Пищевая промышленность Украины. Проблемы и перспективы развития /на укр. языке/
За станом виробничо-технічної бази, структурою, техніко-економічними показниками й розвитком інфраструктури харчова промисловість України значно відстає від економічно розвинених країн, особливо щодо комплексної переробки сировини, механізації і автоматизації виробничих процесів, а також фасування та упаковки продукції.Незважаючи на винятково сприятливі грунтово-кліматичні умови, населення ще не повністю забезпечене високоякісними продовольчими товарами. Останнім часом Україна втрачає зовнішні ринки збуту продовольчих товарів, а внутрішній заповнений зарубіжними продуктами (нерідко низької якості), тимчасом як для їх виробництва є всі необхідні сировинні ресурси й виробничі потужності.Загальна економічна криза, значний спад виробництва сільськогосподарської продукції, заборгованість по заробітній платі та пенсіях, бартери-зація економічних відносин, нестача фінансових і матеріальних ресурсів, їх подорожчання негативно впливають на результати роботи підприємств харчової промисловості. Зокрема, торік в Україні харчової продукції вироблено на 14,6 % менше, ніж попереднього року. Обсяги виробництва скоротилися в усіх областях, крім Сумської. Значно зменшилося виробництво цукру, олії, маргаринової продукції, хліба, хлібобулочних і макаронних ви-робів, борошна, крупів, а також продуктів для дитячого харчування. Внаслідок цього зменшилося споживання основних харчових продуктів в розрахунку на душу населення.Зменшується виробництво м'ясної і молочної продукції. Торік виробництво продукції з незбираного молока порівняно з 1996 роком скоротилося на 31,8 %, масла тваринного на 29,8, м'яса й субпродуктів І категорії — на 29,5, сирів жирних — на 21,4 %. Це пояснюється зменшенням поголів'я худоби і птиці не лише в суспільному, а й у приватному секторі (за винятком поголів'я корів).Аналіз такого спаду виробництва свідчить, що на 60 % він спричинений скороченням обсягів переробки сільськогосподарської сировини.Лише 20% худоби, птиці ймолока, вироблених у всіх категоріях господарств, надійшло на промислову переробку, решту ре-алізовано без попередньої обробки на ринках, комерційним структурам або перероблено в цехах, які не забезпечують комплексного використання сировини та високої якості продукції. Потужності м'ясо- та молокопереробних підприємств використано лише на 18—20 %, що негативно вплинуло на собівартість та ціни.На 23% порівняно з 1996 роком зменшилися поставки цукрових буряків. Впродовж останніх років знижується виробництво цукру. Торік його вироблено лише 2 мільйони тонн (у 1990 році — 5,4 мільйона тонн). Усе це зумовлено скороченнямченням посівних площ, зниженням врожайності буряків та їх цукристості, а також відсутністю єдиної державної політики щодо розвитку галузі.Важливий напрямок виходу цукрової галузі з кризи — вирішення питання кредитування та створення умов для її Іефективного функціонування. Виникає потреба в законодавчому врегулюванню врегулюванні всіх цих проблем, прийнятті Закону "Про регулювання виробництва й реалізації цукру". Складні часи переживає і олійножирова галузь, на підприємтва якої надійшло лише 25% насіння соняшнику поточного врожаю, решту вивезено за межі держави. цього року може повторитися ситуація, коли через дефіцит сировини всі олійні заводи достроково припинять роботу, а ціни на олію різко зростуть, що призведе до збільшення експорту цієї продукції. Слід зазначити, що при вивезенні сировини замість продукції держава втрачає значні кошти. Переробка 1 тонни насіння соняшнику на олію забезпечує на 100 грн. Прибуток більший, ніж експорт такої кількості насіння. Рафінування і розфасування олії — це ще додатково 320 грн. Від переробки насіння соняшнику прибуток втричі більший, ніж від його продажу за кордон. Отже, від експорту 1,3 млн. тонн насіння держава втратила 35 млн. грн. і понад 570 тис. тонн цінних кормів для тваринництва.Для використання цих резервів необхідно вжити термінових заходів щодо тарифного й нетарифного регулювання експорту насіння соняшнику.На скорочення виробництва харчових продуктів вплинуло звуження внутрішнього ринку продовольства через низьку купівельну спроможність населення, а також втрата зовнішніх ринків. На роботі підприємств негативно позначається імпорт продукції з консервантами, що подовжує термін її зберігання. Тим часом з торговельної мережі витісняється якісна вітчизняна продукція.Актуальною залишається проблема збуту с'пирту етилового харчового. У результаті переорієнтації експорту з традиційних країн лише на Російську Федерацію і запровадженням нею 1997 року митних обмежень на ввезення українського спирту, а також ускладнення умов транзиту його через територію Росії, обсяг експорту протягом минулого року скоротився в 6 разів, а виробництво становило лише 37 % від рівня 1996 року.Внутрішня потреба в спирті становить близько 20 млн. дал при загальній потужності заводів 68 млн. дал. Враховуючи те, що спиртова промисловість традиційно мала високий експортний потенціал і залишається однією з бюджетоформуючих галузей, нагального вирішення потребує питання пошуку нових зовнішніх ринків збуту цієї продукції або часткового перепрофілю-вання підприємств на випуск паливного етанолу, технологію якого розроблено в УкрНДІспиртбіопроді. Посилення державного контролю за виробництвом лікеро-горілчаних виробів дало змогу минулого року збільшити випуск алкогольних напоїв майже на 13 %. Протекціоністська політика щодо вітчизняного товаровиробника, яка здійснюється в Україні протягом останніх років, дала змогу відчутно скоротити імпорт продовольства й створила умови для нарощування випуску тих продуктів, які можна в достатніх обсягах виробляти в Україні. Завдяки цьому імпорт кондитерських виробів з цукру торік зменшився в 9 разів, мінеральних вод — у 4, безалкогольних напоїв — у 3, пива та консервів плодоовочевих — в 1,3, м'яса і м'ясопродуктів — в 1,6, молока і молоко-продуктів — в 1,5 раза тощо. Відповідно зросли обсяги виробництва вітчизняних кондитерських виробів на 11 %, консервів плодоовочевих та мінеральних вод — на 21, безалкогольних напоїв — на 10 %. Зріс також випуск горілки та лікеро-горілчаних виробів, пива, коньяку, шампанського, цигарок та сигарет тощо.Політика підтримки вітчизняного товаровиробника має діяти і в наступні роки.У рибній галузі спад виробництва був меншим, ніж в цілому в харчовій промисловості. Торік випуск харчової рибної продукції, включаючи консерви, зменшелася порівняно з 1996 роком на 5,2 %. Оскільки рибна промисловість України не в змозі повністю забезпечити попит населення, на український ринок з країн Балтії і Росії надходить велика кількість імпортної продукції. Враховуючи те, що рівень споживання рибної продукції станівить лише чверть рекомендованої норми (20 кг), наша політика щодо експорту рибної продукції необгрунтована. Починаючи з 1992 року, тільки третина продукції, виробленої підприємствами океанічного промислу, надходить на ринок України, решта експортується для покриття експлуатаційних витрат, плати за право лову, а також для погашення зовнішнього валютного боргу підприємств. Одна із основних причин такого стану підприємств — відсутність власних обігових коштів, а також валютних кредитів. За розрахунками спеціалістів, за умови надання рибопромиловій компанії "Антарктика" кредиту в розмірі 13,1 млн дол. США за ставкою 15 % річних, на ринок України за рахунок зменшення експорту додатково надійде 55 тисяч тонн рибної продукції, а держава отримає близько 13 млн. грн. у вигляді обов'язкових платежів та податків. Отже, рибна галузь має значні резерви як для поповнення бюджету, так і для насичення українського ринку вітчизняною продукцією.Внаслідок звуження ринків збуту незадовільно використовуються виробничі потужності в ряді галузей харчової промисловості. Частину потужностей окремих підприємств доводиться консервувати, а деякі з них взагалі припинили виробництво. Зокрема, законсервовано потужності птахозабійних цехів у Криму, чотири роки не працює ВАТ "Сімферопольський птахокомбінат", з жовтня минулого року зупинено ВАТ "Євпаторійський м'ясокомбінат", Городоцький завод продтоварів і цикоросу-шильний завод, завод мінеральних вод у Славутському районі Хмельницької області.Тим часом ряд підприємств нарощують темпи випуску продукції. Так, ВАТ "Феодосійський м'ясокомбінат" збільшив виробництво м'ясних консервів втричі, АТ "Він-ницям'ясо" консервів — на 35,1 % і ковбасних виробів — на 17,8 %. Стабільно впродовж останніх років працюють ЗАТ "Оболонь" (М.Київ), львівські підприємства — м'ясопе-реробне "Прикарпаття", кондитерська фірма "Світоч", "Кока-Кола Аматіл-Колос"; у Сумській області — акціонерні товариства "Крафт Якобз Сушард "Україна", "Сумський м'ясокомбінат", завод продтоварів та лікеро-горілчаний завод, "Роменський завод ЗНМ"; Кам'янець-Подільський і Шепетівський м'ясокомбінати, Хмельницькі кондитерська й макаронна фабрики та інші, які змогли знайти своє місце на товарному ринку, підтримують рівень виробництва, за-лучають інвесторів для модернізації виробництва й оновлення асортименту продукції.За рахунок іноземних інвесторів у Дніпропетровській області реконструйовано технологічні лінії на пив-комбінаті "Дніпро", олієекстракційному заводі, молочному комбінаті "Придніпровський", макаронній фабриці, крохмале-патоковому комбінаті. У ряді областей зросло виробництво продовольчих товарів: ковбасних виробів — у Вінницькій, Волинській, Луганській, Тернопільській, Хмельницькій і Чернігівській; макаронних виробів — в Івано-Франківській, Сумській, Хмельницькій і Чернігівській;маргаринової продукції — у Львівській, Одеській і Харківській областях.Для підвищення якості та конкурентоспроможності продукції на підприємствах харчової промисловості освоєно значну кількість нових видів продуктів. Так, на Вінниччині розроблено й впроваджено 149 нових виробів, на Волині — 209, у Дніпропетровській і Сумській областях — майже по 100, в Одеській — 50. Колектив Одеського НВО "Консервпромкомплекс" розробив технологію 10 найменувань консервів лікувально-профілактичного призначення для дітей раннього віку.Для здешевлення продукції та прискорення обігу коштів розширено мережу фірмової торгівлі. Лише в Сумській області створено 152 фірмових магазини й кіоски, з них — 23 торгують м'ясопродуктами, 49 — молоко-продуктами, 25 — хлібом і хлібопродуктами, 22 — консервною продукцією.Фінансова скрута, недосконалість податково-кредитної системи, нестача обігових коштів змушують деякі підприємства вдаватись до переробки сільськогосподарської сировини на давальницьких умовах, використовувати бартерну форму товарообміну. Завдяки виділенню кредитних ресурсів для закупівлі цукрових буряків і насіння соняшнику, торік зменшилося виробництво на давальницьких умовах цукру,;— з 93 до 59 %, олії — з 80 до 70 %. Водночас випуск'-^борошна на давальницьких умовах зріс з 25 до 44 %, крупів — з 46 до 83, масла тваринного — з 20 до 23, м'яса — з 17 до 19 %. Питома вага бартерних операцій у харчовій промисловості торік становила 21,8 %, що майже вдвічі менше, ніж у промисловості країни в цілому. Проте в деяких галузях вона залишається ще основною формою розрахунків: у цукровій — 67,5 %, рибній — 61,3, плодоовочеконсервній — 43,3, масло-сироробній — 31,6, олійножировій — 25,9 %.Давальницька схема переробки сировини та бартерний обмін товарів створюють умови для порушення податкового законодавства, пов'язаного з несплатою податку на додану вартість, акцизного збору, реалізацією продукції за цінами, нижчими від № собівартості, що поглиблює процеси тіньової економіки. У цих умовах необхідно законодавче обмежити виробництво продукції на давальницьких умовах, а також частку товарообмінни операцій у загальному обсязі реалізації та запровадит санкції за її перевищення.Непросто відбувається структурна перебудова галузі хлібопродуктів. Аби відчути це, досить пог-лянути на показники роботи заготівельних та зернопереробних підприємств. Приміром, за 1990-1995 роки виробництво борошна зменшилося з 7671 тисяч тон: до 4551, крупів — з 962,4 до 389 тисіч, макаронних виробів — з 360,3 до 214,2 тисяч, хліба й хлібобулочної продукції — з 6701 до 3848 тисяч тонн. Отже, потенційні можливості підппРИЄМСТВ використовуються далеко не повністю.Значне скорочення обсягів виробництва, лібералізація цін на сировину, матеріально-технічні ресурси й послуги призвели до підвищення собівартості, а відтак і цін на зернову продукцію. Особливо зросли оптові ціни підприємств борошномельно-круп'яної промисловості. Водночас калорійність харчування Заселення зменшилася на 26,4 відсотка. Значно збіднів раціон білково- й вітаміновмісних продуктів, овочів, фруктів тощо. Натомість понад фізіологічні норми люди споживають хлібопродукти, питома вага яких у структурі харчування сягає 44 відсотків.У структурі агропромислового комплексу галузь хлібопродуктів — пріоритетна, особливо з огляду на забезпечен ня населення продовольством, а тваринництва — комбікормами:Тому важлива науково-технічна передумова подальшого розвитку галузі — сертифікація сіль-ськогосподарської сировини та харчових продуктів з борошна. Таким чином можна буде ефективно визначити якість продукції, забезпечити ретельний контроль за дотриманням економічних вимог, підвищити конкурентоспроможність виробів.Але матеріально-технічна база галузі хлібопродуктів не відповідає сучасним вимогам, характеризується значною спрацьованістю обладнання. Це негативно позначається і на економічних показниках. Приміром, спрацьованість основних виробничих фондів у галузі сягає 48 відсотків, а темпи оновлення їх основної частини значно відстають від потреби. Стосовно основної частини вони становлять менше 56 відсотків на рік. Рівень механізації праці на підприємствах не перевищує 50—60 відсотків. Продуктивність праці в галузі в 2—3 рази нижча, ніж на споріднених підприємствах у за-рубіжних країнах з розвиненою економікою.Для створення міцної матеріально-технічної бази на часі — активне формування і нагромадження інвестиційного потенціалу, перетворення амортизацій у найважливіший реноваційний ресурс, впровад-ження сучасних технологій тощо. Нині найголовніше завдання підприємств галузі — поліпшення їх фінансового стану. Визначальний чинник платоспроможності тут — стан обігових коштів, які розпорошуються через постійне зростання дебіторської заборгованості. отже, ефективне викорисгання коштів — пріоритетний напрямок фінансової діяльності підприємств. Реалізувати його можна за допо-могою стабілізації виробництва. При зменшенні обсягів випуску продукції ефективність використання обігових коштів неминуче погіршується. Це зумовлено тим, що обсяги сировини, матеріалів, інших ресурсів і палива зменшуються швидшими темпами, ніж обсяг випущеної продукції.Нині керівники заготівельних і зернопереробних підприємств особливу увагу мають звернути на норматив власних обігових коштів. Він має бути орієнтиром для підтримання фінансового стану виробництва на рівні, що забезпечить нормальний реалізаційний і відтворю-вальний цикли. А ще потрібна структурна перебудова з урахуванням наявного інвестиційного та інноваційного потенціалів.Питома вага будівель і споруд у структурі основних фондів на підприємствах галузі хлібопродуктів становить 75-80 відсотків. Особливо висока вона на хлібозаготівельних підприємствах — близько 60 відсотків. Дещо нижча на зернопереробних виробництвах. Водночас в інших галузях народного господарства вона становить лише ЗО відсотків вартості основних фондів. Це зумовлено специфікою галузі хлібопродуктів, де значно нижча питома вага обладнання. Торік його частка в загальній вартості виробничих фондів дещо перевищувала 17 відсотків.Особлива увага сьогодні — вмілому використанню капіталу. Адже постійно відчувається гостра нестача інвестицій при зростанні вартості капітального будівництва, техніки, створенні капітале- та науковоємких виробництв. Звісно, модернізувати діючі підприємства потрібно. Але робити це широкомасштабне доцільно лише тоді, коли прибутки підприємств будуть достатніми для створення фондів нагромадження і споживання, а банки кредитуватимуть довгострокові інвестиційні проекти. Альтернативи тут не існує. Які ж джерела фінансування можна залучити для технічного переоснащення галузі?Передусім прибуток, що залишається на підприємствах, спрямовується на реконструкцію і технічне переоснащення виробництва. Потім — амортизаційні відрахування. Адже підвищення інвестиційної активності безпосередньо пов'язане із ставленням до амортизації як основного ресурсу та фінансового джерела капіталовкладень. Уповільнити старіння основних фондів можна й завдяки прискореній амортизації — головному напрямку відновлення основ-нихвиробничих фондів. Одне джерело фінансування — кошти від приватизації підприємств галузі хлібопродуктів, які можна спрямувати на технічне й технологічне оновлення виробництва. І, нарешті, доцільно залучити гроші комерційних банків, а також населення та приватизаційні сертифікати. Це підвищить привабливість підприємств галузі для потенційних інвесторів.Важливий напрямок структурної перебудови підприємств галузі та необхідний засіб зменшення негативного впливу на економіку — відновлення на виробництвах випуску споживчих товарів через модернізацію відповідних цехів.Одне слово, в умовах ринкової економіки господарникам розраховувати слід передусім на власні сили, кмітливість, працьовитість.У розв'язанні продовольчої проблеми значне місце займає харчова промисловість, яка е заключним ланцюгом у виробництві продовольчої продукції. Вона має розгалужену структуру, потужний виробничий потенціал і може практично повністю забезпечити потреби населення у високоякісних продуктах харчування в широкому асортименті. Її підприємства здатні переробити понад 50 млн т цукрових буряків, 2,6 — насіння олійних культур, 2,5 — овочів і фруктів, 18 — молока, 4 млн т — худоби та птиці.Проте внаслідок загострення економічної кризи виробничий потенціал харчової промисловості повністю не використовується. Вона зазнає великих труднощів у своєму дальшому розвитку та вдосконаленні. По відношенню до 1990 р. індекс спаду виробництва продукції харчової промисл'овості в 1996 р. (у порівнянних цінах) становив 50% за середньорічного спаду 14%. Виробництво м'яса першої категорії знизилося в 3,7 раза, ковбасних виробів — у 4,2, товарного масла — у 2,7, сирів жирних —у 3,1, продукції із незбираного молока — у 7, цукру-піску — у 2,1, олії — у 2,4, кондитерських виробів — у 3,9 раза. Слід зазначити, що в минулий період (1986— 1990 рр.) розвиток харчової промисловості характеризувався відносно високим рівнем зростання (118%). Цього було досягнуто переважно завдяки м'ясо-молочній галузі, яка виробляє найбільш цінні у фізіологічному відношенні продукти харчування.Основною причиною спаду стало в останні роки скорочення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції. Так, поголів'я великої рогатої худоби в 1996 р. проти 1990 р. зменшилося в 1,6 раза, свиней — в 1,7, овець і кіз—у 2,7 раза. Це стало фактором зниження обсягів продажу худоби та птиці всіма категоріями господарств заготівельним організаціям у 5,3, а молока — у 4,5 раза.Останніми роками здійснення заходів щодо дальшого реформування економіки призвело до деякого уповільнення темпів спаду виробництва продукції сільського господарства.На 1 січня 1997 р. в усіх категоріях господарств налічувалося 15,3 млн голів великої рогатої худоби, або на 13% менше, ніж на 1 січня 1996 р., свиней —на 11,2 млн голів (або на 15%), овець і кіз—на 3 млн голів (або на 26%), птиці всіх видів — на 130,6 млн голів (або на 13% менше). Господарствами всіх категорій у 1996 р. одержано 2,1 млн т м'яса в забійній масі, що на 8% менше, ніж у 1995 р., 15,8 млн т молока, або на 8,4% менше. Значний спад кількості худоби й виробництва продукції тваринництва допустили господарства громадського сектора, в яких поголів'я великої рогатої худоби скоротилося на 15,6%, свиней — на 22,6, овець і кіз — на 36, птиці всіх видів — на 36,7%. На той час у господарствах приватного сектора м'яса й молока одержано відповідно на 3,4 та 4,2% більше. Низькою залишається продуктивність тварин.Негативна тенденція скорочення виробництва продукції сільського господарства в громадському секторі впливає на роботу підприємств харчової промисловості. Заготівельним і переробним підприємствам продано 0,9 млн т живої маси худоби і птиці, що на 23% менше, ніж у 1995 р., 4 млн т молока й молочних продуктів, або на 34% менше. У той же час збільшились обсяги реалізації тварин-ницької продукції по інших каналах. Через власні торговельні підприємства продано 29% загальної кількості худоби та птиці, 16% молока й молочних продуктів. За бартерними угодами реалізовано 13% загального числа худоби та птиці, експортовано близько 1 млн т насіння соняшнику.Значно збільшилися ціни на продукцію сільського господарства, що впливає на зростання відпускних цін продуктів харчування. За 1996 р. ціни на продукцію рослинництва підвищилися в 1,7, а тваринництва —в 1,5 раза.Слід зазначити, що криза призвела до скорочення випуску насамперед найнеобхідніших у фізіологічному відношенні продуктів харчування — м'яса, молока та продуктів їх переробки. Кількість білків у харчовому раціоні населення зменшилася в середньому майже на 20% проти мінімальної фізіологічної норми. Порівняно з 1990 р. споживання м'яса і м'ясопродуктів, включаючи сало й субпро-дукти, знизилося з 68 до 36 кг, молока й мо-локопродуктів у перерахунку на молоко — із 373 до 230, овочів —із 102 до 86, фруктів і ягід — із 47 до 37 кг. Одночасно збільшилася питома вага продуктів вуглеводної групи, яка для сімей із низьким рівнем доходів перевищує 70%. Зменшилося також споживаннняпродуктів—із 141 до 121, картоплі 131 до 126 кг. Отже, продовжується спад структури харчування найширших верств населення.В зарубіжних країнах показник споживання на душу населення значно вищий. Якщо враховувати сало, жир, субпродукти відношення вживання м'яса в США становить 1:3, а на хліб і картоплю припадає 46% денного раціону, на м'ясо в - США — відповідно 20 і 25%. Різна економічна доступність його купівлі. Щоб 1 кг м'яса, українському громадянину потрібно працювати в 10—12 разів аніж американцю.Зниження рівня виробництва продовольчої продукції і її споживання призвела на це й недосконала податкова система, кількість податків, які визначають нарахування значущості продукції для господарства і споживачів, і великі так звані торгові накрутки викликали підвищення цін, підірвали розвиток продольчої бази, штучно знизили попит на кількість продуктів. Харчова промисловість зминилася у складному становищі. В більшості країн із розвинутою економікою на продовольчі продукти першої необхідності ставки податку на додану вартість значно зменшені або відсутні. Наприклад, у виробника товарів і послуг першої необхідності і продовольства, ліків використовується ставка податку - 5,5%, далі в міру підвищення 7, 18,6 і 33,3% (предмети розкоші). Ставки запроваджують нижчі або вищі 'у в'язку із цим Комісія країн членів Європейської Економічної Співдружності запропонувала увести систему із двох ставок — стандартної (14—20%) і зниженої (4—8%). В Україні також доцільно увести диференційований податок на додану вартість. При цьому ставки його в харчовій промисловості повинні бути знижені. Це — один із факторів державної підтримки переробної промисловості. Скорочення реалізації продукції впливає також втрата зовнішніх і внутрішніх ринківНе сприяє нарощуванню виробництва невизначенність діючої системи фінансового регулювання взаеморозрахунків підприємств харчової промисловості з виробниками сировини, енергоносіїв, інших матеріально-технічних засобів і сферою реалізації. Розширення дебіторсько-кредиторської заборованності призводить до зростання кількості їх підприємств.Нестача коштів для формування фондів соціального розвитку підприємтсв не дає можливості проводити роботи конструкції і технічного переозброєня обладнання. Розрахунки показують, шо якби в харчовій промисловості податок на додану вартість був на рівні 10%, то балансовий прибуток у 1996 р. підвищився б за того ж обсягу випуску продукції майже в 2 рази.Настав час докорінно переглянути всю податкову систему, знизити ставки та зменшити кількість податків. Це дасть змогу відновити роботу промисловості, а підприємствам збільшити обсяги оборотних засобів і прибутку, який потрібний для виробничого й соціального розвитку.За останні п'ять років змінилася ситуація на ринку продовольства України — різко скоротилися дійсний попит і пропонування. При цьому темпи зниження попиту значно перевищили зменшення пропонування. По багатьох продуктах ринок з дефіцитного став перенасиченим. У нашій країні зникли черги покупців, але виникли певні труднощі з продажем продуктів. Хоча збільшилася реалізація їх на колгоспних ринках, безпосередньо населенню в рахунок оплати праці, шляхом бартерних угод, проте значна кількість вирощеної сільськогосподарської продукції ще не знаходить збуту, тому згодовується худобі або псується, а сільськогосподарські підприємства зазнають збитків. Тільки в торговельних організаціях втрати овочів, наприклад, становлять щороку 11—13%. Водночас високими темпами зростає імпорт продуктів. Це позбавляє наших селян засобів до існування.Спад попиту на продукти спричинений, перш за все, зниженням реальних доходів населення, а також зростанням розміру податків та інших необхідних платежів, обмеженістю експортних можливостей сільськогосподарської продукції. Зниження реальних доходів населення зумовлене політичними, економічними й соціальними чинниками, зокрема високими податками на предмети першої необхідності (податок на добавлену вартість), спадом виробництва, збільшенням непрацюючих людей, низьким рівнем заробітної плати, який нині не забезпечує навіть простого відтворення робочої сили. Крім того, нині на підприємствах і в організаціях затримують виплату заробітної плати на 5—6 і більше місяців. Виплачують її без відповідної індексації втрат, спричинених інфляцією. Масово практикуються безоплатні відпустки за ініціативою адміністрації. Тому більшість працівників позбавлена можливості жити на результати своєї праці. Різке здешевлення робочої сили — основний чинник диспропорції між попитом та пропонуванням на ринку продуктів харчування. Самі тільки затримки з виплатою заробітної плати знижують, за нашими розрахунками, купівельну спроможність населення на 25—ЗО відсотків.Пропонування продуктів зменшилося через скорочення вітчизняного виробництва та недоліки в системі маркетингу — малу зацікавленість працівників у ефективному використанні ресурсів та поліпшенні стану реалізації продуктів харчування, дуже слабку матеріально-технічну базу переробних підприємств і торговельних організацій, недостатньо розвинену інфраструктуру ринку, споживчу кооперацію, яка майже припинила роботу. У 1995 році обсяг виробництва сільськогосподарської продукції в усіх категоріях господарств України скоротився (порівно з 1990 р.) на 34,9%. Скорочено виробництво майже всіх видів сільськогосподарської продукції, у тому числі зерна — на 33,5%, цукрових буряків — на 33,0%, картоплі — на 12%, овочів — на 1 1,9%, молока — на 29,8%, яєць — на 42,3% і м'яса — на 47,7% .Вирбництво сільскогосподарської продукції в усіх катугоріях господарств, млн тПродукціяРоки1996 % до 1990199019921993199419951996Зерно51,038,738,545,638,533,966,5Цукрові буряки44,336,228,833,728,129,767,0Овочі6,75,95,36,15,15,998,1Фрукти і ягоди2,91,52,12,81,21,965,5М"ясо4,44,03,42,82,72,352,3Молоко24,522,419,118,418,117,272,2Яйця млрд шт16,315,213,511,810,29,457,7Головною причиною зменшення обсягів виробництва є підвищення вартості ресурсів і кредитних ставок, збільшення податків, а також раптове відкриття внутрішнього ринку для конкуренції з іноземними товаровиробниками. До спаду виробництва призвело також скорочення ресурсів, зниження ефективності їх використання, ослаблення виконавчої і технологічної дисципліни, зменшення стимулів і можливостей щодо інвестування і прискорення науково-технічного прогресу. Майже припинено оновлення машинно-тракторного парку господарств, не забезпечується навіть просте відтворення виробництва, відсутнє нагро мадження капіталу: більше того, встановилася чітка тенденція зменшення поголів'я худоби і птиці (6—10% щороку), скорочення багаторічних насаджень, тобто господарства існують переважно за рахунок "проїдання" запасів і штучного зниження справжньої вартості робочої сили.На внутрішньому ринку продовольства України триває зростання цін. Проте темпи підвищення їх на окремі продукти істотно відрізняються: зокрема, за період з серпня 1995 р. по серпень 1996 р. найнижчими вони були на олію, яблука, цибулю, цукор і картоплю, а найвищими — на хліб і хлібопродукти, молоко, кондитерські вироби і м'ясопродукти. Якщо за вказаний період ціни в державній і кооперативній торгівлі підвищилися на олію на 6,8%, яблука — на 9,3, цибулю — на 12,7, цукор — на 16,7, картоплю — на 17,3%, то на хліб і хлібопродукти — на 44—103%, молоко і молокопродукти — на 65—96%, кондитерські вироби на 70—80, м'ясо і м'ясопродукти — на 59—72 і рибу — на 38—54%. На міських ринках підвищення цін на продукти харчування відбувається повільнішими темпами, ніж у державній і кооперативній торгівлі. В цілому ціни на продукти харчування збільшилися за вказаний період на 44,7%, а на непродовольчі товари — на 87,6%.