Тема 1 "Основні засади підприємництва в Україні"
1.1. Підприємництво як господарська діяльність
Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг, що мають цінову визначеність.
Господарська діяльність (господарювання) базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності. Учасниками відносин у сфері господарювання є:
1) суб'єкти господарювання;
2) споживачі;
3) органи державної влади та місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією;
4) громадяни, громадські організації та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.
Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.
Залежно від мети здійснення розрізняють комерційну і некомерційну господарську діяльність.
Комерційна господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів з метою одержання прибутку, є підприємницькою діяльністю (підприємництвом), а суб'єкти комерційного господарювання - суб'єктами підприємництва (підприємцями). На відміну від комерційної господарської діяльності, некомерційне господарювання спрямоване на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.
Отже, підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється підприємцями з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Оскільки підприємництво як соціально-економічне явище відноситься до господарської діяльності, на нього розповсюджується правове регулювання відносин у сфері господарювання.
Нормативно-правове регулювання господарської діяльності в Україні здійснюється Конституцією України, Господарським Кодексом України, спеціальними законами України, нормативно-правовими актами Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади та місцевого самоврядування.
Під нормативно-правовим актом розуміється прийнятий компетентним органом держави офіційний письмовий документ, у якому сформульовані правові норми. Правова норма - це загальне правило поведінки, встановлене (санкціоноване) державою.
Правові основи господарської діяльності (господарювання) встановлює Господарський Кодекс України (далі - ПСУ), який має на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва й на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.
Правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.
Загальними принципами господарювання в Україні є:
1) забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання;
2) свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;
3) вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;
4) обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави,
5) захист національного товаровиробника;
6) заборона незаконного втручання органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
1.2. Участь держави у сфері господарювання
Держава, органи державної влади та місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання. Рішення органів державної влади та місцевого самоврядування з фінансових питань, що виникають в процесі формування та контролю виконання бюджетів всіх рівнів, а також з адміністративних та інших відносин управління (крім організаційно-господарських, в яких ці органи є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією), приймаються від імені цього органу і в межах його владних повноважень. Господарська компетенція органів державної влади та місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи.
У сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств населення в цілому.
Основними напрямами економічної політики, що визначається державою, є:
1) структурно-галузева політика, спрямована на прогресивні зміни у структурі народного господарства, удосконалення міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій, стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зростання рівня життя населення (складовими є промислова, аграрна, будівельна та інші сфери економічної політики, щодо яких держава здійснює стимулюючий вплив);
2) інвестиційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання необхідних умов для залучення та концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва, забезпечення ефективного і відповідального використання цих коштів та контролю за ними;
3) амортизаційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання найбільш сприятливих та рівноцінних умов відтворення основних виробничих і невиробничих засобів переважно на якісно новій техніко-технологічній основі,
4) політика інституційних перетворень, спрямована на формування багатоукладної економічної системи шляхом трансформування відносин власності, розвитку форм власності та господарювання, еквівалентності відносин обміну між суб'єктами господарювання, державну підтримку і захист усіх форм ефективного господарювання та ліквідацію будь-яких протизаконних економічних структур;
5) цінова політика, спрямована на регулювання відносин обміну між суб'єктами ринку з метою дотримання необхідної паритетності цін лож галузями та видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових і роздрібних цін;
6) антимонопольно-конкурентна політика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів господарювання, недопущення проявів дискримінації, насамперед за рахунок монопольного ціноутворення та зниження якості продукції,
7) бюджетна політика, спрямована на оптимізацію та раціоналізацію формування доходів і використання державних фінансових ресурсів, узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів у між бюджетних відносинах, регулювання державного боргу та забезпечення соціальної справедливості при перерозподілі національного доходу;
8) податкова політика, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, дотримання конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів;
9) грошово-кредитна політика, спрямована на забезпечення народного господарства економічно необхідним обсягом грошової маси, залучення коштів суб'єктів господарювання та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку економіки;
10) валютна політика, спрямована на встановлення і підтримання паритетного курсу національної валюти щодо ' іноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне використання;
11) зовнішньоекономічна політика, спрямована на регулювання державою відносин суб'єктів господарювання з іноземними суб'єктами господарювання та захист національного ринку і національного товаровиробника
Екологічна політика дер