Обслуговуючі виробництва та особливості їх планування
11.1. Обслуговуючі виробництва та особливості їх планування
Обслуговуючі виробництва виконують роботи, які, насамперед, забезпечують необхідні умови для нормального перебігу основних та допоміжних виробничих процесів. У сільськогосподарських підприємствах до них належать: автопарк, жива тяглова сила, ремонтні майстерні, будівельні виробництва, електро-, водопостачання, газове і теплове господарство, житлово-комунальна служба і т. д. Основне їх призначення — забезпечення необхідних умов для нормального функціонування основних та допоміжних галузей господарства, продовження процесу виробництва, підтримання основних засобів у технічно справному стані, забезпечення транспортних технологічних зв’язків між етапами робіт, ремонт будівель і споруд, будівництво нових об’єктів виробничого і житлово-комунального призначення, надання інших соціальних послуг населенню.
Роль обслуговуючих виробництв для сільськогосподарських підприємств за сучасних умов значно підвищується. Обумовлено це, по-перше, інтенсифікацією виробництва, упровадженням інтенсивних технологій і нової, більш продуктивної техніки; по-друге, розширенням у виробництві продукції сільського господарства, її переробці й реалізації участі багатьох спеціальних галузей, пов’язаних між собою економічно, а нерідко і технологічно. По-третє, поряд із забезпеченням функціонування основної сфери обслуговуючі виробництва дедалі більше вирішують питання благоустрою життя працівників господарства: будівництва та ремонту житла, водо-, газо-, електрозабезпечення тощо. Крім того, створення фермерських господарств, масове розукрупнення колишніх колгоспів і радгоспів, що мали досить розвинену інфраструктуру, обумовлюють необхідність організації цілої мережі обслуговуючих виробництв — прокатних пунктів, обслуговуючих кооперативів, машинно-тракторних станцій тощо.
Планування обслуговуючих виробництв має певні особливості. По-перше, їхні розміри і планові обсяги робіт та послуг визначаються насамперед потребою головних і допоміжних галузей господарства, а також його соціальної інфраструктури в певних послугах, оскільки функціонування обслуговуючих виробництв підпорядковане забезпеченню нормальної виробничої та соціальної діяльності підприємства. По-друге, собівартість продукції обслуговуючих виробництв є частиною витрат на виробництво продукції, тому планування її має бути завершено раніше планування собівартості продукції рослинництва, тваринництва і промислового виробництва, до розподілу загальновиробничих і загальногосподарських витрат. Якщо витрати загальних обслуговуючих виробництв включаються у витрати з інших виробництв, а планова собівартість їхніх робіт ще не обчислена, то ці роботи оцінюють за фактичною собівартістю року, що передував плановому. У першу чергу визначають собівартість робіт із тих виробництв, послуги яких більше впливають на розмір витрат інших виробництв. По-третє, на обслуговуючі виробництва не розподіляються загальновиробничі та загальногосподарські витрати.
Під час розробки госпрозрахункових завдань колективам автопарку і ремонтної майстерні використовують форми планової документації, розробленої Мінагрополітики України. Щодо інших обслуговуючих виробництв госпрозрахункові завдання розробляють за довільними формами, використовуючи планову документацію підприємств відповідних галузей.
Виробнича інфраструктура – це комплекс галузей, що обслуговують основне виробництво і забезпечують його ефективну економічну діяльність. До них належать транспорт, зв'язок, електроенергетика, кредитно-фінансові заклади, спеціалізовані галузі ділових послуг. Надаючи послуги основному виробництву, вони підвищують його ефективність, тому виробнича діяльність цих галузей суттєво збільшує результати суспільного виробництва.

/
Це незавершена стаття з економіки.Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Виробничу структуру підприємства, зокрема, складають:
— допоміжні та обслуговуючі цехи та господарства підприємства (ремонтний, інструментальний, енергетичний, транспортний, складське господарство тощо);
— допоміжні дільниці та служби, що розміщені у основних цехах;
— магістральні об'єкти, комунікаційні мережі, засоби збору та обробки інформації, природоохоронні споруди тощо.
Склад та розміри об'єктів виробничої інфраструктури підприємств залежать від галузі, типу та масштабу виробництва, особливостей конструкцій та технології виготовлення виробів, рівня спеціалізації підприємства.
Рис. 1. Елементи інфраструктури підприємства.
Підприємство — це не лише техніко-технологічна цілісність. Сучасний менеджмент розглядає підприємство перш за все як групу людей, які об єдналися для досягнення загальної мети. Людина на виробництві є одночасно і фактором виробництва, і джерелом його розвитку. Тому ' сучасне підприємство несе перед суспільством як економічну, так і соціальну відповідальність. Пряма соціальна дія для підприємства знаходить своє відображення у формуванні соціальної інфраструктури підприємства.
Соціальна інфраструктура — це сукупність підрозділів підприємства, які забезпечують задоволення соціально-побутових та культурних потреб робітників підприємства.
Соціальна інфраструктура, як правило, складається з підрозділів громадського харчування, охорони здоров'я, дитячих дошкільних закладів, закладів освіти, житлово-комунального господарства, організації відпочинку, заняття фізкультурою та спортом.
Організація та стан інфраструктури суттєво впливають на економіку підприємства. В сучасних умовах у сфері технічного обслуговування виробництва на промислових підприємствах працюють від 40 до 50 % всього промислово-виробничого персоналу. Це зумовлено не тільки відносно, великими обсягами робіт по обслуговуванню основного виробництва. Багато допоміжних та обслуговуючих операцій за своїм характером важко піддаються механізації та автоматизації. Через нестабільність, нерегулярність та різноманітність ці операції досить важко планувати, нормувати та регламентувати. Для допоміжних підрозділів характерні одиничний та дрібносерійний типи виробництва зі значним обсягом ручної праці. Роздрібненість допоміжних та обслуговуючих служб і господарств, низький рівень їх спеціалізації та централізації зумовили їх відсталість у технології та організації праці. Аналіз господарської діяльності підприємств свідчить про суттєвий розрив у техніко-організаційному рівні між основним та допоміжним виробництвом. На допоміжних та обслуговуючих операціях нижчий рівень механізації і автоматизації, значно вище доля ручної праці, що перетворює інфраструктуру у вузьке місце більшості вітчизняних підприємств.
Прогрес у розвитку техніки та технології основного виробництва викликає необхідність адекватних змін виробничої інфраструктури підприємств. Підвищення рівня механізації і автоматизації виробничих процесів збільшує обсяги та складність робіт щодо ремонту, догляду' та налагоджування устаткування, передбачає значне розширення номенклатури інструменту, оснастки та пристосувань. Перехід до нових технологій та прискорення технологічних режимів роботи устаткування підвищує вимоги до якості і збільшує потреби у різних видах енергії. Ускладнення виробничих процесів та поглиблення внутрішньовиробничих зв'язків між підрозділами збільшують обсяги робіт по транспортуванню. Постійно зростають навантаження на комунікаційні мережі підприємства. Все це суттєво підвищує роль і значення виробничої інфраструктури підприємства.
Для досягнення високих господарських результатів діяльності підприємства недостатньо раціонально організувати робочі місця, налагодити їх забезпечення та функціонування. Важливо створити комфортне соціальне середовище, сприятливий психологічний клімат, активізувати соціальну мотивацію праці. Все це безпосередньо впливає на продуктивність праці і кінцеві результати діяльності підприємства.
В сучасних умовах досягнення високих техніко-економічних показників виробництва неможливо без збалансованого розвитку як основного виробництва, так і виробничої та соціальної інфраструктури.
Система технічного обслуговування підприємства.
Необхідними умовами нормального перебігу виробничого процесу на підприємстві є: підтримання у робочому стані машин та устаткування; своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментами; живлення агрегатів енергією, виконання транспортних операцій. На підприємстві для позначення всіх цих процесів у сукупності використовується поняття — система технічного обслуговування виробництва.
В рамках системи технічного обслуговування виробництва виконуються такі функції:
— ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого устаткування, догляд за ним та налагоджування;
— забезпечення робочих місць інструментом та пристосуванням як власного виробництва, так і придбання на стороні;
— переміщення вантажів та виконання вантажно-розвантажувальних робіт;
— забезпечення підрозділів підприємства електричною і тепловою енергією, паром, газом, стиснутим повітрям тощо;
— забезпечення цехів сировиною, основними та допоміжними матеріалами, паливом, зберігання напівфабрикатів власного виготовлення та готової продукції.
До системи технічного обслуговування виробництва ; ять підрозділи, що здійснюють названі функції .10.2).
Ремонтне господарство Машини і устаткування складаються із багатьох конструктивних елементів, які у процесі експлуатації зазнають різних навантажень і тому зношуються нерівномірно. Виникає необхідність відновлення та заміни зношених частин устаткування, яке ще придатне для подальшого використання.
Ремонт — це процес підтримання устаткування у робочому стані та відновлення його початкової дієспроможності, яка була втрачена в результаті виробничого використання. Підрозділи, що входять до складу ремонтного господарства, здійснюють технічне обслуговування та ремонт основних засобів, монтаж та введення в дію нового устаткування, виготовлення запасних частин, нестандартного обладнання та модернізацію діючого.
За централізованої форми весь ремонтний персонал підприємства підпорядкований головному механіку. Децентралізована форма, навпаки, передбачає, що зсі види ремонтних робіт виконуються персоналом цехових ремонтних баз, що підпорядковані начальникам цехів.
Змішана форма організації ремонті/ поєднує у собі централізовану та децентралізовану: технічне обслуговування та поточний ремонт здійснює ремонтний зал виробничих цехів, а капітальний ремонт, срнізацію, виготовлення запасних частин та іандартного устаткування — персонал ремонтно-механічного цеху.