «входу» системи – якості сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, які отримує виробник. Економічний ефект від впровадження цих заходів проявляється :
а) у виробника товару за рахунок підвищення якості процесу, що впливає на зниження собівартості товару внаслідок зупинок виробництва при застосуванні якісних матеріалів і комплектуючих, зниження виробничого браку;
б) у споживача товару за рахунок підвищення якості його виготовлення (якість розробки не змінюється), що дозволяє виробнику підвищити ціну товару.
Так як сировина, матеріали і комплектуючі вироби входять у поточні витрати – собівартість товару, то затрати на підвищення якості «входу» системи можуть перевищити економію виробничих витрат при застосуванні якісних матеріалів і комплектуючих за рахунок скорочення зупинок виробництва і браку. В цьому випадку сумарна складова зміни собівартості товару буде від’ємною.
Економічний ефект розробки і реалізації заходів щодо підвищення якості сировини, матеріалів і комплектуючих виробів (якості «входу» системи) розраховується за формулою:
Ет = [- ^Ст.вх t + ^ Ст.пр t + (Цт.н t –Цт.с t)] Nт t – Звх,
де Ет – очікуваний економічний ефект розробки і реалізації заходів щодо придбання більш якісних сировини, матеріалів і комплектуючих виробів за строк застосування заходу (Т);
^Ст.вх t - перевитрата через ріст собівартості одиниці товару в році t за рахунок придбання більш якісної сировини, матеріалів і комплектуючих виробів (додаткові витрати на підвищення якості «входу»);
^ Ст.пр t - зниження собівартості одиниці товару в році t за рахунок підвищення якості процесу при застосуванні якісного «входу»;
Цт.н t - прогноз ціни нового товару (після впровадження заходів) в році t;
Цт.с t - те ж старого;
Nт t - прогноз обсягу випуску даного товару в році t, натуральні вимірювачі (шт., т тощо);
Звх - одноразові затрати (інвестиції) на підвищення якості «входу» (аналіз ситуації, формулювання проблеми, заключення нових договорів, розробка організаційних проектів тощо).
2. Заходи щодо підвищення якості процесу в системі - щодо вдосконалення технології, організації виробництва, оперативного управління, підвищення рівня автоматизації.
В цьому випадку ефект створюється у споживача за рахунок «перенесення» високої якості «входу» системи через процес системи до іі «виходу». Для використання переваг високої якості «входу» обов’язково потрібно підвищити якість процесу. На цей захід виробнику потрібні додаткові затрати (собівартість товару, як правило, підвищується).
Ефект, який отримує споживач за рахунок застосування більш якісного товару і, відповідно, більш повного задоволення своїх потреб, або випуску із застосуванням даного товару більш якісної продукції (яка реалізується за більш високою ціною або в більших кількостях за рахунок підвищення якості товару), в умовах конкуренції автоматично розподіляється між виробником і споживачем товару через його ціну на ринку.
Економічний ефект розробки і реалізації заходів щодо вдосконалення технології, організації виробництва, системи оперативного управління або підвищення рівня автоматизації виробництва (в цілому – підвищення якості процесу в системі) у виробника товару визначається за такою формулою (розрахунок веде виробник):
Ет = (Цт i t – Ст i t - Пт i t) Nт i t - Зпр t,
де Ет - очікуваний економічний ефект розробки і впровадження заходів щодо підвищення якості процесів в системі за строк застосування заходів (Т);
i = 1, 2…, n - кількість найменувань товарів, що випускаються підприємством, на які поширюється даний захід;
Цт i t – прогноз ціни i –го товару в році t;
Ст i t - прогноз собівартості одиниці i -го товару в році t;
Пт i t - прогноз податків з одиниці i -го товару в році t;
Nт i t - прогноз обсягу випуску i -го товару в році t;
t вк = 1,2…, Твк - рік вкладень інвестицій у заходи щодо підвищення якості процесів у системі (Твк – останній рік вкладень, рік впровадження заходів);
Зпр t - одноразові витрати (інвестиції) на підвищення якості процесів (на вдосконалення технології, організації тощо) в році t вк .
3.Очікуваний економічний ефект розробки і впровадження заходів щодо підвищення якості товару (підвищення продуктивності, надійності, екологічності та інших показників) і організаційно-технічного розвитку виробництва визначається за такою формулою (розрахунок веде виробник):
Ет = (Цт t – Ст t - Пт t) Nт t + Есуп.т t - Зк t,
де Ет - очікуваний економічний ефект підвищення якості товару за нормативний строк його служби;
tс = 1,2…,Тс – строк дії заходу щодо покращення екологічних і соціальних показників зовнішнього середовища;
Есуп.т t - супутній екологічний чи соціальний ефект в грошовому виразі від використання товару підвищеної якості;
Зк t - одноразові затрати (інвестиції) на підвищення якості товару, включаючи затрати на ліквідацію елементів основних виробничих фондів в зв’язку з освоєнням і впровадженням нового товару (якщо при ліквідації цих елементів отримується прибуток, то вони віднімаються із Зк).

Додаток В. ОЦІНЮВАННЯ СТУПЕНЯ РИЗИКУ
І. Методики оцінювання ризиків операційних рішень:
Методика прогнозування ризику низьких обсягів реалізації
продукції
Ризик низьких обсягів реалізації являє собою можливі втрати підприємства внаслідок того, що фактичні обсяги реалізації значно менші, ніж ті, що прогнозувалися, і таким чином підприємство не отримує тієї величини прибутку, що планувалася. Щоб запобігти цьому, підприємець повинен на основі аналізу такого ризику вибрати раціональну стратегію виробництва в умовах невизначеності. При цьому можна використовувати ігрові моделі.
Задаючись ймовірними варіантами попиту на товар, розраховуються варіанти середньорічного прибутку, які представлені в вигляді матриці платоспроможності з врахуванням очікуваного значення втрат, пов’язаних із зберіганням нереалізованої продукції.
Таблиця В1
Аналіз комерційної стратегії при невизначеній
ринковій кон’юнктурі (тис.грн)
Обсяг виробництва, S
Розмір прибутку в залежності від імовірнісних коливань попиту, g
?i=mingij
W
Bi=maxgij


П1
П2
П3
П4




S1








S2








S3








Bj=max gij








Примітка: і– номер строки; j – номер графи.
Аналіз цієї гри починається з позиції максиміна. Вона полягає в тому, що суб’єкт, який приймає рішення, вибирає чисту стратегію, що гарантує найбільший з всіх найгірших можливих наслідків по кожній стратегії. Якщо вибрати стратегію S1, то найгірший з всіх можливих результатів в тому, що чистий дохід складе:
? 1 = ming1j
Аналогічно знаходимо для інших стратегій і заносимо результати в таблицю 1
Вони покажуть рівень безпеки кожної стратегії, оскільки отримання гіршого варіанту виключено. На цій основі найкращим рішенням Sопт , буде таке, яке гарантує кращий з множини найгірших результатів:
W = max?i = max mingij
Стратегія S1 називається максимінною, тобто при будь якій умові кон’юнктури ринку результат не буде гіршим, ніж W. Таку величину називають нижньою ціною гри чи максиміном, а також принципом найбільш гарантованого результату на основі критерію Вальда, згідно з яким оптимальною при будь-якому стані середовища стратегією є максимінна стратегія. Максимінна оцінка за критерієм Вальда є однією абсолютною надійною при прийнятті рішення в умовах невизначеності.
Проведемо аналогічні роздуми для другого боку стану середовища, в даному випадку для виявлення гарантованого найгіршого результату із всіх найкращих результатів дій за кожною стратегією.
Для цього у кожному варіанті ймовірного обсягу збуту у кожній стратегії вибираємо рішення, що максимізує виграш:
Bi = max g ij
З врахуванням всього можливого гірший варіант визначається як:
Bi = min max g ij
Ця величина називається верхньою ціною гри чи мінімаксом, а відповідно умови стану і середовища чи стратегія – мінімаксимою. При найгіршому результаті з всіх найкращих результатів дій у кожній стратегії гарантується, що стан попиту і пропозиції дають можливість виграти не більше Ві.
Щоб оцінити, наскільки той чи інший стан «природи» (попиту і пропозиції) впливає на результат, використовуємо показник ризику rij при введенні стратегії Sі і при стані природи Пij. Він визначається як різниця між максимально можливим виграшем при даному стані середовища Пj і виграшем при обраній стратегії :
rij = ?j – gij (rij ? 0)
На цій основі будуємо матрицю ризиків (табл.. 2)
Таблиця В2
Аналіз ризику при різному співвідношенні ймовірного попиту
і стратегії виробництва (тис.грн.)
 
П1
П2
П3
П4
max ri
Sопт

S1







S2







S3








Цей показник є основою мінімаксного критерію Севіджа, згідно з яким вибирається така стратегія S1, при якій величина ризику приймає мінімальне значення в найсприятливішій ситуації:
S = min max r ij
Сутність цього критерію в прагненні уникнути більшого ризику при виборі рішення.
При виборі рішення з двох крайностей, пов’язаних з песимістичною оцінкою за критерієм Вальда і оптимістичного максимального критерію, доцільно дотримуватись деякої проміжної продукції, границя якої регулюється показником песимізму-оптимізму, так званим ступенем оптимізації в критерії Гурвіца. Його значення знаходиться в межах 0 ? х ? 1, причому х = 1 отримується максимальний критерій Вальда, а при х = 0 співпадає з максимальним критерієм.
В відповідності з цим компромісним критерієм для кожного рішення визначається лінійна комбінація мінімуму і максимуму виграшів:
Gi = x min g ij + (1-x) max g ij,
Потім обирається та стратегія, для якої ця величина буде найбільшою.
Таким чином, на основі попереднього аналізу можна знизити ризик низьких обсягів продукції (реалізації продукції), шляхом вибору оптимальної стратегії виробництва на основі врахування можливих змін в кон’юнктурі ринку.
Крім того, запобігти можливому зниженню обсягів продаж можна шляхом глибокого вивчення кон’юнктури ринку, вдосконаленням продукції, підвищенням її конкурентоздатності, вдосконаленням збутових мереж, впливом на попит тощо. Про ці заходи йтиметься в наступних розділах.
1.2. Оцінка ризику неефективного виходу на ринок
Cтупінь економічного ризику (як імовірності технічного і комерційного успіху) може оцінюватись за допомогою підходу, запропонованого американськими економістами при оцінці технічних нововведень:
П х С х Т х Рт х Rк
Е =
? 3
де Е – ефективність реалізації нововведення; П – щорічний обсяг продаж нового виробу; С – продажна ціна виробу; Т – життєвий цикл виробу (передбачуваний строк виробництва нового виробу); Рт – імовірність технічного успіху (можливість практичного втілення дослідницьких ідей в новій вдосконаленій продукції); Rк – імовірність комерційного успіху (можливість збуту нової продукції на ринку і отримання очікуваних прибутків); ?3 – сума затрат на реалізацію, включаючи затрати на розробку, освоєння виробництва і поточні виробничі затрати.
Імовірність технічного і комерційного успіху, тобто врахування ризику і оцінка його ступеня, визначається в залежності від характеру продукції, яку передбачається отримати в результаті реалізації й інших факторів. Кожний з них може бути визначений за таблицею 1, що допомагає визначити імовірність успіху проектів.
Таблиця В3
Фактор
Опис винаходу


Клас 1
Клас 2
Клас 3

Інформаційний
Виріб відомий або добре оцінений
Вимоги до використання виробу відомі, але характеристики – лише в загальному обрисі
Виріб на стадії проекту, вимоги до нього відомі лише в загальному обрисі

Виробничо-технічний
Звичайний процес виробництва. Виріб можна виробляти існуючим обладнанням
Необхідні деякі нові технічні процеси і модернізація процесу виробництва
Більшість технічних процесів будуть новими або необхідні нові методи виробництва

Науково-технічний
Необхідні лише лабораторні досліди або дослідне виробництво зразків
Необхідні невеликі теоретичні дослідження або значне експериментальне дослідження
Необхідна широка дослідна і експериментальна робота

Юридичний
Фірма має переваги в патентах та ліцензіях
Відносно вільна можливість використати патент і отримати ліцензію
Переважне становище в патентах і ліцензіях мають конкуренти

Кадровий
Персонал фірми – визнані спеціалісти в даній області
В фірмі працюють такі ж досвідчені спеціалісти в даній області, як і у конкурента
Відсутність досвіду в даній області, тоді як в інші в ній є спеціалістами


1.3. Методика оцінювання ризику падіння цін на товар
1. Будується статистичний ряд цін на продукцію підприємства.
2. Розраховується трендова модель та здійснюється прогноз ціни на наступний період.
3. Задаючись параметрами довіри визначаємо три рівня ціни – високий,середній та низький, а також їхні ймовірності.
4. Розраховується виручка, прибуток та показники прибутковості для кожного рівня ціни.
5. Визначаються втрати від недоотримання прибутку та зниження прибутковості порівняно з очікуваним або найкращим варіантом.
6. На основі розрахункових втрат та їх ймовірностей визначають рівень ризику від падіння цін на продукцію.
1.4. Методика оцінювання ризику неплатежів за товар
В економічній боротьбі з конкурентами-виробниками за покупця, підприємство змушене продавати свою продукцію в кредит з ризиком неотримання грошових коштів в строк. Аналіз кредитоспроможності і оцінка ризику неповернення кредиту може здійснюватись за системою показників кредитоспроможності, що характеризують такі сторони діяльності: дієздатність, репутацію, капітал, наявність забезпечення кредиту тощо. Вибір показників кредитоспроможності здійснюється залежно від кількості експертів методами рангової кореляції та парних порівнянь.
Пропонується система показників в кредитоспроможності, в якій основну увагу приділено показникам, що характеризують перспективи роботи підприємств, яким надається відстрочка платежу (комерційний кредит). При цьому дослідження проводиться за двома напрямами – аналізу балансу на ліквідність і розрахунку очікуваних доходів, який доповнюється оцінкою можливості їх одержання.
Одним з показників, що характеризують підприємство з цього боку, виступає коефіцієнт незалежності. Він дозволяє оцінити частку власника у загальній вартості майна фірми і обчислюється як відношення величини джерел власних коштів до загальної суми балансу. В більшості розвинених країн вважається, що коли цей коефіцієнт є вищим 0,5, то ризик кредиторів зведено до мінімуму: продавши половину майна, сформованого за рахунок власних коштів, підприємство може погасити свої боргові зобов’язання.
Коефіцієнт незалежності дає якісну картину фінансової стабільності та солідності досліджуваного підприємства. Використання інших показників, які ґрунтуються на даних звітності, не є розумним, оскільки вони не можуть вичерпно характеризувати кредитоспроможність позичальника в наступні періоди.
Для оцінки очікуваних доходів пропонується показник достатності очікуваних доходів підприємства для виконання ним своїх зобов’язань, який може варіювати в межах від 0 (є недостатнім) до 1 (є повністю достатнім). Проміжне значення цей показник може набувати у випадках, коли експерт, який оцінює, неповністю впевнений у можливості досягнення обстежуваним підприємством намічених результатів. У цьому зв’язку постає питання про вірогідність інформації, що подається позичальником, причому виділяють два аспекти проблеми, що розглядається,: реальність запропонованих розрахунків і компетентність їх виконання. З приводу реальності розрахунків (міри довіри до клієнта) пропонується досліджувати такий показник, як репутація позичальника. Врахування компетентності, під якою в даному випадку розуміється правомочність припущень позичальника про перспективи свого розвитку, пропонується здійснювати за допомогою такого універсального показника, як конкурентоспроможність виготовленої ним продукції.
Репутацію фірми пропонується організувати за кількома напрямами: 1) особисті контакти з його керівництвом і співробітниками, інша побічна інформація допомагає визначити моральні її якості і ділову активність 2) з’ясування наявного досвіду фірми з банками, постачальниками дозволяє визначити його акуратність у додержанні умов договорів 3) аналіз грамотності складання звітних документів дає уявлення про рівень організації на цьому підприємстві особливості і аналітичної роботи. Подібна інформація якісно не чітка, виражена в термінах природної мови, через що оцінити її чіткими тематичними критеріями неможливо. Тому, пропонується описувати названий показник за допомогою функції належності, що має граничні значення 0 ( негативна репутація), 1 (позитивна). Проміжні значення свідчать про міру відповідності об’єкта поняттю, зміст якого формалізується нечіткою множиною.
Для визначення показника конкурентоздатності продукції, що виготовляється, необхідно враховувати її відповідність світовим стандартам якості, співвідношення попиту і пропозиції щодо подібних її видів, можливість її реалізації з врахуванням закреслюваного рівня цін і майбутніх змін у платоспроможному попиті на відповідні види продукції. Цей показник також можна оцінювати за допомогою функції належності в межах від 0 до 1 (дефіцитна продукція). Проміжні значення свідчать про рівень цього показника, що склався для всіх видів продукції, яка виробляється підприємством, що аналізується.
В результаті запропонований приблизний перелік показників, які можуть бути використані для оцінки кредитоспроможності підприємства (табл. В 4).

Таблиця В4
Показники кредитоспроможності підприємства і межі їх зміни
№
Назва показника
Межі зміни

1
Коефіцієнт ліквідності балансу
0….?

2
Коефіцієнт незалежності
0….1

3
Достатність доходів
0….1

4
Репутація
0….1

5
Конкурентоздатність продукції
0….1

Примітка: Коефіцієнт абсолютної ліквідності – це відношення відносно вільних коштів підприємства до величини короткострокових заборгованостей. Показує, яку величину своїх зобов’язань воно може швидко виконати.

ІІ. Окремі методики оцінювання ризиків інвестиційних рішень
2.1. Методика оцінювання інвестиційного ризику через багатоваріантний підхід до формування потоків грошових доходів
Перед тим як врахувати фактор ризику в інвестиційних розрахунках, необхідно вибрати основний критерій оцінки проекту. Для цього необхідно прогнозувати капітальні і поточні затрати і доходи за проектом, виходячи із середньо очікуваних умов реалізації проекту, що не передбачають різних відхилень. Потім повинні бути проаналізовані ситуації нестандартного характеру і оцінено їхній вплив на критерії відбору проекту. Найбільш розповсюджені динамічні методи розрахунку сукупності показників, які враховують вплив фактора часу на очікувані результати від реалізації проекту. Частіше всього таким критерієм виступає чиста сучасна вартість(ЧСВ) проекту:

Де - чистий грошовий потік на кінець періоду, грн.
- початкові інвестиції в проект, грн.
r - ставка дисконтування чистих грошових потоків,
n - тривалість періоду дії проекту, роки.
ЧСВ - це поточна вартість чистих грошових потоків, вона представляє собою оцінку проекту, позиції поточного моменту часу шляхом дисконтування прогнозних грошових потоків, вона показує доходність альтернативних вкладень коштів, тобто це мінімальна норма доходності від проекту, яка оцінюється інвестором.
Аналізуючи ризикованість проекту, використовують два основних підходи: можна скоректувати на фактор ризику прогнозні грошові потоки за проектом, а потім дисконтувати їх за ставкою, яка не враховує фактор ризику ставку дисконтування.
Найбільш розповсюдженим інвестором оцінки ризику згідно з першим підходом є імовірнісний підхід. Оцінюючи імовірності можливих ризиків і наслідки їхньої реалізації на практиці, дослідник отримує найбільш повну картину. Задача зводиться до визначення очікуваної ЧСВ(ОЧСВ) проекту:

де ЧСВі – чиста сучасна вартість проекту при настанні і-го випадку, грн.;
Рі - імовірність настання і-го випадку ()
M - кількість розглянутих випадків.
ОЧСВ від реалізації проекту є середньозваженою величиною, де вагою служать імовірності настання подій.
При оцінці ризиків інвестицій доцільно проводити розрахунки як мінімум за трьома варіантами – найбільш імовірному, найбільш сприятливому і найменш сприятливому. У відповідності з цими варіантами розвитку проекту складають таблиці грошових потоків за проектом.
Оскільки для врахування фактора ризику використовується імовірнісний підхід, в якості інструментів оцінки ризикованих інвестиційних проектів можуть використовуватись стандартне відділення і коефіцієнт варіації. Ці характеристики корисні, коли необхідно порівняти ступінь ризикованості декількох альтернативних проектів (як це приводилось в попередньому розділі). Нагадаємо, що стандартне відхилення (?) показує ступінь розкиданості можливих результатів за проектом і, відповідно, ступінь ризику. Стандартне відхилення ЧСВ розраховується:

Чим менше значення стандартного відхилення, тим менший ризик інвестиційного проекту. У випадку коли ОЧСВ і b порівнюваним проектам мають істотні різниці (проекти різних масштабів), для оцінки ризикованості проекту краще використовувати відносний показник – коефіцієнт варіації :

Коефіцієнт варіації дає базу для порівняння, коли ОЧСВ порівнюваних варіантів не рівні. Наприклад, з двох проектів з однаковим ?, але з різними очікуваним доходами менш ризикованим буде той варіант, який характеризується більш низьким Квар.
Таким чином, при оцінці ризику інвестиційного проекту імовірнісним способом ризик вводиться в розрахунок в момент завдання ймовірностей розвитку проекту з сценаріїв. На основі комп’ютерного моделювання можливо провести більш глибокий аналіз, оскільки можна врахувати велику кількість припущень за різними факторами і виявити дію цих припущень на ЧСВ проекту.

2.2. Методика оцінювання інвестиційного ризику через розрахунок дисконтної ставки
Інший підхід до врахування ризику в інвестиційних розрахунках – корегування ставки дисконтування по фактору ризику. Оскільки ризик в інвестиційному процесі в кінцевому рахунку проявляється у вигляді можливого зменшення реальної віддачі від капіталу порівняно з очікуваним, то можливим методом врахування ризику є добавлення премії до процентної ставки, що характеризує доходність за безризиковим вкладенням. Таким чином, необхідна інвесторам норма доходності від проекту визначається:

де - вільна від ризику норма доходності;
- премія за ризик.
Чим вища ризикованість проекту, тим вища повинна бути ризикова премія.
Найбільш розповсюджені методи обґрунтування ставки дисконтування наведено в таблиці В5.
Таблиця В5
Аналіз існуючих методів розрахунку дисконтної ставки
Назва методу
Загальна характеристика
Специфіка та особливості використання в обґрунтуванні інвестицій в проект

1
2
3

Метод кумулятив-ної побудови
Передбачає сумування без ризикової ставки з усіма компенсаціями за ризик, яким переобтяжено об’єкт інвестування.
Безризикова ставка дорівнює середній депозитній ставці провідних комерційних банків країни. Може бути використаний для обґрунтування інвестицій в проект

Метод зіставного продажу
Ставка дисконту визначається діленням чистого операційного потоку за об’єктами – аналогами на їх ринкову вартість.
Використовується в разі наявності достовірної інформації щодо об’єктів - аналогів та відповідного розвитку нерухомості, землі, обладнання, тощо.

Метод капіталь-них активів
Ставка дисконту визначається через існуючий ринок капіталу.
У випадку додавання до загальної формули індивідуальних поправок за конкретними проектами з врахуванням економіко – екологічних ризиків може бути використаний для обґрунтування інвестицій в проект.

Метод пов’язаних інвестицій
Використовується у двох різновидах: для власного і позикового капіталу; для складових елементів об’єкта за середньо-зваженою технологією.
Використовується у разі позикового фінансування купівлі та функціонування об’єкту або за наявності точних даних щодо всіх складових елементів об’єкта. Може бути використаний для інвестицій в проект у випадку змішаного фінансування

Метод середньо-зваженої вартості капіталу
Ставка дисконту встановлюється відповідно до рівня середньозважених витрат на капітал.
Використовується для приведення грошових потоків, визначених за моделлю сукупного капіталу, який розподіляється за різними напрямами використання або за різними джерелами фінансування. Може бути використаний для обґрунтування інвестицій в проект.

Метод внутріш-ньої норми доходності
Передбачає встановлення ставки дисконту відповід-но до рівня внутрішньої доходності капіталу інвестора.
Використовується для розрахунків мінімальної вартості об’єкта, яка відповідає нульовому бюджетуванню грошових потоків. Може бути використаний для обґрунтування інвестицій в проект.

Метод ставки LIBOR
Ставка встановлюється відповідно до вартості грошової одиниці на Лондонській валютній біржі, ураховуючи ризик держави.
Використовується при фінансуванні через європейські валютні ринки на стандартних умовах залучення.


ІІІ. Окремі методики оцінювання ризиків фінансових рішень
3.1. Методика оцінювання систематичного ризику
Для оцінювання систематичного ризику діяльності підприємства необхідно:
Побудувати статистичний ряд норм доходності активів даного підприємства.
На основі статистичних даних про доходність галузі (чи фондового ринку в цілому) побудувати ряд норм доходності галузі (або ринку в цілому).
Розрахувати дисперсії норм доходності активів підприємства та галузі (ринку).
Розрахувати коефіцієнт кореляції між нормами доходності активів підприємства та галузі (ринку) за формулою:
.
Обчислити значення ?- критерію за залежністю:
? = R· ,
де ?і, ?р – середньоквадратичні відхилення норм доходності відповідно і-того активу та ринкового індексу, R – коефіцієнт кореляції, тобто тісноти зв’язку між нормою доходності і-того активу і зміною ринкового індексу.
Якщо ? певного активу менший 1, то він має менший систематичний ризик, ніж середньоринковий (середній по портфелю). Відповідно, якщо ?=1, то має такий самий систематичний ризик, а якщо ?>1, то більший за середньоринковий або середній по портфелю, що досліджується.
3.2. Методика визначення області фінансового ризику на базі методу доцільності затрат
Використовуючи дані з балансу підприємства, заповнюється така таблиця і визначається область фінансового ризику.
Таблиця В6
Аналіз фінансової стійкості підприємства (тис. грн.)
№ п/п
Показники
На початок періоду
На кінець періоду
Зміна періоду

1
Джерела власних коштів




2
Основні засоби і кошти




3
Наявні власні обігові кошти




4
Довгострокові і середньострокові позичкові кошти




5
Наявні власні і довго- та середньострокові кошти формування запасів (р.3+р.4)




6
Короткострокові кредити і позичкові кошти




7
Загальна величина основних джерел формування запасів і затрат (р.5+р.6)




8
Загальна величина запасів і затрат




9
Надлишок (+) або нестача (-) власних обігових коштів (р.3-р.8)




10
Надлишок (+) або нестача (-) власних довго- та середньострокових позичкових джерел формування запасів і затрат (р.5-р.8)




11
Надлишок (+) або нестача (-) загальної величини основних джерел формування запасів і затрат (р.7-р.8)




Область фінансового ризику визначається за комбінацією знаків біля показників 9,10,11:
+,+,+ - безризикова зона зі стійким фінансовим станом;
-,+,+ - зона допустимого ризику із стабільним фінансовим станом;
-, -, + - зона критичного ризику з нестабільним фінансовим станом;
-,-,- - зона катастрофічного ризику з кризовим фінансовим станом.
3.3. Методика оцінювання ймовірності банкрутства
За моделлю Альтмана:
Z = 3,107 ·X1 + 0,995·X2 + 0,420 ·X3 + 0,847·X4 + 0,717·X5 ,
де змінні X і являють собою коефіцієнти, які обчислюються за даними фінансової звітності конкретного досліджуваного підприємства й оцінюють різні аспекти його фінансового стану, а саме:
Х1 – відношення прибутку до сплати відсотків та податків до загальної суми активів, яке можна інтерпретувати як міру доходності підприємства;
Х2 – відношення виручки від реалізації до загальної вартості активів, що можна інтерпретувати як коефіцієнт оборотності активів;
Х3 – відношення власного капіталу до позичкового капіталу;
Х4 – відношення нерозподіленого прибутку до загальної суми активів;
Х5 – це відношення суми власного оборотного капіталу до загальної суми активів, що може бути інтерпретоване як міра ліквідності підприємства.
Загроза банкрутства оцінюється як висока, якщо розрахункове значення показника Z для підприємства менше, ніж 1,23.
Модель Таффлера передбачає обчислення показника Т за такою формулою:
Т = 0.53·X 1 + 0.13·X 2 + 0.18·X 3 + 0.16·X 4 ,
де Х1 – відношення прибутку від реалізації до короткострокових зобов’язань;
Х2 – відношення оборотних активів до загальної суми зобов’язань;
Х3 – відношення короткострокових зобов’язань до загальної суми активів;
Х4 – відношення виручки від реалізації до загальної суми активів
Мінімальне критеріальне значення показника Т встановлено на рівні 0,2. Тобто, якщо розрахункове значення показника Т менше ніж 0,2, то загроза банкрутства оцінюється як висока. При цьому фінансовий стан можна вважати стійким, якщо значення показника Т більше 0,3.
3.4. Методика оцінювання ризику неоптимального розподілу фінансів
В основі теорії портфеля лежить загальне правило, якого повинні дотримуватись інвестори (менеджери, підприємці), що мають можливість розподіляти кошти (ресурси) між декількома активами (видами продукції, видами діяльності). Необхідно прагнути розподіляти вкладення таким чином, щоб обрані активи відповідали двом вимогам: по-перше, показувати різнощільність зв'язку із загальноринковими тенденціями (коливаннями попиту, цінами), по-друге, мати протилежну фазу коливань норми прибутку всередині портфеля. Саме такий портфель буде мати мінімальний ризик.
Кількісно ризик портфелю розраховується статистичним методом. Так, для портфелю, що складається з двох видів активів (видів продукції або напрямків діяльності), ризик можна розрахувати як дисперсію за залежністю:
,
де ?12, ?22 – дисперсії норм доходності першого і другого активів; h1, h2 – питома вага першого і другого видів активів в портфелі; R – коефіцієнт кореляції норм доходності першого і другого активів.
У випадку, коли таких активів (видів продукції або діяльності) декілька, ризик розраховується:

,
де R – коефіцієнт множинної кореляції норм доходності активів, який розраховується з використанням такої залежності:
R2=,
де rjm- коефіцієнт парної кореляції кожної пари значень доходності двох видів активів між собою; визначається за залежністю:
rjm =,
де хj, xm – значення доходності відповідно по j –му та по m –му виду продукції (діяльності) за період в n років,, - середньорічні значення доходності відповідно по j –му та по m –му виду продукції (діяльності), - відповідні дисперсії.