1.2. Валовий внутрішній продукт
Валовий внутрішній продукт — це сукупна ринкова вартість кінцевої продукції та послуг, що вироблені резидентами країни за рік. Кінцева продукція — це та частка валового випуску, яка виходить із сфери виробництва і спрямовується на невиробниче споживання, інвестування (нагромадження) та експорт. Це означає, що при обчисленні ВВП не враховується проміжна продукція, тобто продукти та послуги, використані в процесі виробництва. Включення до складу ВВП проміжної продукції означало б повторний рахунок, тому що вартість проміжної продукції вже входить до складу кінцевої продукції та послуг .
Проміжне споживання включає:
1) витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, насіння, кормів, продуктів
харчування, медикаментів, спецодягу та ін.;
2) оплату робіт і послуг, що надаються іншими одиницями окремим одиницям або
особам (ремонт, послуги транспорту, зв'язку, обчислювальних центрів, комунальні
послуги, послуги реклами, юристів, страхування тощо);
3) витрати на відрядження у частині оплати проїзду і готелів та ін.
До складу проміжного споживання відносять також оплату послуг фінансових посередників (банків). Їх величина визначається у загальних рисах як різниця між відсотками, отриманими і сплаченими фінансовими посередниками, і відноситься до усіх їхніх клієнтів (підприємств, домашніх господарств, резидентів і неризидентів). Згідно з діючою методикою загальна величина послуг фінансового посередництва відноситься до проміжного споживання окремої умовної одиниці, валовий випуск якої дорівнює нулю. А тому сума валової доданої вартості, створена галузями і секторами економіки, повинна бути зменшена на цю величину[2, С. 215].
Особливість показника ВВП полягає в тому, що термін «валовий» означає включення до його складу споживання основного капіталу (амортизації).
Розділ 2. Методи обчислення ВВП
Для обчислення ВВП використовують три методи: виробничий, метод кінцевого використання (за витратами) і розподільчий метод (за доходами).
2.1. Виробничий метод

Рис. 1. Структура ВВП за витратами
Згідно з виробничим методом ВВП обчислюється як сума валової доданої вартості всіх галузей економіки плюс продуктові податки за мінусом субсидії. Це можна подати у вигляді формули [4, С. 52]:
ВВП = ?(ВВ - MB) + (ПП - С),
де ВВ — валовий випуск окремих галузей;
MB — матеріальні витрати окремих галузей;
ПП — продуктові податки;
С — субсидії;
(ПП - С) — чисті продуктові податки.
Як бачимо, ринкова вартість ВВП, розрахованого виробничим методом, пов'язана з обчисленням валового випуску (ВВ) і проміжного споживання (MB) товарів та послуг. Визначення цих елементів ВВП було розглянуто раніше.
Податки на продукти — це податки, які стягуються пропорційно до кількості або вартості товарів і послуг, що виробляються, продаються або імпортуються підприємствами-резидентами
Субсидії на продукти — це субсидії, що надаються підприємствам-резидентам із державного бюджету з метою відшкодування постійних збитків, які виникають у зв'язку з тим, що продажна ціна на окремі види продукції складається нижче від середніх витрат виробництва; субсидії на експорт і імпорт та ін.
Додана вартість — це ринкова ціна продукції (послуг) підприємства за вирахуванням вартості сировини і матеріалів, що куплені та витрачені на виробництво продукції або на виконання послуг
Загальна сума доданих вартостей, створених у суспільстві, являє собою ринкову вартість вироблених товарів і послуг, тобто ВВП.
2.2. Метод кінцевого використання
Згідно з методом кінцевого використання (за витратами) ВВП обчислюється як сума окремих елементів сукупних витрат, здійснених всередині країни і пов'язаних зі створенням кінцевого продукту та послуг. Для цього використовують таку формулу[10, С. 122]:
ВВП = СВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ,
де СВ — споживчі витрати домашніх господарств, тобто населення;
ВІ — валові внутрішні інвестиції приватного сектора економіки;
ДЗ — державні закупки товарів і послуг з метою задоволення загальносуспільних потреб;
ЧЕ —чистий експорт, тобто різниця між експортом і імпортом товарів та послуг (ЧЕ = Е - Ім).
Споживчі витрати домашніх господарств і державні закупки товарів та послуг складають кінцеве споживання товарів і послуг у країні. Воно охоплює витрати домогосподарств-резидентів на споживчі товари і послуги а також витрати органів державного управління і некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства на товари і послуги для індивідуального і колективного (загальносуспільного) споживання.
Витрати на кінцеве споживання домашніх господарств (СВ) включають:
1) витрати на купівлю споживчих товарів і послуг;
2) споживання товарів і послуг, отриманих у натуральній формі як оплату праці, подарунків тощо;
3) споживання товарів і послуг, що вироблені домашніми господарствами для особистого кінцевого споживання;
4) споживання товарів і послуг, що куплені резидентами даної країни за кордоном під час відряджень, туристичних поїздок тощо, за виключенням аналогічних закупок нерезидентів на території даної країни.
Державні закупки (ДЗ) — це витрати уряду на кінцеве споживання органів державного управління і некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства. До них відносяться витрати на заробітну плату державних працівників і службовців, а також витрати, пов'язані із закупівлею товарів і послуг колективного (суспільного) споживання у приватного сектора економіки.
До державних закупок не входять видатки на трансфертні платежі. Урядові трансфертні платежі — це державні виплати окремим особам, які не надаються в обмін на товари або послуги. Це допомога по безробіттю, пенсії, допомога престарілим і хворим. Вони призначені задовольняти певний вид потреб. Оскільки трансферти не призначені для закупівлі поточних товарів і послуг, вони не враховуються при розрахунку ВВП. До трансфертних платежів відноситься також і відсоток по державному боргу, тобто доход, який виплачується по сумах, що були позичені для здійснення урядових програм розвитку, а не як плата держави за поточні товари і послуги. Нарешті, не слід змішувати державні закупки товарів і послуг, що є компонентом вимірювання ВВП, з видатками державного бюджету, тобто із загальними державними витратами (ДВ). Загальні державні витрати містять як державні закупки товарів і послуг (ДЗ), так і трансфертні платежі (Т) [12, С. 73]:
ДВ = ДЗ + Т.
При цьому не має значення, як уряд фінансує свої видатки, тобто платить за товари й послуги: чи з коштів, що надійшли від оподаткування, чи шляхом грошової емісії, чи з позичок. Звідки б не надійшли кошти, при визначенні ВВП враховуються тільки виграти держави на закупку товарів і послуг.
Валові інвестиції (ВІ) складаються із двох елементів:
ВІ = ЧІ + А,
де ЧІ —чисті інвестиції, тобто такі, які спрямовуються на приріст капіталу та запасів;
А — амортизація, тобто інвестиції, які йдуть на відновлення зношеного капіталу.
Валові інвестиції —це не що інше, як валове нагромадження, яке включає чисте придбання (придбання за відрахуванням вибуття) одиницями-резидентами інвестиційних товарів і послуг, що вироблені в поточному році, але не спожиті в цьому році, тобто накопичені.
До складу валового нагромадження включають нагромадження основного капіталу, зміну запасів матеріальних оборотних фондів та чисте придбання цінностей.
Валове нагромадження основного капіталу — це вкладання інвестицій (коштів) в об'єкти основного капіталу для створення нового доходу в майбутньому шляхом використання їх у виробництві. Основний капітал — це активи, як результат попереднього виробництва, які протягом довгого часу (більше року) використовуються у процесі виробництва товарів та послуг. Це будівлі та споруди; машини й устаткування; транспортні засоби; худоба племінна, молочна і робоча; сади, виноградники та інші насадження тощо. Категорія валового нагромадження основного капіталу в новій СНР (1993 p.) була суттєво розширена за рахунок включення до нього витрат на геологопошукові роботи, створення та придбання програмного забезпечення ЕОМ і витрат на придбання оригіналів літературних і художніх творів (фільмів, звукозаписів, рукописів, які є основою для тиражування). Придбання основних фондів включає купівлю, бартерні операції, отримання капітальних трансфертів у натуральній формі, виробництво для власного використання і капітальний ремонт.
Валове нагромадження основного капіталу включає також виграти на поліпшення невироблених активів і у зв'язку з передачею права власності на них. До невироблених активів відносять ті активи, які не є результатом виробництва (земля, надра та інші природні ресурси, а також патенти, авторські права, торгові знаки, ліцензії тощо). Вони не входять до складу основного капіталу, проте роботи, пов'язані з їх поліпшенням (меліорація і осушення земель, розширення лісових угідь, плантацій, садів та ін.), і послуги, що надаються у зв'язку з передачею їх іншим одиницям, є виробничою діяльністю й тому вартість невироблених активів включається до нагромадження основного капіталу.
Зміна запасів матеріальних оборотних фондів включає зміну вартості виробничих запасів (сировини, матеріалів, запасних частин, палива тощо), незавершеного виробництва, готової продукції і товарів для перепродажу. Зміна вартості запасів матеріальних оборотних фондів повинна визначатись як різниця між надходженням продукції у запаси і вилученням її із запасів за ринковими цінами, що діють відповідно на момент надходження або вилучення.
Чисте придбання цінностей — це нова категорія в СНР. Цінності — це предмети, які придбані не для виробничих або споживчих цілей, а для збереження вартості, тобто це предмети, цінність яких з часом зростає. До них відносяться коштовні метали і каміння, ювелірні вироби, антикваріат, колекції та ін. (крім монетарного золота, а також золота і каміння, призначених для промислового використання). Раніше цінності враховувались у складі кінцевого споживання.
Експорт і імпорт товарів та послуг охоплює експортно-імпортні операції нашої країни з іншими країнами світу. Це насамперед вартість вивезених із країни або завезених у країну (перетинаючих державний кордон) товарів різного призначення, включаючи також товари, що надаються у порядку гуманітарної допомоги і як дари, товари неорганізованої торгівлі, посилки, майно мігрантів та ін.
Експорт і імпорт послуг охоплює всю сукупність матеріальних і нематеріальних послуг. У складі ВВП, як зазначалось раніше, знаходить відображення показник чистого експорту (ЧЕ) як різниця між експортом і імпортом товарів та послуг[7, С. 63].
2.3. Розподільчий метод

Рис. 2. Структура ВВП за доходами
Згідно з розподільчим методом (за доходами) ВВП — це сума первинних доходів, створених резидентами країни за рік. Для обчислення ВВП розподільчим методом використовують таку формулу:
ВВП = ЗП + ВКП + ЗД + (НП - С),
Де ЗП — заробітна плата найманих працівників, включаючи відрахування до страхових фондів;
ВКП — валовий корпоративний прибуток; він розподіляється на три частини: податок на корпоративний прибуток (ПКП), дивіденди (Д) та нерозподілений прибуток, як власне джерело інвестування виробництва, включаючи й амортизацію (НрП);
ЗД — змішаний доход, тобто доход некорпоративного (індивідуального) бізнесу;
НП — неприбуткові податки, що включають податки на продукти та інші податки на виробництво і імпорт;
С — субсидії на продукти та інші субсидії, пов'язані з виробництвом і імпортом;
(НП - С) — чисті неприбуткові податки.
Заробітна плата найманих працівників сплачується роботодавцями у грошовій і натуральній формах. Вона включає власне заробітну плату і відрахування на соціальне страхування. Заробітна плата охоплює всі види заробітків, у тому числі премії, доплати, надбавки, що нараховані у грошовій або натуральній формах незалежно від джерела фінансування, тобто за рахунок собівартості і прибутку, а також грошові суми, нараховані працівникам згідно з законодавством за невідроблений час (щорічні відпустки, святкові дні тощо). Заробітна плата враховується до відрахування податків та інших утримань, які здійснюються стосовно найманих працівників. Відрахування на соціальне страхування здійснюються роботодавцями, аби забезпечити найманим працівникам у майбутньому право на отримання соціальної допомоги [3, С. 168].
Неприбуткові податки —це обов'язкові платежі, що їх стягує держава з виробничих одиниць у зв’язку з виробництвом і імпортом товарів та послуг або використанням факторів виробництва. Ці податки сплачують підприємства незалежно від наявності прибутку. Вони складаються із податків на продукти та інших податків на виробництво. Щодо податків на продукти, то про це було сказано раніше. Інші податки на виробництво пов'язані з використанням факторів виробництва (землі, основного капіталу, робочої сили), а також включають платежі за ліцензії і дозвіл на заняття якою-небудь виробничою діяльністю та ін. До цих податків не відноситься податок на прибуток та прибутковий податок з громадян.
Субсидії — це поточні платежі, які держава надає підприємствам у зв'язку з виробництвом, продажем та імпортом товарів і послуг або використанням факторів виробництва для здійснення відповідної економічної і соціальної політики в країні. Субсидії складаються із субсидій на продукти та субсидій на виробництво і імпорт. Субсидії на виробництво та імпорт включають субсидії, які підприємства отримують вад держави у зв'язку із використанням праці особливого контингенту (інвалідів, підлітків тощо), для стимулювання використання відповідних видів сировини, енергії тощо, для зменшення шкідливих викидів у атмосферу, обробки і використання відходів виробництва.
Валовий корпоративний прибуток — це частка валової доданої вартості, що залишається у виробників після відшкодування витрат на заробітну плату і чистих неприбуткових податків.
Змішаний доход — це доход, що отримують домашні господарства, індивідуальні підприємці від функціонування некорпорованих підприємств. До цих підприємств належать невеликі фермерські та особисті підсобні господарства, майстерні, ресторани, магазини, перукарні, що є власністю окремих сімей або осіб, у яких вони самі й працюють, а також інші види вільної професійної діяльності. Змішаний доход створюється факторами виробництва безпосередньо в процесі виробництва. Розподілити його на окремі елементи первинних доходів (заробітну плату, прибуток та ін.) та відокремити один від одного практично неможливо. Тому він дістав назву змішаного доходу.
Валовий корпоративний прибуток і змішаний доход визначаються на валовій основі, тобто до відрахування споживання основного капіталу (амортизації) [12, С. 73].
Для економіки в цілому валовий корпоративний прибуток і змішаний доход розраховують як різницю між ВВП і оплатою праці найманих працівників та чистими неприбутковими податками. Це є особливістю розподільчого методу. Звичайно, показники корпоративного прибутку і змішаного доходу можна було б обчислити на основі бухгалтерської звітності. Але це є дуже трудомісткою і складною справою. Тому в економічній практиці розподільчий метод має другорядне значення і обмежене застосування.
Усі три методи розрахунку ВВП є рівноцінними і дають однаковий результат.
Розділ 4. Номінальний та реальний валовий внутрішній продукт
Ціни з року в рік, як правило, змінюються: зростають або знижуються. Це означає, що на величину ВВП впливають зміни як фізичних обсягів виробництва, так і цін. З метою нівелювання цінового фактора в макроекономічних розрахунках обчислюють два види ВВП: номінальний і реальний, застосовуючи при цьому і два види цін: поточні і постійні [2, С. 295].
Номінальний ВВП (ВВПн) — це показник загального обсягу виробництва, який обчислюється в поточних цінах, тобто в фактичних цінах даного року.
Номінальний ВВП = ( piqi,
де qi – обсяг виробництва і-го товару в поточному році, pi – ціна і-го товару в поточному році.
Таким чином, на величину номінального ВВП впливають два процеси:
динаміка обсягу виробництва;
динаміка рівня цін.
Реальний ВВП (ВВПр) — це показник загального обсягу виробництва, який обчислюється в постійних цінах, тобто в цінах року, який приймається за базу. Такий рік називають базовим. Реальний ВВП не враховує зміну рівня цін.
На основі ВВПр обчислюється темп зростання фізичного обсягу виробництва (Тз) і темп його приросту (Тп):


Важливе значення має також обчислення темпів зростання та приросту ВВП за рахунок цін, тобто інфляційної зміни ВВП. З цією метою застосовуються різні індекси цін. Основними з них є індекс цін ВВП (Іц), який називається дефлятором ВВП; індекс споживчих цін (ІСЦ); індекс оптових цін (ІОЦ) [12, С. 82].
Індекси цін відображають співвідношення між сукупною ціною певного набору товарів та послуг (ринкового кошика) для певного поточного року й сукупною ціною Ідентичної або схожої групи товарів та послуг у базовому році. Найбільш поширеним серед цих індексів є ІСЦ, який відображає співвідношення між сукупною ціною фіксованого набору споживчих товарів та послуг (споживчого кошика) в поточному і базовому роках.
Згідно з існуючою практикою індекси цін обчислюються у відсотках.
Наприклад, якщо ціна споживчого кошика у 1997 році дорівнювала 5000 грн., а в 1995 році ціна складала 4000 грн., то ІСЦ буде дорівнювати 125% (5000/4000*100%).
Дефлятор ВВП, тобто Іц, більше пристосований порівняно з ІСЦ для вимірювання загального рівня цін. Дефлятор ВВП ширший, тому що враховує не тільки ціни споживчих товарів та послуг, а й ціни інвестиційних уварів, товарів, які купує держава, а також товарів та послуг, що купуються і продаються на світовому ринку. У зв'язку з цим дефлятор ВВП — це індекс цін, який відображає зміну цін на всю сукупність товарів та послуг.
Якщо аналізується 1997 рік, то дефлятор ВВП у 1997 році буде виражений співвідношенням:
Іц1997 р. = (ВВПн (1997 р) / ВВПр (1997 р)*100
Дефлятор ВВП показує темп зростання номінального ВВП за рахунок цін в аналізованому році порівняно з попереднім. Але як відомо, на величину номінального ВВП впливають зміни як фізичного обсягу продукції, так і рівня цін. Тому виникає питання, якою мірою це пов'язано зі зміною фізичного обсягу виробництва, а якою — зі зміною цін чи обома обставинами водночас. Для визначення ВВП з урахуванням лише зміни фізичного обсягу виробництва потрібно здійснити коригування показника номінального ВВП [10, С. 216].
Процес коригування номінального ВВП здійснюється за допомогою дефлятора ВВП. Це дає змогу інфліювати (збільшити грошовий вираз ВВП з урахуванням динаміки цін) або дефліювати (зменшити грошовий вираз ВВП з урахуванням динаміки цін). Результатом цього коригування є обчислення реального ВВП для кожного року у постійних цінах, тобто цінах базового року.
Найточнішим методом інфліювання або дефліювання номінального ВВП даного року є ділення номінального ВВП на індекс цін ВВП (дефлятор ВВП) і помноження одержаного результату на 100, тобто:

Завдяки інфліюванню номінального ВВП грошовий вираз реального ВВП збільшується в ті роки, в яких ціни були нижчими від цін базового року. За допомогою дефліювання номінального ВВП грошовий вираз реального ВВП зменшується стосовно тих років, в яких ціни були вищими від цін базового року.
Одержані показники реального ВВП можна безпосередньо зіставляти з показником ВВП для базового року, оскільки всі вони відображають тільки зміни фізичного обсягу виробництва, а не зміни рівня цін. Порівняно з номінальним ВВП він є більш точним показником результатів функціонування економіки.
Спираючись на дефлятор ВВП, можна також визначити приріст (або зменшення) номінального ВВП за рахунок цін. Це можна обчислити за такими формулами:

— темп зростання (зниження) та темп приросту (зниження) цін у періоді, що аналізується;
ВВПна, ВВПра — номінальний та реальний ВВП у періоді, що аналізується.
Використовують ще такі цінові індекси Ласпейреса, Пааше і Фішера (цінові дефлятори).
Індекс Ласпейреса (або агрегатний індекс цін) показує як змінюються ціни за два періоди, що порівнюються, якщо структура виробленого ВВП залишається незмінною.
Індекс має вигляд:
Ілр = (p1q0 / (p0q0
де р1,р0 – ціни відповідно в поточному і базисному періодах; q0 – обсяг виробництва в базисному періоді.
Цей індекс дещо завищує темпи зростання рівня цін, оскільки при його розрахунку нехтують тим фактом, що із зміною цін, безперечно, відбуваються зміни в структурі споживчих товарів.
Індекс Ласпейреса, розрахований для фіксованого “кошика” споживчих товарів і послуг (qk), називають індексом споживчих цін:
Ісцр = (р1qk / (р0qk
Фіксований споживчий кошик складається приблизно із 300 найменувань товарів і послуг, які купуються типовим міським мешканцем. Індекс побудований так, що ціна кошика у базисному періоді береться за 100%, а тому значення індексу вказують на те, на скільки відсотків змінилась ціна товарів – компонентів споживчого кошика у поточному періоді в порівнянні з попереднім.
Індекс споживчих цін розраховується щомісячно, є оперативним і найпоширенішим показником рівня інфляції.
Індекс Пааше частково усуває обмеженість індексу Ласпейреса.
Індекс має вигляд:
Іпр = (р1q1 / (р0q1 де q1 – обсяг виробництва в поточному періоді.
Індекс Пааше, розрахований для сукупності товарів і послуг, що входять до складу ВВП, називається дефлятором ВВП:
Дефлятор ВВП = Номінальний ВВП / Реальний ВВП = (р1q1 / (р0q1
Оскільки на цей індекс впливають структурні зрушення, які компенсують підвищення цін на окремі товари, вважається що дефлятор ВВП недооцінює зростання загального рівня цін.
Безперечно, що індекс споживчих цін та дефлятор ВВП дають різну характеристику зміни рівня цін. Це пояснюється тим, що між цими двома індексами існують три суттєві відмінності:
дефлятор ВВП відображає зміну цін на всі вироблені товари та надані послуги, а індекс споживчих цін – тільки на ті товари, що входять до складу споживчого кошика;
дефлятор ВВП не відображає зміну цін на імпортні товари, оскільки імпорт не входить до складу ВВП. Але до споживчого кошика входять імпортні товари, тому в індексі споживчих цін знаходить відображення зміна цін і на імпортні товари;
дефлятор ВВП є поточно зваженим (індекс Пааше), а індекс споживчих цін є базисно зваженим (індекс Ласпейреса).
Проте на практиці відмінність між цими двома індексами незначна, і вони обидва досить добре відображають тенденцію та швидкість зміни цін. В залежності від мети дослідження завжди можна підібрати той індекс, який найбільшою мірою відповідає поставленому завданню.
Індекс Фішера, як середнє геометричне значення індексів Ласпейреса і Пааше, усуває їхню обмеженість:
Іфр = ( (Ілр * Іпр) = ( (((p1q0 / (p0q0) * ((р1q1 / (р0q1)) .
Список використаної літератури
Базилевич в.Д., Баласт рик Л.О. Макроекономіка. – К., 1997. – 224 с.
Будаговська С. Мікроекономіка і макроекономіка. — К., 2001. — 517с.
Дорнбуш Рудігер, Фішер Стенлі. Макроекономіка. — К., 1996. — 814с.
Коюда П.М. Макроекономіка. — Х., 2001. — 236с.
Кучерявенко І.А. Макроекономіка.— К., 2003. — 239с
Лебединська Л.Д. Макроекономіка. — Чернігів, 2002. — 128с.
Малиш Н.А. Макроекономіка. — К., 2003. — 182с.
Манків Грегорі Н. Макроекономіка. — К., 2000. — 588с.
Основи економічної теорії: Мікроекономіка. Макроекономіка / А.К. Покритан (ред.). — О., 1999. — 494с