Юність
Карл Маркс народився третьою дитиною в сім'ї адвоката у Трірі в будинку за адресою Брюкерґассе 664 (тепер це Брюкерґассе 10, де знаходиться музей Маркса). 15 жовтня 1819 року їхня сім'я переїхала в новий будинок за адресою Сімеонштрассе 8 (тепер на цьому місці встановлена пам'ятна плита). Його батько, Генріх (Гиршель) Маркс (Heinrich Marx), і мати, Генрієта Пресбург (Пресборк), походили з родин рабинів. У 1817 році батько прийняв протестантство, щоб не втратити звання судового радника. Маркса охрестили в шестирічному віці. В цьому, мабуть, потрібно шукати коріння його критичного ставлення до релігії.
У 1830–1835 роках Маркс навчався у Трірській міській гімназії, закінчивши її на відмінно у 17-річному віці. У 1836 році він засватався із своєю майбутньою дружиною Женні фон Вестфален (Jenny von Westphalen). Закінчивши гімназію в Трірі, Маркс вступив до університету, спочатку в Бонні, потім в Берліні, вивчав юридичні науки, але згодом захопився історією і філософією.
[ред.] Розвиток до 1849
У 1841 р. Карл Маркс закінчив університет, здавши екстерном університетську дисертацію про філософію Епікура. За своїми поглядами Маркс був тоді гегельянцем-ідеалістом. У Берліні він увійшов до гуртка младогегельянців (Бруно Бауер і ін.), які прагнули робити з філософії Гегеля атеїстичні і революційні висновки.
Перші твори Маркса також свідчать про його приналежність до младогегельянців. У його статтях міститься аналіз і критика Гегелівської філософії.
Після закінчення університету Маркс переселився до Бонна, розраховуючи на професуру. Але реакційна політика уряду примусила Маркса відмовитися від наукової кар'єри. В цей час рейнські радикальні буржуа, що мали конфлікт інтересів з лівими гегельянцями, заснували в Кельні опозиційну газету: «Райніше Цайтунг», яка почала виходити з 1 січня 1842 року. У 1842–1843 роках Карл Маркс працював журналістом і редактором у «Райніше Цайтунг» у Кельні. Спочатку Маркс висловлювався за відміну цензури, потім перейшов до відкритої критики уряду (багато його статей були заборонені цензурою або піддавалися жорсткому редагуванню).
До початку січня Маркс майже відкрито закликав до революційного повалення прусської монархії та заміни її демократичним правлінням. Це переповнило чашу терпіння уряду, і в березні 1843 газету закрили. Ще раніше Марксу довелося залишити посаду редактора, але навіть його звільнення не врятувало газету. Газетна робота продемонструвала Марксу, що він був недостатньо знайомий із політичною економією, тож він старанно взявся за її вивчення, продовжуючи працювати журналістом.
У 1843 році Маркс одружується із аристократкою Джені фон Вестфален, племінницею засновника концерну Phillips. Молода сім'я переїздить до Парижа, де він знайомиться з Генріхом Гейне та у 1844 р. вступає в дружбу з Фрідріхом Енгельсом, з яким його до кінця життя об'єднала спільна робота. Саме Енгельс звернув увагу Маркса на становище робітничого класу.
У 1845 р. його було вигнано з Парижа і так само як Енгельс, він переїхав у Брюссель. Там вони написали роботу «Німецька ідеологія», що критикує ідеї Гегеля і младогегельянців. Навесні 1847 року Маркс і Енгельс долучилися до таємного пропагандистського товариства «Союз комуністів» — товариства німецьких емігрантів, з якими Маркс познайомився у Лондоні. За дорученням товариства вони склали знаменитий «Маніфест Комуністичної Партії», що вийшов 21 лютого 1848 р.
Коли вибухнула лютнева революція 1848, Маркс був висланий з Бельгії. Він приїхав знову до Парижа, а звідти, після березневої революції, до Німеччини, саме до Кельну. Там він спробував знову видавати "Rheinische Zeitung". Газета виходила з 1 червня 1848 до 19 травня 1849, після чого була закрита через економічні труднощі та цензуру.
/
/
Карл Маркс в юності
[ред.] Лондонське вигнання
Карл Маркс був висланий з Німеччини 16 травня 1849. Він відправився зі своєю сім'єю спочатку до Парижа, але був висланий і звідти після демонстрації 13 червня 1849 і виїхав до Лондона, де і жив до самої смерті.
Умови емігрантського життя були вкрай важкі. Убогість душила Маркса і його сім'ю; без постійної фінансової підтримки Енгельса та випадкового заробітку від написання статей до газет Маркс не тільки не зміг би закінчити «Капітал», але й неминуче загинув би під гнітом злиднів. В цей час були створені його головні економічні твори.
В період з 1856 до 1857 року Карл Маркс опублікував в газетах "Вільна преса Шеффілда" (The Sheffield Free Press) та "Вільна преса" (The Free Press) серію статей під назвою "Викриття дипломатичної історії XVIII століття" (Revelations of the Diplomatic History of the 18th Century), які в 1899 році були перевидані, за матеріалами, які підготувала його дочка Елеонора, як окрема книга з назвою "Таємна дипломатична історія XVIII століття" (Secret Diplomatic History of the Eighteenth Century).
В 1864 р. Маркс організував «Міжнародну робітничу асоціацію» (International Workingmen’s Association, пізніше перейменована в Перший Інтернаціонал). На урочистій промові з приводу створення асоціації Маркс неправильно процитував прем'єр-міністра Гледстона, спотворивши його слова так, що ті набули прямо протилежного сенсу (Той нібито заявив «Це п'янке зростання багатства повністю обмежене заможними класами». Насправді той сказав «З тривогою і болем дивився б я на п'янке зростання багатства, якщо б воно було обмежене тими, хто знаходиться в сприятливих обставинах.» і пояснив, що зростання багатства Великобританії істотно покращує положення і британських трудящих.) Ця фальсифікація (або помилка) сильно дискредитувала організацію.
Спочатку організація складалася з анархістів, британських трейдюніоністів, французьких соціалістів та італійських республіканців. Пізніше розбіжності між Марксом та лідером анархістів Михайлом Бакуніним призвели до розриву з анархістами, які були вигнані з організації. У 1872 році, після розгрому Паризької Комуни і в умовах наростаючої реакції, Перший Інтернаціонал переїхав до Нью-Йорка, але через 4 роки, в 1876 році, був ліквідований на філадельфійській конференції. Всі спроби відновлення організації впродовж подальших 5 років не були успішними. Другий Інтернаціонал, в який сьогодні входять правлячі партії Англії, Франції, Німеччини, Іспанії і багатьох інших країн Євросоюзу, був встановлений в 1889 році як спадкоємець Першого Інтернаціоналу, через 6 років після смерті його засновника.
1867 вийшов перший том «Капіталу».
Карл Маркс помер у Лондоні у віці 64 роки і там похований на кладовищі «Highgate-Cemetery». Останні томи «Капіталу» видав Енгельс після смерті Маркса.
[ред.] Вчення
Маркс разом з Фрідріхом Енгельсом створив цілісну та послідовну матеріалістичну систему поглядів на світ, історію людства та розвиток суспільства. Ця система поглядів має назву марксизм або марксистська філософія.
[ред.] Діалектичний матеріалізм
На відміну від ідеалістичної діалектики Гегеля, марксистська діалектика є матеріалістичною. За Марксом не свідомість чи Бог створюють матерію, а навпаки матерія у своєму постійному русі та розвитку створила свідомість. Пізнання можливе через органи чуття та розум, а практика є мірилом, яким вимірюється світ та є єдиним критерієм істини.
Діалектичний метод Маркс застосовує також щодо історії (історичний матеріалізм). Не духовний процес, а матеріальні умови є визначальними у розвитку суспільства. В суспільному виробництві люди протягом свого життя перебувають у виробничих відносинах, які, насамперед, залежать від рівня розвитку продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин є економічною структурою суспільства, на якій базуються всі інші процеси життя, зокрема, соціальні, політичні та духовні. Отже, не свідомість окремих людей визначає їхнє буття, а суспільне буття визначає їхню свідомість. На певній стадії розвитку матеріальні сили виробництва починають конфліктувати із виробничими (економічними) відносинами. У випадку, коли існуючі виробничі відносини гальмують розвиток продуктивних сил чи вступають з ними у протиріччя - виникає підґрунття для соціальної революції. Зміна економічної бази призводить до зміни суспільства. Але нова форма суспільства виникає тільки там, де існують кращі альтернативи, оскільки людство не ставить собі завдання, які воно не здатне вирішити (див. Гегеля - теза містить антитезу). Буржуазне суспільство є останньою стадією передісторії - останньою формою антагоністичного суспільного виробництва.
В історії людства нічого не трапляється випадково чи стихійно, а все є наслідком чи пов'язано з розвитком економічних та торгових відносин (товарного виробництва). Суспільний розвиток відбувається незалежно від людського мислення, тобто є об'єктивним процесом. Передумовою виникнення безкласового суспільства є, по-перше, розвиток універсальної робочої здатності: універсальність робочої сили через відповідний розвиток навиків в процесі виробництва. Таким чином, робочий клас усвідомлює факт свого становлення універсальними виробниками світу. Другою передумовою виникнення безкласового суспільства є зубожіння населення. Досягнувши певного карколомного пункту, робочий клас скаже: «я є нічим, а мусів би бути усім!». Тоді капіталізм руйнується та виникне соціалізм, а пізніше комунізм.
Релігію Маркс називав «опієм народу» — явищем, яке виникає на певній (ранній) стадії розвитку людства.
Маркс писав, що соціалізм/комунізм буде найбільш вільним, демократичним та соціальним суспільством. Після соціалістичної революції держава поступово вмирає, виникає комунальне самоуправління, децентралізована поліція, замість підприємств — об'єднання. Кожен працює згідно його можливостей, а отримує відшкодування згідно своїх потреб. Такий суспільний стан вимагає як багатство матеріальних речей, так і людей, які можуть контролювати свої потреби.
[ред.] Відчуження людини
З поділом праці збільшується відчуження людини. Суть людини полягає в єдності його праці, життя та спільноти. Але вона не просто працює, а виробляє те, що потребує для свого життя. В системі поділу праці не споживча вартість, а обмінна вартість є визначальною, точніше те, скільки отримує за свою працю, оскільки не є власником виробництва. Людина є колесом у великій машині, робоча сила стає також товаром, який може купуватися та продаватися. У капіталістичному суспільстві працівник відчужується від результатів своєї праці так, що він сам собі стає чужим, а також інші люди стають йому чужими.
/
/
Пам'ятник Карлу Марксу в м. Житомирі
Вирішення цієї проблеми полягає в подоланні поділу праці, що не значить повернення до непродуктивної праці та простих умов життя. Нові працівники є універсальними, вони впізнали би себе в своїй продукції, але на вищому рівні, бо стали би універсальними виробниками світу (негація негації - див. Гегеля). А людська суть є сукупністю суспільних відносин. (див. Аристотель).
[ред.] Економічна теорія криз
Див. також: Економічний цикл
Маркс визначив природу криз у капіталістичному суспільстві та довів[Джерело?] невипадковість та закономірну періодичність криз у буржуазному суспільстві. Капіталіст (власник фабрики, корпорація) намагається збільшувати свої прибутки, а для цього збільшує норми вироботки та систематично зменшує витрати на оплату найманої праці, тобто заробітну плату працівників. Однак, оскільки, працівники є членами суспільства, яке споживає вироблену продукцію, відповідно зменшується попит та виникає криза перевиробництва, коли вироблену продукцію немає кому купувати.
Як економіст Маркс не розробляє проект майбутніх соціалістичних форм суспільства, тобто його система не є нормативною, а позитивною (він пояснює та аналізує, а не надає рекомендації). Соціалістичні утопії, на його думку, обмежують революційне мислення, оскільки там вимагається підтримка вищих верств населення, які добровільно ніколи не підтримуватимуть такі ідеї. Робочий клас може лише шляхом соціалістичних перетворень реалізувати свою свободу. Ця свобода є для Маркса економічною проблемою. Тому він ретельно аналізує капіталістичну систему. Проте, він не просто критикує вчення англійських класиків, але інтерпретує по-своєму та доповнює їх вчення. Саморуйнація капіталістичної системи є результатом спрямованості всієї історії до остаточної форми суспільства — соціалізму.
У часи, коли жив Маркс, не було таких понять як «глобалізація», «споживацтво», «постіндустріальне суспільство», «інформаційне суспільство», тому у наукових працях Маркса немає відповідей на деякі гострі проблеми сучасної світової економіки. Але це не зменшує методологічного значення творів Маркса як цінного першоджерела для вивчення проблем глобальної економіки.[Джерело?]
[ред.] Теорія робочої вартості та додаткової вартості
Якщо застосовувати послідовно теорію про робочу вартість товару Рікардо, прибуток підприємців тоді обґрунтувати не можливо. Якщо вартість товару не дорівнює середній кількості робочих годин, які необхідні для його виробництва, тоді прибуток неможливий. З іншого боку, згідно цієї теорії, робітники отримуватимуть тільки ту з/п, якої вистачає для виживання. Тому ця теорія не могла бути правильною. Проте, Маркс не намагався запропонувати нову теорію оплати праці, він її тільки перетлумачив на свій «макар»: вартість товару відповідає здійсненій робочій силі, проте, робочі отримують тільки стільки, скільки їм потрібно для виживання. Всі інші години, які не оплачуються є додатковою вартістю. Її привласнює собі капіталіст, не маючи на це права, оскільки тільки робота є продуктивним фактором. Таке використання робочої сили капіталістами є наслідком капіталістичної системи, а не результатом обману або більшої влади з боку конкретного капіталіста.
[ред.] Закон про зменшення ставки прибутку
Витрати виробництва (загальний капітал) складаються із робочої сили (змінний капітал) та товарів, що куплені на ринку (постійний капітал). Останній не виробляє додаткової вартості, але, згідно Маркса, забирає її. Чим капітало-інтенсивнішим є виробництво, тим меншим відсоток прибутку = додаткова вартість / загального капіталу (при константному відсотку використання). Внаслідок цього, із прибутку фінансуються нові інвестиції, які збільшують продуктивність та відсоток додаткової вартості. З іншого боку, через постійну акумуляцію збільшується постійний капітал та відсоток прибутку зменшується. Це факт, а також конкуренція між підприємцями змушує капіталістів акумулювати в повному обсязі додаткову вартість з метою збільшення загального прибутку для компенсації зменшеного відсотку прибутку.
[ред.] Кризові фази
Прибуток збільшується внаслідок збільшення виробництва. В свою чергу збільшується зайнятість, а також інвестиції.
Через акумуляцію додаткової вартості та використання її для інвестицій зменшується попит працюючого робочого класу. Окрім цього, через купівлю нових апаратів виробництва люди звільнюються, що призводить до додаткового зменшення попиту.
Виникає загальна криза, зменшуються ціни на товари та робочу силу. Водночас, постійний капітал знецінюється. Відсоток прибутку збільшується й таким чином, збільшення виробництва (збільшення найманих працівників) стає привабливою альтернативою. Це призводить до повернення до 1-ої фази.
[ред.] Теза щодо виникнення безкласового суспільства
Постійні кризи пагубно впливають на соціальну структуру (в сенсі Гегеля — кількісні зміни впливають на якісні). Все більше малих та середніх підприємств банкрутують та відбувається концентрація капіталу в кількох руках. З іншого боку, все більшою стає кількість безробітних, вони зубожіють (теорія зубожіння). Таким чином, маси повстають проти капіталістів та капіталістична система доходить до саморуйнації. Відбувається соціалістична революція та суспільний клас капіталістів зникає. Проте класова структура суспільства зберігається, доки революційний клас пролетарів не саморозчиниться у народі. На шляху до таких змін, писав Маркс у своїх працях, буде багато перешкод, бід і страждань, тобто прихід пролетаріату швидше за все буде ознаменований потужними суспільними змінами та потрясіннями. (Ці думки Маркса зустрічаються у російському перекладі 1920-х років, проте згодом його праці перекладають заново, щоб не було таких явних натяків на тодішній СРСР.[Джерело?])
[ред.] Твори
Економічно-філософські рукописи (1844)
Тези про Фейєрбаха (1845)
Німецька ідеологія (1846)
Злидні філософії (1847)
Маніфест комуністичної партії (1848)
Наймана праця і капітал (1849)
Класова боротьба у Франції 1848-1850 (1850)
Вісімнадцяте Брюмера Луї Бонапарта (1852)
Таємна дипломатична історія XVIII століття (1856-1857)
До критики політичної економії (1859)
Статті про Громадянську війну у США (1861)
Заробітна платня, ціна й зиск (1865)
Капітал, т. 1 (1867)
Громадянська війна у Франції (1871)
Критика Готської програми (1875)
Капітал, т. 2 [опублікований під редакцією Фрідріха Енгельса після смерті Маркса] (1885)
Капітал, т. 3 [опублікований під редакцією Фрідріха Енгельса після смерті Маркса] (1894)