ЕФЕКТИВНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
17.1. Ефективність як економічна категорія
Проблема ефективності виробництва завжди посідала важливе місце серед актуальних проблем економічної науки. Зацікавленість нею виникає на різних рівнях управління економікою — від власників приватного підприємства до керівників держави. У цьому розділі розглянемо сутність категорії "ефективність" та методику її визначення.
Термін "ефект" у перекладі з латинської означає "результат". Отже, категорія "ефективність" може інтерпретуватись як "результативність". Термін ефект має значення результату, наслідку зміни стану певного об'єкта, зумовленої дією зовнішнього або внутрішнього фактора. Якщо провести математичну аналогію, то ефект — це дельта, приріст деякої змінної або різниця її попереднього і наступного значень. Зрозуміло, що значення цієї дельти може бути як додатним, так і від'ємним або взагалі нульовим. Подібно до цього й ефект може бути як позитивним, коли зміни є корисними, так і негативним, коли зміни деструктивні, або нульовим, коли змін немає. Утім, останній випадок, а саме коли результат нульовий, можна в конкретних умовах вважати або позитивним, або негативним ефектом і окремо не розглядати.
Таким чином, існує як об'єктивна зміна стану певної системи (об'єкта), так і її оцінка. Ця оцінка може мати кількісний і якісний характер. Типовий приклад якісних оцінок ми вже навели, розділивши множину ефектів на позитивні та негативні. Що ж стосується кількісного оцінювання, то воно здійснюється за допомогою різноманітних кількісних показників, які можна поділити на дві великі групи: часткові та загальні.
Отже, фактично визначення ефективності виробництва полягає в оцінці його результатів. Такими результатами можуть бути обсяги виготовленої продукції в натуральному чи вартісному (за оптовими цінами або за собівартістю) виразі або прибуток. Але ж сама по собі величина цих результатів не дає змоги робити висновки про ефективність або неефективність роботи підприємства, оскільки невідомо, якою ціною отримані ці результати. Звідси для отримання об'єктивної оцінки ефективності підприємства необхідно також урахувати оцінку тих витрат, що дали змогу одержати ті чи інші результати. Процес виробництва здійснюється через поєднання факторів, що його визначають: засобів праці (основні фонди), предметів праці (оборотні фонди), робочої сили (трудові ресурси). Крім того, істотним чином на виробництво впливає фінансовий стан підприємства, а також певні організаційні, управлінські, технологічні та інші переваги, що відображаються як нематеріальні ресурси. Тож за оцінку витрат логічно взяти оцінку всіх перелічених ресурсів. Виходячи з цього можна дати таке визначення ефективності: ефективність підприємства являє собою комплексну оцінку кінцевих результатів використання основних і оборотних фондів, трудових і фінансових ресурсів та нематеріальних активів за певний період часу.
Загальна методологія визначення ефективності може бути формалізована таким співвідношенням:
F=E\P
де F— ефективність;
Е — ефект (результати);
Р — витрати (ресурси).
При цьому слід мати на увазі, що, звичайно, перелік ресурсів підприємства, котрі визначають його ефективність, не є вичерпним, тобто в конкретних умовах на ефективність діяльності підприємства можуть чинити істотний вплив інші фактори. Але для середньостатистичного підприємства, яке діє в умовах ринку, урахування зазначених факторів гарантує отримання найбільш адекватної оцінки стану справ на підприємстві.
Узагалі ж питання стосовно того, що вважати результатами виробництва, а що — витратами, які зумовили появу цих результатів, є дискусійним. Учені-економісти висунули чимало пропозицій стосовно вирішення цього питання. Але з усієї їх множини найбільш обґрунтовані точки зору можна об'єднати в межах таких трьох підходів:
ресурсний, коли економічний результат зіставляється з економічною оцінкою виробничих ресурсів, які застосовуються під час виробництва;
витратний, коли економічний результат порівнюється з поточними витратами, які безпосередньо пов'язані з його досягненням;
ресурсно-витратний, що, як це видно з самої назви, являє собою певний компроміс між двома попередніми. Тобто до уваги береться як певна оцінка наявних ресурсів, так і оцінка поточних витрат. Проте застосування цього підходу має бути дуже зваженим і обережним, адже виникає проблема подвійного рахунку, а також значного впливу галузевих особливостей виробництв (фондомісткості, капіталомісткості, трудомісткості тощо).
Кожен із цих підходів має свої переваги та недоліки, і доцільність застосування того чи іншого з них визначається конкретними обставинами й поставленими завданнями.
Що стосується чисельника формули ефективності, то тут також можна виділити три найзагальніші підходи.
За результат береться валова вартість створеного за певний період продукту (наприклад, виготовлена або реалізована продукція за оптовими цінами).
Як результат беруть прибуток. Це досить поширений підхід, і при його показників рентабельності, коли прибуток зіставляється з собівартістю виробництва або з вартістю основних фондів, або з величиною активів підприємства чи його капіталом тощо.
3. За результат береться сума прибутку та амортизації. Річ у тім, що з точки зору попереднього підходу підприємство, яке має від'ємну величину прибутку (що визначається за тією або іншою законодавчо визначеною методологією), автоматично є нерентабельним, а отже, й неефективним. Але для перехідних економік, у яких відбуваються інтенсивні трансформаційні процеси, на думку окремих економістів, ефективною може вважатися діяльність і такого підприємства, яке не може забезпечити повного відтворення своїх ресурсів, передусім основних фондів. Ідеться про те, що втрати суспільства в разі ліквідації такого підприємства будуть все ж більшими, ніж тоді, коли воно продовжуватиме діяльність до повного спрацювання своїх основних фондів.
Завдання визначення ефективності виникає в різних ситуаціях, і його раціональне вирішення в конкретних умовах передбачає застосування тих або інших підходів чи методик. Можна виділити такі загальні напрямки, за якими визначається ефективність.
1.Оцінювання ефективності виробництва з метою забезпечення оптимальної стратегії управління ним. У межах цього напрямку досліджується насамперед ефективність використання ресурсів підприємства.
Оцінювання ефективності підприємства з метою визначення його привабливості як потенційного об'єкта інвестування. Таке оцінювання може здійснюватися самим підприємством, потенційним інвестором або ж для забезпечення об'єктивності — незаінтересованою організацією. При цьому портфельні інвестори, як правило, задовольняються фінансовими показниками ефективності, а стратегічних здебільшого цікавить комплексна її оцінка.
Оцінювання ефективності підприємства на макрорівні з боку держави. Не слід вважати, що цей напрямок стосується виключно радянських часів, хоча об'єктивно в ті часи спостерігався розквіт діяльності в цьому напрямку. Але і в умовах ринку завдання такого плану вирішуються, хоча, звичайно, в інших масштабах.
17.2. Класифікація видів і форм прояву ефективності
Розглянемо основні ознаки класифікації ефективності та її види відповідно до цих ознак.
1. За наслідками отриманих результатів. За цією ознакоюможна виділити три види ефективності: економічну, соціальнута соціально-економічну.
Економічний ефект відображає різноманітні вартісні показники, що характеризують проміжні й кінцеві результати виробництва на підприємстві. Формами прояву економічної ефективності є різноманітні економічні ефекти: зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції, що виготовляється, збільшення прибутку, зниження матеріаломісткості, фондомісткості, трудомісткості продукції тощо.
Форми прояву соціальної ефективності пов'язані з отриманням соціальних ефектів: поліпшення умов праці, зростання життєвого рівня народу, поліпшення екологічних параметрів, збільшення тривалості життя людей та ін.
Соціальний ефект зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшення кількості нових робочих місць і рівня зайнятості населення, поліпшення умов праці та побуту, стану навколишнього середовища, загальної безпеки життя. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, а й негативними (збільшення безробіття, посилення інфляції, погіршення екологічних показників).
Форми прояву соціально-економічної ефективності зумовлені намаганням отримати максимальний економічний ефект при заданих параметрах соціального характеру.
2. За характером здійснюваних витрат. За цією ознакою розрізняють ефективність застосовуваних ресурсів та ефективність витрат (спожитих ресурсів). До ефективності застосовуваних ресурсів відносять: ефективність виробничих фондів, ефективність трудових ресурсів, ефективність нематеріальних активів . До ефективності витрат належать: ефективність
капітальних вкладень, ефективність поточних витрат, ефективність сукупних витрат. Як видно вже з самих назв окремих видів ефективності, що входять до першої та другої груп, поділ на ці групи зумовлений необхідністю дати відповідь на таке запитання: при визначенні ефективності отриманий ефект слід відносити до всієї сукупності ресурсів, застосовуваних на підприємстві, чи тільки до тієї їх частини, що безпосередньо бере участь у створенні цього ефекту. Аналіз аргументів прибічників того чи іншого варіанта відповіді на це запитання свідчить, що єдиної думки тут немає. А в конкретній ситуації у разі необхідності оцінювання ефективності діяльності підприємства слід застосовувати той варіант, котрий є більш адекватним економічному завданню, що вирішується. Тому право на існування мають показники ефективності обох зазначених груп.
3. За видами господарської діяльності. До цієї групи показників ефективності належать: ефективність виробничої, торговельної, банківської, страхової та інших видів діяльності. Специфіка виду діяльності, безперечно, накладає певний відбиток на методологію визначення ефективності діяльності конкретного підприємства чи його структурних підрозділів, що проявляється в специфіці навіть самих показників ефективності, які застосовуються для цього.
За рівнем об'єкта господарювання. До цієї групи відносять: ефективність економіки в цілому, ефективність галузі, об'єднання підприємств, підприємства, структурного підрозділу підприємства, ефективність виробництва окремих видів продукції.
За рівнем оцінювання. Відповідно до цієї ознаки ефективність може бути рівня суспільства та рівня суб'єкта підприємництва (господарювання). Необхідність поділу показників ефективності на ці дві групи зумовлена певною антагоністичністю інтересів суспільства та індивіда або їх інституційних аналогів — держави та підприємства. Як наслідок, має місце невідповідність між критеріями оцінювання ефективності тих чи інших явищ або заходів (наприклад, економічних законів, зокрема з питань оподаткування). Держава має свої критерії, а підприємства — свої, і вони часто істотно різняться. Так, оцінюючи економічний ефект діяльності підприємства, держава обчислює його валовий прибуток. Останній містить суму
податків та інших обов'язкових платежів, що виплачуються з прибутку. Для підприємства ж ефект — це чистий прибуток, котрий залишається у його розпорядженні після сплати всіх обов'язкових платежів.
За умовами оцінювання. За цією ознакою виділяють реальну, розрахункову та умовну ефективність. Реальна ефективність — це фактичний рівень витрат та результатів за даними бухгалтерського обліку та звітності. Розрахункова — базується на проектних або планових показниках, отриманих розрахунковим шляхом. Умовна ефективність використовується для оцінювання роботи структурних підрозділів підприємства.
За ступенем збільшення ефекту. Ця ознака дає змогу виокремити первісну та мультиплікаційну ефективність. Необхідність такого поділу видів ефективності викликана тим, що в результаті здійснення тих чи інших заходів може спостерігатися як одноразовий ефект, так і мультиплікаційний. Мова про мультиплікаційний ефект може йти тоді, коли початковий ефект повторюється й примножується на різних рівнях даного підприємства, а також поширюється на інші підприємства та організації.
За метою визначення. За цією ознакою розрізняють абсолютну та порівняльну ефективність. Абсолютна ефективність характеризує загальну або питому (в розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів) її величину, яку отримує підприємство в результаті своєї діяльності за певний проміжок часу. Порівняльна ефективність визначається шляхом порівняння можливих варіантів господарювання і вибору кращого з них. її рівень відбиває економічні, екологічні, соціальні та інші переваги певного варіанта реалізації господарських рішень (напрямку діяльності) порівняно з іншими варіантами.
9.За типом процесу. Ця ознака дає змогу диференціювати підходи до оцінювання ефективності, ураховуючи специфіку окремих процесів, які відбуваються на підприємстві. З погляду цієї ознаки можна окремо розглядати ефективність виробничих процесів (з точки зору як організаційної, так і технічної), ефективність управління, ефективність інвестиційної, інноваційної, маркетингової, фінансової діяльності та ін.
17.3. Методики визначення ефективності
У визначенні показників ефективності науковці пішли різними шляхами. Представники одного з них вважають за доцільне нехтувати необхідністю отримання єдиної оцінки і будувати систему показників ефективності. А остаточний висновок, на їхню думку, має зробити експерт, який аналізує цю систему показників, ураховує певні неформальні обставини, власний досвід, можливо, інтуїтивні міркування, прогнози і на базі всього цього зробить висновок. Інші вчені пропонують відразу обмежити множину факторів впливу і визначати комплексний показник ефективності. Є, звичайно, і певні компромісні підходи. Так, наприклад, відомі методики, в яких спочатку визначається система показників, а потім до неї застосовуються певні правила згортання для отримання інтегральної оцінки. Серед прибічників єдиного показника є такі, котрі будують настільки складний комплексний показник, що він за широтою охоплення вхідних параметрів фактично не поступається системам показників. Крім того, розроблені й ситуаційні алгоритми, які дають змогу обирати той чи інший комплексний показник на базі попереднього аналізу певних характеристик підприємства.
Особливо жвавими дискусії з цього приводу були саме серед економістів радянської школи, і це не випадково. Адже досить стабільна економічна система СРСР створювала ілюзію можливості "легкого" (тобто з урахуванням дуже обмеженого набору факторів) отримання адекватних оцінок ефективності. Але практика переконує в протилежному — справді точна оцінка ефективності може бути отримана лише на основі поглибленого аналізу ситуації і врахування великої кількості обставин. Проте в будь-якому випадку, щоб здійснювати такий аналіз, необхідно опанувати базовий інструментарій, тобто ознайомитися з конструкцією основних показників ефективності і зрозуміти їх економічний зміст.
Отже, розглянемо систему показників ефективності. Вона пропонується в розгорнутому вигляді, тобто завдання обґрунтування оптимального набору показників у даному випадку
ігнорується, оскільки є необхідність ознайомитися з тим, якими вони бувають у принципі. Але все ж попередньо сформулюємо загальні принципи раціонального вибору системи показників.
Отже, система показників ефективності має:
відображати витрати всіх видів ресурсів, що споживаються на підприємстві;
створювати передумови для виявлення резервів підвищення ефективності виробництва;
стимулювати використання всіх резервів, наявних на підприємстві;
забезпечувати інформацією стосовно ефективності виробництва всі ланки управлінської ієрархії;
виконувати критеріальну функцію. Тобто для кожного з показників мають бути визначені правила інтерпретації їх значень.
У системі показників ефективності виробництва можна виділити такі групи показників:
ефективності використання основних фондів (табл. 17.1);
ефективності використання оборотних фондів (табл. 17.2);
ефективності використання праці (трудових ресурсів) (табл. 17.3);
ефективності окремих видів діяльності (табл. 17.4);
узагальнюючі показники ефективності діяльності підприємства(табл. 17.5).
Що стосується перших трьох груп показників, то їх зміст детально розкривається у розділах, присвячених вивченню відповідних видів ресурсів. Тому наведемо лише їх узагальнення у вигляді таблиць.
Для решти показників, крім узагальненого подання їх у таблицях, наводяться також більш детальні коментарі стосовно їх змісту та методології визначення.
Оцінювання ефективності капітальних вкладень. Певні особливості має визначення ефективності капітальних вкладень. Розрізняють абсолютну та порівняльну ефективність капітальних вкладень. Абсолютна ефективність капітальних вкладень показує загальну величину їх віддачі; порівняльна ефективність розраховується з метою визначення кращого з можливих варіантів (проектів) інвестування виробництва.
Таблиці
Абсолютну ефективність визначають за допомогою двох взаємозв'язаних показників: коефіцієнта економічної ефективності капітальних витрат Е та іншого (оберненого йому) — терміну окупності капітальних вкладень:
Т =±
Коефіцієнт економічної ефективності розраховується за формулою
ДЯ П
або
£„
KB
£D =' р KB
1 Чиста продукція являє собою загальну вартість усіх видів готовоїпродукції, напівфабрикатів, робіт та послуг, які призначені дляпродажу різним споживачам за вирахуванням матеріальних витрат тасуми амортизаційних відрахувань.
2 Коефіцієнт повних витрат праці дорівнює відношенню чисельностізайнятих у сфері матеріального виробництва до обсягу створеногонаціонального доходу.
де £р — коефіцієнт ефективності для окремих проектів;
-Ерн — коефіцієнт ефективності для нових підприємств;
АЛ" — приріст прибутку (зниження собівартості);
П — прибуток;
KB — капітальні витрати.
Розрахований коефіцієнт Ер порівнюють з нормативним коефіцієнтом Ек. Якщо Ер більше за Ея, то проект капітальних вкладень, що розглядається, ефективний (доцільний).
Визначення порівняльної ефективності реальних інвестицій здійснюється шляхом розрахунку зведених витрат Z за формулою
Zj ¥ Cj + E H KBj -> rain,
або, що те ж саме:
7 Г КВІ
Z, = С, н ¦—> mm,
J J пп
¦*¦ и
де С — поточні витрати у'-го варіанта (проекту) на одиницю продукції (за вирахуванням амортизації основних фондів, на створення яких спрямовуються капітальні вкладення, що оцінюються);
KB. — питомі (на одиницю продукції) капітальні вкладення у'-го варіанта (проекту). Визначаються як відношення загальної величини капітальних вкладень до річного обсягу виробництва продукції (у натуральних показниках);
І — індекс варіанта проекту, / = 1, п;
п — кількість варіантів проекту, що порівнюються.
Проект з найменшим значенням Z вважається найкращим (більш доцільним).
Якщо проаналізувати формулу зведених витрат з погляду методології її виведення, то фактично вона утворюється як ліміт суми такої нескінченно спадної геометричної прогресії:
_С_
£"„'
Тобто формула виводиться з припущення, що об'єкт капітальних вкладень функціонуватиме нескінченний час з однаковими щорічними витратами. Приклад такого об'єкта серед основних фондів, а особливо серед їх активної частки, уявити важко. Це розуміли, звичайно, й автори даної методики, проте необхідність забезпечити її простоту й зрозумілість змусила їх піти на компроміс. Але не всі погоджувались з таким компромісом і тому пропонували альтернативні варіанти. Так, наприклад, як показник порівняльної ефективності капітальних вкладень, зокрема нової техніки, можна використовувати коефіцієнт окупності додаткових капітальних вкладень, що розраховується у такий спосіб:
f C1-C2,
F_ ЩііМ
^ Кг, - Ки '
При t —> ж отримуємо К
'0 + -EJ
1
1
Ki,. K\, — капітальні вкладення за варіантами, що порівнюються;
Сі,. Сг, — поточні витрати виробництва за варіантами, що порівнюються, без урахування амортизаційних відрахувань.
Для того щоб визначити відносну ефективність варіантів капітальних вкладень, необхідно порівняти розрахункове значення критерію (F) з нормативним (FJ. Величину нормативного коефіцієнта окупності з урахуванням часу визначають так:
-1 V Х - 1 0 + 5<п)'-1
і і-і(і+ £„„) т (1 + Е„П)£„П
У разі, якщо F > FH, кращим є більш капіталомісткий варіант.
Оцінювання ефективності капітального ремонту. Формула коефіцієнта ефективності витрат на капітальний ремонт виводиться з умови доцільності цих витрат:
Ri + Cc<P„-L-p + Ca,
де R — витрати на здійснення капітального ремонту;
С — величина перевищення витрат на експлуатацію відремонтованого устаткування порівняно з новим;
Р п — ціна одиниці нового устаткування;
L — коефіцієнт, що визначається діленням продуктивності капітально відремонтованої машини до продуктивності нової машини;
Р — коефіцієнт, що показує співвідношення ремонтного циклу відремонтованої та нової машини;
С — збитки, що виникають внаслідок недоамортизації старої машини.
Основою даного підходу є порівняння вартості ремонту (R.) та вартості нової машини. Але простим зіставленням цих величин не можна виявити переваги ремонту над заміною машини. Для цього треба врахувати різницю в поточних витратах при використанні відремонтованої машини порівняно з варіантом експлуатації нової (відремонтоване обладнання, як правило, більш дороге в обслуговуванні), різницю в продуктивності (навіть якщо машини конструктивно однакові, нова може бути продуктивнішою внаслідок більш надійної, безвідмовної роботи або можливості експлуатації в жорсткішому технологічному режимі) та економію, що виникне в подальшому завдяки тому, що нове обладнання треба буде ремонтувати рідше, ніж капітально відремонтоване (його ремонтний цикл довший). Проте не слід також забувати і про втрати від недоамортизації старої машини, які визначаються як різниця її залишкової та ліквідаційної вартості.
Виходячи з наведеного співвідношення, коефіцієнт ефективності витрат на капітальний ремонт визначається:
п = і-(я, + се)/(р„-і-р + са).
У разі, якщо здійснюється одночасно і модернізація, і капітальний ремонт, то формула визначення коефіцієнта ефективності матиме вигляд
де М — витрати на модернізацію.
У табл. 17.5 наведені найбільш поширені узагальнюючі показники ефективності діяльності підприємства. Як правило, їх пропонують використовувати в системі разом з іншими, частковими, показниками ефективності, оскільки вони самі спираються на досить обмежений набір факторів, отже повної картини стану справ на підприємстві дати не можуть.
Крім наведених у таблиці, в економічній літературі пропонується розрахунок комплексного показника ефективності. Він може бути ілюстрацією твердження, що намагання побудувати адекватний єдиний показник ефективності зрештою призводить до появи досить громіздких формул. Розраховується цей показник за такою формулою:
де А — проміжний показник комплексної оцінки діяльності підприємства, що розраховується за однією номенклатурно-асортиментною позицією продукції, яка випускається;
Лг — обсяг виробництва продукції в натуральному виразі за однією номенклатурно-асортиментною позицією продукції, що випускається;
р — коефіцієнт, що характеризує ступінь доведення до споживачів придатної продукції із загального обсягу її виробництва і враховує втрати на виробництві та остаточне псування у сфері обігу;
v — нормативно-постійний (стандартизований) коефіцієнт, що враховує організаційно-технічний рівень виробництва з огляду на прогресивність продукції та рівень її якості і що дає змогу натурально-вартісну характеристику продукції перевести в безрозмірну величину;
U — ступінь якості одиниці потреби, що задовольняється, яка враховує характер, перелік, кількість, відносну цінність задоволених даним виробом потреб;
П — річна фактична продуктивність одиниці продукції або еквівалентний їй показник корисного ефекту;
Т — термін придатності одиниці продукції;
К — витрати на виробництво одиниці продукції;
Р — середньорічні витрати на всі види ремонтних робіт та технічне обслуговування одиниці продукції;
З — середньорічні витрати на експлуатацію одиниці продукції.
За всієї своєї складності цей показник дає оцінку ефективності в натуральній формі, тобто його можна застосовувати для вузько номенклатурних виробництв.
Розглядаючи підходи до визначення ефективності, слід звернути увагу на методику застосовування цього показника в інвестиційному проектуванні. її вивчення становить не лише теоретичний інтерес, а й має дедалі більше практичне значення. Річ у тім, що в загальному обсязі інвестицій в економіку України все більша частка припадає на іноземних інвесторів. Але передумовою надання кредиту є економічне обґрунтування, яке доводить раціональність використання коштів та можливість їх повернення. Звичайно, це обґрунтування повинно мати певні стандарти, щоб полегшити процес аналізу конкретного проекту. Ці стандарти ґрунтуються на загальноприйнятих у західних країнах (зокрема, в США) правилах бухгалтерської звітності (GAAP — загальноприйняті принципи бухгалтерського обліку).
Основними елементами зазначених стандартів є таблиці "Звіт про рух коштів" та "Звіт про прибутки та збитки". На базі цих таблиць визначаються грошові потоки від реалізації конкретного проекту або функціонування підприємства в цілому. Аналіз таких грошових потоків дає змогу розрахувати певні стандартні показники, за якими порівнюються різні варіанти проектів і обирається з них найкращий.
Перш ніж розглянути конкретні показники ефективності, сформулюємо основні принципи й підходи, на яких ґрунтується оцінка ефективності інвестиційних проектів.
моделювання потоків продукції, ресурсів та грошових коштів;
визначення ефективності шляхом зіставлення майбутніх інтегральних результатів та витрат з урахуванням необхідності забезпечення визначеної норми доходу на капітал;
зведення майбутніх доходів та витрат, що здійснюються в різні періоди часу, до початкового періоду і, таким чином, забезпечення їх порівнянності;
урахування невизначеності та ризиків, які виникають у процесі реалізації проекту;
урахування впливу інфляції, затримок платежів та інших факторів, що впливають на цінність грошових коштів.
У методичних рекомендаціях щодо оцінки інвестиційних проектів виокремлюються три групи показників ефективності:
показники комерційної (фінансової) ефективності, які відображають фінансові наслідки від реалізації проекту для його безпосередніх учасників. При реалізації невеликих за масштабами проектів ця група показників часто є єдиною, що береться до уваги;
показники бюджетної ефективності, котрі відображають фінансові наслідки від реалізації проекту для державного або місцевого бюджетів;
показники економічної ефективності, що відбивають витрати та результати, які виходять за межі інтересів безпосередніх учасників проекту, але підлягають вартісній оцінці. Мова йде про оцінку того впливу, який чинить проект на економічне, соціальне, екологічне та інші середовища в певному регіоні або в країні в цілому.
Як інтегральні показники застосовуються такі: IRR (Internal Rate of Return) — внутрішня ставка дохідності, PV (Present Value) — поточна вартість, NPV (Net Present Value) — чиста зведена вартість, CBR (Cost Benefit Ratio) — коефіцієнт ефективності, РР (Payback Period) — період окупності проекту.
IRR — це розрахункова ставка дисконту, яка прирівнює зведену цінність доходів3 до приведеної вартості витрат4, що рівнозначно прирівненню до нуля сумарних дисконтованих чистих доходів. Цей показник відбиває критичне значення ставки відсотків за кредит, за якої проект є збитковим. IRR розраховується за такою формулою:
т Гі —С
0=S(r^w (1)
де Dt — сума надходжень коштів в і-й період; С( — сума витрачання коштів в t-й період. Показник PVрозраховується так:
PV = t-^, (2)
де Dt — сума надходження коштів (валові доходи) в і-й період;
г — ставка дисконту, яка характеризує альтернативну вартість володіння грошима.
Такий розрахунок допомагає врахувати фактор часу при оцінюванні майбутніх надходжень, оскільки відомо, що вартість певної суми коштів, яка буде отримана в майбутньому, дещо менша порівняно з такою ж сумою, наявною в даний момент. Показник PVдопомагає формалізувати в кількісному виразі цю різницю.
Показник NPV— це різниця дисконтованих на один момент часу показників доходів й витрат. Величина чистої теперішньої вартості визначається так:
т г) -С
Коефіцієнт ефективності CBR (Cost Benefit Ratio) — це співвідношення зведених доходів до зведених на цю саму дату витрат. Оскільки інвестиції в проект являють собою потік коштів за певний проміжок часу, то для знаходження коефіцієнта ефективності необхідно застосувати таку формулу:
£ D
CBR= ' '' J' .
v L- (4)
Показник РР визначає період, протягом якого сума дисконтованих доходів стає рівною сумі дисконтованих витрат. Він являє собою суму:
PP = t + A, (5)
де t визначається з такого співвідношення
isi<INV<t£si, (6)
а А розраховується за формулою
Д = (/^/-І5,-)//5',+р (7)
де INV — сума початкових інвестицій;
S. = D. - С. — сума прибутку в періоді і (точніше, це сума чистого прибутку й амортизації у відповідному періоді).
Якщо сума прибутку для кожного періоду однакова (позначимо її Р'), формула розрахунку показника РР значно спрощується:
¦И>-^. (8)
Для більш детального ознайомлення з цим підходом оцінювання ефективності слід звернутися до спеціальної літератури з інвестиційного або бізнес-планування, інвестиційного менеджменту.
17.4. Фактори підвищення ефективності діяльності підприємства
Розглянута система підходів до визначення ефективності вже сама по собі значною мірою розкриває основні напрямки пошуку резервів підвищення ефективності діяльності підприємства. Але як певне узагальнення визначимо схему цього пошуку (рис. 17.1).
Ефективність
використання
основних фондів
Ефективність
використання
праці
Ефективність
використання
оборотних засобів
Ресурсний напрямок
Резерви підвищення ефективності
1
Технологічний
Ефективність техніки
Ефективність технологій
І —
Організаційний








\r v


Ефективність управління
Ефективність організації

Рис. 17.1. Пошук резервів підвищення ефективності діяльності підприємства
Узагалі проблема визначення ефективності підприємства та пошуку шляхів її підвищення є складною і такою, що важко формалізується. Адже будь-яке підприємство — це складна система, яку важко спростити, не втративши при цьому її суттєвих характеристик. Тому сподіватися, що можна дістати просту й легко зрозумілу схему аналізу, яка давала б змогу отримувати бажаний результат в усіх випадках, було б не зовсім правильно.
Схема, що пропонується, окреслює загальні напрямки аналізу об'єкта. Перший з них — ресурсний — відображає першочергову необхідність аналізу ефективності використання наявної матеріальної бази виробництва та живої праці. При цьому слід враховувати рівень завантаження обладнання в часі, структуру собівартості продукції, що виготовляється, з точки зору співвідношення в ній часток амортизації, матеріальних витрат, витрат на оплату праці. Зазначені показники слід розглянути в динаміці, а також по можливості порівняти з показниками найближчих конкурентів. Для оборотних фондів найважливішим показником є швидкість їх обороту, отже, слід проаналізувати чинники її збільшення, зокрема такі:
зменшення обсягів незавершеного виробництва;
удосконалення системи матеріально-технічного забезпечення з метою оптимізації виробничих запасів;
прискорення реалізації готової продукції (активізація маркетингової діяльності);
зменшення обсягів дебіторської заборгованості.
Крім того, слід звернути увагу і на інші напрямки раціоналізації використання матеріальних ресурсів:
проаналізувати основні причини втрат та нераціонального використання ресурсів;
забезпечити обґрунтоване нормування витрат матеріалів;
організувати використання вторинних ресурсів;
створити систему заохочення за економію сировини, енергії та матеріалів й відпрацювати її дійовість;
акцентувати увагу на використанні сучасних високо-технологічних матеріалів.
Що стосується аналізу ефективності використання трудового потенціалу підприємства, то тут слід зосередити увагу на таких аспектах:
внутрішньозмінні втрати робочого часу;
втрати робочого часу внаслідок плинності кадрів;
рівень використання засобів механізації, автоматизації праці та комп'ютерної техніки;
аналіз системи стимулювання працюючих;
визначення професійно-кваліфікаційної структури працюючих.
У межах другого, тобто організаційного, напрямку здійснюється пошук можливостей підвищення ефективності тих процесів, що відбуваються на підприємстві. При цьому насамперед увага звертається на ефективність управління.
Важливою складовою ефективності підприємства, а отже, і значним резервом її підвищення, є організація виробничого процесу. У конкретних умовах підприємства слід проаналізувати всі аспекти, що визначають ефективність організації робіт, — від рівня робочого місця окремого робітника чи спеціаліста до рівня підприємства в цілому. Для виробничих підприємств, ураховуючи, звичайно, специфіку їх діяльності, особливу увагу треба звертати на можливості застосування більш ефективних типів виробництва (масового, великосерійного).
І, нарешті, останнім (але не за важливістю) напрямком пошуку можливостей підвищення ефективності є технологічний.
Вирішення проблеми технологічного відставання особливо актуальне для українських підприємств. Причому проблема ця є комплексною і має, принаймні, два компоненти: матеріальний та нематеріальний. Перший з них — це удосконалення технічної бази, а другий — організаційно-правові проблеми. На думку багатьох економістів, подолання технічного і технологічного відставання потребує не просто переходу на сучасні технології, а впровадження комплексу відносин, що називається корпоративною культурою. Така культура має запозичуватись, звичайно, у найпередовіших компаній з тривалим досвідом роботи в ринковому середовищі.
Намагання виділити в оцінці ефективності підприємства та в пошуку шляхів підвищення останньої окремі структурні компоненти зумовлено бажанням спростити розуміння зазначених проблем. Проте зрозуміло, що насправді ці проблеми
комплексні, отже, для їх вирішення слід застосовувати комплексний, системний підхід, ретельно досліджуючи всі підрозділи, служби підприємства та ті процеси, які в них відбуваються. Тільки на основі системного аналізу можна отримати справді адекватну оцінку стану справ на підприємстві та розробити ефективні заходи щодо його поліпшення.